§ 17. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії
1. Встановлення більшовицької диктатури
У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового. До літа 1918 р. старі органи припинили діяльність, а їхні функції передали радам.
Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з’їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з’їздами — Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК). Він призначав Раднарком (головний орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним) та окремих народних комісарів, мав право скасувати чи змінити декрети, видані Раднаркомом. До складу першого ВЦВК входили 62 більшовики, 29 лівих есерів і 6 меншовиків-інтернаціоналістів. Нова система влади не передбачала розподілу на законодавчу і виконавчу.
Схема: «Радянські органи влади»
|
|
|
|
|
РНК |
|
Наркомати |
Розпочався і процес формування органів захисту нового режиму. 28 жовтня 1917 р. було створено робітничо-селянську міліцію‚ 22 листопада — Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК), народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. проголошено декрет про створення Червоної армії, яка до червня 1918 р. комплектувалася на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилася посада політкомісара. В листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.
До Жовтневого перевороту більшовики критикували Тимчасовий уряд за зволікання у скликанні Установчих зборів. У листопаді 1917 р. вибори, нарешті, відбулись. Із 715 депутатів 412 були есери, 17 — меншовики, 16 — кадети, 183 — більшовики, 87 — інші.
В.Ленін у кремлівському кабінеті (1918 р.)
На день відкриття Установчих зборів більшовики підготували Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу, яку на засіданні Установчих зборів проголосив голова ВЦВК Я.Свердлов.
У цьому документі перед Установчими зборами ставилася вимога визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства за соціалістичним зразком. Делегати проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів — представники контрреволюції, та разом із лівими есерами залишили зал засідань.
Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, що їх декретом ВЦВК було розпущено.
Одночасно в Петрограді проходили 3-й всеросійський з’їзд робітничих і солдатських депутатів і 3-й всеросійський з’їзд селянських депутатів. Відбулися об’єднання двох з’їздів та вибори нового ВЦВК рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Так склалась єдина система рад у радянській Росії. 3-й з’їзд рад прийняв резолюцію, згідно з якою Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР, згодом — РРФСР) утворювалася на основі добровільного союзу народів Росії як федерація радянських республік цих народів. Подальший перебіг подій показав, що процес оформлення федерації був далеко не таким, як показувався у деклараціях і резолюціях.
2. Національно-визвольний рух народів і утворення незалежних держав
Більшовицький переворот не сприйняли лідери національно-визвольних рухів пригноблених Росією народів. Це дало поштовх до боротьби за національно-державну самостійність. ІІІ Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку, а ІV Універсалом (січень 1918 р.) — незалежність України. У Закавказзі була утворена Закавказька Федерація. Державність вибороли Польща, Фінляндія, народи Балтії. Про свою незалежність заявляли навіть окремі райони колишньої імперії.
Опинившись перед загрозою повного розпаду колишньої Росії, більшовики вдалися до рішучих дій щодо придушення національно-визвольних рухів, хоча на словах вони облудно виступали за право кожної нації на самовизначення.
У боротьбі проти національно-визвольних рухів застосовувалися різноманітні засоби: від прямої агресії до підриву національно-визвольних рухів ізсередини.
Однією з перших жертв агресії стала Україна. Після невдалої спроби здійснити внутрішній переворот більшовики вдалися до прямої агресії та зуміли оволодіти більшою частиною території України.
3. Брест-Литовський договір
Першочерговим завданням нового режиму було виконання обіцянки щодо виходу Росії з війни. Із всіх учасників Першої світової війни тільки країни Четвертного союзу погодилися на переговори про мир.
На першому етапі переговорів (3-22 грудня 1917 р.) мова йшла про долю територій і народів, окупованих Німеччиною та її союзниками. Зрештою, німецька делегація дала зрозуміти, що на її думку, на територіях, де знаходяться німецькі війська (Литва, Латвія, Естонія, Польща, частина українських і білоруських земель) народи висловили свою волю на користь Німеччини та її союзників. Така позиція спричинила перерву в переговорах.
9 січня 1918 р. участь у переговорах узяли представники Центральної Ради, уряду Української Народної Республіки. Л.Троцький (голова радянської делегації на переговорах) змушений був визнати представників Центральної Ради повноправними представниками та виразниками інтересів України.
Будинок де проводилися переговори про мир між країнами Четвертного союзу і радянською Росією
18 січня Троцький відбув до Петрограда для участі в дебатах, що розгорнулись у партійному керівництві більшовиків, про долю переговорів і мирного договору з Німеччиною.
Боротьба розгорнулася навколо трьох основних тез:
· першої — група лівих комуністів на чолі з М.Бухаріним виступала за ідею революційної війни, яка забезпечила б умови для розгортання світової революції;
· другої (автором якої був Троцький) — вихід убачався в односторонній відмові радянської Росії вести війну, а якщо імперіалісти спробують оволодіти радянською країною і повалити радянську владу, то внутрішня опозиція в їхніх країнах перешкодить цим намірам. Узагальнюючим виразом цієї позиції служила формула: ні війни, ні миру;
· третьої — група на чолі з В.Леніним виступала за підписання миру на будь-яких, навіть найтяжчих‚ умовах. 11 січня 1918 р. ЦК РСДРП (б) ухвалив рішення, що зобов’язувало радянську делегацію у Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина не буде в ультимативній формі вимагати підписання миру.
