Тема ІI ПІСЛЯВОЄННА ВІДБУДОВА І РОЗВИТОК КРАЇНИ / в 1945 - середині 50-х років /
§ 8 УКРАЇНА В ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ
Друга світова війна призвела до значних змін у долі України.
Хоча Україна і зазнала великих збитків (зруйнований економічний потенціал, численні людські втрати), значно розширились її кордони, зросла політична й економічна вага республіки в СРСР, вона вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права, докорінно змінився склад її населення.
І, що найважливіше, вперше за багато століть майже всі українські землі були об'єднані кордонами однієї держави
Україна в період відбудови(1943-1953 рр.)
1. Адміністративно-територіальні зміни
Питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорювалося під час Тегеранської (1943), Ялтинської (1945) та Потсдамської (1945) конференцій глав держав антигітлерівської коаліції.
Остаточно повоєнні кордони УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки західноукраїнських земель, які увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 рр.
Особливо складним і тривалим було врегулювання територіальних питань з Польщею та Чехословаччиною. На цей процес суттєво вплинуло міжнародне становище, зокрема прагнення СРСР закріпитися у Східній Європі.
Першим кроком на шляху україно-польських територіальних домовленостей стала Люблінська угода між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. Відповідно до цього документа частина українських земель (частина Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалось підтримати прорадянський польський уряд і залагодити негативне ставлення польської громадськості до радянської влади через події 1939 р.
Територіальне розмежування між СРСР і Польщею було закріплене Договором про радянсько-польський державний кордон від 16 серпня 1945 р. Цей документ встановлював кордон по «лінії Керзона» і відхиленнями на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а на окремих ділянках – на 17 км (район Немирів – Ялівка) і навіть 30 км (район р. Солокії і м. Крилува).
Процес україно-польських територіальних домовленостей завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, в результаті якого до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя (згодом перейменованого на Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола м. Нижні Устрики Дрогобицької області.
З наближенням радянських військ до кордонів Чехословаччини постало питання про подальшу долю Закарпатської України.
У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом Е.Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ЧСР та СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Закарпатську Україну вирішувалось на користь Чехословаччини.
У травні 1944 р. в Лондоні було підписано угоду між СРСР і ЧСР про взаємовідносини між чехословацькою владою і союзними (радянськими) військами на визволеній території. Угода передбачала, що головнокомандувач радянськими військами матиме владу лише в межах зон ведення воєнних дій. На решті території влада здійснюватиметься чехословацькою адміністрацією.
Але зі вступом радянських військ на територію Закарпатської України ситуація змінилась. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення свого впливу в Центральній і Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало антифашистський і національно-визвольний рухи населення краю.
Зі звільненням Закарпатської України від фашистської окупації вийшли із підпілля Народні комітети, які стали виконувати роль органів місцевою самоврядування, а також комуністи, які 19 листопада 1944 р. утворили самостійну Комуністичну партію Закарпатської України.
Відновлення чехословацької адміністрації гальмувалось. Більша частина краю була включена в зону, на яку поширювалась влада радянської воєнної адміністрації. У процеси, що відбувалися в краї, активно втручались органи НКВС на чолі з Л.Берією, які відразу почали здійснювати масове інтернування та депортацію місцевого населення; військова адміністрація, що здійснювала призов до лав Радянської Армії; в також політоргани 4-го Українського фронту, які очолював Л.Брежнєв.
У таких умовах 26 листопада 1944 р. в м. Мукачеве було скликано з'їзд Народних комітетів. На цьому з'їзді було схвалено Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною, обрано Народну Раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сформовано уряд. Досить швидко були створені всі атрибути державності Закарпатської України – суд, прокуратура, збройні сили, органи управління на місцях та ін.
Події в Закарпатті непокоїли уряд ЧСР. Міністр закордонних справ ЧСР Я.Масарик відверто заявив, що Закарпаття не буде віддано СРСР, бо «Росію не можна пускати в Європу».
Та розвиток подій змушував керівників Чехословаччини враховувати нові обставини. Населення Закарпаття бажало приєднатися до України. СРСР, порушуючи попередні угоди, прагнув якнайшвидше вирішити долю Закарпаття на свою користь. Всі спроби уряду ЧСР перенести це питання на обговорення післявоєнної міжнародної конференції наражались на опір сталінського керівництва.
Зрештою уряд ЧСР змушений був поступитися. У червні 1945 р. договір між ЧСР і СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачеві. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.
