§ 8. Суспільний, політичний устрій та господарське життя Київської Русі наприкінці X — у першій половині XI ст.
Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь:
про політичний устрій Київської Русі наприкінці X — у першій половині XI ст.;
якими були особливості становища представників різних верств населення;
про сутність феодальних відносин у Київській Русі;
про стан розвитку господарства і торгівлі;
що таке «централізована монархія», «князівська рада», «домен», «уділ», «соціальна верства», «сюзерен», «гривна».
Завдання на повторення
1. Що таке «дружинна держава»?
2. Яким був склад населення Київської Русі в IX—X ст.?
3. Що ви знаєте про систему управління Київською Руссю в IX—X ст.?
4. Яким було життя людей у селах та містах Київської Русі в цей період?
5. Що таке феодалізм?
6. Якими були особливості структури феодального суспільства й управління державою в середньовічній Європі?
1. Політичний устрій. Наприкінці X — у першій половині XI ст. формою державного правління Київської Русі стала централізована монархія.
Терміни та поняття
Централізована монархія — форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи — монарха, що управляє країною з одного центру.
Монархія на Русі існувала в цей час майже виключно у формі одноосібної влади великого київського князя. Лише деякий час після міжусобної боротьби між синами Володимира князь Ярослав спільно правив державою зі своїм братом Мстиславом. Великий князь київський у цей час уже став повноправним правителем країни, а не першим серед інших князів, як раніше. Нащадки колишніх східнослов’янських племінних князів були васалами Києва.
Князь був головним носієм державної влади, представником Русі на міжнародній арені. Зовнішні відносини з іноземними державами були його виключним правом. Князь зосереджував у своїх руках законодавчо-судову, виконавчу і військову владу. Ним установлювалися правові норми, що регулювали різні питання суспільного життя. Ви вже знаєте про «Устав земляний» князя Володимира і так звану «Найдавнішу правду Ярослава».
До обсягу повноважень великого князя належали також військові справи. Він був головним воєначальником, безпосередньо вирішував питання оборони країни, брав особисту участь у військових кампаніях.
Князь являв собою головну державну структуру, забезпечував нормальну діяльність усіх органів управління і вважався символом державної стабільності. Влада князя була необмеженою, залежала від його авторитету й реальної сили, на яку він спирався. Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала у васальній залежності від нього. Вона поділялася на старших дружинників, що одержували від князя за свою службу землі, і молодших — які отримували платню або частину здобичі.
При князі існувала князівська рада, до складу якої входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.
Терміни та поняття
Князівська рада — дорадчий орган при великому князі київському, що походить від східнослов’янських племінних рад старійшин.
Князівська рада своїми порадами і рекомендаціями мала можливість впливати на рішення князя. Із радою князь обговорював найважливіші питання державного життя: оголошення війни, укладання мирних угод, династичних шлюбів, установлення нових правових норм, вирішення важливих судових справ тощо. Зокрема, за повідомленням Нестора-літописця, перед прийняттям християнства князь Володимир скликав раду для обговорення питання вибору нової віри.
Документи розповідають
«Повість минулих літ» про обрання нової віри князем Володимиром
У рік 987. Скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: «Осе приходили до мене болгари, кажучи: «Прийми закон наш». Потім же прийшли німці, і тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу... Так що ви врадите? Що відповісте?»
І сказали бояри і старці: «Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши їх, розізнай у кожного про їхню службу і як хто служить Богові».
Запитання до документа
1. Хто був ініціатором скликання ради?
2. Із якою метою князь скликав раду?
3. Яким чином члени ради могли впливати на рішення князя?
Певне місце в системі державного правління займало віче.
А. Васнецов. Віче.
Терміни та поняття
Віче — народні збори всього дорослого вільного населення, що приймало рішення з важливих громадських і державних справ.
Цей орган влади зберігався як залишок старих відносин і продовжував слов’янську традицію племінних зборів. Волевиявлення віча мало на меті довести думку народних мас до великого князя київського або його намісників. Проте роль віча за доби існування на Русі централізованої монархії була досить незначною.
2. Становлення феодальних відносин. Основні верстви населення. У країнах Центральної та Західної Європи Середньовіччя, як ви вже знаєте, стало періодом становлення феодальних відносин. За часів Київської Русі феодальне суспільство сформувалося також у східних слов’ян. Його становлення відбувалося тривалий час і пройшло декілька етапів.
