§ 12. Козацькі рухи 20—30-х рр. XVII ст.
1. Якими були причини та наслідки перших козацьких повстань у 90-х рр. XVI ст.? 2. Назвіть особливості соціальноекономічного розвитку українських земель у складі Речі Посполитої в першій половині XVII ст. 3. Які факти свідчать, що запорозьке козацтво стає важливим чинником суспільного життя на українських землях?
1. Становище в Україні у 20-х рр. XVII ст. Після Хотинської війни 40-тисячне козацьке військо повернулося в Україну. Однак, відігравши вирішальну роль у здобутті в ній Річчю Посполитою перемоги, козацтво одночасно програло. Обіцянки, дані запорожцям напередодні війни Сиґізмундом ІІІ, виконані не були. Уже в жовтні 1621 р. польський уряд наказав залишити в реєстрі лише 3 тис. козаків, а решті негайно повернутися під владу своїх панів і старост. Крім того, козакам не було виплачено обіцяних за участь у війні грошей.
Значна частина виключених із реєстру козаків після повернення розташовувалась у панських маєтках на Київщині, зберігала військовий устрій й відмовлялася виконувати накази панських «старостків» та королівських урядників. Розгорталося масове «покозачення» селян і міщан, які через погіршення умов життя не визнавали місцевої адміністрації і проголошували себе козаками. До «самовільного» козацтва приєднувалися реєстровці, незадоволені тим, що в той час, коли вони воювали, їхні господарства були розорені панами.
Ситуацію ускладнювали також спроби польської влади перешкодити козакам здійснювати походи проти татар і турок. Обурені поведінкою влади запорожці не збиралися дотримуватися умов Хотинської угоди. Коли королівський посол, що прибув на Запорозьку Січ, став дорікати козакам за порушення її умов, козаки заявили: «Мир укладав король, а не ми!»
У 1621 та 1622 рр. козаки зверталися до Сиґізмунда ІІІ з петиціями, де зобов’язувалися не нападати на турецькі володіння і Крим, якщо король задовольнить їхні вимоги. Вони просили зберегти їхні давні вольності, збільшити реєстр, збільшити і своєчасно виплачувати платню. Вони хотіли отримати дозвіл селитися й користуватися своїми правами як на королівських землях, так і в панських маєтках, заборонити розміщення на постій королівських військ у Київському воєводстві та дозволити козакам із відома короля найматися на службу до інших християнських монархів. Запорожці наполягали також на скасуванні Берестейської унії й узаконенні православної церкви. Проте влада Речі Посполитої не бажала розглядати прохання козаків й вирішила приборкати її силою.
2. Польськокозацький збройний конфлікт 1625 р. У вересні 1625 р. з Бара на Поділлі в Подніпров’я вирушило 30-тисячне каральне військо, очолюване коронним гетьманом Станіславом Конєцпольським. Під натиском коронного війська окремі козацькі загони із Фастова, Канева, Черкас та інших міст рушили в напрямку до Запорожжя. Із Січі їм на допомогу вирушив гетьман Марко Жмайло. Незабаром вони об’єдналися у 20-тисячне військо. На південь від Крилова вони влаштували укріплений табір. 25 жовтня каральні війська атакували козаків. Після кривавої січі, що тривала весь день, Жмайло відвів повстанців до Курукового озера, де розташував у болотистій місцевості новий табір, оточивши його кількома рядами возів.
Конєцпольський атакував повстанців, але, потрапивши в мочарі, відступив із великими втратами. Тим часом похолодало, випав сніг. Обидві сторони не були готові до тривалої облоги й розпочали переговори. Козаки відкинули вимогу поляків видати ватажків. Однак замість Жмайла новим гетьманом обрали поміркованого Михайла Дорошенка, який 6 листопада 1625 р. підписав із Конєцпольським Куруківську угоду.
