§ 4. Повсякденне життя Західної Європи
Пригадайте:
1.Як змінювалося життя європейців за середньовіччя?
2.Як виглядали середньовічні міста?
3.Чим харчувалися європейці у середні віки?
1. Населення Європи
Упродовж XVI — першої половини XVII ст. чисельність населення Європи постійно зростала. Передовсім це стосується XVI ст., протягом якого населення європейських країн збільшилося з 69 млн до 95—100 млн осіб. Середня щільність населення у Європі збільшилася до 30—35 осіб на 1 кв. км, що складало приблизно третину від сучасного рівня. Зростання кількості населення було особливо помітним після жахливих часів епідемії чуми (“чорної смерті”), яка спустошила Європу в XIV ст. У першій половині XVII ст. темпи зростання зменшилися, і в середині століття населення європейських країн складало 110—115 млн осіб. Причини збільшення кількості населення полягали у зростанні народжуваності, покращанні умов життя, змінах у раціоні харчування європейців.
Середня тривалість життя людини складала 30—35 років, що не виключало наявності людей, які досягали похилого віку. Більшість чоловіків умирала у віці 40—60, жінок — 20—40 років. Як і раніше, великою залишалася смертність новонароджених: лише половина з них досягала десятирічного віку. Пов'язано це було з відсутністю медичної допомоги під час пологів, нехтуванням елементарних правил гігієни. Лікарень у сучасному розумінні просто не існувало, були лише притулки для невиліковно хворих, калік і престарілих.
Жахливі санітарні умови, особливо в містах, сприяли поширенню хвороб і епідемій. У XVI — першій половині XVII ст. окремі райони Європи неодноразово вражала епідемія чуми. Під час спалаху чуми у 1629—1631 рр., що охопила майже все Середземномор'я, вмерло більше ніж половина міського населення. Німецькі землі чума спустошувала у 1624—1630, 1634—1639 рр. і наприкінці Тридцятилітньої війни. Втрати населення в цих країнах становили 60—75%. Значними були людські втрати також від епідемій віспи, холери, тифу.
Населення Європи гинуло не лише від епідемій, а й від голоду в неврожайні роки, пожеж, воєнних спустошень. Особливо відчутними були втрати від війн, пов'язані з початком використання вогнепальної зброї та масовим убивством мирного населення, що стало звичною практикою ведення воєнних дій. Під час повстання у Нідерландах проти іспанського панування герцог Альба, який очолював каральну експедицію, сповіщав короля Філіппа VI: “Якщо я захоплю Алькмаар, то жодна істота не залишиться живою. Кожну горлянку буде перерізано ножем”. Величезними були втрати під час громадянських війн у Франції та першої загальноєвропейської Тридцятилітньої війни. За приблизними підрахунками, лише в XVII ст. Європа втратила у війнах 3 млн осіб.
Епідемії, голод і війни були головними факторами, які обмежували зростання населення, впливали на рух народонаселення і повсякденне життя людини у XVI — першій половині XVII ст.
2. Міста Європи змінюють свій вигляд
Більшість населення Європи на той час складали селяни. Городяни становили 10—20% населення. Винятком були лише Нідерланди, де на невеликій території існувало близько 300 міст, а їхні мешканці становили 60% од загальної кількості населення. Більшість міст зберігала середньовічний вигляд. Вони були невеликими, з 3—5 тис. мешканців, відокремленими від навколишнього світу старовинними мурами, з вузькими вуличками, на яких навіть улітку не висихала багнюка і паслися свині. Проте існували й міста-велетні. Найбільшим містом Європи залишався Париж із населенням 300 тис. душ. Йому поступалися Неаполь (270 тис.), Лондон і Амстердам (по 200 тис.), Венеція та Антверпен (по 150 тис.), Рим, Мілан, Генуя, Брюгге, Прага (по 100 тис. душ). Ці міста-велетні вимагали щоденного постачання продуктів, вугілля, предметів першої необхідності. Шляхи, неначе кровоносні судини, з'єднували їх із селами та містечками, звідки надходили необхідні для їхнього існування речі. Селяни навколишніх селищ спеціалізувалися на виробництві необхідних продуктів. На шляхах з'являлися заїжджі двори, склади для купців, які закуповували селянську продукцію та постачали її містам.
