Тема III. КРАЇНИ ЄВРОПИ У 1815-1847 pp.
§7. Англія та Франція у 1815-1847 pp.
Після завершення наполеонівських війн у Європі склалася суперечлива ситуація. Франція, яка протягом чверті сторіччя була уособленням революційних змін, зазнала поразки. Країни-переможниці, облаштовуючи повоєнну Європу, намагалися унеможливити повторення подій недавнього минулого. Одначе, як показало майбутнє, утримати світ незмінним вони не змогли. Виникало питання: В який спосіб розвиватиметься європейська цивілізація - революційний чи еволюційний? З'явилися країни, які уособлювали ці способи. Франція, де за 60 років, що минули після завершення наполеонівських війн, сталися три революції, являла першу модель розвитку. А от приклад тогочасної Англії засвідчував можливість розвитку суспільства без революційних потрясінь.
1. Велика Британія за правління торі
Завершення наполеонівських війн відкрило для Англії епоху, коли вона на тривалий час зайняла провідні позиції у світовій політиці, стала майстернею світу, його фінансовим центром і зразком ліберального суспільства. Це не означало, що в англійському суспільстві не було конфліктів і проблем. Але правляча еліта навчилася знаходити розв'язання складних проблем, не доводячи справи до соціального вибуху, як це траплялось у країнах континентальної Європи.
Вирішальну роль у політичному житті країни відігравали партії торі, які об'єднували прихильників консервативних поглядів, і вігів, що поділяли ліберальні ідеї. Вони по черзі доступалися до влади, формуючи англійський уряд. Протягом 1783-1830 pp. його неперервно очолювали торі.
У 1815 p. з ініціативи торі було прийнято так звані хлібні закони. Встановлене ними високе мито на імпорт зерна сприяло зростанню прибутків місцевих землевласників і, водночас погіршувало становите більшості населення внаслідок зростання цін на продукти харчування. У Лондоні народ бурхливо висловлював невдоволення прийняттям хлібних законів. Доведені до відчаю злиднями, робітники Ноттінгема та інших міст вдалися до руйнування машин. На новий спалах луддистського руху уряд відповів стратою провідних його учасників. У 1817 р. уряд тимчасово припинив дію закону про недоторканність особи й застосував репресії. Одначе заворушення не вщухали. Дрібна буржуазія та робітники вимагали демократизації політичного ладу і введення загального виборчого права.
Економічний спад, що розпочався у 1819 р. і призвів до чергового погіршення становища трудящих, спричинив посилення заворушень у країні.
Прагнучи придушити виступи невдоволених політикою торі, уряд наприкінці 1819 р. провів через парламент 6 законів, які надавали місцевим властям право забороняти збори з кількістю учасників понад 50 осіб і масові процесії, а також право проводити обшуки в приватних будинках для вилучення зброї. Пресу було піддано суворій цензурі. Недарма ці закони називали в Англії "актами для затикання рота".
У 1823-1824 pp. уряд торі здійснив низку заходів, що сприяли пожвавленню промисловості й торгівлі. Подібні засади він впроваджував і у внутрішнє життя: робітникам було дозволено вільно переселятися, засновувати товариства. Важливе значення для політичного життя країни мало зрівняння у політичних правах з англіканами католиків, які доти не мали доступу в парламент, здійснене 1829 р. Проте цього заходу було недостатньо для задоволення тих, хто вимагав докорінної реформи політичної системи країни.
Тогочасна система спиралася на середньовічні підвалини та усувала від політичної влади робітників і промисловців, які не могли обрати своїх депутатів до палати громад, що була в руках великих землевласників, банкірів, найбагатших купців. Внаслідок цього в голосуванні брало участь 160 тис. осіб із 16 млн. населення країни.
Нові великі промислові центри - Манчестер, Бірмінгем, Лідс, Шеффілд та інші не мали своїх депутатів у парламенті, тоді як незначні містечка, іноді навіть збезлюднілі, були там представлені. Депутати від цих "гнилих містечок" становили ледь не половину членів (254 з 513) палати громад.
