Тема IV. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ДЕРЖАВИ В ХVІ – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ ст.
§ 7-8. Франції
Пригадайте:
1. Якими були особливості соціально-економічного розвитку Франції наприкінці XV ст.?
2. Назвіть головні риси централізованої держави у Франції наприкінці XV ст.
3. Якими були наслідки перетворення Франції на централізовану державу?
4.Якими були причини перемоги Реформації в Німеччині?
5.Які ознаки станової монархії ви знаєте?
1. Королівська влада
На початку XVII ст. Франція була найбільш населеною країною Європи. Наприкінці XV ст. її населення складало 14—15 млн, а в середині XVII ст. досягло 16—18 млн душ. Переважна більшість його жила в селах, і країна в цілому залишалася аграрною. Об'єднання Франції в єдину централізовану державу було завершено наприкінці XV ст.
Одночасно з об'єднанням країни міцніла влада короля. Генеральні штати (станово-представницький орган влади) не скликалися з 1484 р. Вже король Людовік XII (1498—1515 рр.), не радячись із ними, вів війну за підкорення Італії, встановлював податки на утримання армії, витрачав величезні кошти на здійснення своїх амбітних планів.
Наступні кроки зі створення у Франції абсолютної монархії було зроблено за Франциска I (1515—1547 рр.). Він зумів підкорити своїй владі католицьку церкву. У 1516 р. Франциск І досяг домовленості з Папою Римським Левом Х, за якою король сам призначав на вищі церковні посади, а папа тільки затверджував його рішення. Церковні особи стали підлеглими короля. Усі справи життя країни вирішувалися на Королівській раді, яка готувала укази короля, вирішувала важливі судові справи, призначала нові податки. Для затвердження нового указу чи податку Францискові I досить було написати: “Така моя добра воля”.
Мал. Франциск І
Королівські правники публічно проголошували, що влада короля ніким і нічим не обмежується. Під час одного з засідань Паризького парламенту (найвищого органу, який розглядав судові справи) його президент проголосив, звертаючись до Франциска І: “Ви стоїте вище від законів, закони та ордонанси не можуть Вас примушувати, і взагалі немає ніякої влади, яка могла би Вас до чогось змусити”.
Свою владу король здійснював, спираючись на величезну армію чиновників. У жодній країні тогочасної Європи не було такої кількості урядовців. Створювати нові посади королю було надзвичайно вигідно, тому що переважна більшість посад продавалася за гроші, які надходили до королівської скарбниці.
Цікаво знати
Італійські війни. Наприкінці XV ст. французькі королі розпочали війни за завоювання багатих італійських земель, які тривали більше ніж півстоліття (1494—1559 рр.). У всій Європі були відомі італійські художники, інженери і вчені, а головне, що приваблювало Францію, — центр католицького світу — місто Рим. Підкоривши його, французькі королі могли претендувати на головування в усьому західному християнському світі. Спонукало французів до спроб підкорення Італії й те, що вона залишалася політично роздробленою країною.
Приводом до італійських війн стали спадкові права французького короля Карла VIII (1483—1498 рр.) на деякі італійські землі. Початок війн був дуже успішним для французів. Проте поступово війна затяглася і набула тривалого характеру. Обурені насильствами і грабунками французів італійські держави стали об'єднуватися для боротьби проти загарбників. Французи були змушені лишити Італію, нічого не досягши.
Король Франциск І продовжив 1521 р. боротьбу за підкорення Італії. Проте ситуація в Європі на той час змінилася. Імператор Священної Римської імперії Карл V не бажав посилення впливу Франції у Європі. Відтоді більш як на два століття головним противником Франції в Європі стали Габсбурги.
