Тема 24. ПОДВИЖНИЦТВО ТВОРЦІВ ТА ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ, ЇХ ВНЕСОК У ВІТЧИЗНЯНУ Й СВІТОВУ КУЛЬТУРУ В 1917-1921 РР.
Конструктивізм, Автокефальна церква
березень 1917 р., травень 1920 р., жовтень 1921 р.
1. Розвиток літератури.
Визвольні змагання та громадянська війна викликали пожвавлення літературного життя. В українську літературу прийшла велика кількість талановитої молоді. Серед них П.Тичина, М.Рильський, В.Чумак, М.Семенко та ін. Переважна більшість з них брала безпосередню участь у боротьбі за відродження української державності. У своїх творах вони відображали вибух національно-визвольного руху, громадянський патріотизм, революційну романтику. Яскравим представником нової генерації українських літераторів був Василь Чумак. У свої 16 років він із захопленням вітав початок боротьби за відродження державності України. У вірші «До праці» молодий поет закликав:
“Вставай милий брате.
Бо сором нам спати:
Ми спали століття – доволі вже сон!”
Василь Чумак відстоював незалежну Україну не тільки поетичним словом, а й активною політичною боротьбою, за був розстріляний денікінцями.
Література цієї доби була різнобарвною. Яскравим представником романтичного напрямку в літературі був В.Сосюра. Події воєнних років поет красномовно змалював у автобіографічному творі «Третя рота». Від листопада 1918 р. до лютого 1920 р. поет був вояком армії УНР. Поразка петлюрівського війська поставила В.Сосюру перед вибором: вигнання на чужину – або Червона армія. Майбутній автор вірша «Любіть Україну» вибрав останнє. Посприяла й тогочасна політика більшовиків, які почали грати на національних струнах, «визнавати» самостійність України в «радянській» формі.
Цікавим напрямом в літературному житті представляла група молодих українських літераторів «неокласиків», які об’єдналися навколо журналу «Книгар». Серед них були М.Зеров, М.Рильський, П.Пилипович, М.Драй-Хмара, Ю.Клен та ін.
Частина творчої молоді приєдналася до символістів (П.Тичина, Д.Загул, Я.Савченко та ін.).
У 1917 р. на фоні нестачі українських книжок та гострої потреби громадськості у духовному слові в Україні виникло півсотні приватних і кооперативних видавництв: «Друкар», «Криниця», «Час» та ін. Окрім того, майже в кожній газеті, журналі відкривалися літературні рубрики. З’явилася велика кількість літературних часописів «Шлях», «Книгар» та ін. Збільшилась кількість видань українською мовою: якщо у 1917 р. на Україні вийшло друком 747 таких книжок, то у 1918 р. – 1084.
Велику увагу розвитку літератури та книговидавництва приділяв уряд П.Скоропадського. Його стараннями були зняті усі митні збори з літератури, що ввозилася до України. Значної підтримки влада надала газетам та журналам. Але водночас гетьманський уряд запровадив жорстку цензуру, намагаючись підпорядкувати літературний процес своїм політичним інтересам.
За часів гетьманату великими тиражами друкувалися твори як молодих літераторів (П.Тичини, М.Рильського та ін.), так і українських класиків (П.Мирного, О.Кобилянської, С.Васильченка, В.Стефаника).
2. Творчі здобутки українського мистецтва.
Відчутних змін зазнало у цей період українське мистецтво і особливо театр під керівництвом М.Садовського. В його репертуарі були п’єси Т.Шевченка, І.Карпенка-Карого, Панаса Мирного, І.Франка, М.Старицького, М.Кропивницького, Лесі Українки, Б.Грінченка та ін. Талановитий і вдумливий режисер О.Загаров охоче виставляв, п’єси Гольдоні, Мольєра («Тартюфа») та ін..
Окрім авторитетних майстрів сцени пробувала свої сили і театральна молодь. Вона єдналася товариством «Молодий театр у Києві», яке очолював Л.Курбас. В їх репертуарі була в основному світова та вітчизняна класика. Молодіжний колектив являв собою приклад ентузіазму, творчої дисципліни, впровадження передової технології авторського мистецтва. На початку революції з великим успіхом у театрі йшла вистава Софокла «Цар - Едіп».
