§ 14—15. Культура Київської Русі в другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст.
Опрацювавши ці параграфи, ви дізнаєтесь:
· як розвивалася культура Київської Русі в другій половині ХІ — першій половині ХІІ ст.;
· які видатні пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва Русі збереглися до теперішнього часу;
· яку роль відіграла Київська Русь в історії середньовічної Європи.
Завдання на повторення
1. Що таке політична роздробленість?
2. Які наймогутніші князівства постали на південних землях Київської Русі?
3. Назвіть найвидатніші архітектурні споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
4. Що таке літопис, ікона, мозаїка?
1. Освіта. Розвиток наукових знань. У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. «Наука книжна» — було звичним не оволодіння письмом, а освоєння тодішніх наукових знань. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».
У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.
Приналежності для письма. Писала, воскові таблички, берестяні грамоти.
Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат, у той час як у Західній Європі жінки взагалі не отримували освіти. За свідченням літописів, розвинутим було і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в невеличкому містечку Курськ, навчаючись у «єдиного вчителя».
Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисячі), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма.
Терміни та поняття
Берестяні грамоти — написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.
Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень.
Переписувач.
Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі Волинському, Переяславі, Ростові та інших містах.
Повсюдна потреба в книгах породила на Русі своєрідну галузь ремесла. Крім книгописців і палітурників були редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.
В ХІ—ХІІІ ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Напевно, не менш цінною була книга й на Русі.
У давньоруських школах і бібліотеках виховалося багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких дивом збереглися до наших днів. До них належать літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополити Іларіон і Клим Смолятич, єпископ Кирило Туровський, Данило Заточник та ін.
Хоча в Київській
Русі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука,
нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових знань.
Як правило, вони передавалися усно з покоління в покоління як професійні
секрети спеціалістами з певних ремісничих спеціальностей. Металургія,
ковальська і ювелірна справи потребували знань із металознавства. Для
виготовлення скла, емалей та інших штучних матеріалів слід було знати їхні
хімічні властивості. Щоб здійснити паломництво до святих місць, потрібні були
знання з географії. Без знань математики неможливо звести будівлю чи вести
торговельні операції. Так, цегла і декоративна керамічна плитка виготовлялися
за певними стандартами. Майстри знали і користувалися числом 
. Знання з астрономії давали можливість орієнтуватися в
просторі, передбачати природні явища, вести літочислення.
Але знання бралися і з книг. Як правило, це були перекладні книги античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. Найпопулярнішими на Русі були: «Хроніка» Георгія Амартола, яка охоплювала опис історичних подій від створення світу до 842 р. «Джерело знань» Іоанна Дамаскіна, «Шестоднев» Іоанна, болгарського екзарха, де подані тлумачення біблійної розповіді про шість днів створення світу Богом, «Фізіолог» невідомого автора, що містив розповіді про реальних і казкових, міфічних (сирени, фенікс) звірів тощо. У творі Козьми Індікоплова «Християнська топографія» розповідалося, що земля — чотирикутник, оточений океаном; центром землі вважався Єрусалим. Поєднання реальних і вигаданих подій було особливістю тогочасних наукових знань.
Важлива і більш-менш достовірна інформація з географії Близького Сходу містить «Ходіння» ігумена Дмитра, який відвідав Палестину близько 1107 р. Він подав детальний опис Єрусалима та його святих місць. «Ходіння» для багатьох поколінь прочан стало справжнім путівником у Святу Землю.
У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».
2. Усна народна творчість. У народній творчості періоду другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народної творчості, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити ті зразки, які належать саме до цього періоду, оскільки на зразки попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі по суті колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.
Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром Красне Сонечко вже розуміється Володимир Мономах. Чимало казок присвячується боротьбі героїв зі злими силами — Котигорошка, Вернигори, Вирвидуба, Кирила Кожум’яки тощо.
Цікаві факти
До цієї доби належать казки, де згадується Змій-Горинич. Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розповідаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир Мономах «сокрушив голови зміям». Таким чином, учені вважають Змія-Горинича узагальненим образом половців.
3. Книжні пам’ятки. Літописання. Як вам уже відомо, книжна культура Київської Русі формувалася за візантійськими та болгарськими зразками, але вже скоро породила власну літературу, розквіт якої припадає на період другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст.
Сторінка «Остромирове Євангеліє».
До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби: «Остромирове Євангеліє», «Ізборнікі» 1073 і 1076 рр., «Мстиславове Євангеліє», «Повість временних літ» та вже згадувані «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик» тощо.