Незважаючи на окремі воєнні успіхи та значний дипломатичний талант Франциска І, який для боротьби проти Габсбургів у Європі зробив своїм союзником турецького султана Сулеймана І Пишного, французька армія зазнавала поразок. Після невдалої для французів битви біля Павії в 1525 р. Франциск І навіть опинився в полоні. Упевнений у легкій перемозі, Карл V вдерся 1544 р. на територію Франції та розпочав наступ на Париж. Проте опір французів змусив Карла V відмовитися від своїх планів. Він уклав угоду з Франциском І, за якою обидві сторони відмовилися від своїх завоювань. За наступника Франциска І короля Генріха ІІ (1547—1559 рр.) війни поновилися. Проте досягти вирішального успіху жодна сторона не змогла. Остаточно війни завершилися миром, укладеним 1559 р. в місті Като-Камбрезі між Генріхом ІІ і сином Карла V іспанським королем Філіппом ІІ. За угодою Франція остаточно відмовлялася від своїх претензій на Італію, але за згодою Філіппа ІІ отримувала землі Лотарингії. Англія, яка воювала на боці Габсбургів, погоджувалася повернути місто Кале, яким англійці володіли від часів Столітньої війни. У такий спосіб було завершено об'єднання земель Франції майже в її сучасних кордонах.
Окрім невеликих територіальних надбань, італійські війни не принесли Франції бажаних результатів. Одним із наслідків італійських війн стало те, що серед французів знайшли чимало прихильників італійська мода, звичаї, мистецтво і література. У Парижі в стилі італійської архітектури було побудовано новий королівський палац — Лувр, а королівський двір став центром поширення нової культури — Відродження, яка прийшла з Італії.
2. Суспільний розвиток
Найбільш впливовою частиною населення Франції на початку XVI ст. було дворянство. Французьке дворянство на відміну від німецького не прагнуло незалежності. Становище привілейованого стану в централізованій державі його влаштовувало, оскільки дворяни отримували величезну платню, пенсії, подарунки від короля. Залишалося лише кілька родів старої знаті (Гізи, Бурбони, Монморансі), які ще зберігали великий вплив і гуртували довкола себе прихильників з-поміж середніх і дрібних дворян.
У складі єдиного привілейованого стану французького дворянства в цей час склалися дві самостійні верстви - старе і нове дворянство.
Починаючи з середини XV ст. до складу спадкового, родовитого дворянства, що походило зі старовинних рицарських родів вливалися за можні городяни (вулиці, цехові майстри), які отримували дворянство купівлею, через королівську милість або володіння посадою високого рагу. відтепер казали що є "дворяни шлаги" ("дворяни, які походить з дворянського роду") і звичайні дворяни.
Різниця між старим і новим дворянством полягала у відсутності рівних привілеїв. Новий дворянин не був зобов'язаний військовою службою, яка залишалася привілеєм родовитого дворянства. Військова служба звільняла спадкове дворянство від сплати податків. Нове дворянство не сплачувало податків лише якщо залишало свою попередню торгівельну або фінансову діяльність.
Шлях у дворянство через посади в державному апараті був найпоширенішим. На початку XVII ст. у Франції склалася численна верства чиновницького дворянства, яке називали "дворянством мантії". Воно скуповувало землі родовитого дворянства, яке розорилося під час "революції цін", поєднувало свою діяльність а державній службі з дворянським землеволодінням.
У XVI—XVII ст. у Франції формувалися ринкові відносини. Цей процес відбувався досить повільно: заважали феодальні пережитки, станові привілеї дворянства і духовенства, відсутність політичних прав у підприємців. Характерною рисою тогочасної Франції було зростання кількості заможних підприємців-буржуа та їхнє невідповідне становище в суспільстві.
Центрами формування нових відносин ставали міста. Центром розвитку парфумерії, ювелірної справи, виготовлення скляного посуду, меблів, одягу зробився Париж, столицею французького друкарства і банківської справи — Ліон. Чотири рази на рік тут відбувалися славнозвісні Ліонські ярмарки, в яких брали участь купці з усієї Європи. Під час здійснення торговельних операцій купці почали використовувати замість металевих грошей письмові кредитні зобов'язання. Найбільшим портовим містом, через яке здійснювалася середземноморська торгівля Франції, залишався Марсель. Водночас зростало значення західних і північних портів, розташованих на узбережжі Атлантичного океану, — Бордо, Ла-Рошелі, Нанта, Гавра.
