Утворена 27 лютого 1932 року
Площа - 28,1 тис. кв. км (без м. Києва), 4,7 % території України, 8 місце серед її областей
Адміністративний центр - м. Київ, столиця України
Територія - 824,8 кв. км
Населення міста – 2 767,2 тис. жителів
Кількість адміністративних районів - 25
Міст - 26, у тому числі: місто, що має спеціальний статус - Київ, міст обласного підпорядкування - 11
Найбільші міста області: Київ, Біла Церква, Бровари, Бориспіль, Фастів, Васильків, Боярка, Ірпінь, Обухів
Селищ міського типу - 30
Сільських поселень - 1 127
Кількість населення – 1 724,2 тис. жителів (без м. Києва), (на 1.08.09 р.)
Густота населення – 61,4 жителів на 1 кв. км
Міське: 1 051,0 тис. жителів
Сільське: 673,2 тис. жителів
Національний склад: українці – 92,5%, росіяни – 6,0%, білоруси – 0,2%
Розташована на півночі України. За характером рельєфу поділяється на три частини. Північна частина області лежить у межах Поліської низовини (висоти до 198 м), являє собою низовинні пологохвилясті рівнини, розчленовані річковими долинами, на правобережжі Прип'яті ускладнені горбами. Південно-західна і центральна частини області лежать на Придніпровській височині (висоти до 273 м), розчленовані річковими прохідними долинами, ярами та балками. Східна, лівобережна частина розташована на заплаві й терасах Дніпра в межах Придніпровської низовини. З корисних копалин найбільше значення мають запаси будівельних матеріалів: гранітів, гнейсів, цегельно-черепичних глин, мергелю, будівельних та кварцових пісків. Клімат помірно-континентальний, м'який з достатнім зволоженням. Середня температура січня -6°, липня +19,5°. Кількість опадів – 500-600 мм на рік, на крайньому півдні – 400 – 500 мм. Несприятливі кліматичні явища: інтенсивні зливові дощі з грозами, град, бездощові періоди, суховії, пилові бурі, а взимку – льодова кірка та ожеледь. Річки області належать до басейну Дніпра. На Київщині протікає 177 річок довжиною понад 10 км. Найбільші: Дніпро – довжина 246 км (у межах області), Десна – 64 км. Головні притоки Дніпра: Прип'ять з Ужем, Тетерів зі Здвижем, Ірпінь з Унавою, Рось з Роставицею. Найгустіша річкова мережа на півдні. На території області знаходяться 55 водосховищ, 2 383 ставки та 750 невеликих озер. Найпоширеніші ґрунти – чорноземи (50,7% площі орних земель області) та дерново-підзолисті (14,5%). В долинах річок – дерново-оглеєні, лучні та болотні. Близько 60% території області розорано. Загальна площа лісів області 698 тис. га. Для північної частини (Полісся) характерні соснові, дубово-соснові, грабово-дубово-соснові ліси. У лісостеповій частині переважають широколистяні ліси – дубово-соснові, дубові, осикові, вільхові. В заплавах – різнотравно-злакові луки, місцями чагарники. Тваринний світ різноманітний, налічується ссавців близько 60 видів, птахів – близько 300, земноводних – 11, плазунів – 8, риб – 40. Значна територія на півночі області радіаційно забруднена внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і непридатна для господарського використання. З негативних природних процесів на Поліссі поширені: перезволоження, заболочування, площинний змив. В області здійснюються комплексна меліорація, відновлення лісів. На Київщині 212 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у т.ч. державного значення: 15 заказників, 3 пам'ятки природи, 12 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 3 ботанічних сади, зоопарк, 2 дендропарки, 4 регіональні ландшафтні парки, 16 заповідних урочищ.
Київська земля посідає особливе місце в Україні. Київщину обрали для своїх поселень землеробські племена трипільської культури. Залишки цієї археологічної культури виявили під час розкопок біля села Трипілля неподалік Києва. Від доби міді культурна традиція на цих землях не переривалася. Здавна район сучасного Києва став ядром спільноти племен – предків східних слов'ян. У V – VII ст. тут постає місто, що від часів Київської Русі і до сьогодні уособлює собою українську державність. Київська Русь в X – XII ст. займала простори від Чорного до Білого морів, але після розпаду держави Київське князівство займало лише частину Правобережної України та Білорусі. Землі Київського князівства, а потім воєводства, за литовської доби (XIV – XVI ст.) охоплювали велику частину сучасної території України, згодом на землях Середньої Наддніпрянщини в середині XVIІ ст. утворилася Українська козацька держава. Після Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Україну було поділено по Дніпру між Польщею і Московським царством, причому правобережний Київ також відійшов до Московського царства і став центром губернії. Вже наприкінці XVIІІ ст., коли Російська імперія поширила свою владу на Правобережну Україну, Київською губернією стали правобережні землі від Прип'яті до Тясмину. Водночас Київ став центром однойменного генерал-губернаторства. У 1917-1920 рр. Київ – столиця Української держави, але після поразки українського національно-визвольного руху Київ знов перетворюється на звичайне губернське (а потім обласне) місто і лише у 1934 р. стає столицею радянської України. Від 1991 р. Київ – столиця незалежної України.
Українська