Перемогли прихильники останньої тези.
9 лютого 1918 р. такий ультиматум було пред’явлено. Тоді Троцький, який очолював радянську делегацію, порушивши рішення ЦК більшовиків, заявив, що радянська Росія вести війну не буде, демобілізує армію, але грабіжницький мирного договору не підпише, і покинув Брест. Німеччина використала такі дії Троцького як привід до відновлення бойових дій. 18 лютого німецькі війська розпочали наступ.
Після того, як 18 лютого ЦК більшовиків за вимогою Леніна погодився прийняти умови миру, запропоновані Німеччиною, переговори поновилися. До Бреста від’їхала делегація на чолі з Сокольниковим. 3-го березня 1918 р. мирний договір було підписано.
За умовами договору радянська Росія:
· визнавала за Німеччиною Прибалтику, Польщу, частину Білорусії;
· зобов’язувалася відмовитись од претензій на Фінляндію, передати Туреччині Карс, Батум, Ардаган, укласти мир з Українською Центральною Радою і визнати незалежність УНР, провести демобілізацію своєї армії, роззброїти флот, відновити старий, вигідний для Німеччини торговий договір;
· зобов’язувалася сплатити Німеччині репарації в розмірі 6 млрд марок.
Отже, за умовами договору радянська Росія втрачала територію у 800 тис. км2, що колись належала Російській імперії, на якій жило 26% населення, вироблялося 32% сільськогосподарської та 23% промислової продукції, видобувалося 75% вугілля та залізної руди.
Для вирішення питання про затвердження договору було скликано VІІ з’їзд РСДРП (б), який, незважаючи на опір лівих комуністів, схвалив рішення про підписання Брестського миру. 14 березня умови договору були ратифіковані Надзвичайним всеросійським з’їздом рад. Проти ратифікації договору на з’їзді виступили ліві есери, які через незгоду з такою політикою вийшли зі складу Раднаркому. Згодом ліві есери спробували організувати заколот проти більшовиків, вчинили низку терористичних актів, але зазнали поразки та були оголошені поза законом. Так завершилось їхнє співробітництво з більшовиками.
Брест-Литовський договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК анулював його та оголосив таким, що втратив чинність.
4. Причини, періодизація і початок громадянської війни
На відміну від звичайних воєн громадянська війна не має чітких меж — ні часових, ні просторових. Важко встановити визначену дату її початку, чітко провести лінію фронту.
Громадянська війна в радянській Росії була значно складнішою, ніж збройна форма суперечності між робітниками й капіталістами, селянами й поміщиками, як її намагалась представити пропаганда.
Поняття "громадянська війна" в Росії охоплює власне громадянську війну між групами населення, які обстоювали різні класові інтереси‚ національно-визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики "воєнного комунізму", а також проти політики білогвардійських урядів.
Громадянська війна — найбільша трагедія в історії народів колишньої Російської імперії. Вона несла з собою взаємну жорстокість, терор, непримиренну злобу. Заперечення минулого світу нерідко перетворювалось у заперечення всього минулого, виливаючись у трагедію тих людей, які обстоювали його ідеали.
У першій половині 1918 р. збройна боротьба мала порівняно обмежений характер. З другої половини 1918 р. по 1920 р. війна стала основним змістом життя країни. Противники більшовиків переслідували найрізноманітніші цілі — від "єдиної та неділимої" монархічної Росії до Росії радянської, але без комуністів. У перебігу громадянської війни погляди багатьох людей неодноразово змінювалися.
Щодо періодизації громадянської війни в Росії не існує єдиної точки зору. Нище наводиться найбільш загальна.
