Тема 16. ВІД УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ДО ПРОГОЛОШЕННЯ ЇЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Всеукраїнські установчі збори, ІІІ Універсал УЦР, Українська Народна Республіка, IV Універсал УЦР, І Всеукраїнський з’їзд Рад (Харків)
листопад 1917 р., грудень 1917 р., січень 1918 р., 7 лютий 1918 р.
1. III Універсал та проголошення УНР
Початок визвольних змагань українського народу. Утворення Української Народної Республіки (березень 1917 - березень 1918 рр.)
25 жовтня 1917 р. у Петрограді перемогло збройне повстання під керівництвом більшовицької партії. Внаслідок повстання, владу Тимчасового уряду було повалено. ІІ Всеросійський з’їзд Рад проголосив Росію Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів та затвердив радянський уряд – Раду народних комісарів (РНК).
Перемога більшовиків у Петрограді спонукала їх до поширення своєї влади на решту території, у тому числі й української. Цю боротьбу вони розгорнули під гаслами: землю – селянам, фабрики і заводи – робітникам, мир – народам, владу – радам. Найбільшою підтримкою більшовики користувалися у пролетарських районах Донбасу, де одержали більшість у місцевих радах. В інших районах України їх соціальна база була слабкою і встановити свою владу власними силами вони не могли. Для вирішення цієї проблеми більшовики намагались використовувати збільшовизовані місцеві гарнізони у Жмеринці, Немирові, Кам’янці-Подільському, Рівному, Старокостянтинові та ін. Однак згодом, ініціатива тут знов перейшла до Центральної Ради. У Вінниці, розгорілись бої між військами, вірними Тимчасовому уряду, і частинами, що підтримували більшовиків. В результаті владу захопили більшовики і утримували її до кінця листопада, після чого контроль над містом перебрала Центральна Рада.
Змагання за владу розгорнулись і в Києві. Спочатку Центральна Рада доброзичливо поставилась до більшовиків, вважаючи основним своїм ворогом Тимчасовий уряд. Разом із соціалістичними групами національних меншин 25 жовтня (7 листопада) вона створила Крайовий комітет по охороні революції, який мав на меті не пропускати через Україну контрреволюційні війська, що йшли на Петроград для придушення більшовицького повстання. Але, переконавшись, що більшовики мають намір поширити свою владу і на Україну, УЦР негативно поставилась до подій у Петрограді і засудила більшовицький переворот.
Штаб Київського військового округу (орган Тимчасового уряду), змагаючись за владу, планував спочатку заарештувати пробільшовицьку Київраду робітничих і солдатських депутатів, а потім і Центральну Раду. 28 жовтня (10 листопада) члени Київської ради робітничих та солдатських депутатів були заарештовані. Однак, це спричинило у місті масові страйки і збройні виступи робітників. Керівництво штабу Київського військового округу змушено було піти на переговори. Їх результатом стала угода, за якою відповідальність за порядок у Києві брала на себе Центральна Рада, котра на той час контролювала ключові пункти міста. Поступово значна кількість військ Тимчасового уряду покинула Київ. Більшовики погодилися визнати Центральну Раду крайовою владою в Україні.
Проголошення ІІІ-го Універсалу. Київ, листопад 1917 р.
7(20) листопада Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал, де проголошувалась Українська Народна Республіка (УНР) як автономна державна одиниця Російської республіки, але не під більшовицькою владою. Називаючи Україну народною республікою, Центральна Рада намагалась підкреслити демократизм молодої держави, сувереном якої виступав народ.
Герб і печатка УНР
Звернімося до джерел 
З ІІІ Універсалу Української Центральної Ради. 7 (20) листопада 1917 р. ...Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не
віддаляючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми
твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб
уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів. |
Таким чином, Універсал декларував широку програму соціально-економічних і політичних реформ. Важливе місце відводилось правам національних меншин. УЦР оголосила себе прихильником якнайшвидшого завершення світової війни, підписання ворогуючими сторонами мирного договору без анексій і контрибуцій. Універсал визначав територію УНР, до складу якої мали увійти: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Херсонщина, Катеринославщина і частина Таврії.
Документ відбивав настрої більшості українського населення і став важливою подією у житті українського суспільства, що знаменувала собою новий етап державно-національного будівництва в Україні на принципах демократизму. Водночас ІІІ Універсал продемонстрував, що лідери Центральної Ради залишались під впливом ідеологічних уявлень, що містилися в програмах українських соціалістичних партій, і на той час виявились не готовими до проголошення самостійності України.
