Тема 20. ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОГО УРЯДУ В УКРАЇНІ У 1919 РОЦІ
Українська Соціалістична Радянська Республіка, Конституція УСРР, націоналізація, продовольча диктатура, білогвардійці, терор
6 січня 1919 р., 10 березня 1919 р, 16 грудня 1919 р.
1. Запровадження радянської державності та її характер
Упродовж зими-весни 1919 р. на всій території України (окрім Надзбруччя) більшовики встановили свою владу. 6 січня 1919 р. рішенням Тимчасового робітничо-селянського уряду назва держави – Українська Народна Республіка, яка була прийнята Центральною Радою, скасувалася і вводилася нова – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Юридичне оформлення Української радянської держави відбулося 10 березня 1919 р. з прийняттям Третім Всеукраїнським з’їздом рад першої Конституції УСРР.
Герб радянської України. 1919 р.
Звернімося до джерел 
З «Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки»
|
Для українських більшовиків взірцем державотворення за формою і за змістом стала радянська Росія. Тому український уряд дістав назву – Рада Народних Комісарів (РНК), повторюючи назву подібного російського органу. Уряд обирався Всеукраїнським Центральним виконавчим комітетом (ВУЦВК), а в Росії – Всеросійським Центральним виконавчим комітетом. Головою українського уряду Москва рекомендувала призначити Х.Раковського.
Знайомимось ближче
Християн Георгійович Раковський (Кристю Станчев)
(1873-1941) - політичний і державний діяч УСРР. Народився у Градеці
(Болгарія). З 15 років став професійним революціонером. Роки навчання в
гімназії, на медичному факультеті університету в Женеві були і роками
становлення одного з активних діячів та лідерів соціал-демократичного
руху в Болгарії та Румунії і зближення з діячами російського
революційного руху Г.Плехановим, Л.Троцьким. В. Ульяновим (Леніним). У
1918 р. вступив до лав більшовицької партії, обіймав посаду голови
Верховної автономної колегії, заснованої в Одесі для боротьби проти
контрреволюції в Україні. Підтриманий В.Леніним і Л.Троцьким виконував
ряд важливих доручень в Україні в 1918 р.: дипломатичну місію до Одеси,
де підписав російсько-румунський договір(за яким протягом 2-х місяців
Бессарабія мала бути звільнена),вів переговори з урядом гетьмана
Скоропадського, встановив контакти з українською опозицією на чолі з
В.Винниченком. тому його було запропоновано на посаду голови уряду
радянської України. Захопившись ідеями інтернаціоналізму поставив під
сумнів існування окремої української нації. Але згодом змінив свої
погляди і почав відстоювати розширення політичної та економічної
самостійності УСРР. У 1923 р. виступив з критикою Й.Сталіна з питань
національного будівництва. Після цього був зміщений з посади голови
уряду УСРР і відправлений послом спочатку до Англії, а потім - до
Франції. Після повернення до Радянського Союзу був виключений з лав
комуністичної партії, згодом репресований. Розстріляний в Орловській
в’язниці.
Водночас з Раднаркомом існувала і партійна влада. Її очолював – Центральний Комітет партії більшовиків України (ЦККП(б)У). Як правило, до складу уряду і партійної верхівки входили одні і ті ж люди.
На місцях, в губернських центрах також створювалися ради, у волосних центрах діяли військово-революційні комітети. Нова влада офіційно проголошувала їх органами диктатури пролетаріату, хоча насправді вони здійснювали диктатуру більшовицького режиму.
Сутність внутрішньої політики більшовиків полягала у руйнації існуючої в Україні економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах та заміні її прямим товарообміном. Така політика отримала в Росії назву воєнного комунізму та почала запроваджуватися більшовиками в Україні ще з кінця 1918 р.
