§ 3. Воєнні дії в середині 1941 – 1942 рр.

 

1. Підготовка Німеччини до нападу на СРСР. План «Барбаросса»

            Iз завершенням воєнних дій у континентальній Європі Німеччина взяла пiд свiй контроль величезний геополітичний простір. Вона окупувала Польщу, Голландiю, Бельгiю, Данiю, Норвегiю, Люксембург, значну частину Францiї, Югославiю, Грецiю.

            Ще на початку свого канцлерства Гiтлер вiдверто говорив про свої плани майбутніх територіальних перетворень у Європi й встановлення “нового порядку”. За його схемою до Нiмеччини мали приєднуватися заселені німцями території прилеглих держав. У такий спосіб у центрі Європи мав утворитися “сталевий блок”, навколо якого гуртуватимуться близькi до нiмцiв неарiйськi раси — держави-сателiти, позбавленi своєї незалежної фiнансової, економiчної систем, армiї, структури управління тощо. Над усiм мав панувати нiмецький “новий порядок”. Щоб його дотримуватись, утворювали спецiальнi вiдомства, служби, гауляйтерства, комiсарiати.

            Безпосередньо до рейху увійшли: Саар, Австрiя, Судетська область, Мемельська область. Залишки незалежної Чехiї стали “протекторатом”. Iз захопленням Польщi до рейху повернулися землi, вiдтятi вiд Нiмеччини Версальським договором: Данiя позбувалась частини Шлезвiг-Гольштейну, а Францiя Ельзасу й Лотарингiї. До складу рейху вiдiйшла вiд Югославiї Словенiя, Штiрiя, ряд iнших iлiрiйських земель.

            Значні територiальнi прирощення дiстали союзники Нiмеччини. Угорщинi вiдiйшли землi вiд Словаччини (прикордонні території), Румунiї (Трансільванія) та Югославiї (Воєводина); Болгарiя повернула собі Південну Добруджу, а також приєднала частину югославської та грецької Македонiї, Фракiю. Жирними шматками загарбаної територiї дiлився фюрер iз своїм другом дуче — Iталiя одержала деякі прикордонні території Францiї, частини Грецiї та Югославiї.

            Союзнi Нiмеччинi держави мусили розплачуватися нерiвноправними торговельними договорами, за безцiнь збувати в Нiмеччину свою аграрну продукцiю в обмiн на дорогi вироби промисловостi, причому цiни диктував рейхсбанк. На таких умовах в агресивний союз з Нiмеччиною та Iталiєю вступили Угорщина, Болгарiя, Румунiя, Хорватія, Словаччина й Фiнляндiя, а також режим Вiшi у Франції. Країни “оci” підтримувала Iспанiя. Це не завадило Гiтлеру зображати майбутню агресiю проти СРСР як хрестовий похiд проти більшовизму. Значних переваг держави “оci” досягли у Африцi, Китаї та Iндокитаї.

 

Таб.: Формування блоку агресивних держав

 

            Важливим елементом підготовки Німеччини до війни з СРСР було використання промислових, сировинних, продовольчих та фінансових ресурсів уярмлених країн.

            Порiвняно з нiмецьким промисловим потенціалом економiчнi потужностi СРСР виглядали скромніше. Доля СРСР сягала 10% свiтового промислового виробництва. Хоча СРСР і випереджав Німеччину у виробництві танків, гармат, літаків, проте відставав у виробництві автоматичної зброї, автотранспорту, засобів зв`язку, оптичних приладів тощо, тобто того, що без чого сучасна війна була неможлива.

            Значну частину стратегічної сировини Вiдповiдно до господарських договорів СРСР поставляв у Німеччину. До початку війни Німеччина отримала від СРСР не менш 2 млн т зерна, кукурудзи, бобових, 1 млн т нафти, 100 тис. т бавовни, тисячі тон кольорових металів тощо. У свою чергу в СРСР з Німеччини поступила значна кількість новітнього промислового обладнання, станків, машин, зразків зброї; радянські спеціалісти знайомилися з німецькою помисливістю, включаючи і воєнні галузі.