Найдавнішою книгою Київської Русі, що збереглася, на теперішній день є «Остромирове Євангеліє», написане в 1056—1057 рр. в Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.
Ця пам’ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.
Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби були «Ізборнікі» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають та дають настанови. В «Ізборніку» 1076 р. значне місце приділено правилам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який закликається розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов та всепрощення. «Ізборнік» 1073 р. має і велике мистецьке значення.
Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі.
Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою і Русі.
Змістовний історичний матеріал міститься в складеному на початку ХІІІ ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Зокрема, у ньому є цікава інформація про будівництво Успенської церкви Печерського монастиря, живописця Алімпія і взагалі життя Києва тієї доби.
Літописи Київської Русі становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони писалися рідною мовою, що робило їх популярними. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священики, ігумени придворних монастирів, наближені до князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість временних літ» (кінець ХІ — початок ХІІ ст.). Близько середини ХІІ ст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких стали місцеві події.
До «Повісті...», ймовірно, увійшли всі попередні літописні зводи, що не збереглися до нашого часу,— 996, 1039, 1073, 1093—1096 рр., Повість галичанина Василія 1097 р., «Ізборнік» Святослава, церковні повчання, усні перекази. Датовані події в літопису доведені до 1110 р. Уважається, що автором зводу був літописець Нестор, хоча деякі дослідники дотримуються думки, що до нього причетний літописець Сильвестр, ігумен Михайлівського Видубецького монастиря.
Нестор-літописець. Гравюра XVIII ст.
Своє головне завдання літописець визначив у назві: розповісти наступним поколінням, «звідки пішла Земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла держава Русь».
Літописець сумлінно розповів про героїчну боротьбу наших предків із ворогами, про їхню нелегку історію і важке життя. Літопис має й художню цінність як літературний твір, написаний досконалим стилем і патріотичним пафосом.
Безпосереднім продовженням «Повісті...» є Київський літописний звід кінця ХІІ ст. Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубецькому монастирі, він становить сукупність літописів, написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі знайшли відображення літописні традиції Чернігова, Володимира Волинського і Галича.
4. Архітектура. За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській Русі продовжується розвиток архітектури. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався, насамперед, дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку ХІІ ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.
Із другої половини ХІ ст. спостерігається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.
Новий тип храму започаткував Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за типом Успенського був зведений Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.
Михайлівський Золотоверхий собор (сучасний вигляд і реконструкція)
Цікаві факти
Унаслідок прийняття християнства Київська держава приєдналася до східноєвропейської християнської цивілізації. Церква стала відігравати провідну роль у розвитку культури й духовного життя Русі. Монастирі були осередками, у стінах яких працювали тогочасні вчені, митці, письменники, діяли лікарі, іконописні майстерні та інші заклади. Значне місце серед інших займала Києво-Печерська лавра (лаврами називали східнохристиянські монастирі), заснована 1051 р. поблизу князівської резиденції Берестово на околиці Києва, яку започаткував чернець Антоній. За часів князювання Володимира Святославича він здійснив паломництво до Греції на гору Афон, щоб поклонитися їхнім святиням. Захоплений побаченим у монастирях Афону, він постригся в ченці й прийняв ім’я Антонія на честь Святого Антонія Великого, який був засновником чернецтва.
Києво-Печерська лавра.
Після повернення на батьківщину Антоній обійшов кілька монастирів, але їхнє життя не припало до душі юнакові. Тому, повернувшись до Києва, він оселився окремо в печері на околиці міста. Через деякий час до Антонія стали приходити люди, які бажали разом із ним розділити труднощі чернечого печерного життя. Коли ченців стало п’ятнадцять, вони викопали велику печеру, у якій улаштували церкву й келії для себе. Однак Антоній бажав жити самітником, тому він призначив ченцям ігумена (настоятеля) Варлаама, а сам разом із кількома учнями відійшов на сусідній пагорб, де спорудив собі нову печеру. Із неї в майбутньому постали Ближні печери, а з тієї, що була викопана на початку,— Дальні.
Кількість ченців у Київських печерах постійно зростала. На прохання Антонія київський князь Ізяслав надав у володіння ченцям усю гору, де вони влаштовували печери. На ній збудували дерев’яну церкву й нові келії. Ігуменом монастиря після Варлаама на прохання братії Антоній призначив Феодосія.
