§ 23. Зовнішні процеси
1. Пригадайте з уроків природознавства, що називають вивітрюванням.
2. Як можуть змінювати земну поверхню внутрішні процеси?
Поняття про зовнішні процеси. Земну поверхню формують не тільки внутрішні процеси, а й зовнішні. До них належать вивітрювання, робота вітру, поверхневих і підземних вод, моря, льодовиків. Ці процеси, на відміну від внутрішніх, відбуваються на поверхні або у верхній частині земної кори.
Відрізняються зовнішні процеси і тим, що черпають енергію не всередині планети, а зовні. Вони “використовують” енергію Сонця (сонячне тепло), силу земного тяжіння, життєдіяльність організмів. На перший погляд ці сили видаються значно слабшими. Проте, це тільки здається, недарма в народі кажуть: “Вода камінь точить”. Зовнішні процеси виконують одночасно і руйнівну, і творчу роботу. Нерідко їх називають скульпторами поверхні. Вони розсікають, обточують, шліфують моноліти, утворені внутрішніми процесами.
Вивітрювання. Воно охоплює майже всю поверхню планети і є найпоширенішим з усіх зовнішніх процесів. Розрізняють фізичне, хімічне і органічне вивітрювання.
Фізичне вивітрювання – це руйнування гірських порід до уламків під впливом різких коливань температури та замерзання води в тріщинах. Особливо активно воно відбувається там, де значні контрасти добових температур – у пустелях і горах. Наприклад, у пустелі Каракуми температура піску і скель вдень сягає +80 0С, а вночі спадає майже до 0 0С. Багаторазове нагрівання й охолодження призводить до швидкого розтріскування порід. Руйнівна дія замерзлої води поширена в полярних районах. Вода, замерзаючи, як відомо, збільшується в об’ємі і розширює тріщини. Згодом суцільна брила розпадається на шматки.
Хімічне вивітрювання – це руйнування гірських порід під дією повітря, води і розчинених у ній речовин. Вони здатні роз’їдати породи, тим самим утворюючи з них нові мінерали і породи. Так, твердий польовий шпат перетворюється на м’яку глину. Найбільш інтенсивно хімічне вивітрювання відбувається в районах з вологим і теплим кліматом.
Органічне вивітрювання – це руйнування гірських порід організмами. Найчастіше його починають бактерії, мохи і лишайники, які оселяються на породах. Корені рослин, потрапляючи у тріщини порід, також сприяють розтріскуванню. Серед тварин відчутно впливають на породи землерийні, дощові черви, мурашки та ін.
Внаслідок вивітрювання утворюються пухкі відклади, які легко розвіюються вітрами і розмиваються текучими водами.
Мал. Фізичне вивітрювання
Мал. Органічне вивітрювання. Лишайники, що оселилися на скелях, щосекунди ведуть руйнівну роботу
Робота вітру. Вітер виконує три види роботи: руйнівну, транспортну і творчу. Руйнівна робота виявляється у видуванні й розвіюванні пухких порід. Вітер може здувати величезні маси порід і ґрунту. Наприклад, у США під час бурі в 1934 р. тільки за один день було знесено близько 300 млн т ґрунту. Підхоплені вітром піщинки вдаряються об скелі і обточують, шліфують кам’яні виступи. У результаті утворюються не лише подряпини, а й чудернацькі скульптурні форми. Часто вони нагадують стовпи, гриби, фігури людей тощо. Їх називають останцями. Химерні останці, наприклад, утворюють Долину привидів на гірському масиві Демерджі в Криму.
Транспортна робота полягає в перенесенні вітром уламків порід на великі відстані. Так, пилова буря в 1926 р. з півдня України занесла пил і чорнозем аж до Балтійського моря.
Творча робота вітру – це відкладання перенесених уламків і утворення різноманітних еолових форм поверхні (за іменем міфічного давньогрецького бога вітрів Еола). Всюди, де є пісок, формуються брижі – дрібні піщані валики, об’єднані в ланцюжки. На узбережжях морів, у долинах річок вітер нагортає дюни – піщані горби висотою 10–20 м, рідко –100 м. В Україні вони поширені в долині Дніпра, на узбережжях Чорного й Азовського морів. У піщаних пустелях утворюються бархани – горби з піску заввишки 70–150 м у вигляді півмісяця. Їх багато в пустелях Сахарі, Кизилкум, Каракуми. Дюни і бархани, гнані вітром, постійно переміщуються і за рік можуть “пройти” сотні метрів. В історії відомі випадки, коли через наступ пісків Лівійської пустелі були повністю засипані два міста Єгипту.
