§ 50. Римська релігія (підручник)

§ 50. Римська релігія

1. Міфи і легенди давніх римлян

Римські міфи, що були відображенням повсякденного життя римлян, оспівували невибагливий спосіб їхнього життя, суворість звичаїв і правил. Давні перекази розповідали про батька-воєначальника, який стратив свого сина за порушення військової дисципліни, про уславленого вождя, який обробляв своє поле і після переможної битви знову повертався до звичних справ, про непідкупність римських вождів, про воїна, який, потрапивши у полон, спалив собі руку на вогнищі, щоб довести ворогам мужність римлян. Вражені вороги відпустили героя і зняли облогу Риму.

Існували міфи про різних священних тварин і птахів. Чільне місце серед них посідали перекази про вовка. Ця тварина наділялася магічними та людськими якостями, наприклад вірністю. Не випадково Ромула і Рема врятувала саме вовчиця. На основі переказу про те, як капітолійські гуси врятували Рим, з'явився звичай приносити у жертву собак, які мовчали і пропустили ворогів.

2. Давньоримська релігія

Давні римляни вважали, що спочатку був лише темний і безмежний Хаос, у якому нічого не існувало, навіть часу. З Хаосу виникла земля, яка і народила гори, ліси, річки, тварин і людей. У той самий час із Хаосу з'явилися перші боги. Серед них був і володар часу Сатурн. За уявленнями римлян, саме він веде відлік життя, завдяки йому росте все живе, змінюються пори року. Спочатку римляни поклонялися Сатурну як єдиному богу. На його честь проводилися сатурналії – свята, під час яких римляни мінялися місцем із рабами. Цим вони показували, що перед богом усі люди рівні. Вважалося, що біля Сатурна стояло дві чаші. Одна з них була наповнена щастям, а інша лихом. Бог виливав, за власним бажанням, вміст чаші на голови людей, і в них мало бути щастя або ставатися лихо.

З давніх часів римляни вірили у багатьох духів, божеств, які не мали людської подоби. Кожен з них відповідав за певні явища природи, події в житті людини. Духи виступали захисниками та охоронцями. Добрі генії охороняли людину протягом її земного життя. Пенати опікувалися помешканнями. До наших часів дійшов вислів «повернутися до рідних пенатів», що означає повернутися додому. Як і давні греки, римляни вірили, що в кожному кущі, у річці, лісі живуть надприродні істоти, які можуть бути добрими або злими, допомагати чи шкодити людям.

Божествам, духам і надприродним істотам приносили жертви. Римляни вірили, що померлі впливають на справи живих і можуть мстити за неповагу до них. Померлий батько ставав для синів богом. Коли римляни наприкінці VI - на початку V ст. до н.е. ознайомилися з грецькою культурою, богів стало більше. У Сатурна з'явилися діти. Серед них – Юпітер. Коли Юпітер підріс, він вирішив позбавити батька влади і скинув Сатурна з небес. Молодий бог – володар блискавок і грому – став царем богів. Згодом римляни наділили своїх богів, не змінюючи їхніх імен, тими самими силами й обов'язками, що мали й грецькі.

Юпітер мав старших братів – Плутона і Нептуна, з якими і поділив Всесвіт. Плутон став володарем підземного світу, а Нептун – володарем морів. Кожна верства населення Риму мала власних богів. Вершники – кінного Нептуна і героїв-близнюків Діоскурів, плебеї – Цецеру і Лібер. Деякі професії теж мали покровителів. У торгівців – Меркурій, у ремісників, художників, письменників, вчителів – Мінерва. Спільними для жителів Апеннінського півострова богами були Марс (бог війни), Діана (богиня Місяця), Фортуна (богиня щастя, успіху), Флора (богиня квітів), Фауна (богиня родючості й материнства), Венера (богиня весни і садів, потім – кохання і краси). Пізніше в пантеон богів Римської імперії увійшли боги східних народів: Озіріс та Ісіда з Єгипту, Кібелла з Фрігії, Ваал з Фінікії та ін.

Римлянин міг і сумніватися в існуванні богів, але був зобов'язаний показувати шану до них. Розраховуючи на допомогу богів, давні римляни намагалися дотримуватися всіх обрядових правил, а також ритуалів. За допомогою ритуалів навіть богів ворога, на думку римлян, можна було переманити на свій бік.

Жодної важливої справи не починали римляни, не повороживши та не дізнавшись про ставлення до неї богів. Жерці бачили волю богів у поведінці тварин, птахів, у природних явищах, принесених жертвах. В усьому незвичному вони також вбачали підказки богів. За несприятливих передбачень жерці могли навіть відкласти військовий похід.

Державні діячі, починаючи із Сципіона Африканського, підкреслювали божественне походження своєї влади. Коли республіка змінилась імперією, у провінціях поширився культ полководців, а імператори вважалися богами на землі.

Запитання і завдання

1. Яких східних богів запозичили римляни?

2. Яке місце в житті римлян посідало ворожіння?

3. Які ви бачите відмінності між римськими і грецькими релігійними віруваннями?

• ← § 49. Римська імперія у І-II ст. н. е.
• § 51. Римська культура →