Новий настоятель уславив себе тим, що впорядкував життя руського чернецтва на підставі суворого уставу грецького Студитського монастиря. Відтепер києво-печерські ченці не повинні були мати жодної власності, постійно працювати й молитися. Вони власноруч робили речі, продавали їх, а на отримані кошти купували хліб, який ділили порівну. Ігумен завжди працював і молився разом з усіма, пояснюючи при цьому, що старшим може бути лише той, хто працює більше за інших. Складений Феодосієм устав згодом перейняли всі інші монастирі на руських землях.
На кошти, які дарували й заповідали лаврі віруючі, Феодосій вирішив збудувати величний кам’яний храм — Успенський собор. Ігумен першим розпочав його зведення в 1073 р., але до завершення будівництва не дожив.
Успенський собор (сучасний вигляд).
Християнська церква гідно вшанувала духовний подвиг великих подвижників Антонія й Феодосія, прилучивши їх до лику святих. Заснована ними Києво-Печерська лавра стала однією з найбільших святинь Київської Русі й усього християнського світу. Її ченцем був «батько української історії» Нестор-літописець. У стінах лаври працював найвидатніший тогочасний іконописець Алімпій, відомі цілителі Агапіт, Даміан, Прохор Лободник. Ченці монастиря старанно зберігали пам’ять про діяльність своїх духовних братів. Згодом вони об’єднали ці розповіді у великій книзі під назвою «Києво-Печерський патерик».
Києво-Печерська лавра займає значне місце серед монастирів цієї доби. Вироблене в її стінах розуміння суті чернечого життя, його традицій, поєднання служіння Богу й цілому народу стало взірцем для інших. Вихованці лаври займали єпископські кафедри в Київській митрополії й поширювали в суспільстві розуміння християнських моральних ідеалів.
Починаючи з 30-х рр. ХІІ ст. архітектура Русі набуває нових рис. Це було пов’язано з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць. Значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Також спрощуються й архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними. Змінюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архітектурні школи, але їх об’єднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144 р.) в Каневі, Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (40-ві рр. ХІІ ст.) храми в Чернігові.
Церква Богородиці Пирогові (сучасний вигляд)
У той же час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури: колони, заглибини в стінах, вітражі тощо.
Наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Новий архітектурний стиль найбільш яскраво проявився у вигляді П’ятницької церкви в Чернігові (початок ХІІІ ст.).
5. Мистецтво. З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.
Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у ХХ ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солонського, Стефана і Фадея. У порівнянні із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.
Із початку ХІІ ст. храми починають прикрашатися переважно фресками, мозаїки вже не використовуються. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки. Вони, як правило, прикрашали всі стіни храмів. У фресковому живописі теж прослідковуються зміни: зображення робляться тонкими лініями, постаті стають динамічнішими, фарби яскравішими. Найбільш цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові.
Постать в історії
Видатним живописцем Київської Русі був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050—1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, деякі з яких уважаються чудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Алімпій (Аліпій)
Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис. Ікони були першими творами станкового живопису. Проте ікона — це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богоматері, святим. На іконах зображений, як правило, один образ.
Ікон часів Київської Русі збереглося дуже мало. Кожна з них є високодуховним витвором мистецтва всесвітнього значення.
Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написані в Києві. Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїку та фрески. Усі вони мають великий розмір, що поєднує їх із монументальним мистецтвом (фресками, мозаїками).
Цікаві факти
Композиція ікони «Благовіщення» (XII ст.) побудована на зіставленні двох фігур — архангела Гавриїла і Діви Марії. Марія, схиливши голову в бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнута до Марії, а пильний погляд його великих очей прикутий до її обличчя. Цей взаємоспрямований рух зосереджує увагу на композиційному й водночас змістовому центрі ікони — руці архангела, витончені пальці якого немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими плавними лініями. Найбільш майстерно на іконі зображений архангел як образ неземної краси. Його золоте волосся підкреслює вишуканість і вродливість обличчя. Майстерно промальовані крила наче створюють орнамент навколо його тіла, що вбране у світлий одяг. Архангел зображений фарбами, які свідчать про його неземне походження: ми знаходимо відтінки жовтого, брунатного, червоного, зеленого кольорів. Діва Марія зображена в синіх і пурпурових фарбах, які говорять про її земне походження. Їх об’єднує золоте тло, яке підкреслює божественний зміст зображеного.
Особливим видом мистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра. Це невід’ємна складова мистецтва рукописної книги. Говорячи сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання.
Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас із часів Русі, включені до «Остромирового Євангелія». Тут на окремих аркушах уміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки. Художникові, який дотримувався всіх тогочасних канонів, удалося створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неординарний хист. Усі лінії виконані золотом, а тло заповнене яскравими барвами. Це нагадує перегородчасту емаль ювелірів Русі. Мініатюри облямовують орнаменти, подібні до тих, що можна побачити в Софійському соборі Києва.
«Остромирове Євангеліє». Мініатюри.
Про високу майстерність книжкового письма та ілюстрування свідчить також «Ізборнік» 1073 р., створений для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Книга відкривається цікавим розворотом, на лівому боці якого зображений князь Святослав із родиною — перший груповий портрет реальних людей у давньоруському мистецтві, на правому — Спас на престолі. На третьому аркуші зображено орнаментований триверхий храм, далі — чотири портретні мініатюри. У тексті «Ізборніка» зустрічаються красиві заставки, ініціали, на берегах книги розміщені знаки зодіаку.
Особливу увагу привертають мініатюри Радзивіллівського літопису початку ХV ст., який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініатюр, що ілюструють події часів Русі. Малюнки виконані в довільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Київської Русі, одяг, зброю, речі домашнього вжитку. У них відображені події, що відбувалися впродовж трьох століть: похід русичів на Царгород, будівництво Софійського собору, повстання киян у 1068 і 1147 рр., битви з кочовиками і князівські усобиці тощо.
Радзивіллівський літопис. Мініатюра «Хрещення Володимира»
У ХІІІ ст. з’являється в’язь — особливе декоративне письмо, яке використовувалося в рукописах, на фресках, іконах, могильних плитах тощо.
Також було поширеним і різьблення по каменю. Ним прикрашалися храми переважно ззовні. Збереглося декілька різьблених шиферних плит Спаського собору Чернігова, Михайлівського Золотоверхого і Печерського монастирів. На них вирізьблювали орнаменти, «святих воїнів», античні і біблійні сюжети. Визначним досягненням давньоруських різьбярів є невеличкі кам’яні ікони. Найчастіше на них були зображені перші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас, Св. Миколай тощо.
Високого рівня розвитку на Русі досягло прикладне мистецтво. Його особливістю було те, що на виробах співіснували елементи язичницької і християнської символіки. Прикладне мистецтво представлене ювелірними виробами, декоруванням предметів побуту, посуду, зброї, різьбленням по кістці.
В ХІ—ХІІІ ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів перегородчастої емалі, зерні і черні.
Технологія перегородчастої емалі передбачала напаювання на коштовні речі, виготовлені переважно із золота, спеціальних перегородок, які утворювали порожнини, що заливалися різнокольоровою емаллю. Кольорова гама емалей була яскравою, але не контрастною. Використовувалися емалі синього, жовтого, червоного, білого, зеленого і коричневого кольорів. Емалями вкривали діадеми, колти, сережки, намиста, підвіски, хрести-складні, образи. Є навіть оздоблені емаллю дорогі палітурки книг.
Цікаві факти
Шедевром ювелірів є золота діадема, що була знайдена поблизу скарбу в селі Сахнівка на Черкащині в 1900 р. Діадема була частиною парадного вбрання княгині. Вона складалася з дев’яти золотих пластин. На центральній пластині білою, синьою, зеленою, червоною та жовтою емаллю зображено людину з короною на голові й двох грифонів. За легендою, це Александр Македонський, що піднімається на небо колісницею, запряженою грифонами.
Технологія зерні передбачала напаювання невеликих золотих кульок на виріб, що утворювали відповідний орнамент.
За допомогою техніки черні (спеціальне очорнення срібла і золота) ювеліри виготовляли браслети, колти, персні, хрести та інші різноманітні прикраси.
Ювелірні вироби Русі.
Кращими виробами, виготовленими в техніці черні у ХІІ—ХІІІ ст., є широкі пластинчасті браслети-наручі зі срібла. На їхніх стулках, поділених на кілька частин, зображалися фантастичні звірі й птахи, квіти, рослинні плетіння, сюжетні композиції з язичницькою символікою тощо. На кожній частині в рамці бачимо двох птахів-собак (Сімаргів), птаха, гусляра в головному уборі й довгій вишитій сорочці, жінку в танці зі спущеними рукавами й чоловіка з мечем і щитом. Сюжетні зображення на браслетах-наручах нагадують сцени башт Софії Київської.
Давньоруські кістяні шахи.
Поширеним видом художнього ремесла на Русі було різьблення по дереву та кістці. Різьбою прикрашалися дерев’яні оселі, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була плоска, орнамент — геометричний, рідко — рослинно-геометричний.
