§ 6. Воєнні дії у 1944 р.

 

 

1. Наступальні операції радянських військ, визволення території СРСР. Перенесення бойових дій у Східній Європі

З початком 1944 р. перед радянськими військами стояли наступні завдання:

1.    Завершення звільнення території СРСР він гітлерівців та їх союзників.

2.    Надання допомогу народам Східної Європи у скиненні фашистського поневоленя.

3.    Вивести з війни союзників Німеччини.

4.    Перенести бойові дії на територію третього рейху.

5.    Координація дій з військами союзників, які мали відкрити Другий фронт.

            До 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзникiв усе ще утримували значну частину окупованих територій. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміла розширити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічну ініцiативу гітлерівськi генерали вже втратили. В їхніх рішеннях зникли гострота, правильність оцінки ситуації. І навпаки, ряд операцій радянського командування завершального етапу війни став зразком в історії воєнного мистецтва. Вже не робилися спроби широко­масштабного наступу по всьому фронту, а послідовно прово­дилися операції на різних ділянках. Перенесення ударів з одного напряму на інший змушувало німецьке командування перекидати сили з одного місця радянсько-нiмецького фронту на інше, латаючи дири в обороні.

            Війна висунула багато енергійних, талановитих радянських воєначальників, якi не боялися приймати самостійні рішення: Г.Жуков, І.Конєв, Ф.Толбухін, О.Василевський, Р.Малиновський, Л.Говоров, К.Рокосовський, А.Єременко, К.Мерецков, І.Баграмян та ін.

            Ненависть до загарбникiв зростала при визволенні міст і сіл, коли радянські солдати бачили слiди руйнувань, насильств і звірств, що їх чинили гiтлерiвцi над місцевим населенням.

            1944 р. розпочався наступом під Ленiнградом. 14 січня — 29 лютого 1944 р. тут було проведено успішну наступальну операцію. Місто було повністю деблоковано. Закінчилась 900-денна блокада легендарного міста, яке втратило не менше 800 тис. своїх мешканців.

            Практично одночасно з цим розвивалась операцiя по визволенню Правобережної України. Ключовою з них стала Корсунь-Шевченківська. Війська 1-го Українського фронту (командуючий — М. Ватутiн) і 2-го Українського фронту (командуючий — І. Конєв) оточили корсунь-шевченківське угрупування противника. В результаті було знищено 55 тис. ворожих солдатів‚ 18 тис. взято в полон. За тактикою і військовим мистецтвом оточення і знищення німецького угруповання в районі Корсунь-Шевченківського одержало назву "другого Сталінграду".

 

26 березня 1944 р. з’єднання 2-го Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР.

            У середині квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір`я Карпат. Більшу частину Правобережної України було звільнено.

            За наступом на Правобережній Україні 8 квітня почалась Кримська операція 4-го Українського фронту (командуючий — Ф. Толбухін). Вона завершилась 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-фашистського угрупування і визволенням Криму. Не дивлячись на жорстокий опір ворога, 9 травня 1944 р. було визволено Севастополь. У цих боях ворог втратив 100 тис. вбитими і пораненими, а також велику кількість бойової техніки.

            Нiмецьке командування вважало, що влітку 1944 р. радянська армія продовжить наступ у південному напрямі.

            Однак з весни 1944 р. йшла підготовка літніх наступальних операцій по розгрому групи армії «Центр», звільненню Білоруссії, Прибалтики, Західної України. З цією метою було підготовлено серію операцій, ключовою з яких мала стати «Багратіон».

 

Загальне співвідношення сил на

радянсько-німецькому фронті на літо 1944 р.

 

            Літній наступ радянських військ розпочався 10 червня 1944 р. з нанесення потужного удару по фінській армії на карельському перешийку. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир’я з СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. відповідно зі згодою норвезького уряду радянська армія вступила на територію Норвегії, визволивши її північну частину.