Феодалізм у східних слов’ян формувався на основі розкладу родоплемінних відносин. Спочатку вільні селяни-общинники віддавали певну кількість вироблених ними продуктів як натуральну повинність своїй родоплемінній знаті. У IX ст. право збирання данини з усього вільного населення східнослов’янських земель перейшло до київського князя і його дружини. Збір данини мав назву полюддя.
На наступному етапі, у X ст., київські князі захопили і привласнили общинні землі. За великим київським князем визнавалося право на верховне володіння всією землею Київської Русі. Наприкінці X ст. розпочалося формування доменіальних володінь удільних князів.
Терміни та поняття
Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.
Уділ — у Київській Русі так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.
Цьому сприяла адміністративна реформа князя Володимира, у результаті якої він позбавив права управляти землями племінних князів і передав їх своїм синам. Спочатку ці володіння були умовними, і великий київський князь у будь-який час міг їх відібрати.
Наступним кроком у становленні феодальних відносин стала поява в XI ст. земельної власності, верхівки служилої знаті (бояр) та православної церкви. У X—XI ст. на Русі стали формуватися васальні відносини: за вірну службу князь надавав своїм боярам і дружинникам право «кормління» — права залишати собі податки, які сплачувало населення певної території.
Дещо пізніше, імовірно, наприкінці XI Ст. з’являються боярські вотчини, які їхні власники могли передавати своїм нащадкам у спадок. Джерелом їхнього виникнення могли бути землі, із яких стягувалися податки (для дружинної верхівки), або землі родової спільноти (для родоплемінної знаті).
Помісна форма землеволодіння, коли князь надавав землі боярам або дружинникам не в повну власність, а за умови несення служби, а думку деяких дослідників, виникла на Русі з XII ст. вона не передбачала для господаря помістя можливості передачі землі в спадок, продаж, дарування тощо без згоди князя.
Терміни та поняття
Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.
Помістя — феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.
Становлення феодальних відносин вплинуло на склад суспільства Київської Русі. Сформувалася своєрідна соціальна піраміда, що визначала становище представників різних верств населення.
Терміни та поняття
Соціальна верства — велика група людей, становище якої в суспільстві визначається певним спільним обсягом прав і обов’язків.
(Намалювати !!!!!)
Соціальна піраміда (основні верстви населення та система залежності) Київської Русі
Великий князь Київський
Удільні князі
Бояри
Князівські дружинники
вільні (смерди) Міщани Селяни залежні (рядовичі, закупи)
Дворова челядь, холопи
Умовні позначення
панівні верстви
залежні верстви
Особливістю формування феодальних відносин на Русі стало те, що, на відміну від Західної і Центральної Європи, тут не сформувалося розгалуженої системи стосунків між сеньйорами і васалами у вигляді «феодальної драбини». Верховним сеньйором, або сюзереном, що мав право надавати землю, був великий київський князь. Усі інші удільні князі, бояри і дружинники були його васалами. Роздавати землю удільні князі й бояри права не мали.
Терміни та поняття
Сюзерен — за часів феодалізму великий феодал-сеньйор, що був господарем над васалами.
Суспільство Київської Русі поділялося на панівні і залежні верстви населення. До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники, до залежної — міщани, вільні і залежні селяни, дворова челядь (холопи). Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та ін.) і рядових священнослужителів.
Найбільшу частину населення становили смерди — особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи й сплачували данину князю. Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі. Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство й змушені були працювати на землевласника за грошову позичку (купу). Тих селян, що уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами. Зовсім безправною була дворова челядь і холопи. До челяді належали особи, які втратили своє господарство й працювали на феодала. Їх могли продати, подарувати або передати в спадок. Холопами ставали переважно військовополонені. Їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.
У складі міщан переважну більшість становили вільні ремісники і торговці, які сплачували податки і виконували повинності на користь міст. В XI ст. міські ремісники і купецтво стали об’єднуватися в артілі й спілки за фаховими ознаками.