Великі міста були не лише споживачами продуктів, а й центрами притягання для тих, хто не боявся залишити звичну сільську домівку в пошуках кращої долі. Саме сюди йшли ті, хто відчував у собі сили та бажання здобути освіту, навчитися ремеслу, або ті, кого гнали з села безвихідь і загроза голодної смерті. Не всі, звісна річ, досягали бажаного. Багато людей назавжди залишались у халупах передмість.
На відміну від передмість, центральна частина міста була тим осередком, де мешкали заможні городяни, розміщувалися громадські споруди, собори, ратуша, банки, контори адвокатів. Через брак місця для забудови дорожчали земельні ділянки в центрі міста, що дало поштовх спорудженню багатоповерхових будинків. У XVI — першій половині XVII ст. європейські міста почали швидко зростати вгору. Одночасно змінювався зовнішній вигляд міст. Прокладалися прямі широкі вулиці, що переділяли місто на окремі квартали. Італійські архітектори першими в Європі стали розробляти проекти ідеальних міст, які складалися з розташованих колами або квадратами будинків, оточених деревами й фонтанами. Міста потребували каналізації та водогонів, що мало покласти край хворобам і антисанітарії. У XVI ст. проекти почали втілюватись у життя. В містах Італії руйнували середньовічні будинки, прокладали нові широкі вулиці, споруджували багатоповерхові будівлі та розплановували великі майдани. Саме тоді архітектура перетворилась із заняття ремісників у мистецтво. Через деякий час за прикладом італійських міст змінили свій вигляд Париж і Лондон. Поступово міста Європи набували сучасного вигляду.
3. Житло європейців
Протягом XVI — першої половини XVII ст. внутрішній і зовнішній вигляд будинків селян та міщан європейських країн змінився. У XVI ст. більшість селян європейських країн будувала свої оселі на півдні Європи з каменю, на півночі — з дерева. Дах будинку робили з соломи або очерету. Всередині будинку окремих кімнат зазвичай не було — всі члени сім'ї жили у спільному приміщенні. Для опалювання помешкання і готування їжі використовувалося вогнище. Меблів у селянській оселі було обмаль: простий стіл, лави, скриня для речей, один–два табурети і сінник замість ліжка. Їжу готували в казані, що висів над вогнищем, а їли переважно зі спільного посуду, бо мисок і кухлів на всіх не вистачало. Селянські житла упродовж тривалого часу не змінювалися, залишаючись такими, як у минулому.
А от житла міщан у той час зазнали суттєвих змін. В містах з'являється дедалі більше кам'яних будинків. В Італії, Іспанії та Південній Франції з каменя будували житло і в середні віки. З XVI ст. у камінь одягаються Париж і Лондон. Зовнішній вигляд будинку став переконливим свідченням заможності його володаря. Прості міщани вікна своїх будинків затягували пергаментом або промасленим папером, а заможні вставляли у вікна скло і навіть робили вітражі. Підлогу в будинках заможні городяни вкривали кам'яною або керамічною плиткою, а найбагатші замовляли майстрам підлогу з паркету, викладеного орнаментом. Прості городяни обмежувалися дерев'яною підлогою. Дах своїх будинків міська знать почала з XVII ст. вкривати коштовною черепицею.
Звичні для нас паперові шпалери з'явились у Європі саме в XVII ст. Попервах вони прикрашали будинки простих міщан, які були не в змозі оббити стіни своїх осель коштовними тканинами або вкрити дерев'яними різьбленими панелями, а згодом набули популярності й серед знаті. У будинках заможних міщан з'явилися вітальні, де господар приймав гостей, спальні, їдальня, робоча кімната господаря та окремі кімнати для слуг. Якщо будинок належав ремісникові чи купцеві, то на першому поверсі містилася лавка, де продавали товари, або торговельна контора.
Меблі та речі були свідченням заможності господаря. Коштовний посуд виставляли на спеціальних полицях. Різноманітні речі та одяг зберігали у скринях, що прикрашалися орнаментом і розписом. Італійські меблярі, які вважались у Європі законодавцями моди, першими почали ставити свої скрині вертикально. Так у XVI ст. з'явилася шафа. Переваги шафи над скринею були великі: речі тепер можна було розкласти на окремих полицях і легко відшукати в разі потреби. Ще один винахід італійців прикрасив у XVII ст. кімнату господаря будинку: це був кабінет — робочий секретер із вишуканими шафами і шафками з численними шухлядами для зберігання паперів та обов'язковим таємним сховищем для коштовностей. Був у будинку і звичний стіл, оточений лавами. Але біля нього з'явилося крісло, здебільшого прикрашене різьбленням та інкрустаціями, для голови сім'ї. Заможні європейці в XVI ст. вже влаштовували у своїх оселях спеціальні ванні кімнати. Їхню появу в будинках спричинило те, що люди боялися відвідувати популярні донедавна міські лазні. Це було пов'язано з поширенням нової небезпечної хвороби — сифілісу, завезеного до Європи після відкриття Нового Світу. Проте рівень гігієни більшості населення був надзвичайно низьким, а уява заможних про неї взагалі була майже комічною.
