§ 25. Північно-Східна Русь. Утвореня та зміцнення Московської держави
Ви дізнаєтеся
· Чим різнилися у розвитку Володимиро-Суздальське князівство і Новгородська земля?
· Як було зупинено німецький „наступ на Схід”?
· Про монгольську навалу та її наслідки.
· Як на просторах Північно-східної Русі постала Московська держава?
1. Володимиро-Суздальське князівство
Починаючи з 30-х рр. XII ст. Київська Русь стала розпадатися на окремі князівства. До середини XII ст. Русь розпалася на 15 князівств, які лишалися лише у формальній залежності від Києва. Одначе, на цьому процес розпаду не припинився: князівства продовжували ділитися, і протягом XII ст. політична карта Русі нагадувала клаптикову ковдру. На початку XIII ст. на Русі вже існувало близько 50 земель-князівств. Одним з наймогутніших князівств було Володимиро-Суздальське.
Північно-Східна Русь завжди була далекою окраїною східнослов’янських земель. До IX ст. тут жили фіно-угорські та балтські племена. Лише на зламі IX – X ст. сюди з новгородської землі почали переселятися ільменські слов’яни, а з південного заходу — в’ятичі. Від іншої частини Київської Русі ці землі відокремлювали густі й важкопрохідні ліси, тому цей край часто називали Залісним. У літописах збереглася згадка про те, як у XIII ст. під час князівських усобиць війська двох ворогуючих князів загубились у лісах, і тому битва не відбулася.
Чому східні слов’яни переселялись у глухі, забуті Богом місця, що приваблювало їх тут? По-перше, у межиріччі Волги, Оки та Клязьми було досить придатної для рільництва землі. На сотні кілометрів простягалися заливні луки. Густі ліси були багаті на гриби, ягоди, давали велику кількість хутра; річки та озера кишіли рибою. За наполегливої праці ті землі могли дати все необхідне для життя людини. По-друге, Північно-Східна Русь майже не страждала від нападів загарбників. Сюди не докочувалися навали степовиків і дружини варягів. Для всіх завойовників перешкодою ставали непрохідні лісові гущавини.
В XI – XII ст., коли ці землі стали найактивніше заселятися, тут поряд зі старими містами (Ростов, Муром, Рязань) виникли нові — Ярославль, Суздаль, Владимир-на-Клязьмі, Переяславль-Залеський та ін. Підноситися Владимиро-Суздальське князівство, яке спершу називали Ростовським, потім Ростово-Суздальським (за назвами головних міст — Ростова і Суздаля) стало за князя Юрія, прозваного Долгоруким.
Своє прізвисько Юрій Долгоруков отримав, мабуть, не за особливості побудови свого тіла. Просто за час свого княжіння він постійно простягав свої “довгі” руки з Суздаля, своєї столиці, у різні частини Руської землі, постійно брав участь у князівських усобицях, намагаючись підкорити інші землі. Він вів боротьбу за загарбання Новгорода, втручався у справи далекого Галицько-Волинського князівства і намагався закріпити за собою великокняжий престол у Києві. Постійно воював Юрій Долгорукий з Волзькою Булгарією, яка намагалася перешкоджати торгівлі купців його князівства, блокуючи шляхи на Схід і на Каспій. З ім’ям Юрія Долгорукого пов’язана перша літописна згадка про місто Москву. У 1147 р. він написав до свого тимчасового союзника у міжкнязівських усобицях чернігівського князя Святослава Ольговича: “Прийди до мене, брате, у Москов”, запрошуючи на переговори. Ця дата вважається часом заснування Москви — столиці сучасної Росії. Двічі за своє життя захоплював Юрій Долгорукий Київ, володіння яким залишалося символом першості для руських князів. З 1155 р. він жив у Києві, одначе тримав себе так, що кияни казали, буцімто князем їм “не ужити”. У 1157 р. Юрій Долгорукий раптово помер (за деякими свідоцтвами — від отрути).
Юрій Долгорукий залучав до переселення на свої землі селян з інших князівств, надаючи їм на перший час різноманітні пільги, сприяв господарському освоєнню нових земель. Він був одним з перших видатних державних діячів Північно-Східної Русі, за якого ці землі перетворились у молоде і могутнє Ростово-Суздальське князівство.
Коли Юрій Долгорукий після тривалої боротьби завоював Київ і осів там, він переселив сюди і свого сина Андрія. Однак Андрій, який не любив Київ, усупереч волі батька повернувся в Ростово-Суздальську землю. Столицею своєю він зробив Владимир-на-Клязьмі. Після смерті батька він став князем тепер уже Владимиро-Суздальського князівства — Андрієм Боголюбським (1157 – 1174 рр.). Він влаштовував, як і його батько, військові походи проти Новгорода, Волзької Булгарії та Києва. Однак, якщо батько бажав зайняти великокняжий київський престол, то син вирішив просто знищити давню столицю Русі. У 1169 р. військо Андрія Боголюбського штурмом взяло Київ і пограбувало його.
