Остання третина XIX - початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу. За цей період промислове виробництво виросло майже втричі. Особливо швидкими темпами розвивалась Німеччина, яка потіснила навіть світового лідера Англію. Між цими країнами розгорілось суперництво як в економіці, так і політичній сфері.
Розгортання індустріалізації потребувало нових форм організації виробництва і великих фінансових вкладень. Фінансові та матеріальні ресурси зосередились у руках вузького прошарку банкірів і промисловців, який отримав назву "фінансова олігархія". Користуючись своїм становищем, вони монополізували промисловість і відігравали вирішальну роль у політичному житті.
Монополія - це встановлення підприємцем або групою підприємців контролю над однією або кількома галузями виробництва з метою збільшення прибутків і ліквідації конкуренції. Монополізація стала серйозним випробуванням принципу ринкової економіки - вільної конкуренції. Проте, монополізація не знищила конкуренцію, вона лише перенесла її в іншу площину: розгорталась боротьба між монополістичними об'єднаннями вже на світовому ринку.
Стрімке зростання промисловості зумовило, з одного боку, розширення внутрішнього ринку, а з іншого - сприяло зростанню зовнішньої торгівлі, яка спираючись на вдосконалення транспорту, стала вагомим чинником економічного життя. Національним виробникам робилося затісно на внутрішньому ринку, і вони прагнули завоювати нові ринки. Це призводило до загострення міждержавних відносин. Обмеження в торгівлі, прагнення товаровиробників зменшити собівартість товарів зумовило появу нового явища - вивезення капіталу. Це сприяло остаточному формуванню світового ринку, домінуючу роль в якому посіли європейські країни, зокрема, Англія, Франція, Бельгія, Німеччина.
Формування світової системи господарювання на основі експансії європейського капіталу нерідко здійснювалося насильницькими методами. На зламі XIX - XX ст. завершився процес створення колоніальних імперій. Найбільшою і найбагатшою з яких була британська. Важливою передумовою такого становища Англії стало її панування на морях. Жодна держава світу не могла навіть зрівнятися з її воєнно-морською могутністю. Проте таке становище Англії викликало незадоволення Німеччини, яка швидкими темпами наганяла "володарку морів" і вимагала своєї частини колоніальних володінь.
Таким чином на кінець XIX ст. у світі склалася принципово нова система відносин, яка призвела до формування військово-політичних союзів провідних держав світу для захисту та завоювання світової першості. Перший крок у цьому напрямі зробила Німеччина, що рвалася до світового панування. Стало зрозуміло, що Союз трьох імператорів (Німеччини, Австро-Угорщини та Росії), утворений у 1873 р., є нежиттєздатним і не забезпечує прагнень Німеччини. У 1879 р. було укладено австро-німецький союз, а в 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз. Утворення у центрі Європи могутнього союзу загрожувало інтересам Франції та Росії, які у відповідь в 1891-1893 рр. оформили власний союз.
Залишалась одна велика держава - Англія, від позиції якої залежала перевага якогось із блоків.
Наприкінці XIX ст. Англія все ще проводила політику "блискучої ізоляції" (непряме втручання у справи європейських країн). Єдиною турботою Англії була її колоніальна імперія. Зберігались напружені відносини з Францією через розподіл колоній в Африці та Азії. У 1902 р. було укладено англо-японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904-1905 роках перемогти у російсько-японській війні. Однак в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Англії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за переділ світу. Зокрема, Німеччина почала будівництво могутнього океанського флоту. Так англо-німецьке суперництво в економічній та військовій сфері привело до перегляду зовнішньої політики Англії. У 1904 р. вона підписує таємну угоду з Францією ("Сердечна згода" - Антанта), а в 1907 р. - англо-російську конвенцію.
Основним змістом політики великих держав у складі названих союзів була підготовка до світової війни за перерозподіл вже поділеного світу. Перші такі війни розпочались наприкінці XIX ст.: іспано-американська (1898 р.), англо- бурська (1899-1902 рр.), російсько-японська (1904-1905 рр.), італо- турецька (1911-1912 рр.). Крім війн спалахували і серйозні міжнародні кризи: І Марокканська (1905 р.), Боснійська (1908 р.), ІІ Марокканська (1911 р.), Балканська (1912 - 1913 рр.).
Тим часом, як у світі точилось безліч війн, Європа перебувала у відносному спокої (з 1871 р. по 1914 р.). Тільки неспокійні Балкани отримали назву "пороховий льох" Європи.
Попри революції XVIII - XIX ст. у Європі залишалось багато пережитків минулого. Тому у внутрішніх справах уряди провідних країн Європи переймалися боротьбою за владу між прихильниками монархії, республіки, соціальних реформ тощо. У цій боротьбі відбувалось становлення основ європейської демократії.
У політичному житті продовжувала відігравати провідну роль стара аристократія. Але завершення становлення індустріального суспільства у провідних країнах світу зумовило вихід на політичну арену робітництва як вагомої політичної сили. Природне прагнення робітників до забезпечення відносних гарантій своєї соціальної стабільності породило масовий робітничий і соціальний рухи, домінуючою ідеологією яких у другій половині XIX - на початку XX ст. став марксизм.
До початку XX ст. робітничий рух домігся значних успіхів у забезпеченні соціальних і політичних прав робітництва. Майже в усіх країнах було створено профспілки й соціал-демократичні партії, які координували свою діяльність у межах ІІ Інтернаціоналу, що постав у 1889 р. на заміну І Інтернаціоналу (1864-1889 рр.).
Під його тиском у країнах заходу почалася "епоха реформізму". Її ініціаторами були здебільшого ліберальні партії. Завдяки реформам у 1871-1914 роках було забезпечено відносний соціальний мир, створено перші системи соціального страхування, зміцнено демократичні інститути, закладено основи механізмів державного регулювання соціально- економічних процесів.
Українська