§9. Російська імперія в першій половиш XIX ст.
1. Населення та його станова структура
На початку XIX ст. Росія була величезною країною, що охоплювала території у Східній Європі, Північній Азії та частину Північної Америки (Аляска). Внаслідок територіальної експансії у першій половині XIX ст. її терени збільшилися з 16 млн. до 18 млн кв. км завдяки приєднанню Фінляндії, царства Польського, Бессарабії, Кавказу й Закавказзя, Казахстану, Приамур'я та Примор'я.
Населення імперії протягом першої половини XIX ст. збільшилося з 37 до 69 млн осіб. Значну роль у цьому зростанні відігравало загарбання сусідніх територій. Середня тривалість життя становила 27, 3 року. Причинами цього були періодичні епідемії, висока дитяча смертність, нерозвиненість медичного обслуговування. Такий показних був характерним для доіндустріальних країн. Наприкінці XVIII ст. у Франції середня тривалість життя становила 28, 8, в Англії - 31, 5 року. Російське суспільство було, фактично, феодальним із характерною для нього становою структурою. Стани поділялися на привілейовані (дворянство, духівництво і частково купецтво) та непривілейовані (селяни, міщани). Найчисленнішу частину селянства становили кріпосні, що їх на початку XIX ст. налічувалося 15, 2 млн осіб. Вони являли собою "хрещену власність" дворян-поміщиків, яких на той час було близько 600 тис.
2. Внутрішньополітичне становище Росії
Основними тенденціями державного життя Російської Імперії наприкінці XVIII - на початку XIX ст. були зовнішня експансія, зміцнення самодержавства і кріпосництва. Це суперечило загальним процесам демократизації та лібералізації суспільного життя, які становили сутність європейського Просвітительства. Імператор Олександр І (1801-1825 pp. ) на початку свого правління переймався західноєвропейськими ідеями і частково під впливом своїх радників, з-поміж яких були й українці (В. Кочубей, М. Сперанський, В. Каразін), здійснив низку ліберальних реформ. Указ про вільних хліборобів (1803 р. ) дозволяв поміщикам розкріпачувати їхніх селян. Було відкрито Харківський і Петербурзький університети. За дорученням царя М. Сперанський розробив 1809 р. "План державних перетворень", який передбачав поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, вибори представницьких органів різних рівнів на чолі з Державною думою, - вищим законодавчим органом. Реалізація цього проекту спричинила б перетворення самодержавної Росії на конституційну монархію. Одначе ці плани викликали різку критику вищої імперської бюрократії та дворянства, які не бажали будь-яких змін, що могли б послабити їхнє привілейоване становище в суспільстві. Та й сам Імператор, відчувши принади самодержавного правління, невдовзі відмовився від своїх планів. Було хіба що створено законодорадчу Державну раду при імператорі, рішення якої мали рекомендаційний характер, та замінено колегії на міністерства. Після завершення франко-російської війни 1812 р. Олександр І утвердився в думці, що саме ідея самодержавства об'єднала народ для боротьби проти французів, і став орієнтуватися на консервативні сили. Останнє десятиліття його правління називали добою аракчеєвщини за ім'ям довіреної особи імператора О. Аракчеєва. Це був час посилення бюрократизації всіх сфер життя, звільнення прогресивно мислячих професорів з університетів і запровадження військових поселень. Останній захід викликав хвилю повстань, що жорстоко придушувалися урядом.
Наступним правителем імперії став Микола І (1825-1855 pp. ). Розпочалося його правління жорстоким придушенням виступу декабристів, які уособлювали опозиційно налаштовані до самодержавства кола дворянської інтелігенції та офіцерів. Микола І принципово відмовився від будь-яких суттєвих змін у системі управління імперією і намагався "вдосконалити" його бюрократизацією. Фактично в країні встановився поліційно-репресивний режим. Головну роль в управлінні державою відігравала особиста канцелярія імператора, а надто її НІ відділення, яке набуло функцій таємної політичної поліції.
Микола І
Російська імперія була багатонаціональною державою. Більшість народів опинилася в її складі внаслідок завоювань. Це, а також існування російського народу, який становив більшість в імперії, спричиняло національне гноблення неросійських народів. Стосовно їх здійснювалася політика національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, накидання російської культури.
Яскравим прикладом такої політики було становище України у складі імперії, яку уряд розглядав як російський край, ігноруючи інтереси її населення. Будь-які спроби неросійських народів боротися за їхні національні права жорстоко придушувалися.
Однією з найскладніших проблем внутрішньополітичного життя імперії першої половини XIX ст. було кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення країни складали кріпосні, становище яких часто нагадувало рабське, ставала дедалі небезпечнішою. Це відчував і уряд Імперії. Але він намагався уникнути рішучих змін, оскільки не хотів зачіпати інтересів дворян - землевласників, які були опорою самодержавства.