Прямуючи додому після зруйнування Києва, Андрій забрав із собою одну з київських святинь — мальовану у візантійському стилі ікону Богоматері, що була до того у Вишгороді. Як свідчить літопис, коні, що везли візок з іконою, зупинилися на околиці Владимира, і ніяка сила не могла зрушити їх з місця. Довелося князеві ночувати серед поля. Під час сну Андрієві привиділася Богородиця, яка наказала йому заснувати церкву на цьому місці, а ікону відвезти до Владимира. Разом із церквою князь побудував і палац. Його нова резиденція дістала назву Боголюбово, а сам князь — прізвисько Боголюбський. Згодом цю ікону перевезли до Успенського собору, що у Владимирі, а згодом до Москви. Ікона “Богоматері Владимирської”, як її почали називати, вважалася головною святинею Московії…
Більшість воєнних походів Андрія Боголюбського були невдалими. У невдачах він звинувачував бояр і влаштовував розправи. Зрештою бояри-змовники вбили свого князя.
Після боротьби за владу між братами Андрія Боголюбського, новим князем став Всеволод Велике Гніздо (1176 – 1212 рр.). Своє прізвисько він отримав за те, що мав вісім синів і вісім онуків, усі наступні князі владимирські й московські до Івана Грозного включно були його нащадками.
Всеволод зійшов на княжий престол у 22-річному віці і княжив 36 років. Всеволод мав титул великого князя владимирського і вважався наприкінці XII ст. найсильнішим князем у Східній Європі. Автор “Слова о полку Ігоревім” поетично оспівував могутність князя: “Великий князю Всеволоде! Ти можеш Волгу веслами розплескати, або Дон шоломами своїх воїнів вичерпати”. Всеволод продовжував політику свого брата Андрія Боголюбського, вів війни проти сусідів, але на відміну від нього — набагато успішніше. Причина не лише у військовій вдачі князя, а й у тому, що він зумів спершу навести лад у своєму князівстві.
На початку свого правління всі сили Всеволод спрямував на боротьбу проти боярства, яке не бажало посилення князівської влади. У цій боротьбі він спирався на міста і дворянство. Саме за нього у Владимиро-Суздальському князівстві стала збільшуватися кількість дворян — людей, які служили князеві й отримували за це землю, прибутки та інші привілеї. Дворяни обіймали всі основні посади у князівстві: у війську, судочинстві, збиранні податків. Підкоривши своїй владі бояр, Всеволод став чимраз більше втручатись у справи інших князівств і вести війни проти сусідів. Він здійснив кілька успішних походів до Рязанського князівства і підкорив його. Похід князя Всеволода на Волзьку Булгарію 1183 р. також закінчився блискучою перемогою. Тривалу боротьбу він вів і за те, щоб підкорити Новгородську землю, але не зміг цього досягти.
Ще за життя Всеволод почав надавати окремі наділи своїм синам. Після смерті Всеволода Велике Гніздо 1212 р. єдине Владимиро-Суздальське князівство було переділене на сім окремих князівств, де правили діти Всеволода.
У першій половині XIII ст. Північно-Східна Русь розпалася на окремі землі-князівства.
2. “Пан Великий Новгород”
Особливе місце серед руських князівств посідав “Пан Великий Новгород”, як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювали величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря і узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги і Оки на півдні.
У цих землях був холодніший клімат, ніж у Подніпров’ї та Південно-Західній Русі, і не такі родючі ґрунти. Тому заняттям населення цих земель, окрім рільництва, було тваринництво, городництво, полювання, рибальство тощо.
З давніх часів у Новгороді склався своєрідний, відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, запрошувати князя на престол. Князівської династії у Новгороді не було. З 1095 р. до 1304 р., приблизно за 200 років на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був, передовсім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Дружина князя була, одначе, лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Тому ніколи князі, спираючись на дружину, не могли захопити владу в місті. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він кепсько захищає їхні інтереси, але бувало, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.
Вирішальне значення для визначення стосунків між новгородцями та їхнім князем мали події 1136 р., коли новгородці визнали неспроможним захищати місто князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) і прогнали його. Відтоді в разі запрошення нового князя з ним укладали спеціальну угоду — ряд. За тим договором князеві заборонялося втручання у справи міського управління, карати несправедливо новгородців, змінювати посадових осіб і набувати власність у новгородських землях. Князь остаточно перетворився у посадову особу, яка не мала вищої влади та була підпорядкована вічу — народним зборам.
Вищим органом влади у Новгороді було віче. До його складу входило, однак, не все чоловіче населення міста, а лише 400 – 500 найзаможніших новгородців — велике боярство і багате купецтво. Боярство було вищим станом новгородського суспільства. Саме багаті боярські родини тримали у своїх руках керівництво політичним життям міста. Бояри володіли землями, лісами, рибними угіддями, що давали їм хутра, мед, віск, рибу та інші продукти. Багатими дарами новгородської землі торгували купці, що також відігравали вирішальну роль у житті міста. Зовнішня та внутрішня торгівля була основним джерелом багатства Новгорода. Власне в Новгороді, раніше, ніж в інших містах Русі, з’явилися об’єднання купців, розвинулася система надавання кредитів і позик. Новгородські купці володіли великими складами, коморами, річковими та морськими суднами. Вони будували розкішні кам’яні будинки і гарні церкви.
На новгородському вічі обирали основних представників міської влади: посадника, тисяцького і владику (архієпископа).
