🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ПОВСТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 20-30-х рр. XVII ст.

ЗАСАДНИЧІ ТЕЗИ

Національно-визвольні повстання українського народу 20-30-х рр. XVII ст. - переддень Національно-визвольної війни українського народу проти польського панування середини XVII ст.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

1625 р.	Польсько-козацький збройний конфлікт. Куруківська угода поляків із козаками.
1630 р.	Козацьке повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила).
1632-1648 рр.	Правління в Речі Посполитій короля Владислава ІV.
1632 р.	Затвердження польським сеймом "Пунктів для заспокоєння руського народу". Визнання законності існування в Речі Посполитій православної церкви. Обрання Київським митрополитом Петра Могили.
1632-1634 рр.	Смоленська (московсько-польська) війна.
1634 р.	Поляновський мир Московії з Польщею.
1635 р.	Зруйнування фортеці Кодак запорожцями на чолі з Іваном Сулимою.
1637-1638 рр.	Козацьке повстання під проводом П.Павлюка, Я.Острянина, Д.Гуні.
1638 р.	Затвердження сеймом Речі Посполитої "Ординації війська Запорозького реєстрового..."

ПОСТАТІ

Марко Жмайло - козацький гетьман, провідник козаків під час польсько-козацького збройного конфлікту 1625 р. Скинутий з гетьманства поміркованою старшиною, яка, з огляду на обставини, мусила вступити в переговори з польським гетьманом С.Конецпольським і укласти Куруківську угоду.

Тарас Федорович (Трясило) - гетьман нереєстрових козаків. Року 1629 водив запорожців у Крим. У березні 1630 р. очолив антипольське повстання. У боях під Корсунем і Переяславом його загони розбили польське військо, змусивши поляків у червні підписати угоду.

Іван Сулима - гетьман запорозьких козаків. Учасник походів проти Криму, Туреччини, за що одержав золоту медаль папи Римського. Зруйнував щойно збудовану поляками фортецю Кодак (1635 р.). У листопаді 1635 р. справу Сулими та його сподвижників було розглянуто на надзвичайному сеймі. Івана Сулиму засудили до страти і четвертували.

Павло Павлюк (Бут) - учасник повстання І.Сулими, з яким брав фортецю Кодак (1635 р.). Уникнув страти. Згодом обраний гетьманом. Року 1637 очолив нове козацьке повстання. Після невдалої битви з коронним військом під Кумейками у грудні 1637 р. потрапив у полон, невдовзі був страчений у Варшаві.

Яків Острянин - козацький гетьман, провідник повстання 1638 р. Під Жовнином у червні 1638 р., втративши надію на успіх, відступив із частиною козаків на Слобідську Україну, де оселився біля Чугуєва.

Дмитро Гуня - учасник повстання Павлюка. Під Кумейками вдалим маневром врятував козацький загін від розгрому. Влітку 1638 р. був обраний гетьманом. Відбиваючись від поляків, спорудив при впадінні р. Старець у Сулу неприступний табір, який врятував повсталих козаків від цілковитої поразки.

Владислав ІV (1595-1648) - король Речі Посполитої (1632-1648 рр.). Прихильник сильної центральної влади; під тиском сейму погодився на криваве придушення національно-визвольних повстань в Україні 1635 і 1637-1638 рр.

ПОЛЬСЬКО-КОЗАЦЬКИЙ ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ 1625 р.

Занепокоєний масовим покозаченням українців, які, запроваджуючи власне самоврядування, відмовлялися коритися владі, уряд Речі Посполитої розпочав підготовку до чергового карального походу проти козаків.

У вересні 1625 р. великий коронний гетьман Станіслав Конецпольський з 30-тисячним військом вирушив із Бара на Подніпров`я.
Козацькі загони, очолені Марком Жмайлом, зустрівши поляків поблизу Канева, вдало відбивалися.
Особливо відчутних втрат польське військо зазнало біля Курукового озера.
Це змусило польське командування вдатися до мирних переговорів, які було завершено укладенням компромісної угоди. Від козаків Куруківську угоду підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість Жмайла.

Куруківська угода

Угода передбачала:

козацький реєстр до 6 тис.;
ті ж, хто не увійшов до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників;
одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запорожжі, щоб перешкоджати втечам селян.
Козаків зобов’язували:
- не втручатись в релігійні справи;
- відмовитися від морських походів;
- не підтримувати зносин з іншими державами.
Куруківська угода встановлювала чіткий устрій реєстрового козацтва за територіальним принципом.
Було створено шість полків реєстровців: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський по тисячі вояків у кожному. Кожен полк складався із десяти сотень.
Військова влада над реєстровцями належала старшому (гетьману), якого обирала загальновійськова рада й затверджував польський уряд.

