🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

Київська держава за часів князя Володимира Великого. Впровадження християнства як державної релігії

План викладу

Утвердження Володимира Святославича в Києві.
Формування державної території. Територіальний поділ.
Впровадження християнства як державної релігії: зв’язок між владою та вірою за часів середньовіччя; вибір віри; літописна легенда про хрещення Володимира та впровадження християнства на Русі; поширення християнства на руських землях; значення впровадження християнства як державної релігії.
Інші внутрішньополітичні заходи Володимира: розбудова столиці; карбування перших руських монет; впорядкування законів.
Зовнішня політика князя Володимира.

Основні поняття та терміни

Дитинець – укріплена частина середньовічного міста, замок.

Десятина – у середньовічній Європі – десята частина врожаю або інших доходів, яку сплачувало церкві населення на утримання місцевих храмів, парафіяльного духовенства та бідних. У Київській Русі -- відрахування на користь церкви із доходів усіх князівських володінь та прибутків усіх землевласників. Уперше десятину встановив київський князь Володимир Святославич після хрещення Русі для перебудови і утримання Десятинної церкви.

Хронологія подій

978 – 1015 рр.	Князювання Володимира Святославича
988 р.	Запровадження християнства на Русі як державної релігії
989 – 996 рр.	Спорудження Десятинної церкви

1. Утвердження в Києві

Володимир утвердився у Києві 980 р., вже маючи чималий досвід державного діяча. Із розповідей літописця довідуємося, що княжити він почав у Новгороді, з якого, одначе, був вигнаний старшим братом Ярополком.
Позбавлений володінь, Володимир кілька років поневірявся на чужині. Роки вигнання не були для нього бездіяльними, бо повернувся на Русь Володимир із загонами варягів. За їхньої підтримки він не лише відвоював Новгород, а й заволодів землями старших братів, прихопивши, крім того, й Полоцьк.
Легендарними подробицями прикрасив літописець розповідь про те, як Володимир торував шлях до великнязівського столу.
Багато випробувань довелося подолати Володимирові, аж поки він, за висловом літописця, «став княжити у Києві один».

2. Формування державної території. Територіальний поділ

Володіння київських князів – попередників Володимира були досить умовними.
Кожному із київських володарів доводилося докладати надзвичайних зусиль, аби поновити свою владу над непокірними племінними князями.
До стабільних володінь Святослава, хоч якими значними були його тимчасові завоювання, належали тільки Київ із навколишніми землями, деревлянські території та Новгород.
Коли Володимир заволодів Києвом його влада поширювалася на власне ці землі, а також на землі тільки-но підкорених полочан.

Отож, він заходився послідовно приєднувати до Києва нові території, не обмежуючись встановленням формальної зверхності у вигляді виплати данини.

Київський володар викорінював на землях підкорених племен будь-які ознаки місцевої родоплемінної влади, передаючи їх у володіння своїм синам або урядовцям-посадникам.
Підлеглі території втрачали племінні назви, натомість їх поступово починали називати землями за головним містом: Київська земля, Чернігівська земля, Переяславська земля, Новгородська земля тощо.

За правління Володимира Великого відбулася заміна родоплемінного поділу Київської Русі на територіальний.

Щодо територіальних придбань Володимира впадає в око відчутне відсунення кордонів Київської держави в західному напрямку.
У 981 році Володимир заволодів містами: Перемишль, Волинь, Червень і Белз.
До Володимирових володінь увійшло й Закарпаття.
Через північні території київський князь мав вихід до Балтійського моря.
Не слабнув при тому інтерес Володимира й до південного напрямку, адже Візантійська імперія лишалася наймогутнішою державою, а східний кочовий світ був настільки близьким, що нехтувати ним означало свідомо наражатися на небезпеку спустошення.
Ці обставини спонукали київського князя зміцнити свої позиції на Таманському півострові – у Тмутараканській землі, що її приєднав був до Київської держави князь Святослав.

Зверніть увагу! Великі обшири держави Володимира свідчать, що важливу роль з-поміж заходів князя відігравали воєнні походи. Літопис і справді наводить їх чимало, датуючи, щоправда, переважно першими роками Володимирового князювання.

Сучасні ж дослідники схиляються до думки, що тих походів мусило б бути значно більше і, вочевидь, відбувалися вони впродовж усього правління князя Володимира. Однак за браком інших джерел в історичній літературі наводяться здебільшого дати, засвідчені літописцем.