Широке оприлюднення Універсалу відбулося 9(22) листопада у Києві на Софіївський площі. За словами очевидців, це було національне свято для всієї України.
Нова українська держава базувалась на демократичних засадах. Свідченням тому є закони та постанови, ухвалені Центральною Радою після прийняття ІІІ Універсалу. Так, 11(24) листопада було прийнято закон про вибори до українських Установчих зборів, які мали відбутися на основі рівного, загального, безпосереднього, таємного без різниці статі голосування. Результати виборів до Всеукраїнських установчих зборів, які відбулися у листопаді 1917 р., показали що українські національні партії одержали 75% голосів.
Водночас, оголосивши програму перебудови суспільства, уряд УНР не виявив послідовності в її реалізації. Всупереч положенням ІІІ Універсалу, Центральна Рада почала відмовлятись від негайного вирішення аграрного питання, оголосивши, що “... земельний лад на Україні, мають підтвердити і остаточно встановити українські Установчі збори ”. Така позиція українського уряду призвела до того, що заможні верства почали звинувачувати УЦР у тім, що вона проводить політику в інтересах бідноти, а біднота стверджувала, що влада підтримує тільки багатих.
Складною виявилась ситуація для молодої української держави і в галузі зовнішньої політики, насамперед у відносинах з Росією. З приходом до влади більшовиків ситуація не стала кращою, оскільки вони прагнули встановлення в Україні своєї влади. У відповідь на таке ставлення з боку більшовиків Центральна Рада звернулась до крайових урядів Дону, Кубані, Криму, Молдавії та Сибіру з пропозицією створити федерацію народів Росії. Вона намагалась взяти на свої плечі тягар перетворення Росії у федеративну державу.
Лідери Центральної Ради добивались визнання УНР від Антанти, але реальної підтримки так і не одержали.
2. Боротьба більшовиків із УЦР
Перша війна Радянської Росії з Українською Народною Республікою (грудень 1917-1918 рр.)
Непослідовна й нерішуча внутрішня та зовнішня політика Центральної Ради підштовхнули більшовиків до спроб захопити владу в Україні. Вони почали готувати повстання у Києві. Проте УЦР, довідавшись про такі плани, 30 листопада (13 грудня) оточила своїми військами казарми збільшовизованих частин, роззброїла їх і відправила під вартою в ешелонах до Росії. Не вдалася і спроба захопити Київ силами збільшовизованого 2-го гвардійського корпусу.
Наростання самостійницьких настроїв в українському суспільстві та відсіч Центральної Ради спробам більшовиків встановити свою владу в Україні викликало незадоволення з боку Ради Народних Комісарів (РНК) – нового більшовицького уряду Росії. 4(17) грудня 1917 р. РНК надіслав до Києва “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради”. За цим документом РНК, з одного боку, визнавав УНР та право “національної незалежності українського народу ”, а з іншого – відмовлявся сприймати “Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки ”, оскільки остання не визнавала радянської влади в Україні.
У “Маніфесті” були сформульовані вимоги більшовицької влади до Центральної Ради:
У разі неприйняття цих умов Раднарком погрожував почати війну проти УНР. Генеральний секретаріат від імені Центральної Ради дав рішучу відсіч РНК, кваліфікувавши ультиматум як грубе втручання у внутрішні справи України.
Звернімося до джерел
Із відповіді Генерального секретаріату УНР на ультиматум Раднаркому. 5(18) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат в заяві Народних Комісарів про те, що вони
визнають Українську Республіку, вбачає або нещирість або ж суперечність
самим собі. |
Раднарком у відповідь на це ухвалив “вважати Раду в стані війни з нами”. 9(22) грудня до Харкова почали прибувати війська В.Антонова-Овсієнка, призначеного командувачем російських військ для боротьби з УЦР, а наступного дня вони роззброїли українізований бронедивізіон. За кілька днів Харків перетворився у форпост російських військ, що розгорнули активну підготовку для подальшої збройної боротьби проти Центральної Ради.