Виступаючи 30 червня 1945 р. на VII сесії Верховної Ради УРСР. М.Хрущов заявив, що український народ вперше возз'єднався в єдиній українській державі.
Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.
Врегулювання територіальних питань мало для України такі наслідки:
– були остаточно встановлені та юридично закріплені кордони республіки;
– збільшилася територія УРСР;
– відбулись демографічні зміни у складі населення;
– основну частину українських земель було об'єднано в кордонах однієї держави.
Об'єднання українських земель, вихід України на міжнародну арену зумовили зміну державної символіки республіки. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР і Державний гімн. Червоний прапор з написом «УРСР» було замінено двоколірним: верхня частина, що становила дві третини ширини полотна, була червоною, в нижня – мала світло-блакитний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилось зображення серпа і молота, а над ним п’ятикутної зірки. Деяких змін зазнав і герб УРСР.
2. Зовнішньополітична діяльність УРСР
Наприкінці Другої світової війни Україна знову виходить на зовнішньополітичну арену. Проте, як складова частина Радянського Союзу, вона не мала можливості проводити самостійну зовнішню політику.
27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин, X сесія Верховної Ради СРСР (28 січня - 1 лютого 1944 р.) прийняла закон про перетворення Наркомату закордонних справ із загальносоюзного на союзно-республіканський. А в березні 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ республіки. Очолив Народний комісаріат Д.Мануїльський.
Зважившись на такий крок, сталінське керівництво переслідувало далекосяжні стратегічні цілі: по-перше, представити приєднання західних областей України і Білорусії як акт возз'єднання територій, населених представниками одного етносу, по-друге, збільшити кількість своїх представників у Організації Об'єднаних Націй, переговори про створення якої активно ведись наприкінці війни.
У серпні 1944 р.
на конференції в Думбартон-Оксі (США), під час обговорення проекту майбутньої Організації
Об'єднаних Націй, радянський представник
А.Громико вніс пропозицію вважати
15 радянських республік членами-засновниками організації. Хоча ця
пропозиція була відхилена, сталінське керівництво
не полишало цієї ідеї. На Кримській конференції у лютому 1945 р. США
й Велика Британія зобов'язалися підтримати пропозицію радянською уряду щодо
прийняття УРСР і БРСР у члени ООН
6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилася в роботу. Д.Мануїльський очолив комітет з підготовки тексту преамбули (вступу) і першого розділу Статуту ООН «Цілі та принципи» діяльності Організації. Інші члени української делегації: І.Сенін, О.Палладін, В.Бондарчук, М.Петровський, П.Погребняк – теж и взяли активну участь у роботі комітетів.
На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1946 р. Україну було обрано до складу Економічної і Соціальної Рад а в 1948-1949 рр. – непостійним членом Ради Безпеки ООН. Представників України запросили до роботи багатьох структур Організації, в тому числі й до Міжнародного суду.
Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу, її представник відіграв вирішальну роль у прийнятті рішення про поділ Палестини на єврейську та арабську частини і створення держави Ізраїль.
З перших років своєї діяльності українська дипломатія була досить активною. На чолі з наркомом Д.Мануїльським представники України брали участь у Паризькій мирній конференції (29 липня - 15 жовтня 1946 р.), в лютому 1947 р. підписали мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.
Українська делегація також віяла активну участь у роботі Дунайської конференції 1948 р., яка вирішувала питання режиму торгового судноплавства на Дунаї.
Вже під час «холодної війни» УРСР увійшла у Всесвітню Раду Миру, запропонувала цілу низку мирних ініціатив.
Незважаючи на таку бурхливу зовнішньополітичну діяльність, Україна не виходила за межі політики, яку диктувало радянське керівництво. Так, угоди з Польщею та Чехословаччиною про врегулювання питання кордонів підписувались представником союзного Наркомату закордонних справ. А пропозиції Великої Британії (1947) та Судану (1956) щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з УРСР так і залишились без відповіді.
Таким чином, вихід УРСР на зовнішньополітичну арену був зумовлений стратегічними інтересами СРСР.
3. Перехід до мирного будівництва. Внутрішньополітичне та економічне становище УРСР
Після звільнення території республіки від німецько-фашистських загарбників постало питання про відбудову народного господарства України.