3. Розвиток господарства. Наприкінці X — у першій половині XI ст. провідною галуззю господарства Київської Русі залишалося, як і раніше, сільське господарство. Особливо великого розвитку досягло землеробство. Селяни вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Для обробітку землі, залежно від ґрунтів, використовували плуг, рало або соху. Землю обробляли за допомогою тяглової сили — коней та волів. У лісових районах Русі залишалася підсічна система землеробства, а в лісостепових — парова система з двопільною і трипільною сівозмінами. У першій половині XI ст. з’явилися перші млини.
Східнослов’янські землеробські знаряддя.
З овочів садили капусту, огірки, ріпу, часник, цибулю. У садах вирощували вишні, сливи, яблука та груші. Успішно розвивалося присадибне тваринництво: на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней.
Серед промислів найпоширенішими були мисливство, рибальство і бджільництво. Продукти мисливства, особливо хутро, вивозилися руськими купцями до інших країн. Русичі здавна вживали в їжу мед і виготовляли з нього напої. Із воску робили свічки. Мед і віск також вивозилися для торгівлі за кордон.
Ремесло розвивалося як у сільській місцевості, так і в містах. У Київській Русі існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів руські майстри досягли в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, із заліза в цей період виготовляли близько 150 видів різноманітних виробів. Далеко за межами Київської Русі цінувалися виготовлені руськими ковалями мечі. Хорезмський учений Аль-Біруні писав, що вони є «дивними і винятковими».
Ливарні форми.
Витонченістю і досконалістю визначалися руські ювелірні вироби, виготовлені в техніці черні та перегородчастої емалі.
Цікаві факти
Німецький чернець Теорфіл в XI ст. називав Київську Русь країною, майстри якої відкрили мистецтво черні та перегородчастої емалі. Мистецтвом черні русичі оволоділи в X ст. Так називали чорні та темно-сірі зображення, нанесені на метал за допомогою гравірування й наступного заповнення штрихів особливим сплавом. У техніці черні виготовлялися срібні колти (підвіски), медальйони, персні, хрести, браслети тощо.
Колти. Золото, емаль.
Мистецтво перегородчастої емалі руські майстри запозичили в X—XI ст. у візантійців. Воно полягало в тому, що на поверхню золота або срібла напаювалися тонкі дротинки, які складали контур майбутнього малюнка. Вони утворювали перегородки, простір між якими заповнювався емаллю — різнокольоровою склоподібною масою. Потім річ клали на жаровню, де емаль плавилася, а потім застигала. Емалями прикрашали князівські діадеми, медальйони, хрести, оклади церковних книг. Залишки майстерень, де виробляли емалі, знайдені археологами під час розкопок центральної частини стародавнього Києва та на території Києво-Печерського монастиря.
Керамічний посуд XI—XII ст. Київ.
Інтенсивно розвивалося гончарство. Найбільше продукції на ринок постачали саме гончарі. Це були горшки, глечики, світильники, підсвічники, керамічні кахлі, іграшки тощо. На зламі X—XI ст. руські майстри оволоділи технікою виготовлення полив’яних керамічних виробів: столового посуду й декоративних плиток, що йшли на оздоблення храмів і палаців.
Високого рівня розвитку досягло також склоробство. Його секретами руські майстри оволоділи наприкінці X — у першій половині XI ст. У склоробних майстернях виготовляли віконне скло, посуд, браслети, намиста, персні та інші речі. На Русі були також розвинуті ремесла з обробки шкіри, дерева, кістки, каменю, виготовлення взуття, кравецтва, виробництво цегли і вапна.
Велику роль у господарському розвитку Київської Русі відігравала торгівля. Цьому сприяло те, що через її територію проходило декілька важливих міжнародних торговельних шляхів. «Грецький» шлях («із варягів у греки») поєднував Русь із балтійськими та чорноморськими ринками. «Соляним» шляхом підтримувалися зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи. «Залозним» — із країнами Кавказу та Арабського Сходу.
Основними товарами, які руські купці вивозили за кордон, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби (мечі, кольчуги, замки тощо), льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії на Русь привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести. Із країн Сходу — прянощі, зброю, тканини, прикраси. Із країн Північної та Західної Європи — оселедці, напої, предмети озброєння, дорогий посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно.
Розвиток торгівлі зумовив пожвавлення грошового обігу. Використовували арабські, візантійські та західноєвропейські монети.