В.Антонов-Овсієнко
Гострота політичного становища в Україні внаслідок збройного конфлікту у боротьбі за владу посилювалась активністю більшовиків, пов’язаною з проведенням Всеукраїнського з’їзду рад. Планувалось висловити УЦР недовіру та обрати її новий склад з числа делегатів робітничих та солдатських рад. Для цього більшовики певний час визнавали Центральну Раду як вищий орган крайової влади в Україні, маючи на меті підмінити її радами робітничих та селянських депутатів, серед яких вони мали вплив. Проте, підсумки підготовчої роботи до з’їзду виявились не втішними для більшовиків. Керівництво деяких місцевих рад, очолюваних меншовиками та есерами, відмовилось брати участь у з’їзді, який більшовики намагались використати для усунення від влади Центральної Ради.
Лідери Центральної Ради, знаючи про такі плани, не наважувались заборонити Всеукраїнський з’їзд Рад, щоб не стати об’єктом звинувачень в антидемократизмі. Водночас вони не збирались давати шанс більшовикам здійснити переворот і намагались зібрати на з’їзд якомога більше делегатів від селянських спілок та українізованих частин, які будуть підтримувати Центральну Раду. Таких делегатів прибуло на з’їзд понад 2 тис. чол. проти 150 чол. більшовицьких прихильників.
Всеукраїнський з’їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів відбувся у Києві 4-6(17-19) грудня, але організатором його роботи виступав вже не оргкомітет робітничих та солдатських рад, а керівництво Центральної Ради, яке піддало політику російського радянського уряду різкій критиці. Переважна більшість делегатів висловлювалась за повну підтримку Центральної Ради та її політики, спрямованої на досягнення незалежності України. Водночас з’їзд майже одноголосно ухвалив резолюцію, що засуджувала політику Раднаркому.
Зваживши на такі обставини, делегати-більшовики та їх однодумці покинули Київ і перебрались до Харкова. Там вони приєднались до роботи ІІІ з’їзду робітничих та солдатських депутатів Донецько-Криворізького басейну і запропонували змінити його статус на І Всеукраїнський з’їзд Рад. Робота з’їзду у Харкові відбувалась 11-13(24-27) грудня повністю за більшовицьким сценарієм. Делегати привітали повстання у Петрограді та схвалили політику Раднаркому. З’їзд проголосив радянську владу в УНР та поширив на Україну ленінські декрети. Окрім того, делегати обрали Центральний Виконавчий комітет Рад України, який у свою чергу створив Народний секретаріат – більшовицький уряд УНР, що став альтернативним Генеральному секретаріатові.
Всеукраїнський з’їзд Рад остаточно розмежував політичні сили і підвів українське суспільство до братовбивчої громадянської війни. З Росії до України прибуло близько 20 тис. революційно настроєних матросів, солдатів та червоногвардійців. 25 грудня (7 січня) В.Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ проти УНР. 29 грудня більшовики захопили Катеринослав. У місті заздалегідь готувалось повстання робітників, на допомогу яким підійшли російські війська. За таким планом більшовики діяли не один раз. 6(19) січня більшовицькі війська з Харкова і Лозової розгорнули наступ у напрямку Полтава-Київ. Разом з ними діяли й інші більшовицькі формування, що йшли на Київ з півночі, від кордонів Білорусії та Росії. Взяли участь у поході на Київ і збільшовизовані українські військові частини під керівництвом Ю.Коцюбинського.
Центральна Рада намагалась зупинити агресію. Але більшість з українізованих військових частин, які підтримували ідею української державності, на той час вже повернулися додому, або, деморалізовані більшовицькою агітацією, стали дотримуватись нейтралітету. Збройні формування Центральної Ради не поступалися більшовицьким за чисельністю, але вони були розпорошені по всій Україні. Підрозділи російських військ навпаки зосередилися на головних стратегічних напрямках, основним серед яких був київський. Більшовики діяли швидко і рішуче. У січні вони захопили Полтаву, Ромодан, Лубни, Лохвицю та Гребінку і наблизились до Києва.
Керівництво Центральної Ради, намагаючись затримати просування більшовицьких військ на Київ, направило свої збройні формування на ділянку залізниці Гребінка-Крути. Ці формування складались з підрозділу гайдамаків, загону юнкерів військової школи ім. Б.Хмельницького та куреня київських студентів і гімназистів. Загальна кількість українських оборонців становила близько 650 чол. Радянські війська, які наступали проти них, мали майже десятикратну перевагу у живій силі.