На думку істориків, жодна країна Європи не зазнала такого руйнування міст, промисловості, сільськогосподарських угідь, загибелі стількох людей, як Україна. За роки війни ворогом було знищено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл (250 з них були повністю спалені разом з їх мешканцями), зруйновано 16 158 промислових підприємств (неушкодженими залишились лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств), 1,9 тис. залізничних станцій, 28 тис. колгоспів, 900 радгоспів. 1,3 тис. МТС, 18 тис. лікувальних, 33 тис. навчальних і наукових закладів, 19 тис. бібліотек.
Руїни Дніпрогесу. 1944 р.
Лише прямі збитки, завдані народному господарству, дорівнювали 285 млрд. крб., що перевищувало втрати РРФСР. Загальні збитки, які війна принесла народу та господарству України, становили 1,2 трлн. крб.
Вкрай важким було становище у сільському господарстві, яке у 1945 р. дало лише третину довоєнного річного врожаю.
Значними були і демографічні втрати. За підрахунками спеціалістів, вони склали 9 млн. чоловік або 22% загальної кількості населення. Відповідно різко скоротились трудові ресурси.
Але навіть ці цифри не дають повного уявлення про трагічні наслідки страшної війни. Після її закінчення продовжували помирати від ран учасники боїв і гинули мирні жителі від мін, снарядів та інших смертоносних предметів, що залишились в українській землі.
Катастрофічно погіршились побутові умови населення: близько 10 млн чоловік залишилося без помешкання.
У таких важких умовах, як тільки звільнялась територія республіки від загарбників, розпочиналась відбудова народного господарства. До кінця 1945 р. було відновлено 44% довоєнних потужностей машинобудівної і 30% легкої промисловості, введено в дію 123 великі і 506 дрібних шахт Донбасу.
Проводились роботи і по відтворенню житлового фонду, було відновлено роботу значної частини шкіл, вузів, медичних установ.
Однією з визначальних рис політичного життя України стало зміцнення вплину Комуністичної партії. На 1 січня 1946 р. КП(б)У налічувала 320 тис. членів, і чисельність її неухильно зростала. Партійний апарат постійно прагнув до тотального контролю над усіма сферами життя суспільства.
Відновлювалась діяльність органів радянської влади. У лютому 1947 р. були проведені вибори до Верховної Ради, у грудні 1947 р. – до місцевих Рад.
Водночас було скасовано органи управління, які діяли у воєнний час.
Реорганізовувалась система управління промисловістю і сільським господарством. У 1946 р. Раду Народних Комісарів було перейменовано у Раду Міністрів УРСР.
Підприємства і установи переводилися на нормальний режим роботи: відновлювалися 8-годинний робочий день, відпустки, скасовувалась понаднормова неоплачувана праця. Скорочувалися асигнування на оборону. Країна переходила до мирної праці.
4. Відбудова та її особливості в Україні
У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.
Нехтуючи фізичними можливостями людей, план передбачав менше ніж за 5 років відбудувати зруйновані райони країни, відновити довоєнний рівень промислового і сільськогосподарського розвитку і навіть його перевищити, підвищити продуктивність праці на 36%.
У той же час експерти вважали, що Радянському Союзу для відбудови потрібно декілька десятиліть.
Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив 65 млн крб., що перевищувало рівень капіталовкладень за три передвоєнні п'ятирічки.
Таким чином, виснажене війною населення змушене було працювати на межі фізичних можливостей.
Можна назвати такі особливості відбудови в Україні:
1. Масштаби відбудовних робіт були більшими, ніж у будь-якій іншій країні Європи.
2. Республіці доводилось розраховувати лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу. «Холодна війна» робила неможливим використання західної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги.
3. При відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилось лише 7% капіталовкладень).
4. Економіка України відбудовувалась і розбудовувалась, звичайно, не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім того, внаслідок розвитку нових промислових центрів СРСР за Уралом та в Казахстані доля України у 1945 р. в загальносоюзному виробництві знизилась порівняно з довоєнним періодом з 18% до 7%.
5. Повсюдно була запроваджена адміністративно-командна система. Саме її жорсткі умови давали змогу мобілізувати і зосередити значні матеріальні і людські ресурси для відбудови господарства.
6. Надзвичайно велика роль відводилася ідеологічному заохоченню праці, що знаходило свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах – соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів.
8. Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 рр.
9. Гостро відчувалась нестача робочої сили, особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій.
Результати відбудови були неоднозначними.
З одного боку, було відновлено промисловість України. її обсяг у 1946-1950 рр. збільшився в 4,4 рази і перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. зменшився порівняно і довоєнним на 20%).
