§ 18. Зміцнення Московського царства за Івана IV
Пригадайте:
1. Як утворилася Московська держава?
2. Що вам відомо про державницьку діяльність Івана III?
3. Якими були органи управління у Московській державі?
У той час, коли в країнах Західної Європи закладалися підвалини нової європейської цивілізації, на сході Європи постала велика політична сила — Московське царство. З цього невеликого царства, що на початку нових часів не справляло відчутного впливу на європейські події, виникла Російська імперія, з якою у XVIII ст. вже не можна було не рахуватись у європейських справах. В історії Московського царства XVI ст. це, насамперед, доба Івана IV Грозного. Цей цар залишив помітний слід в історії: збільшив та посилив державу на початку свого правління й поставив на межу загибелі наприкінці царювання.
1. Московія на початку XVI ст.
Під час правління московського царя Василя ІІІ його країну двічі відвідував посол імператора Священної Римської імперії барон Сигізмунд дер Герберштейн (1486—1566). Упродовж тривалого часу він жив у Москві, знайомився з побутом і звичаями її населення, історією та устроєм держави, яку європейці вважали країною Сходу. У 1549 р. він видав у Відні свої “Записи про московітські справи”, які дозволяють подивитися на Московію очима європейця XVII ст.
Посол імператора описав Московію як величезні неосяжні рівнини, вкриті густими лісами. Він бачив поля, на яких іще не викорчували пні дерев. Проте області між Окою та Волгою були вже густо заселені — тут траплялося чимало сіл, а подекуди і оточені дерев'яними стінами міста-фортеці. Населення Московії на той час складало близько 9 млн душ, а його щільність — від 0,3 до 8 осіб на 1 кв. км (у Західній Європі середня щільність населення становила 35 осіб на 1 кв. км). Москва була великим містом — близько 50 тис. жителів. Навколо кам'яного Кремля, де жив цар, були розташовані торговельні ряди й палаци бояр, оточені другим кам'яним муром. За ними на берегах Москви-ріки та Яузи розкинулися поселення купців і ремісників.
Оселями ремісників і купців були дерев'яні хати, вкриті дахом із дранки. Опалювалися вони, як казали московіти, “по-чорному”: димарів не існувало, і дим виходив крізь маленьке віконце під дахом.
Боярські три- і двоповерхові будинки були оточені дерев'яним тином. У вікна вставляли слюду. З-поміж численних “світлиць” боярського будинку особливе місце посідав жіночий “терем”, де за східним звичаєм бояри тримали під замком своїх дружин і доньок. Одягалися бояри також на східний кшталт: носили парчеві халати з довгими, майже до землі, рукавами, високі хутряні шапки, каптани, шуби. Герберштейн зі здивуванням занотував, що улюбленим заняттям бояр було пияцтво, яке інколи тривало кілька діб без перерви. Уявити, скільки з'їдалося й випивалося під час тих бенкетів, було просто неможливо. Огрядність була ознакою знатності й заможності, тому бояри спеціально ходили випнувши живіт. Іншою ознакою знатності була довга борода.
Бояри мали спадкові володіння — вотчини, до складу яких входили десятки сіл із їх мешканцями. Селяни були особисто залежними від своїх господарів. Залишити свого господаря вони могли лише один раз на рік — у Юріїв день, сплативши йому викуп за втрату працівника.
Бояри вважали себе господарями московської землі, могли судити й карати своїх селян, а цареві лише сплачували податок.
Та хоч би якими великими були вотчини, більшість населення Московії складали не залежні від бояр, а вільні селяни, які жили на землях, підвладних цареві. Жили селяни громадою — “миром”. Значна частина сільськогосподарських робіт виконувалася спільно всією громадою. У цьому полягала значна відмінність Московії від Європи.
Освіта не набула особливого поширення серед населення. Навіть більшість бояр не вміла читати й писати. Центрами культури та освіти були монастирі. Герберштейн писав, що коли він запропонував московітам європейські карти і попросив у них карту їхньої країни, то нічого отримати не зміг: у Московії ще взагалі не існувало географічних карт.
Влада московського царя вражала імперського посла своєю неосяжністю й необмеженістю. Посол здивовано вдивлявся у звичаї Московії. Для нього вона, як і для більшості європейців, була загадковою і малозрозумілою країною Сходу.