Козаки
За цим договором, усі учасники повстання отримували амністію. Кількість реєстрового козацтва збільшувалася з 3 до 6 тис. осіб, із яких 1 тис. повинна була перебувати на Запорозькій Січі й не допускати туди втікачів із панських маєтків. Встановлювалася річна платня реєстровцям у сумі 60 тис. злотих та додаткові виплати старшині. Козаки, які залишалися поза реєстром, поверталися під владу панів. Старшина зобов’язувалася не приймати до реєстру виключених із нього і придушувати будь-яке «свавільство». Реєстровцям дозволялося селитися й володіти землею лише на «королівщинах» (державних землях). Ті, хто мешкав у панських маєтках, повинні були залишити їх протягом трьох місяців. За козаками зберігалося право обирати гетьмана, але затверджувати його мав король. Реєстровці зобов’язувалися не втручатися в релігійні справи в Україні, відмовитися від стосунків з іноземними державами і здійснення походів проти Кримського ханства та Османської імперії.
Куруківська угода, як розраховував польський уряд, повинна була ізолювати реєстровців, що перебували на державній службі, від інших станів. Створення шести територіальних полків — Корсунського, Черкаського, Переяслівського, Чигиринського, Білоцерківського, Канівського — примусило реєстровців підтримувати порядок і придушувати в цих землях повстанські виступи. Однак влада не змогла повністю втілити в життя умови угоди. На Січі з 1628 р. формувалося нереєстрове козацтво, незалежне від польського уряду, яке обирало власного гетьмана. Реєстровці в майбутньому неодноразово приєднувалися до повстанців.
3. Повстання Тараса Федоровича (Трясила) 1630 р. Наприкінці 1629 р., після закінчення війни зі Швецією польський уряд розквартирував свої війська в Україні. Розбої польських вояків, релігійні утиски, зростання протиріч між реєстровими і нереєстровими козаками стали основними причинами повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила).
Постать в історії
Тарас Федорович (Трясило) в 1620-х був козацьким полковником, гетьманом нереєстрових козаків (з 1629); того ж року провадив козаків у похід в Крим. У березні 1630 став на чолі селянсько-козацького повстання проти Польщі. У боях під Корсунем і під Переяславом повстанці розбили польське військо і в червні примусили польського гетьмана С. Конєцпольського підписати угоду в Переяславі. Невдоволений угодою, Федорович, скинений з гетьманування, відійшов з невдоволеними козаками на Запорізьку Січ, де робив спроби підняти нове повстання. Брав участь у московсько-польській війні 1632—1634, що велась за Чернігово-Сіверську і Смоленську землі, на стороні Москви. На козацькій раді в Каневі взимку 1634—1635 рр. закликав до повстання проти Польщі, але не знайшов підтримки і з частиною козаків пішов за Дон. У 1635 р. вів переговори з московським урядом про переселення 700 козаків на Слобідську Україну. Навесні 1636 р. після повернення із Дону їздив до Москви з проханням про перехід частини українського козацтва на службу до Московської держави. Але його пропозицію було відхилено, бо московський уряд не бажав загострювати відносини з шляхетською Польщею після невдалої московсько-польської війни 1632 - 1634 рр. Подальша доля Федоровича невідома.
Нереєстрові козаки-запорожці відмовилися підкорятися гетьману реєстровців Григорію Чорному й обрали власного гетьмана Тараса Федоровича. У середині березня він разом із 10-тисячним військом повстанців вирушив із Січі до Черкас. Зайнявши місто, що було резиденцією гетьмана Чорного, запорожці стратили його за зраду козацьких інтересів.
Повстання швидко поширювалося. Козаки Федоровича взяли Корсунь, Канів та Переяслав. Захистити православну церкву закликав повстанців митрополит Іов Борецький. Федорович закликав українців приєднуватися до запорожців, щоб боронити православну віру і звільнитися від польської влади. Тому повстання Тараса Федоровича вважається першим великим козацьким виступом, який мав національновизвольну спрямованість.
Під Переяславом відбулася вирішальна битва повстанців із каральним військом коронного гетьмана С. Конєцпольського. Майже три тижні тривали кровопролитні бої між противниками. Центральною подією стала так звана «Тарасова ніч», як назвав її в однойменній поемі про повстанців Т. Шевченко. Травневої ночі невеликий козацький загін непомітно проник у ту частину польського табору, де розташовувався штаб Конєцпольського, і повністю винищив його охорону — «Золоту роту» зі 150 молодих шляхтичів із найзнатніших родів.