            Основний удар радянських військ влітку був спрямований у Білорусії. Конфігурація фронту на мiсцi проведення операції становила собою величезний виступ. Найбільш захищеними у гітлерівців були фланги. Саме по них і планувались могутні удари. Місцевість з її річками, озерами, болотами, лісами була зручна для тих, хто оборонявся, і, навпаки, створювала великі проблеми для тих, хто наступав. За три роки фашисти перетворили міста Білорусії в сильні укріплені зони. Те, що в 1941 р. було так зненацька залишене, тепер, улітку 1944 р., доводилося відбивати, покладаючись на мужність, героїзм і самовiдданiсть радянських воїнів.

            Білоруська операцiя пiд кодовою назвою “Багратiон” почалась 23 червня і тривала до 29 серпня 1944 р. Тим самим Радянський Союз виконав зобов’язання провести велику операцію одночасно з відкриттям Другого фронту. Наступ у Білорусії здійснювався силами чотирьох фронтів під загальним командуванням Г. Жукова (1,2 млн. чол., 4 тис. танк, 24 тис. гармат, 5,4 тис. літаків). Маючи дані про слабкі сторони оборони противника (радянським військам протистояли 850 тис. чол. 42 дивізії), Жуков вирішив помiняти раніше визначену ділянку прориву. Смiливим ударом танкового корпусу вдалося захопити переправи через річку Березину і близько 10 дивізій нiмецько-фашистських військ опинились в оточенні (близько 100 тисяч).

            Добре продумана, довгострокова система оборони противника перетворилась у “котли” — Бобруйський, Мінський, Могильовський, Вітебський. 3 липня було визволено Мінськ, точніше — його руїни. Фронт було прорвано на протязі 400 км.  Радянські війська вийшли до кордонів Східної Пруссії та Польщі. Тільки завдяки серії продуманих потужних контрударів танковими частинами німецькому командуванню вдалось уникнути остаточної поразки.

 

Цікаво знати

            Під час проведення Білоруської операції 17 липня 1944 р. близько 60 тис. полонених гітлерівців під конвоєм радянських солдат пройшли вулицями Москви. Слідом за ними шли машини, що вимивали асфальт, символізуючи цим очищення Батьківщини від фашистських загарбників.

 

            Розвиваючи успіх у Білорусії війська 1-го Українського фронту (командуючий маршал І.Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня – 29 серпня 1944 р.). Під Бродами було розбито 8 німецьких дивізій чисельністю майже 60 тис. чол. Відтак радянська армія швидко пройшла Східну Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і Станіслав. Звільнивши Білорусію і Західну Україну, 29 липня передові частини радянських військ вийшли до Вісли, захопили передмістя Варшави Прагу, і з ходу почали її форсування. Бiльшість тих, хто переправився у перших лавах, загинула, але плацдарм на західному березi річки було утримано.

            Одночасно з наступом у Білорусії радянські війська здійснювали операцію по звільненню Прибалтики. Прибалтiйське угрупування противника, яке налічувало більш, як 30 дивізій, після успішного наступу радянських військ було затиснуто на невеликiй території Латвії, де і здалося в полон у травні 1945 р.

            Наприкінці літа на центральній ділянці радянсько-німецького фронту ситуація стабілізувалася до початку 1945 р.: радянська армія звільнила Білорусію, Східну Галичину, частину Литви і Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала ріки Нарев і Віслу.

            Після захоплення радянськими військами Дрогобицько-Бориславських нафтових родовищ єдиним джерелом нафтопродуктів для німецької армії залишались нафтові родовища Румунії. Тому їх оборона для німецького командування мала першочергове значення. Угруповання “Південна Україна” було одне з наймогутніших у вермахта. Для розгрому цього угрупування радянське командування розробило Яссько-Кишинівську операцію (20-29 серпня 1944 р.). У результаті її проведення було оточено і розгромлено основні сили групи армії “Південна Україна”, звільнено Молдавію. Успіх операції примусив Румунію слідом за Фінляндією шукати миру і виходу з війни.

            У жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-Ужгородської операції була повністю звільнена територія України.

            До середини осені 1944 р. кордон СРСР було відновлено майже по всій його довжині.

