§ 15. Європейська література
Пригадайте:
1.Які літературні жанри існували за середньовіччя?
2.Які літературні твори середньовіччя ви пам'ятаєте? Про що в них розповідалося?
Гуманістичні ідеали культури нового часу дістали гідне втілення в європейській літературі XVI—XVIІ ст.
Традиційна народна культура та ідеали Високого Відродження поєднались у творчості видатного французького письменника-гуманіста Франсуа Рабле. У творах двох великих теоретиків-гуманістів Відродження англійця Томаса Мора і флорентійця Нікколо Макіавеллі європейці побачили дві протилежні концепції держави і дві різні системи моральних цінностей. Доба бароко стала завдяки творчості Мігеля Сервантеса золотим століттям іспанської літератури, а в тогочасній Англії настала “епоха Шекспіра”. Твори цих авторів стали відомими далеко за межами їхніх країн. Отже, пориньмо у світ європейської літератури XVI—XVIІ ст., познайомимося з творами, якими захоплювалися європейці.
1. Франсуа Рабле (1494—1553). Цей французький письменник XVI ст. своєю творчістю відповів на питання: Скільки треба написати книг, щоби зажити світової слави? Рабле написав тільки одну — “Гаргантюа і Пантагрюель”, але що то була за книга! Цей сатиричний роман сучасники називали найвизначнішим твором французької художньої літератури XVI ст.
“Гаргантюа і Пантагрюель” — книга-казка, в якій діють герої-велетні, добре знайомі у Франції дітям і дорослим. Проте в старовинні казки та легенди Рабле вклав новий зміст. Він безжалісно висміяв звичаї та життя феодалів, виступив проти католицької церкви і влади папи римського. На противагу феодально-католицькому суспільству він вигадав країну-мрію, якої ніколи не існувало, — Телем. “Роби те, що хочеш” — головний закон цієї країни. Кожен мав виконувати ту працю, яка йому подобалася, і працювати для спільного добробуту. Поряд із цією країною існувала інша — Папоманія. Там жили ревні католики, котрі вели боротьбу проти Папофігії, мешканці якої показали фігу портретові папи римського. У таких сміливих і гострих жартах Рабле насміхався над порядками, що існували в тогочасній Європі.
Після появи частин книги проти Рабле виступила католицька церква. Книгу було заборонено, але ніщо не могло стлумити її шаленої популярності в Європі. Її читали потай, передавали один одному і сміялися, сміялися, сміялися... Кажуть, що людство, сміючись, розстається зі своїм минулим. Читаючи книгу Ф. Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель”, Європа прощалася зі своїм минулим і вступала в нові часи.
2. Томас Мор (1478—1535) був канцлером короля Англії Генріха VIIІ в той час, коли в країні відбувалися великі зміни, бачив страждання народу під час обгороджування. У романі-трактаті “Утопія” він гостро критикував Англію часів Генріха VIII, де “вівці з'їдали людей”, селян було перетворено на жебраків, а дворяни й церква дармоїдствували.
У цьому романі Т. Мор виклав своє бачення ідеального суспільства. Від імені мандрівника, який побував на острові Утопія (в перекладі з давньогрецької — неіснуюче місце), він розповідав про це суспільство. Всі мешканці острова працювали, зайняті ремеслом, і почережно — сільським господарством. У них не було багатих і бідних, не було експлуатації. Працювали всі утопійці по 6 годин на день. Завдяки своїй праці вони мали достатньо продуктів, що розподілялися за потребами мешканців безплатно, з громадських складів. У будинках не було замків, оскільки не існувало приватної власності, й тому кожні десять років утопійці обмінювалися будинками та речами. Грошей вони не визнавали, із золота кували ланцюги для злочинців або робили нічні горшки. Злочинцями ставали ті, хто порушував закони Утопії. Суспільством керували громадяни, яких обирали щонайбільше на рік, за винятком князя, обираного до кінця життя. Всі найважливіші справи утопійці вирішували на народних зборах. На острові існувало і рабство. Рабами ставали злочинці, вони виконували найбільш брудну і тяжку працю.
Таким було ідеальне суспільство в уяві Томаса Мора, хоча він сам не вірив у те, що таке суспільство може бути створене в Європі. Це, скоріше, був не проект створення нового суспільства, а протест проти існуючого.
3. Нікколо Макіавеллі (1469—1527) — один із найвідоміших теоретиків політичної думки XVI ст. Суперечки навколо поглядів Макіавеллі не припиняються від часу появи його творів. Одні вважають його безпринципним негідником, інші — твердим реалістом, котрий насмілився зобразити світ таким, яким він був насправді.