Наприкінці 20-х pp. в Англії посилилася боротьба робітників, дрібних власників і промисловців за проведення парламентської реформи. У містах відбувалися бурхливі мітинги й демонстрації. Поліцію зустрічали камінням, били вікна в палацах лордів - противників реформ. Мали місце зіткнення демонстрантів із військами.
2. Віги при владі. Парламентська реформа 1832 р.
Політична боротьба в Англії загострилась у 1830 р. Напередодні виборів, що мали відбутися восени, прихильники реформ активізувалися під впливом повідомлень про революцію у Франції. Того ж року королем став брат Георга IV (короля Англії в 1820-1830 pp. ) Вільгельм IV (1830-1837 pp.). За традиційним звичаєм парламент було розпущено, відбулися нові вибори. Прибічники реформ перемогли, до влади доступилися віги.
У 1831 р. палата громад прийняла білль про реформу, внесений новим урядом, проте лорди його відкинули. У країні знялася хвиля протестів, і лорди змушені були затвердити білль про реформу.
Внесення до парламенту законопроекту про реформу
Закон про парламентську реформу позбавив 56 "гнилих містечок" права представництва в парламенті та заснував 42 нових виборчих округи у промислових центрах. Було дещо знижено виборчий ценз, хоча він залишився високим. Кількість виборців зросла з 220 тис. до 670 тис. за 1б-мільйонного населення Англії. Робітники та дрібні власники, що так наполегливо виборювали
виборчі права, не одержали їх. Внаслідок парламентської реформи доступ до управління державою дістала промислова і торговельна буржуазія. Для більшості трудящих перші кроки діяльності нового парламенту стали великим розчаруванням. За законом про бідняків (1834 р. ) допомогу їм було різко скорочено: податок, що його платили багатії на користь бідняків, скасовано; бідняки, кількість яких перевищувала 3 млн. душ, могли тепер одержати допомогу тільки в робітних будинках, режим яких мало чим відрізнявся від тюремного.
У 1837 р. королевою Великої Британії стала Вікторія (1819-1901), остання з Ганноверської династії. Саме на її правління припали роки розгортання чартистського руху, юридичне закріплення парламентської двопартійної системи. При владі у країні в той час знаходилися, як і раніше, торі та віги, але назви і склад цих партій змінилися. Торі, яких називали консерваторами, представляли велику земельну аристократію, колоніальних комерсантів. Вони були згодні йти на поступки робітникам, але захитали незмінність підвалин державного устрою - англіканської церкви та монархії. Ліберали, як називали вігів, представляли дрібну й середню торговельно-підприємницьку буржуазію. Вони підтримували реформи з метою вдосконалення політичної системи країни, але не бажали йти на поступки робітникам.
3. Особливості економічного розвитку Англії
У першій половині XIX ст., а надто від середини 30-х pp., в Англії тривав бурхливий розвиток промислового виробництва. У 30-40-х pp. у країні завершилася промислова революція, яка розпочалася в 60-х pp. XVIII ст. Англія посіла перше місце в світі за рівнем розвитку промисловості. До 1840 р. її частка у світовому промисловому виробництві становила 45%.
Провідною галуззю англійського промислового виробництва залишалася текстильна промисловість. На бавовняно - прядильних фабриках працювало тоді понад 200 тис. осіб. Водночас розвивалася важка та вугільна промисловість. У 1834 р. виробництво заліза в Англії становило 700 тис. т. Розвивався і транспорт. У 40-х pp. усі великі міста Англії вже були з'єднані залізницями. Швидко збільшувалася чисельність промислових робітників. Разом із своїми сім'ями вони становили більшість населення країни, яке в середині XIX ст. налічувало 27, 6 млн осіб. Особливо швидко зростала кількість населення Лондона, що перетворився на світовий торговельний та банківський центр.
Сформувалися нові промислові райони: металургійної промисловості - з центром у Бірмінгемі, бавовняної - з центром у Йоркширі, вугільної - в Уельсі.