Повноваження вищих посадових осіб Новгородської республіки
|
Посадник |
Архієпископ |
Тисяцький |
|
Управляв усіма новгородськими землями. Очолював новгородський суд. Призначав і звільняв посадових осіб. Наглядав за діяльністю князя. Виступав із князем на чолі війська. Вів переговори з іншими державами |
Зберігав скарбницю. Очолював «Раду панів». Наглядав за торговельними мірами. Керував зовнішньою політикою. Очолював церковний суд. Контролював ведення Новгородського літопису. Мав служилих людей і власний полк |
Керував міським населенням. Збирав податки. Командував міським ополченням. Очолював торговельний суд |
Отже, після подій 1136 р. у Новгороді до влади доступилася міська аристократія — боярство, купецтво та архієпископ. Установилася форма державного правління, що дістала назву аристократичної республіки, за якої реальна влада належала міській аристократії.
Новгород був одним із найбільших міст Європи. Тут уже 1044 р. кам’яними стінами було обнесено дитинець — центр міста, а не пізніше XII ст. дерев’яними стінами на земляному валу оточено ціле місто. Новгород був для свого часу містом високої культури. Вулиці міста вкривала дерев’яна бруківка, що постійно оновлювалися, існували складні дренажні системи для відведення ґрунтових вод. Новгород був, мабуть, єдиним містом у середньовічній Європі, де більшість населення була письменною. Під час розкопок археологи знайшли більш як 800 берестяних грамот, на яких робили ділові та побутові записи, вчили грамоті дітей, писали нотатки до дружини, заповіти, вірші, листи коханим, боргові розписки і т.ін. Навіть прості теслярі позначали буквами колоди у зрубах.
У Новгороді було багато прекрасних архітектурних пам’яток. Син Ярослава Мудрого побудував тут Софійський собор, що став суперником за своєю красою і монументальністю Софії Київської. Дивували гостей міста своєю суворою, стриманою і величною красою собори Антоньєва і Георгіївського монастирів, церква Спаса на Нередиці з її чудовими фресками та багато інших пам’яток. Лівобережна і правобережна частини Новгорода з’єднувалися славнозвісним мостом через р. Волхов. На цьому мості завжди з’ясовували стосунки у кулачних бійках ворогуючі політичні угруповання, з нього скидали у Волхов засуджених до смертної кари злочинців.
Софійський собор у Новгороді. ХІ ст.
3. Невська битва та Льодове побоїще
Протягом XIII ст. вся Прибалтика, крім Литви, опинилася під владою хрестоносців. Рицарі наблизилися до північно-західних кордонів руських князівств, але зупинятись не збиралися, оскільки серйозного опору зустріти не сподівалися.
Боротьба за руські землі виявилася набагато важчою, ніж уявляли собі хрестоносці. Руські князі вміло командували своїми дружинами, які завдали чимало відчутних поразок рицарям. Князь Ярослав Всеволодович на чолі новгородського і переяславського війська вщент розбив хрестоносців 1234 р. під Юр’євом. Навесні 1238 р. князь Данило Галицький розгромив тевтонських рицарів, що захопили місто Дорогичин. За словами літописця, Данило проголосив напередодні битви: “Не личить держати нашу Батьківщину крижевникам (хрестоносцям)!” То були перші перемоги руських князів над завойовниками.
Але на цьому боротьба не припинилася. Мечоносці й тевтонці, зазнавши 1237 р. значних втрат у боротьбі проти русичів, об’єдналися. Східна частина Тевтонського ордену дістала назву Лівонський орден. Із Німеччини прибули на допомогу нові численні загони рицарів і почали готуватися до нового наступу.
Першого удару завдали шведи. Влітку 1240 р. вони висадилися на землях Новгородської республіки біля гирла Неви і просунулися до місця, де в неї впадає річка Іжора. Частина шведських рицарів висадилася на лівий берег Неви і розбила там табір, а частина залишилася на кораблях поряд із табором.
Коли про висадку шведів дізнався 18-річний новгородський князь Олександр Ярославович, він вирішив діяти швидко і рішуче. На чолі невеликої новгородської дружини він рушив назустріч ворогові й 15 червня 1240 р. зненацька напав на шведський табір. Після запеклого бою шведи ганебно втекли на свої кораблі, залишивши табір і поранених, і відпливли додому. Загинуло в тій битві понад 200 знатних рицарів, а інших — “безліч”. Перемога над шведами принесла князеві Олександру Ярославовичу гучну славу та ім’я Невський.
Того ж року перейшли в наступ німецькі рицарі. Вони заволоділи Псковом і всією Псковською землею та вторглися в Новгородську землю. Боротьбу проти загарбників знов очолив Олександр Невський. Він вибавив од рицарів Псков і Псковську землю, а потім рушив на захід — проти головних сил ордену. Вирішальна битва сталася 5 квітня 1242 р. на кризі Чудського озера і закінчилася блискучою перемогою русичів. Її назвали Льодовим побоїщем.
Льодове побоїще 5 квітня 1242 р.