ПОВСТАННЯ 1630 р. ПІД ПРОВОДОМ ТАРАСА ФЕДОРОВИЧА (ТРЯСИЛА)

Причини повстання

Куруківська угода посилила суперечності між козаками - тими, хто потрапив до реєстру і тими, хто залишився поза ним. А що останніх була більшість, то загроза нових спалахів козацького невдоволення залишилася.
До того ж, ситуація в Україні ускладнювалася запровадженням нового загальнодержавного податку. Не вщухали конфлікти на релігійному ґрунті.
Аби витримати населення в покорі, польський уряд удався до сили: на Київщину було відправлено значну частину коронного війська. Але ці нерозважливі дії тільки погіршили становище.

Мешканці міст і сіл бралися до зброї. Десятки тисяч утікачів збиралися на Січі. Так визріло нове повстання.

Хід повстання

Нереєстровці обрали гетьманом Тараса Федоровича, більше відомого під прізвиськом Трясило.
У березні 1630 р. він зі своїм військом підійшов до Черкас, а звідти рушив до Корсуня, після здобуття якого на бік Федоровича перейшла більшість реєстровців.
Польський уряд з метою придушення повстання відправив у каральний похід коронне військо.
Вирішальні бої між повстанцями й польським військом сталися під Переяславом. Вони тривали протягом трьох тижнів. 20 травня 1630 р. козаки влаштували карателям "Тарасову ніч".

Переяславська угода 1630 р.

Причини укладення:

успішні дії повстанців;
чутки про дипломатичні контакти козаків з Московією, Кримом та Швецією;
невдоволення польських найманців, яким затримували платню.

Зміст

Підтверджувала умови попередньої - Куруківської.
Щоправда, козацький реєстр було збільшено до 8 тис.: до реєстру вписувалися козаки, вилучені з нього на початку року.
Козаки отримували право самі обирати собі гетьмана.

Деяке пом’якшення уряду Речі Посполитої у ставленні до козаків, засвідчене Переяславською угодою, було пов’язане з наближенням кінця терміну Деулінського перемир'я з Московською державою, поновленням воєнних дій та участю в них козацьких загонів.

ПОВСТАННЯ 1635 р. НА ЧОЛІ З ІВАНОМ СУЛИМОЮ

Причини повстання

Протягом 1632-1634 рр. тисячі козаків брали участь у польсько-московській (Смоленській) війні. Коли ж 1634 р. між Москвою та Варшавою було підписано Поляновський мирний договір, польський уряд укотре вдався до спроби ліквідувати козацтво. До цього поляків спонукали постійні скарги на запорожців урядів Туреччини і Криму. Через козацькі походи відносини між Річчю Посполитою і цими державами настільки загострилися, що постала загроза війни. Вже в лютому 1635 р. сейм Речі Посполитої затвердив спеціальну постанову "Про припинення козацької сваволі", на територію Наддніпрянщини було введено загони коронного війська.
Крім того, з метою контролю над козаками передбачалося збудувати в пониззях Дніпра, поближче до Запорозької Січі, потужну фортецю, у якій постійно перебувала б польська залога. Вояки залоги мали б перешкоджати втікачам, які прагнули потрапити на Низ, а також перекрити головний шлях постачання Запорожжя провіантом і боєприпасами.

Спорудження Кодацької фортеці

Фортецю вирішили будувати на правому березі Дніпра біля першого порога - Кодацького.
Будівництво очолив французький військовий інженер, найманець польського короля Гійом Левассер де Боплан.
Фортецю Кодак спорудили швидко: будівельні роботи тривали чотири місяці, і вже до середини літа 1635 р. вона була цілком готова.
У Кодаку розмістилася польсько-шляхетська залога, якою командував французький офіцер Маріон.

Здобуття Кодака запорожцями

Будівництво Кодака вкрай обурило запорожців. Вони обрали гетьманом Сулиму, який розробив план зруйнування Кодака й розіслав універсали із закликом до боротьби. На початку серпня 1635 р. козацьке військо виступило із Січі.
Іван Сулима скористався відсутністю коронного війська й частини реєстровців, які тоді воювали в Прибалтиці. Запорожці легко оволоділи Кодаком і частково зруйнували фортецю. Завершивши операцію, козаки відійшли на Запорожжя, де на одному з островів спорудили табір.
Наприкінці серпня розпочався похід проти запорожців.
Становище повстанців ускладнювалося. Похолоднішало, забракло харчів і палива. У таборі зростало невдоволення. Цим і скористалися зрадники, вони схопили козацького ватажка та його найближчих помічників і видали їх полякам.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНЕ ПОВСТАННЯ 1637-1638 рр. ПІД ПРОВОДОМ ПАВЛА ПАВЛЮКА, ЯКОВА ОСТРЯНИНА, ДМИТРА ГУНІ

Жорстока розправа над Сулимою та його подвижниками сама по собі не здатна була придушити козацький рух.
Тому уряд Речі Посполитої вирішив переглянути реєстр Війська Запорозького й вилучити з нього всіх неблагонадійних. Такі дії польських можновладців стали приводом до нового повстання.
Його очолив полковник реєстровців Павло Павлюк (Бут).
Головна битвам між ворогуючими сторонами відбулася 6 грудня 1637 р. під Кумейками. Повстанці зазнали поразки.

