Тема 2. Давній Єгипет
Вивчення Давнього Єгипту відкриває одну із сторінок історії найдавніших цивілізацій світу. Історія Давнього Єгипту почалася задовго до того, як в долину річки Ніл близько V тис. до н.е. прийшли племена землеробів і скотарів. Величезна кількість тварин і птахів та багато води, яка не зникала, коли спека посилювалася, сприяли оселенню племен на цих землях. Поступово люди навчилися не лише обробляти землю, а й зрошувати свої поля водою з Нілу та відводити зайву воду під час повеней. Населення річкової долини процвітало, кількість жителів зростала. Надлишок продуктів харчування надавав можливість розвивати ремесла. Певна частина людей вже могла не займатися землеробством, а виготовляти знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, одяг, споруджувати будівлі різного призначення. Розвиток ремесел був поштовхом до розвитку торгівлі. Вона спонукала єгиптян піднімати вітрила і вирушати на пошуки невідомих земель для збуту своєї продукції.
Період, коли в історії Єгипту не існувало ні величних держав, ані могутніх правителів, які б передавали владу над цими землями у спадок своїм нащадкам, тобто створювали династії, історики називають Додинастичним.
Згодом тут виникло два царства: одне у Верхньому Єгипті, друге – у Нижньому. Пізніше вони об'єдналися й утворили єдину державу. Близько 3000 років поспіль державою правили 30 династій царів-фараонів. Цей період назвали Династичним. Династичний період умовно поділяють на періоди Тініса, Давнього, Середнього та Нового царств. Були ще Саїський, Перський періоди, період Птолемеїв та кілька Перехідних періодів, коли країна потерпала від міжусобних війн або нею правили династії завойовників.
З об'єднанням держави розпочалося піднесення єгипетської культури. Єгиптяни були одним з перших народів, які винайшли письмо. Давні художники створили безліч мистецьких шедеврів, а будівничі спорудили дивовижні храми та піраміди, які донині вражають людство. Справжнього ж розквіту держава досягла за доби Нового царства, в часи правління царів Тутмоса III, Аменхотепа IV, Рамзеса II. Історія Давнього Єгипту закінчилася правлінням династії Птолемеїв і цариці Клеопатри VII. За її царювання Єгипет потрапив під владу могутнього Риму. Це сталося у 30 р. до н.е.
Єгипет і Передня Азія в давнину (до кінця ІІ тис. до н.е.)
§ 7-8. Утворення Давньоєгипетської держави
1. Природа і населення Єгипту
Єгипет розташований у Північно-Східній частині Африканського континенту. Її територію омивають Середземне й Червоне моря. Клімат Єгипту спекотний. Вдень тут стояла неймовірна спека. Температура повітря рідко опускалася нижче 25°С. Ночі ж, навпаки, були холодними, а інколи навіть морозними. Більшу частину території Давнього Єгипту займали пустелі: Лівійська, Нубійська та Сахара. Остання і нині є найбільшою на планеті. Давні єгиптяни за червоний колір пустель називали ці землі «Де-Шерет» – «червона земля». Серед розпечених пісків траплялися квітучі острівці – оази – місце в пустелі, де є рослинність і вода.
Тут, біля джерел води, подорожньому можна було спочити від спеки та поповнити запаси води.
З півдня на північ територією Єгипту через пустелі несе свої води найдовша річка світу – Ніл. Вона бере свій початок у горах серед величних озер і снігів та плине до Середземного моря. Гирло Нілу розгалужується на велику кількість невеличких річок-рукавів, які утворюють дельту (трикутна ділянка заболоченої землі, де річка перед впадінням у море розділяється на багато рукавів).
Традиційно землі у дельті річки називають Нижнім Єгиптом. Вище по течії простягається Верхній Єгипет. Усе життя в Давньому Єгипті залежало від Нілу. Наче людина, Ніл ритмічно «дихав», щороку розливаючись повенями. У червні, коли над горизонтом сходить зірка Сиріус, вода в річці починала поступово прибувати. Ніл виходив з берегів, затоплюючи рівнинні землі. Могутній потік змивав усе на своєму шляху. Змінювався колір води. Спочатку він був зеленим від водоростей, а потім ставав яскраво-червоним від ґрунтів, які змивала річка на своєму шляху. У цей час річка оживала. Посеред води з'являлися цілі ліси тростини – папірусу, прилітала велика кількість птахів.
