🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

⛑ 🛡 🥾 Шоломи, форма, взуття

§ 16. Німеччина (підручник)

§ 16. Німеччина

 

1. Наслідки Другої світової війни. Розкол Німеччини. «Економічне диво». Основні віхи розвитку ФРН

            Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні і її долю вирішували країни-переможці. Основні положення післявоєнного устрою Німеччини були розроблені на Потсдамській конференції в липні–серпні 1945 р. Західнонімецькі землі (11 земель) опинились в американській, англійській і французькій зонах окупації (43 млн. осіб). Управління Німеччиною знаходилось у руках Контрольної Ради представників країн-переможців. Передбачалось, що у майбутньому Німеччина стане єдиною і демократичною державою.

            Конфронтація Заходу й СРСР трагічно позначилась на долі Німеччини: через неї пройшла лінія протистояння двох світових систем. "Холодна війна" примусила західні країни по-новому оцінити роль своїх окупаційних зон. Із ворога Західна Німеччина повинна була стати надійною опорою Заходу.

 

Наслідки Другої світової війни для Німеччини

 

            У 1947 р. Англія і США об’єднали свої окупаційні зони в Бізонію. У 1948 р. до них приєдналась французька зона. У Німеччині було створено єдину адміністрацію й військове командування. Було розроблено проект конституції і створено управління господарством, яке очолив Л.Ерхард. Він розробив програму економічних реформ. Метою реформ стало створення соціального ринкового господарства. Хоча програма розходилась з планами союзників, та американський військовий губернатор Клей під свою відповідальність підтримав реформи. Господарська реформа включала в себе грошову і реформу цін. Її проведення розпочалось у 1948 р. Грошова реформа передбачала створення твердої валюти. 28 липня 1948 р. окупаційна адміністрація видала декрет, за яким старі рейхсмарки вважались недійсними і вводились нові дойчмарки. Кожний громадянин отримав по 40 дойчмарок (пізніше ще по 20 дойчмарок). Пенсії, заробітна плата і квартплата виплачувались у співвідношенні 1:1. Готівкові і безготівкові гроші обмінювались в пропорції одна дойчмарка дорівнювала десяти рейхсмаркам. Був створений банк німецьких земель.

            Реформа цін розпочалась через 3 дні. Був відмінений адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами. Розрегулювання цін і заробітної плати проводилось поступово, але впевнено. Держава звільнилась від функції регулювання і все тепер вирішував відсоток банківського кредиту. Господарська реформа 1948 р. переросла в економічні реформи 1948-1956 рр., які вивели економіку ФРН на третє місце у світі. Економічні перетворення і результати, які вони дали, отримали назву "Німецьке економічне диво".

 

Причини швидкого економічного розвитку ФРН:

·         солідні стартові можливості, солідна промислова база, сучасне устаткування;

·         компетентне керівництво реформами;

·         гнучка податкова і кредитна політика, значні іноземні інвестиції (за планом Маршалла – 50 млрд. дойчмарок);

·         організованість нації;

·         жорстка експлуатація робочої сили (робочий тиждень 62 години, заробітна плата 65% довоєнної);

·         підтримка економіки з боку держави (довгострокові кредити, 30% акцій підприємств належало державі);

·         відсутність військових видатків до 1955 р., присутність іноземних військ.

            Сепаратна грошова реформа у Західній Німеччині викликала відповідні дії СРСР. Була встановлена блокада Західного Берліну. Після цього розкол Німеччини став неминучим.

            7 вересня 1949 р. було проголошено Федеративну Республіку Німеччини.

            За формою правління ФРН стала парламентською республікою. Уряд країни очолив канцлер.

            Першим канцлером ФРН став Конрад Аденауер (блок партій Християнсько-демократичний союз і Християнсько-соціальний союз – ХДС/ХСС). Він знаходився при владі до 1963 р. Уряд Аденауера однозначно орієнтувався на США і на цінності західної демократії. У 1952 р. він відкинув план СРСР про об’єднання Німеччини.

 

Структурно-логічна схема: розкол Німеччини. Утворення ФРН і НДР

Зони окупації Німеччини
Французька (Західна)	Англійська (Північно-західна)	Американська (Південно-західна)	Радянська (Східна)

Бізонія (1946 р.)