Князь Олександр Невський розташував свої війська на березі озера так, щоб сама битва розгорталася на його кризі. Він врахував те, що на кризі його піхоті буде легше, ніж важкоозброєним рицарям-кіннотникам. Військо німецьких рицарів побудувалося своїм звичним бойовим порядком — тупим клином. Попереду йшли важко озброєні кіннотники, а за ними — піхота. Своїм клином рицарі завжди розривали бойові порядки ворога на дві частини, а потім оточували і знищували їх. Олександр вирішив використати це і розмістив найсильніші загони з обох боків, на флангах. У засідці розмістилася княжа дружина. Коли розпочалася битва, німецький клин заглибився в центр руського війська і міцно загруз у рядах піхоти. З обох боків відразу вдарили русичі, змішуючи ряди ворога, а в тил несподівано вдарила княжа дружина. Хрестоносці почали втікати. Слабка квітнева крига не витримала ваги закутих у панцирі рицарів та їхніх коней, і вони потопилися в озері. Руські дружини вщент розгромили хрестоносців: понад 500 рицарів загинуло в битві, 50 потрапило у полон. Незабаром посол ордену прибув до Новгорода, урочисто заявив про відмову від зазіхань на руські землі й попрохав відпустити полонених.
наступного року хрестоносці кілька разів намагалися поновити наступ, але щоразу полки Олександра Невського відбивали ці напади. У 1243 р. було укладено мир, за яким встановлювався кордон між Новгородом і Лівонським орденом. Перемоги руських князів над рицарями-хрестоносцями зірвала плани останніх під гаслами християнізації підкорити ці землі.
4. Монгольська навала, золотоординське іго
На початку ХІІІ ст. у далеких степах на північ від Великого Китайського муру під владою Чінгісхана об`єдналися монгольські племена. Європейці часто називали монголів „татарами”, за назвою одного з племен, яке підкорили монголи.
Чингісхан. Китайський малюнок
Майбутній великий хан монголів Темучжин народився між 1155 і 1167 р. (китайські та іранські джерела наводять різні дати його народження). У стародавній легенді про народження Темучжина говориться, що він був сином голубого вовка і дикої лані. У дійсності його батьком був вождь одного з могутніх родів південних монголів. Батька майбутнього великого хана отруїли, коли хлопчику ще не виповнилося восьми років. Очолюване батьком об’єднання монголів розпалося. Коли Темучжин підріс, він зібрав дружину і приступив до відновлення влади батька. У драматичній боротьбі він неодноразово опинявся за крок до загибелі. Проте Темучжин зумів об’єднати більшість монгольських племен. Його вважали безжалісним і підступним стосовно ворогів. За необхідності він міг відступити, а для досягнення своєї мети використовував будь-які засоби. Так, Темучжин не зупинився навіть перед убивством брата, якого запідозрив у змові. Завдяки власним зусиллям він пройшов важкий шлях від напівжебрака до вождя усіх монголів. У результаті цього 1206 р. на курултаї (зібранні) вождів племен, які визнали його владу, Темучжина проголосили Чингіс Каганом («Царем Всесвіту»). Так була заснована Монгольська держава.
Підкоривши собі більшість монголів, Чингісхан здійснив ряд перетворень, що зміцнили його владу, а згодом сприяло успіхам у завойовницьких походах. Зокрема, було запроваджено десяткову систему організації суспільства й армії.
Усе доросле населення поділялося на тумени (10 тис. осіб), тисячі, сотні й десятки. Десяток зазвичай збігався з однією монгольською родиною. Такий поділ зберігався як у мирний, так й у воєнний час. На чолі кожного загону (десятку, сотні й т. д.) стояли командири, які призначалися з кращих воїнів. Було чітке підпорядкування нижчого вищому. Якщо хоча б один з десятку тікав із поля бою або зраджував свого хана, то покаранню підлягав увесь десяток, якщо у зраді був винний десяток у цілому — каралася сотня.
Ці перетворення дали змогу Чингісхану створити могутнє військо. Завдяки цьому порівняно нечисленний народ (близько 100 тис. воїнів: у кочовиків воїном був кожен четвертий або третій) зумів підкорити своїй владі півсвіту. Перший завойовницький похід монголів був спрямований проти Китаю (імперія Цзінь).
Монгольські завоювання
|
Дата |
Подія |
|
1211 р. |
Початок завоювання Чингісханом Північного Китаю |
|
1219—1223 рр. |
Завоювання монголами Середньої Азії |
|
1221 р. |
Підкорення монголами Закавказзя |
|
1223 р. |
Битва на річці Калка між русько-половецькими і монгольськими військами. Перша зустріч русичів з монголами |
|
1229 р. |
Захоплення Кореї |
|
1236 р. |
Знищення монголами Волзької Булгарії |
|
1237—1241 рр. |
Підкорення онуком Чингісхана Батуханом (Батиєм) руських земель |
|
1241—1242 рр. |
Похід Батия до Центральної та Східної Європи |
|
50-60-ті рр. ХІІІ ст. |
Підкорення монголами Ірану, Месопотамії та Сирії |
|
1258 р. |
Здобуття монголами Багдада |
|
Кінець 50-х рр. |
Із підкоренням південних провінцій під владою монголів опинився увесь Китай |
|
1274, 1281 рр. |
Дві спроби монголів підкорити Японію завершилися невдало |
По завершенні війни з імперією Цзінь на курултаї було схвалено рішення про великий західний похід з метою довершити війну проти половців, а заразом покарати Волзьку Булгарію і Русь. Монголи не звикли прощати образ. Бо ще у 1223 р. руські дружини і половці дали бій монголам на р. Калка, які здійснювали розвідувальний похід у причорноморські степи.
