§4. Якобінська диктатура. Термідоріанський режим
1. Повстання 31 травня - 2 червня 1793 р.
У Парижі визрівало повстання проти Жиронди. Його готували не Якобінський клуб або Комуна Парижа, а найрадикальніші представники якобінців та "шалені". Саме вони звернулися до Конвенту з вимогою арештувати усіх підозрілих і віддати їх до суду революційних трибуналів, створити у кожному місті революційну армію, яка існуватиме коштом багатіїв. Такі вимоги жахали не лише жирондистів, а й багатьох якобінців. Та коли Робесп'єр, авторитет якого був незаперечним, закликав якобінців підтримати повстання, Якобінський клуб, "Гора", Рада Комуни Парижа та більшість секцій об'єдналися проти жирондистів.
31 травня у різних районах Парижа розпочалися виступи народних мас. Наступного дня в Раді Комуни виступив Марат. Він закликав не складати зброї та домагатися повного правосуддя. Якщо обрані громадянами представники зловживають своїм становищем, не виправдовують довір'я народу, наголошував Марат, то у них слід відібрати повноваження, примусити повернутися до виконання своїх обов'язків, а зрадників слід покарати.
Вночі загони Національної гвардії оточили Конвент. На нього націлили жерла гармат, налаштованих до виверження смертоносного вогню. Жирондисти змушені були залишити Конвент. Влада перейшла до рук якобінців, які встановили в країні свою необмежену владу, тобто диктатуру.
2. Встановлення якобінської диктатури
Захопивши владу силою, якобінці намагалися змінити її під гаслом порятунку революції. Завдання було не з легких. У країні не припиняли боротьби прихильники жирондистів. У Вандеї не вщухало повстання роялістів. Проти якобінців виступали у більшості департаментів Франції. Ситуація ускладнювалася діями інтервентів. Франція була в оточенні військ коаліції. Влітку було вбито Марата. Зробила це французька аристократка Шарлотта Корде. Марат був непримиримим до ворогів революції, до нього з повагою ставилися міські низи Парижа, Він володів сімома іноземними мовами, проводив теоретичні дослідження в галузі медицини, часто безплатно лікував хворих, ефективно боровся проти епідемій. Убивство Марата справило серйозний вплив на перебіг політичних подій.
Марат
У червні 1793 p. Конвент прийняв нову конституцію, яка проголошувала принцип верховенства народу, гарантувала рівність людей у правах. У ній засуджувалися загарбницькі війни, що було особливо актуальним на той час. Проголошувалися цілісність і недоторканність республіки. Конституція 1793 р. мала демократичніший характер, ніж Конституція 1791 р. Брати участь у виборах могли чоловіки, яким виповнилося 21 рік, без будь - якого майнового цензу. Одначе введення її в дію відкладалось у зв'язку з надзвичайною ситуацією у країні.
Якобінці не зупинилися на досягнутому. Вони вдалися до організації твердої влади в усій країні. Власне, відбувалося те, проти чого застерігали жирондисти.
Комітет громадського порятунку, що його очолив Робесп'єр, зміцнив свій вплив на місцях. У департаменти та в армію відправляли надзвичайних уповноважених - комісарів Конвенту. Це були найрішучіші якобінці, які не зупинялися перед масовим терором. Опорою комітету були місцеві якобінські клуби й революційні комітети. Вони залучалися до боротьби з противниками диктатури та для організації відсічі Інтервентам. Особливу роль у розправі із заколотниками відігравав Комітет загальної безпеки. Широкі повноваження дістав Революційний трибунал. За спекуляцію вводилася смертна кара.
3. Найважливіші заходи якобінців
У липні 1793 р. Конвент прийняв декрет про повне та безоплатне знищення феодальних прав. Усі, хто володів документами про стягнення з селян якихось податків чи оброків, мав знищити ці документи протягом трьох місяців. Приховування таких документів або їхніх копій каралося п'ятьма роками каторги. Селяни ставали власниками землі. Одначе замки, парки й ліси залишались у володінні поміщиків. Зрівняльний поділ землі владою рішуче заперечувався. Земельні володіння емігрантів підлягали розпродажу.
