Тема 10. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА ПОЧАТКУ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Перша світова війна, геополітика, Головна українська рада, Легіон українських січових стрільців, Союз визволення України
1 серпня 1914 р., 6 серпня 1914 р., 14 серпня 1914 р.
1.Україна в геополітичних планах країн Антанти і Троїстого союзу
Територіальні зазіхання ворогуючих сторін напередодні війни і Україна
19 липня (1 серпня) 1914 р. спалахнула Перша світова війна. Вона була логічним завершенням економічної та політичної кризи, що охопила значну кількість держав світу. За своїми інтересами держави поділились на два протидіючих блоки: Троїстий Союз та Антанту. Через своє геополітичне становище Україна неминуче ставала зоною інтересів ворогуючих сторін. Виробляючи тільки у під російських землях понад 1 млрд пудів (близько 16 млн т) хліба та маючи величезні людські ресурси, які можна було використати у воєнних цілях, Україна мала магічну притягальну силу для всіх воюючих у цьому регіоні сил – від австрійського та німецького урядів до російських більшовиків. При цьому інтереси власне українського населення взагалі не враховувались. Як говорив І.Франко: «...на шахівниці політики Європи українці не є навіть нікчемним пішаком».
Головний гравець на полях цієї війни – Німеччина – напередодні війни поширювала ідею, що український та інші народи Східної Європи не здатні створювати свої власні держави, а тому історичною місією німців є поглинення та освоєння цих земель. Українські землі розглядалась в геополітичних* планах Німеччини як плацдарм для проникнення на Схід.
Звернімося до джерел З таємних документів Генерального штабу Німеччини від 1 грудня 1915 р. 
«…Для кожного, хто в дійсності знає і розуміє географічне та економічне положення, в якім знаходиться Росія, є свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України. Якщо ми зуміємо змінити стан України на незалежну державу і утримати незалежну Україну при житті, то з певністю дамо смертельний удар Великій Росії. Тому Україну слід вважати серцем Великої Росії. В оцінці експертів це посідання України робить Росію великою європейською потугою. Україна, відділена від Росії, створить мур між властиво Росією, Центральними державами та Балканами, закриваючи доступ до Чорного моря.» Яке значення надається Наддніпрянській Україні у документі? Чому? Які плани Німеччини щодо України? |
Австро-Угорщина під гаслом возз'єднання «братів-русинів» планувала приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля, котрі перебували у складі Російської імперії. Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини. Отже, генерали ділили землі й багатства, зрозуміло ж, без відома і згоди їх господаря – українського народу, який тоді був розмежований між двома державами. Не дивно, що саме українські землі найбільше постраждали від війни.
Росія, під прикриттям «віковічної мети об’єднання всіх руських земель», претендувала на Східну Галичину, Закарпаття і Північну Буковину, що входили до Австро-Угорщини. Протидіючі сторони у своїх стратегічних планах спекулювали «українським питанням», стверджуючи, що для них важливо поєднати весь український народ, але неодмінно в межах своєї державності.
Звернімося до джерел
З ноти міністерства закордонних справ до послів Австро-Угорщини у Константинополі та Берліні від 20.11. 1914 р. «Головною нашою метою у цій війні є глибоке послаблення Росії, а тому у випадку перемоги ми розпочали б створення незалежної від Росії Української держави. На наш погляд, існування такої держави завдало б значної шкоди пануванню Росії на Чорному морі, або, навіть, цілковито знищило б його…» У чому полягали реальні цілі Австро-Угорщини щодо українських земель?З Маніфесту «До населення Галичини» «Довгі роки страждав руський народ під іноземним ярмом… Нехай не буде більше поневоленої Русі! Спадщина святого Володимира, земля Ярослава Осмомисла, князів Данила і Романа хай піднесе прапор єдиної, великої, неділимої Росії! Хай сповниться Боже Провидіння, що благословило діло збирачів Руської землі. Хай Господь допоможе своєму царственому помазанику Миколі Олександровичу, Імператору всієї Росії, завершити діло великого Івана Калити…» Чому російська влада звертається до галичан з таким документом? Чого вона прагне? |
Австро-Угорщина планувала приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля, котрі перебували у складі Російської імперії.