2. Початок правління Івана IV
У XVI ст. в Московії відбувався процес становлення абсолютної монархії у вигляді самодержавства — нічим не обмеженої влади царя, яка виключала існування інших незалежних або частково незалежних князів.
Самодержавство утверджувалось у запеклій боротьбі проти боярства. Царі спиралися у ній на дворянство, яке отримувало землі лише за умови служіння царю.
У роки правління Василія ІІІ (1505—1533 рр.) було завершено об'єднання Московського царства, приєднано Псков, Смоленськ, Рязанське князівство, у Великого князівства Литовського відібрано українську Чернігово-Сіверщину. Наприкінці правління Василія ІІІ під його владою було 2800 тис. кв. км. Московське царство стало найбільшою за розмірами державою в світі.
Після смерті Василія III на московському престолі опинився його трирічний син Іван IV (1533—1584 рр.), а фактично державою керувала його мати Олена Глинська. Вона намагалася зберегти владу для свого сина, долаючи боярські змови. У 1538 р. Олена Глинська раптово вмерла (за переказами, її отруїли). Фактично влада перейшла до конкуруючих боярських угруповань.
Ця боротьба наклала відбиток на характер майбутнього царя.
Мал. Іван Грозний
Постать в історії
Доля московського царя Івана IV Грозного — приклад того, як розумна талановита людина поступово деградує під впливом середовища. З раннього дитинства оточений лестощами та брехнею, зрадами та інтригами, Іван IV не вірив нікому, не мав постійних друзів і ворогів. Його політика змінювалася від розроблення реформ із “Вибраною радою” через опричний терор до звичайних убивств тих, хто йому заважав. У 54 роки він виглядав як старець, його здоров'я було зруйноване розпустою й пияцтвом. Убивство власного сина в нападі люті — ось до чого дійшла ця людина наприкінці свого життя.
Боярське безвладдя тривало в Московському царстві до 1547 р., коли Іван IV вінчався на царство та був офіційно проголошений царем.
Ситуація в країні вимагала нагальних заходів із наведення ладу, встановлення миру між боярською аристократією та дворянами. З метою примирення Іван IV створив “Вибрану раду”, до якої входили представники дворян, церкви, бояр. “Вибрана рада” розробляла проекти реформ, які мали зміцнити державу та посилити владу царя.
3. Посилення дворянства
Ще в роки дитинства Іван IV побачив і зрозумів, що бояри ніколи не стануть опорою царської влади, тому він вирішив спертися на дворянство, яке цілковито залежало від його ласки.
У 1549 р. в Москві у царських палатах зібрався земський собор. Собор не обмежував владу царя, а був дорадчим органом, до якого входили представники всіх станів окрім селянства.
На цьому соборі примирення, як його називали, Іван IV різко засудив бояр за їхні зловживання і заявив, що вибачає їм минулі провини і зради. Цар оголосив про підготовку нового збірника законів — Судебника, який мав закріпити ті зміни, що їх збирався запровадити цар.
Думний дяк Іван Пересвєтов, за пропозицією царя, подав проект цих реформ. Зразком для здійснення змін він уважав Османську імперію, в якій султан користувався необмеженою владою, а всі піддані вважалися його рабами. Він передбачав обмежити у Московії владу і силу бояр, спираючись на дворян. Цих останніх, уважав Пересвєтов, треба було всіляко підтримувати, висувати на державні посади. Основою армії теж мало стати дворянське військо. За свою службу цареві дворяни мали отримувати платню.
Здійснення реформ Івана IV привело до появи у житті Московської держави рис, притаманних східним цивілізаціям (про ці риси ви дізнаєтесь у темі XI).
4. Держава і церква
Православна церква посідала панівне становище в Московському царстві. Вона підтримувала царя в його боротьбі за зміцнення держави. У XVI ст. на Москву дивилися як на світовий центр православ'я, “третій Рим”.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. в середовищі православної церкви стали поширюватися погляди про необхідність змін у відносинах між церквою та державою — єресі. Ці єресі за характером наближалися до західноєвропейського реформаторського руху. Вирізнялися два напрями — “йосифляни” та “нестяжателі”.
Лідером “нестяжателів” був Ніл Сорський. Виступаючи за моральне очищення церкви, проти переслідування єретиків, він уважав, що церква не повинна володіти землями й монастирями, а має віддати їх державі й зосередитися на духовному вдосконаленні себе та мирян.