Восени з новою силою спалахнула боротьба проти перекупників. Замість економічних запроваджувалися примусові методи вилучення хліба й зерна, вводилося насильне обмеження цін на товари першої необхідності. Паризька біднота вітала ці заходи, але це не розв'язувало проблеми, а заганяло її вглиб. Одразу після оголошення твердих цін прилавки крамниць спустіли.
17 вересня Конвент прийняв закон про підозрілих, за яким дозволялося тих, кого вважали підозрілими, арештовувати і тримати у в'язниці. Такими оголосили тих, хто проявив себе "прихильником тиранії". Внаслідок цього сотні людей опинились у в'язницях. Розпочалися масові страти. Першими загинули керівники повсталих у Ліоні та Вандеї. Було страчено королеву Марію - Антуанетту. Її малолітній син Людовік (його називали Людовіком XVII) загинув від жорстокого "перевиховання". Масові чистки розпочалися в армії. У розбурханій революцією країні натовп вимагав негайної розправи з винними. Жирондисти були проти терору, тому діяльність Комітету громадського порятунку та Революційного трибуналу спрямовувалась і проти них. Жирондистів вигнали з Конвенту; вони змушені були рятуватися втечею, частину з них стратили.
У Революційному трибуналі суд був недовгим і чинився без дотримання закону. Всіх звинувачених чекала гільйотина. Її 1789 р. винайшов лікар Ж. Гільйотен, а вдосконалив... "король-слюсар" Людовік XVI, запропонувавши винахідникові замінити прямий ніж скошеним, бо останній ліпше відділяв голову від тулуба. От якого несподіваного значення набув вираз "на свою голову"! Жорстокі вироки виконувалися негайно.
Ідеологом та організатором революційної диктатури виступав Робесп'єр. Очолюваний ним Комітет громадського порятунку засуджував усіх тих, кого Робесп'єр уважав ворогами. До останніх лідер якобінців відносив усіх, хто не підтримував революцію. Терор і гоніння в країні набули крайніх форм. До суду могли притягатися навіть члени Конвенту. Отже, революційна диктатура втратила будь-які межі, а її натхненник заплутався у власних починаннях і декретах, прагнув жорстокої одноосібної влади, основною ознакою якої стало право карати й милувати. Криваві розправи відштовхнули від якобінців більшість населення. Кожен боявся, що його стратять за якимсь звинуваченням.
Робесп'єр, бачачи, що його дії спричиняють невдоволення і страх, спробував згуртувати республіку, запровадивши нову релігію - "культ Розуму". Католицька релігія скасовувалася, богослужіння за старими католицькими обрядами було заборонено. Місце християнських свят заступили революційні. Літочислення французам належало вести не від Різдва Христового, а від проголошення республіки. Перший рік починався з 1792 р. за старим календарем. Кількість місяців залишалася попередньою, але їхні назви тепер були іншими та пов'язувались із змінами в природі: вандем'єр - то вересень-жовтень, пора збору винограду; брюмер - жовтень-листопад, місяць туманів; фример – листопад - грудень, паморозь. Липень-серпень дістали назву термідор (спека). Одначе новий культ великої популярності не набув, внаслідок чого по деякім часі Конвент схвалив принцип свободи культів. Одначе дехристиянізація при цьому не припинялася.
4. Падіння якобінської диктатури
Суперечливі заходи якобінців неминуче вели до їхньої поразки. Посилення якобінської диктатури й заборона християнства жахали як поміщиків та буржуазію, так і бідні верстви населення. Найбільшого розмаху терор досяг після того, як Робесп'єр став одноосібним керівником Конвенту. Були заарештовані й страчені у березні 1794 р. Шометт, Ебер та інші крайні якобінці, які продовжували лінію "шалених", вимагали розподілити все майно контрреволюціонерів між бідняками, реквізувати хліб у багатіїв села і відправити його до міста, посилити терор. Невдовзі терор було спрямовано проти поміркованих якобінців на чолі з Дантоном, які домагалися послаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політичного терору, максимуму цін, свободи слова тощо. За наполяганням Робесп'єра трибунал у квітні 1794 р. засудив до страти Дантона і його прибічників.
Робесп’єр
Крах якобінців став очевидним після ліквідації зовнішньої загрози революції. Якобінці спромоглись організувати сильну та боєздатну армію чисельністю понад 600 тис. вояків. У червні 1794 р- перша антифранцузька коаліція зазнала останньої поразки. Але й диктатура у Франції дійшла до краю в своїй жорстокості, а тому повалення її стало неминучим.
