Тема ІІІ. РЕФОРМАЦІЯ І КОНТРРЕФОРМАЦІЯ
§ 5. Реформація в Німеччині
Пригадайте:
1. Якими були особливості політичного розвитку Німеччини в XIV—XV ст.?
2. Які уявлення про побудову суспільства та поведінку людини в ньому проголошувала католицька церква?
3. Які рухи, спрямовані проти католицької церкви, ви знаєте? Що саме вони мали на меті?
Реформація — слово, що перекладається з латинської як перебудова, стало символом цілої епохи в історії країн Європи. Це була доба, коли розгорнувся рух за переосмислення ролі католицької церкви у суспільстві. Дуже швидко ця боротьба, що починалася з диспутів в університетських залах, перекинулася на поля бойовищ. Люди початку нового часу були приголомшені силою ненависті, з якою точилася боротьба між прихильниками старої католицької церкви і реформаторами. Мине багато часу, поки людство зрозуміє, що неможливо винищити всіх, хто хоче жити інакше. Треба навчитися жити разом, на одній планеті. Шлях до цього буде дуже довгим.
Події, які спричинили розкол Європи на два великі табори — католиків і прихильників Реформації, — розпочалися на початку XVI ст. у Німеччині.
1. Німеччинина напередодні Реформації
Наприкінці XV — на початку XVI ст. Німеччина була складовою частиною Священної Римської імперії, до назви якої тоді додали слова “німецької нації”. Окрім Німеччини, до її складу входили землі сучасних Нідерландів, Бельгії, Австрії, Чехії, Французької Бургундії, частина Італії та інші території.
Священна Римська імперія була політично роздробленою країною, що складалася з багатьох великих і малих, світських і церковних володінь. Оголював Німеччину виборний король, котрий міг коронуватися як імператор. Обирався імператор: на зборах курфюрстів (князів виборців). Починаючи з 1438 р. і до 1806 р. імператори обиралися з родини Габсбургів.
Цікаво знати
Уявлення про ступінь роздробленості країни може дати список запрошених для поради на засідання рейхстагу — з'їзду представників станів імперії у 1521 р. Серед них були 7 курфюрстів, 50 архієпископів і єпископів, 83 абати найбільших монастирів, 24 світські князі, 145 графів, представники від 65 міст, а ще — численні володарі імперських рицарських маєтків, які не мали права голосу в рейхстазі.
Князі відігравали велику роль у житті Німеччини. У перші десятиріччя XVI ст. їх було близько 70 – архієпископів, єпископів та світських осіб. Сім князів - курарюрстів, що мали право обирати імператора, всіляко протидіяли посиленню його влади та полишали за собою право самостійно вирішувати найважливіші справи.
На початку XVI ст. уся Німеччина була вкрита мережею з великих, середніх і дрібних міст, загальна кількість яких була близько 3 тисяч. Міста поділялися на "імперські" - підпорядковані безпосередньо імператору та "вільні" - які користувалися самоуправлінням, здобутим внаслідок звільнення від своїх сеньйорів. У XVI ст. відмінності між "імператорськими", "вільними" містам майже зникли. Вони мали великі прав і часто володарювали навколишніми територіями як невеликим князівством. Найбільшими містам були Нюрнберг, Аугсбург, Кельн.
У Німеччині існував рейхстаг - імперське зібрання, яке включало три курії - курфюрстів, духовних і світських князів і представників міст. В князівствах існували ландтаги - станово-представницькі органи місцевого дворянства, духовенства і князівських міст. У деякі ландтаги входили також представники сільських громад.
Рейхстаг і ландтаги обговорювали близькі за змістом питання - про збереження миру, закони, грошові збори, але на різному рівні - усієї імперії чи окремих князівств. Кожна курія приймала рішення окремо, а потім вони порівнювалися. Велику роль у роботи ландтагів відігравали міста. На рейхстагах вона залежала від змісту питання. Якщо була потреба у грошах, то міста усіх цікавили, в інших випадках їх право на голосування могли поставити під сумнів.
Рейхстаг і ландтаги відігравали важливу роль. Вони були місцем узгодження інтересів великих суспільних груп, виконували роль певної противаги владі монарха - імператора або князя.