Погляди “йосифлян” сформулював ігумен Волоцького монастиря Йосиф. Він гнівно засуджував єретиків, які прагнули послабити церкву, вимагав боротися проти них до кінця, захищав монастирське землеволодіння. Йосиф хотів піднести авторитет церкви в суспільстві через посилення дисципліни в монастирях, знищення будь-якого вільнодумства, закликав до союзу церкви з царською владою. Найбільш небезпечним вільнодумством він уважав “нестяжательство”.
Царська влада підтримала “йосифлян”. Натомість Йосиф Волоцький висунув ідею божественного походження царської влади.
Стоглавий собор 1551 р. (його рішення було записано у 100 розділах) закріпив право церкви володіти землями. Проте Іван IV зумів домогтися положення, за яким нові землі церква могла отримувати лише з дозволу царя, і цим підняв авторитет своєї влади.
На відміну від Західної Європи, де королі корилися владі папи римського, у Московському царстві церква визнавала владу царя.
5. Реформи Івана IV
Заснована Іваном IV “Вибрана рада” розгорнула діяльність із проведення реформ у Московському царстві.
На земському соборі 1550 р. було затверджено новий Судебник, який посилив централізацію державного управління. Він обмежував владу намісників, звільняв дворян від їхнього суду. Судебник підтвердив право переходу селян від одного до іншого володаря один раз на рік — у Юріїв день, але збільшив суму, яку селяни мали сплачувати попередньому власникові.
Виникли нові органи центрального державного управління — прикази. У них зосереджувалось управління окремими галузями економіки й політики. Керівників приказів призначав цар. Найважливішими серед цих нових органів були Посольський приказ (зовнішня політика), Розрядний (формування дворянського війська), Помісний (боярське землеволодіння), Стрілецький (організація стрілецького війська).
У 1556 р. “Вибрана рада” ліквідувала систему “кормлінь”, за якою місцеві жителі утримували намісника, і створила місцеве самоврядування з “виборних людей”, які призначалися з дворян.
Було здійснено військову реформу. Створювалися піше стрілецьке військо й “вибрана тисяча” — особиста царська гвардія із дворян. Вони стали особистою охороною царя. Відтоді цар не залежав од боярського ополчення. Стрілецькі загони мешкали в окремій слободі, отримували регулярну платню, поділялися на 6 полків по 500 вояків. Були озброєні пищалями та бердишами.
У 1556 р. було видано “Уложення про службу”. Згідно з ним і для дворян-поміщиків, і для бояр-вотчинників запроваджувалась обов'язкова військова служба терміном 15 років. За несення служби належала платня. З кожних 150 десятин землевласник повинен був виставляти одного кіннотника.
Загалом реформи 50-х рр. XVI ст. зміцнили владу царя, ослабили боярство й посилили значення дворянства у Московському царстві.
6. Опричнина
У 1558 р. цар Іван IV розпочав Лівонську війну за вихід до Балтійського моря. Одначе після перших перемог московські війська почали відступати, а полководець князь А. Курбський перейшов на бік ворога. Розлючений цар Іван IV, якого називали Грозним, усюди вбачав зраду, карав винних і невинних.
З 1564 р. у Московському царстві встановилася опричнина (від давньорус. "опрічь" - "крім", що в XIV-XV ст. позначало особливі володіння, виділені в користування членам великокнязівського роду) — система заходів, спрямована на зміцнення царської влади. Сутність опричнини полягала в тому, що Іван IV Грозний, налякавши мешканців Москви своїм раптовим відбуттям до Александровської слободи, удався до масових репресій, страт, земельних конфіскацій, придушуючи опір тих, хто заважав його необмеженій владі.
Цар отримував у володіння частину земель — опричнину, решта земель — земщина належала боярам. Опричнина постійно зростала за рахунок приєднання нових земель земщини. Опричне військо вбивало тисячі людей по всій країні. Лише в Москві Іван Грозний стратив, буцімто за зраду, 120 бояр і навіть митрополита. Така ж доля спіткала й міста — Новгород, Клин, Твер. Дуже багато людей у поведінці царя в роки опричнини помічали ознаки психічної хвороби.