Битва на Калці 31 травня 1223 р.
Очолив похід онук Чингісхана Бату (Батий). Його найпершим радником став Субеде (Субудай). Армія монголів (30 – 40 тис. воїнів) рушила на захід. Першою жертвою стала Велика Булгарія. Після цього монголи підійшли до кордонів Рязанського князівства. Батий вислав до рязанців послів по “десятину”, тобто вимагав дати йому десяту частину людей, коней, зброї. На що рязанський князь Юрій відповів: “Тільки коли нас не буде, все те ваше буде”. Той бій рязанці програли. Монголи після жорстокої облоги взяли Рязань, а мешканців знищили. Загинув і князь. Розоривши Рязань, орда рушила на Владимиро-Суздальське князівство. По дорозі монголів наздогнав загін рязанського боярина Євпатія Коловрата. 1700 вояків мужньо напали на орду, завдавши їй значних втрат. Проте всі герої загинули. Владимиро-суздальський князь Юрій Всеволодович від’їхав на північ своїх володінь збирати сили, давши наказ обороняти Владимир-на-Клязьмі. Монголи взяли місто в облогу і завоювали його. Загинула княжа сім’я. Сам князь через необачність був несподівано атакований монголами в таборі на річці Сіті й загинув разом зі своїм військом.
Пограбувавши князівство, монголи рушили на Новгород. По дорозі вони затримались на два тижні під стінами містечка Торжок, яке мужньо оборонялось.
Весняне бездоріжжя і втрати змусили Батия повернути назад. У верхній течії Оки орда несподівано застрягла на сім тижнів біля Козельська. “Зле місто”, як його назвали монголи, зрештою було взято, а всі його мешканці загинули.
Після відпочинку і поповнення 1239 р. орда знову рушила в похід, тепер уже на південь. Розоривши Чернігівське і Переяславське князівства, взимку 1240 р. монголи оточили Київ. Обороною Києва керував воєвода Дмитро, поставлений князем Данилом Галицьким. Кияни мужньо захищалися, але монголи в районі Лядських воріт увірвалися до міста. Останнім пунктом оборони Києва стала Десятинна церква. Хоробрі захисники загинули під уламками церкви. Поранений воєвода Дмитро потрапив у полон до монголів. Його мужність викликала захоплення у монголів, і за наказом хана йому було збережено життя.
Після загарбання Києва Батий рушив далі на захід. Він з вогнем і мечем пройшовся землями Галицько-Волинського князівства, спалив Володимир, Галич та інші міста.
Розоривши руські князівства, війська монголів не зупинилися. Похід у Європу, як і всі попередні, був ретельно підготовлений. Монголи пройшлися Польщею, Угорщиною, Чехією, Далмацією, Сербією, Болгарією. Повернувшись у степи монголи заснували у Причорноморських і Прикаспійських степах державу, що отримала назву Золота Орда, яка, встановивши своє панування, стала вагомим чинником у подальшій історії руських князівст.
5. Початок піднесення Москви
1147 р. прийнято вважати роком заснування Москви за князювання владимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише у XIII ст. після монголо-татарської навали. Ймовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247 – 1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. XIII ст. Доти Московське князівство входило до складу Владимирського князівства.
Родоначальником династії московських князів став молодий син Олександра Невського — Данило. Це удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні придбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславом. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Юрій усе своє життя провів у боротьбі проти тверського князя за Велике князівство Владимирське, але загинув в одній із сутичок. По його смерті князем став брат Іван Данилович Калита (1325 – 1341 рр.). Слово “калита” означає “грошовий мішок”. Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.
У 1325 р. Іван Калита перевіз до себе на проживання пристаркуватого митрополита галицького Петра Волинця. Через рік Петро помер. Його поховали в недобудованому Успенському соборі. По деякім часі Петро вже прославлявся як святий. Наявність святих мощей Петра і резиденції митрополита перетворили Москву на духовний центр Північно-Східної Русі, а московські князі почали претендувати на політичне панування в регіоні. Важливим у зростанні Москви став перехід на службу до московського князя боярських родин із різних міст колишньої Київської Русі.
Заповітною мрією московських князів було отримати ханський ярлик на велике князювання, а це означало право на збір данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви у боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувались будь-які засоби: підступи, доноси, вбивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті. Політику Івана Калити продовжили його сини і онуки.
6. Правління Дмитрія Донського. Куликовська битва
У 1362 р. московським князем став дев’ятилітній Дмитрій Іванович (1362 – 1389 рр.). Молодому князеві довелось обстоювати своє велике князювання у боротьбі проти суперників: рязанських, нижньогородських, тверських князів. Також у Москви з’явився новий ворог — Литва. Князь Ольгерд у 1368, 1370, 1372 рр. ходив походами на Москву і двічі брав її в облогу.
На відміну від своїх попередників, Дмитрій більшість питань вирішував силою, а не хитрістю та обманом. Майже кожен рік йому доводилося воювати. У 1375 р. Дмитрій, організувавши великий похід проти Твері, примусив її визнати його владу і відмовитися від претензій на велике князювання. Також він припинив платити данину Орді та перший із князів передав владу своєму синові Василію І без дозволу Орди. Тим давній союз між Москвою та Ордою було розірвано. Москва заявила про свій намір позбавитися монгольської зверхності. Сприяло здійсненню такої політики те, що в Орді точилася боротьба за владу між її правителем Мамаєм, що поширював свою владу на її західні володіння і Тохтамишем, що підпорядкував собі середньоазвйські володіння.