З іншого боку, ціна відбудови, внаслідок жорстких методів її проведення, була дуже високою.
Скасування карткової системи розподілу продуктів і проведення грошової реформи у 1947 р. лягли важким тягарем на плечі трудящих.
Особливо важким було становище селян. Вони отримували мізерні заробітки, на них не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно й вільно пересуватися, їм доводилось сплачувати великі податки на присадибні ділянки.
Для інтенсифікації праці колгоспників сталінське керівництво запроваджувало примусові та репресивні методи. Так. 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». За цим Указом було репресовано 12 тис. колгоспників.
Однак, незважаючи на ці заходи і на надзвичайні зусилля селян, у сільському господарстві на кінець п'ятирічки так і не вдалось досягти показників довоєнного розвитку. Так, у 1950 р. валовий збір зернових складав лише 85% довоєнного.
5. Голод 1946-1947 рр. Його причини, масштаби і наслідки
У повоєнний час у сільському господарстві склалось вкрай несприятливе становище: за роки війни скоротились посівні площі, зменшилось поголів'я худоби, не вистачало техніки та робочих рук. Для подолання цих труднощів необхідні були докорінні зміни в державній політиці по відношенню до сільського господарства.
Але сталінське керівництво і думки не мало проводити якісь зміни, село в його планах було одним із головних джерел для проведення відбудови промисловості. Під тиском центрального керівництва уряд УРСР та ЦК КП(б)У планували у 1946 р. у форсованому порядку збільшити посівні площі, врожайність і хлібозаготівлю.
Весною-літом 1946 р. 16 областей України вразила засуха. Зимові та ярові посіви загинули. Врожайність зернових склала 2-3 центнера з гектара (для порівняння, у 1940 р. вона становила 14,6 ц/га, у 1944 р. – 10,8 ц/га).
Засуха загострила і проблему кормів для худоби. Почався падіж худоби. Було дозволено здавати худобу на забій понад планові норми. Це призвело до того, що у деяких областях план здачі м'яса було перевиконано вдвічі. В результаті тваринництво республіки зазнало величезних втрат, компенсовувати які довелось довго.
Керівники деяких областей почали наполегливо звертатися до уряду з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівлі, які в липні 1946 р. були збільшені з 340 до 360 млн. пудів.
Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні заходи. У сільські райони виїхали представники вищих органів республіки, областей, суду, прокуратури. До судової відповідальності було притягнуто тільки за перший квартал 1947 р. 1,5 тис. голів колгоспів. На 6 тис. комуністів було накладено дисциплінарні стягнення за невиконання вказівок партії.
Було відновлено дію закону «про п'ять колосків», за яким було засуджено й ув'язнено тисячі селян. Селяни почали тікати від голодної смерті у більш благополучні райони (наприклад, до Західної України), у міста. Щоб уникнути обезлюднення села, каральні органи почали відшукувати і повертати селян назад.
Але, незважаючи на крайні заходи, зерна вдалось зібрати лише 60% від плану хлібозаготівлі, хоча вилучено було навіть насінний фонд.
В той час, коли за кордон ешелонами вивозився хліб (лише в країни Східної Європи та Францію було вивезено 1,7 млн. тонн для підтримки тих урядів, що там встановилися), в Україні розпочався голод, жертвами якого стали майже 1 млн чоловік.
Опинившись перед лицем катастрофи, керівництво України на чолі з М.Хрущовим намагалось зменшити її масштаби за рахунок ресурсів західних областей і надіялось на допомогу центрального керівництва, звернувшись до Сталіна.
У відповідь Сталін заявив Хрущову: «Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси».
У березні 1947 р. «м'якотілого» Хрущова було замінено на «твердого» Л.Кагановича. Проте для проведення посівної кампанії все ж таки була дана позика в 35 млн. пудів насіння.
Головним винуватцем третього голодомору в Україні було сталінське керівництво, яке нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів.
Документ
Скарга колгоспників с.Попелюхи Піщанського району Вінницької області Голові Ради Міністрів УРСР М.С.Хрущову на нестерпні умови праці та голод (5 червня 1946 р.)
Никита Сергеевич, батюшка наш, заступник, трудно нам, оборванные мы все, голые и босые, грязные и голодные, на людей не похожи, хуже скотов живем, никогда нам так не было трудно, как в эту минуту, люди наши с голоду мрут, дети от недоедания и болезней становятся калеками. Питаемся мы лебедой, корой, а у кого есть деньги, то едут в город и покупают хлеб в коммерческих магазинах, но и за хлебом идти далеко – 140-160 км, а у нас никто не продает. Из колхоза ми ничего не полупили, и нет надежды – все сгорело, а яровые очень слабые и как выполним план, то все подохнем...