Окрім того, між ворогуючими державами почалась боротьба за союзників у майбутній війні. Так, австрійські й російські дипломати почали схиляти Румунію до війни на їхньому боці, обіцяючи їй українські землі, які вони ще тільки планували відвоювати один в одного.
Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ за відсутності власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн українців у російській армії та 250-300 тис в австрійському війську боролися і вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного й того ж народу, розділеного між двома імперіями, змушені були вбивати один одного.
2 Ставлення населення і політиків Наддніпрянщини до війни
Від самого початку боїв влітку 1914 р. територія Західної й певною мірою Центральної України стала одним із основних воєнних театрів на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками два старі супротивники – Австро-Угорщина і Німеччина, з одного боку, та Росія, з другого. Аж до початку 1918 р. лінія фронту проходила українською територією. Більшість земель Наддніпрянської України, як прифронтова зона, перебували під юрисдикцією Київського військового округу.
Воєнне протистояння двох держав, супроводжуване масовими репресіями проти українців, розкололо навпіл і національно свідомих патріотів України по обидва боки кордону.
З початком війни перед українством постало болюче питання: на кого орієнтуватись. Усі воюючі країни послідовно втокмачували в голови своїх підданих тезу про необхідність захисту своєї батьківщини. Ніхто не хотів бути агресором. Росія оголосила війну національною. Основними стали гасла: допомоги слов’янським братам та громадянського миру. По всій імперії запанували погляди оборонства. Повинні були визначитись у ставленні до війни й українці.
У перші дні після оголошення війни у Російській імперії піднявся патріотичний рух. Він розповсюдився і на українські землі, які входили до її складу. Багато робітників та студентів брали участь у патріотичних маніфестаціях, добровільно відправлялись до мобілізаційних пунктів. Більшість селян Наддніпрянської України сприйняли початок війни як німецько-австрійську агресію: напав «ворог», «германець», треба воювати.
Політичні сили Наддніпрянщини з перших днів війни закликали українців до захисту Російської держави, в межах якої вони перебували. На підтримку Росії виступив лідер українських соціал-демократів С.Петлюра. Він опублікував у московському журналі «Украинская жизнь» статтю, де закликав народи Росії виконати свій громадянський обов’язок перед державою, що дасть їм можливість у майбутньому розраховувати на «відповідні права». Київська газета «Рада» писала, що українці повинні боронити російську державу.
З позицій російського патріотизму виступили також емігранти – москвофіли, які перебрались з початком війни із західноукраїнських земель до Києва. Вони створили «Карпато-руський визвольний комітет» і через нього звертались до українців Галичини, аби ті зустрічали російську армію хресними ходами і вітальними дзвонами у церквах. Комітет видав російською мовою брошуру «Сучасна Галичина», її роздавали офіцерам царської армії, які відправлялись на галицький фронт, щоб вони могли відрізнити українофілів («мазепинців») від москвофілів ( «руських»).
Однак, російська влада обережно ставилась до українських політичних сил і громадських рухів. Зокрема, вона уважно спостерігала за діяльністю «Товариства українських поступовців» (ТУП), яке на початку війни прийняло постанову, де рекомендувало українській інтелігенції дотримуватись нейтралітету. Багатьох лідерів ТУП було поставлено під нагляд поліції, а М.Грушевського навіть заарештували за підозрою у шпигунстві.
Отже, українська громадськість у переважній більшості перебувала на початку Першої світової війни під впливом вірнопідданської патріотичної хвилі, сподіваючись, що така позиція розширить їх національні права у майбутньому. Фактично війна посилила протиріччя серед українців і стала для них братовбивчою.
Українські політичні партії, громадські організації і збройні формування в роки Першої світової війни
3. Заснування Головної української ради
На початку Першої світової війни – 1 серпня 1914 р. у Львові лідери трьох українських партій (Українська національно-демократична партія, Українська радикальна партія, Українська соціал-демократична партія) створили Головну українську раду (ГУР). Головою Ради було обрано К.Левицького.
Знайомимось ближче
Кость Левицький (1859-1941) – політичний,
державний, громадський діяч, автор наукових праць “Історія визвольних
змагань галицьких українців з часу війни 1914-1918”, “Великий зрив. До
історії української державності від березня до листопада 1918 р. на
підставі споминів та документів”. Народився в Тисмениці у родині
священика. Навчався у Львівському та Віденському університетах. З 1890
р. займався приватною адвокатською практикою у Львові. Брав активну
участь у діяльності цілого ряду українських економічних організацій.
