О.В. Гісем Історія України 11 клас
Тема I УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ /1939 – 1945 рр./
РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ДОГОВОРИ 1939 р.
§ 1 ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
1. Радянсько-німецький пакт про ненапад
Напередодні Другої світової війни українські землі перебували під владою чотирьох держав: найбільша їх частина – Українська РСР – у складі СРСР, Східна Галичина та Волинь – під владою Польщі, Північна Буковина з Хотинським, Ізмаїльським та Акерманським повітами належали Румунії, Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини, а у березні 1939 р. була окупована угорськими військами.
Напередодні Другої світової війни СРСР опинився в центрі міжнародних відносин. Від його позиції залежав їх подальший хід. Прихильності СРСР домагалися як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом стала проблема остаточного вибору орієнтира.
На думку Й.Сталіна союз з Англією та Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною (головний торгівельний партнер СРСР), а в гіршому – війну з нею. Союз же з Німеччиною залишав би СРСР на певний час осторонь світового конфлікту і давав можливість втрутитись в нього у зручний момент. Також можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією, що велись на території МНР в районі річки Халхін-Гол, на яку як союзник могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії та Румунії. Німеччина була згодна на це, аби тільки вивести СРСР із гри та розв’язати собі руки для агресії проти Польщі, а згодом і проти країн Заходу. Зрештою Сталін схилився до союзу з Німеччиною. Після нетривалих переговорів міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа і наркома закордонних справ СРСР Молотова 23 серпня 1939 р. в Москві, у Кремлі був підписаний пакт про ненапад між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною. Цей документ, що увійшов у історію як «пакт Молотова – Ріббентропа», складався із семи статей і передбачав зобов'язання двох сторін утримуватись від агресивних дій стосовно одна одної чи будь-яких Інших дій спільно з третіми державами, які б загрожували інтересам однієї зі сторін, що домовлялися.
Підписання Пакту про ненапад між Німеччиною і СРСР
Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, що передбачав розмежування сфер інтересів обох держав у Європі. Низка його положень безпосередньо стосувалася українських земель: межа сфер та інтересів нацистської Німеччини та СРСР мала проходити по лінії рік Нарва, Вісла, Сян. Таким чином, більшість території Західної України повинна була відійти до Радянського Союзу. Лемківщина та Холмщина потрапляли до німецької зони впливу.
Радянська і німецька делегації відзначають
укладення домовленостей
Ще 23 травня 1939 р. Гітлер заявив на нараді з генералами: «Не може бути мови, щоб пощадити Польщу. Існує лише питання про напад на Польщу при першому ж зручному моменті».
Радянсько-німецький договір розв'язував Гітлеру руки в його агресивних планах у Європі
Україна на початку Другої світової війни
(1 вересня 1939 – 22 червня 1941 р.)
2. Початок Другої світової війни. Вступ радянським військ на територію Західної України
1 вересня 1939 р. нацистська Німеччина здійснила напад на Польщу. Ця подія знаменувала початок Другої світової війни.
Польський народ героїчно боровся за свою свободу і незалежність. Населення і гарнізон Варшави зірвали спробу гітлерівців з ходу захопити столицю, захисники якої відбивали атаки ворога до 28 вересня. Гарнізон фортеці Моддлін тримав оборону до 29 вересня, а моряки Гдині успішно стримували атаки нацистів з моря та суші до 2 жовтня.
Німецькі солдати нищать прикордонний шлагбаум на кордоні
з Польщею. 1 вересня 1939 р.
Наступаючи, гітлерівські війська зайшли значно далі на схід від Вісли й Сяну – лінії, яка обмежувала сферу інтересів Німеччини за договором Молотова – Ріббентропа. В руках нацистів опинились українські міста Стрий, Дрогобич, Перемишль та ін. Населення цих міст одним із перших відчуло на собі весь жах нацистського «нового порядку», переконалося в його справжній людиноненависницькій суті.
Водночас певна частина західноукраїнського населення, яка знаходилась під впливом ідей ОУН, плекала надію, що Німеччина допоможе звільнитись насамперед від гніту польської влади. Так, разом з німецькими військами до м. Самбір вступив створений абвером (німецькою розвідкою) легіон під проводом Романа Сушка. Однак ОУН не вдалося у цьому регіоні підняти повстання. Тільки в кількох місцях відбулись збройні сутички з відступаючими польськими військами, роззброювалась поліція, було знищено місцеву адміністрацію.