Змова проти Робесп'єра виникла в Конвенті. 9 термідора II року республіки, тобто 27 липня 1794 p., стався переворот. Робесп'єр і його прихильники були звинувачені у спробі встановити тиранію та оголошені поза законом, що означало страту без суду. Вже наступного дня 22 якобінці, а серед них - Робесп'єр і "скажений пес" Сен-Жюст зійшли на гільйотину. Така ж доля чекала багатьох членів Комуни Парижа.
Падіння якобінської диктатури не означало завершення революції. У країні ще не відбулося останнього переділу власності та утвердження при владі нової еліти.
9 термідора II року республіки
5. Термідоріанці при владі
Після термідоріанського перевороту до влади доступилася нова буржуазія, яка збагатилася під час революції та була зацікавлена у збереженні лише тих її результатів, котрі були вигідними заможним власникам. Вони підтримували республіку, виступали за усунення будь-яких обмежень вільного підприємництва. Було скасовано закон про підозрілих. До Конвенту повернулися ті жирондисти, які врятувалися під час якобінського терору. Отримали амністію вандейські заколотники. Одночасно було страчено сотні якобінців, закрито Якобінський клуб і народні товариства, а Комуну Парижа та революційні комітети в інших містах розпущено. Було скасовано максимум цін, що спричинило небувалу дорожнечу. На селі поновили продаж землі великими ділянками за високу ціну. Конвент ухвалив скасувати Конституцію 1793 р. й позбавити бідняків виборчих прав. Народ почувався ошуканим. Проти термідоріанців піднялася хвиля народного протесту як у самому Парижі, так і в провінціях. Особливо значними виступи трудящих були у квітні й травні; всі вони були придушені з допомогою військ. Частину депутатів Конвенту звинуватили в підготовці цих повстань і згодом шістьох із них стратили.
Одначе термідоріанський переворот не був відновленням старого порядку. Він символізував лише відмову від найбільш радикального варіанта перебудови суспільства та перехід влади до поміркованих політиків, які мали на меті захист інтересів нової еліти, що склалася за роки революції.
У 1795 р. було прийнято нову конституцію, яка закріплювала у Франції республіканський лад, але скасовувала загальне виборче право, відновлювала майновий ценз. Двопалатний законодавчий корпус - Рада п'ятисот і Рада старійшин - складався з осіб, яким уже виповнилося 40 років. Депутати обиралися двоступеневими виборами, причому виборцями могли бути лише власники майна, еквівалентного вартості не менш як 200 робочих днів; таких на всю Францію виявилося 30 тис. осіб. Виконавча влада надавалася п'ятьом членам законодавчого корпусу - Директорії. Політика Директорії відповідала інтересам найзаможніших верств населення. Верховенство в Директорії" мав П. Баррас. Він залишався постійним її членом, тоді як решта замінювалася щороку по одному через жеребкування.
6. Змова Бабефа
Політика Директорії Ігнорувала інтереси соціальних низів, що сприяло розвиткові руху " За революцію в ім'я рівності".
Засновником руху та його ідейним лідером став виходець із бідної провінційної сім'ї Франсуа Бабеф (1760-1797), який прибрав ім'я римських трибунів братів Гракхів. Він був прихильником якобінців, у своєму часописі "Трибун народу" славив пам'ять Марата, Робесп'єра й "доби свободи". Бабеф заснував "Товариство рівних" і в ньому проголошував ідею, що "земля не належить нікому, а її плоди належать усім", вимагав ліквідації власності й усіх чинних на той час прав, виступав проти "п'ятьох причепурених мулів у люксембурзькій палаті" (ще Конвент приписав для диктаторів парадний одяг). Методом боротьби члени товариства обрали збройне повстання. Але в травні 1796 р. товариство було викрито, керівників заарештовано. Згодом Бабефа, Дарте та їхніх найближчих соратників стратили.
