§ 3 НАЦИСТСЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ
1. Розчленування України. План «Ост»
Готуючись до нападу на СРСР, керівники нацистської Німеччини заздалегідь розробили низку планів, Інструкцій, директив щодо масового знищення населення окупованих територій. У листопаді 1940 р. Управління расової політики Німеччини затвердило документ, яким чітко визначалися цілі і методи діяльності окупаційної влади на захоплених територіях, зокрема в Україні. «На сході, – говорилося в цьому документі, – ми повинні проводити політику, спрямовану на виділення окремих народностей, тобто поряд з поляками і євреями виділити українців, білорусів, гуралів, лемків і кашубів». «Я сподіваюсь, – писав автор цього злочинного опусу, – що поняття «єврей» назавжди зникне з пам'яті людей. Трохи згодом ми матимемо можливість стерти з лиця землі українців, гуралів і лемків».
Наміри гітлерівців найяскравіше відобразились у горезвісному людиноненависницькому плані «Ост» – плані знищення населення та «освоєння» окупованих гітлерівцями «східних» територій, у тому числі території України. Він розроблявся під керівництвом Гітлера, Гіммлера, Розенберга та інших нацистських діячів. За цим планом, зокрема, передбачалося:
|
часткове онімечення місцевого населення; заселення окупованих земель німцями |
масова депортація населення, в т.ч. українців, до Сибіру |
підрив біологічної сили слов`янських народів |
економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів |
пограбування культурних цінностей, знищення пам`ятків культури |
Після загарбання фашистськими військами України, її територія була розділена на чотири частини. Влада в них перейшла до гітлерівської адміністрації.
1) Землі Східної Галичини в складі Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської областей були приєднані до генерал-губернаторства (яке складалося з центральних і південних районів Польщі) під назвою дистрикт «Галичина».
2) 3 більшої частини українських земель був утворений рейхскомісаріат «Україна» в складі Рівненської, Волинської, Кам'янець-Подільської. Житомирської областей, північних районів Тернопільської, Вінницької, східних районів Миколаївської, Київської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської та Кримської областей, а також південних територій Білорусії та РРФСР. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів з центрами в Рівному, Житомирі, Києві, Дніпропетровську, Миколаєві та Мелітополі.
3) Райони Чернігівщини, Сумщини, Харківщини та Донбасу, як прифронтові, підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню.
4) Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до Румунії під назвою «Трансністрія».
Закарпаття з 1939 р. було окуповане угорськими військами.
На чолі новоутворених адміністративних одиниць стали генерал-губернатори. Саме генерал-губернатору Г.Франку належить цинічний вислів: «Якщо ми виграємо війну, то тоді, на мою думку, поляків і українців, і все те. що обертається навколо генерал-губернаторства, можна пустити хоч на фарш».
Не відставав віл свого товариша по націонал-соціалістичній партії і Е.Кох, якого називали «коричневим царем України». Місцеве населення на завойованих гітлерівцями територіях він взагалі розглядав як неповноцінних істот «нижчої раси»: «Якщо я знайду українця гідного сісти за один стіл зі мною. – я звелю його негайно розстріляти».
Документ
Із зауважень і пропозицій«східного міністерства» за генеральним планом «ост»
Совершенно секретно!
Берлин, 27.04.1942 г.
...Генеральный план «Ост» предусматривает, что после окончания войны число переселенцев для немедленной колонизации восточных территорий должно составлять... 4 550 тыс. человек. Ведь надо иметь ввиду, что эти 4 550 тис. немцев должны быть распределены на таких территориях, как... частично также области Украины...
...в) к вопросу об украинцах.
По плану главного управления имперской безопасности, на территорию Сибири должны быть переселены также западные украинцы. При этом предусматривается переселение шестидесяти пяти процентов населения...
Запитання до документа
Спираючись на документ, спробуйте спрогнозувати, які можливі наслідки для України мав план «Ост» у випадку його здійснення.
Окупаційний режим в Україні
2. Нацистський «новий порядок»
Нацистський «новий порядок» означав фізичний і моральний терор проти так званих расово-неповноцінних народів: євреїв, циган, українців, росіян, а також представників радянської влади і комуністів. Найгіршим було становище євреїв і циган, яких чекало поголовне знищення.
Ще до початку війни з Радянським Союзом за наказом Гітлера та Гіммлера були створені спеціальні каральні підрозділи – айнзацгрупи СС, на які покладалося завдання масового фізичного знищення мирного населення. Із чотирьох айнзацгруп, «А», «В», «С» і «D», дві останні діяли в Україні.