На початку вересня вода поступово починала спадати. До листопада Ніл входив у свої береги. У долині річки залишався родючий намул, який давав життя та назву квітучій долині Нілу. Недарма ж цю частину країни по обидва береги річки давні єгиптяни називали «Та-Кемет» – «чорна земля». Серед давньоєгипетських богів був і бог (Хапі), який, на їхню думку, керував розливами Нілу. Протягом наступних трьох-чотирьох місяців після повені погода була стійкою та сприятливою для рослин. Уся долина річки вкривалася зеленню й розквітала. Саме завдяки цьому Єгипет давньогрецький історик Геродот назвав Даром Нілу. Але без наполегливої праці людей навряд чи цей дар був використаний.
Пращури сучасних єгиптян, які прийшли у долину Нілу за часів неоліту – понад 6500 років тому (у V тис. до н.е.), привели з собою одомашнених вівцю і козу. На відміну від найдавніших жителів долини, які збирали дикий ячмінь, вони почали вирощувати пшеницю. Вирощували давні землероби й фінікові пальми, виноград, льон. З часом одомашнили качок, гусей, велику рогату худобу.
Документ
Діодор Сицилійський про природу Єгипту
«...Єгипет простягається на південь... Із заходу він захищений Лівійською пустелею, у якій водиться величезна кількість диких звірів і яка тягнеться на великі відстані; відсутність води та будь-якої їжі робить подорож через неї не лише тяжкою, а й справді небезпечною. З півдня такий самий захист йому дають нільські пороги та прилеглі гори. Тому ні пливти річкою, ні подорожувати суходолом практично неможливо, не маючи царських або подібних до них запасів. З частин країни, що звернені на схід, одні захищені річкою, інші – оточені пустелею та болотистими місцинами, які мають назву «прірви»... Четвертий бік країни омиває ... Єгипетське море...»
Запитання до документа
1. Які географічні об'єкти, за словами Діодора Сицилійського, захищають Єгипет?
2. Що необхідне було мандрівникові, щоб здійснити подорож до Єгипту?
2. Об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту
Тяжка праця в умовах спекотного клімату й щорічних розливів Нілу потребувала великих зусиль тисяч єгиптян. Поступово племінні вожді землеробських общин об'єднали під своєю владою населення окремих частин Єгипту. Це призвело до виникнення у долині Нілу в V тис. до н.е. перших невеликих держав – номів.
Їх у різні часи було від 26 до 42. Кордони цих невеличких держав визначалися зрошувальними каналами. Вони розташовувалися уздовж Нілу, одна за одною.
Номи Верхнього Єгипту простягалися від першого нільського порога до дельти, а номи Нижнього Єгипту розташовувалися по дельті. На чолі кожної держави стояв номарх. Він очолював ополчення, був верховним жерцем, керував будівництвом дамб і каналів.
Найсильніші номи перетворювалися на царства, що воювали між собою за родючі землі долини. До кінця IV тис. до н.е. в Єгипті лишилося тільки два великих царства, що об'єднали землі Нижнього і Верхнього Єгипту. Кожне з них було відоме своїми священними містами Буто і Ен-жаб (Нехен). Вони мали власних богів – Сокола та Гадюку, а символами царств вважалися відповідно квітки лотоса та папірусу. Давні держави Єгипту довго ворогували між собою і боролися за владу над усією долиною Нілу.
Першим загальноєгипетським володарем, згідно з легендами, вважається Скорпіон. Він був царем Верхнього Єгипту і близько 3200 р. до н.е. об'єднав під своєю владою все населення Єгипту. Але ця держава проіснувала недовго.
Близько 3000 р. до н.е. цар Верхнього Єгипту Менес (Нармер) знову об'єднав під своєю владою обидві держави і заснував давньоєгипетську державу, яка увійшла в історію під назвою Давнє царство (2686-2173 рр. до н.е.). Деякі вчені вважають, що Менес і Нармер – це одна особа. На думку інших, Єгипет об'єднав спочатку Нармер, а потім закріпив одноособову владу та створив єдину державу Менес.