Цікаво знати

            Визволення території СРСР супроводжувалося масовими репресіями сталінського режиму проти народів, на які покладалася вина у співробітництві з ворогом. Ще у серпні 1941 р. було ліквідовано автономну республіку німців поволжя, було депортовано 370 тис. чол. На початок 50-х років німецьких спецпоселенців нараховувалося 1,2 млн. чол.

            У 1943-1944 рр. як доповідав Берія Сталіну «в результаті трьох операцій виселено у східні райони СРСР 650 тис. чеченців, інгушів, калмиків, карачаєвців». Згодом ще 40 тис. балкарців.

            У 1944 р. з Криму було виселено 200 тис. татар,. Греків, болгар, вірмен. З Грузії – майже 90 тис. турок-месхетинців, курдів та ін.

            На шляху слідування до місць виселення в Сибір і казахстан загинуло: половина чеченців, інгушів, калмиків, балкарців, третина карачаєвців.

            Всього на початок 50-х років спецпоселенців різних національностей нараховувалося 2,8 млн.

            Як твердив М.Хрущов у своїй доповіді на ХХ з`їзді КПРС, Сталін виношував плани виселення всіх українців, проте їх виявилось занадто багато. Проте з західних областей України у 40-50-ті роки було депортовано 10% населення.

 

            Визволення території СРСР супроводжувалось у ряді напрямів виходом радянських військ на території суміжних держав — Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Це створювало принципово іншу ситуацiю. На кінець 1944 р. радянській армії, що нараховувала 6,5 млн чол. протистояла німецька армія і її союзники чисельністю 2 млн чол. (190 тис. чол. – союзники).

            У вересні 1944 р. Сталін під час розмови з югославським партизанським генералом Мілованом Джиласом висловився наступним чином: «Ця війна відрізняється від війн минулого: той хто захоплює території, зможе примусити захоплені країни прийняти свій суспільний лад. Кожен, якщо його армія здатна на це, може нав`язати свій лад. По-іншому це б не було можливим!”.

 

2. Відкриття Другого фронту. Визволення Франції

            Сталін вимагав у союзників якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об’єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту.

 

Цікаво знати

            Першу спробу вивчити можливості висадки союзних військ у Європі, своєрідну “розвідку боєм” було здійснено англійським командуванням обмеженими силами англійських, американських, канадських і французьких солдат 19 серпня 1942 р. в районі невеликого портового мiстечка Дьєпп. Десант було скинуто в море. Невдача показала, що висадка на півночі Франції потребує підготовки, однак вона набрала затяжного характеру.

 

            Після Квебекської конференції лідерів США та Англії у квітні 1943 р. починається процес розробки детального плану висадки військ союзників на континентальній частині Європи. Англо-американська конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. визначила, що найважливішими операціями 1944 р. мають бути вторгнення на півночі Франції в Нормандії (“Оверлорд”) і на півдні Франції (“Енвіл”). Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Ейзенхауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом, розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Монтгомері і схваленим Ейзенхауером, п’ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр.

            Головних напрямків було два: на схід в район Рура і на південь з метою об’єднати зусилля з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції.

            Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист “Атлантичного валу” – оборонних споруд вздовж морського узбережжя Франції. Підходи до його здійснення були різними. Командуючий усіма військами на заході Рундштедт виходив з того, що союзники висадяться у найвужчому місці Ла-Маншу — між Кале й Дьєппом, тому треба надати їм можливість здійснити висадку, а потім розгромити їх і скинути рештки військ у море.

            На противагу йому Ромель вважав, що висадка відбудеться у Нормандії і не потрібно дозволити союзникам висадитися.

            Німецька система оборони ”Атлантичний вал” простяалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі на усе Середземноморське узбережжя Франції (понад 2 тис. км.). Проти неї союзники зосередили могутні сили вторгнення: 45 дивізій (1 млн чол.) оснащених всім необхідним, які підтримувалися 15 тис. літаками і 1 тис. кораблів.

            Німецьке угрупування в районі висадки нараховувало 526 тис. солдатів, 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і мінометів, 160 боєздатних літаків.

