§ 13 - 14. Узагальнення за темою „Релігійне та культурне життя середньовічної Європи”
Підведемо підсумки
Епоха Великого переселення народів зруйнувала античний світ. Одним з того, що вціліло була християнська церква. ІV-V ст. стали важливими для християнської церкви. Вона виробила Символ віри – важливіші догмати християнського вчення, відкинувши всі єретичні.
Духівництво вважалося першим станом середньовічного суспільства. Бо вони виконували роботу, яку була важніше за будь-які інші земні справи – піклувалися про спасіння людських душ.
Саме тому не рахуючись із витратами ресурсів, сил і часу, європейці будували величезні собори і численні церкви, віддавали духівництву десятину — десяту частину врожаю та інших прибутків. Бажаючи врятувати свої душі, багаті та бідні дарували церкві своє майно і земельні володіння. Навіть більше, суспільство віддавало церкві найбільш здібних і освічених синів, які присвячували життя служінню Богові. Перший стан був єдиним, який поповнювався вихідцями з різних станів суспільства. Майже всі відомі вчені й мислителі, як і значна частина письменників і поетів, художників, музикантів, належали до духівництва.
У 1054 р. у колись єдиній християнський церкві стався розкол, східне (візантійське) християнство відділилося від західного (римського). Утворилися православна і католицька церкви. Католицьку церкву очолив Папа Римський, а у православна церква не мала єдиного лідера і була залежною від світської влади.
Християнська церква на Заході швидко зрозуміла, що може відігравати самостійну роль, маючи величезні ресурси. Спираючись на це, Римські Папи в Х – ХІІІ ст. повели боротьбу за об’єднання всього християнського світу під своїм верховенством. Поступово церква стала найбільшим землевласником у Європі, а життя верхівки церкви ні чим не відрізнялась від світських феодалів. Духівництво стало вже не обмежуватися у своїй діяльності лише церковною службою та молитвами. Вони здійснювали правосуддя, брали участь в управлінні державою, виконували феодальні функції, навчали в школах та університетах, фінансували королівські заходи тощо. Для багатьох молитва стала лише другорядним заняттям.
Християнська церква в Європі VI-XIII ст.
Яскравою сторінкою Середніх віків були хрестові походи. 27 листопада 1095 р. Папа Римський Уран ІІ у Клермоні закликав християн звільнити Гроб Господній. У Святу Землю рушило християнське воїнство від простих людей до монархів. В результаті Першого хрестового походу в Палестині постали чотири держави хрестоносців. Загалом відбулося вісім походів. Проте вже четвертий показав, що ідея священної війни проти ворогів християнства втратила будь-яку привабливість, а хрестовий рух втратив сенс. У 1291 р. пала остання фортеця хрестоносців у Палестині.
Хрестові походи породили таке явище як духовно-рицарські ордена. Які стали вагомими чинниками середньовічної історії.
У ХІІІ ст. католицька церква досягла вершини своєї могутності. Але саме в цей час їй стала загрожувати давня небезпека – єресь. Різні єретичні вчення швидко ширилися Європою. Для боротьби проти них церква застосовувала будь-які засоби: переконання, проповіді, інквізицію, хрестові походи. Але приборкати єресь церква так остаточно і не змогла.
ХІV ст. стало кризовим для католицької церкви. Папи Римські втрачають свою колишню могутність. Навіть на 70 років потрапляють у полон до французьких королів (Авіньйонське полонення). Остаточно могутність пап підірвала Велика схизма.
Розбрат у церкві примусив задуматися. Чи правильним шляхом йшло суспільство до Бога. Знову спалахнув рух єретиків. Найсильніший рух за оновлення церкви спалахнув у Чехії і був пов`язаний з вченням Яна Гуса. Хоча рух вдалося приборкати, негаразди Католицької церкви на цьому не скінчилися. Але то вже інша історія.
Культура середньовіччя була тісно пов’язана з релігією і церквою. Бо саме релігія визначала світогляд середньовічної людини.
Перші століття середньовіччя називали „темними віками” і навряд чи їх можна назвати сприятливими для поступу культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка черпала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінгського відродження» (Період правління Карла Великого).
У наступні два століття (ІХ-Х ст.) у культурі знову спостерігався занепад і вона „замкнулася” за мурами монастирів. Тут за мурами роздуми монахів породили схоластику – метод логічного мислення і пізнання. Схоласти прагнули пізнати, як взаємозв’язані Бог, Всесвіт і людина. Вершиною середньовічної схоластики стала діяльність Фоми Аквінського (1225 – 1274).
Освічених людей у середні віки було відносно небагато. Піднесення Європи, що почалось у X ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. Освіта почала виходити за межі монастирів. Починаючи з XI ст. в Європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами. У них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію. Остання містила географію, астрологію, музику. Перші три науки складали “тривіум”, наступні чотири — “квадривіум”.
Зосередженість у Середні віки на вивченні лише Святого Письма не задовольняла людей, які замислювалися над пізнанням навколишнього світу. Так у Середні віки зароджуються дослідні знання, які стали підґрунтям для виникнення науки.
У Середні віки була багатою літературна творчість. Вона брала свій початок з героїчного епосу раннього середньовіччя. Рицарські романи, поезія трубадурів і мінезингерів стали візитними картками епохи.
У середні віки книги були рідкістю. Вони були дорогими і переписувалися від руки. Але наприкінці Середніх віків сталася справжня революція. Завдяки поширенню паперу і винаходу книгодрукування (1445 р.) Йоганом Гутенбергом книга стала доступної для більш широкого круга людей.
Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний. Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст. Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
Середньовічні храми прикрашалися фресками, іконами, скульптурами, згодом стали використовуватися і вітражі.
У ХІV-ХV ст. почалася епоха Відродження. Батьківщиною її в силу історичних обставин стала Італія. В основі культури відродження був гуманізм. На той час під гуманізмом розумілося все те, що допомагає зрозуміти і вивчити людину. Культура Відродження змінила середньовічне уявлення про світ, земне життя, людину і її чесноти. Людина була поставлена у центрі світотворення.
Завдання для узагальнення
|
Галузь |
Основні досягнення |
|
Освіта |
|
|
Література, літописання |
|
|
Архітектура |
|
|
Мистецтво |
|
Українська