Новою рисою в розвитку Німеччини XVI ст. стало формування ще одного виду управління - не з центру або місць, а регіонального - за округами. У політично роздробленій країні ці округи були створені перш за все для того, щоб полегшити боротьбу з грабіжниками і порушниками миру.
На початку XVI ст. в Німеччині панували феодальні відносини, більшість населення становило залежне селянство, що сплачувало податки землевласникам і церкві. У першій половині XVI ст. виникли та поширилися ринкові відносини. Особливо багато нових підприємств було створено в гірничій промисловості. Появі нових підприємств сприяв високий попит на їхню продукцію.
Дух наживи та енергія підприємництва були символом цього часу. У багатьох країнах були відомі імена німецьких багатіїв Фуггерів, Гохштеттерів, Імгофів, Вельзерів. Фуггери, наприклад, вкладали кошти в оптову торгівлю прянощами, яка давала казкові прибутки, у лихварські операції з високими відсотками, гірничу промисловість, скуповували землі. Якоб Фуггер, що був для сучасників уособленням заможного підприємця залишив статок у 2,5 млн гульденів.
2. Католицька церква в Німеччині на початку XVI ст.
Католицька церква претендувала на першорядну роль у житті Європи, а особливо політично роздробленої Німеччини. Вона мала тут набагато ширше поле діяльності, ніж у країнах із сильною центральною владою. Усю Німеччину заполонили продавці індульгенцій, святих реліквій та різноманітні збирачі платежів на користь церкви. Католицькій церкві належали величезні земельні володіння і навіть міста. Найбільші прибутки зі своїх володінь Папа Римський отримував саме з Німеччини. Водночас він не надто переймався порядками в німецьких монастирях, що підривало авторитет церкви в очах населення.
У 1510 р. імператор Максиміліан І здійснив спробу домовитися з Папою Римським. Він, зокрема, розраховував на обмеження платежів на користь Риму. За його дорученням було підготовлено "Скарги німецької нації", де було зібрало основні претензії. Проте, ця спроба зазнала повного провалу.
Ця ситуація на початку XVI ст. стала причиною того, що реформаційний рух проти діяльності католицької церкви в Європі розпочався саме в Німеччині.
3. Передумови Реформації. Німецький гуманізм
Критика католицької церкви була пов'язана з поширенням у Німеччині ідеалів гуманізму.
Гуманізм (від. лат. humanus - людяний, людський) світське вільнодумство епохи Відродження, що протистояло середньовічній схоластиці і духовному пануванню церкви. В широкому розумінні - визнанні цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і виявлення своїх здібностей.
На початку XVI ст. в Німеччині існували 16 університетів, у більшості з яких викладали вчені-гуманісти. Найвищого розквіту гуманізм у Німеччині досяг напередодні Реформації. Саме тоді сягнула свого піку гуманістична сатира, затверджувалися нові суспільні ідеали, розгорталися пошуки нових форм розвитку релігійного життя. У Німеччині з'явилися “Листи темних людей” — дотепна, гостра й талановита сатира, яка викривала безкультурність і моральний занепад духовенства, його захоплення нескінченними схоластичними суперечками з будь-якої дрібниці. Європейської слави набула діяльність Еразма Роттердамського (1466—1536) та його молодшого сучасника, рицаря-гуманіста Ульріха фон Гуттена (1488—1523).
Постать в історії
Еразм Роттердамський був високоосвіченою людиною, вивчав твори італійських гуманістів і античну літературу, перекладав і видавав їхні твори. Себе він гордовито називав “громадянином Всесвіту”. Еразм Роттердамський писав твори, в яких викривав розпусту католицького духовенства. Тонкою іронією відзначалася його сатира “Похвала глупоті”. Він засуджував вульгарність, відсутність змісту, приховану за пустим формалізмом в обрядах католицької церкви, політичне свавілля й тиранію королів і князів. Філософ уважав, що релігія має прибрати форму безпосереднього й відвертого діалогу між людиною та Богом. Він виступав за поширення в суспільстві віротерпимості, набуття релігією особистого характеру, використання в церковних відправах мови народу, що повинно було зробити їх зрозумілими простим людям.