На світанку 6 червня 1944 р. (день «Д»), незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. У першій хвилі висаджувалося 200 тис. угрупування військ союзників. Так було відкрито Другий фронт у Європі.

            Хоч союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. Їхні втрати становили майже 5 тис. чол. Особливо постраждали повітряно-десантні частини.

            Невдовзі союзники розвинули успіх і очистили від німців півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн.

 

Цікаво знати

            У ніч з 12 на 13 червня німцi вперше застосували проти Англії ракети ФАУ-1. Це була та “диво-зброя”, на яку Гітлер покладав особливі надії. Але ефективнiсть бомбардування англійського узбережжя, Лондона та інших міст Європи  літаками-снарядами виявилася надто слабкою (загалом було випущено 5097 ФАУ-1).

            З 13 жовтня 1944 р. Німеччина стала використовувати ще один вид «диво-зброї» – балістичні ракети ФАУ-2. Загалом їх було випущено по Англії, Франції, Бельгії 994. Від ударів ФАУ-1, -2 загинуло понад 3 тис. чол. і поранено 5 тис. Ці нові зразки зброї не переломили і не могли переломити хід війни на користь Німеччини.

 

            Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалез-Аржантан.

            Виконання плану “Енвіл” по висадці на півдні Франції задля визволення країни союзниками довго відкладалось. Лише 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десанти висадились в районі Сен-Тропеза й Канн.

            В тилу німецьких військ діяли багатотисячні загони партизан. Після того, як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перекрив вихід у море, нiмецькі гарнiзони капітулювали. Французькі війська пішли навздогін американським, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з’єднались з американською армiєю. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники мінімальними втратами (1300 чол) вщент розгромили німецьке угрупування (у полон було взято 47 тис. солдат противника).

 

Цікаво знати

            Завершальний етап вiйни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дiй як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам Черчілля, Сталін прагнув забезпечити собі полiтичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. В свою чергу Черчілль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берлiні і таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну.

            Зрештою сталін і Черчілль восени 1944 р. на переговорах у Москві досягли домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі.

            Як пише у своїх мемуарах Черчілль: «Створилась ділова атмосфера, і я заявив: «Давайте врегулюємо наші справи на Балканах. Ваші армії знаходяться в Румунії та Болгарії. У нас є там інтереси, місії, агенти. Не будемо сваритися через дурниці. Що стосується Англії та Росії. Чи згодні ви на те, щоб ми мали переважаючий вплив на 90% у Греції і пополам – в Югославії». Тим часом як це перекладалося, я взяв пів-аркуша паперу і написав:

 

Румунія: Росія –90%, інші – 10%.

Греція: Великобританія (у згоді з США) – 90%, Росія – 10%.

Югославія: 50 на 50%

Угорщина: 50 на 50%.

Болгарія: Росія – 75%, інші – 25%.

 

            Я передав цей аркуш Сталіну, який до цього часу вже вислухав переклад. Настала невелика пауза. Потім він взяв синій олівець і, поставивши на ньому велику галку, повернув його мені…»

            Аркуш деякий час лежав на столі, загодя Черчіль запропонував його спалити. «Чи не може здатися занадто цинічним те, що ми розібралися з цими проблемами, важливими для мільйонів людей, так безцаремонно?» – запитав Черчілль Сталіна. «Ні, – відповів той. – Можете взяти його».

            Полiтичне змагання характеризувало й дії Франції, де всупереч амбіціям Черчілля‚ виростала авторитетна політична фігура Шарля де Голля.

            Особливо ці суперечності виявилися під час розробки й проведення операції по визволенню Парижа. Ейзенхауер спочатку не планував вести бої за Париж, прагнув обійти його. Оскільки Париж для французів був символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, вони прагнули звільнити його своїми силами.

 

            Тим часом як розгортались події на півдні Франції війська союзників підійшли до Парижа.

            У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а вже у наступні дні партизани й пiдпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання.

            Коли де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізiю. Спочатку командуючий залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги. Але де Голль домігся свого.

            Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнiзону капітулювали. Де Голль наказав частинам генерала Ф. Леклерка влаштувати парад на Єлисейських полях. Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівнику де Голлю і військам генерала Леклерка.

