Тема 19. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)
Західноукраїнська Народна республіка (ЗУНР),Українська Національна рада, акт Злуки, Українська Галицька армія (УГА)
жовтень 1918 р., 1 листопада 1918 р. , 13 листопада 1918 р., 21 листопада 1918 р., 22 січня 1919 р., 15 травня 1919 р.
1. Проголошення ЗУНР та створення УГА
В умовах наближення поразки Німеччини та Австро-Угорщини у Першій світовій війні в західноукраїнських землях почав наростати рух за національне самовизначення та формування української держави.
На початку жовтня політичні сили Галичини, прогнозуючи зміну влади, розгорнули підготовку до створення української адміністрації в краї. 19 жовтня 1918 р. у Львові відбулися загальні збори політичних і громадських діячів Галичини і Буковини на яких було обрано Українську Національну раду. До неї увійшли всі українські депутати, обрані до австрійського парламенту, депутати крайових сеймів та по три представники від кожної української політичної партії. Українська Національна рада прийняла постанову про утворення на українських етнічних землях Української держави. Вона проголосила, що претендує на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну Буковину і Закарпаття. Учасники зібрання прийняли рішення розпочати роботу з підготовки конституції української держави.
Звернімося до джерел 
Із Статуту Української Національної ради, прийнятого у Львові 19 жовтня 1918 р.
|
Становлення західноукраїнської республіки відбувалось одночасно з відродженням Польщі, яка претендувала не тільки на свої етнічні землі, а й на українські, зокрема на Східну Галичину. Тому Українська Національна Рада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте, австрійський намісник в краї відмовив українцям.
У відповідь на це українські національно-демократичні сили вирішили взяти владу у Львові збройним шляхом. У ніч на 1 листопада 1918 р. частини легіону українських січових стрільців на чолі зі сотником Д.Вітовським зайняли у Львові всі урядові установи та стратегічні пункти. Австрійський намісник, перелякавшись, передав усі владні адміністративні повноваження заступнику, а той, у свою чергу, – Українській Національній Раді.
Звернімося до джерел
З відозви Української Національної ради від 1 листопада 1918 р. УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ! |
13 листопада 1918 р. Українська Національна рада проголосила Західноукраїнську Народну республіку (ЗУНР). Територія республіки становила 70 тис. кв. км з населенням 6 млн. чол. Було затверджено герб держави – золотий лев на синьому тлі та блакитно-жовтий прапор. Президентом ЗУНР став голова Національної ради Євген Петрушевич.
Знайомимось ближче
Євген Омелянович Петрушевич (1863-1940) –
український громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської
Народної республіки. Народився у м.Буську на Львівщині у сім’ї
священика. Навчався в Академічній гімназії у Львові. Закінчив юридичний
факультет Львівського університету, доктор права. У 1907 р. обраний послом до австрійського парламенту і залишався ним
аж до розвалу імперії. Широкій громадськості був відомий як прихильник
рішучої боротьби за права українського народу. Під час Першої світової
війни очолював українську парламентську репрезентацію (представництво),
яка заперечувала проти передачі західноукраїнських земель під польську
владу. У 1918 р. обраний президентом Західноукраїнської Народної республіки.
Як президент зумів залучити до державного будівництва представників
різних політичних партій та рухів. Завдяки виваженій політиці, його
уряду вдалося уникнути соціальних конфліктів. Після злуки УНР і ЗУНР
став членом Директорії УНР, але мав серйозні розходження з С.Петлюрою у
поглядах на взаємовідносини УНР з Польщею. По завершенню визвольних змагань та окупації західноукраїнських
земель Польщею покинув Україну і став політичним емігрантом. Помер у
Берліні, де й похований.
Вищим законодавчим органом ЗУНР стала Українська Національна рада. Вона утворила Державний секретаріат – виконавчий орган влади республіки. Його очолив лідер впливової Національно-демократичної партії К.Левицький, відомий громадськості як досвідчений юрист. Упродовж багатьох років К.Левицький очолював у Львові Товариство українських правників, обирався до австрійського парламенту, керував діяльністю Українського парламентського клубу у Відні.