Бабеф
7. Війна проти другої антифранцузької коаліції. Італійський та єгипетський походи Бонапарта
Зовнішня політика Директорії характеризувалася постійними війнами. У 1795 р. Франція підписала мирну угоду з Пруссією, за якою до неї відійшли землі лівого берега Рейну. Іспанія також пристала на мир, і перша антифранцузька коаліція розпалась. Але Австрія вирішила й далі вести війну, а Англія допомагала їй грішми. У війні проти цих країн найбільше відзначився молодий генерал Наполеон Бонапарт (1769-1821).
Наполеон Бонапарт
Наполеон Бонапарт народився на о. Корсика, який тільки за три місяці до народження Наполеона став французьким. Батько Наполеона, адвокат, збіднілий дворянин, вирішив дати синові освіту у Франції. Похмурий, незграбний, з кепською французькою вимовою, маленький Наполеон постійно піддавався висміюванню, але наполегливо вчився і 1785 р. блискуче закінчив Паризьке військове училище. У 16-річному віці він почав військову службу в чині підпоручика (молодшого лейтенанта) артилерії, взявши на себе й утримання сім'ї (батько на той час помер). Людина без зв'язків при дворі та без надій на кар'єру, Наполеон увесь вільний від служби час віддавав самоосвіті та став одним із найосвіченіших людей свого часу не лише у військовій, а й в інших галузях. Під час революції, до якої Наполеон Бонапарт ставився схвально, він воював у лавах революційної армії, зблизився з якобінцями. У 1793 р. за планом каштана Бонапарта було відбито в заколотників і англійців порт-фортецю Тулон. Наполеон дістав чин бригадного генерала. Після термідоріанського перевороту він на якийсь час потрапив у неласку, навіть був під арештом, але потім зумів здобути довіру Директорії.
У 1795 р. йому доручили придушити заколот роялістів. Бонапарт розгромив заколотників, що зміцнило довіру до нього правлячих кіл. Після цього 27-річного генерала було призначено в Північну Італію командувачем армії, яка мала йти походом на австрійців.
Армія налічувала трохи більш як ЗО тис. роззутих і кепсько вдягнених солдатів. Їм протистояла 80-тисячна, добре озброєна армія Австрії. Незважаючи на це, Бонапарт вторгся на територію Італії. Поєднуючи швидкість наступу з навальністю ударів, Бонапарт розбив кращих австрійських генералів. Про нього заговорила вся Європа.
Ідучи в Італію, Бонапарт заявляв, що метою походу є визволення її населення від австрійців і гніту феодальних урядів. Однак обіцянки виявилися брехливими. Панування Австрії було замінено пануванням Франції. Італійців Наполеон Бонапарт пограбував, жорстоко придушив народний рух в Італії.
Війну було закінчено миром 17 жовтня 1797 р. Франція здобула Бельгію, Ломбардію з сусідніми країнами та лівий берег Рейну. Італію було перетворено на кілька "дочірніх", а насправді - залежних від Франції республік. Швейцарія та Голландія також перетворилися на залежні від Франції республіки. Проте головний ворог - Англія залишалася невразливою.
У 1798-1799 pp. Бонапарт здійснив похід у Єгипет і Сирію (30-тисячна армія з артилерією на 350 суднах), сподіваючись згодом відібрати в Англії найціннішу її колонію - Індію. Успіхи початкового етапу експедиції незабаром змінилися на невдачі. Похід закінчився повним провалом. Населення чинило відчайдушний опір загарбникам. Армія зменшувалася від неперервних боїв, спеки й чуми. Зв'язок із Францією перервався. Англійський адмірал Нельсон знищив французький флот у нічній битві біля мису Абукір.
Наполеон Бонапарт біля пірамід
Під час єгипетського походу утворилася друга антифранцузька коаліція (Англія, Австрія, Росія, Туреччина, Неаполітанське королівство). Дізнавшись про перемоги російського генерала О. Суворова в Італії та Швейцарії, а також про те, що становище Директорії хитке, Наполеон залишив армію в Єгипті та з великими труднощами, проскочивши крізь загородження англійських кораблів, що чатували на нього, у жовтні 1799 р. з'явився в Парижі. Залишки французької армії в Єгипті згодом здалися англійцям.
8. Переворот 18 брюмера і встановлення консульства
У 1799 р. внутрішня ситуація у Франції загострилася через:
• зростання народного невдоволення політикою термідоріанців;
• заколот роялістів (вони знову лютували у Вандеї);
• падіння авторитету Директорії;
• погіршення ситуації на фронті;
• поразки Франції у війні проти другої антифранцузької коаліції.
