§ 5. Освоєння первісною людиною теренів України. Перші землероби і скотарі на території України
1. Залюднення території України
Територія України, як і Європи в цілому, не входила до регіону, в якому відбувався антропогенез – процес перетворення людиноподібних істот на людину. Першою істотою, що потрапила до Європи була у “людину з прямою ходою” (найбільш розвинуту з людиноподібних істот), або архантроп (пралюдина), або пятикантроп. Близько 1 млн. років тому вони з’явилися у Східній Європі. Найвідоміша стоянка архантропів на території України знайдена у 1974 р. біля с.Королеве на Закарпатті київським археологом В.Гладіліним.
Архантропи постійно пересувалися невеликими колективами у пошуках їжі. Харчувалися вони зібраними плодами, пагонами, корінцями, а також полювали на дрібних тварин, інколи – і на великих – слонів, гіпопотамів, бізонів та ін. Архантропи навчилися використовувати вогонь. Видобувати його вони не вміли і використовували природній, старанно зберігаючи вогнище. Вогонь відіграв важливу роль у прогресі людства, допоміг вижити за умов сильного похолодання на Землі. Під час наступу льодовика архантропи вижили лише у південних районах нашої країни.
Завершальною ланкою антропогенезу стали палеоантропи (давні люди) або неандертальці. Різне обмеження можливостей добування рослинної їжі спричинило те, що головним їх заняттям стало полювання на великого звіра. Здобиччю мисливців були мамонти, волохаті носороги, вівцебики, північні олені, зубри, ведмеді. Впольовували великих тварин гуртом.
Кількість людських стоянок цієї доби, знайдених археологами на території України, свідчить про помітне зростання населення. Пошуки їжі примушували мисливців переходити з одного місця на інше. Багаті на здобич місця та зимові холоди спонукали людей дотримуватися на цих місцях довше і будувати житло. Його основу викладали з каміння і кісток мамонта, поміж ними вставляли гілки й накривали зверху шкурами.
Близький 40-35 тис. років тому на території України запанувала „людина розумна”.
Нова людина була перш за все істотою суспільною – працювала й жила у колективі, мала мову й пам’ять, раціональні знання та образне мислення, певні правила моралі, створювала шлюб та сім’ю, була здатна до художньої творчості.
Перший період історії людства був, як і раніше, добою панування привласнюючих форм господарства – мисливства, доповнюваного рибальством й збиральництвом. Провідним об’єктом полювання у Середній Наддніпрянщині був мамонт. Поселення мисливців на мамонтів виникали у долинах річок, де проходили шляхи міграцій цих великих тварин. Їх залишки знайдено на Чернігівщині (Мізин, Пушкарі), Черкащині (Межирічі), Полтавщині (Гінці), на Кирилівських висотах у Києві. У південній смузі України головним об’єктом полювання став бізон. На відміну від мамонтів ці тварини пересувалися відкритими просторами, Мисливці очікували їх біля природних пасток – ярів, урвищ тощо. Поряд вони влаштовували свої поселення. Яскравим прикладом сезонного поселення мисливців на бізонів є Амвросіївське стойбище в Донбасі. У вузькому і довгому яру поряд залишилося близько тисячі кістяків впольованих бізонів.
Початок мезоліту збігається із завершенням льодовикового періоду. Зі змінами природних умов назавжди полишили нашу планету мамонти й інші тогочасні великі звірі. “Добою північного оленя” у Європі назвали початок мезоліту дослідники за тією твариною, що стала панівною. Мисливці цієї доби вимушені були вивчити звичаї оленів і навчитися влаштовувати колективні полювання на їх стада.
З подальшим потеплінням олені відійшли на північ. Зникнення великих стадних тварин спричинило кризу мисливського господарства, яка підштовхнула людину до нових винаходів. Головним її досягненням у цей час став лук із стрілами – один із перших механічних пристроїв, винайдених людиною. Лук дозволив мисливцям полювати не лише на великих тварин, але й на невеликих прудких тварин, птахів. Вірним другом мисливців мезоліту стала собака – перша одомашнена людиною дика тварина. У харчовому раціоні людини значне місце посіла риба. У цей час було винайдено човни-довбанки, рибальський гачок, гарпун. Збагачення рослинного світу спричинило активізацію збиральництво і появу, зокрема, жнивних полів.
