🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

Політичний, соціальний устрій і господарське життя Київської Русі та Галицько-Волинської держави

План викладу

  1. Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
  2. Соціальний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
  3. Форми землеволодіння.
  4. Феодальні повинності.
  5. Господарське життя.

Основний виклад

1. Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Влада князя

  • Найбільшу владу і в Київській Русі, і в Галицько-Волинській державі мали князі.
  • Князі опікувалися законодавством і судочинством, керували військом, ухвалювали рішення про оборону країни, беручи безпосередню участь у воєнних походах.
  • Вони налагоджували відносини зі сусідніми державами, укладали мир або оголошували війну.
  • Отже, послуговуючись сучасною термінологією, кажемо, що князь на руських землях був головою держави; він уособлював спокійне, звичайне життя всього суспільства.
  • Князівську владу передавали від батька до сина, тобто вона була спадковою.
  • З усіх князів київський князь мав найбільшу владу; решта князів корилася йому як найстаршому, найавторитетнішому. Такі міжкнязівські відносини називають васалітетом, а форму державного правління монархією.

Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинського князівства дослідники визначають як монархо-федеративний.

Ради при князях

  • Крім князів, державну владу в руських землях здійснювали ради при князях, князівські з’їзди, віча.
  • За сильної князівської влади роль ради була формальною; відповідно, коли князівська влада була слабшою, рада здобувала більшу вагу.
  • Так, важливу роль відігравала боярська рада в Галицькому князівстві.
  • Проте, хоч би якими впливовими були боярські ради, вони воліли мати при собі нехай і слухняного, а все-таки князя.

З’їзди князів

Неабиякі повноваження мали князівські з’їзди. Їх збирали нерегулярно і далеко не всі рішення таких зібрань було втілено у життя, проте питання, що їх обговорювали на з'їздах, мали здебільшого загальнодержавне значення.

  • Особливо болючим питанням, що обговорювалося на князівських з’їздах, було питання захисту від половців. Тут князі виявляли рішучість і одностайність.

Віча

  • Збирали віча ще давні слов’яни. Давньослов'янські віча – це збори всієї громади для вирішення найважливіших питань її життя.
  • Віча ж часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, були зборами можновладців – впливових бояр, дружинників, заможного купецтва, і в цьому їхня відмінність від давніх віч.

2. Соціальний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави

На верхівці соціальної піраміди руського суспільства були князі.

  • Князі обіймали найбільшу владу в державі.
  • Князем у руських землях міг бути лише представник родини Рюриковичів.
  • Головою держави і найвпливовішим князем був великий князь київський.
  • У столицях земель-князівств сиділи удільні князі. Кожне князівство, у свою чергу, поділялося на дрібні волості, якими теж правили князі.
  • Тільки син князя міг бути князем.

Крім князів, до панівних верств належали бояри.

  • Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки.
  • Разом із князями бояри становили правлячу верхівку держави, князівства.
  • Великі бояри ставали воєводами, тисяцькими, а малі – соцькими, десяцькими, тіунами (управителями маєтків), дворецькими тощо.

Привілейованою соціальною групою руського суспільства були дружинники – професійні вояки.

  • Вони брали участь не лише у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади.
  • За вірну службу князеві дружинники отримували грошову винагороду, а також землю.

До привілейованих станів відносять і духівництво.

  • Духівництво було найосвіченішою верствою тогочасного суспільства.
  • Духівництво поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових священнослужителів.
  • Помітну роль у житті відігравали ченці монастирів.

Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники.

На нижніх щаблях соціальної піраміди руського суспільства перебували: смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої.

  • Найчисленніша група тогочасного населення – селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.
  • Селян у писемних джерелах названо ще й просто «люди» – здебільшого мешканців сільських общин.
  • Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то він міг позичити гроші – «купу» у феодала, але цю позику мусив відробити. Отож, селянин, який працював «за купу» в господарстві пана, звався «закупом».
  • Відпрацювавши борг, такий тимчасово залежний селянин ставав вільним.
  • Різновидом закупів були й рядовичі, адже обставини перетворення смерда на закупа закріплювалися в договорі-ряді. Звідси й витлумачують назву «рядович».
  • До багатьох русичів застосовували назву «наймит», «челядин».
    • Якщо наймити працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними, то челядь була невільною – її продавали, дарували, передавали у спадщину.
    • До челяді потрапляли здебільшого полонені.
  • У повній власності пана перебували й холопи.
  • Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі свого звичного середовища, втрачали з ним зв’язок.