Різьбою по кістці давньоруські майстри здобули собі міжнародне визнання. Їхні вироби були відомі у всіх країнах Європи. Особливу популярність мали різьблені шкатулки, образи, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахи та шашки.
6. Київська Русь в історії Європи. Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії ІХ—ХІІІ ст. Її внесок до середньовічного, політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзвичайно великим. Київська Русь поступово перейшла від воєнних сутичок із сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Київська Русь відігравала значну роль у міждержавних відносинах у Східній Європі тієї доби.
Київські князі укладали угоди з Візантією й Священною Римською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх часом, що було нормою міжнародних відносин Середньовіччя, династичними шлюбами. Руські князі підтримували династичні зв’язки з Францією, Швецією, Англією, Німеччиною, Угорщиною, Норвегією, Візантією.
Великий міжнародний авторитет і військова міць держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними було землеробство і скотарство, ремесла і промисли. Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв’язки Київської Русі. Через Русь проходив важливий торговельний шлях «із варягів у греки». Енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Київ залишався центром міжнародної торгівлі. Іноземні купці торгували в руських містах.
На думку дослідників, за рівнем розвитку міст і торгівлі в Х—ХІ ст. Київська Русь навіть випереджала країни Західної Європи. Недарма варяги називали її «країною міст» (гердерика), а чимало сучасників порівнювали Київ зі «столицею світу» — Константинополем. Доцільно звернути увагу на віротерпимість, яка панувала на Русі. Зокрема, у багатьох руських містах були колонії євреїв, німців, поляків, вірмен, варягів та інших народів.
Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру. Своєрідна і неповторна, вона ввібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу і в той же час відчутно впливала на культурний розвиток країн світу. Далеко за межами своєї батьківщини були відомі київські ювеліри, іконописці, зброярі. Виготовлені руськими майстрами вироби вражали сучасників своєю витонченістю і красою. Тільки в тогочасному Києві працювали майстри 60 спеціальностей.
Кам’яна ливарна форма.
Могутня держава середньовічної Європи Київська Русь прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян, стала етапом формування східнослов’янських народностей, відстояла свої землі від ворогів. Завдяки державній єдності руських земель взаємозбагачувалися уклад життя, мова, матеріальна й духовна культура їхнього населення.
Київська Русь сприяла економічному й культурному розвитку багатьох неслов’янських народів, які здавна проживали на її території або в сусідніх землях.
Загалом на Подніпров’ї, Галичині й Волині, у Причорномор’ї та Приазов’ї закладалися традиції незалежної державності на території України. Саме в цей час українська народність отримала могутній стимул для свого господарського, політичного й культурного розвитку. На думку видатного українського історика й політичного діяча Михайла Грушевського, «Київська Русь є однією з перших форм української державності». Його багатотомна праця так і називається — «Історія України-Руси».
Монголо-татарська навала завдала непоправної шкоди Русі: держава припинила своє існування, сотні тисяч людей загинули, міста й села, палаци й храми, книги й ікони були знищені у вогні пожеж. Однак руський народ зміг вистояти й відродити життя. Традиції Київської Русі виявилися настільки міцними, що збереглися до нашого часу, отримавши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян, білорусів та інших народів.
Висновки. Хоча з часів Київської Русі до нас дійшла лише незначна частка культурної спадщини, але навіть ті поодинокі витвори мистецтва свідчать про високий рівень розвитку культури. Під впливом християнства на Русі з’явилися нові види мистецтва: зведення мурованих християнських храмів, монументальний живопис — фрески і мозаїки, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мініатюра. Поширилася писемність і «книжна наука». Місцеві майстри за нетривалий історичний час змогли не лише опанувати ці види творчості, а й розвинути їх, створивши самобутнє обличчя мистецтва Київської Русі, яке вплинуло на мистецтво сусідніх народів і подальших віків. Зросла самобутня література, яка подарувала нам твори світового значення («Слово о полку Ігоревім» та ін.). Оригінальним і неперевершеним залишалося ювелірне мистецтво.
Культура Русі живилася з різних джерел. У ній тісно переплелися християнські та язичницькі традиції.
Запам’ятайте дати
1056—1057 рр.— створення «Остромирового Євангелія».
1068 р.— дочка князя Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат.
1078 р.— будівництво Успенського собору Києво-Печерської лаври.
1108 р.— будівництво Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.
1113 р.— імовірна дата завершення написання «Повісті временних літ».
