Політичний, соціальний устрій і господарське життя Київської Русі та Галицько-Волинської держави
План викладу
- Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
- Соціальний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
- Форми землеволодіння.
- Феодальні повинності.
- Господарське життя.
Основний виклад
1. Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави
Влада князя
-
Найбільшу владу і в Київській Русі, і в Галицько-Волинській державі мали князі.
- Князі опікувалися законодавством і судочинством, керували військом, ухвалювали рішення про оборону країни, беручи безпосередню участь у воєнних походах.
- Вони налагоджували відносини зі сусідніми державами, укладали мир або оголошували війну.
- Отже, послуговуючись сучасною термінологією, кажемо, що князь на руських землях був головою держави; він уособлював спокійне, звичайне життя всього суспільства.
- Князівську владу передавали від батька до сина, тобто вона була спадковою.
- З усіх князів київський князь мав найбільшу владу; решта князів корилася йому як найстаршому, найавторитетнішому. Такі міжкнязівські відносини називають васалітетом, а форму державного правління – монархією.
Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинського князівства дослідники визначають як монархо-федеративний.
Ради при князях
-
Крім князів, державну владу в руських землях здійснювали ради при князях, князівські з’їзди, віча.
- За сильної князівської влади роль ради була формальною; відповідно, коли князівська влада була слабшою, рада здобувала більшу вагу.
- Так, важливу роль відігравала боярська рада в Галицькому князівстві.
- Проте, хоч би якими впливовими були боярські ради, вони воліли мати при собі нехай і слухняного, а все-таки князя.
З’їзди князів
Неабиякі повноваження мали князівські з’їзди. Їх збирали нерегулярно і далеко не всі рішення таких зібрань було втілено у життя, проте питання, що їх обговорювали на з'їздах, мали здебільшого загальнодержавне значення.
- Особливо болючим питанням, що обговорювалося на князівських з’їздах, було питання захисту від половців. Тут князі виявляли рішучість і одностайність.
Віча
- Збирали віча ще давні слов’яни. Давньослов'янські віча – це збори всієї громади для вирішення найважливіших питань її життя.
- Віча ж часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, були зборами можновладців – впливових бояр, дружинників, заможного купецтва, і в цьому їхня відмінність від давніх віч.
2. Соціальний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави
На верхівці соціальної піраміди руського суспільства були князі.
- Князі обіймали найбільшу владу в державі.
- Князем у руських землях міг бути лише представник родини Рюриковичів.
- Головою держави і найвпливовішим князем був великий князь київський.
- У столицях земель-князівств сиділи удільні князі. Кожне князівство, у свою чергу, поділялося на дрібні волості, якими теж правили князі.
- Тільки син князя міг бути князем.
Крім князів, до панівних верств належали бояри.
-
Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки.
- Разом із князями бояри становили правлячу верхівку держави, князівства.
- Великі бояри ставали воєводами, тисяцькими, а малі – соцькими, десяцькими, тіунами (управителями маєтків), дворецькими тощо.
Привілейованою соціальною групою руського суспільства були дружинники – професійні вояки.
- Вони брали участь не лише у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади.
- За вірну службу князеві дружинники отримували грошову винагороду, а також землю.
До привілейованих станів відносять і духівництво.
- Духівництво було найосвіченішою верствою тогочасного суспільства.
- Духівництво поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових священнослужителів.
- Помітну роль у житті відігравали ченці монастирів.
Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники.
На нижніх щаблях соціальної піраміди руського суспільства перебували: смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої.
-
Найчисленніша група тогочасного населення – селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.
- Селян у писемних джерелах названо ще й просто «люди» – здебільшого мешканців сільських общин.
- Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то він міг позичити гроші – «купу» у феодала, але цю позику мусив відробити. Отож, селянин, який працював «за купу» в господарстві пана, звався «закупом».
- Відпрацювавши борг, такий тимчасово залежний селянин ставав вільним.
- Різновидом закупів були й рядовичі, адже обставини перетворення смерда на закупа закріплювалися в договорі-ряді. Звідси й витлумачують назву «рядович».
- До багатьох русичів застосовували назву «наймит», «челядин».
- Якщо наймити працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними, то челядь була невільною – її продавали, дарували, передавали у спадщину.
- До челяді потрапляли здебільшого полонені.
- У повній власності пана перебували й холопи.
- Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі свого звичного середовища, втрачали з ним зв’язок.
3. Форми землеволодіння
- Місце верств у суспільній піраміді визначалося великою мірою їхнім правом на землю.
- Основними землевласниками тоді були князі.
- Великий князь київський вважався головним власником землі.
- Залежні від нього удільні князі володіли окремими землями.
- Ще меншими територіями володіли волосні князі та бояри.
- Значні земельні маєтності мала православна церква.
- Крім земель, що перебували в приватній власності, лишалася, постійно скорочуючись, незначна частина земель, що ними володіли сільські громади.
- Поступово склалося вотчинне землеволодіння, яке передбачало закріплення тих або тих територій за певною гілкою князівського роду.
- Норми отчинного землеволодіння без кінця порушувалися силою зброї.
Дослідники стверджують, що в Київській Русі та Галицько-Волинській державі були дві основні форми феодального землеволодіння: умовне – помістя і безумовне – отчина.
Впродовж століть вони співіснували, хоча їх частка у різні історичні періоди була різною. У перші століття історії переважало помісне землеволодіння; за часів роздробленості – вотчинне.
4. Феодальні повинності
- Тягар феодальних повинностей лягав на плечі селян.
- Працюючи на землі землевласника, вони мусили або певний час працювати на феодала, або віддавати йому частину продуктів, вироблених у власному господарстві, чи сплачувати грошовий податок.
- Інша форма повинностей – відробітки.
- Крім того, сільське населення було змушене брати участь у будівництві міст та укріплень.
5. Господарське життя
-
Провідним заняттям руського населення було сільське господарство.
- Чільне місце посідало рільництво.
- Окрім жита й пшениці, руські селяни вирощували різноманітні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю.
- Плекали наші предки й сади, віддаючи перевагу яблуням, грушам, сливам, вишням.
- Важливою галуззю сільського господарства було тваринництво: русичі розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней. У сільськогосподарських роботах застосовували коней.
- Значного поширення набули й сільськогосподарські промисли: мисливство, рибальство та бджільництво. За тих часів існували навіть окремі села, мешканці яких спеціалізувалися на певному промислі.
- За підрахунками дослідників у 13 ст. в Київській Русі ремісники знали не менше 78 спеціальностей.
- Провідною галуззю ремісничого виробництва був видобуток заліза.
- Залізо руські майстри-металурги добували з болотяної руди, що її плавили в спеціальних сиродутних горнах.
- Надзвичайного поширення набуло й залізоробне ремесло.
-
На 12–13 ст. припав розквіт склоробства.
- Склоробні майстерні виготовляли матеріал для мозаїк – смальту, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намиста, багато інших речей.
- Поважною справою було й гончарство.
- Крім названих, розвивалися й інші ремесла: обробка кістки, дерева й каменю, виготовлення цегли та вапна, кравецьке, шевське, обробка шкур, ткацьке тощо.
- Щодо організації ремісничого виробництва, то дослідники зазначають, що за формою воно було отчинним, коли залежні ремісники працювали у маєтках землевласників, вільним і державним, коли організатором ремісничого виробництва виступала князівська влада.
- Розвиток торгівлі був неможливий без обігу грошей.
- Спершу на руських землях ходили карбовані гроші інших держав – здебільшого арабські та візантійські монети.
- Першим почав карбувати власну монету Володимир Великий – срібники та златники.
-
Від середини 11 ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної ваги та форми – гривні.
- На наших теренах були відомі гривні двох видів – київські шестикутні та чернігівські плескаті.
- Осередками ремесла й торгівлі за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави були міста.
- За підрахунками вчених, на середину 13 ст. було щонайменше 54 міста в Київській землі, 75 – в Чернігівській, 28 – в Переяславській, 94 – у Волинській, 46 – в Галицькій.
- До монгольської навали
- у Києві мешкало більше 50 тис.,
- у Галичі та Чернігові не менше 35–40 тис.,
- у Володимирі, Василеві жило близько 20 тис.,
- Переяславі та Білгороді – близько 15 – 17 тис.,
- Вишгороді – близько 12 тис.,
- Новгород-Сіверському, Луцьку, Перемишлі, Любечі жило по 3–5 тис. жителів,
- у більшості міст – від 300 до 1 тис. мешканців.
- Часом бурхливого народження міст дослідники називають другу половину 11–13 ст.