Мал. Еразм Роттердамський
Ульріх фон Гуттен був одним з авторів “Листів темних людей”, писав епіграми на папу Юлія ІІ, у яких викривав розпусність папи і висміював продаж індульгенцій. Гуттен, із притаманним йому темпераментом і палким патріотизмом, різкіше, ніж Еразм Роттердамський, таврував католицьке духовенство, виступав за “свободу Батьківщини”. Він вихваляв гуманістичні науки, які допомагають “прозріти Німеччині”, вбачав у розумі “керівника життя” людини і рішуче засуджував “варварство” та “благочестиве обдурювання” в церкві. Саме гуманісти — найближчі друзі Гуттена одними з перших відгукнулися на виступ М. Лютера проти продажу індульгенцій.
Діяльність гуманістів підготувала суспільство до розуміння необхідності реформування католицької церкви й розгортання боротьби за об'єднання Німеччини.
4. Мартін Лютер і початок Реформації
На чолі реформаційного руху в Німеччині став Мартін Лютер (1483—1548).
Мал. Мартін Лютер
Постать в історії
М. Лютер народився в сім'ї заможного бюргера. З раннього дитинства він вірив у Бога як великого й справедливого Суддю, який карає винних і захищає слабких. Після закінчення Ерфуртського університету Лютер вирішив присвятити себе богослов'ю та пішов до монастиря, але й там не знайшов спокою. Він не міг зрозуміти, чому життя в монастирі так відрізняється від того, що проголошувала церква і чого вона вимагала від інших. Водночас наполегливо вчився, шукав відповідей на свої запитання у книгах. Лютер став доктором богослов'я і професором філософії. Тяжка внутрішня криза, що тривала кілька років, раптово завершилася, і він збагнув, що має робити.
31 жовтня 1517 р. Лютер вивісив на дверях церкви у Віттенберзі свої “95 тез” проти зловживань продажем індульгенцій. У тезах Лютера в загальних рисах визначилися основи нового вчення. Чільне місце в ньому належало трьом положенням:
1.Людина спасається лише своєю вірою.
2.Спасіння отримується лише Божою милістю і не залежить від будь-яких “заслуг” людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість “добрих справ”.
3. Єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже.
Це вчення М. Лютера, що його можна стисло схарактеризувати як “спасіння вірою”, мало далекосяжні наслідки. Якщо спасіння залежить лише від Божого милосердя, то виникало питання: для чого потрібне посередництво католицької церкви, всієї величезної церковної ієрархії на чолі з папою?
Лютер не обдумав можливих наслідків цієї логіки, витоки якої він помітив у деяких текстах Святого Письма.
Вчення Лютера перекреслювало обов'язковий для католика авторитет, поряд зі Святим Письмом, рішень папи й церковних соборів. На думку його, про це не йдеться у Святому Письмі, а тому це слід відкинути, як “людські вигадки”.
Виступ Лютера дістав підтримку значної частини населення Німеччини. Багато людей стали перекладати тези Лютера з латини німецькою й поширювати їх по всій країні. Католицька церква засудила виступ Лютера, папа Лев X відлучив його від церкви. Одначе німецькі князі на з'їзді у Вормсі вирішили підтримати Лютера. Він дістав можливість сховатись у князя Саксонії в замку під назвою Вартбург.
У Німеччині почалася Реформація, яка охопила всі верстви населення країни.
5. Народна Реформація. Томаса Мюнцера
У кожному місті й селі, в кожній оселі люди сперечалися про те, якою повинна бути церква. Не чекаючи ніякого дозволу, люди виганяли священиків, розганяли монастирі. Користуючись із ситуації, князі захопили монастирські землі, а міська верхівка відмовилася сплачувати церкві податки. Владу Папи Римського більше не визнавали.
А втім, ці зміни задовольнили далеко не всіх. Міська біднота, селяни прагнули більшого. Вони слухали проповідників, яких з'явилося дуже багато і які розповідали про наближення Царства Божого на землі: все буде спільним і всі люди стануть рівними. Такої Народної Реформації вони жадали та ладні були вести за неї боротьбу. У багатьох містах і селах розпочалися стихійні виступи. Реформація, що починалась як рух поміркованих верств суспільства, натхненних гуманістичними ідеалами проти католицької церкви, набула рис, притаманних боротьбі народних мас за покращання свого становища.