Основні етапи громадянської війни
|
Етап |
Період |
Характеристика |
|
І |
Жовтень 1917 р. — травень 1918 р. |
Основна боротьба — проти національно-визвольних рухів та окремих груп антибільшовицьких сил (виступ Краснова під Петроградом, Каледіна на Дону, Дутова на Уралі). |
|
ІІ |
травень — листопад 1918 р. |
Боротьба за владу між соціалістичними партіями. Остаточне встановлення однопартійної системи та більшовицької диктатури. Повстання Чехословацького корпусу (травень 1918 р.). Початок інтервенції країн Антанти (висадка десантів у Мурманську, Архангельську, Владивостоці, на півдні України, Закавказзі, Середній Азії та інших містах). Консолідація антибільшовицьких сил. |
|
ІІІ |
листопад 1918 р. —весна 1919 р. |
Посилення воєнного протистояння червоних і білих. Наступ білих армій Колчака (з листопада 1918 р.), Денікіна (з серпня 1918 р.), Краснова (з липня 1918 р.), Міллера (з серпня 1918 р.) та ін. Розгортання інтервенції країн Антанти і США. |
|
ІV |
1919 р. – весна 1920 р. |
Наступ головних сил білого руху та їх розгром Колчак (березень 1919 –січень 1920 р.), Денікін (травень1919 р.- березень 1920 р.), Юденич (травень-жовтень 1919 р.). Евакуація основних сил іноземних військ. |
|
V |
1920 р. |
Війна з Польщею. Розгром Врангеля. Чергова спроба розпалити пожежу світової революції, принішши її на багнетах Червоної армії в Європу. |
|
VІ |
1920-1922 рр. |
Інтервенція у Середню Азію, Закавказзя. Перемога на Далекому Сході. Переможне завершення війни більшовиками на окраїнах колишньої Російської імперії. Придушення національно-визвольних рухів і селянських повстань. |
Перший спалах громадянської війни був зумовлений прагненням окремих сил відновити владу Тимчасового уряду або перешкодити поширенню влади більшовиків. Цей опір носив локальний характер і був швидко придушений. Він не становв серйозної загрози владі більшовиків. У квітні 1918 р. Ленін навіть заявив: «Громадянська війна в основному завершена». Однак сподівання більшовиків були передчасними. Навесні 1918 р. громадянська війна спалахує з новою силою. Цьому сприяло:
· Укладеня більшовиками Брестського миру, який викликав обурення патріотичних сил і особливо офіцерства;
· Почалась збройна інтервенція країн Антанти (Англія, Франція, США, Японія та ін.), які надали підтримку антибільшовицьким силам;
· Виступ проти більшовиків Чехословацького корпусу.
Найбільш небезпечним для більшовиків був виступ Чехословацького корпусу. Він був сформований у літку 1917 р. з військовополонених чехів і словаків австро-угорської армії і мав вступити у першу сітову війну на брці країн Антанти. Після укладення Брестського миру корпус, за домовленістю з країнами Антанти, мав через Владивосток переправитись до Франції, щоб продовжити боротьбу проти Німеччини. Навесні 1918 р. частини корпусу (65 тис. чол.), що рухалися на Схід, розтягнулися залізницею від Волги до Владивостока. Спроба місцевих більшовицьких керівників розброїти окремі частини, викликало загальне антибільшовицьке повстання. У результаті всюди, де знаходилися частини корпусу було повалено радянську владу (Поволжа, Урал, Сибір, Далекий Схід). До чехід приєдналися селянські загони есерів та інших антибільшовицьких сил. На звільненій від більшовиків території почалось формування урядів, що претендували стати всеросійськими. Так, делегати розігнаних Установчих зборів утворили в Самарі уряд (КОМУЧ). У липні постав Сибірський уряд. Згодом ці два уряди разом з Казахським, Тюрко-Татарським, Башкірським та іншими утворили всеросійський Тимчасовий уряд – Директорію у місті Омськ. До цього уряду увійшли представники соціалістичних (меншовики та есери) та ліберальник (кадети) партій.
У той же час Фінляндія, Прибалтика, Білорусія, Україна, Закавказзя та деякі західні області Росії опинились під контролем Німеччини та її союзників.
Північні порти (Мурманськ, Архангельськ) були під контролем десантів країн Антанти.
На Дону, Кубані розгортався антибільшовицький рух козацтва. Формувалась Добровольча армія, яка об`єднала російське офіцерство.
В результаті вже на кінець літа 1918 р. становище більшовиків стало критичним. Вони контролювали лише четверту частину Росії (переважно центральні райони).
6. Політика "воєнного комунізму"
Термін "воєнний комунізм" першим використав Ленін як сукупність, за його твердженням, вимушених соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни. Але на справді здійснення такої політики було зумовлено спробою більшовиків негайно приступити до будівництва комунізму («Лобова атака на капіталізм», - за словами Леніна), а також втратою основних зернових і промислових районів.
У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилася державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл Наркоматові продовольства примусово вилучати хліб у селянських господарств.
Для забезпечення примусового вилучення хліба створювалися спеціальні продовольчі загони. Їм надавалося право використовувати зброю для вилучення хлібних надлишків. На практиці всього продовольства, що вони знайшли у селян .
У січні 1919 р. було введено продрозкладку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів.
Поряд із цими заходами, в червні 1918 р. було створено комітети бідноти — комбіди, що складалися в основному з сільського люмпен-пролетаріату, які стали провідниками політики „воєнного комунізму” на селі.
Одночасно на селі розпочався процес побудови комунізму. "Комунізація" села здійснювалася примусовими методами. На базі поміщицьких господарств створювалися зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Так, 1918 р. на території РРФСР створили 3100, а в 1920 р. — 4400 радгоспів. Фактично це було відмовою від політики, проголошеної більшовиками в декреті про землю.
Така політика викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Лише в умовах нової загрози на фронтах громадянської війни більшовики змінили тактику і перейшли до співробітництва з селянином-середняком.