Отож, у середині XIX ст. Росія ще була абсолютистською імперією. Спроби проведення будь-яких змін залишилися нереалізованими, абсолютистські тенденції взяли гору над ліберальними.
3. Рух декабристів
Реакція останніх років правління Олександра І показала, що уряд не збирається вирішувати питання, поставлені перед країною історичним розвитком. Відтоді в російському суспільстві почалося протистояння між реакційною владою І тими, хто прагнув змін. Безпосереднім поштовхом до цього стали:
• зростання національної свідомості, патріотичне піднесення у зв'язку з французько-російською війною 1812 p.;
• знайомство з життям європейських країн під час закордонних походів 1813-1815 pp., що дозволило їх учасникам переконатись у значній відсталості від них самодержавно-кріпосницької Росії.
Перші таємні, опозиційні організації в Імперії були створені гвардійськими офіцерами, учасниками закордонних походів. У 1816 р. виник "Союз порятунку", який через два роки трансформувався у "Союз благоденства". Члени товариств убачали свою мету в скасуванні кріпосного права, ліквідації самодержавно: форми правління та запровадженні в країні конституційної монархії або республіки. Одначе між членами товариств існувала розбіжності щодо способів реалізації їхніх задумів: від суто просвітницької діяльності й надання проекти? на розгляд уряду до захоплення влади внаслідок військового перевороту і вбивства імператора. У 1821 р. радикально налаштовані члени "Союзу благоденства" організували його розпуск, щоби звільнитися від тих, хто не поділяв їхніх поглядів.
У 1821-1822 pp. на основі "Союзу благоденства" було створено дві таємні організації - Південне товариство декабристів в Україні з центром у м. Тульчині на чолі з П. І. Пестелем і Північна товариство декабристів у Петербурзі під орудою М. М. Муравйова і К. Ф. Рилєєва. Керівники товариств розробили програми реформ відомі в історії як "Руська правда" П. Пестеля і "Конституція М. Муравйова. Вони визначали ліквідацію самодержавства, впровадження конституції з широкими громадянськими правами і свободами (друку, слова, зборів, віросповідань тощо), скасування кріпосного права і поділу на стани, введення представницьких органів державного управління. Відмінності між ними полягали у баченні форм державного устрою, організації виконавчої влади, вирішенні селянського питання і в наданні виборчого права. Пестель пропонував установити в Росії республіку, законодавчу владу передати Народному вічу, а виконавчу - Державній думі; владні органи централізовувались, а національні окраїни русифіковувалися, селяни діставали особисту свободу і землю; виборче право мало бути прямим і рівним для всіх громадян без будь-яких обмежень. Муравйов бачив майбутню Росію конституційною монархією, де законодавча влада належала двопалатному Народному вічу, а виконавча - імператорові; селяни діставали особисту свободу, але зберігалися великі поміщицькі господарства; для виборців установлювався високий майновий ценз.
Повстання декабристів на Сенатській площі
Нові організації вдалися до змови та підготовки військового перевороту. 14 грудня 1825 p., після оголошеної смерті Олександра І, Північне товариство вивело деякі гвардійські частини на Сенатську площу в Петербурзі з метою зірвати присягу новому імператору - Миколі І, але запізнилося. 29 грудня Південне товариство інспірувало повстання Чернігівського полку в Україні. Обидва виступи були придушені владою, яка потім жорстоко розправилася з їхніми учасниками. В Історії цей рух залишився під назвою декабристів - від російської назви місяця "декабрь", У якому вони здійснили свій виступ.
4. Суспільний рух у 30-40-х pp.
Правління Миколи І стало періодом політичної реакції. Одначе глибокі суспільні суперечності підривали основи державного устрою. Пошуки способів їх розв'язання у середовищі ліберально налаштованої інтелігенції, що виступала за проведення реформ зверху спричинили появу наприкінці 30-х рр' двох ідейних течій, які пропонували свої концепції історичного розвитку Росії та програми її перебудови.
Західники (Т. Грановський, П. Чаадаєв та інші) вважали, що країна повинна розвиватись у руслі західноєвропейських тенденцій. Рух у "західному напрямку" обов'язково мав би привести до заміни кріпосної праці на вільну та перетворення самодержавства на конституційну монархію. Тому своїм головним завданням вони вважали підготовку російського суспільства до майбутніх перетворень. Для того, щоб ліквідувати відмінності між Росією та Західною Європою влада, вважали вони, повинна здійснити добре продумані послідовні реформи.
На початку 40-х pp. од західників відокремилися прихильники радикальних поглядів - О. Герцен, М. Огарьов та ін. Визначаючи - необхідність того, що Росія повинна наздоганяти захід - ноєвропейські країни, вони виступали за побудову в країні принципово нового ладу - соціалізму.