У містах Німеччини з'явилися проповідники, які закликали людей жити так, як написано в Євангелії: “І всі віруючі були разом, і мали все спільне: і продавали свої володіння та будь-яку власність, і роздавали всім, за їхніми потребами”. Прихильників цих ідеалів майнової та соціальної рівності називали анабаптистами (перехрещенцями). Дітей вони не хрестили, вважаючи, що хрещення слід приймати свідомо, дорослою людиною. Вступаючи до їхньої громади, хрещення треба було прийняти вдруге, звідки й виникла назва. Одним із найвідоміших проповідників ідеалів анабаптистів став спершу друг Лютера, а перегодом його ворог Томас Мюнцер (бл. 1490—1525). Він закликав народ підняти меч проти панів і встановити силою на землі Царство Боже. За його переконаннями, боротьбу належало розгорнути не лише проти католицької церкви, а й проти всіх тих, хто жив, порушуючи християнські заповіді, — князів, рицарів, лихварів. Усі повинні бути рівними перед Богом, монастирі й замки слід знищити, а панам — покинути палаци, оселитись у простих хатинах і працювати. Тих дворян, які виконають цю вимогу, буде прийнято до нової ідеальної спільноти людей, а тих, хто чинитиме опір установленню справедливих порядків, доведеться примушувати або страчувати.
Мал. Томас Мюнцер
Це був заклик до повстання для встановлення Царства Божого, і анабаптисти чекали повстання та готували його. Коли влітку 1524 р. на верхньому Рейні розпочалися окремі селянські виступи, туди рушили анабаптистські проповідники.
Ідеї Мюнцера та анабаптистів у Німеччині підтримала більшість найбідніших верств населення. Лютера такі ідеї злякали. Як засвідчили подальші події, шляхи Лютера і прихильників побудови на землі силою Царства Божого розійшлися.
Селянська війна розпочалася з окремих виступів улітку 1524 р., якими влада попервах знехтувала. Але заворушення не припинялись і навіть поширювалися. Восени повстання охопило південь Німеччини. Селяни розправлялися з панами, озброювались і створювали загони. Вони палили замки, руйнували монастирі, а захоплене майно розподіляли нарівно; до повстанців приєднувалися міщани і дрібні рицарі. З їхньою допомогою було розроблено найпопулярнішу серед німецьких селян у роки війни програму під назвою “12 статей”. У ній висувалися вимоги скасування особистої залежності селян і десятини, зменшення оброку й панщини. Покарання селян мали відбуватися за рішеннями суду, а не панами. Священика для кожного села мала обирати сільська громада. Укладачі “12 статей” знали й розуміли побажання селян і вдало їх висловили. У роки Селянської війни ця програма перевидавалася 25 разів.
Представники бюргерства та рицарства висунули “Гейльброннську програму”. У ній висловлювалися вимоги посилення імперської влади, скасування митних зборів усередині країни, запровадження єдиних монет і мір. Селяни мали звільнятися від особистої залежності за викуп у розмірі 20-кратної вартості сплачуваних податків. У здійсненні вимог цієї програми були зацікавлені насамперед підприємці, оскільки вони створювали умови для розвитку ринкових відносин.
Полум'я Селянської війни охопило всю Німеччину. Селянські загони зазвичай вели боротьбу в рідних землях. Звільнивши їх від ненависних панів, розходилися по домівках. Коли поспіхом зібрані загони дворянської кінноти перейшли в наступ, селяни не змогли виступити проти них разом.
Розгубленість серед селян посилилася після того, як Лютер гнівно засудив повсталих і закликав їх скласти зброю. Лютер проголосив, що особиста залежність селян не суперечить Святому Письму, а тому виступати проти неї — гріх. Томас Мюнцер від початку боротьби був разом із повсталими. Він особисто очолив повстання в Тюрінгії (Центральна Німеччина).
Для придушення повстання німецькі князі зібрали велике, добре озброєне військо з дворянської кінноти і найманців. У травні 1525 р. біля міста Франкенгаузена повстанців було розгромлено. Із 8-тисячного селянського війська 5 тис. загинули. Поранений Томас Мюнцер потрапив у полон і після жорстоких тортур разом із 92 прибічниками був страчений. Приблизно тоді ж було придушено повстання і в Південній Німеччині. Коли селяни дізналися про цю поразку, багато з них відмовилися далі битись. Хоча в окремих районах виступи тривали до середини 1526 р., Селянська війна скінчилася поразкою.