Більшість депутатів Української Національної ради не поділяли ідей соціалізму. Вони стояли на національно-ліберальних позиціях і надавали перевагу розбудові держави шляхом реформ, а не революційної боротьби. На відміну від лідерів УНР, політичні діячі ЗУНР не захоплювались популізмом і декларативними заявами, а діяли професійно, спираючись на закони і не обминали соціальних та економічних проблем. У перші дні після проголошення ЗУНР було прийнято ряд важливих законів, спрямованих на становлення державно-політичного і економічного життя республіки. Серед них: закон про організацію війська, закон про адміністрацію, закон про судочинство. Згодом були прийняті закони про громадянство, про земельну реформу та ін.
Центральні органи Західноукраїнської Народної республіки мали міцний зв’язок з розгалуженою, добре організованою системою місцевого управління, яка користувалася серед населення повагою і авторитетом.
Національні меншини відреагували на створення української держави по різному. Більшість польського населення поставилось до ЗУНР ворожо, оскільки підтримувало ідею створення Великої Польщі, в межах якої мали бути і західноукраїнські землі. Євреї намагалися не втручатися в польсько-український конфлікт, дотримуючись нейтралітету у боротьбі за українську державність. Але згодом, після вчинення польськими солдатами єврейських погромів, вони почали схилятися до співпраці з українською владою, яка надала національним меншинам третину депутатських місць у своєму парламенті.
Уряд ЗУНР добре розумів, що відстояти свої інтереси у боротьбі з поляками можливо лише при наявності професійної армії. Завдання з її створення було покладено на Державний секретаріат військових справ. Основою Української Галицької армії (УГА) стали військові частини – учасники Листопадового повстання у Львові 1918 р. та два бойові курені Легіону УСС, які прибули з Буковини. Згодом до них почали приєднуватися робітники, студенти і навіть патріотично налаштована молодь з Наддніпрянської України. Найбільшою проблемою для УГА став брак старших офіцерських кадрів, особливо штабних, які б мали вищу військову освіту та досвід планування операцій.
Перші військові частини створювалися стихійно. Вони мали напівпартизанський характер і самостійно дбали про забезпечення особового складу продовольством і боєприпасами. Однак на початку січня 1919 р. було проведено реорганізацію збройних сил ЗУНР у регулярну армію. Усі військові формування були зведені до трьох корпусів. Кожний з них мав по чотири бригади, що складались з піхотних куренів, полку артилерії, кінної сотні, сотні зв’язку, технічної сотні і допоміжних одиниць. Загальна мобілізація і формування нових військових частин відбувалися швидко та організовано і до весни 1919 р. у складі УГА нараховувалось 126 тис. старшин і вояків, у тому числі 52 тис. тих, хто воювали на фронті.
Офіцери УГА. 1919 р.
Таким чином, боротьба за самовизначення західноукраїнського населення завершилася створенням власної національної держави. До її будівництва було залучено багато політичних партій та рухів. У розбудові ЗУНР брали участь різні верстви українського населення, у тому числі національні меншини. Виважена політика нової влади сприяла уникненню гострих соціальних конфліктів.
Західноукраїнські землі у жовтні 1918 – серпні 1919 рр.
2. Злука УНР і ЗУНР
Становлення ЗУНР відбувалося у складній міжнародній ситуації. Антанта підтримувала відродження Польщі, намагаючись перетворити її у санітарний кордон між Західною Європою і більшовицькою Росією. Поляки, спираючись на допомогу Антанти, почали підпорядковувати собі західноукраїнські землі. 21 листопада 1918 р. польські війська захопили Львів. Уряд змушений був переїхати спочатку до Тернополя, а через місяць до Станіслава (тепер Івано-Франківськ).
