Зайнятість населення в окремих галузях господарства визначається у відсотках від економічно активного населення (працюючого), яке представлене частиною працездатного населення, безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві. У більшості економічно розвинених країн до працездатного населення відносять громадян, які досягли 15 років. У країнах, що розвиваються ця межа починається з 12-14 років, а в окремих африканських країнах - навіть із шестирічного віку.
Структура зайнятості населення відображає структуру господарства і рівень соціально-економічного розвитку країни. Основною тенденцією в структурі зайнятості в світі є збільшення кількості зайнятих в обслуговуючих галузях за рахунок зменшення частки зайнятих у матеріальному виробництві. На зміну аграрної та індустріальної епох приходить постіндустріальна, яка характеризується постійним збільшенням ролі невиробничої сфери і перетворенням її в головну у світовій економіці.
У розвинених країнах частка населення, зайнятого в індустріальних галузях, коливається від 35 до 40%, а кількість працюючих у сільському господарстві і суміжних галузях постійно зменшується (5-20%). У той же час, кількість зайнятих у невиробничій сфері, особливо в торговельно-фінансової, банківської та управлінської діяльності досягає 50%, а в країнах великої вісімки - 70%.
У більшості країн, що розвиваються в структурі зайнятості значно переважає питома вага сільського господарства, менше представлена сфера послуг, ще менше - індустріальні галузі. Це пояснюється аграрним характером економіки і низькою продуктивністю праці в сільському господарстві, яке розвивається переважно екстенсивним шляхом, а також розширенням дрібної торгівлі.
У багатих країнах-експортерах нафти, заможних курортних острівних державах і нових індустріальних країнах структура зайнятості подібна структурі зайнятості у високорозвинених країнах (до 70% працюючих зайнято у сфері послуг).
У постсоціалістичних країнах у промисловості зайнято до 40%, в сільському господарстві і суміжних галузях - до 20% працюючих. У невиробничій сфері зайнято близько 30%, але на відміну від розвинених країн тут більшість працює в навчальних закладах, охороні здоров'я, культурі. У той час, як банківська, торговельна та управлінська сфери перебувають у стадії становлення. Таким чином, структуру зайнятості можна вважати одним з ключових показників рівня розвитку країни і використовувати при її характеристиці.
Безробітні - це частина населення працездатного віку, не задіяна у сферах матеріального і нематеріального виробництва, і яка шукає роботу.
Рівень безробіття у високорозвинених країнах коливається в межах від 2 до 12%. Безробіття тут, як правило, тимчасове явище, пов'язане з пошуком роботи за бажаною спеціальністю або у зв'язку з перекваліфікацією. Добре розвинена система соціального захисту та перекваліфікації дає можливість безробітному досить швидко знайти роботу.
У країнах перехідної економіки рівень безробіття змінюється від 4% (Чехія, Угорщина) і до 9% (деякі країни СНД). З переходом до ринкової економіки ці країни також почали інтенсивно впроваджувати у себе служби зайнятості з метою створення цивілізованого ринку праці та зменшення соціальної напруженості.
Для багатьох країн, що розвиваються характерна масове безробіття, що викликає еміграцію молоді в більш розвинені країни.
У найбідніших країнах Африки населення в основному зайнято в натуральному господарстві, забезпечуючи себе засобами існування. Тут фактично відсутня система обліку безробітних, підготовки та перекваліфікації працівників і цивілізований ринок праці. Тому точні дані про масштаби безробіття там відсутні.
Географія населення
Українська