Проведення політики "воєнного комунізму" в промисловості розпочалося з червня 1918 р., коли було прийнято декрет про націоналізацію не тільки великої, а й всієї — середньої та малої промисловості. Націоналізації підлягали підприємства навіть із кількістю 5 робітників за наявності механічного двигуна та з кількістю 10 робітників без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств.
Політика "воєнного комунізму" означала встановлення повного державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).
Характерною рисою політики "воєнного комунізму" було введення безгрошових розрахунків, скасування торгівлі, введення прямого продуктообміну, зрівняльного розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи.
Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення "мілітаризації праці". Вводилася загальна трудова повинність, створювалися трудові армії. Троцькому належала ідея створення трудових таборів. Проводилися мобілізації деяких груп населення на роботи, особливо "буржуазних елементів". Окрім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію в розмірі 10 млрд крб.
Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, привів до виникнення "комуністичних суботників" (безплатна праця у вихідні дні). Зрештою, така добровільна форма праці почала набувати обов’язкового характеру.
У політичній сфері "воєнний комунізм" проявлявся у безкомпромісній боротьбі проти опозиції.
Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби проти опозиції став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки.
Поступово різними засобами з політичної арени було усунуто кадетів (листопад 1918 р.), лівих есерів (1918-1921 рр.), правих есерів (1918-1922 рр.), меншовиків (1919-1921 рр.), анархістів (унаслідок ряду операцій ВЧК у Петрограді, Москві, в Україні).
Внаслідок політики "воєнного комунізму" сталося катастрофічне падіння виробництва, нестримно зростали ціни, процвітали "чорний ринок" і спекуляція. Одержавлення економіки обернулося небаченою бюрократизацією державного апарату й домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління економікою повністю ігнорувалися.
Але найбільший вплив політика "воєнного комунізму" мала на суспільну свідомість. Комуністичне суспільство стало ототожнюватися з "воєнним комунізмом".
Установлення політичної диктатури — ще один найсуттєвіший наслідок періоду "воєнного комунізму", який означав знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів) і ліквідацію небільшовицьких партій. Цим було закладено підвалини тоталітарної системи комуністичного зразка.
6. Терор у роки громадянської війни
Терор — це політика залякування і насильства, розправа з політичними противниками. Головна мета терору — зламати волю до опору в супротивника. Насильство стало універсальним методом протиборствуючих сторін у війні. Ні антибільшовицькі сили, ні партія більшовиків не заперечували насильства, а терор — не що інше, як насильство. Заклики до громадянської війни лунали з обох сторін.
У липні 1918 р. в Єкатеринбурзі більшовики розстріляли Миколу ІІ та членів царської сім’ї, в тому числі дітей. Розстріляли й велику княгиню Єлизавету Федорівну, яка присвятила своє життя благодійництву.
Влітку 1918 р. есери та народні соціалісти вбили В.Володарського, М.Урицького, вчинили напад на М.Подвойського. 30 серпня було вчинено замах на В.Леніна. Ці події стали приводом до того, що 5 вересня 1918 р. Раднарком прийняв постанову про червоний терор. У вересні було розстріляно 500 заручників. Похорон Урицького вилився в маніфестацію під гаслом: "Вони вбивають особистості, ми вб’ємо класи!", "За кожного нашого вождя — тисячі ваших голів!" Зинов’єв навіть пропонував надати робітникам право самосуду.
Голова ВЧК Східного фронту Лацис давав такі накази: "Не шукайте у справі звинувачувальних доказів: чи повстав він проти Рад зі зброєю чи на словах. Першим обов’язком ви повинні його запитати, до якого класу він належить, якого він походження, яка у нього освіта і яка його професія". Це була повсякденна практика. У країні створювалися концтабори. У газетах друкували списки заручників. Частіше за все до них потрапляли офіцери, студенти, поміщики, священики, інженери, члени есерівської, кадетської партій.
Противники більшовиків теж не церемонилися, фізично знищуючи всіх, хто підозрювався у прихильності до більшовизму. На червоний терор вони відповіли білим. До кінця 1918 року громадянська війна розгорілася з надзвичайною силою.
7. Білий рух
Всіх противників більшовиків («червоних») прийнято обєднувати узагальнюючим поняттям “білі”. Хоча власне білий рух були однією з складових широкого антибільшовицького руху.
Під якими гаслами боролися червоні та білі? З одного боку барикад — "Хай живе світова революція!", "Смерть світовому капіталу!", "Мир хатинам! Війна палацам!"; з іншого — "Повернімо Батьківщину!", "Вітчизна або смерть!", "Краще смерть, ніж загибель Росії!"
Білий табір відзначався строкатістю. Там були монархісти й ліберали-республіканці, прибічники пронімецької та проанглійської орієнтації, прибічники Установчих зборів та відкритої військової диктатури, люди без певних політичних поглядів, люди, які прагнули не допустити розколу Росії. У лавах білого руху опинилася значна частина інтелігенції.
Більшість білих генералів віддавали перевагу конституційній монархії.