Друга Вільна Французька бронетанкова дивізія проходить повз

 Тріумфальну Арку під час визволенння Парижа. 1944 р.

 

            Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції й вихід союзних армій на кордони рейху.

            При визволенні Франції союзники втратили 40 тис. загиблих, 165 тис. поранених, 20 тис. пропавших безвісті. Німецькі втрати складали близько 700 тис. чол. (вбиті, поранені, полонені тощо) проте, німецьке командування зберегло дисципліну, систему управління, залишався високим і бойовий дух армії. Німецькі війська відійшли до кордонів рейху.

            Англійський фельдмаршал Монтгомері і американський генерал-лейтенант Бредлі вважали, що удар, завданий німецьким військам у Франції, створив сприятливі умови для розгрому Німеччини. Вони розробили сміливий план по захопленню мостів у нижній течії р.Маасу і Рейну, що мало відкрити шлях танковим частинам в обхід «Лінії Зігфріда» з півночі і виходу їх на оперативний простір. Вирішальну роль в операції мали відіграти повітряно-десантні частини. Цей план був схвалений союзним командуванням як операція «Маркет-гарден» («Город»). В історію ця операція увійшла під назвою Арнемська повітряно-десантна операція (17-26 вересня 1944 р.). Через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні тощо) та сильного опору німецьких військ операція не досягла своєї мети. Проте мужність, проявлена бійцями англійської 1-ї повітряно-десантної дивізії, стала героїчною сторінкою англійської армії.

            Проте, ця операція створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним, для постачання військ союзників.

 

3. Визволення країн Східної Європи

            У 1944 р. мiльйони радянських людей у солдатськiй формi перетнули кордон Радянського Союзу. Вперше вони побачили інші країни, інший уклад життя. Вони чесно й мужньо воювали, гинули на чужiй землi, знаючи, що без остаточного розгрому гітлерiвської Німеччини і її союзників не буде миру на планеті.

            20 липня 1944 р. війська Червоної Армії увійшли на територiю Польщi. Наступного дня було обнародувано маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), який був сформований з прорадянськи налаштованих діячів. Через кілька днів радянський уряд визнав за Комітетом право створювати органи польської національної адмiнiстрації на визволеній території. Керівники польського емігрантського уряду в Англії вважали, що в майбутньому уряді країни їм повинно належати не менш, як 80% місць. Радянський уряд пiдтримував ПКНВ у його незгоді з цими домаганнями.

            Прагнучи не втратити свій вплив у звільненій Польщі, емігранський уряд і його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві. Його підтримала більшість жителів міста. Керівники повстання (Т.Бур-Комаровський та ін.) прагнули закріпитись у Варшаві до вступу туди радянських військ. Проте, план не вдався. Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська не прийшли на допомогу, а німецькі війська з ним холоднокровно розправилися, перетворивши місто в руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців і 25 тис. було поранено. Загинуло близько 150 тис. мирних громадян. Німецькі втрати становили, відповідно, 17 і 9 тис. чоловік і 200 танків. Учасники повстання були ув`язнені, населення вигнане, а місто підірване. Аж у січні 1945 р. Червона армія вибила фашистів з Варшави. Таким чином із вступом радянських військ у країни Східної Європи у її діях почали чітко прослідковуватися політичні мотиви.

            При визволенні Польщі загинуло 600 тис. радянських солдат. Успiшний розвиток Яссько-Кишинівської операції дали змогу перенести бойовi дії на територію Румунії.

            Радянський уряд виступив із заявою, в якiй зазначалось, що СРСР не прагне придбати будь-яку частину румунської території або змiнити існуючий лад у Румунії, а має на метi разом з румунами вiдновити незалежність країни і визволити її вiд німецько-фашистських військ. У тому разі, якщо румунські війська припинять воєнні дії проти радянської армії і зобов’яжуться спільно з радянськими військами вести визвольну війну проти гітлерівської Німеччини, Червона Армія не роззброюватиме їх, збереже їм повністю все озброєння і всіма засобами допоможе виконати це почесне завдання”.

