Епоха норманів
§ 17. Північна Європа у VIII – ХІ ст.
Ви дізнаєтеся
· Хто такі нормани, вікінги, варяги?
· Чому наприкінці VІІІ – ХІ ст. нормани наводили жах на Європу?
· Як виникли і розвивалися країни Північної Європи у середні віки?
· Яким був духовний світ народів Північної Європи?
1. Нормани, вікінги, варяги
Початок ІХ – першу половину ХІ ст. називають в історії Європи “епохою норманів”. У той час германські племена, які жили на півночі Європи, на Ютландському, Скандинавському півостровах і деяких островах Балтики, рушили на завоювання нових земель. У країнах Європи їх називали норманами — “північними людьми”. Звичною молитвою тоді було прохання Бога врятувати від люті норманів, коли зненацька біля берегів з’являлися їхні довгі безпалубні кораблі — дракари — під чотирикутними червоними або смугастими вітрилами зі страхітливими різьбленими головами драконів на носах.
Корабель вікінгів
У самій Скандинавії тих, хто не хотів працювати вдома, а надавав перевагу життю, сповненому небезпек і пригод, називали вікінгами (походження цього слова остаточно не з’ясовано). Вікінги плавали не лише на захід, а й на схід. Балтійським морем і далі Західною Двіною діставалися вони земель, де жили східні слов’яни, які називали чужинців варягами. Тут вони торгували з місцевим населенням, засновуючи свої факторії, або рухалися “шляхом із варягів у греки” далі, до Константинополя. Варязькі дружини наймалися до візантійських імператорів, які високо цінували хоробрість і військову майстерність норманів.
Як виглядали войовничі нормани? Знахідки археологів та ісландські саги — легенди про подвиги вікінгів — дозволяють нам відтворити зовнішній вигляд цих хоробрих воїнів. На знайдених каменях учені побачили зображення бородатих воїнів у гостроверхих шоломах і кольчугах, озброєних великими бойовими сокирами і мечами. Ісландські саги називають найхоробріших норманських вояків берсерками. Ці люди присвячували своє життя служінню богу війни Одінові, вірили, що після загибелі в бою потраплять до його палацу на небі — Валгалли. Перед битвою вони вживали особливо приготовлений сік грибів мухоморів, що справляв на людину наркотичну дію. Від його дії під час бою берсерки впадали у шаленство, зривали з себе кольчуги та билися з ворогом оголеними до пояса, не помічаючи поранень і болю. Вони гарчали, кусали свій щит, могли битися з ворогом обома руками, тримаючи у кожній меч. На берсерків дивилися з острахом і жахом не лише вороги, а й самі нормани. Проте їх і дуже цінували, прирівнюючи одного берсерка до 20 звичайних воїнів.
Що ж до звичайних вікінгів, то, як свідчать їхні поховання, вони не мали якоїсь надприродної фізичної сили: були низькими на зріст, нерідко страждали від ревматизму і хвороб зубів. Під час гучних бенкетів, про які розповідають ісландські саги, випивалося багато пива, але їжа була одноманітною, бідною на вітаміни. Тому вікінги, як і інші мешканці країн тогочасної Європи, рідко досягали похилого віку.
Варяги. З картини В.Васнєцова
Походи вікінгів були останньою хвилею великого переселення народів. Перша її хвиля у V – VI ст. зруйнувала давню Римську імперію і призвела до появи в Європі нових держав — варварських королівств. Друга хвиля у IX – XI ст. докотилася до нової Європи. Вікінги не змогли зруйнувати її, а пристосувалися до неї, запозичуючи традиції та порядки феодальної Європи.
Європа в IX – XI ст. Походи норманів
2. Походи вікінгів
Європейці нічого не знали про норманів, предків сучасних норвежців, шведів, датчан та ісландців, до кінця VIII ст. У 793 р. загін норманів уперше напав на монастир північно-східного узбережжя Англії, пограбував, захопив у полон ченців і спалив його. Відтоді поселення приморських районів Англії, Франції, Німеччини перетворилися на об’єкти постійних нападів морських розбійників. Хоробрі та безжалісні нормани сіяли смерть, грабували, палили будинки.