Через відчутну різницю в політичних поглядах білі не мали загальновизнаного лідера. Провідні політичні діячі Росії чи емігрували, чи не знаходили спільної мови з офіцерами, чи заплямували себе зв’язками з німцями, чи зразу ж зійшли з політичної арени. За всієї різнорідності білого руху його прибічників об’єднувала ненависть до комуністів, які хотіли на їхню думку, зруйнувати Росію, її державність і культуру.
Програму білого руху було складено в штабі Добровольчої армії Денікіна. Вона містила такі положення:
· знищення більшовицької анархії та наведення в країні правового порядку;
· встановлення могутньої та неподільної Росії;
· скликання Народних зборів на основі загального виборчого права;
· проведення децентралізації влади через установлення обласної автономії та широкого місцевого самоврядування;
· гарантія громадянських свобод і свободи віросповідання;
· здійснення земельної реформи;
· введення робітничого законодавства, захист робітників від експлуатації державою й капіталом.
Значну частину білого руху складали люди, особисто не зв’язані з інтересами власників. Але їхні інтереси об’єктивно збігалися з інтересами панівних верств, із намаганням повернути стару Росію зі звичним для них устроєм життя. У боротьбі проти свого народу їм доводилося відступати від християнських заповідей. Один із авторів програми білого руху В.Шульгін писав про білий рух, що, початий "майже святими", він потрапив до рук "майже бандитів".
8. Бойові дії на фронах громадянської війни
Перший серйозний удар більшовики зазнали зі Сходу організований Омським урядом. Та він швидко був зупинений. Червона армія завдала контрудару і результаті широкого наступу оволоділа Казанню, Симбірськом, Самарою. Антибільшовицькі сили було відкинуто за Урал. Тим часом Директорія, яка не користувалася популярністю, в результаті перевороту адмірала Колчака була усунута.
Колчак зумів реорганізувати війська, створив 130-тисячну армію і влітку 1919 р. перейшов у наступ. Лідери білого руху та країни Антанти визнали його верховним правителем Росії. Але восени війська Колчака зазнали поразки, тоді як у його тилу розгорнувся масовий партизанський рух. У жовтні Червона армія стрімким наступом рушила на схід. У січні 1920 р. вона досягла Іркутська. Колчака було заарештовано й розстріляно.
Адмірал О.Колчак
Тим часом як на Сході розгорталися зазначені події на півдні Росії формувався новий антибільшовицький фронт. Навесні 1918 р. з Кубані розпочала наступ Добровольча армія, яку очолив Денікін. Вона оволоділа всім Північним Кавказом. Улітку того ж року проти більшовиків повстали донські козаки (отаман Краснов), які розпочали наступ на Царицин (теперішній Волгоград), але невдало.
Навесні 1919 р. бої на Південному фронті розгорілися з новою силою. Денікін, який спромігся об’єднати під своєю владою Північний Кавказ, Кубань, Дон, розпочав потужний наступ на Україну і Москву (одночасно відбувався наступ Колчака на сході). На початку осені 1919 р. Добровольча армія оволоділа значною частиною України. У вересні захопила Курськ, Орел, підійшла до Тули. У жовтні 1919 р. Червона армія перейшла в наступ і завдала поразки Добровольчій армії. На початку 1920 р. її рештки відступили до Криму, де їх очолив барон Врангель.
А.Денікін
Коли Червона армія вела тяжкі бої проти Денікіна (травень 1919 р.), з Естонії на Петроград розпочала наступ озброєна англійцями біла армія генерала Юденича. Запеклі бої на підступах до міста точились аж до жовтня 1919 р. Армію Юденича було розбито, а її залишки опинилися інтернованими в Естонії.
Поразка Німеччини та Австро-Угорщини сприяла встановленню радянської влади в Прибалтиці, Білорусії та Україні.
У січні 1919 р., після вигнання німецьких військ, радянську владу було встановлено майже на всій території Латвії де вона проіснувала до початку 1920 р. Латвії здобула незалежність і до 1940 р. вона розвивалась як самостійна держава.
29 листопада 1918 р. було проголошено радянською республікою Естонію під назвою Естляндська трудова комуна. Радянська влада проіснувала тут не більше двох місяців. Естонія теж стала незалежною державою.
1 січня 1919 р. було проголошено Білоруську радянську соціалістичну республіку. 27 лютого 1919 р. дві незалежні республіки — Білоруська та Литовська утворили єдину соціалістичну радянську республіку Литви та Білорусії. Це утворення проіснувало недовго. На території Литви встановилася влада національного уряду, а в Білорусії залишилася радянська.
Незалежність України було проголошено ІV Універсалом Центральної Ради 9 січня 1918 р. Більшовицький Раднарком Росії визнавав лише радянський уряд України і зробив усе для ліквідації самостійної Української держави. Цим задумам відповідало проголошення Української соціалістичної радянської республіки‚ влада якої остаточно утвердилася в 1920 р.
1 червня 1919 р. ВЦВК прийняв декрет "Про об’єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби зі світовим імперіалізмом". Республіки об’єднували свої збройні сили, ресурси, транспорт, фінанси, органи господарського управління.