Однією з антилюдських справ нацистів стали масові вбивства в Києві. З першого ж дня окупації столиці України гітлерівськими військами розпочався тотальний терор. Не без допомоги зрадників окупанти виявили київських підпільників, радянських і партійних керівників, активістів. 20-22 вересня вони були розстріляні в Бабиному Яру (так називались велетенські яри завдовжки 3 000 м і глибиною понад 50 м. що пролягли на околиці міста).
Наступними жертвами терору стали чотири циганські табори, яких війна привела до міста.
З 29 вересня по 2 жовтня 1941 р. в Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів Києва, більшість з них були євреї. Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі й інших містах України.
Єврейська громада України за роки нацистської окупації втратила близько 1,8 млн. чоловік (до війни вона налічувала 2,5 млн. чоловік). Це було складовою частиною трагедії Голокосту – знищення 6 мільйонів євреїв Європи нацистами та їх поплічниками в роки Другої світової війни.
Коли окупанти вирішили, що політика знищення євреїв – «Юден-фрай» («чистий від євреїв») – в основному досягла своєї мети, вони перейшли до тотального терору проти українців.
Комендант концтабору в Бабиному Яру кат П.Радомський з глузуванням називав «Днем українця» вівторок і п’ятницю, в які в ярах на околиці міста за допомогою розстрілів і душогубок було знищено ще десятки тисяч чоловік.
Суть політики нацистської влади на українських землях висловив міністр окупованих східних територій А.Розенберг: «Слов’яни покликані працювати на нас. Коли ми перестанемо потребувати цього, вони можуть спокійнісінько помирати... Розмноження слов'ян небажане»
Голодом і насильством гітлерівські кати знищили в Україні близько 4,5 млн. осіб. «Імперією смерті» почали називати систему нацистських концтаборів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення; діяло 180 концтаборів смерті, існувало 50 гетто.
Виразно жах нацизму демонструють методи знущання над людьми, які застосовувались «арійцями» у Янівському концтаборі (Львів).
Комендант табору оберштурмфюрер СС Вільгауз заради розваги стріляв у в’язнів з автомата прямо з балкона своєї канцелярії Потім передавав зброю дружині, і вона теж стріляла. Іноді, щоб розважити свою доньку, Вільгауз наказував підкидати догори дво-, чотирирічних дітей і давав чергу по них. Донька коменданта аплодувала і весело кричала: «Тату, ще!» І той стріляв знову.
Кат Янівського концтабору Вешке па спір з гестапівцями одним ударом сокири розрубав 10-річного хлопчика. Штурмшарфюрер Гайпер плоскогубцями виривав у жінок нігті, потім роздягав свою жертву підвішував її за волосся, розгойдував, а тоді стріляв по ній як по мішені, що рухається.
Катування, знищення і розстріли в Янівському таборі здійснювалися гітлерівцями під музику. Табірний оркестр щоденно майже два роки підряд виконував «Танго смерті», написане одним із в'язнів Під ці звуки нацистами було знищено 200 тис чоловік.
Кривавий злочин гітлерівських загарбників
Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. Нацистське керівництво заявило, що Гаазькі та Женевські міжнародні конвенції щодо військовополонених на Сході втрачають свою чинність.
Полонених використовували на важких і небезпечних роботах, що, як правило, тривали 12-18 годин на день. У таборах для військовополонених існували мізерні норми харчування, не було медичної допомоги. Звичайним явищем стало катування людей: спалювання чи закопування живцем у землю, цькування собаками тощо.
Місцем справжнього геноциду став табір для військовополонених «Шталаг-349», відомий як «Уманська яма». Після того як гітлерівці захопили Умань, вони пристосували під концтабір глиняний кар'єр цегляного заводу. Його площа досягала 10 га, глибина коливалась від 6 до 15 м. Нацисти огородили кар'єр двома рядами колючого дроту, побудували II охоронних веж. Найглибше місце кар'єру також було огороджене дротом. Так у таборі з'явилося два яруси; верхній табір для живих, і нижній – для приречених на смерть. Для охорони використовувалися вівчарки, готові розірвати кожного, хто спробує втекти. Вже на середину серпня 1941 р. в «ямі» було закатовано понад 50 тис. військовополонених.
Терором і насильством гітлерівці намагались зламати волю в'язнів, залякати їх. Були серед полонених і малодушні, і «продажні», що вислужувались перед катами, виторговували собі життя. Але більшість військовополонених трималася мужньо.