У відповідь польська влада провела масові арешти та репресії. Тисячі українців опинились за колючим дротом концтабору Береза-Картузька.
Радянське керівництво досить уважно слідкувало за подіями, які розгортались поблизу західних кордонів СРСР. Радянський Союз, щоб не виглядати агресором в очах світового товариства, утримувався від будь-яких воєнних дій і вичікував падіння польської держави.
Така позиція дратувала нацистську Німеччину, яка намагалась втягнути СРСР у воєнний конфлікт. 3-го, 5-го та 8-го вересня Міністерство закордонних справ Німеччини наполегливо вимагало від Радянського Союзу якнайшвидше розпочати війну проти Польщі. 15 вересня 1939 р. від уряду Гітлера була надіслана нота, яка мала майже ультимативний характер: «Якщо не буде розпочата російська інтервенція, неминуче постане питання про те, чи не утвориться в районі, який лежить на схід від німецької зони впливу, політичний вакуум... Без такої інтервенції з боку Радянського Союзу (у східній Польщі) можуть виникнути умови для формування нових держав». Тут йшлося про Західну Україну та Західну Білорусію.
СРСР відреагував на німецьке звернення згідно з попередніми домовленостями. Вночі 17 вересня радянські війська вступили на територію Східної Галичини і Західної Білоруси.
Особисто відредагований Сталіним текст ноти про перехід кордону Червоною Армією був переданий у посольство Польщі в Москві та направлений в інші дипломатичні місії. У ноті зазначалося: «Радянський уряд не може... байдуже ставитись до того, що єдинокровні брати – українці та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. Внаслідок таких обставин Радянський уряд дав розпорядження Головному Командуванню Червоної Армії дати наказ перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії».
Щоб подати дії радянських військ як «визвольний похід», збройні сили СРСР, які переходили Збруч, дістали назву Українського фронту, командуючим якого було призначено С.Тимошенка. Радянське командування створило також і Білоруський фронт на чолі з командармом М.Ковальовим. У складі обох фронтів налічувалось 600 тис. солдатів та офіцерів, близько 4 000 танків, понад 5 500 гармат і 2 000 літаків.
Червоноармієць веде бесіду з польськими
військовополоненими
Напередодні 17 вересня командування військами Червоної Армії одержало вказівку від вищого політичного керівництва Радянського Союзу «не допускати прямих фронтових дій. діяти шляхом обходу з флангів, оточення і розкладу польської армії». В наказі народного комісара оборони К.Ворошилова вимагалося не застосовувати зброї проти польських військ, які не чинитимуть опору. Заборонялося також використання артилерії та бомбардування населених пунктів.
Розділ Польщі між СРСР та Німеччиною
Наступ радянських військ для польського керівництва було настільки несподіваним, що головнокомандуючий польською армією Ридз-Смігла віддав наказ: “…з Совєтами бойові дії не вести, лише у випадках з їх боку роззброїти наші частини. Задачі для Варшави і Модліна, які повинні захищатися від німців, без змін. Частини, до розташування яких підійшли Совєти, повинні вести з ними переговори з метою виходу гарнізонів до Румунії або Угорщини”.
Та сутичок уникнути не вдалося. Втрати українського фронту складали декілька сотень солдатів убитими, 10 танків, 33 автомашини, 5 гармат і 2 літаки. Загалом втрати ЧА під час “Визвольного походу” склали 795 убитих, 59 зникли безвісті, 2019 поранені.
У полон до ЧА потрапило 452500 польських солдатів і офіцерів. Більша їх частина була відпущена, а 125,4 тис. опинились у таборах (в основному офіцери). Доля їх склалася трагічно. У квітні – травні 1940 р. у катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше – під Харковом та в інших містах понад 15 тис. чол. було розстріляно. Це був цвіт польської нації, бо з початком війни воєнну форму вділи представники польської творчої і технічної інтелігенції, отримавши офіцерські звання.