Схема: Причини походів норманів
|
Причини походів норманів |
|||
|
Швидке зростання чисельності населення і як наслідок нестача землі та засобів до існування |
Соціальне розшарування, виділення воєнної знаті на чолі з конунгами, їх прагнення до слави і здобичі |
Традиції успадкування передбачали, що лише старший син успадковував батьківське майно, молодшим же залишалось сподіватися на удачу і силу |
Навики мореплавства. Наявність легких, швидкісних кораблів – друкарів, що вільно долали моря, океани і ріки. |
|
|
|
Ісландія, Гренландія, Північна Америка |
Британські острови, Західна і Південна Європа |
Русь, Візантія, Володіння арабів |
Попервах після походу нормани поверталися з награбованим на батьківщини але по деякім часі нормани почали захоплювати і підкоряти своїй владі величезні території у різних частинах Європи й оселятися на них.
Британські острови найбільш постраждали від норманських завойовників. Спричинило це те, що вони були дуже близько розташована від батьківщини норманів. За доброго вітру кораблі норманів із Данії та Норвегії досягали узбережжя Англії менше ніж за тиждень. У 842 р. нормани пограбували і спалили Лондон. Згодом вони перестали повертатися після нападів додому і розселилися на північно-східному узбережжі Англії. Землі, що опинилися під владою норманів, які були вихідцями з Данії, стали називати “Областю данського права”, або Денло. З цієї частини Англії вони почали просуватися далі. Становище англосакських королівств на острові стало загрозливим. Боротьбу проти загарбників очолило королівство Уессекс. Переломним моментом у боротьбі англосаксів проти данців стало правління уессекського короля Альфреда (871 – 900 рр.). Завдяки реформам йому вдалося мобілізувати на боротьбу проти ворога всі сили. Проте вигнати норманів з Англії йому не вдалося.
По смерті короля Альфреда Великого боротьба проти данців розгорнулася з новою силою. Наприкінці X ст. до єдиного Англійського королівства було приєднано землі Денло. Одначе довго святкувати перемогу англосаксам не довелося. У 1013 р. армія данського короля висадилася на узбережжі й по короткій війні захопила всю Англію. Так острів опинивсь у складі величезної Північної держави данського короля Канута Могутнього (1017 – 1035 рр.), до якої входили Данія, Норвегія, Швеція і Шотландія. По смерті Канута його держава швидко розпалася, і в Англії відновилася влада англосаксів але знову не на довго.
Епоха норманів
793 р. — перша згадка про напад вікінгів (норманів) на північно-східне узбережжя Англії.
870 р. — початок заселення норманами Ісландії
ІХ ст. — напади норманів на узбережжя Північної Німеччини, Франції, Англії. Прокладення “шляху з варягів у греки” від Південного узбережжя Балтійського моря до Візантії та Арабського халіфату.
911 р. – заснування герцогства Нормандія
980-ті рр. — відкриття Ейріком Рудим Гренландії.
Близько 1000 р. — плавання Лейва Ейріксона (“Щасливого”) до островів Північної Америки.
1030 – 1091 рр. — завоювання норманами Північної Італії та Сицилії.
1066 р. — норманське завоювання Англії.
При слабких нащадках Карла Великого нормани стали постійно вторгатися у французькі володіння. Вікінгі тричі – у 845, 857, 865 рр. спустошували Париж. У 885-886 рр. вони 10 місяців його тримали в облозі. Але на цей раз захопити місто їм не пощастило.
911 р. західнофранкський король Карл Простак вирішив домовитися з норманами і використати їх із власною метою. Він надав у користування ватажку данців Роллону Пішоходу (він був настільки здоровим, що жоден кінь його не витримував) місто Руан з його околицями (більша частина сучасної Нормандії). За це Роллон склав присягу на вірність королю і пообіцяв захищати землі свого герцогства від нападів норманів. За легендою, гордовитий норман Роллон, складаючи клятву вірності королю, повинен був схилитися й поцілувати його ногу, але він відмовився це зробити. Роллон, стоячи, різко підняв ногу короля до свого рота, а Карл впав на спину. Проте західнофранкський король змушений був стерпіти цю образу. Формально васальне володіння Франції нове герцогство Нормандія було фактично незалежним як від слабких західнофранкських королів, так і від данських конунгів.