Упродовж усього життя Макіавеллі Італія була роздерта на десятки дрібних князівств і приваблювала цим ласих до наживи володарів сусідніх держав. Постійні внутрішні чвари, напади чужоземних військ підштовхували італійців до роздумів над тим, яким має бути правитель, здатний об'єднати Італію і міцною рукою навести лад у країні. Над цим питанням замислювався і Макіавеллі. З цього приводу він написав декілька книг, серед яких найбільш відомою є книга “Государ” (1516 р.), присвячена правителеві Флоренції Лоренцо Медічі. У своєму творі Макіавеллі поставив питання про те, як саме має здійснювати правитель владу в державі та як співвідносяться мораль і влада. Він уважав, що влада належить тому, хто зуміє її взяти. Государ, який є поєднанням таланту і хитрощів, повинен постійно рахуватися з дійсністю і забути про будь-які докори сумління. Сумління може лише заважати правителеві в його діяльності. Головна думка цієї книги полягає в тому, що коли правитель хоче досягти успіху, він мусить відкинути моральні принципи та покладатися на силу і хитрість.
Одним із перших Макіавеллі висунув ідею, що держава створюється не Богом, а людьми. Оскільки інтереси людей є різними і дуже часто навіть протилежними, талант правителя полягає в умінні розуміти потреби суспільства і враховувати людську психологію.
У своєму творі Макіавеллі радив правителю піклуватися про підтримку народу, оскільки в іншому разі з настанням небезпеки у нього не буде прихильників. Він розумів і те, що для убезпечення своєї влади правитель має вживати й непопулярних заходів. Тому Макіавеллі радив переможцеві, який захопив державу, одразу вжити таких заходів, щоб не повертатися до цього згодом.
На природу людської натури Макіавеллі дивився дуже тверезо. Він твердив, що люди хтиві, боязливі, схильні до зради, а коли збираються у натовп — одразу сміливішають і можуть діяти нерозважливо. Для того, щоб успішно керувати, правитель має використовувати ці людські риси на свою користь: залучати до себе людей обіцянками й подарунками, зіштовхувати противників, щоб не дати їм об'єднатися. Якщо вбивство чи підкуп може наблизити правителя до здійснення мети — він також не повинен зупинятися перед цим.
Небагатьох людей так нищівно звинувачували й критикували, як Макіавеллі за його книгу. Рішуче засудила його твір католицька церква, як несумісний з християнською етикою. Більшість правителів європейських країн також були обурені принципами, проголошеними Макіавеллі. Проте насправді і католицька церква, і європейські монархи вже давно діяли згідно з принципами “Государя”. Флорентійський мислитель лише першим висловив те, що було політичною дійсністю його часів.
4. Вільям Шекспір (1564—1616) — найяскравіший англійський письменник XVI ст. Його життя і творчість пов'язані з театром. Спершу він був актором, перегодом — співвласником лондонського театру “Глобус”, затим почав створювати п'єси для театру. Загалом В. Шекспір написав 37 п'єс і 154 сонети.
Велику популярність у глядачів мали комедії Шекспіра “Приборкання непокірної”, “Комедія помилок”, “Як вам це сподобається”, “Дванадцята ніч”, “Два веронці”, “Сон у літню ніч”. У цих п'єсах уславлювалася краса людини та її почуттів, а шана їй складалася не за грошима чи походженням, а за поведінкою в різних ситуаціях та особистими якостями.
Всесвітньо відомими стали трагедії В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта”, “Гамлет”, “Король Лір”, “Отелло”.
Герої першої трагедії, юні Ромео і Джульєтта, палко кохали одне одного, але перепоною для їхніх почуттів стала задавнена ворожнеча родин. Не витримавши боротьби, юні герої загинули. Трагедія стала гімном коханню, що не знає меж і не бажає рахуватися з родинними звичаями та законами.
У своїх історичних драмах (“Генріх І”, “Річард ІІІ”, “Король Джон”, “Генріх IV”, “Генріх V”) В. Шекспір відтворив захоплюючу панораму історії середньовічної Англії. Але він не тільки зобразив події минулого, а й дав їм власну оцінку. Шекспір засуджував тиранів і самовладдя, захищав ідеали людяності, утверджував право людей на рівність. Вустами героя однієї зі своїх п'єс Шекспір сказав: “Яке прекрасне людство!”. Ці слова можуть стати девізом для творчості не тільки В. Шекспіра, а й усіх письменників епохи Відродження.