Поступово у більшості галузей французької промисловості мануфактури витіснили цехове ремесло. Особливо багато мануфактур з'явилось у галузі виробництва сукна, лляних і шовкових тканин. На славнозвісних Ліонських шовкових мануфактурах працювало близько 12 тис. найманих працівників. А втім, порівняно з Англією та Нідерландами формування ринкових відносин у Франції відбувалося набагато повільніше, переважна більшість населення країни, як і раніше, була зайнята в сільському господарстві.
З розвитком підприємництва й торгівлі у Франції формувалася буржуазія. Вона відігравала значну роль у розвитку економіки, позичала гроші збіднілому "дворянству шпаги", але залишалися політично безправною. Однак, що більше зростала могутність буржуазії, то більше вона шукала можливостей впливати на державне життя. Виходячи зі своїх інтересів, буржуазія підтримувала королівську владу в її боротьбі проти старого дворянства за єдність і цілісність країни. Водночас, купуючи державні посади, буржуа ставали “дворянами мантії”.
3. Реформація у Франції
У 20-ті рр. XVI ст. у Франції почали поширюватися реформаційні ідеї. Зародження ідей реформи церкви у Франції розпочалося також у гуманістичних колах. Палким прихильником ідеї очищення церкви був видатний гуманіст Лефевр д'Етапль (1450 чи 1455—1536 чи 1539), який виклав свої погляди на реформу церкви ще 1512 р., за п'ять років до славнозвісного виступу М. Лютера. Він першим сформулював два визначальні принципи майбутньої Реформації — виправдання вірою і необхідність визнання Святого Письма єдиним джерелом релігійної істини. Тоді ж він розпочав перекладати Біблію французькою мовою. Лефевр своєю діяльністю підготував Реформацію, хоча сам і не став протестантом.
Великий вплив на розвиток протестантизму у Франції мало поширення ідей Лютера з переселенням туди його послідовників із Німеччини. У Південній Франції з'явилося чимало прихильників кальвіністського вчення. Прихильників кальвіністського вчення у Франції називали гугенотами (від західношвейцарського - "спільний", "товариши").
Мал. Франція в ХVІ – першій половині ХVІІ ст.
Проте більшість французів кальвінізм не підтримала. Населення півночі країни, в тому числі Парижа, залишалося прихильниками католицизму. На відміну від Німеччини, католицька церква у Франції підкорялася королю та була символом національної єдності країни. Зрештою, селянство, яке складало більшість населення, також було вірним католицизму.
Король Франциск І упродовж тривалого часу не чинив перешкод поширенню реформаційних ідей, оскільки під час боротьби проти Карла V користувався підтримкою німецьких князів-протестантів. Проте в середині 1530-х рр. король вирішив, що протестанти занадто розперезалися, і почав їх переслідувати. У 1535 р. було заарештовано 300 протестантів і 35 засуджено до спалення. З 1540 р. в країні розгорнула діяльність інквізиція. Новий король Генріх ІІ у перший рік свого правління створив для боротьби проти кальвіністів спеціальну “Вогняну палату”, яка за перші три роки діяльності ухвалила 500 звинувачувальних вироків.
Але це не могло зупинити поширення реформаційних ідей у Франції. Серед населення країни поглиблювався розкол на прихильників і противників Реформації.
4. Причини й початок громадянських війн
На зламі 50—60-х рр. Франція переживала тяжку кризу. Розрахунки французьких дворян на воєнну здобич, нові землі та посади внаслідок італійських війн не виправдалися. Розчаровані дворяни звинувачували у невдачах короля. До того ж “революція цін” привела до різкого зменшення їхніх прибутків. У цій ситуації реформаційні ідеали приваблювали дворянство насамперед можливістю захопити церковні землі. Водночас ті, хто залишалися вірними королю і католицькій церкві, розраховували отримати у винагороду за свою вірність володіння супротивників.