3. Форми землеволодіння

  • Місце верств у суспільній піраміді визначалося великою мірою їхнім правом на землю.
  • Основними землевласниками тоді були князі.
  • Великий князь київський вважався головним власником землі.
  • Залежні від нього удільні князі володіли окремими землями.
  • Ще меншими територіями володіли волосні князі та бояри.
  • Значні земельні маєтності мала православна церква.
  • Крім земель, що перебували в приватній власності, лишалася, постійно скорочуючись, незначна частина земель, що ними володіли сільські громади.
  • Поступово склалося вотчинне землеволодіння, яке передбачало закріплення тих або тих територій за певною гілкою князівського роду.
  • Норми отчинного землеволодіння без кінця порушувалися силою зброї.

Дослідники стверджують, що в Київській Русі та Галицько-Волинській державі були дві основні форми феодального землеволодіння: умовне – помістя і безумовне – отчина.

Впродовж століть вони співіснували, хоча їх частка у різні історичні періоди була різною. У перші століття історії переважало помісне землеволодіння; за часів роздробленості – вотчинне.

4. Феодальні повинності

  • Тягар феодальних повинностей лягав на плечі селян.
  • Працюючи на землі землевласника, вони мусили або певний час працювати на феодала, або віддавати йому частину продуктів, вироблених у власному господарстві, чи сплачувати грошовий податок.
  • Інша форма повинностей – відробітки.
  • Крім того, сільське населення було змушене брати участь у будівництві міст та укріплень.

5. Господарське життя

  • Провідним заняттям руського населення було сільське господарство.
  • Чільне місце посідало рільництво.
  • Окрім жита й пшениці, руські селяни вирощували різноманітні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю.
  • Плекали наші предки й сади, віддаючи перевагу яблуням, грушам, сливам, вишням.
  • Важливою галуззю сільського господарства було тваринництво: русичі розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней. У сільськогосподарських роботах застосовували коней.
  • Значного поширення набули й сільськогосподарські промисли: мисливство, рибальство та бджільництво. За тих часів існували навіть окремі села, мешканці яких спеціалізувалися на певному промислі.
  • За підрахунками дослідників у 13 ст. в Київській Русі ремісники знали не менше 78 спеціальностей.
  • Провідною галуззю ремісничого виробництва був видобуток заліза.
  • Залізо руські майстри-металурги добували з болотяної руди, що її плавили в спеціальних сиродутних горнах.
  • Надзвичайного поширення набуло й залізоробне ремесло.
  • На 12–13 ст. припав розквіт склоробства.
  • Склоробні майстерні виготовляли матеріал для мозаїк – смальту, віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намиста, багато інших речей.
  • Поважною справою було й гончарство.
  • Крім названих, розвивалися й інші ремесла: обробка кістки, дерева й каменю, виготовлення цегли та вапна, кравецьке, шевське, обробка шкур, ткацьке тощо.
  • Щодо організації ремісничого виробництва, то дослідники зазначають, що за формою воно було отчинним, коли залежні ремісники працювали у маєтках землевласників, вільним і державним, коли організатором ремісничого виробництва виступала князівська влада.
  • Розвиток торгівлі був неможливий без обігу грошей.
  • Спершу на руських землях ходили карбовані гроші інших держав – здебільшого арабські та візантійські монети.
  • Першим почав карбувати власну монету Володимир Великий – срібники та златники.
  • Від середини 11 ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної ваги та форми гривні.
  • На наших теренах були відомі гривні двох видів – київські шестикутні та чернігівські плескаті.
  • Осередками ремесла й торгівлі за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави були міста.
  • За підрахунками вчених, на середину 13 ст. було щонайменше 54 міста в Київській землі, 75 – в Чернігівській, 28 – в Переяславській, 94 – у Волинській, 46 – в Галицькій.
  • До монгольської навали
    • у Києві мешкало більше 50 тис.,
    • у Галичі та Чернігові не менше 35–40 тис.,
    • у Володимирі, Василеві жило близько 20 тис.,
    • Переяславі та Білгороді – близько 15 – 17 тис.,
    • Вишгороді – близько 12 тис.,
    • Новгород-Сіверському, Луцьку, Перемишлі, Любечі жило по 3–5 тис. жителів,
    • у більшості міст – від 300 до 1 тис. мешканців.
  • Часом бурхливого народження міст дослідники називають другу половину 11–13 ст.