§ 19. Загибель Галицько-Волинського князівства
Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь:
· яким було правління останнього галицько-волинського князя;
· якими були причини загибелі Галицько-Волинського князівства;
· чим відзначилося правління князя Любарта на Волині;
· яке історичне значення має Галицько-Волинське князівство в історії України та Європи.
Завдання на повторення
1. Коли утворилося Галицько-Волинське князівство?
2. За часів правління якого князя воно досягло розквіту?
3. Яку внутрішню і зовнішню політику проводив Данило Галицький?
4. Назвіть нащадків Данила Галицького.
5. Чому на початок ХІV ст. Галицько-Волинське князівство занепало?
1. Правління Юрія ІІ Болеслава. Болеслав Тройденович посів на галицько-волинський престол у чотирнадцятирічному віці. Він прийняв православ’я і став останнім самостійним володарем князівства під ім’ям Юрій ІІ Болеслав (1325—1340 рр.).
Юрій II Болеслав.
Незважаючи на своє польське походження, князь вів активну антипольську політику. Для боротьби з нею він уклав союз із Литвою, одружившись із дочкою литовського князя Ґедиміна Євфімією. Другий напрям своєї політики він убачав у протидії татарам, для чого уклав союз із Тевтонським орденом. За нього було остаточно втрачено землі Берестейщини, Підляшшя та Пониззя.
Хоча в зовнішній політиці князя були певні успіхи, міцної опори серед місцевої знаті його правління не знайшло. Князю докоряли за надмірну підтримку городян-іноземців — чехів та німців, потурання католицькому духовенству, що слідом за ними простувало на Русь, а також утиски в правах волинської верхівки.
Щоб усунути від влади свавільних бояр, Юрій ІІ намагався реформувати систему управління князівством. Так, до боярської ради були включені лише ті бояри, що безпосередньо служили князеві. Владу на місцях він передав своїм відданим намісникам (палатинам), які зосередили у своїх руках адміністративну, судову і військову владу.
Юрій ІІ знову відновив Галицьку православну митрополію. Митрополитом став Теодор.
Однак боротьба з боярами коштувала Юрію ІІ життя. У 1340 р. він був отруєний.
Цікаві факти
6 квітня 1340 р. князь Юрій прибув до Володимира. Наступного дня, у п’ятницю, володимирський тисяцький Юрій Лисий справив на честь князя бенкет. Під час цього бенкету хтось підсипав до княжиної чаші з вином отруту. Вона виявилася настільки сильною, що князь відразу помер. Організаторів і виконавців злочину так і не знайшли.
Польський рицар ХІІІ-XIV ст.
2. Боротьба Польщі, Угорщини та Литви за землі Галицько-Волинського князівства. Раптова смерть Юрія ІІ не дала новій династії можливості утвердитися в Галицько-Волинському князівстві, і землі князівства стали здобиччю сусідніх держав. Ще в 1339 р. Польща й Угорщина домовилися про спільні дії проти Галицько-Волинської держави. Смерть князя стала сигналом до вторгнення.
За деякими свідченнями, Юрій II Болеслав перед смертю визнав своїм наступником польського короля Казимира ІІІ (1333—1370 рр.). Точно невідомо, чи було це насправді, але вже за кілька днів після смерті галицько-волинського правителя Казимир ІІІ оволодів Львовом, проте втримати його не зміг, зустрінувши сильний опір жителів міста. До того ж бояри на чолі з Дмитром Дядьком (Дедком) звернулися по допомогу до татар. У результаті досягнутого компромісу Казимир ІІІ був змушений визнати владу місцевого боярина Дмитра Дедька. Під титулом управителя, або старости, Руської землі він провадив, по суті, маневри, незалежні від волинського князя Любарта, визнаючи себе васалом одночасно трьох сусідніх володарів — Любарта, Казимира ІІІ і тогочасного короля Угорщини Людовіка (Лайоша) Великого. Проте дипломатичні таланти галицького самозванця не надовго врятували незалежність Галичини. По його смерті в 1344—1345 рр. Казимир ІІІ зміг відторгнути від територій, контрольованих Дядьком, Сяноцьку землю, а 1349 р. здійснив масштабний похід, захопивши Львів, Белз, Холм, Берестя та Володимир. Свій завойовницький похід польський король називав хрестовим походом проти схизматиків-православних і литовців-язичників. Наступного року Володимир, Берестейщину і Белзьку та Холмську землі вдалося захопити волинському князеві Любарту, який мав більше підстав на володарювання в Галицько-Волинській державі. Проте поляки перейшли в новий наступ і змогли відвоювати деякі землі. Зрештою в 1352 р. між Польщею і Литвою було укладене перемир’я: Галичина відійшла до Польщі, а Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщиною — до Литви. Такий поділ був скріплений «вічним миром» 1366 р. У результаті він збільшив територію Польської держави в півтора разу. Проте боротьба за Галичину не припинилася.