Бій почався зранку 16(29) січня 1918 р. і тривав декілька годин. Але до більшовиків підійшло підкріплення з бронепотягом. Тоді оборонці розібрали колію і під вечір відступили у напрямі Києва. Через деякий час з’ясувалось, що не вистачає одного студентського загону. Його бійці, відступаючи у сутінках, збились з маршруту і попали в полон до більшовиків. Останні, розлючені втратою близько трьох сотень червоногвардійців, розстріляли 27 полонених студентів і гімназистів. У бою під Крутами українські вояки втратили близько 250 чол. Цей бій увійшов у вітчизняну історію як трагічна сторінка боротьби за незалежну Україну.
Похорон студентів, загиблих під Крутами. Київ, 1918 р.
Військове керівництво УНР усвідомлювало стратегічну важливість оборони бахмацького напряму з ділянкою залізниці Гребінка-Крути, але було змушено зняти частину військ з фронту, аби придушити більшовицьке повстання робітників, що розпочалося у Києві на заводі «Арсенал» в ніч на 16(29) січня. Війська Центральної Ради розгромили повстанців – 300 з них були розстріляні. Однак ця перемога не могла принципово змінити стратегічну ситуацію, яка склалася в Україні наприкінці січня. Більшовицькі збройні формування продовжували розвивати свій наступ на Київ.
Київський завод "Арсенал". 1918 р.
3. IV Універсал УЦР
Розгортання війни радянської Росії проти УНР поклало край ілюзіям Центральної Ради відносно ідей автономізації та федералізму. На початку 1918 р. стало очевидним, що пошуки шляхів компромісу між Україною і Росією вичерпані, тому більшість лідерів Центральної Ради почала схилятись до проголошення повної незалежності України. До такого рішення їх підштовхнули й переговори про сепаратний* мир у Бресті, розпочаті у грудні 1917 р., між більшовицькою Росією та Німеччиною разом з її союзниками.
9(22) січня лідери Центральної Ради почали обговорювати текст IV Універсалу, що мав на меті проголосити самостійність і незалежність УНР. Остаточний варіант документу був оприлюднений в ніч на 12(25) січня 1918 р.
Звернімося до джерел
IV Універсал Української Центральної Ради. ( 22 (9) січня 1918 р.) Народе України! |
В Універсалі також проголошувалось, що УНР прагне мирного співіснування з усіма сусідніми народами. Водночас уряд та громадяни УНР закликалися до боротьби з більшовицькою агресією.
Окрім того, Центральна Рада оголосила розпуск постійної армії та організацію замість неї народної міліції. Раді Народних Міністрів доручалось негайно приступити до відновлення промисловості, забезпечення контролю за такими важливими сферами економічного життя як торгівля експортно-імпортними операціями та ціноутворення. Універсал визнавав необхідність передачі землі селянам до початку весняних робіт.
Українське населення сприйняло IV Універсал спокійно, без урочистостей і маніфестацій, як це було раніше. Більшість людей вже не пов’язували свої сподівання на краще життя з новими деклараціями Центральної Ради. Майже повсюди панувала анархія, розкрадалося майно фабрик і заводів, грабувалися панські маєтки. Авторитет Центральної Ради в українському суспільстві продовжував падати. Проголошення IV Універсалу стало важливою подією у державотворчому процесі України, але цей момент в історії УНР не тільки не збігався з кульмінацією українського національного руху, а відбувався в умовах глибокої економічної і політичної кризи.
Більшовицькі війська продовжували нарощувати свої наступальні можливості і 26 січня (7 лютого) 1918 р. захопили Київ. Центральна Рада перебралась до Житомира і звідти керувала боротьбою проти російських збройних формувань.
4. Руйнація звичайного повсякденного способу життя і настрої населення в умовах загострення політичного протистояння
Загострення політичної ситуації в українських землях в осені 1917 р. руйнувало звичайний повсякденний спосіб життя населення. Пересічна людина чекала від революції покращення власного життя. Селяни вимагали землі, солдати – припинення війни. Мешканці міст відчували нестачу продовольства, страждали від спекуляції та постійного зростання сил. Проте, Тимчасовий уряд та Центральна Рада зволікали з вирішенням питань, що торкались інтересів більшості населення.