У нових умовах людськими колективами стали невеликі рухливі общини. Завдяки добрим знанням сезонних можливостей різних природних смуг, вони, шукаючи їжу, часто пересувалися у різних напрямках. Активна діяльність людей поступово спричиняла виснаження природних ресурсів, зокрема – винищення звірини. Це змушувало до пошуку нових засобів існування. Результатом цього стали зрушення, які відбулися у наступну добу – неоліт.
Найдавніше минуле України
Цікаво знати
Археологічна періодизація давньої історії України*
Перший щабель в історії людства – кам’яний вік – у свою чергу поділяють на:
палеоліт, або давній кам’яний вік (близько 800-11 тис. років до н.е.);
мезоліт, або середній кам’яний вік (10-6 тис. років до н.е.);
неоліт, або новий кам’яний вік (5-4 тис. років до н.е.);
енеоліт, або мідно-кам`яний вік (4-3 тис. років до н.е.);
бронзовий вік (2 тис. років до н.е. - 11 ст. до н.е.);
ранній залізний вік (11 ст. до н.е. - 4 ст. н.е.).
*Єдиної для всіх країн світу періодизації не існує, оскільки темпи розвитку людства у різних регіонах нашої планети у той самий час не співпадали.
2. Перші землероби та скотарі
Територія України, як і загалом Європи, не була регіоном зародження скотарства й землеробства. Хоча перші спроби одомашнення тварин (бика і свині), як засвідчують археологічні знахідки, були здійснені на наших землях у степовому Подніпров’ї та Криму ще в мезоліті.
Поширення нових форм господарства на українських землях датується 6-5 тис. до н.е. Відбувалося воно внаслідок переселення сюди племен землеробів і скотарів, а також через запозичення місцевим населенням нових досягнень. Особливості природних умов України спричинили переважання двох форм господарювання – лісостепової землеробської й степової скотарської. Шлях поширення на українські землі землеробства з Передньої Азії пролягав через острови Середземного моря й Балкани.
Представниками прийшлих землеробських племен були носії культури лінійно-стрічкової кераміки. Як свідчать археологічні знахідки, вони вели досить розвинуте господарство. Ці племена утримували велику й дрібну рогату худобу, вирощували кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, горох тощо. У Європі ця землеробська культура поширювалася від Волині та Поділля аж до Англії, Голландії й Франції.
Однією з перших місцевих землеробсько-скотарських культур лісостепу стала Бузько-Дністровська. Її носії робили лише перші кроки у розвитку нових форм господарства, які співіснували з мисливством та рибальством. Навесні буго-дністровці переселялися на береги річок, де у заплавах, просто у вогкий мул, висівали зерно. Неподалік зводили житла й випасали худобу. Восени, зібравши врожай, полишали заплави і поверталися до сусідніх густих лісів.
Початок поширення скотарства у степовій смузі пов’язаний із Сурсько-Дніпровською культурою. Її пам’ятки знайдено головним чином у Надпоріжжі Дніпра. Нові форми господарювання носії цієї культури поєднували із традиційними способами добування їжі, зокрема рибальством. Влітку ці племена розселялися на берегах річок, багатих на рибу. Поряд на луках випасалася худоба. На місцях поселень знайдено кістки свійських тварин – бика й свині. Скотарству, як свідчать археологічні знахідки, надавалося більше уваги, ніж землеробству.
Таким чином, доба неоліту на території України, як і інших регіонів Європи, стала часом початку поширення землеробства й скотарства. Це стало революційним кроком в історії стародавніх суспільств нашої країни.
Перші землероби та скотарі на території України
Цікаво знати
10 тис. років до н.е. Початок розвитку землеробства у Передній Азії.
7- 6 тис. років до н.е. На території України з’явилися перші приручені тварини – свиня та бик.
друга половина 5 тис. до н.е. Поширення культури лінійно-стрічкової кераміки – найдавніших землеробів неоліту середньої смуги Європи.
кінець 6 - початок 5 тис. до н.е. Поява у Східній Європі глиняного посуду.
кінець 6 - початок 5 тис. до н.е. Бузько-Дніпровська культура, найдавніші землероби на території України.
5 - початок 4 тис. до н.е. Сурсько-Дніпровська культура.
кінець 5 - 4 тис. до н.е. Одомашнено вівцю та козу.
3. Землероби та скотарі доби енеоліту. Трипільська культура.
За доби енеоліту на теренах України склалися дві господарські системи – землеробська і скотарська. Ці два відмінні світи відрізнялися своєрідним життєвим ритмом, менталітетом, своєрідною матеріальною й духовною культурою.