Фараон Нармер, об'єднав Єгипет
Його столицею було місто на півночі країни Мен-Нефру (давні греки його називали Мемфіс). Жителі нільської долини вважали Менеса втіленням бога і називали Пер-Аа, тобто «великий будинок». Від цього слова пішла назва єгипетських царів – «фараон». Номи за часів Давнього царства не мали самостійності, а були частинами держави (сучасною мовою – адміністративними одиницями).
Основу ному, як і раніше, становила землеробська община.
Поняття і терміни
Жрець – посередник між людьми і богами, що здійснював молитви, релігійні ритуали, приносив жертви.
3. Влада і культ фараона
Царями Єгипту були або володарі Мемфіса, або володарі Фів – міста, яке розташовувалося на півдні. Фараон мав необмежену владу. Тільки він призначав командирів армії, окремих військових підрозділів, номархів, головних жерців храмів, а також міг засудити будь-кого до смертної кари.
У нього були сотні слуг. Цар вважався богом. На знак своєї величі фараон підперізувався левовою шкурою, надягав довге вбрання, прикрашав руки браслетами, голову ж покривав біло-червоною короною – пшент. Вона складалася з двох частин, які символізували владу над Верхнім (білий колір) і Нижнім (червоний колір) Єгиптом. У найурочистіші моменти фараони надівали смугасту корону – немес.
Символом влади фараона також була штучна борода, яку прив'язували до підборіддя. Інколи і богів давні єгиптяни зображали з бородами.
Кожен фараон мав п'ять імен. Їх записували у картуші. Царя називали обранцем сонця, могутнім золотим орлом. Його зображали значно більшим за інших людей. Прості смертні не лише вклонялися своєму цареві, а й ставали на коліна та цілували землю, по якій ступали ноги фараона. І тільки найбільш наближеним до царя особам дозволялося поцілувати його ноги. Ще одним із символів влади царя був урей (у перекладі з Єгипет. – «кобра, що стала у стійку»). Його закріплювали на головному уборі фараона. Кобра символізувала богиню Уто, яку єгиптяни вважали захисницею царів Єгипту.
Поняття і терміни
Династія – правителі, які походять із одного роду і передають владу в спадок.
Картуш – прикраса у вигляді щита із заокругленими кутами, на якій записували імена фараона.
4. Піраміди
Про могутність фараонів і поклоніння їм свідчить пишний поховальний обряд. Єгиптяни вважали, що після смерті фараон приєднається до богів. Ще за життя фараона вони будували місце останнього спочинку правителя у вигляді величезних пірамід. Традиція будувати піраміди проіснувала близько 1000 років. Згодом фараонів почали ховати в гробницях, які вирубували в скелястому ґрунті. Вони були більш убезпеченні від пограбувань і розорення. Першу піраміду збудували за царя Джосера майже 5 тис. років тому. Вона була ступінчастою, нагадувала сходи. Ними після смерті цар мав піднятися у небо, до богів.
Цікаво знати
І до сьогодні достеменно не відомо, як будували піраміди. Але вчені припускають, що до початку будівництва жерці обирали місце, де мала розташовуватися споруда, окреслювали її основу. Далі розробляли план спорудження піраміди. Жерці з надзвичайною точністю орієнтували споруду за сторонами світу та здійснювали ритуал розмічання будівельного майданчика. Потім фараон проводив спеціальний ритуал і давав дозвіл на будівництво. Після цього можна було починати спорудження піраміди.
З усієї країни збирали сильних і молодих чоловіків. Вони працювали в кар'єрі, де готували кам'яні блоки, і на будівельних майданчиках, де з блоків відповідно до плану будівництва складали піраміду. За свою працю робітники отримували заробітну платню із царської скарбниці й харчі. Як вдавалося давнім єгиптянам піднімати кам'яні блоки, що важили до 30 т, на висоту понад 140 м, лишається загадкою. Вчені припускають, що використовувалася система платформ, поставлених під нахилом.