Нормани (французи називали їх нормандцями) прийняли християнство, засвоїли французьку мову і перетворили свої володіння у найсильніше герцогство на півночі Франції. Норманці у 1030 – 1091 рр. — завоювання Північну Італію та Сицилію, а в 1066 р. — Англію.
Крім завойовницьких походів нормани здійснили і велику кількість географічних відкриттів. У 870-х рр. нормани з Норвегії відкрили й почали заселяти Ісландію — “Країну криг”, як назвали нові землі перші поселенці. Природа Ісландії була суворою, а водночас — надзвичайно гарною своєю північною красою: лісів було дуже мало, більшість території займали кам’янисті плоскогір’я з вулканами і джерелами гарячої води — гейзерами. На узбережжі простягалися величезні луки з соковитою травою, що стали прекрасними пасовиськами для худоби перших поселенців. Дуже швидко на узбережжі Ісландії виникли хутори норвезьких переселенців. Внутрішня частина острова, непридатна до життя, залишилася незаселеною. Аж до середини ХІІІ ст., коли країна потрапила під владу норвезьких королів, в Ісландії існувала система самоуправління вільних хуторів. Всі спільні питання вирішувалися на народних зборах – альтінгу. Саме він у 1000 р. оголосив про прийняття ісландцями християнства
У IX – X ст. нормани розпочали заселяти острови північної частини Атлантичного океану. Вікінг Ейрік Рудий, приречений на вигнання з Ісландії за скоєний злочин, відплив у незвідане на північний захід і неочікувано відкрив Гренландію — “Зелену землю”.
Сміливий мореплавець Лейв Щасливий та його супутники близько 1000 р. досягли островів, розташованих поблизу узбережжя Північної Америки. У сагах ці місця називають “Лісною країною”, “Країною плоских каменів” та “Країною дикого винограду”. На островах вони зустріли місцевих жителів, яких назвали скрелінгами. Ці схожі на казку розповіді підтвердила знахідка археологами поселення вікінгів на острові Ньюфаундленд. Поселення існувало нетривалий час, але воно свідчить про те, що Америку було відкрито за 500 років до Колумба! Відкриття вікінгів не мало великих наслідків для Америки і Європи, оскільки у вікінгів не було можливостей освоювати новий континент.
Якщо норвежці та Данці здійснювали свої походи переважно на захід, то швецькі вікінги – на схід. У VІІІ ст. вони стали проникати у землі фінно-угорських, балтських і слов`янських племен. Але походи в ці землі мали здебільшого торговий характер. Шведські вікінги намагались опанувати торгівельними шляхами по Волзі до Каспійського моря і по Дніпру до Чорного моря в землі Арабського халіфату та Візантії. Загони варягів стали вагомим чинником у формуванні державності у східних слов`ян.
|
У книзі „Історія Європи”, написаній істориками з дванадцяти країн Європи під керівництвом Ф.Делуша, стверджується: „Напади скандинавів мають дуже значні наслідки: нормани остаточно утверджуються на території Франції, а потім в Англії, на Півдні Італії та Сицилії: довіра до королів франків падає і населення себе не відчуває у безпеці. У подібному становищі зводяться укріплені замки, які пізніше стануть одною з ознак феодального ладу”. |
3. Виникнення скандинавських держав
Походи норманів дали могутній поштовх утворенню держав Північної Європи. Завдяки походам посилилася влада племінних вождів – конунгів.
Найшвидше процес утворення держави відбувався в Данії (з VІІІ ст.). Тут завдяки більш сприятливим природним умовам швидше відбувалося зміцнення влади знаті і вождів. З`явилась велика земельна власність і залежні прошарки суспільства. У другій половині Х ст. Гаральд Синьозубий (біля 950- біля 986) остаточно об’єднує Данію під своєю владою. Наприкінці ІХ ст. конунгу Гарольду Прекрасному вдалося підкорити своїй владі більшість племен Норвегії. Остаточне об`єднання країни відбулося лише на початку ХІ ст. Проте королівська влада виявилася нетривкою і Норвегія тимчасово увійшла до складу могутнього датського короля Кнута Могутнього. Але після смерті сина останнього норвезька корону отримав Харальд Хардрад („Суворий правитель”, 1046-1066).