Англія стала першою і на той час єдиною в світі індустріальною країною.
4. Чартистський рух
У 30-40-х pp. XIX ст. в Англії розгорнувся масовий рух, відомий під назвою "чартизм" (від англ. charter - хартія). Це був найбільший рух протесту, прихильники якого вимагали надання більших представницьких повноважень у палаті громад англійського парламенту. Значну частину чартистів становили робітники, які вбачали в загальному виборчому праві можливість створення парламентської системи, яка у своїх діях зважатиме на їхні потреби.
Відлік чартистського руху ведуть від 1836 p., коли столяр Вільям Ловетт створив невелику Лондонську асоціацію робітників. Наступного року вона висунула свої вимоги з 6 пунктів:
1. Загальне виборче право для дорослого чоловічого населення.
2. Рівні виборчі округи. 3. Щорічне переобрання членів парламенту. 4. Оплата для членів парламенту. 5. Таємне голосування, 6. Ліквідація майнового цензу стосовно виборів до парламенту. Ця програма, підтримана більшістю організацій у країні, стала основою "Народної хартії", опублікованої 1838 р. Було складено петицію до парламенту, підписання якої вилилось у масові демонстрації, мітинги та грандіозні факельні маніфестації з гаслами на ЇЇ підтримку. Невдовзі було зібрано понад мільйон підписів.
Схвалену чартистським конвентом (з'їздом) у Лондоні петицію було вручено парламентові у липні 1839 p., але той відхилив її більшістю голосів.
Сутичка чартистів з поліцією
Влітку 1840 р. утворилася Національна чартистська асоціація (власне, політична партія), яку очолив В. Ловетт. Незабаром у її лавах було близько 50 тис. членів. Складену чартистами другу петицію підписало понад 3 млн. осіб. Крім 6 вимог першої хартії, до другої долучили й "питання ножа та виделки", тобто матеріального становища робітників. Висувалися вимоги скасувати закон про бідняків, обмежити робочий день, підвищити оплату праці наймитів. Парламент відхилив і цю петицію. Не увінчалася успіхом і спроба організувати на підтримку хартії загальний страйк. Активність чартистів тимчасово спала.
Демонстрація чартистів
Останнє піднесення чартистського руху припало на 1847- 1848 pp. Під новою петицією було зібрано 5 млн. підписів. Але вжиті урядом рішучі заходи зірвали цю акцію чартистів. Парламент знову відхилив петицію. Восени 1848 p.. рух чартистів почав занепадати і в 50-х pp. XIX ст. зійшов нанівець.
5. Франція за часів реставрації Бурбонів
У 1815 р. до Франції вдруге повернулися Бурбони. Королем знову став Людовік XVIII. Разом із Бурбонами повернулися дворяни-емігранти і священики, які прагнули повернути собі землі, що були в них відібрані під час революції, та мріяли про помсту. Влада знов опинилася в руках дворянства. Францією прокотилася хвиля білого терору (тоді цей вираз було вжито вперше - білого кольору був прапор Бурбонів). Людей, причетних до революції, тих, хто пристав до Наполеона під час Ста днів, страчували, ув'язнювали, відправляли на заслання.
Людовік XVIIІ
Одначе реставрація монархії не означала відновлення абсолютизму. Рішення Віденського конгресу зобов'язували Людовіка XVIII запровадити конституцію. Згідно з "Хартією 1814 p. ", як її називали, Франція ставала конституційною монархією, щоправда, з величезними повноваженнями короля. Король мав право законодавчої ініціативи. У закон її перетворював двопалатний Законодавчий корпус. Його першу палату (палату перів) призначав король, друга палата обиралася на основі дуже високого вікового та майнового цензу. Право голосу у Франції мали лише 80-100 тис. осіб.