Особливий, відмінний від країн Заходу шлях розвитку Росії обґрунтовували слов'янофіли (слов'янолюби). До них належали О. Хомяков, І. Киреєвський, І. Аксаков. Вони вважали, що Росія може уникнути і революції, і західноєвропейського капіталізму. Запоруку цього вони вбачали в "общині" - організації російського селянства, де всі були пов'язані спільними інтересами. Православна віра буцімто сприяла схильності селянина надавати перевагу спільним інтересам над особистими. Державна влада повинна залишатися самодержавною, захищати народ від зовнішніх ворогів і підтримувати необхідний порядок. Петро І, вважали слов'янофіли, порушив гармонійний устрій Росії, посиливши кріпосницький гніт і поширивши західноєвропейські звичаї. Тому потрібно ліквідувати кріпосне право і повернутися до давніх традицій.
Слов'янофільські ідеї стали підмурівком для формування й поширення офіційної великодержавної ідеології російського царизму - "теорії офіційної народності". її основу становили "православ'я, самодержавство та народність". Духовне життя імперії мало визначатися православною церквою, політичне - самодержавним устроєм. Під народністю пропагувалося єднання царя з народом, відсутність незгод між ними. Лише те було народним; що служило самодержавству. Так обґрунтовувалися підвалини ідеології, що її імперія накидала народам, які населяли ЇЇ території.
5. Економічний розвиток Росії
У першій половині XIX ст. за рівнем економічного розвитку російська імперія значно поступалася провідним західноєвропейським країнам. У другій чверті XIX ст. в країні розпочалася промислова революція, одначе темпи її розгортання були дуже повільними. Визначальну роль у виробництві відігравала промисловість старого кріпосницького типу. У неї фактично не було стимулів для технічного прогресу: кількість і якість продукції визначалася зверху, встановлюваному обсягу виробництва відповідала кількість кріпосних селян, приписаних до мануфактури. Кріпосницька промисловість була приречена на занепад. У 30-х pp. почали з'являтися фабрично-заводські підприємства нового типу. Вони не залежали від держави, працювали для задоволення потреб ринку, використовували вільнонайману працю. Такі підприємства виникали насамперед у легкій промисловості. За цим виробництвом було майбутнє, але Існування системи кріпосництва відчутно стримувало його розвиток.
Розвиток сільського господарства визначали кріпосницькі відносини. Протягом першої половини XIX ст. відбувалося втягування сільського господарства в ринкові відносини. Але в умовах кріпосництва збільшення виробництва для задоволення ринкових потреб перетворювалося на посилення експлуатації залежних селян.
Отож, існування кріпосного права стало нездоланною перешкодою для нормального розвитку країни.
Документи. Факти. Коментарі
Французький державний діяч Алексіс де Токвіль про відмінності в розвитку Росії та СІЛА (1835 р. )
"... Дві великі нації світу, які, стартувавши з різних пунктів, здається, просуваються до однакової мети. Американець переборює природні перепони, а росіянин затиснутий в людські лабети. Перший веде бій проти дикості й варварства, а другий усіма можливими засобами бореться проти цивілізації. Завоювання Америки здійснено оралом, Росія завойовує мечем.
Перша досягає своєї мети, покладаючись на особистий інтерес, і дає вільний простір для застосування неконтрольованої сили і здорового глузду індивідів. Друга цілеспрямовано концентрує всю владу в суспільстві в руках однієї людини.
У першій свобода є однією з першорядних умов діяльності; у другій панує рабство.
Вони починають свій рух з різних пунктів і йтимуть різними шляхами, одначе виглядає так, що якимось таємним присудом провидіння одного дня кожна з них буде покликана тримати в своїх руках долю половини світу... "
Поміркуйте:
У чому полягали відмінності шляхів розвитку Росії та США ?
Запитання і завдання
1. Чим відрізнявся склад населення Російської імперії від провідних європейських країн ?
2. Яким було внутрішньополітичне становище імперії у першій половині століття ?
3. Наведіть факти, які свідчать про те, що в середині XIX cm. Росія залишалась абсолютистською імперією.
4. Що було характерним для імперської національної політики?
5. Схарактеризуйте рух декабристів.
6. Які ідейні течії виникли у Росії в 30-40-х pp. ? Чим відрізнялися погляди їх прихильників ?
7. Порівняйте економічний розвиток Росії та провідних європейських країн у першій половині XIX cm.
Запам'ятайте дати!
Кінець XVIII - 1870 р. - Доба "Рісорджименто" в історії Італії.
1820 р. - Революції в Неаполітанському та Сардинському королівствах.
14 грудня 1825 р. - Петербурзьке повстання декабристів у Російській імперії.
1830 р. - Липнева революція у Франції.
1831р. - Створення "Молодої Італії".
1832 р. - Перша парламентська реформа в Англії.
1834р. - Створення "Молодої Німеччини".
Українська