Її важливою складовою був процес націоналізації засобів виробництва у промисловості та сільському господарстві. Селянство складало на той час приблизно 80% населення України, тому радянська влада була зацікавлена в його підтримці. Аграрну реформу розпочали із конфіскацію поміщицьких, удільних, монастирських та церковних земель. Але не всі вони передавалися безземельному та малоземельному селянству. Кращі чорноземи більшовицька влада передала новоствореним радгоспам і комунам. Окрім того, найбільш продуктивні землі передавалися націоналізованим цукровим заводам і ґуральням. Решту земель держава надавала селянам, але за умови створення ними великих колективних господарств. Така політика, як і насильницьке вилучення у селян продовольства викликала їхнє незадоволення.
Друга радянсько-українська війна. Встановлення в Україні більшовицького режиму (грудень 1918 – червень 1919 р.)
2. Повстанський рух
Економічна політика більшовиків орієнтована на ліквідацію приватної власності на засоби виробництва, експропріацію зерна, перетворення селян у безправну робочу силу викликала навесні 1919 р. хвилю стихійних антирадянських виступів під керівництвом отаманів Зеленого, Струка, Соколовського та ін.
Стихійний рух проти більшовицького режиму радянська влада охрестила куркульським бандитизмом, направляючи проти нього каральні експедиції, які здійснювали масові розстріли і спалювали села. Але такі акції ще більше руйнували сільське господарство. У квітні 1919 р. Президія ЦВК Рад України вимушена була прийняти рішення «Про недопустимість спалення сіл під час придушення куркульських повстань».
Звернімося до джерел
3 резолюції Президії ЦВК Рад України від 16 квітня 1919 р. «Про неприпустимість спалення сіл під час придушення куркульських повстань» ...неодноразові випадки спалення сіл під час придушення куркульських повстань є недоцільними і вкрай шкідливими для справи радянської влади, тому запропонувати Раднаркому у терміновому порядку видати всім належним відомствам розпорядження про повне припинення під страхом суворої відповідальності спалення сіл і щодо вжитих заходів повідомити ЦВК. Ким і коли створений документ? Чи можна йому довіряти? Що саме він засвідчує? Яке ставлення він у вас викликає? Чому? |
Але це рішення майже ігнорувалося каральними загонами. У відповідь селяни розгорнули ще більш активну боротьбу проти радянської влади. Так, якщо у квітні було зареєстровано 98 антибільшовицьких виступів, то у червні-липні їх нараховувалося 328. Селянські повстання проти більшовицького режиму охопили майже всю Україну.
Панцерний потяг отамана Григор'єва. 1919 р.
На початку травня спалахнуло одне з найбільших в Україні антибільшовицьких повстань на чолі з отаманом М.Григор’євим. Основу його загонів складало селянство, яке спочатку підтримало більшовицьку владу, сприйнявши її за дійсно народну. Але згодом, переконавшись, що вона є грабіжницькою по відношенню до них, селянство піднялося на антибільшовицьке повстання. М.Григор’єв видав універсал «До українського народу», в якому закликав населення знищувати продзагони і комісарів та створювати ради без більшовиків. Повстанці захопили Катеринослав, Черкаси, Олександрівськ, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Проти них були направлені війська Червоної армії, які взяли у кліщі основні сили М.Григор’єва в районі Кобеляк на Полтавщині і розбили їх. Сам отаман з невеликим загоном відступив на Херсонщину. Він намагався поєднатися з військами іншого селянського отамана Н.Махна. Але між ними стався конфлікт, під час якого М.Григор’єв був вбитий.
Повстанці-анархісти
Більшовики намагалися підпорядкувати селян своїм інтересам, перетворити їх у сільськогосподарських робітників, які змушені будуть стати опорою радянської влади. Здійснення цього наміру більшовики пов’язували із знищенням селянських збройних формувань. Це робилося виважено і послідовно не тільки по відношенню до селянських загонів, що боролися проти радянської влади, а й проти тих, хто влився до лав Червоної армії. Зокрема, такою потенційно небезпечною для більшовиків, була 3-я бригада Задніпровської девізії на чолі з Н.Махно, яка перейшла на бік Червоної армії і вдало воювала разом з нею проти денікінців. У червні 1919 р. за рішенням Ради робітничо-селянської оборони УСРР члени махновського штабу були заарештовані. Отаман, прогнозуючи подальший хід подій, як небезпечний для себе, покинув Червону армію. Із загоном вірних йому людей у кількості 800 чол. Н.Махно подався на Правобережжя, де розгорнув активну боротьбу проти більшовиків.