У Людовіка XVIII вистачило глузду для того, щоб декларувати громадянську рівність, недоторканність особи, свободу друку та віросповідання. Конституція також гарантувала недоторканність приватної власності, зокрема й придбаної в роки революції. Влада у країні фактично зосереджувалася у великих землевласників, дворян та верхівки буржуазії. Перед Францією відкривалася можливість еволюційного шляху політичного розвитку.
6. "Три славні дні". Липнева монархія
У 1824 p., після смерті Людовіка XVIII, королем під іменем Карла X став його брат, граф д'Артуа - "король емігрантів", прихильник необмеженої королівської влади. З кожним роком Карл X дедалі більше повертався до старих порядків. З армії було звільнено 250 наполеонівських генералів, ліквідовано Національну гвардію, прийнято "закон про мільярд емігрантам" (винагорода дворянам емігрантам за втрачені під час революції землі в розмірі мільярда франків). Невдоволення режимом Бурбонів стало загальним.
Карл Х у Луврі нагороджує художників
Коли до палати депутатів у червні-липні 1830 р. було обрано 240 противників і лише 145 прихильників уряду, правляча верхівка вирішила здійснити державний переворот. 26 липня було видано надзвичайні укази короля, які фактично анулювали "Хартію 1814 p. ": розпуск палати депутатів, яка ще не встигла й зібратися; призначення нових виборів за законом, що надавав виборчі права тільки великим землевласникам; повне обмеження свободи видання газет. Це був той сірник, що розпалив полум'я нової революції, котра увійшла в історію Франції як Липнева революція, або "Три славні дні" (такою була її тривалість). Основні події революції відбувались у Парижі. Окремі сутички парижан із поліцією хутко переросли в повстання. Через день місто було в руках повстанців. Було створено тимчасовий уряд. Карл X зрікся престолу і втік за кордон. Результатом революції 27-29 липня 1830 р. стало остаточне повалення династії Бурбонів у Франції.
Новим королем Франції було проголошено Луї-Філіппа Орлеанського, тісно пов'язаного з фінансистами та банкірами. Його правління дістало назву Липневої монархії та проіснувало до 1848 р. Король погодився переглянути деякі положення старої конституції. "Хартія 1830 р. " розширила повноваження палат, особливо в царині законодавства. Було знижено майновий ценз для тих, хто балотувався до парламенту, і для виборців у нижню палату. Кількість виборців дещо зросла, але становила менше 1 % населення. Не тільки робітники, селяни, дрібні власники, а й більшість промисловців (заводчики, фабриканти) не мали виборчих прав. Близький друг короля банкір Лаффіт сказав: "Віднині у Франції правитимуть банкіри". Ці слова справдилися. Реальна влада остаточно перейшла від старої аристократії до банкірів, найбільших промисловців і землевласників, власників залізниць, вугільних копалень. Це була нова фінансова аристократія, "царство банкірів".
Луї-Філіпп Орлеанський
Отже, стара аристократія зазнала поразки, і її спроба повернути назад колесо історії провалилася. Зміни, внесені в політичне життя Франції Липневою монархією, спричинили зменшення влади короля і посилення влади парламенту.
Однак ситуація в країні залишалася нестабільною. У 30-ті pp. у Франції виникли таємні республіканські товариства. Наростанням опозиційних настроїв, робітничого руху, селянських виступі» характеризувались і 40-ві pp. Всі антиурядові виступи придушувалися з допомогою військ. Фінансова аристократія уперто відмовлялася здійснити реформування політичної системи, лібералізацію режиму. Фактично наприкінці 40-х pp. у Франції знову склалася революційна ситуація.
7. Економічний розвиток Франції
У 1815-1847 pp. у Франції зростали промисловість і торгівля, розширювалося будівництво доріг і каналів, прокладалися залізниці. Ринкові відносини дедалі більше проникали в сільське господарство.
У промисловості набирала. темпів промислова революція, з'явилися великі на ті часи фабрики з верстатами й паровими машинами, зросли виплавка чавуну й видобуток вугілля. У 1820 р. У Франції було 65 парових машин, 1830 р. - 625, 1848 р. - 4853.