Неможливість здобути перемогу над повстанцями змусила Конєцпольського укласти з ними Переяславську угоду, згідно з якою козаки не підлягали покаранню за свій виступ, залишалися в силі статті Куруківської угоди, але реєстр збільшувався із 6 до 8 тисяч. Федорович відмовився укладати угоду з поляками, і її підписав новообраний гетьман Антон Конашевич-Бут.
4. Повстання Івана Сулими 1635 р. Прагнучи приборкати Запорозьку Січ, сейм Речі Посполитої у лютому 1635 р. ухвалив постанову «Про припинення козацького свавілля». Відповідно до постанови на правому березі Дніпра напроти першого (Кодацького) порога мали збудувати фортецю. Розміщена в ній залога повинна була ізолювати Запорозьку Січ від решти українських земель. У липні 1635 р. спорудження Кодацької фортеці, яким керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан, було завершено. У фортеці розмістився гарнізон із 200 німецьких найманців.
План фортеці Кодак (1635 р.)
Запорожці розуміли, яку небезпеку становить для їх існування Кодак, що блокував рух утікачів на Січ і рейди козаків у верхів’я Дніпра. Гетьман нереєстрового козацтва Іван Сулима разом із січовою старшиною вирішив знищити фортецю. Близько середини серпня 1635 р. вночі загін козаків, очолюваний Сулимою, захопив Кодак і знищив залогу коронного війська. Після цього Сулима спробував підняти селян і міщан на повстання. Однак владі вдалося придушити його в самому зародку. Польські війська оточили Кодак, а загін реєстровців, який проник до фортеці, захопив Сулиму і видав владі. Ватажка повстанців відправили до Варшави де й стратили.
Цікаво знати
Фортецю Кодак козаки руйнували кілька разів, а польська влада відбудовувала. У черговий раз відновити її наказав 1638 р. після придушення повстання Бута, Гуні та Остряниці великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Існує переказ, що коли відбудова фортеці була завершена, Конєцпольський особисто, з неприхованим задоволенням оглянув її укріплення. Після цього він з іронією спитав не дуже відомого тоді чигиринського сотника реєстрового козацтва, який супроводжував коронного гетьмана: «Ну, як вам Кодак?» Дотепний, добре освічений і непокірний сотник миттєво відповів бездоганною латиною «Manufacta manu distuo» («Руками створене, руками руйнується»). Цим сотником був Богдан Хмельницький, який через десятиліття очолив боротьбу українців проти влади Речі Посполитої.
5. Козацьке повстання 1637—1638 рр. Новим великим виступом стало національновизвольне повстання 1637—1638 рр., очолюване Павлом Бутом (Павлюком), Яковом Острянином (Остряницею) і Дмитром Гунею. Поштовхом до початку повстання стала проведена наприкінці квітня 1637 р. польним гетьманом Миколою Потоцьким «чистка» козацтва, унаслідок якої в реєстрі залишилися лише ті, за кого ручалися місцеві старости.
Повстання очолив Павло Бут, обраний на Січі гетьманом нереєстрового козацтва. Виступаючи під гаслами знищення зрадників старшинреєстровців, боротьби з «ляхами», захисту православної віри і «наших золотих вольностей», повстанці закликали приєднатися до них решту населення. Досить швидко Бут зібрав під свої знамена майже 10 тис. осіб. Однак повстанські загони діяли роз’єднано й були погано озброєні.
Наприкінці грудня 1637 р. польська армія, очолювана Миколою Потоцьким, виступила проти бунтівників. 16 грудня 1637 р. у вирішальному бої 15-тисячної польської армії з 10-тисячним козацьким військом під с. Кумейки, неподалік Канева, повстанці зазнали поразки. Вони відступили, але потрапили в оточення й змушені були здатися Потоцькому. Бута та інших козацьких ватажків, виданих старшиною полякам, пізніше стратили у Варшаві.
Однак повстання не припинилося. Навесні 1638 р. боротьбу продовжив новообраний гетьман нереєстрового козацтва Я. Острянин. У березні він виступив із Січі, намагаючись винищити частини коронного війська на Лівобережжі. У квітні Острянин переміг велике польське військо під Говтвою. Та сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли з великим підкріпленням М. Потоцький та магнат Ярема Вишневецький.