У 1577 р. цар заборонив опричнину, стратив багатьох опричників і навіть заборонив про неї згадувати. Одначе цареві опричнина принесла велику користь. Завдяки їй Іван Грозний посилив свою владу, остаточно знищив боярську опозицію. Скільки ж людей загинуло за роки опричного терору в Московському царстві? Сучасники-іноземці вважали, що понад 10 тис. осіб. Цікавим свідченням про страти тих часів стали “синодики” (списки на поминання), що їх розсилав на поминання душ страчених Іван IV до монастирів. За підрахунками істориків, кількість осіб, згаданих у тих “синодиках” побожним Іваном IV, перевищувала 4 тис. Ці списки стали справжньою книгою пам'яті тих лихоліть.
Мал. Московська держава в ХVІ ст.
7. Зовнішня політика Івана IV
За Івана IV зовнішня політика Московської держави набула експансіоністського характеру. Війни, що велися майже неперервно, мали метою збільшити територію Московської держави за рахунок земель сусідів. Така риса була характерною для зовнішньої політики багатьох тогочасних держав. Але в XVI ст. західноєвропейські держави, не бажаючи втягуватись у тривалі війни з сусідами, свою експансію спрямовували в Новий Світ: завойовували там землі та перетворювали їх на свої колонії. Для Московської держави об'єктом колонізації стали сусідні території. Завоювання відповідали інтересам Московії, сприяли її економічному посиленню і територіальному зростанню, але мали негативні наслідки для її сусідів. Завойовані народи опинилися, власне, в колоніальній залежності від Московії, втративши перспективи розвитку власної державності.
Особливістю Московської держави було те, що ядро її державної території, яке сформувалося до XVI ст., знаходилося осторонь світових торговельних шляхів. На заході такі шляхи контролювали Швеція, Литва і Польща; на сході та півдні — Кримське, Астраханське й Казанське ханства.
У 1548 р. Іван IV розпочав війну за підкорення Казанського ханства. У жовтні 1552 р. 150-тисячне московське військо захопило Казань — столицю ханства. Проте і після цього татари протягом кількох років чинили опір загарбникам. За наказом Івана IV тих, хто не хотів коритися, винищували або відправляли у Московію. Там їх тримали у спеціально побудованих в'язницях, де в'язням пропонували прийняти православ'я і жити в монастирях; тих, хто відмовлявся, страчували.
Підкоривши Казань, московське військо 1556 р. без бою здобуло Астраханське ханство. Внаслідок завоювань Іван IV отримав можливість контролювати багатий Волзький торговельний шлях і додав до свого титулу звання “царя астраханського”.
Загарбавши Казанське та Астраханське ханства, Іван IV розпочав війну проти Кримського ханства. Вона точилася впродовж чотирьох років, але жаданого успіху не принесла. Кримський хан був серйозним ворогом, за його спиною стояв могутній турецький султан, перед яким тремтіла Європа. Зрозумівши безперспективність війни проти Криму, Іван IV спрямував свою експансію на захід.
Якраз тоді з'явилася можливість налагодити торговельні стосунки із Західною Європою. У серпні 1553 р. на узбережжі Білого моря, північній околиці Московії, висадились англійці. Це були учасники експедиції мандрівника Х'ю Уїллоубі, які намагалися знайти “північний шлях” до Індії.
Великі географічні відкриття XV — першої половини XVI ст., коли Х. Колумб відкрив Америку, а Васко да Гама — новий шлях до Індії, значно збагатили Іспанію та Португалію. Проте інші країни, заздрячи прибуткам першовідкривачів, стали шукати інших шляхів до Індії. Популярності набула ідея “північного шляху” — навколо Скандинавського півострова. 11 травня 1553 р. цим шляхом на пошуки Індії й Китаю вирушила англійська ескадра з трьох кораблів на чолі з Х'ю Уїллоубі.
Під час експедиції два кораблі загинули, а один — останній — було винесено штормом до берегів невідомого доти англійцям “варварського королівства” — Московії.
Коли Івану IV доповіли про прибуття мандрівників, він одразу збагнув, що для його держави відкривалася можливість підтримувати зв'язки з Західною Європою через Біле море. Цар надав англійським купцям право безмитної торгівлі на території своєї держави.
Одначе цього шляху для підтримки зв'язків із Західною Європою Іванові IV було замало. тривалі і суворі зими заважали розвитку морської торгівлі через Біле море, яке було вкрите кригою.