Але було зрозумілим, що позбавитися монгольського панування не буде легким. Обидві сторони ретельно готувалися до вирішальної битви. Мамай зібрав величезне військо (за різними відомостями — від 100 до 200 тис. вояків) із татар і найманців генуезців, а також уклав союз із литовським князем Ягайлом, який рухався на допомогу Мамаєві з 80-тисячним військом. Дмитрій Іванович теж зібрав велике військо — 100 – 150 тис.
Обидва війська зійшлися на Куликовому полі, де в Дон впадає річка Непрядва.
Військо Дмитрія вишикувалось у чотири лінії: попереду розташувався сторожовий полк, за ним знаходився передовий полк, в якому, як простий ратник, стояв сам Дмитрій. Далі — великий полк, якого з флангів прикривали полки лівої та правої руки. Позаду стояв резервний полк. Також Дмитрій вирядив сильний кінний загін у засадний полк. Татари розташували свої війська таким чином, щоб охопити війська Дмитрія з флангів, оточити і знищити їх.
Якщо вірити літописцю, бій розпочався вранці 8 серпня 1380 р. з герцю татарського воїна Челубея і руського Олександра Пересвєта. Розігнавши своїх коней, обидва воїни зіткнулись у відчайдушнім двобої та обидва впали мертвими. Після цього основна маса татар посунула в атаку. Зім’явши передовий полк і полк лівої руки, татари почали оточувати основні сили московитів.
Ранок на полі Куликовому. З картини О. Бубнова
У вирішальний момент із засідки в тил татарам ударив засадний полк, який рішуче змінив перебіг бою. Татари стали відступати. Відступ переріс у втечу. Татари зазнали поразки. За перемогу на Куликовому полі Дмитрія Івановича прозвали Донським. Ця перемога, хоч і не покінчила остаточно з татарським пануванням, але підірвала сили Орди.
Куликовська битва 8 вересня 1380 р.
Розгромленого Мамая схопив хан Тохтамиш і стратив. Було відновлено єдність Золотої Орди під владою Тохтамиша. У 1382 р. він несподівано підступив до Москви і спалив її. Дмитрій швидко відбудував столицю, але йому знову довелося визнати зверхність Орди і навіть відправити заручником свого малолітнього сина Василія.
Сам Дмитрій несподівано помер 1389 р. В історії він залишився як організатор перемоги на Куликовому полі та будівник перших кам’яних стін навколо Москви. Стіни ці будувалися з білого каменю, і відтоді її називають білокам’яною. Крім того, Дмитрій здійснив ще одну справу, яка мала далекосяжні наслідки для Московської держави. Він змінив систему успадкування престолу, яка існувала ще з часів Київської Русі. Він домігся від свого брата Владимира Андрійовича, що прославився під час Куликовської битви і дістав прізвисько Хоробрий, відмовитися від права престолонаступництва на користь сина Дмитрія — Василія. Тепер влада від великого князя, а згодом царя, переходила від батька до сина, а не до брата. Ще одним наслідком правління Дмитрія Донського стала остаточна перемога Москви в боротьбі проти Твері за володіння Великим князівством Владимирським, яке остаточно стало вотчиною наступників князя. Цей факт перетворив Москву в одного з регіональних лідерів (поряд з Ордою і Литвою), що змінювало ситуацію у Східній Європі.
Утворення Московської централізованої держави (XIV-XV ст.)
7. Становлення Московської держави. Іван ІІІ
По смерті Дмитрія Донського наступником став його син Василій I (1389 – 1425 рр.). Він не відзначався ані гучними перемогами, ані значними реформами. Проте за його правління було зроблено першу спробу приєднання значних володінь і створено ту соціальну базу, на яку спиралася влада великого князя — боярство. Це були великі землевласники, які отримали свої землі у спадок і походили з родів удільних князів.
У 1393 р. Василій I ліквідував Нижньогородське князівство і приєднав його до Москви. Але на шляху до подальших придбань Москви стали Литва і Орда.
25 років правління вже в новому, XV ст. були для Москви тяжкими: три війни проти Литви; перший набіг кримських татар під проводом Єдигея в грудні 1408 р., що був занадто спустошливим для Москви; постійні конфлікти з Новгородом, а на додаток смерть старшого сина, наступника Івана, що призвела до відродження старого конфлікту — хто правитиме по смерті великого князя — син, брат чи небіж.
Переміг у міжусобній боротьбі Василій II, який у цій боротьбі втратив зір, за що дістав прізвисько Темний.
Василій ІІ (1425-1462 рр.) продовжив політику зміцнення Москви як центру Північно-Східної Русі. Всі, хто зазіхав на його владу, підлягали знищенню. Успіхи його політики були забезпечені не особистими якостями (він був пересічним, слабким і підступним), а його радниками. Свою недалекоглядність він особливо переконливо виявив у заповіті, яким знову переділив князівство на уділи для синів. На щастя Москви, попередня централізаторська політика пустила настільки могутнє коріння, що нового розпаду володінь не сталося.