5. Мігель Сервантес де Сааведра (1547—1616). Його творчість стала вершиною іспанської літератури XVII ст. Життя цього письменника нагадувало авантюрний роман. Після закінчення університету молодого ідальго (дворянина) Сервантеса завербували до армії, і він узяв участь у морській битві проти турків біля Лепанто. Діставши тяжке поранення, Сервантес був вимушений залишити армію. Під час повернення на Батьківщину його та брата захопили в полон морські пірати. Довгі п'ять років Сервантес провів у полоні в Алжирі, кілька разів намагався втекти, але невдало, і лише за великий викуп його було звільнено. До Іспанії він повернувся бідняком і, не маючи засобів до існування, пішов працювати збирачем податків. Ця робота йому дуже не подобалась, але іншого виходу не було. Після однієї з чергових неприємностей Сервантес опинився у в'язниці, де розпочав роботу над романом “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський”.
Головний герой роману, дворянин Алонсо Кіхано, що уявив себе мандрівним рицарем, мріяв відродити рицарські часи тоді, коли вони вже давно минули. Він один не розумів цього та, як останній рицар, являв собою смішну й недоречну постать. Дон Кіхот намірявся сам, власноручно змінити існуючі порядки, захистити вдов і сиріт, покарати винуватців їхніх страждань. Насправді ж він створював тільки безладдя. А втім, мотиви його вчинків — людяні та шляхетні. Герой Сервантеса — справжній гуманіст. “Нехай сльози бідняка, — казав Дон Кіхот, — викличуть у тебе за однаково сильного відчуття справедливості більше співчуття, ніж скарги багатія”. У цих словах — відлуння думок, що були вкрай сміливими, навіть небезпечними в Іспанії XVII ст.
Поруч із Дон Кіхотом у романі — його вірний товариш селянин Санчо Панса. Він часто буває недоречним, смішним, але водночас є носієм народного гумору, характеру і мудрощів.
Роман “Дон Кіхот” став великою книгою великого письменника, який усім своїм серцем любив людей.
Окрім цього, Сервантес створив новели, п'єси, інтермедії, але в світовій літературі назавжди лишився як автор роману про останнього рицаря землі — ідальго Дон Кіхота.
Документи. Факти. Коментарі
1. Витяги з “Утопії” Томаса Мора
“Неодноразово та уважно спостерігаючи за квітучими сучасними державами, я можу переконано твердити, що вони є не що інше, як котрась змова багатіїв, які, прикриваючись ім'ям держави, піклуються про власну користь.
...Провалитися мені на місці, якщо я знайду в них хоч якісь сліди справедливості й неупередженості... Яка ж це буде справедливість, якщо всі ці люди геть нічого не роблять або ж їхня діяльність не є необхідною для держави, а життя їхнє спливає серед блиску і розкоші... З іншого боку людей пригнічує безплідна та безприбуткова праця і вбиває думка про злиденну старість.
...Я повністю переконаний, що розподілити все порівну і справедливо, а також щасливо керувати всіма людськими справами можливо лише взагалі знищивши власність. Якщо вона залишиться, то в найбільшої, найкращої частини людей назавжди залишиться тягар турбот і жебрацтва”.
Поміркуйте:
1.У чому вбачав Т. Мор несправедливість існуючих порядків у суспільстві?
2.Що, на думку Т. Мора, необхідно зробити, щоб змінити ситуацію?
2. Витяги з твору Нікколо Макіавеллі “Государ”
“Діючи в окремих випадках жорстоко, государі чинять милосердніше, ніж тоді, коли від зайвої поблажливості дозволяють розвиватися заворушенням, наслідком яких є грабунки та насильства. Заворушення — біда всього суспільства, а страти торкаються лише окремих осіб...
Государ повинен однаково перейматися тим, щоби зайва довірливість не спричинила недалекоглядність, і, водночас, не стати нестерпним завдяки своїй підозрілості.
З цієї двоїстості, необхідної для Государя, випливає запитання: що для Государя краще – викликати страх або любов? Що для нього корисніше — щоб його любили чи боялися?
Я вважаю, що бажано досягати і першого, і другого, та оскільки здійснити це важко і правителям, зазвичай доводиться вибирати, то скажу, що корисніше тримати підданих у страху. Взагалі люди невдячні. Непостійні, брехливі, боязкі та хтиві; якщо правителі дають їм блага, вони їх підтримують, але тільки-но з'явиться небезпека – ладні зрадити.