Сам факт, що рішення про об’єднання держав було прийнято ВЦВК і закріплено в його декреті, а не народами цих держав, свідчить про імперську політику більшовиків і маріонетковий характер урядів радянських республік.
Заклик до запису в Червону армію. 1920 р.
Після розгрому основних сил білогвардійців проти більшовиків виступила Польща. Конфлікт між радянською росією був неминучим: Польща прагнула до відновлення кордонів Речі Посполитої 1772 р., радянська Росія дивилась на польщу, як на плацдарм світової революції.
У квітні 1920 р. після укладення Варшавської угоди між Українською Народною Республікою і Польщею почався наступ польських та українських військ на РРФСР і УРСР. Пілсудський заявив, що його армія залишиться на Україні доти, доки не сформується постійний український уряд. Країни Антанти забезпечували польські війська зброєю, танками, броньовиками, літаками. Поляки захопили Київ і відтіснили радянські війська на лівий берег Дніпра.
Атака червоної кінноти
Радянське керівництво негайно створило Польський фронт. В його розпорядження перекидалися кращі частини, було проведено мобілізацію на фронт комуністів і комсомольців. До 14 тис. колишніх офіцерів російської армії відгукнулися на заклик генерала О.Брусилова стати на захист Росії.
У травні 1920 р. радянські війська Південно-Західного фронту під командуванням Єгорова перейшли в наступ. Вони відкинули польську армію за межі України. Операції Червоної армії ускладнилися тим, що на півдні почались бої проти Врангеля.
Наступ здійснювався силами двох розрізнених фронтів: Південно-Західного на Львів і Західного, під командуванням М.Тухачевського, на Варшаву. Червона армія стрімко пройшовши 500 км, відірвалася від резервів і тилів і не змогла домогтися перемоги у вирішальних боях під Вршавою.
Трапилося непередбачене — польські робітники й селяни не тільки не підтримали Червону армію, а й вчинили їй жорсткий опір. На це розраховував і Пілсудський, який уважав, що "...ставка на спалах польської революції могла серйозно братися до уваги тільки в політичних канцеляріях, та й то досить віддалених від фронту... Ми є надто близькими сусідами Росії, щоби легко могли зважитися на наслідування".
«Чудо на Віслі» врятувало Європу від світової революції. Червона армія зазнала поразки і була змушена з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, а й Західної України та Західної Білорусії. Польський уряд погодився підписати мирний договір, згідно з яким до Польщі відходила територія з населенням 15 млн душ; західний кордон радянської Росії проліг за 30 км від Мінська. Польща закріпила за собою і Західну Україну.
П.Врангель
Бої з Польщею співпали з активізацією армії Врангеля, яка у червні 1920 р. вирвалась з Криму у Північне Причорномор’є. Проти нього негайно було утворено Південний фронт (командувач М.Фрунзе). Всі спроби Врангеля розвинути успіх і вийти на Дон, Кубань, Правобережну Україну успіху не мали. Наступ його було зупинено, і Червона армія перейшла в контрнаступ. 11 листопада 1920 р. Червона армія здолала сильні укріплення на Перекопському перешийку і увірвалась у Крим. Залишки армії Врангеля (145 тис. вояків) і Чорноморський флот евакуювалися до Туреччини. 15 тис. офіцерів, які потрапили в полон, були розстріляні більшовиками.
С.Будьоний, М.Фрунзе, К.Ворошилов на Південному фронті
Після розгрому Врангеля основні антибільшовицькі сили були розгромлені.
9. Завершення громадянської війни. Агресія радянської Росії на Далекому Сході, Закавказзі і Середній Азії
До весни 1920 р. з інтервенціоністських військ на Далекому Сході залишилися тільки японці. З метою віддалити війну з Японією було ухвалено рішення про створення Далекосхідної республіки (ДСР).
Тим часом у тилу японських військ палала партизанська війна. Нею керував комуніст Сергій Лазо, але його схопили і стратили японці. У травні 1921 р. у Примор’ї за підтримки японських військ до влади доступився новий уряд. Натомість комуністи створили Військову раду ДСР. Головнокомандувачем військами було призначено Блюхера. Розпочалися запеклі бої. Наприкінці 1921 р. білогвардійці та японці захопили Хабаровськ. Тоді ДСР спільно з РРФСР почали боротьбу проти японських інтервентів та білогвардійців. Вирішальні бої розгорнулись у лютому 1922 р. під Волочаєвкою. Червона армія заволоділа Хабаровськом і перегодом увійшла до Владивостока. Японія змушена була вивести свої війська з ДСР. Білогвардійці відступили до Маньчжурії. У жовтні 1922 р. ДСР об’єдналася з РРФСР. Громадянська війна закінчилася.
Після розгрому основних сил білогвардійців радянська Росія приступила до реалізації нездійсненних планів світової революції.