            Патріотично настроєні військові Румунії на чолі з королем Михаєм і бойовi загони, які їх підтримували, визволили столицю країни — Бухарест і утримували місто до пiдходу радянських військ. Якщо раніше разом з радянською армією вела наступ сформована на території СРСР румунська добровільна дивізiя ім. Тудора Владимиреску, то тепер у визволенні території країни брали участь й інші румунські частини. Після повалення диктатури генерала Антонеску країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Вже в серпні 1944 р. територію Румунії було визволено.

            Визволяючи територiю Румунії, підрозділи 3-го Українського фронту вийшли на румуно-болгарський кордон. Болгарський уряд ще в 1941 р. приєднався до Антикомінтернівського пакту, оголосив війну США і Великобританії, але не наважився зробити так само щодо Радянського Союзу. Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд вступив у секретнi контакти з англо-американськими представниками в Каїрі, ставлячи питання про направлення англо-американських військ в Болгарію. 5 вересня Радянський уряд зробив заяву: оскiльки Болгарія була в стані війни з країнами Антигітлерівської коаліції, то і Радянський Союз віднині вважатиме себе в стані війни з Болгарією. Переговори в Каїрі було припинено.

            Уранцi 8 вересня радянські частини готові були вiдкрити вогонь. Однак, коли передові загони радянської армії перейшли болгарський кордон, одна з піхотних дивізій болгарської армії зустріла радянські частини з розгорнутими прапорами й урочистою музикою. Внаслідок вересневого 1944 р. збройного повстання патріотичних сил Болгарії та дій радянської армії монархо-фашистський режим в Болгарії було повалено.

            Болгарська армія і влиті до неї партизанські загони, що діяли на території країни, спільно з радянськими військами вибили розрізнені групи німецьких частин, які знаходились у Болгарії, і вийшли на болгаро-югославський кордон.

            Кожна з країн, у визволенні якої брала участь радянська армія, вiдзначалася своєрiднiстю політичного становища. Для Югославії характерним був широкий розвиток масової збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками та їхніми поплічниками. Народно-визвольна армія Югославії нараховувала близько 400 тис. бійцiв. Союзники всiляко допомагали антифашистським силам Югославії.

            Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено план спільних дій частин 3-го Українського фронту і пiдроздiлів НВАЮ.

            Пiд час штурму столиці Югославії Бєлграда командування фронту виконало прохання югославів: їхні частини увійшли до мiста першими. Після визволення Бєлграда надійшов наказ Ставки закріпитися і “далi углиб Югославії не просуватися”. Югославськi частини повністю очистили свою територію самостійно.

 

Укладення перемир`я з союзниками Німеччини

 

            Важкi випробування випали на долю бiйців 2-го Українського фронту, який вступив на територію Угорщини.

            Уряд Угорщини на чолі з диктатором Хорті, в умовах наближення фронту намагався найти порозуміння з країнами Антигітлерівської коаліції. Переговори про вихід Угорщини з війни були успішними. Але, коли про це стало відомо німецькому командуванню, то воно, випиредивши війська союзників, окупували Угорщину, Хорті заарештували, а на його місце посадили лідера угорських фашистів Салаші. В результаті Угорщина залишилась єдиним союзником Німеччини, що воював до кінця війни. Війська вермахту при активній підтримці угорської армії чинили запеклий опір. Окремим частинам 2-го Українського фронту довелось, як у перший рік війни, зазнати гіркоти оточення. Війська втомились, відірвались від баз, зазнавали в затяжних боях важких втрат. Дві спроби оволодіти Будапештом виявились невдалими. Ставало ясно, що силами одного фронту завдання виконати не вдасться. У другій половині листопаду, форсувавши Дунай, на територію Угорщини з Югославії увійшли війська 3-го Українського фронту. Фронти з’єднались, оточивши німецько-фашистське угруповання й угорські війська в районі Будапешта. Боротьба за місто, не припиняючись ні на один день, тривала до середини лютого 1945 р., пiсля чого не менш кровопролитна битва відбулася в районі озера Балатон, де німецьке командування організувало останній значний наступ проти радянської армії. Лише на початку квітня бої на території Угорщини закінчилися. Після цього радянські війська вступили в Австрію і звільнили Відень.