Харальда Хардрада називають останнім вікінгом на престолі. У молоді роки він ходив походами у східну та Південну Європу, служив у візантійського імператора, воював в Італії та Сицилії. Його дружиною була донька великого київського князя Ярослава Мудрого. У 1066 р. він спорядив великий флот і спробував завоювати Англію, але у битві під Стемфордбріджем потерпів поразку і загинув. За три тижні в Англії висадився інший норман герцог норманський Вільгельм Завойовник, до якого доля була більш прихильною.
У Швеції об’єднання країни сталося під час правління Олафа Скьотконунга (біля 995 – 1020 рр.), але влада короля тривалий час залишалася слабкою.
Всі скандинавські правителі, щоб зміцнити свою владу, прагнули опертися на християнську церкву. Проте утвердження християнства в Скандинавії розтягнулося на дуже тривалий час.
4. Країни Скандинавії в ХІІ-ХV ст.
Після бурхливих подій, пов’язаних із походами вікінгів кінця VIІІ – XI ст., країни Північної Європи дещо відокремились у своєму розвитку від інших країн, хоча там відбувалися схожі з іншою Європою процеси.
Події у Скандинавії (Данії, Швеції, Норвегії) в XII – XV ст. майже не впливали на життя інших європейських країн і навпаки. Але тоді відбувалися процеси, що в подальшому зумовили піднесення цих країн та їх участь і вагомий вплив на Європу XVI – XVIII ст. Скандинавських правителів найбільш турбувало (особливо Данії та Швеції) те, хто буде господарем Балтійського моря. Вся їх політика з ХІІ ст. і розвивалася у даному напрямку. Так датські і шведські королі намагалися підкорити Фінляндію і Прибалтику, що неодмінно призвело до зіткнення з Новгородом і німецькими хрестоносцями.
Найбільш розвиненою з-поміж Скандинавських країн була Данія. Тут протягом XII – XIII ст. сформувалися феодальні відносини і завершився процес християнізації населення. У середині XІV ст. розпочався процес швидкого піднесення Данії та перетворення її у вагомий чинник на півночі Європи. Визначну роль у цьому процесі відіграв Вальдемар IV Аттердаг (1340 – 1375 рр.). Проте його плани були перервані поразкою у війні проти Ганзи – могутнього торгового об’єднання північнонімецьких міст, що не бажало втрачати контроль над Балтійським морем.
Його донька і наступниця Маргарита (1387 – 1412 рр.) продовжила політику батька, спрямовану на об’єднання Скандинавії під його владою. Будучи дружиною норвезького короля Ганона VI, Маргарита в 1375 р. домоглася обрання на данський престол свого сина Олафа, який після смерті Ганона у 1380 р. успадкував і норвезький престол. Таким чином Данію і Норвегію було об’єднано в єдину державу. По смерті Олафа в 1387 р. Маргарита стала королевою Данії та Норвегії. У 1397 р., використовуючи міжусобну боротьбу в Швеції, вона спромоглася долучити до унії Данії з Норвегією ще й Швецію. Формально королем Данії, Норвегії та Швеції було проголошено онука Маргарити Еріка II, по суті управління зберігалося в її руках аж до 1412 р.
Так завдяки унії 1397 р., що дістала назву Кальмарської, за назвою шведського міста Кальмар, де її було укладено, на півночі Європи постало могутнє утворення, що почало висувати свої вимоги на панування в басейні Балтійського моря. Проте це об’єднання виявилося досить штучним. Швеція весь час намагалася позбутися данського панування. У 1453 р. вона домоглась автономії, а 1523 р. — незалежності. Національний рух у Швеції, започаткований боротьбою проти Данії, настільки мобілізував сили країни, що вона згодом сама стала претендувати на провідну роль у басейні Балтійського моря.
5. Духовний світ народів Північної Європи
Для тих, чиї землі розоряли нормани, вони були варварами-язичниками, руйнівниками високої християнської культури. Проте скандинави створили власну самобутню культуру. Так, вони створили власну писемність, багатою була народна епічна творчість. Острів Ісландія, заселений вікінгами в ІХ – Х ст., — місце унікальних пам’яток культури германських племен Північної Європи. З давніх часів ісландці зберегли саги про подвиги вікінгів та їхніх давніх богів. Співцями цих сан були скальди. Поети і воїни одночасно. У ХІІІ ст. ці легенди були записані у книгах, з яких ми можемо відтворити побут, духовний світ і образи героїв давніх германців.