Наступ ЧА був стрімким, головною метою Українського фронту було якнайшвидше оволодіння Львовом. Такої ж мети дотримувались і німецькі війська, які на 18 вересня оточили з трьох сторін місто. 19 вересня 1939 р. між німецькими і радянськими частина із-за непорозуміння стався бій, у якому з обох боків були втрати. Зрештою після переговорів німецькі війська були відведені від міста, а 22 вересня 1939 р. Львів був зайнятий радянськими військами. Польський гарнізон не чинив опору радянським військам. Того ж дня у Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі відбулись спільні паради радянських і німецьких військ на честь перемоги над Польщею.
Німецькі і радянські війська у Брест-Литовську. Вересень 1938 р.
Радянські і німецькі офіцери під час спільного параду
на честь перемоги над Польщею
28 вересня 1939 р. між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною було підписано «Договір про дружбу та державний кордон» і таємний протокол до нього, за яким Сталін і Гітлер остаточно поділили сфери впливу інтересів та визначили нові кордони. Радянський Союз погоджувався на окупацію німцями Холмщини та Посяння, де більшість населення становили українці, за умови, що нацисти визнають сферою впливу СРСР територію Литовської держави. Так реалізовувалась стратегія, яку нацисти називали «розширенням життєвого простору для Богом обраної арійської раси», а Радянський Союз – «зміцненням кордонів братніх народів СРСР». Договір 28 вересня 1939 р. фактично ставив на один щабель політику сталінського керівництва та діячів третього рейху, і саме тому цей документ довгі роки був прихований від широкої громадськості.
Зближення Сталіна з Гітлером було відзначено спільними парадами радянських і німецьких військ у Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та в Інших містах. Показово, що відбулося це ще до капітуляції Варшави.
У результаті вступу радянських військ до Західної України та Західної Білорусії у вересні 1939 р. ці території (площею близько 200 тис. кв. км і населенням 13 млн. чол.) увійшли до складу СРСР.
Холмщина, лівобережне Надсяння, Лемківщина і Підляшшя (так зване Закерзоння) разом з окупованими польськими територіями увійшли до складу рейху.
3. Встановлення радянської влади в Західній Україні
Значна частина населення Західної України покладала великі надії на те, що з приходом Червоної Армії настане нове, краще, вільне житія. Тому червоноармійців зустрічали хлібом-сіллю й квітами. Серед місцевого населення активно поширювалися чутки, що «українська армія перейшла Збруч, щоб принести добро Україні».
Були випадки урочистих зустрічей радянських військ польським населенням, яке сподівалося на їхню допомогу. У Рівному та Збаражі представники польської адміністрації особисто виїжджали назустріч колонам військ Українського фронту і вітали червоноармійців.
Встановлення радянської влади з натхненням зустріли місцеві комуністи, які в багатьох містах Західної України підняли повстання проти польської адміністрації. З найбільшим ентузіазмом прихід радянської влади підтримали незаможні верстви населення. Українські селяни часто вивішували синьо-жовті прапори, виходили назустріч червоноармійцям з хоругвами й іконами.
З іншого боку, з підозрою та недовірою до нової влади поставились представники заможних прошарків населення, українська політична еліта, частина інтелігенції, активісти ОУН.
Після встановлення радянського контролю над Західною Україною та Західною Білорусією кремлівське керівництво намагалось надати характеру законності приєднанню нових територій до складу СРСР.
Передвиборчий агітаційний плакат
22 жовтня 1939 р. відбулись вибори до Народних Зборів Західної України. За офіційними даними, в голосуванні взяло участь 92% виборців. На виборчих дільницях вони одержали вже складені безальтернативні списки кандидатів у депутати.
26 жовтня Народні Збори розпочали свою роботу. Вони прийняли Декларацію про встановлення радянської влади на території Західної України і висловили прохання прийняти край до складу УРСР. Це рішення було затверджене Верховними Радами СРСР (1 листопада 1939 р.) та УРСР (15 листопада 1939 р.).
Розподіл поміщицької землі серед селян Західної України
Документ
Із Декларації Українських Народних зборів про прийняття Західної України до складу Союзу РСР і включення її до складу Української РСР (жовтень 1939 р.)
Український народ у колишній польській державі був приречений на вимирання. Його долею було пригноблення, знищення та грабіж. Польські пани зробили все, щоб ополячити українське населення, навіть слово «українець» замінили словами «бидло» і «холоп».