Срібна гривня київського типу
Цікаві факти
Першим карбувати
власні монети, як ви вже знаєте, став князь Володимир після прийняття
християнства. Проте до початку XI ст. в грошовому обігу Київської Русі
переважали арабські срібні монети — диргеми. Поряд із ними, на думку багатьох
дослідників, як засіб обміну використовували хутро дикого звіра — куниці,
вивірки тощо. Від тривалого використання диргеми зношувалися, а інколи їхній
край обрізали шахраї. Тому на початку XI ст. з них стали виробляти срібні
зливки — гривні. Київська гривна мала шестикутну форму і масу близько
У населених пунктах Київської Русі були спеціальні місця, де відбувалася торгівля. Зокрема, німецький вояк Тітмар Маґдзебурзький повідомляє, що в 1018 р. в Києві було вісім торжищ, а руські літописці називають два — Бабин торжок на Горі й Торговище на Подолі.
Київ в XI—XII ст.
4. Повсякденне життя різних верств населення. Найчастіше русичі оселялися поблизу річок, поряд із лісом. У лісі вони полювали, збирали гриби та ягоди, ховалися від нападників у разі небезпеки. Велика кількість поселень цього часу складалася з однієї хатини в глибині лісу. Поряд зі своєю оселею люди будували господарські споруди, улаштовували поле, пасовисько, сіножать, ліс. Були також поселення з двох-трьох хатинок. Із часом деякі з них перетворювалися на хутори по десятку й більше хатин.
Селянська родина складалася з 12—15 осіб і вела самостійне господарство. Праця була надзвичайно важкою і виснажливою.
Цікаві факти
Особливо важкою працею був сінокіс. Косили «горбушею» — косою, яка не різала, а підсікала траву ударом. В сінокіс (коса-«горбуша» збереглася до нових часів) дуже боліла шия, поперек, сухожилля, від напруги люди хворіли животами, спина і руки вкривалися виразками. Хліб жали серпами. Унаслідок важкої праці одна сім’я мала близько 3,2 тони озимого хліба й могла частину його продати.
Міста в Київські Русі виникали з різних причин. Одні об’єднувалися навколо княжих дворів (Київ, Чернігів), інші засновувалися князями, як, наприклад, Юр’їв. Чимало невеликих міст у Пороссі виникло зі сторожових фортець. Деякі, як, наприклад, древлянський Іскоростень,— із центрів племінних княжінь.
Центром міста на Русі був добре укріплений замок (дитинець). Навколо розташовувався торговельно-ремісничий посад. У разі небезпеки його мешканці шукали захисту в дитинці. У княжому місті всі вулиці вели до дитинця, в інших містах — на дороги, що вели до сусідніх міст та на пристань. Доріг було тоді дуже мало, користувалися переважно річковими шляхами. У більшості міст Русі великі площі були зайняті городами і садами, залишалися також незабудовані простори — болота, луки, пустоші. Відсутність тісноти, як у західноєвропейських містах, спричиняла те, що будинки були невисокими, рідко які князівські споруди сягали трьох поверхів.
Оселями незаможних городян найчастіше були напівземлянки. У IX—X ст. у Києві й навколо нього, а в ХІ ст.— усе далі на південь із північних районів Русі стали поширюватися наземні зрубні будинки із соснового або ялинового дерева. Переважна кількість будівель у містах стала споруджуватися з дерева, а кам’яні споруди були великою рідкістю. Багаті будівлі мали сіни — відкриту терасу на другому поверсі й терем — немовби башту, де розташовувалися кімнати. Існувала також кліть — окрема кімната, де зберігалися речі. Із меблів були поширені лави, стіл і скрині. Заможні городяни мали стільці й ліжка, а прості спали на скринях або просто на підлозі, на рогожі й укривалися простим рядном. У багатих будинках ліжко було вишуканішим: його вкривали шовкові покривала й подушки, соболині ковдри, перини з пуху і пір’я. Лави вкривали килимами, а столи — скатертинами. У кожному будинку були ікони. Прості люди освітлювали оселю скіпою (дерев’яними трісками), а заможні — восковими свічками. У торговельно-ремісничих посадах майже в кожному будинку була реміснича майстерня або торгова лавка.