За останніми даними, у Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському, Житомирському, Уманському, Володимир-Волинському, Кіровоградському, Сиренькому і Дарницькому (в Києві) та інших концтаборах військовополонених було закатовано близько 1,5 млн. осіб.
Документ
Секретна німецька інструкція стосовно України. Листопад 1942 р.
1. Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери, партизани. Потенційно найнебезпечніші бандерівці. За всяку ціну знищити.
2. Школи тільки 4-класові. На другий рік (1943) закрити.
3. «Просвіти» обсервувати. Там діють Б (бандерівці).
4. Відібрати культурно-освітні установи, театри, кіно.
5. Якнайменше наукових інститутів типу лабораторій і т. ін. Тільки такі, що необхідні для війська.
6. Церкви не допустити до згоди.
7. Не поборювати сухот, тифу. Закрити лікарні для населення. Стримати послуги дальших місцевих лікарів.
8. Суди лише німецькі. Кожний німець – суддя. Для населення суди передбачені на 10 років.
9. Хуліганство каральне тільки тоді, коли шкодить німцям.
10. Ширити аморальність – не карати за аборти.
11. Все, що має хребет, зламати...
12. Партизанів і націоналістів не допускати до згоди.
13. Контроль поїздів.
14. Сексоти в заводах, цехах, церквах, підприємствах, установах і т. ін. Слідкувати за ворогами Німеччини. Попи – на послуги.
15. Не говорити німцям із населенням.
16. Не говорити про непорозуміння у партії.
Запитання до документа
1. Чому, на Вашу думку, гітлерівська влада своїми найнебезпечнішими ворогами на окупованих територіях вважала бандерівців?
2. Виходячи з документу, охарактеризуйте політичний режим, який нацисти намагалися встановити на окупованих територіях.
3. Економічне пограбування України
Нацистський окупаційний режим в Україні ставив перед собою три основні завдання:
– забезпечити продовольством, матеріальними та людськими ресурсами потреби третього рейху й армії;
– вивільнити від українського населення шляхом фізичного його знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини землі України і заселити їх німецькими переселенцями;
– вивезти на роботу до Німеччини якомога більше працездатного населення.
5 березня 1943 р. у Києві відбулись збори членів націонал-соціалістичної партії, на яких рейхскомісар Е.Кох виклав своє бачення завдань окупаційної влади в Україні. «Я зможу витиснути з цієї країни все до останньої краплі, – заявив він. – Я прибув сюди не для того, щоб роздавати благословення, а щоб допомогти фюреру. Населення мусить працювати, працювати і ще раз працювати... Але деякі починають хвилюватися, що населення не отримує достатньо їжі. Населення не повинно цього вимагати. Треба думати про те. як без цього зуміли обходитися наші герої Сталінграда... Ми не прийшли сюди, щоб роздавати манну небесну, а щоб створити передумови для перемоги. Ми панівний народ, а це означає, що з расової точки зору найпростіший німецький робітник біологічно в тисячу разів цінніший порівняно з тутешнім населенням».
21 червня 1943 р. рейхскомісар Кох прийняв чотирнадцять німецьких журналістів, що приїхали в Україну, яким повідомив, що завдання рейхскомісаріату «Україна» полягає в тому, щоб зібрати стільки робітників і продовольства, скільки це можливо. На той час комісаріат вже відправив до рейху мільйон робітників.
Щодо продовольства, то до березня 1943 р. було вивезено 5 590 тис. тонн пшениці, 1 372 тис. тонн картоплі, 2 120 тис. голів худоби, 148 тис. тонн сушених овочів, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 4 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. 420 млн. штук яєць та ін.
Один із журналістів залишив детальну розповідь про свою подорож. Він записав: «Кох вважає Україну звичайною колонією... Кох заявив, що було б абсурдним застосовувати до України принцип національностей і прийняти її до європейської сім'ї народів. Україна ніколи не належала до Європи, вона завжди була передмістям... До неї. як і до всіх слов'ян, підходить тільки принцип переможця і переможеного. Бо німецький солдат завоював Україну не для того, щоб зробити український народ щасливим, а для того, щоб поширити на Україну німецький закон, створити там можливості для проживання німецьких солдатів, а для нащадків зробити з України територію збуту першочергового значення».
Гітлерівська адміністрація, знищуючи радянські установи, між тим в повному обсязі зберегла колгоспну систему, яка в умовах окупації України виявилась найкращою для вилучення хліба й продовольства у місцевого населення.