Многие колхозники собираются уезжать па Кавказ и в Среднюю Азию. Все говорят, что там жизнь богатая и дешевая, а Украина обнищала, и никто па нее не обращает внимания. Живут сейчас хорошо только хитрецы, спекулянты, жулики, воры, а их много, а простому человеку не добиться правды, все на него кричат и не верят.
По сводкам наш район самый отсталый в области, надежд никаких, все мы убиты горем, из нужды нам не выйти.
Если Вы, Никита Сергеевич, нам не поможете, то у нас сил уже не хватает, а из области никто нас не слышит. С каждым годом все хуже и хуже – колхозу все равно. Как ни работай, а гарантии нет, что получишь. В селе очень сумно, теперь никто уже ни свят, ни свадеб не справляет, все обеднели и никого это не интересует, а молодежь наша ходит в тряпках, и им не до веселья, а комсомольцы и партийцы молчат. В газетах пишут, что все хорошо, а где это хорошо, а у нас все плохо. В районе все плохо, хуже, чем было 10 лет назад. И базара нет, и церковь попалили, и баня не работает. Наши родичи из Песчанки говорят, что Песчанка стала хуже, чем село.
Люди все изменились – худые, черные, злые, говорят, что теперь правды нет, но правда должна быть, Ми просим у Вас поддержки, Никита Сергеевич, обратить внимание на наше село Попелюхи Песчанского района. Помогите нам хоть в этом году.
С поклоном, Ткачук и Белоконь.
Запитання до документа
1. Які суспільно-політичні та економічні процеси, що відбувалися в Україні, віддзеркалює цей документ?
2. Що найбільше Вас вразило, коли Ви знайомились з цим історичним джерелом?
6. Демографічне становище. Рівень життя та побут населення
На демографічну ситуацію в Україні впливали такі фактори:
– втрати у війні;
– міграція населення;
– входження до складу УРСР західноукраїнських земель;
– голод 1946-1947 рр.;
– відбудова народного господарства.
За роки війни Україна втратила близько 3 млн. чоловік на фронтах (майже кожен другий призваний до лав армії) і 5,5 млн. чоловік у зоні окупації.
До цього слід додати вивезених на примусові роботи понад 2,2 млн. осіб, з яких назад повернулось лише 800 тис. (зокрема, 200 тис. з різних причин не побажали повертатись).
Завершення бойових дій дало поштовх значним міграційним процесам. Повернулись до мирної праці демобілізовані з лав Радянської Армії 2,2 млн. осіб. Повертались і ті, то були вивезені під час евакуації на Схід, і ті, що знаходились на примусових роботах або в полоні за межами України. Також в Україну прибули працівники, партійні діячі з інших республік СРСР для здійснення відбудови народного господарства і радянізації західних областей.
Впливала на міграційні процеси і депортація (примусове виселення з місць проживання осіб, що були визнані соціально небезпечними).
Позначились на демографічному становищі України репресії, що їх проводило сталінське керівництво по відношенню до національних меншин (виселення кримських татар, німців, поляків, угорців та ін.).
Великий вплив на демографічні процеси мала відбудова та подальший розвиток промисловості, які прискорили процес урбанізації і призвели до скорочення кількості сільських жителів, внаслідок демографічних змін, що відбулися у 40-х роках, населення республіки у 1951 р. становило 37,2 млн осіб, що на 4,1 млн. менше ніж у довоєнному 1940 р.
Значно змінився і етнічний склад УРСР. Зменшилась чисельність таких національних меншин, як євреї, поляки, німці та ін., натомість збільшилася частка росіян.
Війна і повоєнна розруха спричинили катастрофічне падіння рівня життя населення, Не вистачало продовольства і найнеобхідніших речей. Гостро постали житлова проблема, проблема безпритульних дітей, злочинності та ін. Але на їх вирішення за планом четвертої п'ятирічки виділялись незначні ресурси.
У грудні 1947 р. була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про відміну карток на продовольчі і промислові товари та перехід до продажу цих товарів у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас із скасуванням карткової системи було проведено грошову реформу, що мала на меті упорядкування всієї фінансової системи.
Проведені реформи мали неоднозначні наслідки.
З одною боку, скасування карткової системи було явищем позитивним, воно свідчило про певну стабілізацію народного господарства.