Протягом володарювання Володимир підкорив Києву велетенські території, встановивши кордони своєї держави вздовж Дністра, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни на заході, межиріччя Оки та Волги на сході, Чудського, Ладозького та Онезького озер і Фінської затоки на півночі, Причорномор’я та Приазов’я на півдні. З огляду на територіальний поділ і скасування місцевої племінної влади це вже була не намріяна, а цілком реальна імперія – найбільша держава тогочасної Європи.

3. Впровадження християнства як державної релігії. Зв’язок між владою та вірою за часів середньовіччя

На об’єднаних Володимиром землях мешкали різні племена й народи. Усі вони дотримувалися своїх споконвічних звичаїв і традицій, вірили у своїх богів, які здебільшого були різними навіть у споріднених племен, різнилися мовою, побутом, а найвіддаленіші – й способом життя.
За таких умов територіальна єдність держави, підтримувана лише силою зброї, була доволі примарною. Щоби виплекати могутню імперію – а саме такий намір мав Володимир, – він мусив поклопотатися про ідеологічне обґрунтування свого володарювання.
За давніх часів право володарювати вважалося дарованим богами. Подібних уявлень дотримувались і наші предки. За умов панування язичницьких культів Володимир наражався на небезпеку постійного спротиву племен, що поклонялися кожне своєму богові й корилися освяченому тим богом правителю.
Київський князь знищив племінні князівські династії, проте залишилися боги… І вони вустами жерців-волхвів намовляли люд до поновлення споконвічного порядку.

Володимирова імперія була несумісна із язичницьким багатобожжям. Для всієї держави мусив бути єдиний Бог, який своєю волею надав право володарювати київському князеві.

Вибір віри

Князеві Володимиру випало жити за часів, коли великого поширення набувало християнство.
Тож не дивно, що з-поміж русичів багато було християн. Як християнку знаємо княгиню Ольгу – Володимирову бабусю.
Джерела до наших днів зберегли легенди про те, як сам Володимир зважено і прискіпливо вибирав нову віру для себе та своєї держави.
Попервах він буцімто взагалі спробував обійтися без нововведень і заходився реформувати язичництво.

Літописець оповідає, зокрема, що Володимир, утвердившись у Києві, наказав поставити неподалік князівського палацу ідолів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші – найшанованіших слов’янських богів.
Цим богам, за задумом князя, мусили поклонятися всі племена. Одначе спроба виявилася невдалою.
Тоді Володимир запросив до себе представників різних народів, що сповідували віру в єдиного бога – іслам, іудаїзм, римське (католицьке) християнство та візантійське, або, як тоді казали, грецьке (православне) християнство.
Вислухавши виклад засад кожного віровчення, Володимир іще зволікав із оголошенням своєї волі, хоча вибір уже зробив. Щоб остаточно впевнитися у правильності вибору, він розіслав посланців до різних країн для «випробування віри».
Лише почувши звіт кожного, князь оголосив про своє рішення прилучитися до візантійського християнства.

Насправді впровадження християнства як державної релігії було визначено самим плином життя.

Наміри охрестити Русь, як ви пам’ятаєте, мали ще князь Аскольд і княгиня Ольга. Одначе тоді такий політичний крок не здобув підтримки впливових можновладців.
Крім того, прилучитися до християнських держав можна було лише зі згоди їхніх правителів. Володарі Візантійської імперії, приміром, уважали, що після впровадження в якійсь державі візантійського християнства вона автоматично стає підлеглою Візантії.
Київським князям, які протягом століття суперничали з Константинополем, не можна було не зважати на цю обставину.

Отож, на думку дослідників, літописні легенди є відгомоном складних міждержавних переговорів, що їх здійснював уряд Володимира перед актом хрещення Русі.

Літописна легенда про хрещення Володимира та впровадження християнства на Русі.

Впровадження християнства літописець пов’язав із походом Володимира на грецьке місто Херсонес (Корсунь) у Криму, що належало тоді до візантійських володінь.

Змусивши мешканців міста відчинити браму, Володимир звернувся до володарів Візантії з вимогою віддати йому за дружину їхню сестру.
Шлюбові перешкоджало язичництво київського князя. Охрестившись у Херсонесі та одружившись із Анною – так звали візантійську принцесу, Володимир повернувся до Києва.
Зі собою київський князь привіз корсунське духівництво, книги, ікони, хрести, мощі папи Римського св. Климентія.

Потому він вдався до рішучих заходів для охрещення киян. Великий князь розіслав по місту гінців із розпорядженням наступного дня прибути до Дніпра.
Більшість киян разом із дітьми прийшли до річки та увійшли у воду. У присутності Володимира священики їх охрестили.
Навернення до християнства киян започаткувало охрещення всієї країни.