Його наступник Іван ІІІ (1462-1505 рр.) продовжив політику, започатковану його попередниками. У 1471 р. московське військо рушив на Новгород. На р. Шелоні відбулася битва, в якій новгородці зазнали поразки. Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста було знято і відвезено до Москви. Відтоді всі новгородські землі остаточно увійшли до складу Московської держави.
З приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, й 1485 р. тверичі визнали владу Івана ІІІ. Того ж року Іван ІІІ оголосив себе “государем всея Русі”, в офіційних документах почала з’являтися назва “Росія”. До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ’я після загибелі Візантійської імперії. З’явилася сумнівна теорія, що Москва — то третій Рим. Для підтвердження своїх претензій Москва запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.
Зростаюча могутність дала змогу Іванові ІІІ остаточно позбутися монгольської залежності. У 1476 р. він перестав сплачувати данину, а 1480 р., коли хан Ахмед посунув на Москву військом, вивів йому на зустріч своє. Тиждень стояли два війська на протилежних берегах Угри, не наважуючись розпочати битву. Зрештою, 11 листопада 1480 р. ханське військо відступило. Цей день вважається датою падіння монголо-татарського іга.
При великому князі існував дорадчий орган – Боярська дума, членів якої князь призначав з числа знаті. До порад Думи князі як правило дослухалися.
Важливою справою Івана ІІІ було створення в 1497 р. першого збірника законів Московської держави — Судебника. У ньому було чітко визначено владні повноваження посадових осіб, норми покарання за злочини. Судебник також започаткував юридичне оформлення залежності селян від їхніх землевласників. Було встановлено Юріїв день (26 листопада), за тиждень до якого і тиждень по якому селянинові дозволялося переходити до нового господаря. Крім того Іван ІІІ започаткував створення центральних урядових установ – приказів, що відповідали за певну, доручену їм ділянку управління державою.
Отже, за Івана ІІІ було в основному завершено консолідацію земель Північно-Східної Русі в єдину Московську державу, зміцнено владу великого князя, який став іменуватися государем. На карті Європи постала нова централізована держава, що повела боротьбу за панування у Східній Європі.
8. Культура Московської держави
Монголо-татарська навала остаточно визначила різбіжність історичних долей різних частин колишньої Київської Русі. Це відповідно мало значний вплив і на культурні процеси. Ті регіональні відмінності, які існували за часів Русі, стали ще більш відчутними. Культура Північно-Східної Русі формувалася на основі культурних надбань Володимиро-Суздальського, Новгородського, Псковського та інших князівств.
Монгольсько-татарська навала завдала значних збитків культури цього регіону: зруйновано і знищено безліч пам`яток, втрачено велику кількість ремісничих спеціальностей; до мінімуму зведено попит на мистецькі витвори; перервано традиції у розвитку культури. Лише на межі ХІІІ-ХІV ст. стало відчутне пожвавлення культурного життя, а з середини ХІV ст. почалося піднесення. Центром піднесення стала Москва. Це було пов`язано з тим, що Москва стала центром об`єднання земель Північно-Східної Русі, а згодом очолила боротьбу проти монголо-татарського іга.
Наочним пожвавленням культурного життя стало кам`яне монументальне будівництво, що наприкінці ХІV ст. набуло широкого розмаху. Правда кам`яні споруди московських майстрів помітно поступалися зразкам володимиро-суздальської архітектури. Витвори московських архітекторів у Звенігороді й Загорську, які збереглися до наших часів, – це порівняно невеликі храми. Всі спроби відновити самостійно будівництво великих храмів не мало успіху. Так, при зведенні Успенського собору у Москві він завалився. Лише після запрошення італійських майстрів вдалося вдалося реалізувати амбітні проекти московських царів. Хоча архітектурний ансамбль Московського кремля будувався за допомогою італійців, він мав всі риси притаманні російській культурі.
Перші кам`яні стіни московського кремля були збудовані за Дмитра Донського. Збудований збілої цегли він дав назву Москві „білокам`яна”. Проте за Івана ІІІ Кремль отримав стіни з червоної цегли. По периметру стіни Кремля, який мав трикутну форму у плані, мають 2,25 км, товщина – 3.5-6,5 м, висота – 5-19 м. Водночас було зведено 18 (згодом ще дві) сторожових веж. На той час Кремль був найпотужнішою європейською фортецею, зведеною у відповідності з тогочасною воєнною технікою.
Перлиною забудівлі Кремля вважається Успенський собор. Збудований за зразком собору у Володимирі. Він став кафедральним храмом митрополита всея Русі. Тут вінчали на царство, збирали Земські собори. На соборній площі було збудовано Архангельський собор. Як усипальню великих князів. Дещо раніше було зведено Грановиту палату – приміщення для урочистих прийомів, зокрема за участю іноземних послів. Архітектурною відзнакою споруд стали куполи у вигляді цибулі і шатрові чотирьохскатні дахи.