У грудні 1918 - січні 1919 рр. збройні сили ЗУНР вели виснажливі бої з поляками, але ні одна із сторін не могла взяти гору. За цих обставин уряд, намагаючись зміцнити свої позиції та реалізувати споконвічне прагнення співвітчизників поєднати українські землі в межах однієї держави, направив делегацію до Києва. Цьому передувала майже двохмісячна клопітка підготовча робота із узгодження умов об’єднання УНР і ЗУНР.
Проголошення Акту Злуки
22 січня 1919 р. Директорія УНР видала Універсал про злиття Галичини, Буковини, Угорської Русі та Наддніпрянської України у єдину державу – Українську Народну республіку. Того ж дня на Софійському майдані в Києві був урочисто оприлюднений акт Злуки, що здійснював мрію багатьох поколінь українців про створення суверенної Соборної України.
Звернімося до джерел
Із Універсалу Директорії УНР "... Директорія УНР ухвалила тую злуку прийняти… Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – ЗУНР (Галичина, Буковина і Угорська Україна) та Наддніпрянська Велика Україна…Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка… Однині народ український має змогу дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Українську на благо і щастя всього її трудового народу…” Що проголошує документ? У чому ви бачите його значення? |
Але через воєнний стан реалізувати ідею соборності у подальшій розбудові української держави з кожним днем ставало все більш проблематичним. Практично між двома українськими державами встановлювався зв’язок близький до конфедерації.
Звернімося до джерел
Історик І.Лисяк-Рудницький про соборність України “…Соборність України, проголошена 22 січня 1919 р., в тій добі не дочекалася своєї повної практичної реалізації…Наддніпрянщина й Галичина існували далі: до самого кінця визвольних змагань як два окремих державних тіла, з двома урядами та арміями, а також з двома різними політичними лініями…наявність двох стратегій могли шукати зближення, але не могли точно покриватися, бо в них були дві різні спрямованості: у галичан - антипольська, у наддніпрянців – антимосковська. До цього прилучались і інші об’єктивні відмінності: у соціальній структурі, в атмосфері побуту і громадській вихові між нашим Сходом і Заходом, … ” Чому історик вважає, що соборність України «не дочекалася» своєї реалізації? Якими причинами, на його думку, це було обумовлено? |
3. Українсько-польська війна
У січні-лютому 1919 р. українські збройні формування розгорнули активні бої за визволення Львова від поляків, які утримували його ще з осені минулого року.
З цією метою була спланована Вовчухівська операція, що почалася 16 лютого 1919 р. Вже через три дні українські формування взяли місто в облогу. Для поляків склалася критична ситуація. Але у справу втрутилася Антанта. Вона відправила до Львова місію для переговорів з українським урядом. Делегація почала вимагати від українців припинити наступ і укласти перемир’я на фронті. Керівництво ЗУНР, виступаючи за мирне розв’язання польсько-українського конфлікту, погодилося на це. Однак у подальшому, місія в ультимативній формі стала наполягати на розмежуванні західноукраїнських земель так, щоб до Польщі відійшло 40% території Східної Галичини, у тому числі Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Українська сторона відкинула ці ганебні пропозиції і відновила наступ на фронті. В ході кровопролитних боїв українські підрозділи розгромили поляків в районі Вовчухів. Проте, розвинути свій успіх вони не змогли. Поляки вдало скористалися перемир’ям, перегрупували свої війська і перейшли у контрнаступ. Виснажені тривалими боями українські частини відступили, звільнити Львів вони так і не змогли.
Місія Антанти у Львові. Лютий 1919 р.
Звернімося до джерел
Із дипломатичної ноти Української Національної Ради президентові США Вудро Вільсону. 26 листопада 1918 р. Утворивши державу 19 жовтня 1918 року у Львові, ми визначили границю цієї держави тільки провізорично, вичікуючи Вашого рішення. Пане Президенте, стараючися оминути захоплення навіть найменшого клаптика землі, який не був заселений українцями в переважній більшості, і дотримуючись справедливих принципів Ваших, Пане Президенте, у цих границях, Українська Національна Рада представляє цю державу і старається не допустити ніякого нелюдського вчинку, а при тім не допускається насильного переступлення влади, яку вона має в руках. У зв’язку з якими подіями написаний документ? Чому Українська національна рада звертається саме до В.Вільсона? За яких міжнародних обставин вона розраховує на його підтримку? |
Отже, втручання Антанти у польсько-український конфлікт тільки посилило його. Західноукраїнські землі стали ареною нових жорстоких боїв.