Тризонія (1948 р.)

Грошова і господарська реформи (1948 р.)

Проголошення створення Німецької Демократичної Республіки (7 жовтня 1949 р.)

Проголошення створення Федеративної Республіки Німеччини (7 вересня 1949 р.)

Закриття кордонів з Західною Німеччиною. Берлінська криза (1948-1949 рр.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ до ОВД (1955 р.)   Вступ до РЕВ (1950 р.)   Поширення дій “плана Маршалла” (з 1949 р.)

Вступ до НАТО (1955 р.)

Вступ у ЕЄС (1957 р.)

 

            Політичну систему ФРН називали 2½ партійною із-за ролі, яку виконувала Вільна демократична партія (ВДП) у політичному житті країни. На виборах до законодавчого органу країни жодна з провідних політичних партій країни ХДС/ХСС чи СДПН не набирала потрібної кількості голосів, для створення однопартійного уряду (За кожну з цих партій голосувало близько 40% виборців). Тому право формування уряду переходило до того, хто зуміє залучити ВДП в коаліцію.

 

Канцлери ФРН

 

 

            У 1952 р. в ФРН був відмінений окупаційний режим. 1955 р. ФРН стала членом НАТО, що завершило розкол Європи на два ворогуючі табори. У 1957 р. ФРН стала членом ЄЕС, і це примирило її з Францією. В 50-ті роки ФРН, ставши економічним гігантом, поставила під сумнів свої східні кордони і вимагала відновлення Німеччини у кордонах 1937 р. Ігнорування нових реалій в Європі загрожувало Німеччині падінням авторитету на міжнародній арені.

            СДПН стала ініціатором дискусії про зміни у зовнішній політиці ФРН. Дискусія завершилась перегрупуванням політичних сил у країні. У 1969 р. було створено новий уряд на чолі з лідером соціал-демократів Віллі Брандтом. У результаті проведення "нової східної політики" (визнання існуючих кордонів, налагодження дипломатичних і торгівельних відносин з країнами соціалістичного табору) ФРН підняла свій міжнародний престиж і стала одним із головних торгових партнерів для країн Східної Європи і СРСР.

Віллі Брандт

 

            70-ті роки стали переломними з точки зору внутрішнього розвитку ФРН. Як і інші країни Заходу, ФРН охопила криза. Знизилась динаміка розвитку промисловості. Небезпечною проблемою став політичний тероризм. Він виріс із молодіжних рухів 60‑х років, значна частина яких сприйняла ультрареволюційні гасла. Але такі гасла не отримали підтримки у суспільстві і частина молоді намагалась ліквідувати капіталізм шляхом терору. Провідну роль серед терористичних організацій відігравала "Фракція Червоної армії". Жертвами терору у 70-ті роки стала 41 особа. На початку 80-х років поліція ФРН заарештувала більшість терористів.

            Помітним явищем політичного життя 70-80-х років стали нові масові рухи. Найбільшим був рух на захист оточуючого середовища – рух "зелених". Наприкінці 70-х років набув масовості пацифістський рух у зв’язку з розміщенням на території ФРН ядерних ракет.

            Такі явища у житті ФРН стали показником кризи держави процвітання і традиційних політичних партій. Це призвело на початку 80-х років до чергового перегрупування політичних сил у країні. Вільна демократична партія знову підтримала блок ХДС/ХСС, що дало можливість у 1982 р. канцлером ФРН стати християнському демократу Гельмуту Колю. Уряд Коля здійснював аналогічні заходи що і Тетчер в Англії, а Рейган в США. З 1983 р. у ФРН почалось економічне піднесення.

 

2. Розвиток Німецької Демократичної Республіки (НДР)

            Інакше склалася доля східних земель Німеччини. Опинившись в радянській зоні окупації, вони почали розглядатись, як невід’ємна частина радянської зони впливу. Провідну роль у політичному житті цих земель стали відігравати комуністи, які у 1946 р. об’єдналися з соціал-демократами у Соціалістичну єдину партію Німеччини (СЄПН). Навколо комуністів об’єдналось ще кілька партій. У період 1945-1949 рр. Радянська військова адміністрація (РВАН), діючи згідно з принципами демілітаризації, денацифікації, демілітаризації провела низку заходів:

– ліквідацію фашистського державного апарату, партій і організацій;

– покарання військових злочинців;

– аграрну реформу – ліквідовувалось поміщицьке землеволодіння, земля передавалась малоземельним селянам, сільськогосподарським робітникам і переселенцям;

– ліквідовувались монополістичні об’єднання;

– націоналізовувалась власність фашистів і воєнних злочинців;

– місцева влада була передана структурам, утвореним СЄПН;

– проведено реформу освіти.