Але внесок майстрів Московії у скарбницю світової культури не обмежується архітектурним ансамблем Кремля. Іконопис став візитною карткою Московії. Найвидатнішим іконописцем був Андрій Рубльов. Він розписав собори в Троїцькому монастирі (місто Загорськ), Звенигородці, Успенський собор у Володимирі. У творах А.рубльова приваблює прагнення виразити мрію про спокійний, врівноважений духовний світ людей, які безкорисливо служать високим ідеалам. Найвідомішим його твором є ікона „Трійця”. Традиційний біблійний сюжет живописець наповнив глибоким поетичним і філософським змістом. У супереч канонам він у центрі композиції розмістив одну чашу – символ жертовної смерті. Три ангели розміщені по колу. Всі елементи ікони знаходяться у гармонійному поєднанні. Передаючи головну ідею твору – самопожертви як найвищого стану духу, який створює гармонію життя.
Нові історичні реалії вплинули і на літературу Північно-східної Русі. Після короткої перерви відновилася традиція літописання. Принципово важливого значення набула традиція включати в початкову частину нового літописного зводу розповіді про історію Київської Русі – „Повісті минулих літ” або вибірки з неї. Ще однією традицією літописання є описання подій у піднесено-патріотичному ключі і заклик до об`єднання земель колишньої Київської Русі.
Найвизначною літописною пам`яткою епохи є Лаврентіївський літопис, який доводить опис подій до 1305 р. Перший Московський літопис з`явився лише на початку ХV ст. Укладений метрополітом Кіпріаном він містить відомості про всі землі колишньої Київської Русі. У середині ХV ст. у Москві з`являється і перша всесвітня історія – „Хронограф”.
Патріотичне піднесення, що охопило Північно-Східну Русь у зв’язку з боротьбою проти монголо-татарського іга, мали відбиток і в на народній творчості. Билинні герої Київської Русі стали борцями проти татар. До ХІV ст. відноситься поява нового фольклорного жанру – історичної пісні. Приклад цього – „Пісня про Щелкана Дудентійовича”, в якій знайшли опис реальні події 1237 р. у Твері – анти ординське повстання.
Перлиною літературної творчості тієї доби стала поема „Задонщинпа”, створена рязанцем Софонієм незабаром після Куликовської битви. Вона сповнена радості і гордості за перемогу. Доповнює цей твір легендарними подробицями „Сказання про Мамаєве побоїще”.
У Північно-Східній Русі продовжувалося і складання „Житій” подвижників православної церкви (митрополит Петро, Сергій Радонежський).
Популярними на Русі були і описи подорожей у інші землі. Визначною літературною пам`яткою є «Ходіння за три моря» тверського купця Афанасія Нікітіна, який волею долі потрапв до далекої Індії. Крім опису інших країн і народів твір відбиває моральні якості автора, його непорушну відданість Батьківщини і православній вірі.
Перевірте, як запам’ятали
1. Коли розпочався процес політичної роздробленості Русі?
2. Назвіть наймогутніші держави, що постали на Північно-Східних теренах Русі.
3. За що князі Володимиро-Суздальського князівства отримали свої прізвиська: Юрій Долгорукий, Андрій Боголюбський, Всеволод Велике Гніздо?
4. Коли єдине Володимиро-Суздальське князівство розпалося на окремі землі-князівства?
5. Хто відігравав вирішальну роль в управлінні Новгородською землею?
6. Завдяки яким битвам князі руських князівств зупинив просування хрестоносців на Схід?
7. За що Олесандр Ярославич отримав своє прізвисько Невський?
8. Яка битва отримала назву „Льдове побоїще”?
9. Яке руське князівство першим зазнало моноло-татарської навали?
10. Визначте хронологічні рамки монголо-татарської навали на Русь?
11. У якому році була занована Москва?
12. Хто став родоначальником династії московських князів?
13. Яке князівство було суперником Москви у боротьбі за об`єднання земель Північно-Східної Русі?
14. Коли відбулася Куликовська битва? Хто у ній переміг?
15. У якому році Московська держава позбулася монголо-татарської залежності?
16. Що таке Судебник? У період якого великого князя він з`явився?
17. Назвіть визначні здобутки культури Московської держави?
Подумайте і дайте відповідь
1. Розкрийте причини політичної роздробленості Київської Русі.
2. Визначте особливості розвитку Володимиро-Суздальського князівства.
3. Чому у Новгороді не свормувалася власна князівська династія?
4. Чому саме Москва стала центром об’єднання земель Північно-Східної Русі? Яку політику проводили перші московські князі?
5. Як складалися відносини московських князів з Ордою; як це вплинуло на піднесення Москви?
6. Охарактеризуйте правління Дмитрія Донського. За що він дістав прізвисько Донськой?
7. Які наслідки мала Куликовська битва для подальшого розвитку Північно-Східної Русі?
8. Чим була викликана міжусобна боротьба між нащадками Дмитрія Донського? Якими були її наслідки?
9. Яка роль Івана ІІІ в об’єднанні земель Північно-Східної Русі навколо Москви?
10. Які основні джерела культури Московської держави?
Виконайте завдання
1. Порівняйте причини роздробленості імперії Карла Великого і Київської Русі.
2. Складіть план пункту “Пан Великий Новгород” і підготуйте розповідь за ним.
3. Визначте основні риси політики Івана ІІІ.
4. Заповніть таблицю: „Культура Московської держави”
|
|
Видатні пам`ятки |
Короткий опис |
|
Архітектура |
|
|
|
Живопис |
|
|
|
Література |
|
|
5. Визначте основні риси культури Московської держави.
Для допитливих
З якою метою з`явилася теорія про Москву як Третій Рим?
Українська