Документи розповідають
Із листа Папи Бенедикта ХІІ до краківського римо-католицького єпископа (1341 р.)
Із поданого до нас прохання цього короля (Казимира ІІІ, 1341 р.) ми нещодавно довідалися, що коли схизматський (православний) народ русинів за допомогою отрути вбив Болеслава, князя Русі, сина віруючих батьків і двоюрідного родича згаданого короля, а також деяких інших християн, які були слухняними цьому князеві за його життя, тоді король, уражений цим злочином і прагнучи помститися за кривду християнської віри, напав зі своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди...
Виконуючи його доручення, король уклав договір із цим старостою (Дмитром Дядьком), який засвідчив присягою, що збереже за старостою і народом усі їхні обряди, права і звичаї. Проте король висловлює сумнів, чи діятиме він тим самим згідно з волею Бога. Тому він просив, щоб ми ласкаво звільнили його від цієї присяги. Дбаючи про спасіння душі згаданого короля і маючи до тебе особливе довір’я в Бозі, ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти нашою владою звільнив короля від присяги дотримуватися хибного договору, призначивши йому відповідну спасенну покуту.
Запитання до документа
1. Чим католицька церква обумовлює втручання польського короля в справи Галичини?
2. У чому ви вбачаєте справжню мету польського втручання?
3. Яку мету переслідував Казимир ІІІ, укладаючи угоду з Дмитром Дядьком?
4. Чому Казимир ІІІ відмовився від угоди з Дядьком?
5. Як до цієї ситуації поставився Папа Римський?
На захоплених землях польська влада відразу взяла курс на перетворення українських земель на звичайну провінцію з польським правом і адміністративною системою. Одночасно з цим польський уряд силою насаджував католицизм та перешкоджав розвитку православної релігії. Уже в 1361 р. було утворено католицьке архієпископство з центром у Львові. У 1374 р. константинопольський патріарх ліквідував Галицьку православну митрополію. Наприкінці XIV ст. вона відновилася, але на початку XV ст. знову була ліквідована.
Литовські воїни. XIV ст.
По смерті Казимира ІІІ Польща за династичною угодою була змушена передати Галичину Угорщині. У складі Угорщини «Королівство Галицьке» стало власним володінням короля Людовіка (Лайоша) Угорського, яке він передав своєму племінникові — сілезькому князю Владиславу Опольському. «Королівство Галицьке» стало васально залежним від Угорщини. Проте Владислав, що правив у Галичині в 1372—1378, 1385—1387 рр., прагнув позбутися залежності від Угорщини. Він створив власний апарат управління, карбував власну монету з гербом і навіть титулувався «самодержцем Русі». Для реалізації своїх планів Владислав спирався не на місцеве українське населення, а на переселенців: поляків, німців, угорців; активно насаджував католицизм. Така політика робила його владу непевною, що дало змогу Польщі після смерті Людовіка в 1387 р. знову захопити Галичину. Загарбанню сприяло те, що королевою Польщі було обрано молодшу дочку Людовіка Ядвіґу. Чоловіком Ядвіґи і королем Польщі став, за умовою Кревської унії (1385 р.), литовський князь Яґайло. Підписуючи унію, Яґайло зобов’язувався «навік приєднати всі свої землі, литовські й руські, до Корони Польської». Таким чином, Галичина майже на 400 років перейшла під владу Польщі.
Королева Ядвіга і король Яґайло.
Я.Матейко. Хрещення Лимтви 1387 р.
3. Волинь за правління Любарта. Любарт Ґедиміновіч (? — 1385) — син великого князя литовського Ґедиміна. Прийняв православну віру й одружився з дочкою галицкого і володимиро-волинського князя Андрія Юрійовича Ганною-Бучою. Завдяки цьому династичному шлюбу по смерті братів Андрія та Лева Юрійовичів одержав Східну Волинь із Луцьком як зять померлого, і переселився в ці землі.
Любарт
Після смерті Юрія ІІ Болеслава Любарт став першим претендентом на Галицьке князівство. (Він був дядьком Болеслава за жіночою лінією.) Але, як уже говорилося, польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльськую землю, а потім оволодів і Львовом. Із цього моменту в Любарта Ґедиміновича зав’язалася майже сорокорічна суперечка з Казимиром за спадщину галицько-волинських князів. Боротьба велася з перемінним успіхом. Так, у 1349 р. Казимир зайняв Волинь, але коли він розпустив військо, разом зі своїм братом Любартом Кейстутом, що мав в уділ Берестейську землю, витиснули всі військові гарнізони поляків із Волинських, Холмських і Белзських земель, потім увірвалися у Львівську землю й спустошили польську прикордонну область. Упевненим діям литовських князів сприяло те, що вони заручилися підтримкою великого князя московського Семена Івановича Гордого. Зі згоди останнього, Любарт Ґедиміновіч (1349 р.) вдруге взяв шлюб. Цього разу його дружиною стала племінниця московського князя, дочка ростовського князя Костянтина Васильовича Агафія. Але війна на цьому не закінчилася. У 1352 р. після походів Казимира на Волинь Волзьку волость дістав Юрій Наримунтович, Холмщину — Юрій Данилович, Берестейську — Кейстут, Кобринську — Ольґерд. Любарт намагався зберегти самостійність Волині, але це було важко. За «Вічним миром» 1366 р. Любартові залишався лише Луцьк. Решту земель Волині отримав Олександр Коріятович як намісник польського короля.