            7 жовтня 1949 р. в радянській зоні окупації було проголошено Німецьку Демократичну Республіку (НДР). На відміну від ФРН, НДР стала унітарною державою. Колишні земельні органи самоврядування були ліквідовані. СЄПН стала правлячою партією, яка відразу почала будувати соціалізм. Рішення про це було прийнято на партійній конференції СЄПН у липні 1952 р.

            НДР, як промислово розвинута держава, не потребувала індустріалізації. Зусилля були направлені на створення в НДР власної металургійної і паливно-енергетичної бази. Джерелом капіталовкладень стала економія заробітної плати робітників і надзвичайні податки на селян і підприємців. Все це призвело до падіння життєвого рівня населення порівняно з довоєнним часом.

            Смерть Сталіна стала серйозним ударом по його послідовникам у Східній Європі. Першими це відчули на собі керівники НДР, зіткнувшись з народним повстанням проти існуючого режиму 15-18 червня 1953 р.

 

Цікаво знати

       28 травня 1953 р. уряд НДР прийняв вкрай непопулярне рішення про підвищення норм виробітку на 10%.

       2 червня 1953 р. керівники НДР Вальтер Ульбріхт і Отто Гротеволь були викликані у Москву, де їм вказали на помилки в побудові соціалізму (Берія, Молотов, Маленков прагнули до деякої лібералізації режиму).

Ці дві події підштовхнули населення до виступу. Першими піднялись берлінські будівельники, які працювали на Сталін-алеї. Вони вишикувались у колони і рушили до центру міста, вимагаючи, спочатку, нових тарифів, а згодом стали скандувати "Геть бородатого"(Ульбріхта), свободу страйків, виведення радянських військ з Німеччини, відновлення німецької єдності. Демонстранти штурмом оволоділи міською ратушею. Були звільнені політв’язні. Виступи поширились на всю країну. Почалось руйнування прикордонних споруд на кордоні з ФРН. 17 червня у демонстраціях брали участь понад 300 тис. осіб. Виступ охопив, за підрахунками німецьких істориків, 700 населених пунктів. Загалом у подіях взяло участь більше 1 млн чол. Керівництво НДР було у відчаї. Воно звернулось до Верховного комісара СРСР у НДР В.Семенова. Він заспокоїв керівництво НДР і заявив, що "Москва дала наказ ввести надзвичайний стан".

       17 червня о 13.00 воєнний комендант Східного Берліну генерал-майор Діброва оголосив про введення надзвичайного стану. «Для встановлення міцного громадського порядку у радянському секторі Берліна наказую:

1.    З 13 годин 17 червня 1953 р. у радянському секторі Берліна оголошується надзвичайний стан.

2.    Забороняються всі демонстрації, збори, мітинги та інші зібрання людей більше трьох осіб на вилицях і площах, а також у громадських спорудах.

3.    Забороняється всіляке пересування пішоходів і транспортних засобів з 21 години до 5 години.

4.    Порушення цього наказу карається за законами воєнного часу».

На вулицях Берліну, Магдебурга, де виступи були найбільш сильними та організованими, з’явились радянські танки. Виступи робітників було придушено. Згідно з опублікованими даними у подіях червня 1953 р. загинули 125 чол., за мінімальними підрахунками було заарештовано 25 тис. чол. Існують документально непідтверджені дані, про те, що частина радянських солдат (більше 40), які відмовилися стріляти у беззбройних робітників, були засуджені і страчені. Інтелігенція НДР залишилась лояльною до існуючого режиму.