Звернімося до джерел 
Лесь (Олександр) Курбас про головні ідеї власної творчості ...творить і проводить в життя такі форми театрального мистецтва, в яких цілком могла б проявитись творча індивідуальність сучасного молодого покоління українського акторства не «українофільського», а європейської, в національній формі, культури, що, цілком порвавши з банальними традиціями українського театру, збудує свої нові цінності як у мистецтві театру взагалі, так і в мистецтві актора особливо, не будучи рівночасно провінціалізмом чужих культур Про що йдеться в документі ? Яким бачив Лесь Курбас співвідношення національної і європейської культури у творчий діяльності театру? |
Усе було незвичне в організації цього театру: і те, що він складався з акторів із закінченою театральною освітою, і те, що з самого початку було сформульовано його творчу платформу, і те, що трупа була юридично оформлена й мала затверджений статут, який регламентував права художньої ради, права та обов'язки режисера.
Саме в цей складний період було засновано Український театр драми та опери, виникли й інші творчі колективи. Проте театральне життя не обмежувалося лише столицею. Продовжували свою діяльність Харківський міський театр, Одеська російська опера, Маріупольський драматичний театр, Полтавське українське драматичне товариство та ін.
Активну участь у творенні української музики в цей час брали молоді митці М.Вериківський, Г.Верьовка, В.Косенко, П.Козицький, О.Кошиць, М.Леонтович, Б.Лятошинський. Б.Підгорецький Л.Ревуцький, К.Стеценко (автор опери «Купальна іскра») та ін.
Звернімося до джерел
М.Грінченко про творчість М.Леонтовича Увібравши в себе всю красу української мелодії, композитор не відмовляється від власного музичного думання; свої засоби, свою техніку, свою оригінальну індивідуальність вносить він скрізь, до чого торкається, і головною метою його композиторських досягнень є дати настрій, дати картину, мальовничу колоритність народній мелодії, щоб слухач відразу міг відчути той внутрішній зміст народної мелодії, який не завжди дається до зрозуміння, не завше І не всім... Яки сторони творчості композитора визначає автор документу? |
Важливою подією в українському мистецтві стало відкриття у 1918 р. під час Гетьманату Державного симфонічного оркестру, який очолив О.Горілий. За радянських часів його було перейменовано у Республіканський симфонічний оркестр ім. М.Лисенка. Окрім того симфонічні оркестри діяли у Харкові, Катеринославі, Одесі.
За гетьманської доби у Києві було створено Перший український національний хор під керівництвом О.Кошиця. Він користувався настільки великою популярністю, що було створено Другий національний хор. З ініціативи К.Стеценка У 1919 р. вони об’єдналися в Державну мандрівну капелу (в абревіатурі – «Думка»). У1919-1920 рр. засновано кілька мандрівних хорових капел. У ряді міст України, зокрема Харкові, Полтаві, виникли професійні хори, капели бандуристів.
Значним явищем в українському мистецтві стало відкриття у грудні 1917 р. Української академії мистецтв. Засновниками академії були професори та митці В. і Ф. Кричевські, М.Бойчук, Г.Нарбут, М.Бурачек, М.Жук та ін.. Вона стала центром підготовки спеціалістів з малярства, різьбарства, будівництва, гравюри і художніх промислів. Під її патронатом було зібрано талановиту молодь, яка добре розумілася на традиціях народного мистецтва. Серед них були: Л.Лазовський, Г.Нерода, І.Падалка, А.Петрицький та ін.
Завдяки діяльності митців академії мистецтв набула свого розвитку українська графіка. Так Г.Нарбут (1886–1920), який народився у м. Глухів, у своїй творчості об’єднав принципи геометричної композиції В.Кричевського й народного націоналізму М.Бойчука. Цей майстер приїхав на Україну під час революції 1917 р. Він за короткий час свого перебування на батьківщині, розгорнув величезну працю й засипав Україну шедеврами своєї нової творчості: рисунками гербів, грошей, марок, дипломів, усіх сортів книжкової графіки – ілюстрацій, заставок, обкладинок, заголовків тощо. Г.Нарбут зумів тут не тільки сам створити величезну колекцію графічних рисунків, але захопив своїм прикладом молодь і за три – чотири роки заснував цілу школу молодих графіків. На жаль, рання й несподівана смерть урвала працю Г.Нарбута на самому піднесенні.