Але Любарт не змирився. Скориставшись смертю Казимира та присутністю на його похороні Олександра Коріятовича, він легко захопив Володимир і зруйнував польський замок. У 1382 р. після запеклої боротьби Любарт повернув собі й Галичину. Але вже після смерті Любарта Галичину знову здобули поляки.
Князь Кейстут.
Незважаючи на тяжкі війни й великі невдачі, доба Любарта мала особливе значення для Волині. Він разом із Кейстутом був найміцнішим із литовських удільних князів, і вони вдвох були постійними радниками Ольґерда. «Любарт,— писав М. Грушевський,— зберіг для Волині виняткове становище: вона була “зовсім осібним світом”, не схожим на Велике князівство Литовське». Любарт дбав про розвиток торгівлі, був засновником оборонного мурованого замку в Луцьку, зводив церкви, побудував місто Любар. А найголовніше — за його князювання Волинь залишалася руською (українською) землею за суттю.
4. Історичне значення Галицько-Волинської держави. Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно велику роль в історії української державності. Після занепаду Києва саме Галицько-Волинське князівство упродовж століття після монгольської навали забезпечувало наступність і безперервність розвитку державницьких традицій на українських землях. Воно перетворилось на центр політичного та економічного життя, який забезпечував високий розвиток українських земель.
Галицько-Волинське князівство охороняло Україну від поневолення та асиміляції з боку Литви, Угорщини, Польщі, Золотої Орди, які зазіхали на благодатні українські землі.
Своїми зв’язками з Центральною та Західною Європою сприяла долученню до західної культури українських земель, одночасно зберігаючи власну культурну традицію, що мала значний візантійський вплив.
Висновки. Після того як у Галицько-Волинському князівстві перервалася династія Романовичів, воно почало швидко занепадати. Головними причинами цього були боярське свавілля й агресія сусідніх держав — Польщі, Угорщини та Литви. Отруєння Юрія ІІ Болеслава не дало утвердитися новій династії. Зі смертю князя між Польщею, Угорщиною та Литвою розгорілася запекла боротьба за галицько-волинську спадщину. Зрештою Галичину загарбала Польща, а Волинь — Литва. У складі Литви Волинь під владою князя Любарта зберігала свій руський (український) характер, у той час як у Галичині він нещадно нищився.
Запам’ятайте дати
1325—1340 рр.— правління Юрія ІІ Болеслава.
1325—1385 рр.— правління Любарта Ґедиміновича на Волині.
1340—1344 рр.— правління боярина Дмитра Дядька в Галичині.
1349 р.— захоплення Галичини польським королем Казимиром ІІІ.
1366 р.— «Вічний мир» між Литвою й Польщею. Поділ галицько-волинської спадщини між двома державами: Галичина — Польщі, Волинь — Литві.
1372—1378, 1385—1387 рр.— правління Владислава Опольського в Галичині.
1385 р.— Кревська унія.
1387 р.— Остаточне встановлення польської влади в Галичині.
Запитання і завдання
Перевірте себе
1. Хто був останнім князем Галицько-Волинського князівства?
2. Яких заходів він уживав для зміцнення своєї влади?
3. Які країни претендували на землі Галицько-Волинського князівства?
4. Яким був результат боротьби за галицько-волинську спадщину?
5. Хто такий Владислав Опольський?
6. У якому році Польща остаточно закріпила за собою Галичину?
7. Яке історичне значення існування Галицько-Волинської держави?
Подумайте і дайте відповідь
1. У чому суперечливість політики Юрія ІІ Болеслава?
2. Завдяки чому Дмитру Дядьку вдавалося певний час зберігати незалежність Галичини?
3. Яку дату можна вважати кінцем існування Галицько-Волинської держави?
4. Який був результат правління князя Любарта Ґедиміновича на Волині?
5. Охарактеризуйте політику Владислава Опольського в Галичині.
6. Яку політику проводила Польща на загарбаних землях Галичини?
7. Як було розв’язано суперечку між Польщею та Угорщиною за Галичину?
Виконайте завдання
1. Складіть хронологію боротьби за галицько-волинську спадщину між Польщею, Угорщиною та Литвою.
2. Складіть план розповіді за темою «Загибель Галицько-Волинського князівства».
3. Визначте причини загибелі Галицько-Волинської держави.
Для допитливих
Чи мало Галицько-Волинське князівство шанс за тих умов зберегти свою незалежність? Свою відповідь обґрунтуйте.
Українська