Отже, більшість французького дворянства розмірковувала, до якого угруповання приєднатися з більшою вигодою для себе. На чолі прихильників католицької церкви стояла родина лотаринзьких герцогів Гізів. Вождями гугенотів були принци з родини Бурбонів, яким належало королівство Наварра на кордоні Франції та Іспанії.
Обидва угруповання спиралися на підтримку інших держав. Католиків підтримував король Іспанії Філіпп ІІ, кальвіністів — англійська королева Єлизавета І, німецькі князі та швейцарці.
Між цими двома угрупованнями і розпочалися війни, які тривали 36 років (1562—1598 рр.) і дістали назву гугенотських (релігійних) або громадянських війн.
Причинами війн було загострення релігійної боротьби між католиками і кальвіністами та ускладнення політичної ситуації у Франції на межі 50—60-х рр.
Французький уряд намагався проводити політику віротерпимості.
З метою досягнення компромісу між католиками і кальвіністами 1560 р. в Орлеані після 75-річної перерви було зібрано Генеральні штати. Але примирити ворогуючі сторони не пощастило. У 1562 р. було зроблено ще одну спробу досягти миру — опубліковано едикт (указ), за яким кальвіністи отримали право відкрито збиратися і здійснювати свої богослужіння, але тільки поза міськими мурами. За задумом прихильників політики віротерпимості це повинно було покращити ситуацію але вийшло навпаки: кальвіністи (які переважно були міщанами) вважали цей дозвіл образою, а в католиків ця поступка викликала роздратування. Через місяць і країні розпочалася громадянська війна.
Приводом до війни стало вбивство гугенотів у місті Вассі. Герцог Гіз у березні 1562 р., проїжджаючи зі своїм загоном через нього, напав на гугенотів, які зібралися відправляти богослужіння. Було вбито 23 чоловіки та майже 200 поранено. Католицький Париж зустрів Гіза як героя. Францію охопила війна.
Перші десять років не були особливо жорстокими. Обидва угруповання намагалися підкорити своєму впливові короля Карла IX (1560—1574 рр.). Мати короля Катерина Медічі, підступна й хитра, вміло маневрувала між католицьким і кальвіністським дворянськими угрупованнями, домагаючись послаблення їх у взаємній боротьбі. Вона не зупинялася перед отруєнням і вбивством своїх ворогів. Помітивши, що вождь гугенотів Коліньї мав вплив на Карла IX, Медічі вирішила усунути його руками герцога Гіза. Вона намовила католиків знищити всіх протестантських вождів, які зібралися в Парижі з нагоди весілля вождя гугенотів Генріха Бурбона з сестрою короля Маргаритою 24 серпня 1574 р., в день святого Варфоломія.
Мал. Карл ІХ
5. Варфоломіївська ніч
Катерина Медічі переконала Карла IX, що гугеноти хочуть його вбити. Наляканий король зрадив адмірала Коліньї та підтримав католиків.
Напередодні дня святого Варфоломія між 2-ю та 4-ю годинами ночі 24 серпня 1572 р. закалатав дзвін на Сен-Жерменській дзвіниці. Його підтримали всі церкви Парижа. Це стало сигналом для католиків. Будинки гугенотів було заздалегідь помічено білими хрестами. Гугенотів убивали беззбройними, в ліжках, не жаліючи дітей і жінок. Адмірала Коліньї було вбито, інших вождів гугенотів змусили прийняти католицьку віру. Різанина тривала ще кілька днів і в інших містах Франції. Протягом двох тижнів після Варфоломіївської ночі по всій Франції було винищено понад 30 тис. протестантів.
Мал. Варфоломіївська ніч
Цікаво знати
У ті дні загальної ненависті до протестантів винятком виявилася поведінка губернатора міста Байони на півдні Франції віконта д'Ортеса. У відповідь на наказ короля знищити у місті всіх гугенотів він заявив: “Ваша Величність! У вірному Вам місті Байоні живуть славетні чоловіки і порядні жінки, хоробрі солдати і працелюбні ремісники, які ладні віддати життя за Вашу Величність, але я не знайшов з-поміж них жодного ката”.