Тривалий час був президентом Товариства українських правників у Львові, з
1899 р. – головою Української національно-демократичної партії. В 1907
р. – був обраний депутатом австрійського парламенту, в 1908р. –
галицького сейму; керував діяльністю Українського парламентського клубу у
Відні та соймового у Львові. Після окупації Галичини поляками у
1920-1923 рр. – член закордонного уряду Диктатора Є.Петрушевича. В 1924
р. повернувся до Галичини, де продовжував громадську та наукову
діяльність. У 20-х – 30-х роках очолював Союз українських адвокатів; був
редактором видання «Життя і право»,директором Центробанку. Після
окупації Західної України радянськими військами у 1939 р. був
заарештований органами НКВС, але через 2 роки – звільнений. У липні 1941
р. став засновником і головою Української національної ради. Помер у
Львові в 1941 р.
ГУР мала на меті визначення загального напряму української політики щодо Австро-Угорщини та розвитку національного руху в умовах війни. Після довгих суперечок Рада вирішила підтримати Австро-Угорщину у конфлікті з Росією, оскільки остання проводила жорстку політику по відношенню до українства. На думку лідерів ГУР, парламентські традиції Австро-Угорщини, на відміну від імперської Росії, давали шанс на майбутнє українській автономії.
Звернімося до джерел
З Маніфесту Головної української ради від 3 серпня 1914 р. Йдучи війною на Австро-Угорську монархію, Росія загрожує загибеллю українського національного життя, яке знайшло захист у конституційному устрої Австрійської держави. Перемога Росії мала б принести українському народові Австро-Угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії. І тому наша дорога ясна. ... Перемога Австро-Угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більше буде поразка Росії, тим швидше виб'є година визволення України. ...Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України! За що боролася Головна українська рада? Чому вона пов'язувала майбутнє України з Австро-Угорщиною? Чи можна погодитися з твердженням, що українське національне життя «найшло охорону в конституційнім ладі австрійської держави»? |
Українські політики вважали, що їх заява буде по достоїнству оцінена Австро-Угорщиною і створить більш сприятливі умови для розвитку української автономії. ГУР звернулась з відозвою до українців, де закликала тих, хто не підлягав мобілізації створити для захисту Австро-Угорщини загони добровольців. Такі формування повинні були політично підпорядковуватись Головній українській раді.
Отже, створення ГУР продемонструвало політичну активність та організованість українського національного руху, головною метою якого було створення української автономії в межах Австро-Угорщини.
4. Союз визволення України
З початком Першої світової війни відродженням української державності разом з ГУР активно опікувався Союз визволення України (СВУ), створений у Львові 14 серпня 1914 р. політичними емігрантами з підросійської України (Д.Донцов, В.Дорошенко, А.Жук, М.Залізняк. М.Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський та ін.)
Звернімося до джерел
З програмного документу СВУ «Наша платформа» У Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на позиції державної самостійності українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв'язують з розбиттям Росії у війні. Національно-політичною платформою Союзу є державна самостійність України. Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішнім устроєм політичним:, однопалатною системою законодавства, громадянськими, мовними і релігійними свободами для всіх національностей і віросповідань. з самостійною українською церквою. На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створенням з усіх земель, заселеним українським народом в Австрії, осібного автономного краю. За що боровся Союз визволення України? Чому його лідери пов'язують майбутнє України з «розбиттям Росії у війні»? Чи можна погодитися з цим твердженням?Чому? |
У зверненні СВУ «До українського народу в Росії» австрійці та німці характеризувалися як визволителі, які допоможуть «розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя». Така позиція привернула увагу німецького уряду, який був зацікавлений у послабленні Росії із середини, і надав фінансової підтримки лідерам СВУ.
В організаційній діяльності СВУ було зайнято більше 30 співробітників. Його центр знаходився у Відні, філіали – у Берліні, Львові, Лозанні і Стамбулі та ін., представники – у десяти країнах. У період війни вони претендували на те, щоб представляти інтереси Великої України і проводили переговори з державами Троїстого союзу та деякими нейтральними європейськими країнами, спрямовані на визволення українських земель з під гніту російського царизму.