Наприкінці ХІХ ст. археолог Вікентій Хвойко в околицях м. Трипілля на Київщині знайшов залишки давніх людських поселень. Знайдена нам культура дістала назву Трипільської. Вона була поширена у лісостеповій смузі і обіймала у період розквіту близько 200 тис. км2. Це була найбільша землеробська культура енеоліту, носії якої переселилися на наші землі із Середземномор’я.
Трипільські жінки у безрукавному одязі
Трипільські поселення складалися із наземних обмазаних глиною дерев’яних жител, у яких жили сім’ї, які вели власне господарство. Вони обробляли землю, доглядали за худобою, забезпечували себе реманентом і побутовими речами. Худоби було небагато. Нестачу м’яса надолужували полюванням. Землеробство було вогнепальним. Ділянку лісу спалювали, попелом удобрювали землю, а через 3-4 роки, коли поле виснажувалося, його полишали.
|
|
|
|
Кераміка дніпро-донецьких племен
|
Трипільська кераміка. Володимирівка
|
Високого рівня розвитку досягло ремесло. Яскравий розмальований посуд уособлює для нас Трипільську культуру. Окрім нього з глини робилися лавки, лежанки, статуетки, моделі жител та олтарів тощо. Трипільські майстри вміли також виготовляти металеві речі із міді.
У добу розквіту трипільці будували поселення-гіганти, в яких було 2-3 тисячі жител, розташованих кількома концентричними колами. Однак це були лише поселення землеробів. Ніяких храмів, адміністративних споруд, палаців, кварталів ремісників, що характерне для міст, тут не було. Трипільське суспільство в силу обмежених можливостей господарського розвитку не змогло створити цивілізацію.
У 4 тис. до н.е. трипільське суспільство охопила криза. Її спричинило погіршення кліматичних умов та падіння врожаїв внаслідок браку навичок поновлення родючості землі.
Власні способи пристосування до умов існування віднайшли за енеоліту жителі степу. Провідною галуззю господарства тут на тисячоліття стало кочове скотарство.
Рухливе життя скотарів перешкоджало накопиченню багатств, вимагало простих, легких й міцних речей. Головним багатством степовиків, учасником усіх ритуалів та церемоній була худоба. Археологічними культурами степових скотарів є Середньостогівська, Нижньомихайлівська та Ямна. Вважають, що носії цих культур належать до індоєвропейців, від яких бере початок переважна більшість народів Європи, а також багато народів Азії.
Вимушені багато мандрувати зі своїми отарами, скотарі залишили багато поселень. Головним джерелом вивчення їх життя і побуту є поховання. Індоєвропейці належать до числа народів, котрі першими почали зводити кургани, які й понині височитися в українському степу.
Середньостогівці вперше у Європі приручили коня та освоїли відгінне скотарство. Переважну більшість знарядь праці та зброї вони виготовляли з кременю. Глиняний посуд був гостродонним. Населення Нижньомихайлівської культури досягло значних успіхів в обробці каменю і створило перші на території України монументальні кам’яні скульптури. Ці антропоморфні стели, які нагадували людську постать, встановлювалися на верхів’ях курганів. Деякі з них були вкриті викарбуваними знаками, сценами, орнаментом, зміст яких і сьогодні залишається нерозгаданим. Більшість посуду нижньомихайлівців мала плоске дно. Досить великою є кількість металевих знарядь. Ямна культура є найвідомішою спільнотою степової смуги доби енеоліту. Саме з нею пов’язане масове поширення курганного обряду поховання. Деякі зі споруджених курганів досягали понад 10 м висоти. Цікаво, що вони з’явилися у степах України у той самий час, що й перші піраміди у Єгипті часів раннього царства. Не дивно, що кургани називають “пірамідами українського степу”.
4. Індоєвропейці
Наприкінці ХVІІІ ст. англійські дослідники Вільям Джонс, Генрі Томас Кольбрук та Чарльз Вількінс зробили відкриття, яке спричинило справжній переворот в історичній науці. На підставі вивчення священних текстів аріїв – давніх завойовників Індії, вони прийшли до висновку про споріднення мов індійців та європейських народів.