В лютому 1942 р. окупаційна влада проголосила новий аграрний закон, згідно з яким в Україні мала відбутись приватизація землі. Деякі історики вважають, що це проводилось для того, щоб індивідуальні господарства більш ефективно працювали на рейх, але можна вважати, що певною мірою на реформи окупаційної влади вплинула ситуація на фронті – поразка під Москвою. Окупанти намагались загравати з селянами, тим більше, що цей план не був впроваджений і носив тільки декларативний характер.
Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Німеччини вивозились коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги.
14 вересня 1944 р. на ім'я А.Розенберга була одержана шифрограма про загальні масштаби «роботи» з культурною спадщиною України. До відома міністра доводилися списки награбованого: творів голландського, італійського та російського живопису XVI-XIX ст., які знаходились в державних сховищах УРСР і вважалися світовими шедеврами.
Нацистські варвари вивезли до Німеччини разом з іншими експонатами фрески XII ст. із Софійського собору, дзвони Успенського собору та Лаврської дзвіниці в Києві, а 3 липня 1942 р. висадили в повітря і сам Успенський собор.
Поголовного погрому зазнала українська інтелігенція.
В Україні були ліквідовані заклади вищої освіти. Нова влада дозволила тільки середнє фахове навчання, яке пізніше також заборонила.
Відповідно до спеціальної директиви рейхскомісара України Е.Коха і особливого розпорядження воєнної адміністрації групи армій «Південь» була ліквідована система радянської народної освіти. Замість неї створювалася мережа чотирикласних українських шкіл. Навчання в них мало обмежувалось читанням, письмом, лічбою, фізкультурою, різними іграми і ручною працею, але без використання будь-яких навчальних посібників. У директиві підкреслювалося, що підручники і навчальні матеріали мають бути вилучені зі шкіл і у населення внаслідок їх пропагандистського і комуністичного змісту.
Метою чотирикласних шкіл була підготовка робітників-ремісників, що значно звужувало шкільну мережу. Так, в Києві функціонувало лише 40 «народних шкіл» (як їх називали нацисти), які відвідували 6 470 учнів.
4. Вивезення населення України на каторжні роботи в Німеччину
Справжньою трагедією для України стало вивезення людей, в першу чергу молоді, на роботу до Німеччини. У вересні 1942 р. німецькі адміністрації на окупованих територіях УРСР одержали вказівку з Берліна: «Фюрер розпорядився про негайну відправку до Німеччини 400 -500 тис. українських жінок вікам від 15 до 35 років для використання їх в домашньому господарстві. Проведення цієї кампанії, що повинна бути завершена протягом трьох місяців, фюрер доручив генеральному уповноваженому з використання робочої сили».
Спочатку окупаційна
влада намагалася вербувати добровольців. Засоби масової інформації
розповсюджували пропагандистські матеріали про те, що всіх, хто поїде на роботу
до Німеччини, очікує райське життя. Крім газетних статей, на стовпах в багатьох
містах розклеювалися агітаційні листівки, в яких йшлося про переваги праці в
Німеччині на «світлих фабриках з досконалими верстатами». Відзначалось, що там
створені «блискучі житлові умови», українці будуть забезпечені заробітною
платою та харчуванням на одному рівні з німецькими робітниками. Поки про
реальні умови життя і праці в рейху було невідомо, певна частина людей
погоджувалась їхати туди. Але після того, як з Німеччини почала надходити
правдива інформація, населення намагалося будь-якою ціною уникнути відправки.
В листах, які надходили до України, висвітлювалась жорстока правда про гітлерівську неволю. Ось, наприклад, дослівні уривки з листа української дівчини Ніни з Білоцерківщини: «...Привіт із далекої Німеччини. Я поки ще жива... Напишу вам, як кормлять нас. У нас свині дома краще їдять, ніж нам дають... А який суп на смак, щоб ви знали? Від нього рвеш, як з’їси три ложки... Схопишся за живіт і мучаєшся 2 чи 3 дні. Лежати не можна. Хоч і слабий, але повинен іти. Стоїш біля станка, голова кружиться... На роботу йдемо з поліцаєм, на волю не пускають. Сидимо в бараці за ґратами... Мамочко-голубонько, нащо ж мені таке життя сумне-невеселе, нащо ж наші роки молоді так зря пропадають. Плачемо вдень і вночі: ні поїсти, ні попити, ні сісти відпочити. Нащо ж нам життя таке?»
Дуже швидко депортації до Німеччини набули примусового характеру, молодь вивозили починаючи з 14 років. Всього протягом 1942-1944 рр. з України було вивезено 2,5 млн. чоловік. Це стало справжнім лихом для українців.