 

            Після придушення виступу робітників відбулась деяка лібералізація режиму:

– було закріплено права приватного сектору;

– надано свободу церкві, молодіжним організаціям, створювались нові партії;

– у сільському господарстві проводилась обережніша політика;

– скасовувалась цензура;

– підвищено заробітну плату і скасовано надзвичайні податки;

– СРСР оголосив про припинення вилучення репарацій.

            Завдяки таким заходам вдалося досягти відносної стабілізації режиму. Але рівень життя у НДР був значно нижчим, ніж у ФРН. Карткову систему було ліквідовано у 1958 р. (у ФРН у 1949 р.).

            Великою проблемою для НДР була проблема Західного Берліну. Західний Берлін був відкритим анклавом ринкової економіки у центрі планової і цим користувалися мешканці Західного Берліну (2 млн. осіб), скуповуючи дешеві продовольчі й інші товари. Втрати НДР за двадцять років відкритості кордонів складали 120 млрд. марок. Західний Берлін став вікном, через яке у ФРН від’їжджали мешканці НДР. З 1949 до 1961 р. виїхало майже 2,7 млн. осіб.

            У планах військового командування НАТО і ОВД Західний Берлін розглядався як база для майбутньої "армії вторгнення", як найвірогідніше місце початку нової світової війни. Берлін став місцем дії майже 60 розвідувальних служб різних країн світу.

            За таких умов керівництво СРСР і НДР прагнули нейтралізувати негативний вплив. Питання про вирішення берлінської проблеми радянське керівництво активно почало піднімати, починаючи з 1958 р. Не домігшись свого шляхом переговорів, радянське керівництво вдалось до рішучих дій. У ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. навколо Західного Берліну був споруджений мур, який повністю перерізав будь-яке сполучення між Східним і Західним Берліном. Оскільки СРСР не встановлював блокаду на відміну від 1948-1949 рр., то кризу, яка виникла, було швидко подолано. Американські і радянські війська, виведені на вулиці Берліну, через два дні повернулись до своїх казарм. Так з’явився символ "холодної війни", розколу Німеччини і Європи.

 

Цікаво знати

            В результаті будівництва мура було перерізано 97 вулиць та 96 шосейних доріг, які з`єднували Західний Берлін з Східним та іншими районами НДР. Були перерізані 4 гілки метро, і 8 електропоїздів, припинено рух річкових суден, що плавали по р. Шпреє. Спочатку мур являв собою загорожу з колючого дроту, що охоронялась. Згодом "Берлінський мур" складався з двох мурів висотою 4 м, між якими пролягла прикордонна смуга від 150 до 8 м завширшки. Загальна довжина 155 км. Було збудовано 25 патрульно-пропускних пунктів і обладнано 245 вогневих позицій. У перші дні подолати стіну зуміли близько 5 тис. німців, що не бажали жити в комуністичному раю. З серпня проти втікачів стали застосовувати зброю. Загалом за час існування муру біля нього загинуло більша ста чоловік, було поранено понад 200. Останньою жертвою став Кріс Геффрой, що був застрелений 5 лютого 1989 р.

 

            У 60-ті роки економічний розвиток НДР прискорився. Значною мірою це пояснюється проведенням економічних реформ 1963 р. На початку 60-х років було завершено створення металургійної і паливно-енергетичної бази, хімічної і електротехнічної промисловості. Проте економіка НДР продовжувала залишатись багатоукладною. 17% промислової продукції вироблялось у приватному секторі. Зріс життєвий рівень населення. НДР стала провідною країною за цим показником серед соціалістичних країн.

            На міжнародній арені НДР знаходилась у відносній ізоляції: вона мала дипломатичні відносини лише з соціалістичними країнами.

            "Нова східна політика", започаткована канцлером ФРН В.Брандтом, викликала серйозні розходження в керівництві НДР. Одні вважали, що нормалізація відносин з ФРН дасть можливість закріпити існування НДР і допоможе вийти з міжнародної ізоляції. Об’єднання Німеччини вони вважали справою далекого майбутнього і відносини з ФРН потрібно будувати як і з будь-якою іншою державою. Інші вважали, що визнати ФРН можна лише при умові її виходу з НАТО.

            Під тиском Москви було прийнято першу точку зору, а її активний прихильник Еріх Хонеккер став новим лідером СЄПН і НДР. У 1972 р. було підписано договір про основи взаємовідносин між двома німецькими державами.

