§ 27. Господарське життя та політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України
1. Коли і як утворилася Лівобережна Гетьманщина? 2. Яким був адміністративнотериторіальний устрій Української козацької держави за гетьмана Б. Хмельницького?
1. Адміністративнотериторіальний устрій Лівобережної Гетьманщини. У другій половині ХVІІ ст. територія Гетьманщини неодноразово змінювалася, але незмінним залишався полковосотенний устрій. По смерті Б. Хмельницького у Гетьманщині після обрання І. Виговського утверджується республіканська форма правління, яка вже незабаром стає республіканськоолігархічною. Змінюється також і форма державного устрою. У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об’єднання (конфедерацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя. У першій половині 70-х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, започаткований Б. Хмельницьким устрій зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало 10 полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні.
Терміни і поняття
Конфедерація (від лат. Confoederatio – спілка, об`єднання) – союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних.
2. Органи влади. Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини ХVІІ ст. не зазнав суттєвих змін. Змінювалося лише коло повноважень окремих органів влади та їхній вплив на політичний розвиток козацької України. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана. У той же час відновилась практика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль старшинської ради, яка регулярно збиралася та розв’язувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін.
Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала 30 тис., у той час як за Б. Хмельницького їх було 100 тис. Запорожжя могло виставити кілька тисяч козаків. Армія складалася з піхоти, кінноти та артилерії. Розпочалося створення підрозділів найманців.
Від кінця 50-х рр. XVII ст. посилилося втручання Московії у внутрішні справи козацької України для того, щоб зменшити повноваження й самостійність її державних органів влади. У 1662 р. московський уряд створив Малоросійський приказ, який давав згоду від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забороняти призначення на посади генеральної старшини і полковників, не дозволяв самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духівництва. Від кінця 50-х рр. XVII ст. розпочалося впровадження воєводської системи правління.
3. Соціальний устрій. Після національновизвольної війни соціальна структура козацької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта, католицьке духівництво. Українська шляхта злилася з козацькою старшиною. В останні десятиліття ХVІІ ст. селяни, міщани, козаки стали втрачати завойовані ними соціальні й майнові права. Попри зміни суспільство продовжувало зберігати становий характер. Воно поділялося на привілейовані та непривілейовані прошарки. До привілейованих і напівпривілейованих прошарків належали старшина, шляхта, духівництво, козаки, міщани. Непривілейованим станом суспільства були селяни. У середині кожного зі станів існував ще й майновий поділ.
Схема: Соціальна структура українського суспільства у другій половині ХVІІ ст. (НД 7-9 кл. С.107)
4. Система землеволодіння. Господарський розвиток. Національновизвольна війна суттєво вплинула на систему землеволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських земель, оскільки основою господарства залишалося землеробство.
У результаті національновизвольної війни селянство стало користуватися козацькими вольностями. Землі й угіддя, якими користувалися, із займанщиною включно вони вважали, своєю власністю. Оскільки козацька держава проголосила своєю власністю всі землі старостів, вигнаних панів і католицьких храмів, які перейшли до військового Скарбу, то селяни і держава стали співвласниками землі. На Лівобережжі села, розташовані на землях військового Скарбу, почали називатися вільними військовими селами. Їхні мешканці могли продавати, купувати, дарувати, закладати, передавати у спадок землю. Одночасно вони підлягали державі, на користь якої виконували повинності і виплачували податки.
Терміни і поняття
Займанщина — елемент звичаєвого права, який дозволяв на підставі першого «займу» володіти землею.
Землі козаків не підлягали військовому Скарбу, і тому вони не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести військову службу на користь держави. У випадку ухилення від служби, вони виключалися з козацького стану і втрачали право на землю.
Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків, зберігалися і колективні форми — земельні володіння сільських громад. У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі переходили у приватне володіння.
На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася з царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «купольне» (повне) володіння.
Зміцнювалися позиції гетьманського і монастирського землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта і монастирі одержали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини і шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки і виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.
Таким чином на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація завоювань національновизвольної війни і відновлення велике землеволодіння. Новими землевласниками ставала козацька старшина, а використовувала працю залежних селян.
У другій половині ХVІІ ст. на Лівобережжі загалом спостерігається піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, відігравало землеробство. Цьому сприяли природні й кліматичні умови. Старшинські, монастирські господарства і господарства заможних козаків вирощували товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні культури, зокрема коноплю. Товарного характеру поступово набувало садівництво і городництво. Важливе місце в господарстві посідало і тваринництво. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней.
У господарстві старшин, заможних козаків переважно використовувалася наймана праця, але все частішими ставали випадки використання праці підлеглих селян. Наприкінці ХVІІ ст. панщина поступово набувала постійного характеру.