Виплавка чавуну зросла від 114 тис. т 1818 р. до 600 тис. т 1848 p., видобуток вугілля - від 1 млн до 5 млн т. У 30-х pp. з'явилися пароплави, 1831 р. почалося будівництво залізниць - до 1848 р. їхня протяжність становила 2 тис. км. Обсяг промислового виробництва виріс за ці роки на 60%. Франція посіла перше місце у світі з випуску шовкових тканин, значно зріс випуск бавовняних, хутряних виробів. Центром текстильної промисловості став Ельзас. Але промислова революція у Франції відбувалася набагато повільніше, ніж в Англії; мануфактур було більше, ніж фабрик. Переважали дрібні майстерні, особливо у виробництві предметів розкоші, де Франція вела перед у Європі. Процес запровадження фабричної системи зумовив зростання продуктивності праці, інтенсифікації виробництва. Найбільшими промисловими центрами країни, а заразом і центрами робітничого руху, стали Ліон, Марсель, Лілль, Рубе, Сент-Етьєн. Найбільші робітничі виступи, придушені з допомогою військ, сталися в 1831 і 1834 pp. у Ліоні. Провідну роль в економіці країни зберігало сільське господарство. Обсяг його продукції зріс за цей час (без збільшення кількості оброблюваної землі) на 50%. Великі підприємства колишніх дворян були лише на півночі, в інших частинах країни переважали дрібні селянські господарства. На селі відбувався процес товаризації господарства і майнового розшарування селян. З'являлися заможні господарі, які виробляли продукцію для потреб ринку, ті, хто підробляв наймитуванням, і взагалі безземельні селяни.
Документи. Факти. Коментарі
Петиція, прийнята національною чартистською асоціацією у травні 1842 р.
Петиція від народу Об'єднаного королівства твердить:
"Урядова влада має своїм першоджерелом народ, Ті завдання - захист свободи всіх і сприяння добробутові всіх. Вона повинна бути відповідальною перед народом. Там, де відмовляють у праві на представництво, повинен чинитися опір стягненню податків. З 26млн (населення. - Авт. ) лише 900 тис. мають право голосу. Ваша величність отримує з податків на свої особисті витрати щоденно 164 фунти, 17 шилінгів, 10 пенсів... тоді як багато тисяч сімей робітників мають щоденно З пенси на кожного.
... Ваші прохачі скаржаться на те, що вони обтяжені жахливими податками для сплати відсотків за так званим національним боргом...
В Англії, Ірландії, Шотландії та Уельсі тисячі людей вмирають од злигоднів. І ваші прохачі, розуміючи, що злигодні є головною причиною всіх злочинів, зі здивуванням, змішаним із занепокоєнням, слідкують за тим, як мало робиться для бідних, немічних і старих... "
Поміркуйте:
1. Якими були вимоги чартистів стосовно змін у політичному устрої Англії?
2. Чому чартисти вважали злиденність значної частини населення країни небезпечною для суспільства?
Запитання і завдання
2 Охарактеризуйте розвиток Англії у період правління торі.
3 Які зміни стались у країні за часів перебування при владі вігів?
4 Вкажіть особливості економічного розвитку Англії.
5 Охарактеризуйте чартистський рух за планом: а) причини виникнення; б) вимоги; в) основні заходи; г) наслідки.
6 Як відбувався розвиток Франції за часів реставрації Бурбонів ?
7 Визначте причини й наслідки Липневої революції 1830 р. у Франції.
8 Порівняйте економічний розвиток Англії та Франції. Визначте спільні та відмінні риси.
9 Складіть порівняльну таблицю "Англія та Франція у 1815- 1847pp. " за схемою:
|
Питання |
Англія |
Франція |
|
1. Політичний Розви^о^^ІІ |
|
|
|
2. Економічний розвиток || |
|
|
10 На підставі матеріалу параграфа порівняйте особливості еволюційної та революційної моделі розвитку європейської цивілізації.
Українська