 

Таб.: Промисловий потенціал Німеччини і СРСР напередодні війни

 

            Директиву №21 — план “Барбаросса” Гiтлер пiдписав 18 грудня 1940 р. (назву йому придумав сам Гітлер). За цим планом війна на Сході мала розпочатися відразу після весняного бездорiжжя i закiнчитися до настання зимових холодів, тобто протягом травня-листопада 1941 р. У ходi швидкоплинної кампанії мали бути знищенi основнi сили Червоної армії у прикордонних боях, а залишкова держава Росiя могла iснувати лише за лiнiєю Волга — Архангельськ, щоб нiмецька авiацiя мала можливість паралізувати її останнiй промисловий район на Уралi. Ключовим пунктом плану був блискавичний вихiд ударних сил до Москви, в результаті оточення і знищення основного угруповання радянських військ у Білорусії, що мало означати в усiх вiдношеннях “вирiшальний успiх”. Приготування для здійснення операції «Барбаросса» мали бути завершені до 15 травня 1941 р. Але події на Балканах внесли деякі корективи у ці плани.

            Станом на 21 червня на захiдних кордонах СРСР Нiмеччина та її союзники зосередили три групи армiй: група армiй “Пiвнiч” (командуючий фельдмаршал Леєб), найсильнiша група армiй “Центр” (командуючий фельдмаршал Бок), група армiй “Пiвдень” пiд орудою фельдмаршала Рундштедта. Союзники Нiмеччини (Фінляндія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Італія, Хорватія) виставили ще 29 дивiзiй i 16 бригад (за іншими даними 42,5 дивізії).

            Кожна з груп мала своє завдання i свiй напрям дiй: “Пiвнiч” — Ленiнград, “Центр” — Мiнськ i Москва, “Пiвдень” — Київ i далi на пiвдень по Днiпру. На території Норвегії і в Фінляндії була розгорнута німецька армія "Норвегія" і 2-а фінська армія. Армія "Норвегія" повинна була оволодіти Мурманськом і Полярним, а фінські війська  – сприяти групі армій "Північ" в захопленні Ленінграду. Загалом нiмецьке угруповання разом з союзниками нараховувало 190 дивізій, 5‚5 млн. солдатiв i офiцерiв, 47‚2 тис. гармат, 3,8 тис. танків, близько 5 тис. літаків (За іншими даними: 166 дивізій – 4306800 чол. особового складу, 42601 гармат і мінометів, 4171 танків і штурмових гармат, 4846 літаків).

            Радянський Союз теж готувався до війни. Перед радянським керівництвом лише стояло питання, коли СРСР буде в неї втягнуто? Сталін розраховував, що зможе продиктувати свої умови після того, як Німеччина і Англія взаємно ослаблять один одного. Йшло швидке переозброєння армії, яке передбачалося завершити у 1942 р. Змінювалась її структура. Розроблялися воєнно-стратегічні плани. Одним з таких планів нападу на Німеччину мав назву «Гроза» (не був затверджений). Згідно плану передбачалося: двома угрупованнями з району Бєлостока та Львова завдати охоплюючих ударів з метою оточення основних сил німецьких військ в Польщі з подальшим виходом на Берлін. Третє угруповання радянських військ мало оволодіти нафтовими родовищами в Румунії і тим самим відрізати Німеччину він джерел пального.

            На червень 1941 р. на західному кордоні СРСР було зосереджено 171 дивiзiя Червоної Армії — 3,25 млн. чол., 37,5 тис. гармат, 10,4 тис. танків, а також 8627 лiтакiв (За іншими даними: 190 дивізій – 3289851 особового складу, 59787 гармат і мінометів, 15687 танків, 10743 літака).

 

Зростання збройних сил СРСР у 1939-1941 рр.