Махновці
Знайомимось ближче
Нестор Іванович Махно (Міхненко) (1888-1934)
повстанський отаман, один з лідерів анархістського- руху. Народився у
селянській родині в с.Гуляй-Поле на Катеринославщині. Закінчив два класи
початкової школи. Працював у поміщиків, потім робітником. У1900-1908
рр. – член організації анархістів-комуністів “Спілка бідних хліборобів”,
у складі якої брав участь в експропріаціях. У 1910 р. був засуджений до
смерті, яка була замінена довічною каторгою. До лютневою революції був
ув’язнений. У 1917 р. повернувся до Гуляй-Поля, де почав власні
революційні перетворення: розподілив між селянами поміщицьку землю,
створив збройний загін. Не визнавав ні Тимчасового уряду, ні УЦР. Влітку 1918 р. очолив
боротьбу селян проти гетьманського режиму і окупантів., потім проти
Директорії УНР та денікінців на боці більшовиків. Ідейно був осторонь
більшовизму і анархізму. Після виступу проти радянської політики воєнного комунізму був
оголошений радянською владою поза законом.
У період денікінської окупації вів активну боротьбу проти Денікіна в
тилу. У 1920 р. брав разом з більшовиками активну участь у розгромі
Врангеля. По завершенні цієї операції почалося масове знищення його загонів
радянською владою Протягом 1921 р. вів боротьбу проти Червоної армії,
але в серпні був вимушений емігрувати. Мешкав в Румунії, Польщі,
Німеччині, в Парижі. В останні роки життя займався літературною
діяльністю.
Отаманщина вже стала традиційною для українського села. Центральна влада за тих часів змінювалася багато разів, а влада отаманів існувала роками. Селяни шукали захисту в отаманів, а не у державної влади, яка була від них далеко і постійно вимагала хліба, нічого не даючи взамін. Влада отаманів була ближчою до селян. Отамани захищали селянство, а воно утримувало їх та постачало резерви для боротьби з денікінським режимом.
3. Падіння радянської влади у 1919 р. та її відновлення
А.Денікін
Навесні-влітку 1919 р. Добровольча армія А.Денікіна захопила Україну. Радянську владу було ліквідовано. Денікінський режим в Україні спрямовував свої зусилля на захист інтересів поміщиків і підприємців. Нова влада, спираючись на військові формування, почала відбирати у селян поділену поміщицьку землю, зобов’язавши їх безоплатно віддати поміщикам третину врожаю 1919 р. на відшкодування заподіяних збитків. Окрім того, селяни мали підтримати Добровольчу армію разовим внесенням податку у розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини землі. За умов несвоєчасної здачі обсяг податку збільшувався у двічі. На підприємствах заборонялися профспілки та страйки. Тривалість робочого дня визначалася у 9,5 годин, але за умов виробничих потреб адміністрація могла його збільшувати.
Наступ білогвардійців в Україні. Контрнаступ об’єднаних українських армій та їхня поразка (липень – жовтень 119 р.)
Виступаючи за єдину неподільну Росію, А.Денікін, відмовляв українцям у створенні своєї незалежної держави. Режим негативно ставився до будь-яких проявів українського національного життя. Адміністрація видала наказ про зняття портретів Т.Шевченка в усіх установах. Земствам заборонялось надавати матеріальну допомогу українським школам, у навчальних закладах скасовувалося викладання українознавчих предметів, було згорнуто діяльність Української академії наук. Влада ініціювала та розпалювала національну ворожнечу. Особливого розмаху набули єврейські погроми, яких за період денікінщини в Україні було вчинено понад 400.