            У внутрішній політиці Е.Хонеккер пішов шляхом копіювання радянської моделі. На початку 70-х років було ліквідовано всі приватні підприємства шляхом викупу. Ремісничі майстерні, дрібні торгівці були об’єднані у комбінати на правах кооперативів. Основні елементи господарчої реформи 60-х років було ліквідовано.

            Відбулось посилення політичного контролю над суспільством, який здійснювало міністерство державної безпеки (МДБ, "штазі"). На 16,6 млн.осіб населення у міністерстві було 85 тис. штатних і 109 тис. позаштатних співробітників. Майже на всіх мешканців НДР було заведено досьє. МДБ досягло значних успіхів у боротьбі з інакодумством у НДР.

            Активність проявляла і розвідка НДР: її агентами був особистий секретар В.Брандта та деякі інші посадові особи у ФРН. Розвідка мала також широкі зв’язки з різними міжнародними терористичними організаціями.

            Неосталінізм у НДР, як і в інших східноєвропейських країнах швидко призвів до економічної стагнації, зовнішньої заборгованості, соціальних проблем і, відповідно, до зростання невдоволення. Посилення контролю призвело до масової втечі населення у ФРН. У відповідь уряд дав наказ розстрілювати всіх, хто прагне перейти кордон. Це на певний час дало можливість припинити втечу громадян.

            Зміни в країнах Східної Європи у 80-х роках дали новий поштовх до втечі у ФРН. Громадяни НДР використовували для цього відкритість кордону між Угорщиною й Австрією. Перебудова в СРСР викликала в керівництва НДР майже відкрите невдоволення: воно прагнуло зробити все, аби зменшити її вплив. Але серед широкого загалу населення вона викликала підтримку. Приїзд М.Горбачова у жовтні 1989 р. на святкування 40-річчя НДР вилився в масовий рух за оновлення. Придушити ці виступи силою було вже неможливо.

            11 жовтня 1989 р. керівництво СЄПН звернулось до населення з пропозицією провести референдум про майбутнє соціалізму на німецькій землі.

            18 жовтня Хонеккер подав у відставку. Це стало сигналом до розгортання масових демонстрацій, утворення нових політичних партій. Всім громадянам було надано право вільного виїзду з країни. Далі події розгортались з небаченою швидкістю. 4 листопада 1989 р. у Берліні відбулась 500-тисячна демонстрація. 7 листопада у відставку пішов уряд, а 8 листопада керівництво партії на чолі з Е.Кренцем. 9 листопада зруйновано Берлінський мур. 13 листопада було створено новий уряд на чолі з Х.Модровим.

            2 грудня з конституції було вилучено статтю про провідну роль робітничого класу і його партії в житті суспільства. Увесь склад ЦК СЄПН подав у відставку, а Хонеккер та інші колишні керівники виключені з СЄПН, яку було перейменовано у Партію демократичного соціалізму.

У березні 1990 р. в країні відбулися перші вільні вибори. НДР отримала шанс розвиватись по демократичному шляху.

 

3. Об`єднання Німеччини. Країна на сучасному етапі

У грудні 1989 р. було піднято питання про об’єднання двох Німеччин. Почались пошуки формули об’єднання.

            Спочатку керівництво НДР вважало, що цей процес буде тривалим. Але вибори 1990 р. дали перемогу ХДС, яка виступала за негайне об’єднання Німеччини на основі закріпленої у конституції ФРН схеми входження земель на сході у федерацію. Уряд, сформований лідером ХДС Лотаром де Мез’єром, приступив до реалізації цього процесу.

            1 червня 1990 р. у НДР було введено західнонімецькі гроші (дойчмарки). 31 серпня проведено вибори і відновлено 6 земель на території НДР. 12 вересня СРСР, США, Англія, Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання.

            3 жовтня 1990 р. відбулось об’єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. На позачергових виборах в уже об’єднаній Німеччині перемогла коаліція ХДС/ХСС з ВДП.

 

Об’єднання Німеччини породило низку проблем:

– інтеграції східних земель в ФРН;

– структурної перебудови економіки НДР;

– соціальну напруженість;

– ворожнечу до іноземних робітників (5 млн осіб);

– вироблення нової зовнішньої політики ФРН.