Цікаво знати
Донька іспанського короля Філіппа II Ізабелла дала обітницю не переміняти сорочки доти, доки її чоловік, намісник Нідерландів Альбрехт, не підкорить міста Остенде. Сталося це 1601 р. Принцеса залишалася, як свідчать її наближені, вірною своїй обітниці до 1604 р., коли, нарешті, місто було захоплено...
4. Європейська кухня XVI—XVII ст.
Людина XVI — першої половини XVII ст. ще не зовсім звільнилася від психологічного страху голоду, який переслідував європейців протягом середньовіччя. Проте згодом життя стало легшим, а трапеза заможного і простолюдця — смачнішою.
Урочистий обід у заможного європейця справив би велике враження на нашого сучасника. Столи розташовувались у вигляді літери “П”. На чолі столу сідали господар і найбільш шановані гості. На вкритих вишиваними скатертинами столах знаходилися золоті й срібні солонки, соусниці. Кожен гість мав свої тарілку, ложку і ніж. Звичною для нас виделкою європейці не користувалися. Велику двозубу виделку використовували лише для того, щоби взяти м'ясо зі спільного тареля, а далі його їли руками. Лише в середині XVIII ст. виделка стала предметом загального вжитку.
Цікаво знати
Правила доброго смаку в XVI — XVII ст. рекомендували брати м'ясо не всією рукою, а трьома пальцями. А для того, щоб не обпекти руки, потрібно було одягати до обіду рукавички. До речі, правила етикету пропонували не плювати у тарілку, користуватися хусткою для носа, а не рукавом, і не витирати жирних пальців об своє волосся.
Щонайперше на столі привертала увагу величезна кількість м'яса. Під час обіду на стіл подавали до 10 видів страв, приготовлених із м'яса. Всі страви готувалися з великою кількістю східних прянощів, які стали доступними європейцям. Лише наприкінці XVII ст. захоплення прянощами пішло на спад. Як і раніше, звичним напоєм європейців залишалося виноградне вино. Проте з XVI ст. у Європі почало набувати популярності вживання “палаючих вин” — міцних спиртних напоїв. А втім, зловживання спиртними напоями у країнах Європи різко засуджувалося. На десерт подавалися зварені у цукрі фрукти або горіхи. У XVI — першій половині XVII ст. європейці стали споживати багато цукру завдяки його надходженню з колоній у Новому Світі. Для бідних людей цукор став ласощами, а для заможних — звичним продуктом.
Чільне місце у раціоні європейців займали Протягом принаймні 150 днів релігійних постів риба ставала головною їжею людини.
Селяни та бідні міщани харчувалися набагато скромніше, ніж знать, проте і їхнє меню стало набагато різноманітнішим. Під час обіду на їхньому столі були каша, сир, яйця, хліб, олія і тваринне масло, а в свята з'являлись окости й ковбаси. Добрим додатком до столу були овочі зі свого городу чи базару, а також ягоди, горіхи і фрукти.
У XVI — першій половині XVII ст. харчування більшості європейців поліпшилося. Часи середньовіччя, коли голод був звичним супутником більшості населення Європи, стали забуватися.
5. Примхлива мода
Зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу. Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.
Заможні європейці стали тими суспільними верствами, завдяки яким у XVI — першій половині XVII ст. запанувало царство моди. З кожним роком шаленство моди дедалі більше охоплювало життя знаті. Венеціанський посол при дворі французького короля Генріха IV повідомляв, що “людину... не вважають заможною, якщо у неї немає 25—30 туалетів різного фасону і якщо вона не переміняє їх щоденно”. Так у Європі встановлювалося царство моди, основним правилом якого було мати можливість змінювати гардероб відповідно до конкретних обставин. Остаточно це правило встановилось у Європі наприкінці XVII ст. Відтоді мода поширювалась у світі у своєму новому значенні: не відставати від сучасності. Сприйняття суспільством моди стало свідченням його готовності до змін і перетворень. Сучасний дослідник цієї епохи Фернан Бродель визначив цю особливість так: “Майбутнє належало... суспільствам, які навчилися відкидати давні традиції”.