Ведучи боротьбу проти японців і залишків білогвардійців, Червона армія вступила у Зовнішню Монголію, яка знаходилася під зверхністю Китаю, але користувалась автономними правами після російсько-китайської угоди 1912 р. Тут, на території Зовнішньої Монголії, було проголошено Монгольську Народну Республіку з прорадянським урядом.
Жертвами цієї політики стали і новоутворені держави Закавказзя.
На початку громадянської війни влада в Закавказзі перейшла до рук Азербайджанської націоналістичної партії "Мусават" ("Рівність"), Вірменського революційного "Дашнакцутюна" і Грузинської соціал-демократичної партії меншовиків.
Партія "Мусават" намагалася перетворити Азербайджан на велику мусульманську незалежну державу чи об’єднатися з Туреччиною.
Вірменська партія "Дашнакцутюн" будувала свою політику на національних гаслах. Вірменській державі доводилося вести запеклу боротьбу проти Туреччини.
Меншовики Грузії, доступившись до влади, опинились у складному становищі. У внутрішні справи цієї країни постійно втручалися Туреччина, Німеччина, держави Антанти. Умови, запропоновані ними за "допомогу" грузинському урядові, були надзвичайно тяжкими. Грузія стала членом Малої Антанти. З цього приводу один із грузинських меншовиків казав: "Як бачите, шляхи Грузії та Росії розійшлися. Наш шлях веде в Європу, шлях Росії — в Азію..."
У квітні 1920 р. більшовики підняли повстання робітників і матросів у Баку. Слідом за цим у країну вдерлася Червона армія. Було проголошено Азербайджанську радянську соціалістичну республіку. В листопаді 1920 р. місцеві більшовики за підтримки Червоної армії скинули владу дашнаків і проголосили Вірменську радянську соціалістичну республіку. В лютому 1921 р. більшовики Тбілісі, скинувши за активної участі Червоної армії меншовицьке керівництво, проголосили Грузинську радянську соціалістичну республіку. Затим усі три республіки Закавказзя уклали військово-політичний союз із Росією. Вирішальну роль у встановленні радянської влади відіграли частини Червоної армії, які під приводом допомоги здійснювали агресію проти незалежних держав.
Під час розгрому основних сил Колчака Червона армія приступила до встановлення радянської влади в Казахстані й Середній Азії. Там діяли білогвардійці та різні групи під національними і релігійними гаслами.
У середині 1920 р. в Киргизії було встановлено радянську владу та утворено Киргизьку автономну радянську соціалістичну республіку в складі РРФСР.
У цілому ж Туркестанський край (сучасна Середня Азія) опинився надовго відрізаним від Центральної Росії. Тут склалася своєрідна ситуація. Поряд із незалежними ханствами Хівою та Бухарою існували уряди більшовиків (Ташкент) і білогвардійців.
Становище ускладнювалося тим, що в Туркестані діяли загони інтервентів (англійці прагнули розширити свої колоніальні володіння за рахунок Середньої Азії) та місцевих противників радянської влади (басмачі). У середині 1919 р. Східний фронт було розділено на дві частини: Східний і Туркестанський. Командувачем Туркестанського фронту затвердили Фрунзе.
Війська Фрунзе розбили козачі частини отаманів Дутова та Аненкова. У лютому 1920 р. радянські війська оволоділи Красноводськом — опорним пунктом білогвардійців у Середній Азії. Після цього білих було витіснено за межі Середньої Азії. 9-й з’їзд рад Туркестану прийняв конституцію, в якій проголошувалось утворення Туркестанської радянської соціалістичної республіки.
Кульмінацією боротьби в Туркестані стало повстання в Бухарі, підтримане Червоною армією. Режим бухарського еміра, який спирався на допомогу англійців, зазнав краху влітку 1920 р. Того ж року було скинуто хівинського хана. Радянське керівництво визнало Бухарську і Хорезмську (колишнє Хівинське ханство) народні республіки. Народи Середньої Азії залишились у сфері впливу Росії, щоправда, вже радянської.
Причини перемоги більшовиків у громадянській війні:
· політичні прорахунки їхніх противників щодо селянства, розкол сил опозиції, терор проти населення;
· прорахунки опозиції в національному питанні, відмова підтримати національні рухи;
· неузгодженість дій сил опозиції, амбіційність їхніх лідерів, спроба спиратися на сили інтервентів, вузькість соціальної бази опозиції;
· інтервенція 14 держав дала змогу більшовикам використати патріотичне піднесення населення;
· стратегічно вигідне розміщення частин Червоної армії в центрі Росії, що давало можливість використовувати всі економічні та стратегічні переваги для організації воєнних дій, залучення до служби в Червоній армії офіцерів царської армії з бойовим досвідом (часто-густо під загрозою знищення їхніх сімей, що ставали заручниками);
· використання більшовиками надзвичайних заходів (політика «воєнного комунізма»), які дали змогу мобілізувати всі ресурси країни;
· інтенсивна більшовицька пропаганда серед населення радикальної програми перетворень у суспільстві (побудова соціалізму (комунізму));
· втома населення від безвладдя, його байдужість до подій у країні, прагнення спокою та порядку.