У квітні 1919 р. до Польщі з Франції прибула добре озброєна армія генерала Ю.Галлера, яка нараховувала 100 тис. чол. Вона призначалася для боротьби з більшовиками, але польський уряд використав її проти Галицької армії.
Звернімося до джерел
Постанова Найвищої Ради Мирової Конференції червень 1919 р. Найвища Рада Мирової Конференції постановляє:
|
15 травня Польща розпочала наступ по всьому фронту. Українська галицька армія поступалася полякам і відступила на схід. 24 травня в тил українським воякам вдарили румунські війська. Вони окупували Покуття разом із Коломиєю і Снятином. УГА опинилась затиснутою біля Чорткова на південному сході Галичини. У цей критичний момент президенту Є.Петрушевичу були надані надзвичайні права диктатора. Він зумів навести порядок у військах і припинив анархію. Галицька армія провела Чортківську наступальну операцію і заволоділа Тернополем, а згодом Ожидовом і Белзцем. Але наступальні бої вичерпали останні сили галичан, до того ж вони постійно відчували брак набоїв та зброї. УГА перейшла до оборони. Поляки перекинули на цю ділянку фронту кілька нових добре озброєних дивізій і прорвали український фронт. Українська галицька армія вимушена була переправитися на лівий берег ріки Збруч, де згодом об’єдналася з Армією УНР. Вся територія ЗУНР була окупована Польщею.
4. Поглинення Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними державами
Після поразки Австро-Угорщини влада у Буковині перейшла до новоствореного Українського крайового комітету. З листопада 1918 р. за його ініціативою відбулося Народне віче, на якому депутати прийняли рішення приєднати землі краю до Західноукраїнської Народної Республіки.
Президентом краю став О.Полович. Проте Румунія відразу відреагувала на ці події і ввела свої війська у Північну Буковину. Згодом командування окупаційних військ ініціювало проведення так званого Генерального конгресу, який складався з румунів. Конгрес проголосив об’єднання Буковини з Румунією. Остання, узгодила з Антантою свою позицію і заручилася її повною підтримкою. За період румунської окупації були скасовані всі автономні права Буковини.
У січні 1918 р. об’єктом румунської експансії стала Бессарабія. А в листопаді того ж року під тиском окупантів бессарабський парламент проголосував за приєднання до Румунії. Щоправда, деякі українські депутати виступили проти цього рішення, але вони були заарештовані за це румунською владою, а згодом розстріляні. Жорстокість окупантів викликала серед українського населення активний протест. У січні 1919 р. у Північній Бессарабії (на Хотинщині) сталося повстання проти окупантів. Повстанці, спираючись на підтримку УНР, за кілька днів повністю звільнили свій край від румунських військ і встановили владу Хотинської Директорії. Але згодом Румунія, підтягнувши значні сили розбила українські загони. Близько 4 тис. повстанців разом з 50 тис. біженців під натиском ворога перейшли за Дністер на Поділля.
Після розвалу Австро-Угорщини більшість українського населення Закарпаття висловилася за об’єднання з УНР. Таке рішення не було випадковим, оскільки значна кількість українських громадських діячів була тісно пов’язана з політичним життям не тільки ЗУНР, а й Наддніпрянської України. Делегати від Закарпаття брали участь у роботі Української Національної ради та Трудового конгресу в Києві. У травні 1919 р. українська громадськість Закарпаття створила Центральну Руську (Українську) Народну раду. Але вона не змогла витримати тиску представництва США, яке вимагало об’єднати Закарпаття з Чехословаччиною.
Таким чином, усі спроби відстояти самостійність західноукраїнських земель в межах єдиної Української держави завершилися поразкою.
Українська