Звернімося до джерел
З відозви А. Денікіна «К населению Малороссии» Прагнення відділити від Росії малоросійську гілку російського народу не залишене і понині. Колишні ставленики німців Петлюра і його соратники продовжують і тепер коїти свою злу справу створення самостійної «Української держави» і проти відродження єдиної Росії... Зважаючи на це, в основу устрою областей Півдня Росії й буде встановлено початки самоврядування і децентралізації при неодмінній повазі до життєвих особливостей місцевого побуту. Оголошуючи державною мовою на всьому просторі Росії мову російську, вважаю абсолютно неприпустимим і забороняю переслідування малоросійської мови. Кожен може говорити в суді по малоруські. Приватні школи, що утримуються на місцеві кошти можуть вести викладання на якої завгодно мові... Про що йдеться в документі? Як ставився А.Денікін до національних інтересів і потреб українського населення? Яким чином він прагнув вирішити українське питання? |
Прийшовши на зміну більшовицькому, денікінський режим не здійснив якісних зрушень в економічному житті українського суспільства. В окремих сферах він був ще більш жорстким, ніж комуністичний, зокрема в галузі міжнаціональних відносин. Військова диктатура тяжким тягарем лягла на плечі трудового народу.
Денікінці займають Київ. 31 серпня 1919 р.
Восени 1919 р. наступальні можливості білогвардійців з об’єктивних причин почали танути. По-перше, це сталося через посилення повстанського руху в Україні, на придушення якого А.Денікін вимушений був знімати військові частини з фронту. По-друге, наступ денікінців на Москву розтягнув лінію фронту і для активних дій потрібно було постійно збільшувати кількість військ, а їх не вистачало. По-третє, проведена білогвардійцями мобілізація селян формально збільшила армію А.Денікіна, але водночас зробила її недисциплінованою, з великою кількістю дезертирів. Окрім того, селянство на цьому етапі схилялось до підтримки більшовиків, оскільки їх перемога над денікінцями усувала загрозу втратити поділену поміщицьку землю. Майже кожне село мало свої загони самооборони, які давали відсіч денікінцям у їх спробах проводити реквізицію хліба та інших продуктів необхідних для забезпечення білогвардійської армії.
Активно діяли проти денікінців і селянські отамани Д.Зелений, Н.Махно та ін. У серпні під керівництвом Н.Махна зосередилося чотири корпуси, які згодом об’єдналися у Революційно-повстанську армію України (махновців). Загони повстанців складалися з кінноти та піхоти, посадженої на тачанки з кулеметами. Формування махновців були дуже рухливі. Вони здійснювали постійні рейди по тилах денікінців, сковували їх сили і серйозно гальмували просування білогвардійців. Восени А.Денікін вимушений був кинути проти махновців два своїх кращих корпуси, але це не дало радикальних змін.
В середині жовтня 1919 р. Червона армія, створивши кількісну перевагу над військами А.Денікіна, одержала можливість перейти у контрнаступ. Головний удар більшовицьке керівництво спрямувало у напрямі Харків-Донбас-Ростов-на-Дону. Через деякий час радянські війська перейшли у наступ по всьому фронту. Зокрема 6 листопада вони вибили денікінців з Чернігова, 12 грудня оволоділи Харковом, а 16 грудня 1919 р. увійшли до Києва. Наприкінці 1919 р. ініціатива перейшла до Червоної армії і згодом денікінці були повністю витіснені з території України.
Розгром армії Денікіна. Відновлення Більшовицького режиму в Україні (жовтень 1919 – 1920 рр.)
Контрнаступ Червоної армії, завершився перемогою більшовиків та поступовим відновленням більшовицького режиму на території України.
4. Червоний та білий терор
Більшовицьке керівництво добре розуміло, що захопити владу, легше ніж утримати. Тому з перших днів свого перебування при владі воно створювало систему каральних органів. До неї входили: Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), Народні суди, революційні трибунали, міліція та ін. Головною її ланкою була ВУНК, на неї покладалися обов’язки боротьби з контрреволюцією. Їй додавались спеціальні військові частини, які відігравали вирішальну роль у боротьбі проти українських повстанців. Така діяльність супроводжувалася терористичними акціями проти селянства, знищенням заручників та політичних суперників більшовицького режиму.