Документи, матеріали
Із звернення штабу Білої армії
Червоні офіцери!
За що ви боретесь і за що ми підняли зброю
Ви боретеся за комісародержавіє, за брехливу владу Апфельбаумів (Зинов’єв), Бронштейнів (Троцький), Розенфельдів (Каменєв), Нахамкесів (Стеклов), Калініних, Петерсонів, яким не дорога наша Батьківщина і потрібна лише одна її ганьба.
Ми боремося за Установчі збори, за всенародний вільний вибір…
Ви боретеся за інтернаціонал, за те, щоб російськими природними багатствами могли розпоряджатися не росіяни, а всілякі пройдисвіти…
Ми відновлюємо національну єдність і національне господарство…
Ви насаджуєте комуни, які дають можливість ледацюгам і неробам користуватися результатами робочих рук.
Ми обстоюємо право власності…
Ви руйнуєте церкви і нищите православну релігію…
Ми відновлюємо сплюндровану релігію і зруйновані храми…
Ви обстоюєте нахабне свавілля та огидне насилля більшовиків, комісарів та їхніх найманців — китайців, латишів, комуністів...
Ви втягнуті в безконечну війну з усім світом…
Ми несемо мир землі російській…
З нами хліб, з нами мир і господар землі російської — Установчі збори.
Запитання до документа
1. Як аргументували лідери білого руху необхідність боротьби проти більшовизму? Розкрийте мету учасників боротьби.
2. Спробуйте з’ясувати ставлення різних прошарків суспільства до цього звернення.
З наказу генерала Майковського від 30 вересня 1919 р. про розправу над повсталими проти Колчака селами
1. У кожному селі району повстання помешкання ретельно обшукувати; захоплених із зброєю в руках, як ворогів, розстрілювати на місці.
2. Заарештовувати… всіх агітаторів, членів совдепів, які допомагали повстанню, дезертирів, пособників і приховувачів зрадників, і передавати воєнно-польовим судам.
3. Ненадійних… висилати, передаючи їх міліції.
4. Місцеві влади, що не чинили належного опору бандитам… передавати воєнно-польовим судам, покарання збільшувати до смертної кари включно.
5. Повсталі знову села ліквідувати з подвійною суворістю, аж до знищення всього села.
Запитання до документа
1. Охарактеризуйте політику білого руху щодо селянства.
2. Чим було викликано повстанський рух проти режиму адмірала Колчака?
З матеріалів комісії з розслідування злодіянь більшовиків при головнокомандувачеві Збройних сил Півдня Росії
Відомості про злодіяння
більшовиків
у місті Єкатеринодарі та його околицях
До міста Єкатеринодар більшовики вступили 1 березня 1918 р. Того ж дня було заарештовано групу осіб цивільного населення, переважно інтелігенції, і всіх затриманих 83 осіб було вбито, зарубано й розстріляно без будь-якого суду і слідства. Трупи було зарито у трьох ямах тут же в місті. Гурт свідків, а також лікарі, які потім оглядали вбитих, засвідчили випадки закопування недобитих, недорубаних жертв... Над жертвами знущалися, відрізали їм пальці рук і ніг, статеві органи, спотворювали обличчя...
Викладення даних засновані на показаннях свідків і судово-медичних оглядах.
Питання до документа
Висловіть своє ставлення до наведених фактів.
Запитання і завдання
1. Які органи виконавчої та законодавчої влади було створено після Жовтневого перевороту? Що сприяло встановленню більшовицької диктатури?
2. Дайте характеристику органам, що ставили метою охорону та захист радянської влади.
3. Коли й чому було розпущено Установчі збори?
4. Чому було розпочато переговори з Німеччиною?
5. Яких поглядів дотримувалися більшовики на можливість та умови підписання миру з Німеччиною?
6. На яких умовах радянська Росія підписала Брест-Литовський договір?
7. Які політичні, економічні наслідки мало підписання Брестського договору?
8. Що таке політика "воєнного комунізму"?
9. Які заходи більшовиків означали здійснення політики "воєнного комунізму" в промисловості?
10. Охарактеризуйте політику "воєнного комунізму". З якою метою її було впроваджено?
11. Порівняйте програми та практичні дії білого й червоного рухів у Росії.
12. Назвіть причини громадянської війни в Росії.
13. Схарактеризуйте основні операції на фронтах громадянської війни?
14. Які причини перемоги більшовиків у громадянській війні?
15. Поміркуйте, чи була громадянська війна неминучою.
Запам’ятайте дати:
3 березня 1918 р. Укладення в Брест-Литовську мирного договору.
Травень 1918 р. Збройний антибільшовицький виступ чехо-словацького корпусу.
Березень 1919 р. січень 1920 р. Боротьба проти Денікіна.
Квітень-жовтень 1920 р. Радянсько-польська війна.
Листопад 1920 р. Поразка армії Врангеля у Криму. Закінчення громадянської війни в європейській частині.
Березень 1921 р. – Украдення Ризького миру між Польщею та радянськими республіками.
Українська