Українських селян позбавляли землі. Робітникам і службовцям, українцям, не давали працювати на фабриках, заводах і в установах. Українців не приймали в навчальні заклади. Викорінювали рідну українську мову. Прагнули знищити українську культуру. Усе це не раз викликало бурю протесту, мали місце селянські повстання проти колоніального режиму правлячих кіл панської Польщі.
Але скінчився час пригноблення і безправ'я. Волею всього багатонаціонального радянського народу, за указом Радянського уряду Червона Армія визволила на віки народ Західної України від влади польських поміщиків і капіталістів.
…Українські Народні Збори, як виразник непохитної волі і сподівань народу Західної України, постановляють:
Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки з тим, щоб з'єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз'єднанню українського народу.
Запитання до документу
1. Якими історичними обставинами в документі аргументовано необхідність входження Західної України до складу СРСР?
2. Чому ця історична подія сьогодні по-різному оцінюється істориками?
3. Проаналізуйте цей історичний документ, висловіть свою точку зору щодо нього.
Наприкінці 1939 р. на території Західної України було скасовано старий адміністративно-територіальний устрій. Натомість було утворено шість нових областей – Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську та Тернопільську.
Скрізь відбувалась широкомасштабна радянізація.
Поняття і терміни
Радянізація – політика запровадження в усіх сферах життя населення нових територій радянської моделі тоталітаризму. Проводилась із застосуванням репресій.
Одразу була проведена конфіскація поміщицьких і церковних земель, здійснена націоналізація банків і великої промисловості.
Була заборонена діяльність усіх політичних партій – українських, єврейських, польських. Припинили діяльність громадські, культурні, наукові організації, зокрема «Просвіта», Наукове Товариство імені Т.Шевченка. Були закриті всі нерадянські засоби масової інформації (газети, часописи тощо).
Проводились арешти лідерів багатьох легальних партій. Все активніше починали діяти органи НКВС.
Справжньою трагедією для Західної України стала насильницька депортація частини населення на схід.
Поняття і терміни
Депортація – примусове переселення людей до іншого регіону країни або їх вислання за межі держави.
Депортація населення Західної України пройшла в кілька етапів.
Перший етап депортації припадає на лютий 1940 р. До Сибіру та Казахстану були відправлені представники польської адміністрації, військові, різні чиновники та члени їх сімей. Серед них були й українці, які свого часу перебували на польській службі.
На початку квітня 1940 р. розпочався другий етап масового виселення, який охопив декілька груп населення, в першу чергу, діячів громадських і політичних організацій Східної Галичини. Серед виселених були не тільки українські націоналісти, але й члени колишньої Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). Окрему групу спецпереселенців становили так звані «класові вороги»: підприємці, купці, заможні селяни.
Третю хвилю переселенців (червень 1940 р.) склали втікачі з Польщі, у більшості – євреї. До них приєднали членів місцевої єврейської громади, сіоністських і релігійних єврейських діячів, представників єврейських партій (Бунду, Поалей-Ціон та ін.), заможного єврейства.
Негайній і безумовній депортації підлягали всі ті, в лояльності кого сталінське керівництво не було впевнене. Особливо це стосувалося окремих прикордонних районів. З галицького краю, зокрема, було депортовано майже кожного 10-го жителя.
Встановлення радянської влади супроводжувалося стандартними діями, які пройшли вже апробацію на Наддніпрянщині. 1940-го р. були націоналізовані понад 2 200 промислових підприємств, ліквідована кооперативна та приватна торгівля. На підприємствах та в установах створювалися партійні, профспілкові та комсомольські осередки.
На націоналізованих підприємствах вводився 8-годинний робочий день, вдалося ліквідувати безробіття. Була збільшена заробітна плата працівникам освіти та медицини, бо саме на них нова влада робила ставку в ході політики радянізації.
Одним із заходів радянської влади стала колективізація сільського господарства. На кінець 1939 р. було конфісковано поміщицькі, монастирські землі та землі державних чиновників. Частину їх роздали селянам, інша мала стати базою для створення колективних господарств.
