Тема 14. ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ.
Український національний конгрес, федералізм, універсал, Генеральний секретаріат
6-8 квітня 1917 р., 10 червня 1917 р., 3 липня 1917 р.
1. Український національний конгрес
Навесні 1917 р. український рух був на піднесенні. Його лідер М.Грушевський, який очолював Українську Центральну раду, намагався надати їй більш вагоме значення в громадському житті. Він поставив завдання – перетворити УЦР, що була представлена українськими політичними партіями, національними та київськими громадськими організаціями у всеукраїнський політичний центр, який мав стати організаційним ядром у відродженні української державності.
Ці плани пов’язувались з проведенням Українського національного конгресу – національних зборів представників українських політичних партій, національних та київських громадських організацій, відкриттю якого передувала активна організаційна робота. У різні губернії надсилались спеціально підготовлені агітатори, в газетах друкувались матеріали про необхідність проведення національних зборів, давались рекомендації, кого делегувати на них тощо.
Ідея проведення конгресу сприймалась на місцях з ентузіазмом, про що свідчили численні телеграми, які надходили до УЦР. До підготовчої роботи підключились українські партії. Вони планували використати конгрес для посилення свого впливу на суспільно-політичне життя.
Український національний конгрес проводився 6-8(19-21) квітня 1917 р. у приміщенні київського купецького зібрання. Кількість делегатів, що прибули з місць перевищила усі сподівання, їх нараховувалось близько тисячі. Вони представляли різноманітні робітничі, селянські, військові, культурницькі організації. Серед делегатів конгресу були представники дев’яти українських губерній, Кубані, Галичини, усіх фронтів. Було заслухано низку доповідей: про принципи федералізму, способи організації автономного устрою, забезпечення прав національних меншин та ін.
Важливим моментом у роботі конгресу стали вибори нового складу Української Центральної ради. Загальна кількість депутатських місць в українському парламенті визначалась у 150 мандатів. За територіальним представництвом найбільші квоти мали партії, їх доповнювали громадські організації (кооперативні, студентські, жіночі та ін.).
Конгрес обговорював також питання про організацію Крайової ради, тобто адміністративно-територіального органу влади. Її представників передбачалося так само включити до складу УЦР. Головою УЦР було обрано М.Грушевського, а його заступниками В.Винниченка та С.Єфремова. Центральна рада обрала свій виконавчий комітет під назвою Комітет УЦР.
Звернімося до джерел 
З резолюцій Українського національного конгресу З'їзд вважає, що тільки широка національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх інших народностей, котрі живуть на українській землі....Єдиною відповідною формою державного устрою З'їзд вважає федеративну й демократичну республіку російську, а одним з головних принципів української автономії – повне забезпечення прав національних меншостей, які живуть на Україні… З'їзд вважає, що до скликання російських Установчих Зборів прихильники нового ладу на Україні не можуть зістатися пасивними, в порозумінні з меншими народностями України вони мають негайно творити підстави її автономного життя... З'їзд, йдучи назустріч бажанням Тимчасового Правительства щодо організації і об'єднання громадських сил, визнає негайною потребою організацію Краєвої Ради з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти «Українська Центральна Рада». Що на думку делегатів Українського національного конгресу може «забезпечити потреби нашого народу і всіх інших народностей»? Яким, згідно документу, має бути державний устрій Росії? Яким є головний принцип української автономії? Як ставляться учасники конгресу до Тимчасового уряду? |
Делегати конгресу доручили Центральній Раді вимагати від Тимчасового уряду надання автономії Україні у складі федеративної демократичної республіки. Автономний устрій повинен був запроваджуватися на територіях, де українці становили більшість населення. Конгрес сприяв піднесенню авторитету Української Центральної ради, перетворивши її у вищий представницький орган законодавчої влади в Україні.
Початок визвольних змагань українського народу. Утворення Української Народної Республіки (березень 1917 - березень 1918 рр.)
2. Перший універсал Центральної Ради
Після проведення Українського національного конгресу авторитет Української Центральної Ради швидко зростав. Її підтримувала більшість політичних партій та громадських рухів України. Не залишилися осторонь і військові, які були на той час дуже впливовою силою.
Про своє ставлення до УЦР вони заявили у травні 1917 р. на першому Всеукраїнському військовому з’їзді, визнавши Центральну Раду “єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати всі справи, що стосуються цілої України та її відносин з Тимчасовим правительством”. Учасники другого Всеукраїнського військового з’їзду у червні 1917 р. вимагали, від Центральної Ради негайно приступити до організації самостійних державних і військових структур, від Тимчасового уряду – визнавати усі розпорядження УЦР. Делегати були настільки рішуче настроєні, що заприсягнулися не повертатися до своїх частин, якщо Тимчасовий уряд не визнає автономію України.
Кінець весни - початок літа 1917 р. знаменувався подальшим наростанням політичної активності населення Наддніпрянської України. Відбулась ціла низка з’їздів (селянський, робітничий, вчительський та ін.), де разом з корпоративними проблемами неодмінно розглядались політичні питання. Характерно, що всі з’їзди висловлювали підтримку Центральній Раді. Водночас делегати закликали не просити автономію України, а вимагати її від Тимчасового уряду. Дехто, з радикально налаштованих учасників з’їздів, закликали боротись не за автономію, а за самостійну Україну.
Учасники І-го Всеукраїнського селянського з'їзду. Київ, червень 1917 р.
Тимчасовий уряд вдавав, що шукає шляхи розв’язання наростаючого конфлікту, але насправді затягував час і відкладав розгляд українського питання до Всеросійських установчих зборів. Така позиція російської влади викликала обурення серед українців. Ситуація жваво обговорювалась в пресі, на партійних зборах, громадських мітингах тощо. На початку червня газета «Киевская мысль» писала: “Минулого тижня хвилі українського національного-визвольного руху піднімалися високо і круто ”.
Центральна Рада опинилась у скрутному становищі: з одного боку – глуха позиція Тимчасового уряду, з іншого – наростаюча стихія українського національно-визвольного руху. Погодження з урядом могло перетворити Центральну Раду в угодовську організацію. Якщо очолювати стихію українського руху та готувати повстання – то Центральній Раді бракувало організованості і сил. Окрім того, український рух міг бути роздавлений Росією.
Її лідери вирішили вдатись до такої тактики, яка б дозволила зберегти високий революційний дух українців і, водночас, не внесла б дезорганізації у стосунки з Росією. Цю тактику В.Винниченко назвав так “Ні бунту, ні покірності ”. Рада звернулась до народу із закликом “організуватись і приступити до негайного закладення підвалин автономного ладу на Україні ”. Формою заклику було обрано універсал. Це слово відроджувало згадку про українську державність козацьких часів.
Універса
Українська