У травні повстанці зазнали невдачі під Лубнами. Запеклі бої між Остряницею й каральним військом розгорнулися під Жовнином. Утративши надію на успіх, гетьман із кількома сотнями повстанців переправився через Сулу й пробився на територію Московської держави. Загони, які залишилися, продовжували боротьбу на чолі з новообраним гетьманом Д. Гунею. Він відійшов південніше і створив укріплений табір в урочищі Старець на старому руслі Дніпра. Майже півтора місяця повстанці витримували облогу, але, довідавшись, що загони, які йшли їм на допомогу, розбиті, склали зброю. Повстання зазнало поразки.
6. Прийняття «Ординації Війська Запорозького». На початку вересня 1638 р. польний гетьман М. Потоцький скликав у Києві «загальну раду» реєстрового козацтва, де оголосив «Ординацію Війська Запорозького, яке перебуває на службі Речі Посполитої», ухвалену сеймом у березні 1638 р. Вона скасовувала «на вічні часи всі права й привілеї реєстровців, якими вони користувалися в нагороду за послуги, надані нашим предкам, і яких нині (вони) позбавляються внаслідок бунту». На посаду старшого Війська Запорозького (гетьмана) назавжди заборонялося обирати особу з козацького середовища. Замість нього за рекомендацією коронного гетьмана сейм призначав королівського комісара реєстру. Йому належала вся судова й військова влада в реєстрі. Виборність старшини й козацьке судочинство скасовувались.
Реєстр становив 6 тис. козаків. До нього могли увійти ті, хто не брав участь у повстаннях. Усі виключені поверталися до свого попереднього стану. Міщанам і селянам заборонялося вступати до козаків під загрозою конфіскації майна й навіть видавати дочок заміж за козаків. Полки реєстровців повинні були по черзі нести службу на Запорозькій Січі. Вони мали «попереджувати, щоб свавілля не переховувалося на островах і річках і звідти не відправлялось у морські походи».
На початку грудня 1638 р. в урочищі Маслів Став (поблизу сучасного с. Миронівка) відбулася «остаточна комісія з козаками», де реєстровці змушені були прийняти умови «Ординації Війська Запорозького».
Висновки
— В основі козацьких рухів 20—30-х рр. XVII ст. було незадоволення представників різних верств українського населення польською політикою.
— Попри поразки, повстання 20—30-х рр. XVII ст. мали важливе історичне значення. Відстоювання козацтвом своїх станових привілеїв набуло форми національновизвольної боротьби. Висунуті гасла захисту православ’я, звільнення селян від панів і всієї України від польської влади забезпечили підтримку повстанців більшістю населення.
— Козацтво продемонструвало можливість виконувати роль провідника українського національновизвольного руху. Було набуто досвід, який знадобився під час Національновизвольної війни українського народу середини XVII ст.
Запитання і завдання
1. Хто очолював повстанців під час польсько-козацького збройного конфлікту 1625 р.? 2. Яка кількість реєстру встановлювалася Куруківською угодою? 3. Назвіть козацькі полки, створені після укладення Куруківської угоди. 4. Які події отримали назву «Тарасова ніч»? 5. Яких змін зазнав кількісний склад реєстру за Переяславською угодою 1630 р.? 6. Коли Іван Сулима зруйнував Кодацьку фортецю? 7. Хто очолив козацьке повстання в 1637 р.? 8. Коли було прийнято «Ординацію Війська Запорозького»? 9. Хто очолював реєстрове козацтво за «Ординацією Війська Запорозького»?
10. Якими були основні причини початку козацьких виступів у 20-х рр. XVII ст.? 11. Схарактеризуйте повстання Тараса Федоровича. 12. Які обмеження накладалися на козацтво «Ординацією Війська Запорозького»? 13. У чому полягає історичне значення козацьких рухів 20—30-х рр. XVII ст.?
14. Визначте за картою, які території були охоплені козацькими рухами у 20—30-х рр. XVII ст. 15. Складіть таблицю «Козацькі повстання 20—30-х рр. XVII ст.».
|
Дата повстання |
Лідери |
Причини |
Основні події |
Результати |
|
|
|
|
|
|
Українська