До прийняття християнства і поширення латинських букв у Скандинавії використовувалося рунічне письмо. Руна у перекладі означає таємниця. Руни – особливі знаки, літери, яких у ІХ ст. нараховувалося 24, а згодом – 16. Абетка називалася фатарк: саме так вимовлялися перші шість рун. Руни були утлуватої форми і як правило вирізалися на зброї, предметах культу. Каменях. Вважалося. Що вони можуть захистити в бою, допомогти одужати тощо. Руни використовувалися і для гадання жрецями. Згідно з легендами руни з підземного царства приніс бог Один.
Рунічний камінь. Данія, Х ст.
Головним богом (асом) був Один (давні германці називали його Вотаном). Саме до його володінь, у Валгаллу, небесні діви — валькірії — приводять душі загиблих у бою воїнів. Тут, в очікуванні вирішальної битви проти сил зла, вони відпочивають і бенкетують. З інших богів найвідомішим був Тор (давньогерманський Донар). Він кидав свій важкий молот у хмари і викрешував блискавки. Дружиною Одина (Вотана) була Фрейя — богиня добрих врожаїв і родючості, покровителька родини і шлюбу. Сили зла уособлювали богиня смерті і потойбічного світу Хель, жахливий дракон Фафнір і вовк Фенрір. Кривдили людей також маленькі злі тролі, які стерегли багатства земних надр.
Германці й скандинави ставилися до своїх богів досить незвично. Вони приносили їм жертви (інколи навіть людські) на кам’яних вівтарях у священних гаях. Але вони не просили у богів захисту і допомоги, а вимагали його. Якщо боги не виконували того, що від них вимагалося, то їх могли полишити і звернутися до інших. Пісні про давніх богів, записані в Ісландії, увійшли до збірника “Едда”. Містяться в ньому й пісні про давніх героїв, про їхні звитяги та боротьбу проти сил зла.
Найвідоміший давній герой із оспіваних в “Едді” — Сігурд. Він убив величезного жахливого дракона Фафніра і викрав золото нібелунгів — підземних карликів-ковалів. За легендою, той, хто володів тим скарбом, мав величезну владу і талан у всіх справах. Але золото нібелунгів не принесло щастя Сігурду. Заздрісний король Гунтер вирішив заволодіти скарбом. Разом із братами Гунтер убив володаря золота і захопив скарб нібелунгів, схований Сігурдом на дні Рейну. Але цим боротьба за “рейнське золото” не завершилася. Король гунів Аттіла вбив Гунтера та його брата і заволодів чарівним скарбом. Помститися за Гунтера вирішила його сестра Гудрун, яка була дружиною Аттіли. Ця помста була приголомшливою за своєю жорстокістю. Гудрун повбивала власних синів, дітей Аттіли, нагодувала чоловіка стравою з їхнього м’яса, а вночі вбила Аттілу його власним мечем і спалила будинок.
На ґрунті цих легенд у ХІІІ ст. в Німеччині з’явилася “Пісня про Нібелунгів”. Головною відмінністю її від легенди з “Едди” є те, що герої — середньовічні німецькі рицарі.
Скандинавська міфологія сповнена похмурих образів. У них відбилася сурова драма реального життя. У „Передбаченнях вельви” передбачалася загибель світу. Спочатку загине добрий бог Бальдр. Це призведе до всесвітньої катастрофи. Люди знищать один одного у братовбивчій війні. Вовк Фенрір зірветься з цепу і зїсть Одіна. Фафнір підніметься з океану і ядовитим диханням вразить Тора. Зрештою загинуть всі і люди і боги. Але з попелу виникне нове життя, встановиться мир, добро і щастя.
Ісландські саги містять також описи реальних історичних подій. Саме з них історики дізналися про відкриття Північної Америки Лейвом Щасливим, про давніх правителів Норвегії, про завоювання норманами Англії.
Перевірте, як запам’ятали
6. Назвіть наймогутніших правителів Скандинавських держав у ХІІ-ХV ст.
Подумайте і дайте відповідь
Виконайте завдання
|
Ім’я бога |
Природна сила. Яку він уособлює |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Для допитливих
Українська