            Восени 1944 р. Червона Армія подала допомогу народному антифашистському повстанню в Словаччині‚ хоча воно було придушене. Тут, у Карпатах, разом з радянськими солдатами за свою батьківщину билися чехословацькі воїни. Було визволено закарпатські землі України і частину районів Словаччини. Остаточно Чехословаччина була звільнена у травні 1945 р. Вдалі наступальні дії радянських військ у Східній Європі склали сприятливі умови для звільнення Албанії та Греції, де партизанські армії завдали поразки ворогу.

 

Визвольна місія Радянської армії в Європі

 

4. Наступ німецьких військ в Арденах

            У жовтні 1944 р. союзники розпочали операцію, метою якої було прорвати “Лінію Зігфріда”, форсувати Рейн і оволодіти Руром – промисловою базою Німеччини. Проте наступ союзників було зупинено.

            Війська союзників, які постачалися всім необхідним з США та Англії, були прив`язані до чіткості роботи атлантичних комунікацій, які у свою чергу залежали від пропускної здатності портів на Півночі Франції, Бельгії, Голландії. Німецькі війська, відступаючи, намагалися максимально зруйнувати портові споруди, комунікації. Єдиний великий порт, який дістався союзникам без значних ушкоджень, був Антверпен. Він знаходився близько до фронту і був ідеальним з точки зору постачання військ союзників.

            Гітлер, програючи на всіх фронтах, не залишав надій переломити хід війни на свою користь. Великі сподівання він покладав на суперечності між союзниками. “Я бачу, як ці суперечності стають дедалі сильнішими з кожною годиною. Якщо зараз ми зуміємо завдати нечисленних тяжких ударів, тоді цей … єдиний фронт раптово завалиться”.

            З цією метою німецьким командуванням було підготовлено великий наступ на заході в районі Арден. Метою операції було оточення союзних військ і захоплення Антверпена. Маючи 39 дивізій проти 89 союзницьких, німецьке командування зосередило їх на відносно вузькій ділянці фронту. Організації німецького наступу сприяло те, що погода не дозволяла союзникам використовувати перевагу в авіації. Німецький план був справжньою авантюрою. Німецькі танки мали пального на 100 км. Весь розрахунок прориву фронту базувався на несподіваності захоплення складів пального американської армії. Для успішного просування німецьких військ був створений підрозділ, переодягнений у форму американської армії на чолі з О.Скорцені. Він мав просуватися тилами військ союзників, поширювати паніку і захоплювати важливі об`єкти.

            Німецький наступ розпочався 16 грудня і тривав до 26 грудня 1944 р. Німці просунулись на 90 км вглиб оборони союзників і зупинились. Були вичерпані резерви, а особливо пальне. На початку січня німецькі війська завдали ще одного удару в Ельзасі. Склалась ситуація, при якій ні союзники, ні німецькі війська не могли переломити хід боїв на свій бік.

            У.Черчілль звернувся до Й.Сталіна, з проханням розпочати наступ радянських військ. 12 січня радянські війська перейшли в наступ на 1200 км ділянці фронту. Також від несподіваного удару оговтались і союзники, які стали тіснити німецькі війська. Таким чином, останнє сподівання Гітлера на злам у ході війни не виправдалось.

            Зрозумівши безперспективність подальшого наступу, німецькі війська були відведені на “лінію Зігфріда”, а найбільш боєздатні частини було спрямовано на радянсько-німецький фронт в район Будапешта.

 

6.    Бойові дії на тихокеанському театрі бойових дій

 

            На початку 1944 р. США встановили свій контроль над Маршалловими островами, а з часом – над Маріанськими. У липні розпочалась операція по звільненню Філіппін, захоплення яких означало б для Японії розподіл її володінь на дві частини і втрата джерел сировини, що знаходилися південніше. У цей же час американська стратегічна авіація  розпочала «повітряний наступ» проти Японії, здійснюючи систематичні бомбардування воєнних, економічних об`єктів країни. У таких умовах японське командування вирішило дати вирішальну битви в районі о. Лейте (Філіппінські острови), розгромивши американський десант і флот підтримки (план «Се» (Перемога).