Заможного і бідного русича завжди було можна впізнати за вбранням. Селяни носили плетені личаки (лапті), бідні городяни — черевики (взуття, зшите з черев’я — м’якої шкіри з черева тварин). Досить часто бідні і багаті городяни носили чоботи (тоді їх називали по-тюркськи «сапоги», слово чоботи з’явилося набагато пізніше). Чоботи-сапоги бували прості з оздобленої шитвом і перлинами кольорової сап’янової шкіри.
Одяг прості городяни самі кроїли і шили з лляної і вовняної домотканої тканини, а заможні — замовляли собі вбрання з дорогих іноземних тканин у кравців. Переважна більшість незаможних русичів носила полотняні сорочки, підперезані поясами, і вузькі штани. Зверху вдягали свитку. У прохолодну погоду і городяни, і селяни носили поверх свити плащ із грубого полотна, а взимку одягали кожух.
Знать убиралася в каптани, що сягали нижче колін, розшивалися багатим шитвом та обшивалися хутром на рукавах і подолі. Він одягався також на сорочку з тонкого полотна і вузькі штани. Кафтан підперізували поясом, а зверху накидали довгий плащ без рукавів, прикріплений пряжкою на правому плечі. Характерною рисою вбрання всіх міщан були різнокольорові тканини, тому існувало чимало майстерень красильників. Жінки і дівчата поверх довгої сорочки вдягали запаску з грубої тканини, а на них — довгі каптани з широкими рукавами і підперізували їх поясом. Волосся пов’язували тонкою хусткою, зверху надягали шапку або прикрасу — діадему.
Більшість русичів були невибагливими в їжі. Вони вживали багато дичини та рибу, які смажили, пекли, варили. Дещо пізніше стали їсти м’ясо домашньої худоби. Проте прості люди не мали можливості вживати його часто. Варили різноманітні каші. У багатих сім’ях випікали пшеничний і житній хліб, у бідних — вівсяний. Пили коров’яче й овече молоко та робили з нього сир. Пісні страви мастили рослинною олією, про вершкове масло згадок немає. Споживали чимало овочів: ріпу, горох, огірки, часник, цибулю тощо. Із напоїв найпоширенішими були різноманітні киселі, меди й пиво. Для заможних людей із Візантії привозили вино.
Висновки. За формою державного правління наприкінці X — у першій половині XI ст. Київська Русь була централізованою монархією з одноосібною владою великого київського князя.
У X—XI ст. на Русі сформувалися феодальні відносини й відповідно утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм на Русі мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах.
Господарство Київської Русі досягло високого рівня розвитку. Основним заняттям населення Русі було сільське господарство.
Повсякденне життя русичів обумовлювалося їхньою приналежністю до певної суспільної верстви, особливостями природних умов та існуючими культурними традиціями.
Запам’ятайте дати
X—XI ст.— установлення на Русі феодальних відносин.
Запитання і завдання
Перевірте себе
1. Що таке централізована монархія?
2. Що таке князівська рада?
3. Чим відрізняється помісна форма землеволодіння від вотчинної?
4. Хто належав до панівних верств населення Русі?
5. Хто належав до залежних верств населення Русі?
6. Яка галузь господарства була провідною на Русі наприкінці X — у першій половині XI ст.?
7. Які види ремесла були найпоширенішими на Русі?
8. Які основні товари вивозилися руськими купцями за кордон?
Подумайте і дайте відповідь
1. Чим централізована монархія відрізняється від «дружинної держави» як форми державного правління?
2. Які факти дозволяють зробити висновок, що великий князь київський наприкінці X — у першій половині XI ст. був головною фігурою системи державної влади?
3. Як відбувалося становлення феодальних відносин на Русі?
4. Охарактеризуйте становище основних верств населення Київської Русі.
5. Яким було повсякденне життя різних верств населення Київської Русі?
Виконайте завдання
Складіть простий план «Розвиток господарства Київської Русі другої половини X — першої половини XI ст.» і підготуйте розповідь за ним.
Для допитливих
Складіть порівняльну таблицю «Становлення феодальних відносин у країнах Західної Європи та в Київській Русі». Визначте спільне і відмінне.
|
Країни Західної Європи |
Київська Русь |
|
|
|
Українська