Наслідки Варфоломіївської ночі виявились іншими, ніж очікувала Катерина Медічі: війна між католицьким і гугенотським таборами спалахнула з новою силою.
Гугеноти переконалися, що королю довіряти не можна і що вони є меншістю в країні, тому розгорнули боротьбу за зміну королівської династії та створили 1576 р. на півдні Франції справжню гугенотську державу — Конфедерацію з окремими органами правління, податками, військом. Її очолив Генріх Наваррський.
Королем Франції після смерті Карла IX став Генріх III (1574—1589 рр.). Відсутність у короля нащадків перетворювала Генріха Наваррського у найвірогіднішого кандидата на престол. Можливість появи короля-гугенота спонукала католиків до активних дій. У 1585 р. було створено Лігу — федерацію католицьких міст. На чолі Ліги став Генріх Гіз, який висунув претензії на французьку корону. До Ліги увійшли північне дворянство і міста півночі на чолі з Парижем. Країна розкололася на дві частини: гугенотський південь і католицьку північ. Обидві частини вели боротьбу між собою й водночас виступали проти короля.
Мал. Генріх ІІІ
6. Завершення громадянських війн
Із загостренням боротьби між гугенотською Конфедерацією та католицькою Лігою Франція дедалі більше поринала у прірву безвладдя. Король Генріх III виявився неспроможним контролювати ситуацію. Генріх Гіз вимагав від короля позбавити Генріха Наваррського права на наступництво престолу. Король у відповідь оголосив про розпуск Ліги і викликав до Парижа війська. Гіз підняв народ Парижа на боротьбу проти короля. Повстанці успішно протидіяли військам. Король Генріх III запанікував і після вбивства Генріха Гіза втік з оточеного Парижа шукати допомоги у Генріха Наваррського.
Король уклав союз із гугенотами і з їхньою допомогою здобув Париж. Але невдовзі Генріха III вбив фанатик-лігіст, який сховав отруєний ніж під чернечою рясою.
У Франції настало міжцарів'я. В країні чинили сваволю іноземні найманці, католицькі та гугенотські загони. Спалахували численні селянські повстання. Франція опинилася перед загрозою національної загибелі. Король Іспанії Філіпп II і папа римський навіть розмірковували щодо обрання королем Франції іспанського принца.
Налякані анархією в країні дворянство та буржуазія погоджувалися визнати королем Генріха Наваррського, але вимагали від нього перейти в католицизм. Генріх відповів на це словами, що відразу стали крилатими: “Париж вартий меси!” (меса — католицька церковна відправа) і погодився стати католиком.
У 1594 р. Генріх Наваррський став королем Генріхом IV (1594—1610 рр.) і, не зустрівши жодного опору, прибув до Парижа.
Метою свого правління новий король уважав відновлення громадянського миру, припинення релігійних суперечок, повернення Франції її колишньої могутності.
Постать в історії
Генріх IV походив із родини Бурбонів і започаткував нову королівську династію у Франції. З молодих років вирізнявся веселою вдачею, полюбляв рицарські турніри, полювання. Користувався прихильністю простого народу. До того як Гепріх Наваррський посів королівський троп він кількаразово змінював свої релігійні уподобання — від гугенота до католика й навпаки, коли вважав це корисним для себе і для Франції.
Гугенотські війни завершилися виданням у 1598 р. Нантського едикту. Католицизм визнавався панівною релігією, але гугеноти отримали дозвіл вільно сповідувати свою віру та утворювати релігійні громади в усіх містах, окрім Парижа. Вони могли обіймати будь-які державні посади. Як гарантію здійснення цієї угоди гугеноти зберігали на півдні 200 фортець із гарнізонами та 25-тисячну армію.