"Ординація..." 1638 р.

1 березня 1638 р. у Варшаві розпочав роботу сейм, який ухвалив постанову під назвою "Ординація Війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої".

Йшлося про потребу застосування проти повстанців військової сили.
"На вічні часи" козаків позбавляли права обирати старшин.
Заборонялося також козацьке судочинство.
Реєстрове військо було обмежене до 6 тис. козаків.
Без дозволу урядового комісара під загрозою смерті ніхто не мав права іти на Запорожжя.
Козакам не дозволялося поселятися в містах, крім прикордонних - Черкас, Чигирина і Корсуня.
Два полки реєстровців, заступаючи один за одного, мали постійно стояти на Запорожжі.

Новий етап повстання

Наприкінці березня 1638 р. кілька загонів запорожців, очолюваних Яковом Острянином, Дмитром Гунею і Карпом Скиданом, вийшли із Січі й рушили на Київщину та Полтавщину. Дорогою до січовиків приєдналися численні озброєні загони селян і міщан.
Повстанці вирішили зупинитися під містечком Говтвою. 1 травня 1638 р. там стався переможний бій із поляками.
Так під владою повсталих опинилася вся Полтавщина. Щоб остаточно розбити ворога, Острянин повів військо під Лубни, проте облога Лубен виявилася невдалою. Зазнавши численних утрат, повстанці відійшли до Жовнина і стали там табором.
Під Жовнином (31 травня - 10 червня 1638 р.) знов стався бій, внаслідок якого сили повстанців було розпорошено. Тяжко поранений Карпо Скидан потрапив у полон і, ймовірно, був страчений.
Острянин із козацькою кіннотою виявився відрізаним від табору і, вирішивши, що битву програно, з частиною козаків перейшов на порубіжні з Московською державою землі майбутньої Слобожанщини.
Повстанці, які залишилися в таборі (близько 20 тис.), обрали гетьманом Дмитра Гуню і продовжували боротися. У ніч проти 10 червня Гуня організував відступ 10 тис. козаків. Над старим дніпровським річищем, в урочищі Старець, повстанці заклали новий табір.

Близько двох місяців (червень-липень) козаки вперто билися з ворогом. Проте становище в таборі погіршувалося. Не кращими були справи і в поляків. Командування обох сторін вирішило вдатися до переговорів. Незабаром козацька старшина пристала на умови, запропоновані польським урядом. У їх основу було покладено "Ординацію Війська Запорозького...".

МІСЦЕ ПОВСТАНЬ 20-30-х рр. XVII ст. У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Козацтво як стан польський уряд ліквідувати не спромігся, а отже, марними були сподівання, що козаки, здобувши величезний воєнний досвід, заживши європейської слави неперевершених вояків, загартувавшись у численних збройних змаганнях на рідній землі, добровільно зречуться прагнення вибороти волю.
Повстання 30-х рр., попри їхню стихійність і незавершеність, засвідчили, що козацтво було провідною верствою українського суспільства, користувалося підтримкою всього населення, а його дії в боротьбі за права з кожним роком ставали більш організованими і цілеспрямованими.
З огляду на це особливо прикметним видається повстання 1637-1638 рр. З-поміж інших воно відрізнялося і розмахом воєнних операцій, і кількістю учасників, і тривалістю.
Мав той козацький виступ ще одну яскраву ознаку: вперше його керівники звернулись до всього населення України із закликами підтримати козаків. В універсалах, листах і грамотах чітко визначалася мета боротьби: визволити Україну від гніту Речі Посполитої, позбутися національно-релігійних утисків тощо.
Повстання зазнало поразки, бо висунута його керівниками програма ще не стала загальнонародною. Звідси стихійність, брак належної згуртованості, розпорошеність сил повстанців та їхніх бойових дій - ті вади, через які козацько-селянські рухи 30-х рр. не мали успіху. Об'єднання українців навколо ідеї визвольної боротьби потребувало часу. Отож, десятиліття "золотого спокою" 1638-1648 р. для України було часом гуртування й нагромадження сил перед новим змаганням.