§ 58. Релігійне та духовне життя східних слов`ян
1. Язичництво
Протягом багатьох століть у слов`ян формувалась система релігійних вірувань, яку називають язичництвом. Язичництво слов`ян пройшло тривалий шлях розвитку. Спочатку основою релігійно-міфологічної картини світу стає класична індоєвропейська модель, коли світ богів, суспільство та космос поділяються на три щаблі. На кожному щаблі боги розміщуються за правилом парних опозицій (протиставлень), коли на противагу позитивному (доброму) богу є бог негативний (злий).
На зламі ер, утворилися окремі культи певних богів, які є окремими і незв`язаними з іншими богами. Для “обслуговування” цих богів утворились окремі групи жерців (волхвів), які одночасно являлися носіями таємних знань. Найбільш популярними стали боги Перун, Велес, Род.
Основи слов’янського пантеону (сукупності богів) склалися у праслов’ян доби бронзи. Вищий, наднебесний світ, очолювали Сварог та Стрибог. Світлий Сварог пов’язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий «бог-батько» Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на благо, так і на зло.
На середньому рівні між небом і землею діяли вже їхні сини, які конкретизували і здійснювали окремі функції богів-батьків. Це був Дажбог, син ясного неба Сварога, та Перун, бог громовиці, син бога темного й захмарного неба Стрибога. Дажбог (перекладається як «бог спеки») був богом сонячного світла, тепла, родючості взагалі. Він відповідав за хліборобство та суспільний порядок. Сивобородий поборник демонів Перун-громовик їздив небом на колісниці. Слідом його колеса на небі є блискавиця, грім – то звук його колісниці, а колесо – то сонячний диск. Перун у праслов’ян був богом воїнів. На цьому рівні діяв також Вогонь-Сварожич – найімовірніше, захисник ремісників. Тут також були боги-жінки Лада та її донька Леля. Перша була богинею шлюбу, достатку, часу визрівання врожаю, друга – захисницею неодружених дівчат, богинею весни й першої зелені.
Головними постатями нижнього, підземного світу були Род – володар землі й усього живого та Велес – господар підземного світу. Велес вважався противником Перуна, провідником душ померлих до потойбічного світу. До богів підземного світу належала, ймовірно, Мати Сира Земля – богиня землі, врожаю, Велика Мати всього живого. Мокош, як її називали, була, вірогідно, дружиною Сварога та матір’ю Лади.
Пантеон богів не залишався незмінним упродовж слов’янської історії. Зміни в господарстві та суспільно-політичному житті обумовили зміни в ієрархії богів. Значно змінився культ Велеса: він став уважатися богом скотарства, а згодом й торгівлі. У давнину слов’яни часто використовували при розрахунках худобу, і Велес став захисником купецтва та гарантом договірних взаємин. Він також став уважатися богом урожаю, оскільки, як вирішили слов’яни, поховані в землі пращури захищають врожай. Під час жнив для Велеса завжди залишали на полі останній сніп хліба. Із Велесом пов’язувалося й володіння потаємними знаннями «волхвування», уважалося, що він – провідник душ померлих у потойбічний світ.
Поява військових вождів з їх дружинами та формування підвалин державної влади в І тис. до н.е. спричинило те, що вищим богом стали вважати Перуна. Саме про це, ймовірно, сповіщав Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини «вважають, що тільки один бог – творець блискавок є володарем усього світу, й приносять йому в жертву биків та всіх інших тварин».
Слов`янське суспільство більш структуризувалося за родом занять та майновим станом. Виділилась правляча верхівка, яка зосередила в своїх руках право перерозподілу виробленої надлишкової продукції.
Трищаблева система змінилась на конічну (пірамідальну). На передній план висунувся бог Сварог та боги, які пов`язані з провідними суспільними та виробничими функціями: Дажбог, Перун, Лада, Вогонь-Сварожич, Велес.
Між богами встановились родинні зв`язки. Цій родині богів протистояли сили хаосу на чолі з Чорнобогом (або Дивом ).
Поруч із культом цих провідних богів збереглася із незначними змінами віра в богів, які залишилися від праслов’янських часів. Як й інші народи, давні слов’яни вірили в життя після смерті, ушановували духів предків.
2. Слов’янські святилища
Традиція створення відкритих святилищ із жертовним багаттям та спорудженням
кам’яних антропоморфних (людиноподібних) ідолів простежується на українських
землях від часів індоєвропейців.
Давні слов’яни влаштовували свої святилища переважно на пагорбах і висотах із “лисою” (безлісою) верхівкою. Археологічні розкопки дозволили відтворити вигляд місць, де слов’яни вшановували своїх богів. На верхівці пагорба знаходилося капище – місце, де стояв кап – ідол. Капище оточували два земляні вали з простором між ними. На ближчому до капища валу були ділянки, на яких розкладалося священне багаття. Проміжок між двома валами називався требищем, оскільки там здійснювали требу – жертовну їжу. Слов’яни вірили, що під час священного піру до них приєднуються боги. Піри влаштовувалися як просто небі, так і у спеціальних будівлях-хоромах або храмах, розташованих на требищі. Другий вал був зовнішньою межею священного місця, опоганення якого вважалося блюзнірством й каралося смертю.
У 1908 р. дваньослов’янське святилище було відкрито на Старокиївській горі у Києві археологом Вікентієм Хвойко.
3. Збруцький ідол
До наших днів збереглося дуже мало слов’янських ідолів. Слов’яни вірили у магічні властивості дерева й намагалися поєднати її з силою самого бога. Найцікавішим серед відомих є знайдений у 1848 р. біля м.Гусятина на Тернопільщині на річкою Збруч кам’яний так званий “Збруцький ідол”. Зараз він знаходиться у Краківському археологічному музеї, а його копію встановлено на Софійській площі у Києві. На місці знахідки було святилище кінця ІХ - початку Х ст., однак дослідники вважають, що сама скульптура є набагато древнішою.
Збруцький ідол є кам’яною скульптурою у вигляді стовпа заввишки у 3 м, вкритою з чотирьох сторін зображеннями. Це, ймовірно, символізувало поширення його сили на усі чотири сторони світу. Кожен бік ідола містить триярусну композицію зображень, відповідну уявленням слов’ян про світобудову: небо, де живуть боги, земля – світ людей й підземний світ. У верхньому ярусі вкритого однією шапкою стовпа чотири зображення богів. Центральне жіноче зображення з рогом достатку можливо належить богині врожаю Мокоші. Зліва від неї бог, опоясаний мечем, у ніг якого скаче кінь – ймовірно це Перун. Зображену справа жінку з обручкою ототожнюють з богинею шлюбу Ладою. Четверте, чоловіче зображення, пов’язують з Дажбогом. У середньому ярусі зображено чоловіків та жінок у ритуальному хороводі. Нижній ярус представлений одним богом, що стоїть навколішках й підтримує землю, людський світ. Це зображення одностайно пов’язують з Велесом – богом потойбічного світу. Завдяки розташуванню Велеса визначають передню й задню частини ідола. Ідола було встановлено на святилищі на горі Богіт над Збручем. Святилище проіснувало до середини ХІІІ ст., коли у зв’язку із монгольською навалою волхви зняли ідола й заховали його у річці Збруч.
Запитання і завдання
1. Як називається релігія давніх слов’ян?
2. Назвіть основних богів слов’янського пантеону.
3. Які зміни мали місце у віруванні та звичаях слов’ян у продовж віків? Чим були зумовлені ці зміни?
4. Де слов’яни поклонялися своїм богам?
5. Складіть опис Збруцького ідола. Що означають зображення на ньому?
Українська