Подальші дослідження та відкриття археологів пролили світло на деякі аспекти виникнення індоєвропейської спільноти і одночасно викликали декілька гіпотез стосовно розташування їхньої прабатьківщини. На думку багатьох, найбільш переконливою є та, за якою прабатьківщина індоєвропейців розташована у степах Східної Європи. Праіндоєвропейська спільнота у цьому регіоні почала складатися на межі палеоліту й мезоліту й проіснувала тут приблизно 5 тис. років, до енеоліту. Переважання скотарства з його рухливим способом життя зробили неминучим розселення цієї спільноти. Важливу роль у цьому відігравала потреба скотарів у великих пасовиськах у поєднанні з їх військовою перевагою над землеробами завдяки прирученню коня й пристосуванню його для верхової їзди. Приблизно на початку 4 тис. до н.е. індоєвропейська спільнота поступово почала розселятися з півдня України у різних напрямках – у Центральну Європу, на Балкани й до Анатолії, а також до Ірану та Індії. Цей процес тривав протягом тисячоліть. До індоєвропейської спільноти належать серед інших сучасних європейських народів і українці.
По собі у степах кочівники залишили єдиний свідок – кургани. Кургани були не просто насипами над могилами. Вони були своєрідними храмами. З їх появою релігійне життя виходить за межі поселень. Біля курганів збиралися общини, щоб ушанувати пам’ять померлих, принести жертви богам, справити свята, вирішити важливі справи. Кургани через вшанування пращурів уособлювали для степовиків їх споконвічний зв’язок з певною територією. Здіймаючись над степовими просторами, вони позначали території розселення скотарів і шляхи їх пересування. Без цього регулювання тут запанували б війни й ворожнеча. Окремі кургани оточувалися масивними кам’яними брилами або дерев’яними колодами, поставленими впритул одна до одної. На вершині багатьох курганів встановлювалися вертикально камені, що нагадували людську постать, а згодом антропоморфні скульптури.
Цікаво знати
4 - перша половина 3 тис. до н.е. – Тернопільська культура.
друга половина 4 - початок 3 тис. до н.е. – Середньостогівська культура.
початок 4 тис. до н.е. – Початок розселення найдавніших індоєвропейців з півдня України.
кінець 4 - початок 3 тис. до н.е. – Скотарі степу вперше у Європі приручили коня.
кінець 4 - початок 3 тис. до н.е. – Поява перших курганів у степовій смузі.
3 - середина 2 тис. до н.е. – Нижньомихайлівська та кемі-обінська (пізній період) культура.
27-19 ст. до н.е. – Ямна культура.
5. Доба бронзи в Європі
Бронза – перший штучний метал, отриманий людиною внаслідок сплаву міді й олова. Бронзові знаряддя швидко витіснили мідні, оскільки були твердішими, а виробляти їх було легше, адже температура плавлення бронзи була нижчою, ніж міді.
Доба бронзи відіграла вирішальну роль у формуванні стародавнього населення Європи. На цей час припадає завершення першого великого переселення народів. Започаткували його на початку 4 тис. до н.е. найдавніші індоєвропейці, які рушили з півдня України. Міграції відбувалися протягом усієї історії людства. Зміни клімату, зростання чисельності населення й інші причини спонукали людей шукати новий життєвий простір.
У першому великому переселенні народів історики визначають не менше восьми хвиль, під час яких індоєвропейці розселялися у Європі та Азії. Під тиском нових войовничих степовиків просувалися все далі й далі, поступово розселяючись на величезних територіях.
У степовій смузі України протягом доби бронзи існувало декілька археологічних культур, пов’язаних зі скотарями-індоєвропейцями. Носії ямної культури, яка виникла за енеоліту наприкінці 3 тис. до н.е., примусили поступово відступити на південь Балкан землеробів-трипільців. Характерною ознакою катакомбної культури був оригінальний обряд поховання у підземній камері-катакомбі. Своїх вождів носії цієї культури обожнювали. Визначальною рисою культури багатоваликової кераміки був глиняний посуд, прикрашений наліпними валиками або прокресленими лініями.
Ріпоподібна посудина катакомбної культури
Комплекси вбрання катакомбної культури
(ранній етап епохи бронзи)
Людність зрубної культури була першою на наших землях, з ким пов’язують появу примітивного письма за допомогою піктограм-малюнків, які замінювали слова. Значний вплив на події світової історії мали носії сабатинівської культури. Вони відіграли важливу роль у “навалі народів моря”. Так назвали єгиптяни чергову хвилю індоєвропейців, яка рушила з півночі на Грецію, Кріт, Малу Азію, Кіпр й Палестину близько 1200 р. до н.е. Результатом цієї навали стала загибель Мікенської та Хетської цивілізацій, зруйнування гомерівської Трої і розселення “народів моря” на величезній території від Палестини до Сицилії та Сардинії.