Запитання і завдання
Перевірте себе
1. Де на Русі можна було здобути освіту?
2. Хто і коли заснував на Русі першу школу для дівчат?
3. Яку роль відігравали бібліотеки в розвитку освіти?
4. Розкажіть про поширення наукових знань на Русі.
5. Які різновиди народної творчості мали поширення на Русі?
6. Назвіть основні книжкові пам’ятки Київської Русі другої половини ХІ — початку ХІІІ ст.
7. Які твори перекладної й оригінальної літератури були популярними на Русі?
8. Яку назву має основний літописний звід Русі, що став основою для всіх наступних?
9. Назвіть видатні пам’ятки архітектури Русі другої половини ХІ — початку ХІІІ ст., які збереглися до нашого часу.
10. Ким були Нестор, Алімпій, Агапіт?
11. Які види храмів мали поширення на Русі в другій половині ХІ — на початку ХІІІ ст.?
12. Дайте визначення понять: літопис, ікона, фреска, книжкова мініатюра, перегородчаста емаль.
13. У якій техніці працювали ювелірні майстри Русі?
14. Який вид художнього ремесла прославив руських майстрів по всій Європі?
Подумайте і дайте відповідь
1. Чим було зумовлено поширення наукових знань на Русі?
2. Про що свідчать знахідки берестяних грамот, побутових речей із написами?
3. Чим відрізняються літописи Київської Русі від західноєвропейських хронік?
4. Які зміни відбулися в літописанні в середині ХІІ ст.?
5. Розвитку яких видів культури сприяло християнство?
6. Яким чином політична роздробленість позначилася на розвитку культури та мистецтва?
7. Яку пам’ятку архітектури можна вважати символом цього періоду в історії Київської Русі?
8. Яким є історичне значення Русі в історії українського народу та Європи?
Виконайте завдання
1. Опишіть один із пам’ятників культури Київської Русі другої половини XI — початку XIII ст.
2. Складіть план відповіді за темою «Мистецтво Київської Русі другої половини ХІ — початку ХІІІ ст.».
3. Визначте основні риси культури Русі другої половини ХІ — початку ХІІІ ст.
4. Визначте, що нового з’явилося в культурі Русі в порівнянні з попереднім періодом.
Для допитливих
1. Чим зумовлене те, що за часів Київської Русі до лику святих було зараховано багато князів?
2. Чому мозаїка на початку ХІІ ст. зникає як елемент оздоблення храмів?
Запитання та завдання для узагальнення за темою «Київська Русь у другій половині XI — першій половині XIII ст.»
1. Складіть хронологічну таблицю основних подій історії Русі другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст.
2. Поясніть значення понять і термінів: політична роздробленість, феодальна роздробленість, удільне князівство, міжусобні війни, династія, престолонаслідування, літопис, монументальний живопис.
3. Складіть історичний портрет князя Володимира Мономаха.
4. Чи призвела поява самостійних князівств до припинення існування Київської Русі? Свою думку обґрунтуйте.
5. Виконайте завдання за історичною картою:
· Покажіть, із якими державами межувала Русь у другій половині ХІ — на початку ХІІІ ст.
· Покажіть на карті князівства, що постали на території Русі на початок ХІІІ ст.
· Визначте головні політичні та культурні центри Русі в період роздробленості.
· З’ясуйте, чи мали місце територіальні зміни Русі в другій половині ХІ — на початку ХІІІ ст.
· Покажіть князівства, що зазнавали спустошливих нападів половців.
· Покажіть місця, де відбувалися князівські з’їзди.
6. Чому в період роздробленості велася така гостра боротьба окремих князів за київський престол?
7. Заповніть таблицю «Об’єктивні та суб’єктивні причини роздробленості Київської Русі». Зробіть відповідні висновки.
Суб’єктивними причинами називаються ті обставини, які залежать від дій і прагнень людей. Об’єктивними — ті, що складаються під впливом зовнішніх чинників, незалежно від волі людей.
|
Об’єктивні причини |
Суб’єктивні причини |
|
|
|
8. Яка роль половців в історії Русі? Чи можна говорити лише про їхню негативну роль?
9. Порівняйте Русь за часів Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. Питання для порівняння визначте самостійно.
10. Порівняйте події, які відбулися після смерті Ярослава Мудрого в Київській Русі, із тими, що сталися у Франкській імперії після смерті Карла Великого. Назвіть причини занепаду цих держав. Визначте спільне і відмінне в їхньому розвитку.
Українська