Тогочасна Україна страшно страждала від погромів та бешкетувань, що чинилися солдатами з фронту, які, за свідченнями сучасників, « часто перетворювалися в орди насильників та грабіжників.» В умовах загального безладу Центральна Рада була не спроможна забезпечити правопорядок і мешканці Києва та інших великих міст змушені були це робити самостійно. В домах обирались будинкові комітети, які віднайшовши зброю, організовували самооборону, створювали будинкові військові дружини. Часто люди, які ніколи у своєму житті не тримали в руках зброю, змушені були чистити і лагодити рушниці і обговорювати стратегічні методи захисту будинків і садиб від нападу грабіжників.
Такою ситуацією вміло користувалися більшовики, які закликали селян, робітників і солдатів до самостійного вирішення власних проблем. Під впливом їх агітації маси солдат, які тікали з фронту, повертаючись у рідні села зі зброєю, допомагали своїм землякам грабувати поміщицькі маєтки та захоплювати землю. Більшовики озброювали робітників і створювали бойові загони для захоплення влади у промислових центрах України.
Частина революційно налаштованої української інтелігенції сподівалася, що поглиблення революції врешті решт призведе до здобуття незалежності. Проте, анархія і хаос зовсім по-іншому впливали на життя населення. Український історик Д.Дорошенко, який працював в той час губернським комісаром Тимчасового уряду, а потім Центральної Ради у Чернігівський губернії – описував такий приклад: «Коли місяця два тому стали отримувати з різних кінців Чернігівської губернії телеграми про підпалення маєтків, про знищення вінокуренних заводів, господарчого інвентарю, вбивствах та ін. … П.Савич невідмінно посміхався і говорив: „Поглиблення революції!” І ось одного разу отримали телеграму про вбивство з метою грабування його татка та матері. Бідний Савич спробував поглиблення революції на самому собі.»
Д.Дорошенко
В листопаді 1917 р. - січні 1918 р. ситуація погіршилася. Почалися збройні сутички та справжні бої між військовими формуваннями більшовиків і українізованими частинами Центральної Ради. Страждало від цього насамперед більшість населення Україні.
Звернімося до джерел
С.Сумський про збройні сутички у Києві «Будинок наш по Мариїнсько-Благовещенській вулиці розміщався між єврейським базаром та вокзалом. З єврейського базару наступали українці, з вокзалу – більшовики, ... Ділянка наша, знаходилась у центрі ворогуючих таборів, і переходила з рук в руки. Кожна влада, яка її займала – в особі декількох солдат стукала у ворота і стверджувала, що на нашій покрівлі розміщається кулемет. ... Далі, українці були завжди впевнені, що на нашій покрівлі розміщується більшовицький кулемет, а більшовики – що український. Робили відповідно до цього обшуки, ходили по квартирах... іноді знаходили старі годинники чи кульок з мукою, які господарі не встигли сховати. І хоча ні годинники, ні кульок з мукою не стріляли, їх все ж таки конфіскували; правда цим ці обшуки закінчувалися.» Про що розповідає документі? Що спільного у діях вояків з обох сторін? Що відчували при цьому мешканці будинку? Яке враження справляють на вас ці події? |
Аналогічні події відбувалися в інших містах. Під час боїв населення ховалося у підвалах, в холоді і темноті. Магазини і базари були закриті; тому харчуватися тим, що мали вдома або здобули у місті ризикуючи власним життям. Український вчений В.Вернадський – свідок тогочасних подій писав у своєму щоденнику: «Пишу. Вдома всі сплять. А на вулиці – тріск кулемета. Людина звикає до всього…Як дивно – чути кулемет і не знати, що відбувається в місті? Ми живемо на околиці, в глухому провулку... Але завжди можуть і увірватися, і ми відчуваємо себе під владою розбійників. Полтава вся в нервовому настрої …Йдуть зіткнення більшовиків і з селянами. Знову відчуття повної влади всяких грабіжників. ….Живеш весь час, відчуваючи насильство.»
Отже, звичайний, повсякденний спосіб життя людей було зруйновано. Закони не діяли, так само як і владні інститути. В умовах загострення політичного протистояння настрої населення швидко радикалізувалися. Змінювалося ставлення людей до життя. Стали розповсюджуватися ілюзії, що побороти голод, убогість, отримати землю, краще житло можна силою зброї. Поступово посилювалися жорстокість, ненависть розчарування у можливостях національної демократії. Знецінювалося людське життя.
Українська