Обладунки воїнів сабатинівської культури
(пізній етап епохи бронзи)
У лісостеповій смузі України у добу бронзи внаслідок розселення індоєвропейців з’явилася культура шнурової кераміки або бойових сокир. Вона охоплювала значні території Центральної та Північної Європи. Її носії були предками германців, балтів й слов’ян. Її наступницею в українському Лісостепу та Поліссі, а також у південно-східній Польщі була тшинецько-комарівська культура праслов’ян-попередників східних і західних слов’ян. З праслов’янами пов’язують також білогрудівську культуру, що виникла на її місці на українських землях.
На початку заселення Лісостепу індоєвропейцями тут зросла роль скотарства. Однак природні умови та історичні традиції місцевого населення зумовили також значну роль мотичного землеробства. Поєднання землеробства із приселищним скотарством було характерним для праслов’ян. Вони селилися на підвищених берегах річок й озер поселеннями з 15-20 осель. Мешкали у них великі сім’ї з 10-15 осіб. Основу господарства білогрудівців складало орне землеробство із застосуванням тяглової сили. Важливу роль відігравало конярство. Більшість знарядь праці була з кременю. Бронзу, внаслідок її дорожнечі, використовували на виготовлення зброї й прикрас.
Прикраси з різних поховань: золоті підвіски, бронзовий браслет, намисто. Гордіївка Вінницької області
Своїх померлих праслов’яни ховали у курганах і безкурганних похованнях. Існували поховальні обряди трупоспалення і трупопокладання. Біля небіжчика ставили посуд, клали зброю та прикраси. У праслов’ян, як і інших землеробських народів, існував культ вогню, домашнього вогнища та родючості. Люди шанували вогонь як великий дарунок богів, що давав тепло й світло, очищав та відроджував до нового життя.
Войовничі племена катакомбної культури обожнювали своїх вождів. Голови померлого вони відокремлювали від тіла і очищали череп від м’яких тканин. За допомогою глиняної маси вони на черепі моделювали обличчя вождя. Воно мало стулені повіки, стиснуті губи та ретельно виліплений ніс. Змодельований таким чином череп фарбували й використовували у церемоніях, пов’язаних з культом предків, а через деякий час повертали у могилу.
Доба бронзи і раннього заліза на території України
Цікаво знати
Ніхто не знає, де й коли винайдено колесо. Можливо, до цього людину наштовхнуло гончарне коло або прясло – перше маленьке колесо, що слугувало за маховичок і важок для веретена при прядінні. Глиняні модельки коліс та зображення пар волів в упряжках знайдені серед трипільських старожитностей.
Перші вози – гарби – з’явилися наприкінці енеоліту у скотарів Ямної культури. Вони мали суцільні (без спиць) колеса, зроблені з товстих дубових дощок, скріплених скобами. На цих наметових гарбах, запряжених биками, вони перевозили домашнє начиння, кочуючи за своїми стадами. На них рушили до нових земель скотарі-індоєвропейці під час першого великого переселення народів.
Такі вози слугували індоєвропейцям за зразок для створення бойових колісниць, які зробили їх на той час непереможними. Залишки найдавнішої у Стародавньому Світі бойової колісниці, збудованої індоєвропейцями у 17-16 ст. до н.е. знайдено у могилі Синташта на південному Уралі. Поширення бойових колісниць у Передній Азії у середині 2 тис. до н.е. пов’язують з приходом туди індоєвропейців.
4000-1200 рр. до н.е. Перше велике переселення народів.
кінець 3 - перша половина 2 тис. до н.е. Культура шнурової кераміки або бойових сокир.
20-17 ст. до н.е. Катокомбна культура.
17-15 ст. до н.е. Культура багатовікової кераміки.
16-12 ст. до н.е. Зрубна культура.
15-11 ст. до н.е. Тшинецько-комарівська культура.
14-12 ст. до н.е. Сабатинівська культура.
близько 1200 р. до н.е. “Навала народів моря”.
ХІ-ІХ ст. до н.е. Білогрудівська культура.
Запитання і завдання
1. Коли відбулося залюднення території Європи?
2. Де знайдена перша стоянка первісних людей на території України?
3. Яка археологічна культура була першою землеробською на теренах України?
4. Охарактеризуйте Трипільську культуру.
5. Хто такі індоєвропейці?
6. Які зміни відбулися у житті Європи у період бронзи?
Українська