Примушуючи боятися себе, правителі повинні намагатися не викликати ненависті.
Є два способи дій для досягнення своєї мети: шлях закону і шлях насильства, перший спосіб – людський, другий – спосіб диких тварин; та оскільки перший спосіб не завжди дозволяє досягти бажаної мети, люди користуються другим. Правителі повинні вміти користуватися обома способами...
...Государі повинні володіти великим мистецтвом обдурювання, тому що люди зазвичай бувають настільки сліпі та захоплені своїми найближчими потребами, що людина, яка вміє добре брехати, завжди знайде достатню кількість легковірних людей, які піддаються омані... Також для правителів дуже важливо здаватися милосердними, вірними своєму слову, людяними, релігійними та відвертими; бути такими насправді не шкідливо лише тоді, якщо, в разі необхідності, Государ зуміє придушити їх і проявити абсолютно протилежні якості”.
Поміркуйте:
1. Які якості вважав Макіавеллі необхідними для правителя?
2. Макіавеллі казав: “Мета виправдовує засоби”. Поясніть, як ви його розумієте, виходячи з документа.
3. Із книги Мігеля Сервантеса “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський” (Поради Дон Кіхота Санчо Пансі)
“...Подивися всередину себе і спробуй пізнати себе, це пізнання є найважчим з усіх, які можуть бути. Коли ти пізнаєш себе, то перестанеш надиматися неначе жаба, яка захотіла дорівнятися до вола...
...Людям незнатного походження, які обіймають високі посади, належить бути м'якими й поблажливими до інших. Це, вкупі з розумною обережністю, дозволить уникнути злосливих наклепів, а інакше від них ні на якій посаді не захистишся...
Пам'ятай, Санчо, якщо ти підеш шляхом чесноти і намагатимешся робити добрі справи, тобі не доведеться заздрити справам князів і сеньйорів, тому що шляхетність успадковується, а чеснота набувається, і вона має власну вартість, на відміну від шляхетності, яка такої вартості не має. У жодному разі не керуйся у своїх діях законами особистого свавілля: цей закон завжди поширений серед невігласів, які вважають себе розумними.
Нехай сльози бідняка викличуть у тебе за однаково сильного відчуття справедливості більше співчуття, ніж скарги багатія. Всіляко намагайся з'ясувати істину, хоч би що обіцяв і давав багатій і хоч би як плакав і благав бідняк. У тих випадках, коли можливо бути поблажливим, не карай винного найвищою мірою покарання, тому що кара судді суворого нічим не краща, ніж судді милосердного.
Якщо коли-небудь жезл правосуддя зігнеться у твоїй руці, то нехай це станеться не під вагою подарунків, а під тиском співчуття. Якщо тобі коли-небудь доведеться розбирати скаргу свого ворога, то прожени від себе будь-яку думку про вчинену тобі кривду і думай лише про те, на чиєму боці правда... Якщо ти покараєш кого-небудь дією, то не карай його ще й словом, тому що з винного досить муки тілесного покарання, і додавати до цього суворі промови немає ніякої необхідності... Якщо ти, Санчо, дотримуватимешся усіх цих настанов і правил, то життя твоє буде довгим, слава твоя тривалою, нагороду ти отримаєш велику...”.
Поміркуйте:
1. Які риси, на погляд М. Сервантеса, повинні бути притаманні досконалому правителю?
2. Порівняйте погляди Н. Макіавеллі та М. Сервантеса на роль правителя у державі.
Запитання і завдання
1. Чим уславився французький письменник-гуманіст Ф. Рабле?
2. Подумайте, чому погляди Т. Мора склалися саме в Англії у XVI ст.
3. Яким бачив Т. Мор ідеальне суспільство?
4. Схарактеризуйте основні принципи політики правителя, сформульовані Н. Макіавеллі.
5. Хто, на ваш погляд, знав краще людську натуру — Т. Мор чи Н. Макіавеллі? Яке значення творчості обох мислителів?
6. Схарактеризуйте творчість В. Шекспіра.
7. Розкажіть про життя і творчість М. Сервантеса.
8. Визначте основні соціальні проблеми, що знайшли відображення у творчості видатних європейських письменників XVI — початку XVIІ ст.
9. Складіть таблицю “Визначні діячі європейської літератури XVI—XVIІ ст.” за схемою:
|
Письменник |
Роки життя |
Головні твори |
Основні ідеї його творів |
Значення творчості |
|
|
|
|
|
|
Українська