Поширення християнства на руських землях

Впровадження нової віри потребувало часу.
Дослідники стверджують, що у руських церквах іще у 12 ст. були спеціальні місця для охрещення дорослих людей.
Спочатку до християнства прилучалися мешканці найбільших міст.
Літопис доносить поодинокі свідчення спалахів невдоволення діями князя. Та Володимир виявив несхитну волю й рішучість, отож, упровадження ним християнства мало, на відміну від його попередників Аскольда та Ольги, незворотний характер.
А що нова віра здобувала собі прихильників мирно, свідчить той факт, що багато давніх традицій так і залишилися в побуті русичів, переплітаючись із християнськими обрядами.
Скажімо, з-поміж колядок – величальних пісень на честь народження Ісуса Христа – й досі чимало таких, що виникли ще за дохристиянських часів.

Значення впровадження християнства як державної релігії Прийняття християнства на Русi справило величезний вплив на подальший розвиток держави.

До безпосередніх наслідків запровадження християнства у Київській державі у царині внутрішньої політики відносять — зміцнення влади київського князя, тісніше згуртування навколо Києва різноплемінних територій, подолання породжених місцевими язичницькими віруваннями настроїв замкненості й відокремленості від інших територій.
У міждержавному житті наслідки впровадження християнства — у встановленні рівноправних відносин із християнськими країнами, передусім із Візантією.
До безпосередніх наслідків впровадження християнства як державної релігії належить заснування Володимиром церковної організації.
Наслідки заходів Володимира щодо поширення освіти були безпосередньо пов’язані з впровадженням християнства, проте яскраво виявилися через кілька десятиліть — коли на наших теренах розквітла книжна культура.
Так само віддаленим у часі був розвиток мистецтва архітектури й живопису, золотарства й музики, без проявів яких годі уявляти відправу у християнському храмі.
Найбільш віддаленими в часі є наслідки впровадження християнства у царині людських відносин. Адже й сьогодні не втратили свого значення настанови Ісуса Христа: його вчення є основою сучасної цивілізації.
Наше розуміння добра і зла, милосердя й жорстокості, вірності і зради, честі й ганьби, працелюбності й лінощів, сумлінності й безвідповідальністі, справедливості й беззаконня ґрунтується на християнських цінностях.
З утвердженням християнства на наших землях зміцніла сім’я, закріпилося шанобливе ставлення дітей до батьків, великої пошани набула жінка-матір. Поступово люди вчилися бути відповідальними за свої вчинки, адже кожен згідно із християнським вченням складатиме звіт про своє життя перед Богом.

4. Інші внутрішньополітичні заходи Володимира

Розбудова Києва

За часів Володимира київський дитинець зріс у кілька разів. Його захищали потужні стіни, вал і рів.
До «міста Володимира» – так називають дитинець, розбудований Володимиром, можна було потрапити крізь в’їзні ворота.
Неприступності воротам додавали високий оборонний вал і глибокий рів, через який було перекинуто міст.
Ізсередини окрасою «міста Володимира» була мурована церква Богородиці, будівництво якої тривало від 989 впродовж семи років.

Це був головний і перший кам’яний храм Київської Русі.
На утримання церкви князь Володимир наказав віддавати десяту частину своїх прибутків. Ось чому, свідчив літописець, її називали Десятинною.
Поряд із церквою Богородиці розташовувалися розкішні князівські палаци – саме тут Володимир справляв гучні бенкети, пам’ять про які й досі живе в билинах.

На дитинці мешкали й найзаможніші київські можновладці.
На київському Подолі археологи встановили, що з-поміж його мешканців були купці та майстровий люд – гончарі, кожум’яки, ювеліри тощо.
Велику частину Подолу займало київське торговище, де сходилися гості, тобто купці з різних куточків світу. Саме на Подолі швартувалися їхні кораблі, бо тут розташовувалася київська гавань.

Карбування перших руських монет і впорядкування законів

Про далекоглядні державотворчі наміри князя Володимира свідчить і те, що він почав карбувати перші руські монети.
Археологи знайшли Володимирові монети зі срібла – срібники та зі золота – златники.
Володимирові належить також слава першого упорядника руських законів.

5. Зовнішня політика Володимира Великого

Прилучення Київської держави до християнського світу сприяло налагодженню тісніших відносин із багатьма державами. Крім Візантії, до партнерів Русі тоді належали Чехія, Угорщина, Польща, Германська імперія, Болгарія. Жваві відносини зав’язалися з Римом як центром християнської церкви.

Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності Володимира посідали відносини з печенігами. Задля охорони від їхніх нападів Володимир ініціював створення нової системи оборони. За його задумом, та система мала складатися з потужних земляних укріплень і низки фортець на південному кордоні Руської держави.