На початок літа 1941 р. кількість колгоспів у західних областях України перевищувала 2 500. Вони об'єднували понад 170 тис. господарств, або 13% селянських дворів. Основними учасниками колгоспного руху стали бідняки чи колишні наймити, які не мали ні землі, ні худоби, ні сільськогосподарського реманенту. Незважаючи на те, що колгоспникам надавались значні пільги та технічна допомога, середні та заможні селяни не бажали йти до колгоспів. Тому ці кращі господарі зазнали масової депортації.
Важливим заходом підвищення авторитету нової влади серед українського населення стала політика деполонізації та українізації. Ліквідувалися польська модель управління, системи освіти, українці займали відповідальні посади в адміністративному апараті.
Широко запроваджувалася українська мова. На середину 1940 р. у Західній Україні діяло близько 7 тис. державних шкіл, 6 тис. з них проводило навчання українською мовою. Українським став репертуар театральних вистав, українізувалися преса та більшість видавництв. Створювалось багато різноманітних національних творчих колективів: хорових, танцювальних, драматичних. Із східних регіонів України у Галичину завозилась велика кількість книг українською мовою. У Львові було засновано філіал Академії Наук Української РСР.
Втім, разом з науковцями, інженерами, медичними працівниками, діячами освіти та культури зі Східної України прибуло чимало партійних активістів, які мали завдання активно утверджувати радянські цінності. Українізація була жорстко обмежена рамками радянської системи.
Політика радянізації торкнулася і проблем церкви. У повну залежність від Московського патріархату було поставлено православну церкву на західноукраїнських землях, зазнала переслідувань і жорстоких репресій грека-католицька церква.
З самого початку утвердження радянської влади на західноукраїнських землях єдиною силою, яка вела з нею активну боротьбу, була Організація Українських Націоналістів (ОУН).
ЇЇ члени поширювали антирадянські листівки, вивішували синьо-жовті прапори, підпалювали радянські установи, вдавались навіть до терору проти представників нової влади. За свідченням радянського розвідника П.Судоплатова, контррозвідка ОУН без особливих проблем зуміла вислідити явочні квартири НКВС у Львові. Причиною цього стала курйозна деталь: всі працівники НКВС носили під плащами чоботи. Навіть за наявності цивільного одягу, ця, на перший погляд, дрібниця давала можливість агентам ОУН вирізняти енкаведистів серед натовпу та випадкових перехожих і супроводжувати їх непомітно аж до конспіративних квартир.
Документ
Із спогадів очевидців
„Накупивши кольорових нічних сорочок в комісійних крамницях, їхні жінки (мається на увазі дружини радянських офіцерів – ред.) з задоволенням проходжалися в них вулицями міста, будучи певними, що придбали „хороші плаття”. ...З’явилися нові назви вулиць, пам’ятники Леніну та Сталіну, державні підприємства, державні школи, державні газети, тобто все стало нашим. У місто наїхало багато злих облич, на вулицях і в установах частіше стали лунати російські матюки, а простакуваті російські матрони, жінки офіцерів, мили яблука в унітазах і дивувалися, як воно гарно миє. Голодні червоноармійці, мов сарана змітали всі харчі з багатих єврейських крамничок, їли навіть дріжджі... На вулицях спостерігалося щоразу більше нових пришельців зі Сходу: косоокі, монгольські обличчя з широкими вилицями; присадкуваті опасисті московки з яскраво підмальованими губами, ясно фарбованим волоссям, що вели себе самовпевнено, з нахабною крикливістю. Частіше зустрічалися п’яниці. Місто поволі почало втрачати свій первісний вигляд, свою духовну притаманність, ознаку приналежності до західної культури”.
Запитання до документа
Який аспект політики радянізації відбиває документ
4. Входження Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР
26 червня 1940 р. радянський нарком В.Молотов вручив румунському послу ноту ультимативного характеру з вимогою передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Відповідно до радянсько-німецьких договорів ці території належали до сфери інтересів Радянського Союзу. Розуміючи безперспективність опору, Румунія змушена була погодитись.
28 червня 1940 р. радянські війська під командуванням Г.Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією та Північного Буковиною.
Українці, які складали певний відсоток населення цих областей, довгі роки перебували під владою різних іноземних держав. Українське населення постійно потерпало від утисків місцевої влади, жило у надзвичайно складних умовах. За даними істориків, рятуючись від важких соціально-економічних і політичних умов, понад півмільйона бессарабців-молдован, українців, росіян, євреїв та ін. емігрували до Америки, перейшли на радянську територію. Входження до складу України відповідало бажанням українського населення, яке перебувало у складі Румунії.