Десятки тисяч людей, примусово відправлених на каторжні роботи до Німеччини, загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Якась частина остарбайтерів (так називали вивезених до Німеччини), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулася на Батьківщину.
5. Злочинна політика окупаційної влади
Необхідність управління окупованими територіями України вимагала наявності численного та розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко.
І у нацистів знаходились «помічники» – колабораціоністи.
Поняття і терміни
Колабораціонізм – співпраця громадян окупованої держави з окупаційною адміністрацією.
Більшість з них були жертвами сталінської репресивної системи, ті, хто постраждав від розкуркулення та «чисток», бажав помститись радянській владі. Такі йшли на службу в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Вони складали списки комуністів, радянських активістів, євреїв, на котрих відразу ж оголошувався розшук. Тих, кого знаходили, чекав розстріл. Саме зрадники допомогли заарештувати і знищити підпілля в Києві, Одесі й інших містах.
Але бувало й так, що вчорашні активні комсомольці і навіть комуністи ставали бургомістрами, старшинами, старостами, а ображені радянською владою – навпаки, поповнювали лави учасників антифашистського Опору.
Місцева поліція активно залучалась до арештів, облав, розстрілів та інших каральних акцій проти цивільного населення не лише в Україні, а й у Білорусії, Польщі, Словаччині. Вона стала невід’ємним елементом апарату терору, який створив людиноненависницький нацистський режим.
Поліцаї заслужили гнів і презирство українського народу. Про таких перевертнів і посіпак одразу з'явилась влучна приказка: «Підібрав собі німчура всіх отих старшин: той п'янюга, той бандюга – на один усі аршин». Саме завдяки таким прихвостням змогли активно діяти в Україні абвер, СС, СД та інші нацистські каральні і розвідувальні служби.
Жителька м. Біла Церква О.Тимофєєва так писала про фашистських прислужників: «Аж очі вилазять – так честь віддають, щоб тільки годити німчурі. Це ті, хто братами колись нам були, а нині – собачі шкури...»
Досить влучно характеризує склад одного з підрозділів української поліції документ ОУН: «До українського поліційного батальйону постійно відбувається набір. Оповістки про набір лише в московській мові. У поліційну службу йде негативний елемент, переважно збрід: голота, люди з темним минулим, колишні енкаведисти, злодії, жуліки та ін.»
За підрахунками історика О.Субтельного. майже 220 тис. українців пішли на співробітництво з окупантами, служили у військах і в поліції. В той же час, 6 млн. українців героїчно билися з нацистами в лавах Червоної Армії.
Нацисти намагались використати в своїх цілях і патріотичні почуття населення західних областей України, залучивши його до служби в німецькій армії.
Показовим було створення «української» дивізії СС «Галичина», яка формувалася із місцевих добровольців. Серед бійців дивізії була поширена думка, що за допомогою нацистів можна буде вести боротьбу за суверенітет і незалежність України. Проте в дивізії гітлерівське командування заборонило вживання слів «Україна», «українські». Німецьке командування намагалося перетворити це військове формування на «гарматне м'ясо» для вермахту.
Злочинний «новий порядок», який гітлерівці встановили на окупованих територіях, викликав широкий рух Опору, до якого увійшли сотні тисяч патріотів України.
Запитання і завдання
1. Як називався план знищення населення та «освоєння» окупованих гітлерівцями «східних» територій, у тому числі території України?
2. Хто став жертвою нацистського «нового порядку»?
3. Розкажіть про відомі вам злочини гітлерівців на окупованій території України.
4. Між якими державами була поділена окупована територія України?
5. Розкажіть, як проводилась «расова політика» третього рейху на окупованих українських землях.
6. Хто такі «остарбайтери»?
7. Дайте визначення поняттю «колабораціонізм».
8. В чому полягав план «Ост»? Як він здійснювався в Україні?
9. На які адміністративно-територіальні одиниці була поділена окупантами територія України?
10. Які області України увійшли до складу рейхскомісаріату «Україна», до складу «Трансністрії»?
11. Охарактеризуйте нацистський «новий порядок» в Україні.
12. Чому Україна посідала важливе місце в загарбницьких планах гітлерівського командування?
13. Які риси колгоспної системи, на Ваш погляд, сприяли її збереженню окупаційною владою?
14. Як Ви вважаєте, в чому полягає суперечливість проблеми колабораціонізму в роки Другої світової війни в Україні?
Українська