Значення мантського едикту полягало в тому, що він поклав край війнам між гугенотами і католиками, надав гугенотам свободу віросповідання та її гарантії
7. Піднесення Франції за Генріха IV
Генріх IV дістав у французів прізвисько “добрий король”. При ньому було дано лад підупалому за роки війн господарству країни, введено нагляд за збиранням податків, після чого державні урядовці повернули до скарбниці “забуті” 3 600 000 ліврів, податки з населення було впорядковано і зменшено. Генріх IV розумів, що добробут і процвітання Франції створюються її трудівниками, захищав селян від сваволі панів. Французи запам'ятали вислів короля про те, що добробут у Франції настане тоді, коли в кожного селянина в неділю у горщику варитиметься курка.
Наведення порядку у збиранні податків та здійснення заходів, спрямованих на відбудову і розвиток економіки, були насамперед пов'язані з діяльністю першого міністра короля Сюллі (1560—1651).
Постать в історії
Сюллі вважав, що відновити економіку Франції можна лише сприянням розвиткові сільського господарства. “Рільництво, — казав перший міністр, — є справжніми копальнями і перуанськими скарбами Франції”. Він уважав, що розвиток сільського господарства почнеться лише після зменшення тягаря податків, сплачуваних французькими селянами. Тому за наказами Сюлі було впорядковано і зменшено стягнення податків із селян, скасовано борги за минулі роки. Завдяки тому, що перший міністр суворо карав тих збирачів податків, які намагалися привласнювати їх, надходження грошей до королівської скарбниці не зменшилося. Сюлі здійснив і інші заходи: було організовано осушування боліт, держава сприяла поширенню нових культур (кукурудзи, буряків, кормових трав).
Уряд Генріха IV приділяв велику увагу і розвиткові вітчизняної промисловості. Ремісників було звільнено від обмежень на розвиток, що накладалися цеховими уставами, створено сприятливі умови для розвою мануфактурної промисловості. Ввезення іноземних промислових виробів було обмежено, а вивезення вітчизняної сировини заборонялося. З королівської скарбниці навіть надавалися субсидії володарям мануфактур для розширення виробництва. З'явилися привілейовані королівські мануфактури, що виготовляли шовк, фаянсові вироби, парфуми.
Політика, яку здійснював для відродження економіки Франції уряд Генріха IV, набула характеру меркантилізму, коли держава активно втручалася в господарське життя, вдаючись до протекціонізму (захисту) власних виробників.
Свою зовнішню політику Генріх ІV спрямовував на успішний розвиток заморської торгівлі. За його підтримки було відкрито Східноіндійську торговельну кампанію. У 1604 р. розпочалася колонізація французами Канади — експедиція Шамплена створила тут першу колонію.
Цікаво знати
Землі Східної Канади було відкрито й досліджено французом Жаком Картьє у 1534 р. Досліджуючи річку Святого Лаврентія, він знайшов поселення індіанців-мисливців, яких місцеві жителі називали “канада”. Так виникла назва відкритих земель.
Своїми головними ворогами в Європі Генріх IV вважав іспанських і німецьких Габсбургів. Він намагався протидіяти спробам іспанського короля Філіппа ІІ придушити Реформацію, розуміючи, що посилення Іспанії зачіпатиме інтереси Франції. Вважаючи війну з Габсбургами неминучою, Генріх IV і Сюлі енергійно готувалися до неї. Проте в розпалі підготовки до війни Генріха IV було вбито. 14 травня 1610 р. король загинув від кинджала фанатичного католика Франсуа Равальяка, який, можливо, помстився за Нантський едикт.
8. Зміцнення абсолютизму за Рішельє
Енергійним продовжувачем справи Генріха IV став перший міністр короля Людовіка XІІІ (1610—1643 рр.) кардинал і герцог Рішельє (1586—1642).