2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Північної Буковини та придунайських українських земель до складу УРСР. Північна Бессарабія і колишня Молдавська Автономна РСР 15 серпня 1940 р. були об'єднані в складі новоствореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (МРСР).
Нова влада не з’ясовувала бажання народу, натомість запровадила політику радянізації, вже випробувану в Західній Україні. Активно проводилася націоналізації промисловості та торговельних підприємств, здійснювалася конфіскація поміщицьких і церковних земель, розпочалася організація колгоспів тощо.
Поширювалися репресії, які спочатку захопили «класово-ворожі елементи» – державних чиновників румунської адміністрації, представників політичних партій і українських, румунських, польських, єврейських організацій. Згодом сталінські репресії були скеровані на бессарабських комуністів.
Усього протягом 1940 – червня 1941 рр. до Сибіру та Казахстану, Комі АРСР було депортовано близько 90 тис. «соціально-небезпечних елементів», більшість з яких загинула.
Втім, значні успіхи були досягнуті в розвитку освіти. Зважаючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин: румунською, російською, єврейською, німецькою та польською, Система освіти відчутно демократизувалася: набагато більша частина населення здобула можливість отримання загальної та професійної освіти.
Відчутно поліпшилося медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 р. у Буковині існувало 72 лікувальних заклади зі штатом 112 лікарів, то після включення її до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.
Таким чином, з одного боку, процес приєднання західноукраїнських, бессарабських і буковинських земель до Радянської України мав тяжкі наслідки для частини населення, яка зазнала страждань від репресій і соціальних експериментів сталінського режиму. Але, разом з тим, вперше за багато століть в межах однієї держави опинилися майже всі території, які були заселені етнічними українцями. Саме цей поворот подій відповідав настроям основної маси населення. Хоч і не надовго, ці українські території були виведені із стану війни.
Запитання і завдання
1. Хто підписав радянсько-німецький пакт про ненапад?
2. Коли розпочалася Друга світова війна?
3. Чи правильно те, що з підписанням «Договору про дружбу та державний кордон» СРСР і Німеччина остаточно поділили сфери впливу в Європі?
4. До складу яких країн входили українські землі напередодні Другої світової війни?
5. По якій лінії мала проходити межа сфери інтересів Німеччини та СРСР за «пактом Молотова – Ріббентропа»?
6. Дайте визначення понять «радянізація», «депортація».
7. У які регіони виселялося населення Західної України під час насильницької депортації у 1940 р.?
8. Визначте хронологічну послідовність подій:
– підписання «Договору про дружбу та державний кордон»;
– початок Другої світової війни;
– підписання «пакту Молотова – Ріббентропа».
9. Покажіть на карті, яких політичних і адміністративно-територіальних змін зазнали українські землі протягом 1939-1940 рр.
10. У чому полягає суперечливість характеру радянізації на землях Західної України, Північної Буковини та Бессарабії?
11. Що спільного, а що відмінного було при встановленні радянської влади в Східній Галичині та Північній Буковині і Бессарабії?
12. Події 1939-1940 рр. на українських землях історики тлумачать як «анексію»,«возз'єднання», «включення до складу СРСР». Який вислів Ви вважаєте правильним? Свою точку зору обґрунтуйте.
13. Деякі історики вважають, що, підписавши пакт з Німеччиною та взявши участь в розподілі Польщі, СРСР сприяв розв'язанню Другої світової війни. Чи згодні Ви з такою точкою зору?
14. Які заходи радянської влади, на Вашу думку, мали наразитися на найактивніший опір з боку західноукраїнського населення? Чому?
15. Швейцарському історику В.Хоферу належать слова: «Сталося виняткове явище – договір уклали між собою антифашист №1 Сталін і анти більшовик №1 Гітлер. При цьому кожен з них зрадив свою ідеологію: Сталін зрадив світовий комуністичний рух.., а Гітлер поводився так, нібито відмовився від планів щодо завоювання життєвого простору на Сході». Як Ви розумієте вислів швейцарського історика? Чи згодні Ви з його думкою?
Українська