Змовившись із своїм братом Люсьєном Бонапартом, головою Ради п'ятисот, та деякими членами Директорії, Наполеон Бонапарт 9 листопада 1799 р. (18 брюмера VIII року республіки) разом зі своїм зятем Мюратом розігнав Директорію. Ввечері того ж дня, бажаючи зберегти формальну законність дій, було видано декрет про передачу влади трьом консулам: Сієйсу, Роже-Дюко, Бонапарту.
Переворот 18 брюмера VIII року республіки
Для зміцнення нової влади 24 грудня 1799 р. було прийнято нову (четверту) конституцію. Франція залишалася республікою; законодавча влада передавалася Державній раді, Трибунатові, Законодавчому корпусові; виконавча перебувала у віданні трьох консулів, а фактично - в руках першого консула з величезними повноваженнями. Ним був Наполеон Бонапарт. У 1802 р. він став довічним консулом. Переворот 18 брюмера 1799 р. став завершенням французької революції.
9. Значення революції
Французька революція справила величезний вплив на розвиток французького суспільства і світової історії". Вона сколихнула Європу й започаткувала глибокі соціальні потрясіння. Монархічні правителі не сприймали революційних подій і вбачали в них загрозу власній безпеці. Воєнне вторгнення у Францію інших держав успіху не мало.
Революція знищила феодально-абсолютистський лад і відкрила простір для розвитку капіталізму. Вона сприяла розширенню громадянських прав і свобод в інших країнах, введенню конституційних форм правління.
До найважливіших підсумків революції належать: скасування привілеїв дворян і духівництва, введення принципу рівних можливостей для всіх громадян. Спрощувалися форми власності, селяни одержували за виплату протягом десяти років ділянки землі. Мінялася податкова система. Становий характер податків було скасовано, їхній обсяг тепер залежав від доходів чи майна. Державні витрати перестали бути таємницею.
Революція покінчила з королівською владою у Франції та встановила республіку. Попри кривавий терор і постійну боротьбу за владу, вона спиралася на верховенство представницьких виборних органів. Спершу це були Установчі збори, перегодом - Законодавчі збори й Національний Конвент. Парламентська демократія здобула перемогу у Франції, а держава з часом стала гарантом незворотності суспільно-політичних і соціально-економічних перетворень.
Документи. Факти. Коментарі
З декрету Конвенту про підозрілих від 17 вересня 1793 р.
"2. Оголошуються підозрілими: 1) ті, хто своєю поведінкою або зв'язками, промовами або творами виявили себе як прибічники тиранії, феодалізму і вороги свободи... 4) державні службовці, усунуті або зміщені з їхніх посад Національним Конвентом або його комісарами і не відновлені в них, а саме ті з них, які були або повинні бути зміщені на підставі закону від 12 серпня; 5) ті з колишніх дворян, які є чоловіками, дружинами, батьками, матерями, синами або дочками, братами, сестрами або колишніми службовцями емігрантів, якщо вони не виявляли постійно своєї прихильності до Республіки... "
Поміркуйте:
1. Чим було викликано прийняття цього декрету?
2. Як можна оцінити декрет під правовим кутом зору?
Запитання і завдання
1. Внаслідок яких подій встановилася якобінська диктатура ?
2. Як було організовано владу якобінців ?
3. Розкрийте основні заходи політики якобінців.
4. Що спричинило падіння якобінської диктатури ?
5. Які зміни стались у країні внаслідок приходу до влади термідоріанців ?
6. Охарактеризуйте зовнішню політику Директорії.
7. Порівняйте зміст чотирьох конституцій, прийнятих у роки революції. Якими були їхні особливості ?
8. Які події увійшли в історію під назвою "переворот 18 брюмера "?
9. У чому полягає історичне значення французької революції? 10. Завершіть складання таблиці "Періоди французької революції".
Запам'ятайте дати!
1789-1799 pp. - Французька революція.
14 липня 1789 р. - Взяття Бастилії. Початок революції у Франції.
26 серпня 1789 р. - Декларація прав людини і громадянина.
9 листопада 1799 р. - Державний переворот Наполеона Бонапарта. Завершення революції.
(18 брюмера)
Українська