Новій владі довелося діяти за німецькими вказівками. Будь-яким проявам самостійності в здійсненні влади чинилися перешкоди. Єдина сфера, де гетьманові була дана свобода дій, – це сфера культурно-освітнього життя, в якій було досягнуто найбільших успіхів. За недовгий період правління П. Скропадського було відкрито два університети, велика кількість українських шкіл, засновано Українську академію наук, організовано Національну бібліотеку, архів, галерею мистецтв, історичний музей, театр тощо. Ці успіхи не могли врятувати гетьмана від зростаючого невдоволення його залежністю від окупантів. Українські діячі не могли пробачити Скоропадському те, що він насильно усунув їх від влади, селянство – повернення поміщиків, робітники – обмеження здобутків революції. Але поки були німці, влада гетьмана мала воєнну опору. Коли Німеччина програла у Першій світовій війні, стало зрозумілим, що довго П. Скоропадський владу не втримає. Українські партії стали готувати повстання проти гетьмана, центром якого мало стати місто Біла Церква. Для керівництва повстанням обрали керівний центр – Директорію, яка складалася з п’яти чоловік, серед яких виділялися В. Винниченко і С. Петлюра. Поштовхом до рішучих дій повстанців стала грамота гетьмана про відмову від незалежності України й повернення до складу майбутньої небільшовицької Росії. Повсталі, що їхня загальна кількість сягала понад 100 тис. чоловік, завдали поразки військам гетьмана. Вирішальна битва відбулася біля станції Мотовилівка, неподалік Києва. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва, П. Скоропадський зрікся влади і виїхав за кордон (загинув 1945 р. в Берліні).
Захопивши владу, Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки (УНР) і законів, що були прийняті за попередній період її існування.
У жовтні–листопаді 1918 р. сталися важливі зміни на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини. Австро-Угорщина зазнала поразки, і народи, які вона об’єднувала, стали на шлях самостійного життя.
1 листопада 1918 р. українські військові частини захопили Львів, Східну Галичину, а згодом на цій території було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР), президентом якої обрали Є. Петрушевича. Прагнення українців створити власну державу зіштовхнулися з протидією. Поляки, які теж відродили свою державність, заявили про свої права на Галичину. Спалахнула Україно-польська війна. Українське населення Галичини, яке було більш національно свідоме й згуртоване, ніж у Наддніпрянщині, стало на захист батьківщини. Українська галицька армія (УГА) чинила завзятий опір переважаючим силам поляків.
Українська