            Після об’єднання ФРН стала повноправним членом світового співтовариства. Поставлено питання про надання ФРН місця в Раді Безпеки ООН. У Європі ФРН стала найбільш населеною країною (80 млн. осіб) з могутнім економічним потенціалом.

            Канцлером об’єднаної Німеччини залишився Г.Коль. У своїй внутрішній політиці він продовжив попередній курс "консервативної революції". Головною проблемою для об’єднаної Німеччини стала інтеграція східнонімецьких земель: структурна перебудова і модернізація економіки, відновлення земельного устрою, формування нових владних і партійних структур, а особливо, зміна системи мислення, звичок, ставлення до праці та ін. У 1990-1993 рр. у східнонімецьких землях спостерігався спад виробництва і падіння життєвого рівня населення, але вже в 1994 р. завдяки значним капіталовкладенням цю негативну тенденцію вдалось переломити.

            Після об’єднання Німеччина проводила активну зовнішню політику. Так, вона разом з Францією стала одним з основних рушіїв інтеграційних процесів у Європі, головним торговельним і політичним партнером для більшості країн Східної Європи. Активно підтримувала відносини з Росією, Україною та країнами Балтії.

            Курс, що проводився Г.Колем, був підтриманий виборцями під час чергових парламентських виборів 1994 р.

            Модернізація східних земель, активна зовнішня політика потребували значних витрат, які в 1996 р. стали відчутними для такої сильної економіки як німецька. Зріс державний дефіцит, поширилось безробіття. Спроба виправити становище за рахунок збільшення податків викликала соціальний конфлікт. Із ситуації, що склалась, уряд Г.Коля запропонував традиційний вихід у дусі політики "консервативної революції": зменшення витрат на соціальні потреби, суворий контроль державних витрат, стимулювання капіталовкладень за рахунок зменшення податків із заможних верств населення. Ці заходи, за оцінкою економістів і опозиції, мали сприяти пожвавленню економічного зростання і зменшенню безробіття. Проте більшість населення відмовилась підтримувати політику "затягування поясів". Це, а також загальне полівіння урядів країн Заходу, стали для канцлерства Г.Коля згубними. На виборах у вересні 1998 р. перемогла коаліція, очолювана соціал-демократами. Новим канцлером Німеччини став Герхард Шредер.

Для Шредера головним питанням залишались інтеграція східних земель і забезпечення стабільного зростання німецької економіки. Вагомих результатів новий канцлер досяг у процесі загальноєвропейської інтеграції. Німеччина є одним з головних прихильників ідеї розширення ЄС на Схід. Після приєднання 1 травня 2004 р. до ЄС 10 нових членів Німеччина стала центром об`єднаної Європи.

 

Підсумки

            Завершення Другої світової війни не стало завершенням трагедії німецького народу. Його чекали нові випробування. Початок «холодної війни» між СРСР і США призвів до розколу Німеччини на дві держави ФРН і НДР, які намагались реалізувати діаметрально протилежні моделі розвитку. Спроба побудувати комуністичне суспільство НДР завершилась повним крахом. Демократичні зміни в СРСР і країнах Східної Європи створили умови для об`єднання двох німецьких держав. Повалення Берлінського муру (9 листопада 1989 р.), який був символом розколом Німеччини і Європи стало першим вагомим кроком до об`єднання. 3 жовтня 1990 р. відбулось об’єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. Нова Німеччина стала могутньою державою Європи і світу, вагомим чинником міжнародних відносин.

 

Запитання і завдання:

1.    Коли було створено НДР?

2.    Чим були зумовлені виступи населення у 1953 р.7

3.    Що стало причиною будівництва Берлінського муру?

4.    Які реформи були проведені у 60-ті роки? Які їх наслідки?

5.    Що стало поштовхом до демократичних змін у НДР?

6.    Поясніть вислів: “Голосування ногами”.

 

1.    Коли відбулось об`єднання Німеччини?

2.    Хто став канцлером об`єднаної Німеччини?

3.    Яку політику проводить уряд сучасної Німеччини7

 

Заповніть таблицю: Наслідки об`єднання Німеччини

Позитивні наслідки	Негативні наслідки

 

• ← § 15. Франція
• § 17. Італія →