Територіальні зазіхання Московії поширювалися на багаті землі Балтії, що знаходилися під владою Лівонського ордену. Метою Лівонської війни 1558—1583 рр. і стала боротьба Івана IV за загарбання Прибалтики і вихід до Балтійського моря. Агресія Московії занепокоїла Європу. На захист Лівонії виступили Литва, Польща, Швеція і Данія. Тривала 25-річна війна закінчилася для Московської держави повною поразкою.
Іншим об'єктом експансії став Сибір. У 1582 р. почалося завоювання Сибірського ханства. Зацікавлені в підкоренні цих земель купці Строганови з дозволу Івана IV найняли загін волзьких козаків отамана Єрмака, який рушив на завоювання Сибіру. Дії озброєних вогнепальною зброєю козаків нагадували винищення іспанськими конкістадорами індіанців у Новому Світі. Місцеве населення, яке чинило опір загарбникам, винищувалося. Всіх інших примушували складати присягу московському цареві та обкладали даниною. За козаками на завойовані землі сунули купці, ремісники, селяни-втікачі, всілякі шукачі пригод. За цією строкатою юрбою рухалися царські війська й чиновники, які перетворювали сибірські землі в колоніальні володіння Московської держави. Колонізація Сибіру тривала протягом сторіччя і завершилася наприкінці XVII ст.
Результатами експансіоністської зовнішньої політики Московської держави в XVI ст. стало значне збільшення її території за рахунок земель на сході, поразка в боротьбі за вихід до Балтійського моря і виснаження сил держави у майже неперервних війнах.
Документи. Факти. Коментарі
Опис Московії послом Священної Римської імперії Сигізмундом дер Герберштейном
“Владою, яку він (московський цар Василій ІІІ) використовує щодо своїх підданих, він легко перевершує всіх монархів світу. Він закінчив те, що розпочав його батько, а саме: відібрав у всіх князів і володарів їхні міста й укріплення. Якщо він накаже комусь прибути до його двору, або йти на війну, або відправлятись у посольство, той повинен виконувати все це власним коштом. Виняток становлять лише деякі боярські сини, які не мають великих прибутків; таких осіб він утримує, призначаючи платню, але різну. Знаті, яка несе посольську службу або виконує інші важливі обов'язки, надається, відповідно до родовитості й праці кожного, або намісництво, або село, або маєток; проте за кожне з цих володінь вони сплачують цареві визначений податок.
Використовує свою владу цар і стосовно до духовенства, як і до мирян, безперешкодно розпоряджаючись їхнім життям і майном. Із радників, яких він має, жоден не може навіть насмілитися сперечатися з царем. Вони відкрито заявляють, що воля царя — це воля Божа і що робить цар, він робить із Божої волі.
Від часів Рюрика всі правлячі користувалися лише титулом великих князів, або Владимирських, або Московських та ін., окрім Івана ІІІ, який називав себе “государем всея Русі”. Василій Іванович використовує царський титул і називає себе так: “Великий государ Василій, Божою Милістю Цар і Государь всея Русі та великий князь Владимирський, Московський, Новгородський, Псковський, Смоленський, Тверський, Югорський, Пермський, Булгарський та ін.”.
Поміркуйте:
1.У чому полягала влада московського царя над його підданими?
2.Якими були умови державної служби при дворі московського царя?
Запитання і завдання
1. Схарактеризуйте процес зміцнення самодержавства в Московському царстві в XVI ст.
2. Схарактеризуйте роль бояр і дворян у Московському царстві. Чим було зумовлено посилення дворянства?
3. Як складалися відносини між державою та церквою в Московській державі? Хто такі “йосифляни” та “нестяжателі”?
4. Складіть план пункту “Реформи Івана IV” і підготуйте розповідь за ним. Визначте, з якою метою проводив реформи цар.
5. Що таке опричнина? Якою була її мета і як вона здійснювалась?
6. Порівняйте обставини приєднання Західного Сибіру Московським царством і завоювання Південної Америки іспанськими конкістадорами. Якими були наслідки завоювання Сибіру для місцевих народів?
7. Складіть таблицю “Основні напрями зовнішньої політики Московського царства в XVI ст. та їх реалізація” за схемою:
|
Основні напрями |
Заходи щодо їх реалізації |
Результати |
|
|
|
|
Запам'ятайте дати:
1552 р. — Приєднання Казанського ханства.
1556 р. — Приєднання Астраханського ханства.
1558—1583 рр. — Лівонська війна.
1582 р. — Приєднання Західного Сибіру.
Українська