СВУ здійснював активну роботу серед полонених солдат російської армії - українців. Завдяки Союзу, значну кількість їх вдалося перевести до окремих таборів у Австро-Угорщині (Фрайнштадт, Дуна-Сардагель) та Німеччини (Вецляро, Зальцведель, Рештат), де були поліпшені загальні умови життя, організовані школи, бібліотеки, церкви тощо. Серед полонених проводилась національно-просвітницька діяльність.
Зрештою така активність СВУ серед полонених дозволила створити з них українські дивізії – Сірожупанників і Синьожупанників, які пізніше брали участь у боротьбі за незалежність Української Держави. Отже, СВУ представляв більш радикальні позиції українського руху у порівнянні з ГУР, що відбивалось не тільки в його політичній програмі, а й в практичній діяльності. Адже така діяльність неоднозначно оцінювалась урядами країн Троїстого союзу. Зокрема Австро-Угорщина побоювалась, що активність СВУ на соціальному та національному ґрунті проти Росії може перекинутись на її власну територію.
Не було єдності в оцінках діяльності СВУ і з боку українських політиків. З різкою критикою СВУ виступали ліві українські соціал-демократи, які звинувачували лідерів СВУ як агентів австро-угорського імперіалізму. Негативно поставився до СВУ М.Грушевський. Він не визнав за Союзом визволення України права виступати від імені українців, які проживали в Російській імперії.
Таким чином, в умовах загарбницької війни відбувався розкол і дроблення українського національного визвольного руху.
5. Формування легіону Українських січових стрільців
Лідери українського національно-визвольного руху добре усвідомлювали, що їх плани відродити українську державність без створення збройних формувань не можуть бути перетворені на реальність. Першим практичним кроком на цьому шляху стали збори 18 березня 1913 р. у Львові товариства «Січові стрільці», основу якого складала учнівська та студентська молодь. Згодом осередки товариства виникли й в інших містах Галичини. Напередодні війни їх нараховувалось 96, вони об’єднували понад 8 тис. членів. З початком Першої світової війни Австро-Угорщина розгорнула мобілізацію. Головна українська рада оголосивши про свою підтримку австрійського уряду у війні проти Росії, одержала дозвіл на формування Легіону українських січових стрільців.
6 серпня 1914 р. ГУР звернулась до українського народу з Маніфестом, проголосивши створення військового формування «Українських січових стрільців» (УСС). На її заклик стати під жовто-блакитний прапор українського легіону Січових стрільців виявили бажання 28 тис добровольців, які представляли усі верстви населення. Переважна більшість з них були вихованцями молодіжних організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт». Але віденський уряд побоявся озброїти всіх українських добровольців і відібрав з них тільки 2,5 тис. осіб. Серед зарахованих до лав УСС були й жінки. Український легіон був єдиним формуванням в айстро-угорській армії де служили жінки. Окремі з них здобули собі слави у боях і мали нагороди.
Прапори УСС
Створення легіону Українських січових стрільців ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. Хоча його становлення відбувалося в структурах австрійської армії – то був тоді єдино можливий шлях до організації українського війська – це не означало, що стрілецтво мало намір відстоювати чужі йому інтереси. Об'єднуючи кращі сили молоді, які представляли практично всі суспільні верстви Галичини, легіон УСС став втіленням передової політичної думки і виражав сподівання національно свідомої частини галицько-українського суспільства на виборювання української держави. Першим доказом того, що з початку свого існування Українські січові стрільці стояли на національних позиціях, були їхні спроби відмовитися приймати присягу на вірність габсбурзькій династії, які хоч і не увінчались успіхом, зате чітко визначили стрілецькі пріоритети.
Звернімося до джерел
З окремої присяги, яку проголошували вояки УСС “…Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам Запорізької Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михайле, допоможіть. Амінь". Які почуття викликає у вас така присяга? Про які цілі УСС вона свідчить? |
Старшини стрілецького корпусу
Розпочавши свою діяльність як гурт патріотично налаштованих, але слабо організованих та переважно далеких від військової служби осіб (38% особового складу легіону УСС становила інтелігенція) січові стрільці доклали неймовірних зусиль для подолання різноманітних перешкод на своєму шляху. Вони зуміли за незначний час перетворити легіон у добре вишколену, фактично українську військову структуру з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською термінологією.
| Назва українського політичного об’єднання | Ставлення до війни та бачення майбутнього України після її завершення |
Українська