У цей час також швидко розвивалися і міста, перетворюючись на центри ремесла, промислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося близько до міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб — мали магдебурзьке право, менші — ратушне. Поступово ремесло набирає рис дрібнотоварного виробництва. Ремісники починають використовувати вільнонайману працю. Виникають та розвиваються розсіяні мануфактури.
Спостерігається і розвиток торгівлі, формуються центри ярмаркової торгівлі. Основним торговельним партнером стає Московська держава.
5. Виникнення та розвиток Слобідської України.
Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст., Слобожанщину почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які втікали від польсько-шляхетського гноблення.
Терміни і поняття
Слобідська Україна (друга назва — Слобожанщина) — історична область, до якої входили території сучасних Харківської, східної частини Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей України; південно-східні частини Воронезької, південно-західні частини Бєлгородської, південь Курської областей Росії.
Околиці Харкова
У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставищі Білоцерковського полку на чолі з Г. Кондратьєвим заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано місто Харків. Подібну історію заснування мали й такі містами, як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклея, Ізюм та багато інших. Разом з містами виникали й нові села.
Масове переселення на Слобожанщину українського населення розпочалося у другій половині ХVІІ ст. і було пов’язано з добою Руїни. У верхів’ях Сіверського Дінця, Ворскли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці ХVІІ ст. на Слобожанщині налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. людей, серед яких більшість складали українці (80 %).
Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва «Слобідська Україна»). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод.
У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х рр. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративнотериторіальними одиницями. Старшину обирали на загальних козацьких радах.
Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого і писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими і військовими справами в полках відали полковники, у сотнях — сотники.
Полковників обирали довічно. Крім того, у Слобожанщині нерідко спостерігалося успадкування посади полковника. Це було пов’язано з особливостями заселення краю: полковники, як правило, були ватажками переселенських груп. Полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника спочатку затверджував бєлгородський воєвода, а потім подавав його на затвердження цареві. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.
Царський уряд використовував українських переселенців для господарського освоєння та охорони південних кордонів Московської держави від нападів кримських і ногайських татар, постачав їм зброю, продовольство, зберігав за переселенцями козацькі привілеї і самоврядування. Система землеволодіння на Слобожанщині мала свої особливості. У другій половині ХVІІ ст. там ще було багато незаселених земель і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки землі, скільки був спроможний обробити. Із часом, аби врегулювати займанщину, навколо міста або села стали визначати певну земельну ділянку, яка розподілялася серед поселенців. Ліси, луки, річки та озера населення використовувало спільно. Кожен полк мав певний резерв незайманих земель, якими розпоряджався полковник. Однак багато поселян відмовлялися від наділів із полкового фонду, оскільки за них необхідно було записуватися в козаки й нести важку і небезпечну військову службу. Тому здебільшого селяни оселялися на землях полкової й сотенної старшини, де мали можливість заводити досить велике господарство. Одержуючи у власність ділянку, вони повинні були за неї ходити на відробітки — виконувати панщинні роботи на користь старшини.
Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала дрібних господарів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами і хуторами. Упродовж другої половини ХVІІ ст. відбувався процес перетворення багатої старшини у великих землевласників, серед яких можна назвати родини полковників Шидловського, Донця, Кондратьєва.
Документи розповідають
Зі звернення мешканців Сумського полку до царя
Наші діди, батьки, брати і родичі, і ми самі поприходили з різних гетьманських і задніпрянських міст в Україну (мається на увазі Слобідську Україну — авт.) на закликання бєлгородських та курських воєвод, котрі запевняли нас царським словом — не відбирати від нас наших вольностей. Вони веліли селитися нам, щоб ми захистили собою московські українські міста по Бєлгородській лінії у диких степах на татарських займищах, якими ходили татари під ці міста. І для збільшення населення у цих нових містах велено було нам закликати на життя свою братію — українців. Ми збудували Суми, Суджу, Миропілля. Краснопілля, Білопілля та інші міста, а до них повіти і села. І ми вірою та правдою служили. І тоді, коли татари приходили плюндрувати московські українські міста, ми не приставали ні до якої зради. За те пожалувано нас усякими вольностями і дозволено займанщини займати, пасіки і всілякі ґрунти заводити і всілякими промислами промишляти без чиншу (податку — ред.), за старим українським звичаєм.
1. Як формувалося населення Слобожанщини? 2. Яку роль відіграли українські поселенці в освоєнні московсько-татарського пограниччя? 3. Яким було ставлення царських властей до поселенців?