У Європі щороку мінялися фасони одягу; штани і плащі ставали то довгими, то короткими; рукава вузькими або широкими; коміри то нагадували жорна млинів, то перетворювалися на ледь помітну смужку. Зміни в моді були свідченням того, хто на той момент був популярним у Європі. Законодавцем моди ставав той, ким найбільше захоплювалися європейці.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. законодавцями мод у Європі були італійці. Пишний костюм доби італійського Відродження з широкими рукавами, золотим і срібним шиттям, парчею, єдвабом та оксамитом був прикладом для значної частини європейських країн. У XVI ст. у вищих верствах суспільства набув популярності суворий, застебнутий аж до верху чорний костюм, запроваджений іспанцями. Він неначе символізував переваги “всесвітньої” імперії католицького короля. На початку XVII ст. поширився голландський стиль — комір із мережива та обов'язковий капелюх із високою тулією. Він уособлював економічне зростання нової європейської держави — Голландії. Проте і цей стиль не утримався довго. Його заступив французький костюм із яскравим шовком і вільним кроєм.
Наслідування моди поступово перетворилося з примхи на стимул, поступування суспільства. Завдяки їй розвивалися виробництво, торгівля, виникали нові підприємства і галузі виробництва.
Документи. Факти. Коментарі
1. Англійське суспільство другої половини XVII ст. за книгою “Опис Англії” (1587 р.) Вільяма Гаррісона
“Англійські аристократи не знають ніякої міри у споживанні м'ясних страв. Не минає дня, щоб на їхньому столі, крім яловичини, баранини, телятини, м'яса ягнят, козлятини, свинини, кролячого м'яса, каплуна, поросяти..., не було ще м'яса оленя чи лані, а також різноманітної дичини й риби, а на додачу до них різноманітні делікатеси, що на них не біднішає “солодка” рука португальця, який мандрує морями.
...Джентльмени й купці харчуються майже однаково: під час зустрічі кожен задовольняється 4, 5 чи 6 стравами, або, можливо, 1, 2 чи 3, переважно тоді, коли немає того, хто міг би скласти їм компанію за столом. Їхнім слугам призначається забезпечення продуктами харчування, окрім залишків од панського столу, що ніколи не подаються вдруге. Ремісники і селяни найбільше цінують те м'ясо, яке можуть легше дістати і швидше приготувати... Їхню їжу переважно складають страви з яловичини і м'яса, яким торгує м'ясник, а саме: баранини, телятини, свинини, м'яса ягняти тощо. Цього м'яса є вдосталь на найближчих ринках, як і зельцю, холодцю, шинки, фруктів, фруктових пирогів, великої кількості птиці, масла, яєць і т. д.
Ці останні (я маю на увазі селян) також зловживають їжею, особливо під час свят і весіль, коли просто неможливо уявити, скільки споживають м'яса. Хліб у країні роблять із того зерна, яке дає земля. Проте дворянство, звичайно, забезпечує себе вдосталь пшеничним хлібом, тоді як слуги та бідні сусіди задовольняються житнім або ячмінним, а за часів дорожнечі — хлібом із бобів, гороху чи вівса, або з усього цього разом і ще з додаванням жолудів, тому що дістати нічого кращого вони не можуть”.
Поміркуйте:
1.Яким був обід англійського аристократа, купця і селянина?
2.Як впливало зростання цін на раціон харчування людей?
Запитання і завдання
1. Як змінювалося населення Європи протягом XVI — першої половини XVII ст.?
2. Які чинники обмежували зростання населення?
3. Що змінилось у вигляді європейських міст тієї доби? У чому полягала їхня схожість із середньовічними містами?
4. Опишіть життя заможних і простих європейців у XVI — першій половині XVII ст.
5. Чим житло тогочасних європейців нагадує сучасне?
6. Уявіть, що ви мешканець європейського міста XVI ст. Складіть меню свого звичайного і святкового обіду.
7. Які зміни сталися тоді у правилах поведінки за столом?
8. Яку роль відігравала мода у розвиткові тогочасного суспільства?
Українська