На початку 90-х рр. XX ст. на плато Гіза, біля сучасного Каїра, неподалік великих пірамід археологам уперше вдалося знайти місто, де жили їх будівельники. Тут було досліджено більше сотні великих глиняних посудин, у яких пекли хліб для робітників, тисячі кісток великої рогатої худоби та риби. За підрахунками вчених, у місті жило близько 25 тис. чоловік. Основна частина сезонних робітників мешкала у будинках-гуртожитках у каменоломнях, або безпосередньо на будові – біля піраміди. Наглядачі, майстри й ремісники, що обслуговували будівництво, мешкали в окремих невеликих будинках.
Усього в Єгипті відомо близько 80 пірамід. Найбільші піраміди були споруджені на плато Гіза, на околиці сучасного Каїра. Найвідомішою та найвищою серед них є піраміда Хуфу (Хеопса), яка розташовується на західному березі Нілу. її будівництво тривало майже 20 років, і сам фараон безпосередньо спостерігав за ним. Висота піраміди Хуфу сягала 147 м. Вона була облицьована білим, гладким каменем, що виблискував на сонці.
Донині піраміди лишаються однією з найбільших загадок історії. Якщо висоту піраміди Хуфу помножити на мільярд, то це дорівнюватиме відстані від Землі до Сонця. Якби з каміння шести найбільших пірамід викласти дорогу шириною 6 м, то вона б сягнула 12 тис. км. Не випадково стародавні греки називали піраміди першим дивом світу.
Документ
Геродот про будівництво піраміди
...Сама ж піраміда зроблена за допомогою уступів, що їх дехто називає зубцями, а інші олтарчиками. Коли спершу її зробили такою, камені, що залишалися, почали піднімати машинами, зробленими з коротких кусків дерева; камінь піднімали з землі на перший ряд уступів; коли ж камінь потрапляв на своє місце, його клали на другу машину, що стояла на першому ряді уступів; звідси на другий ряд камінь піднімали за допомогою другої машини; бо скільки було рядів уступів, стільки було і машин... Спочатку були оброблені верхні частини піраміди, а після того – несучі їх частини, останніми були оброблені наземні і найнижчі, що лежать на землі.
Запитання до документа
1. Чи погоджуєтесь ви з тим, що піраміду будували саме так, як описує Геродот? Обґрунтуйте свою думку.
2. Деякі вчені вважають, що фараонам не потрібні були самі піраміди, а потрібен був процес будівництва, який на довгі роки об'єднував суспільство захищав його від розбрату, повстань та міжусобних війн.
5. Внутрішня будова піраміди Хуфу
Піраміди різняться своєю будовою. Вони мають різне розташування ходів, галерей та поховальних камер. Так, у піраміді Хуфу є три камери. Перша – вирубана у скелі на глибині 30 м. Вона розташована нижче основи й точно посередині піраміди. Друга – на висоті 20 м над основою. Її площа становить майже 30 м2. Цю камеру називають «залою цариці», хоч цариця ніколи там не була похована. Третя камера розташована на висоті 42,3 м. Вона, єдина з трьох, яка була добудована, слугувала усипальницею царя. Її стелю утворюють дев'ять гранітних монолітів загальною масою близько 400 т. Над нею розташовані п'ять розвантажувальних камер-порожнин, які закінчуються двосхилим дахом і призначені для розподілу неймовірної ваги піраміди.
Усі три камери з'єднані коридорами-шахтами. До «зали царя» веде велика галерея. Від неї відходять у північному і південному напрямках загадкові вузькі шахти довжиною 65 м. Це «дороги», якими, за уявленням єгиптян, рухалась на небо душа царя. Шахти перекриті тонкими «дверима». Вони символізували межу між реальним і потойбічним світами.
Піраміди – унікальне творіння людських рук – стали символом Єгипту. Греки казали, що все боїться часу, а час боїться тільки пірамід.
Запитання і завдання
1. Що спонукало давніх єгиптян докладати неймовірних зусиль для будівництва великих пірамід?
2. Порівняйте владу фараона і вождя племені.
3. Як називали єгиптяни свою країну?
4. Чому стародавні греки називали піраміди дивом світу?
5. Опишіть внутрішню будову піраміди Хуфу.
Українська