Постать в історії
Рішельє народився в небагатій дворянській родині. Попервах намірявся вступити до війська, але потім вирішив служити церкві. У 23-річному віці став єпископом. Мав неабиякі літературні здібності, дістав добру освіту, був честолюбним та енергійним. Коли йому виповнилося 30 років, став кардиналом. З 1624 р. — член Королівської ради, згодом — перший міністр Франції (голова уряду). Упродовж 18 років фактично правив Францією за нерішучого Людовіка XIII. Як влучно зауважив один із сучасників кардинала, “Людовік XIII лише носив корону, а Рішельє мав скіпетр”.
Мал. Кардинал Рішельє
Одним із головних завдань кардинал уважав посилення авторитету королівської влади. У своєму “Політичному заповіті”, складеному у вигляді листа до короля, Рішельє писав: “Коли Ви, Ваша Величність, вирішили виявити мені велику довіру в управлінні Вашими справами, гугеноти ділили державу з Вами, а вельможі поводилися так, начебто не були Вашими підданими. Моєю першою метою була велич короля, моєю другою метою була могутність держави”. Для досягнення цього Рішельє припинив скликання Генеральних штатів, обмежив права Паризького парламенту. Поступово всі почали звикати до того, що єдиним джерелом влади є король.
Нагальною потребою, без вирішення якої Францію не можна було вважати цільною державою під необмеженою владою короля, була ліквідація гугенотської республіки на півдні країни. Війна проти гугенотів, що розпочалася 1620 р., тривала 8 років і завершилася перемогою королівської армії. Фортеці гугенотів було зруйновано. У 1629 р. було прийнято “Едикт милості”, за яким гугенотам дозволялося сповідувати їхню віру, але заборонялося мати гарнізони і фортеці.
Кардинал розгорнув рішучу боротьбу проти старої родовитої аристократії. Всіх, хто не бажав коритися королівській владі, було відправлено у вигнання або засуджено, їхні замки зруйновано. Під загрозою смертної кари було заборонено дуелі — поєдинки між дворянами. Рішельє навіть наказав стратити дуелянта Бутвіля, хоча захоплювався його хоробрістю і мужністю. Для виконання своїх рішень на місцях кардинал реорганізував систему управління і зробив її залежною від короля. У провінції призначалися інтенданти — королівські урядовці, які повністю відповідали за надходження податків і стан справ у провінціях.
В економічній політиці Рішельє дбав про розвиток торгівлі, сприяв заснуванню торговельних компаній (за роки його правління було створено 22 такі компанії). Сам Рішельє був головним учасником торговельної кампанії “Нова Франція”, яка здійснювала колонізацію французами Канади. За Рішельє Франція розпочала створювати свою колоніальну імперію, вести суперництво і боротьбу проти Англії та Голландії за захоплення нових територій.
У зовнішній політиці перший міністр робив усе, щоб піднести престиж Франції в європейських справах. Своїм головним ворогом у Європі він уважав Іспанію, тому підтримував її ворогів — німецьких протестантських князів, Голландію, Данію, Швецію. У 1635 р. Франція втрутилась у Тридцятилітню війну. Завдяки дипломатичному мистецтву кардинала Франція домоглася послаблення впливу Іспанії в Європі.
Для проведення своєї політики Рішельє потребував багато коштів. Податки зросли в декілька разів, що наприкінці 30 — на початку 40-х рр. призвело до численних селянських виступів.
Великої уваги кардинал надавав розвиткові науки, культури, але вимагав від діячів культури підтримки його політики. За Рішельє у Франції з 1631 р. почала виходити перша газета. Кардинал сам писав до неї статті, а газета вихваляла успіхи його політики.
Рішельє помер 1642 р., а наступного року помер король. Абсолютизм у країні за роки правління Людовіка XIII значно посилився, але свого апогею він досяг під час правління “короля-сонця” – Людовіка XIV.