6. Підпорядкування Української Православної церкви Московському патріархату. Із часу прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не полишав спроб підпорядкувати Українську православну церкву владі московського патріарха. Це дало б змогу не тільки політично, а й через душі віруючих контролювати Україну. Крім того, вибивалася б ще одна підпора української державності. Попри всі намагання здійснити цей акт, українське духівництво противилося йому, розуміючи, що воно фактично втратить існуючу незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя Київської митрополії). Найбільшим противником був київський митрополит Йосип Тукальський, який всіляко підтримував гетьмана П. Дорошенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої намагання підпорядкувати Київську митрополію. Переломними стали події першої половини 1680-х рр. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена зпід влади константинопольського патріарха й підпорядкована московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита, які вже десятиліття зволікалися, і відрядити його на висвячення до Москви. Самойлович не наважився суперечити волі царя, і в липні 1685 р. скликаний Собор обирає митрополитом київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвертинський). Від’їзду Гедеона на висвячення у Москву передувало посольство українського духівництва, яке прохало підтвердити стародавні права і вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання задовольнив. Тоді Гедеон виїхав до Москви, де у грудні 1685 р. отримав дозвіл на митрополію. Він офіційно отримав титул «митрополит Київський, Галицький і Малия Росії», а традиційна частина титулу Київських митрополитів — «і всія Росії» — вилучається. Тим часом московські дипломати залагоджували цю справу у Стамбулі (Константинополі). Залучившись підтримкою великого візира Порти й щедро обдарувавши константинопольського патріарха Діонісія, Московія у 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії Московському патріархату.
Ця акція стала для Української православної церкви катастрофою. Вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започаткував процес відпадіння від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лавра), які стали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Але найголовнішим було те, що українська церква почала втрачати свою самобутність, а московський уряд отримав вагомий чинник впливу на душі українців.
Висновки
— Адміністративнополітичний устрій Лівобережної Гетьманщини ґрунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української козацької держави. Проте відбулися зміни у ролі деяких органів, обмежувалася влада гетьмана.
— У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщина суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння.
— Протягом другої половини ХVІІ ст. відбувається швидкий розвиток сільського господарства, що був зумовлений зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, зростанням кількості населення і освоєнням нових земель.
— Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини ХVІІ ст. Наприкінці ХVІІ ст. на Слобожанщині існували десятки міст і містечок. У них успішно розвивалися ремесла, промисли і торгівля.
— Підпорядкування Київської православної митрополії Московському патріархату послабило політичні позиції гетьманського уряду і мало далекосяжні наслідки для Української держави, культури, церковного життя.
Запитання і завдання
1. Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління на Лівобережжі? 2. Якою була в цей час соціальна структура українського суспільства? Які верстви були пануючими? 3. Якими були причини української колонізації Слобожанщини? Звідки походить така назва регіону? 4. Що таке «займанщина»? 5. Які форми землеволодіння були характерні для козацтва та селянства? 6. Якими були територіально-адміністративний устрій та система управління Слобожанщиною? У чому полягає їх специфіка? 7. Яким був господарський розвиток українських земель?
8. За рахунок чого відбувалося формування великого землеволодіння в Україні? Якими були його основні форми? 9. Які фактори впливали на розвиток господарства Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини? 10. За яких обставин українська православна церква втратила свою автокефалію? Які це мало наслідки?
11. Визначте основні етапи української колонізації Слобожанщини. Запишіть їх у вигляді хронологічної таблиці. 12. Порівняйте соціальний устрій Лівобережної Гетьманщини і Слобожанщини. Відповідь подайте у вигляді таблиці.
Узагальнення за темою «Українські землі в 60—80-ті рр. ХVІІ ст. «
1. Складіть перелік подій, що відбулися на українських землях упродовж 60—80-ті рр. ХVІІ ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.
2. Поясніть значення понять і термінів «Лівобережна Гетьманщина», «Слобожанщина», «Руїна», «Чортомлицька Січ», «протекторат».
3. Проаналізуйте зміст найважливіших угод між іноземними державами, що стосувалися українських земель: Андрусівське перемир’я (1667 р.), Бучацький мирний договір (1672 р.), Журавнинський мирний договір (1676 р.), Бахчисарайський договір (1681 р.).
4. Назвіть імена видатних історичних діячів цієї доби. У чому ви вбачаєте їх внесок в історію України XVIІ ст.
5. Виконайте завдання за історичною картою: а) прослідкуйте, як змінювалася територія Гетьманщини у подіях 60—80-ті рр. ХVІІ ст.; б) порівняйте територію Гетьманщини за Б. Хмельнцького і після завершення Руїни; в) назвіть території Гетьманщини, які перебували під контролем Польщі, Московії та Туреччини; г) покажіть на карті: події московсько-української війни 1658—1659 рр.; похід польських військ і козацьких полків гетьмана П. Тетері на Лівобережжя; походи гетьмана П. Дорошенка; Чигиринські походи турецько-татарських військ; місця найголовніших битв, підписання найважливіших договорів; центри полків Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України; резиденції лівобережних та правобережних гетьманів.