Але з іншого боку, після 1947 р. заробітна плата більшої частини населення, що зросла лише на половину у порівнянні з довоєнним рівнем, суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Спостерігалась така ситуація: прилавки магазинів ломилися від делікатесів (ікри, риби, м'ясопродуктів тощо), а ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було.
Не змогла суттєво поліпшити життєвий рівень населення і грошова реформа.
З одного боку, вона привела об'єм грошової маси, що перебувала в обігу, у відповідність з потребами господарства.
З іншого – вона призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався у співвідношенні 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведено скорочення заощаджень на третину, а понад 10 тис. крб. – на дві третини.
Особливо боляче реформа вдарила по селянству, яке знову було ошукане державою. В умовах повної відсутності установ Ощадбанку на селі, обмін готівкових грошей, що зберігалися у селян вломи, здійснювався за співвідношенням 1:10.
Таким чином, відбудова народного господарства не призвела до зростання життєвого рівня населення і відклала вирішення соціальних проблем на наступні десятиліття.
Документ
Дані про кількість населення України (із розсекреченого статистичного збірника ЦСУ УРСР) (1945 р.)
|
Область |
На 01.07.1941 р. (у тис.) |
На 01.05.1944 р. (у тис.) |
Після визволення залишилось населення (у % до кількості на 1941 р.) |
|
Місто Київ |
899,4 |
318,0 |
35,4 |
|
Київська |
2319,4 |
1845,7 |
65,5 |
|
Чернігівська |
1788,6 |
1227,0 |
68,6 |
|
Сумська |
1720,0 |
1184,0 |
68,8 |
|
Полтавська |
2227,6 |
1546,1 |
69,4 |
|
Харківська |
2643,1 |
1668,3 |
59,1 |
|
Ворошиловградська |
2041,3 |
1094,3 |
53,6 |
|
Сталінська |
3388,5 |
1803,9 |
53,2 |
|
Дніпропетровська |
2344,6 |
1417,1 |
60,4 |
|
Запорізька |
1450,0 |
926,6 |
63,9 |
|
Житомирська |
1736,2 |
1105,1 |
68,7 |
|
Кам’янець-Подільська |
1786,0 |
1282,1 |
69,0 |
|
Вінницька |
2406,0 |
1666,5 |
69,3 |
|
Кіровоградська |
1193,3 |
811,4 |
68,0 |
|
Одеська |
1852,5 |
1102,5 |
58,6 |
|
Миколаївська |
766,2 |
519,8 |
67,8 |
|
Херсонська |
780,8 |
502,8 |
64,4 |
|
Волинська (по 6 районах) |
240,5 |
147,9 |
61,5 |
|
Рівненська (по 27 районах) |
1103,2 |
759,6 |
68,9 |
|
Чернівецька |
879,7 |
555,0 |
63,1 |
|
Станіславська |
691,9 |
465,0 |
67,2 |
|
Тернопільська (по 29 районах і 2 містах) |
1327,1 |
818,0 |
61,6 |
Запитання до документа
Прослідкуйте, які області України зазнали найбільших втрат в роки війни, і спробуйте пояснити чому.
Запитання і завдання
1. Які території увійшли до складу УРСР у 1945-1947 рр.?
2. Які наслідки мала Друга світова війна для господарства України?
3. В роботі яких міжнародних організацій брала участь Україна в другій половині 40-х рр.?
4. Які реформи у сфері фінансів та розподілу були проведені в 40-х рр.?
5. Яку роль відіграла Україна у створенні ООН?
6. Які першочергові завдання ставив план відбудови господарства УРСР?
7. У чому полягали особливості відбудови народного господарства в Україні?
8. Які чинники впливали на демографічну ситуацію в Україні в 40-х рр.?
9. Назвіть наслідки територіальних змін УРСР у повоєнний час.
10. Чому радянське керівництво наважилося на надання Україні формальної самостійності у здійсненні зовнішньої політики?
11. Чим був викликаний голод 1946-1947 рр.? Які заходи, на Вашу думку, могли б запобігти йому?
12. Як Ви вважаєте, завдяки яким чинникам СРСР вирішив на свою користь усі територіальні питання повоєнного часу?
13. Що було спільного та відмінного в причинах, наслідках голоду 1946-1947 рр. та голодомору 1933 р.?
14. Чи варті були, па Вашу думку, результати відбудови тих методів, якими вони досягалися?
Українська