Документи. Факти. Коментарі
1. Витяг із “Коментарів про Французьке королівство”, складених 1561 р. послом Венеціанської республіки Мікеле Суріано
“Кількість народу у Франції дуже велика, оскільки вона налічує понад 140 міст... Один тільки Париж налічує, як кажуть, від 4 до 5 сотень тисяч мешканців. За своїм становищем і гідністю кожен із мешканців може належати до одного з трьох станів, звідки й беруть початок три чини королівства: перший чин — духовенство, другий — дворянство, третій не має окремої назви, і оскільки він складається з людей різного становища і занять, то може бути названий станом народу взагалі.
Духовенство криє в собі велику кількість третього стану і багато іноземців, які або за послуги, надані королю, або завдяки королівській прихильності користуються королівськими бенефіціями, але дворянство складає найбільшу частину духовенства.
Дворянством називають тих, хто користуються привілеєм не сплачувати податків і зобов'язані нести лише особисту військову службу. До складу дворянства входять і принци, і барони.
Третій стан складається з людей пера, яких називають також людьми довгої мантії, купців, ремісників, плебеїв і селян. Той з людей мантії, хто має ступінь президента або радника або має схоже звання, стає дворянином і привілейованим завдяки своїй посаді та уважається таким упродовж свого життя.
Купців, яких у наші дні вважають панами грошового багатства, всіляко влещують і упадають коло них, але ніякими перевагами і гідністю вони не користуються, тому що будь-яка торговельна діяльність вважається негожою для дворянства. Вони, таким чином, належать до третього стану: сплачують податки такі самі, як і неблагородні та селяни, а становище останніх найважче, оскільки їх однаково утискують і король, і дворяни”.
Поміркуйте:
1.За якими критеріями автор документа оцінює велич держави?
2.Які суспільні верстви вирізнено в документі? Як їх схарактеризовано?
2. Витяг із “Політичного заповіту” Рішельє
“Я кажу, що дворянство слід розглядати як один із найголовніших нервів держави, який може сприяти його збереженню й посиленню.
Хоча дворяни заслуговують на те, щоби з ними поводилися добре, коли вони поводяться добре, але потрібно бути з ними суворими, якщо вони нехтують тим, до чого зобов'язує їх походження. Я з усією твердістю кажу, що ті, хто відстали від доблесті предків, ухиляються від того, щоби служити короні шпагою і життям постійно і твердо, як вимагають закони держави, заслуговують бути позбавленими блиску свого походження і примушеними нести частину турбот народу.
Позаяк честь для них мусить бути дорожчою за життя, їх належить карати радше позбавленням першої, ніж останнього...
Якщо нічого не слід забувати, щоби зберегти дворянство в істинній доблесті його попередників, то водночас не треба нічого робити, щоби зберегти за ним володіння подарованої землі або перейматися можливим придбанням нової”.
Поміркуйте:
1.Яке місце в державі відводив Рішельє дворянству?
2.Чим, на вашу думку, зумовлена така позиція Рішельє?
Запитання і завдання
1.Наведіть приклади, що підтверджують формування абсолютної монархії в першій половині XVI ст. у Франції.
2.Якими були причини і наслідки італійських війн?
3.Розкажіть про формування капіталістичних відносин у Франції в XVI—XVII ст.
4.Яким було становище дворян та буржуа?
5.Розкажіть про поширення реформаційних ідей.
6.Якими були причини громадянських війн? Що стало приводом до них?
7.Які події в історії Франції дістали назву “Варфоломіївська ніч”? Якими були їх наслідки?
8. Розкажіть про завершення громадянських війн у Франції.
9. Дайте оцінку діяльності короля Генріха IV.
10. Складіть таблицю “Основні заходи політики кардинала Рішельє” за схемою:
|
Внутрішня політика |
Зовнішня політика |
|
|
|
11.Заради чиїх інтересів діяв Рішельє? Наведіть факти, що підтверджують вашу позицію.
12.Складіть історичний портрет кардинала Рішельє.
Запам'ятайте дати:
1562—1594 рр.— Громадянські (релігійні) війни у Франції.
24 серпня 1572 р. — Варфоломіївська ніч.
1598 р. — Нантський едикт.
1629 р. — “Едикт милості”.
Українська