Мал. Останці в пустелі
Мал. Дюни, бархани, брижі
Робота вод. Поверхневі води – тимчасові (що утворюються після сильних дощів або танення снігу) і постійні (річки) потоки – здійснюють велику роботу і змінюють поверхню. Руйнівна робота поверхневих вод полягає в розмиванні порід. Цей процес називають ерозією (від латинського ерозіо – роз’їдання). Тимчасові потоки води прорізають на поверхні вимоїни – заглиблення в 1–2 м. Якщо вимоїни не закріплені корінням рослин, то після чергових злив поглиблюються і розширюються. У результаті вимоїни перетворюються на яри. Яри ростуть після кожного дощу. З часом ерозія зменшується. Схили яру стають положистими. На них виростають трави й кущі. Тоді яр поступово перетворюється на балку, що далі вже не росте. Спричиняють виникнення вимоїн і ярів рясні опади та наявність гірських порід, що легко розмиваються. Річки ж виорюють собі витягнуті заглиблення – річкові долини, а також розмивають береги. Крім того, вони переносять і відкладають зруйнований матеріал у руслі та гирлі річки.
Підземні води розчиняють деякі гірські породи, наприклад вапняк, крейду, гіпс, сіль. Внаслідок цього під землею утворюються порожнини – печери. Вимивання й винесення підземними водами пухких порід зумовлює просідання поверхні та утворення западин. Вони неглибокі і нагадують блюдця. В Україні такі западини є в лісостепу і степу, тому ці форми рельєфу називають степовими блюдцями.
Робота морів. Руйнівну роботу моря забезпечують удари хвиль (прибою) об берег. Під час штормів ударна сила хвиль найсильніша біля крутих берегів. Численні удари хвиль утворюють у березі ніші. Згодом частина берега, що нависає над нею, обвалюється. Хвилі підхоплюють уламки і бомбардують ними новоутворений уступ, руйнуючи його з ще більшою силою. Берег поступово відступає углиб суходолу, а великі уламки порід подрібнюються.
Водночас відбувається творча робота моря. Морські хвилі переносять і відкладають уламки порід, утворюючи смуги пухких наносів – пляжі. Вони бувають піщані, черепашникові, галечникові. Іноді хвилі вздовж берега намивають вузькі коси. Наприклад, в Україні коса Арабатська стрілка утворилася уздовж узбережжя Азовського моря.
Мал. Робота води
Робота льодовиків. Діяльність льодовиків, що вкривають вершини гір і полярні райони, схожа на роботу поверхневих вод. Сповзаючи, льодовики шліфують поверхню та виорюють заглибини. Під час руху в льодовик вмерзають різні уламки порід, які переміщуються разом з ним. Коли край льодовика тане, все, що він приніс, відкладається. Ці відклади називаються мореною.
Робота людини. Діяльність людини дедалі відчутніше впливає на земну поверхню. За допомогою потужної техніки люди навчилися змінювати природну поверхню планети, пристосовуючи її для своїх потреб. Як і сили природи, вони руйнують поверхню, коли видобувають корисні копалини, розорюють сільськогосподарські угіддя, будують різні споруди й шляхи. Людина створює на поверхні рукотворні (неприродні) форми – заглибини-кар’єри, підвищення у вигляді насипів тощо.
Зовнішні процеси діють постійно й одночасно з внутрішніми. У результаті такої взаємодії поверхня Землі набуває складного вигляду й безперервно змінюється.
Запитання і
завдання
1. Які явища відносять до зовнішніх процесів?
2. Що називають вивітрюванням і які бувають його види?
3. Які наслідки роботи вітру і де їх можна побачити?
4. Яку роботу здійснюють поверхневі, а яку – підземні води?
5. Що і як руйнують та створюють морські хвилі?
6. Як впливають на поверхню льодовики?
7. Які форми поверхні називають штучними?
РЕЛЬЄФ
Величні гори й неозорі рівнини, високі конуси вулканів і глибокі міжгірні долини, піщані горби й яри роблять поверхню Землі надзвичайно нерівною. Форми нерівностей материкової й океанічної земної кори дуже різні. Їх розрізняють за формою, розмірами, походженням, віком. Є опуклі (горби, гори), ввігнуті (яри, долини, западини), плоскі й горбисті. Сукупність нерівностей земної поверхні називається рельєфом. Різноманітний рельєф – це результат взаємодії внутрішніх процесів, що створюють нерівності, і зовнішніх, які намагаються їх вирівняти. Якщо уявити поверхню Землі без океанічної води, то побачимо найбільші нерівності земної кори: западини океанів і материки, що здіймаються над ними. Вони визначають “обличчя” планети, тому їх називають планетарними формами рельєфу. І на материках, і на дні океанів основними формами рельєфу є рівнини і гори. Їх ускладнюють менші форми – горби і долини, пагорби й яри, борозни й купини та ін.
Мал. Форми рельєфу
Українська