Світове господарство як єдина система взаємопов’язаних національних господарств сформувалось на основі міжнародного географічного поділу праці (МГПП). МГПП – це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції та наданні послуг і обміні ними. Міждержавні стосунки в сфері економіки називаються міжнародними економічними зв’язками. Основними формами міжнародних економічних зв’язків є: зовнішня торгівля, кредитно-фінансові відносини, науково-технічні зв’язки, міжнародний туризм. На даній карті подано інформацію про зовнішню торгівлю та кредитно-фінансові відносини.
Формування і розвиток міжнародних економічних відносин почалися зі зовнішньої торгівлі. Обсяги зовнішньої торгівлі постійно зростають, змінюється структура торгівлі, особливо швидко росте питома вага нових технологій, товарів і послуг. У світі сформувалося три центри міжнародної торгівлі: Європа, Азіатсько-Тихоокеанський регіон і Північна Америка. Товарообіг країн Західної Європи становить приблизно 40% світового. За абсолютними обсягами експорту в світі перше місце посідає Німеччина. Другим регіоном за товарообігом є Азія (приблизно 26%). У ній головними центрами міжнародної торгівлі виступають Японія, Китай, Нові індустріальні країни (НІК) та нафтодобувні держави Перської затоки. На третьому місці за обсягами зовнішньої торгівлі Північна Америка (близько 20% світового товарообігу). За обсягом імпорту США не мають конкурентів. Велике значення має торгівля між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Статус сировинних додатків до промислово розвинутих країн ще властивий більшості країн, що розвиваються. Вони й досі залишаються основними постачальниками нафти, міді, бавовни, природного каучуку, а також продовольчих товарів: кави, какао, цукру, бананів тощо. Але в структурі експорту НІК Азії та Латинської Америки останнім часом значно зросла частка промислових товарів.
Важливим показником зовнішньої торгівлі є торговий баланс (сальдо) – різниця між вартістю експортованих та вартістю імпортованих товарів за рік. Баланс буває пасивним (від’ємним) і активним (додатнім). Традиційно високе додатне сальдо (вартість експорту переважає вартість імпорту) мають Японія, Німеччина. Негативне сальдо у США є результатом великого імпорту сировини та палива з країн, що розвиваються.
Міжнародна торгівля розвивається за об’єктивними економічними законами і координується Світовою організацією торгівлі (СОТ). Ця організація об’єднує 145 країн. Головною її функцією є створення сильної і процвітаючої торгової системи світу, яка сприятиме збільшенню обсягів міжнародної торгівлі.
Кредитно-фінансові відносини проявляються у вивезенні (експорті капіталу) у двох формах: позичок та кредитів і прямого інвестування у створення підприємств на іноземній території або придбання вже діючих компаній із метою отримання прибутків чи задоволення політичних інтересів. Експорт капіталу – одна з найважливіших особливостей зовнішньоекономічної діяльності розвинутих країн. Головною формою експорту капіталу є прямі інвестиції, тобто ті, які дають інвестору право контролю над діяльністю певного об’єкту. Основну частину цих інвестицій забезпечують найбільші транснаціональні компанії (ТНК) світу: Nestle (Швейцарія), General Motors (США), Royal-Dutch-Shell (Велика Британія-Нідерланди), Hitachi (Японія), Daimler-Chrysler (Німеччина - США) та інші. Розвинені країни інтенсивно експортують капітал у країни, що розвиваються, перебазовуючи туди екологічно шкідливі виробництва, використовуючи низькооплачувану робочу силу, експлуатуючи природні ресурси цих країн. Поряд з інвестуванням у господарство країн, що розвивається, розвинені країни вкладають великі кошти в економіку своїх розвинених партнерів, що є менш ризикованим, але і менш прибутковим. Так частина японського капіталу спрямована в економіку США та країн Західної Європи. Країни ЄС інвестують свій капітал як в межах Союзу, так і в регіони з перехідною економікою. Напрямки інвестицій показані на карті.
Також на карті представлені основні банківсько-фінансові центри світу, складовими яких є національні і міжнародні банки (міжнародні банківські консорціуми), фондові і товарно – сировинні. У світі розрізняють два типи світових фінансових центрів: одні виникли на базі національних ринків капіталу (Лондон, Париж, Цюрих), інші – на базі міжнародних ринків капіталу (Сінґапур, Сянґан).
Важливими складовими світового господарства є Офшорні зони – території або окремі країни, в яких діє пільговий режим оподаткування, кредитно-валютного регулювання та створені спрощені умови реєстрації підприємств із метою забезпечення максимально сприятливих умов для іноземних капіталів. Зараз понад 100 країн і територій мають офшорні центри. Але в промислово розвинених країнах така практика не є поширеною. Аналогами Офшорних зон в Україні є Спеціальні економічні зони та Території пріоритетного розвитку.
СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
Українська