            23 жовтня 1944 р. бiля острова Лейте (Філіппіни) розпочалась найбiльша в історії Другої свiтової вiйни морська битва мiж флотом союзникiв і японцями. У ній з обох бокiв брали участь 330 великих кораблi, зокрема 39 авiаносцiв та 21 лiнкор. У результатi 4-денної битви японський флот було розгромлено і він припинив своє існування як організована бойова сила, вирішальної поразки зазнала і японська авіація. Втрати японців становили 4 авiаносцi, 3 лiнкори, 10 крейсерів та велику кiлькiсть менших суден, а також 500 літаків. Американські втрати 2 авіаносця, 3 есмінці і 200 літаків.

            Після цієї перемоги американські війська розгорнули вирішальний наступ на Філіппінах і до кінця року звільнили їх. Практично Японія вже програла війну, але її керівництво було ще не готове визнати її. Війна продовжувалась, несучі нові жертви і руйнування.

            Щоб відновити доступ до джерел стратегічної сировини на півдні японське командування розробило і успішно провило наступальну операцію в Китаї, захопивши південь країни. В результаті був прокладений сухопутний маршрут доставки сировини, значна частина воєнного виробництва було перенесено в Корею і Манчжурію. Проти американського флоту японці почали масово використовувати самовбивчі атаки «камікадзе». Це означало, що остаточний розгром Японії потребує часу і напруги всіх сил країн Антигітлерівської коаліції. Але це було можливо лише після завершення бойових дій в Європі.

 

Підсумки

            1944 р. став роком вирішальних перемог країн Антигітлерівської коаліції. Війська фашистського блоку остаточно втратили стратегічну ініциативу, на кінець року сам блок фактично розвалився. Проте напруга боїв була аж ніяк не меншою ніж у попередні роки. Скорочення лінії фронту дало можливість Німеччині більш раціонально використовувати наявні людські і матеріальні ресурси і навіть завдавати відчутних контрударів. Проте зростаюча могутність радянської армії, бойова майстерність її полководців, відкриття Другого фронту остаточно поховали будь-які сподівання Німеччини на завершення війни із сприятливими для неї наслідками.

 

Запитання і завдання:

1.    Як розвивались події на радянсько-німецькому фронті у 1944 р.?

2.    Заповніть таблицю: Основні наступальні операції радянських військ у 1944 р. по звільненню території СРСР.

 

Назва операції	Дата проведення	Результат

3.    Коли і де було відкрито Другий фронт? Яку назву носила десантна операція союзних військ в Нормандії? Як називалась оборонна лінія німецьких військ вздовж узбережжя Франції?

4.    Як відбувалося звільнення Франції та Бельгії?

5.    Які країни були визволені радянськими військами у 1944 р.?

6.    Угорський письменник Шандор Мараї, в будинку якого жили радянські солдати, з гіркотою і співчуттям писав: “…цей молодий солдат приніс і своєрідне визволення, порятунок від нацистського терору. Однак свободи він принести не міг, бо не мав її сам”. Яке ваше ставлення до визвольної місії радянської армії у Східній Європі у 1944-1945 рр.? Свою відповідь обгрунтуйте.

7.    Коли і які союзники Німеччини капітулювали?

8.    Чим можна пояснити запеклий опір німецьких військ на завершальному періоду війні?

9.    Яку мету переслідувало німецьке командування, здійснюючи наприкінці 1944 р. наступ в Арденах? Які його були наслідки? Чому наступ не досяг мети?

10. Де відбулись антифашистські повстання у 1944 р.?

11. При веденні бойових дій у 1944 р. країни Антигітлерівської коаліції керувались переважно воєнними чи політичними міркуваннями?

12. Де американські війська здобули перемоги у війні на Тихому океані в 1944 р.?

 

• ← § 5. Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору
• § 7. Завершення і підсумки Другої світової війни →