6. Чому, на вашу думку, у подіях 60—80-ті рр. ХVІІ ст. не вдалося зберегти єдність України? Назвіть факти, які підтверджують, що жоден із союзників українських гетьманів не відстоював інтереси України, а лише переймався власними інтересами.
7. Установіть хронологічну послідовність правління гетьманів з 1657 по 1687 рр.
8. Порівняйте внутрішню і зовнішню політику лівобережних і правобережних гетьманів. Визначте спільне і відмінне, укажіть значення та наслідки.
9. Складіть таблицю: «Московсько-українські договори 1659—1687 рр.».
Тестові завдання до теми «Українські землі в 60—80-ті рр. ХVІІ ст.»
1. Чи охоплювала Українська козацька держава усі українські етнічні землі? А) Так; Б) Ні.
2. Вищим органом влади в Українській козацькій державі була: а) Генеральна (військова) рада; б) старшинська рада; в) Генеральна військова канцелярія; г) кошова рада.
3. Влада гетьмана в Українській козацькій державі поширювалася: а) на козаків; б) козаків і селян; в) усі стани українського суспільства; г) козаків, шляхту і міщан.
4. У якому році відбулася Конотопська битва між україно-тарсько-польськими і московськими військами? а) 1657 р.; б) 1658 р.; в) 1659 р.; г) 1660 р.
5. Із яких воєводств за умовами Гадяцької угоди повинна була складатися територія Руського князівства? а) Брацлавського, Київського, Чернігівського; б) Київського, Подільського, Руського; в) Подільського, Волинського, Київського; г) Чернігівського, Руського, Подільського.
6. Територіальний поділ козацької України на Лівобережну і Правобережну був політично закріплений виникненням двох окремих гетьманатів: а) 1662 р.; б) 1663 р.; в) 1664 р.; г) 1665 р.
7. За якими статтями українські землі та міста були вперше проголошені володіннями московського царя? а) Батуринськими; б) Переяслівськими; в) Московськими; г) Глухівськими.
8. Під чиєю владою перебувала Запорозька Січ у 1667—1686 рр.? а) Московської держави; б) Речі Посполитої; в) обох названих держав.
9. У якому році козацька рада неподалік міста Корсуня схвалила рішення П. Дорошенка про прийняття протекції турецького султана? а) 1665 р.; б) 1669 р.; в) 1675 р.; г) 1676 р.
10. Після створення Української козацької держави Запорозька Січ: а) зберігала певну автономію і підлягала владі гетьмана; б) втратила автономію і була підпорядкована гетьману; в) отримала повну самостійність і не підпорядковувалася гетьману.
11. У 50-х рр. ХVІІ ст. на Слобожанщині утворилися чотири козацькі полки: а) Ізюмський; б) Острогозький; в) Охтирський; г) Слобідський; г) Сумський; д) Харківський; Е) Чернігівський; Є) Стародубський.
12. Слобідські полки в адміністративному та військовому відношенні підпорядковувалися: а) лівобережному гетьману; б) слобідському гетьману; в) бєлгородському воєводі; г) кошовому отаману Запорозької Січі.
Енциклопедична сторінка
1652—1709 рр. — Чортомлицька Січ
50-ті рр. ХVІІ ст. — утворення слобідських полків
1658 р. — Гадяцька угода
1658—1659 рр. — україно-московська війна
8—9 липня 1659 р. — Конотопська битва
1659 р. — укладення україно-московських Переяславських статей
1660 р. — укладення україно-польського Слободищенського трактату
1663 р. — поділ Української держави на Правобережну і Лівобережну Україну
1663 р. — обрання вперше І. Сірка кошовим отаманом
Жовтень 1663 — березень 1664 рр. — похід польсько-татарсько-українського війська на Лівобережжя на чолі короля Яна Казимира
1664—1665 рр. — антипольське і антигетьманське повстання на Правобережжі
1665 р. — укладення україно-московських Московських статей
1665—1676 рр. — гетьманство П. Дорошенка
30 січня 1667 р. — укладення між Московською державою і Річчю Посполитою Андрусівського перемир’я.
1669 р. — укладення україно-московських Глухівських статей
1670 р. — укладення україно-польських Острозьких статей
1672 р. — укладення україно-московських Батуринських статей
1672 р. — укладення польсько-турецького Бучацького миру
1676 р. — укладення польсько-турецького Журавненського мирного договору
1677 р. — Перший Чигиринський похід турецько-татарського війська
1678 р. — Другий Чигиринський похід турецько-татарського війська
13 січня 1681 р. — підписання Бахчисарайського миру між Московською державою і Османською імперією
1686 р. — підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату
Українська