Звернімося до джерел
3 доповіді ЦК Російського Червоного Хреста про діяльність Надзвичайних Комісій (ЧК) в Києві 1919 р. Більшовики увійшли до Києва в лютому 1919 року і наступного ж дня почала свої дії Надзвичайка, вірніше навіть не одна, а декілька. Штаби полків, районні комітети, міліція, кожна окрема радянська установа уявляли собою як би філіал Надзвичайної комісії. Кожна з них заарештовувала і вбивала. По всьому місту хапали людей. Коли людина зникала, найти її було дуже важко, тим паче, що ніяких списків арештованих не було, а довідки радянські установи давали дуже неохоче. Центром розшуку і страт була Всеукраїнська Надзвичайна Комісія. … Діяльність Надзвичайної комісії не можна ввести ні в які логічні схеми. Арешти вироблялися абсолютно довільно, найчастіше по доносах особистих ворогів. Незадоволені службовці, прислуга, охоча за що-небудь помститися своїм господарям, корисливі види на майно арештованих, все могло послужити мотивом арешту, а потім і розстрілу. Як більшовицька влада боролась з інакомислячими? Чому ця влада вимушена була застосовувати терор проти населення? Чи могли більшовики діяти іншими методами, чому? Які почуття викликає у вас цей документ? |
Отже, для того щоб утримати владу в своїх руках більшовики застосовували політику насильства, яка отримала назву «червоний терор».
Терор (від лат. terror – страх, жах) – особлива форма політичного насильства, якому притаманна жорстокість, цілеспрямованість.
У свою чергу білогвардійці, зокрема А.Денікін, так само чітко застосовували терор як один з основних напрямів діяльності своєї адміністрації. На українських землях, які захоплені білогвардійцями, діяли закони, спрямовані на здійснення безкомпромісної боротьби з більшовизмом і наведення жорсткого порядку методами військової диктатури. Наприклад, за участь у повстанському русі, більшовицьких організаціях та дезертирство з Добровольчої армії застосувалась смертна кара. Звичайним явищем стали масові страти. Так, в Одесі без суду і слідства було покарано на смерть близько 3 тис. чол. Аналогічна ситуація була і в інших містах.
Звернімося до джерел
Повідомлення про репресії білогвардійців на захоплених ними територіях (Серпень 1919 р.) Перші три дні розправа над комуністами і комісарами відбувалася без жодного суду і слідства. Вказали, затримали, відвели до берега річки і - розстріл. Потім був утворений військово-польовий суд, але це суті справи не міняє.. .. Очевидці передають про звірства, що відбуваються, в Синельникові, де захоплені в полон червоноармійці роздягнені майже догола і утримуються в кам'яній будівлі без їжі вже більше тижня. Там же під Синельниковим недавно розстріляні пригнані бігом з Катеринослава 30 матросів і 8 комуністів. Відразу наповал жертви не вбивалися, а поступово розстрілювалися, щоб примусити померти в муках... Репресії і насильства дуже численні, щоб можна було їх реєструвати. Розстріли, грабіж, розкопка могил червоноармійців і комуністів, повішення на стовпах та ін. ...В с.Велике Городище селянин, що чекав раніше білих, довго благав віддати йому коня, якого вони відняли, і ненавмисно назвав офіцера товаришем, за що був убитий на місці... Репресії кояться, головним чином, по доносах кулаків і за ініціативою поміщиків. Виходячи зі змісту документу поясніть поняття «білий терор». Чому білогвардійці застосовували терор проти населення? Чи могли денікінці діяти іншими методами, чому? Які почуття викликає у вас цей документ? |
Отже, для того щоб утримати владу в своїх руках А.Денікін застосовував політику насильства, яка отримала назву «білий терор».
Жертвами як червоного, так і білого терору було населення України, насамперед, пересічні люди.
Українська