По всій Німеччині чинилися розправи з повсталими, і дарма М. Лютер нагадував переможцям про християнське милосердя, засуджував “...лютих, несамовитих, таких, які не усвідомлюють, що роблять, тиранів, які навіть і по закінченні битви не можуть погамувати свою жагу крові...”. Ще довго в Німеччині не вщухали страти. Кількість загиблих і страчених у Селянській війні в Німеччині перевищила 100 тис. осіб.
Документи. Факти. Коментарі
1. З памфлету Ульріха фон Гуттена “Вадиск, або Римська тріада”
“Трьома речами підкорює собі Рим усе: насиллям, хитрістю й лицемірством. Три речі винайдено, щоб вичавлювати золото з чужих країн: торгівля індульгенціями, вигадана війна з турками і влада папських легатів у варварських землях. Трьома речами постійно опікуються в Римі, хоча ніколи не доводять їх до кінця: спасінням душ, реставрацією храмів, що розвалились, і турецькими походами. Про три речі неможливо казати правду: про папу, про індульгенцію і про безбожжя. Три речі знехотя роблять у Римі: додержують слова, допомагають іншому і поступаються дорогою... Трьох речей бажає кожен у Римі: коротких молитов, доброго золота, життя, повного насолоди. Три речі складають рису, що вирізняє Рим: папа, старі споруди і користолюбство...”.
Поміркуйте:
1. Проти кого спрямовано памфлет Ульріха фон Гуттена?
2. Які основні його ідеї?
2. Витяг із “95 тез” М. Лютера
“...Кожний християнин, якщо він тільки справді розкаюється, дістає повне відпущення провини без індульгенції. Справжнім скарбом церкви є, звісна річ, не відпущення, а святе Євангеліє величі й милості Божої.
...Християн треба вчити, що той, хто бачить нужденного і, попри це, віддає гроші на індульгенції, отримує не відпущення папи, а гнів Бога...
...Стверджувати, що хрест відпущення, прикрашений гербами папи і встановлений у храмах, має однакову цінність із хрестом Христовим, є блюзнірством...”.
Поміркуйте:
1. Проти чого виступав М. Лютер?
2. Які наслідки для католицької церкви міг спричинити його виступ?
3. Витяг із листа М. Лютера “Проти грабіжницьких і розбійних селянських орд”
“Три роки жахливих гріхів проти Бога і людей накликають на себе ці селяни. По-перше, вони присягалися своїм панам у вірності й відданості, бути покірними і слухняними... Проте оскільки вони... повстають проти своїх панів, то вони накликали кари на тіло і душу...
По-друге, оскільки вони почали заколот, зухвало розкрадають і грабують монастирі та замки, які їм не належать, то тільки за це вони двічі повинні вмерти тілесно й духовно... Заколот — це не просте вбивство, він схожий на велику пожежу, яка підпалює й спустошує країну. Тому кожен, хто може, повинен їх бити, душити, колоти потай чи відверто і пам'ятати, що не може бути нічого отруйнішого, згубнішого, нічого більш диявольського, ніж бунтівник. Його треба вбивати, як скаженого пса...”.
Поміркуйте:
Яким було ставлення М. Лютера до повсталих селян?
Запитання і завдання
1. Складіть план доповіді “Ситуація в Німеччині на початку XVI ст.” і дайте відповіді на запитання плану.
2. Яку роль у житті Німеччини на початку XVI ст. відігравали міста й князі?
3. Розкрийте роль гуманістів у готуванні Реформації в Німеччині.
4. Які верстви населення Німеччини і чому були невдоволені пануванням католицької церкви?
5. Що таке Реформація? Що стало приводом до неї?
6. Охарактеризуйте основні погляди М. Лютера.
7. Що таке Народна Реформація? Яких форм вона набрала в Німеччині?
8. Чим різняться погляди М. Лютера і Т. Мюнцера?
9. Схарактеризуйте програми повсталих. Визначте, які верстви населення задовольняла кожна з програм.
10. Розкажіть про перебіг Селянської війни в Німеччині. Якими були її наслідки?
Запам'ятайте дати:
1517 р. — Виступ М. Лютера проти продажу індульгенцій; початок Реформації в Німеччині.
1524—1526 рр. — Селянська війна в Німеччині.
Українська