Бурхливо та суперечливо розвивалася українська фольклористика. З одного боку, створювались фольклорні центри, готувались кадри, видавались праці, а з другого – ідеологічний диктат сковував розвиток творчої думки. Але незважаючи на труднощі були зібрані унікальні архівні матеріали, видані праці Б.Грінченка, К.Квітки, А.Лободи, П.Попова, О.Білецького, В.Петретца, А.Кримського. В західноукраїнських землях у цей час працювали над дослідженням фольклору В.Гнатюк. Ф.Колесса, М. Возняк.
В цей час активно розвивався і жанр політичного плакату. Художники намагалися йти в ногу з часом, миттєво реагували на зміни в суспільному житті. Художньо оформлені політичні плакати були близькими і зрозумілими широкій громадськості.
Підчас війни та революції в архітектурі найбільшого поширення набуває західноєвропейський напрям конструктивізму.
Конструктивізм – стиль архітектури, що заснований на принципі функціоналізму – пристосування кожної частини своєму практичному призначенню, цілковитого усунення декоративних прикрас.
Конструктивізм широко користується залізобетонними конструкціями, склом та іншими сучасним на той час будівельними матеріалами, для будівлі архітектурних споруд, що мають елементарні геометричні форми, легкі широко закроєні перекриття, великі гладкі площі, терасові композиції тощо. До кращих будов конструктивного напряму належать електростанція в Києві, суконна фабрика в Кременчуці, будинки Дніпрельстану, будинок каси хворих у Львові й величезний комплекс будов «Держтресту» в Харкові.
3. Релігійне життя.
Особливою сферою духовного життя була релігія. Під впливом розгортання боротьби за відродження української державності у суспільстві стало поширюватися прагнення до демократизації церковного життя і повернення до статусу автокефалії Української православної церкви.
Автокефальна церква (від грец. autos – сам і kephale – голова) – православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв’язанні організаційних і культових питань.
Українське духовенство висловилося за незалежну православну церкву. Ще навесні 1917 р. цей рух очолив протоієрей Василь Липківський. Він заснував «Братство воскресіння», яке розгорнуло активну діяльність за створення Української автокефальної православної церкви (УАВПЦ). У березні 1917 р. було створено «Виконавчий комітет духовенства і мирян». Мета діяльності комітету – відокремлення українських єпархій від Російської православної церкви. Проте, усі ці події розвивалися на фоні політичної нестабільності та постійних змін державної влади. Зокрема, захоплення більшовиками Києва на початку 1918 р. обернулося для українського духовенства терором. Прихід до влади П.Скоропадського позначився пріоритетністю Московського патріархату.
Звернімося до джерел
Із закону «Про тимчасовий державний устрій України» 29 квітня 1918 р. Про Віру
|
Утвердження при владі Директорії активізувало рух за автокефалію Української православної церкви, у травні 1920 р. на пленумі «Всеукраїнської православної церковної ради» вона була все ж таки проголошена. Але поразка УНР обернулася поверненням більшовицького режиму, який розпочав новий наступ на Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). Велика кількість священиків і віруючих зазнала страшних репресій. Проте у жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський православний церковний собор, який обрав Василя Липківського першим епіскопом УАПЦ і митрополитом Київським і всія України.
Отже, в культурному та духовному житті українського суспільства періоду визвольних змагань сталися значні зрушення. В цей час відбувався активний пошук шляхів розбудови української національної школи. Вона здійснила вагомий внесок в освітній процес, дала можливість забезпечити потреби господарства кваліфікованими спеціалістами. Відроджувалася у цей час і українська наука. Роль координаційного центру в ній стала відігравати новостворена Академія наук. Значні здобутки мала українська література та мистецтво, які були тісно пов’язані з життям народу. Характерними рисами більшості творів стало новаторство та звільнення від стереотипів. Все це позитивно впливало на духовний розвиток українського суспільства.
Основні напрями розвитку культури
Події і постаті культурного життя
Українська