 

            Таким чином плани Червоної Армiї та й сама розстановка збройних сил на західному кордоні свідчать, що Сталін готувався до наступальної, а не до оборонної війни проти Німеччини. Проте рівень підготовки і оснащення Червоної Армії не відповідали сучасним вимогам. Значна частина техніки була небоєздатна, особливо не вистачало засобів зв`язку і транспорту.

 

 

2. Початок Великої Вітчизняної війни. Напад Німеччини та її союзників на СРСР

 

 

 

            Наступ німецьких військ розпочався на світанку 22 червня 1941 р., у неділю. Перед тим, як гармати відкрили вогонь, сотні лiтакiв перетнули радянські кордони i бомбардували 66 основних аеродромів, міста, у тому числi бази флотів Кронштадт, Севастополь, Ізмаїл. Протягом першого дня війни радянська авiацiя втратила 1811 лiтакiв, з них 1489 — прямо на летовищах. Незважаючи на відчайдушний опір (слід відзначити подвиг захисників Брестської фортеці, яка стримувала атаки ворога два тижні, а останній її захисник склав зброю лише навесні 1942 р.), нiмецькi танкові колони просунулися на окремих ділянках в тил радянських військ на глибину до 50 км i в окремих місцях перетнули навіть старий радянсько-польський кордон.

 

Гітлерівські мотоциклісти в лісах Рівенщини. 1941 р.

 

            Попередня політика Сталіна призвела до того, що Радянському Союзу довелося одному прийняти на себе величезної сили удар.

            Головний удар німецькі війська наносили проти військ Західного фронту (командуючий генерал Д.Павлов). вже в перші дні радянські війська на цьому напрямку були оточені (Бєлосток – Мінськ) і розгромлені. У полон потрапило 329 тис. радянських солдат, 3332 танків, 1809 гармат. 28 червня німецькі війська взяли Мінськ і продовжували рухатися на схід.

            Тим часом Група армій «Північ» успішно просувалась у Прибалтиці, захопивши Вільнюс, Ригу, підійшовши до Пскова і Новгорода. На цій ділянці фронту нависла загроза прориву німецьких військ до Ленінграда.

            Найбільший опір ворог зустрів на Україні. В районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно розгорілась перша у Другій світовій війні танкова битва, яка тривала п`ять діб. Радянські механізовані корпуси, отримавши наказ негайно відкинути ворога, що прорвався,  перейшли у наступ без належної підготовки і авіаційного прикриття. Хоча просування ворога було затримано на тиждень, це було досягнуто дорогою ціною: з 4201 танків у Південно-Західного фронту залишилося лише 737. Ворог втратив декілька сотень.

Гітлерівці переходять річку на західному кордоні СРСР. 1941 р.

 

            У середині липня 1941 р. розгорілась битва за Київ, Смоленськ, в районі Новгорода (Лужський оборонний рубіж).. Ціною героїчних зусиль наступ ворога по всім напрямам було призупинено, навіть було завдано першого вдалого контрудару під Єльнею.

 

Таб.: Основні битви на радянсько-німецькому фронті у 1941 р.

 

            Наразившись на сильний опір, німецьке командування змінює напрям головного удару. Тепер він був спрямований на Україну. У серпні 1941 р. було завдано поразки військам Південного фронту (генерал І.Тюленев) на Правобережжі. В районі Умані радянські війська були оточені і 103 тис. потрапили у полон. Також ворог взяв у облогу Одесу, оборона якої тривала з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р. Німецькі війська вийши до Дніпра майже по всій довжині його течії і захопили ряд плацдармів на його лівому березі. Радянські війська Південно-Західного фронту (командуючий генерал-полковник М.Кірпонос), що захищали Київ, опинилися перед загрозою флангових ударів. Розуміючи небезпеку становища командуючий фронтом запросив дозвіл Ставки залишити Київ, але Сталін категорично відмовив. Це дорого коштувало радянським військам. Німецькі війська, форсувавши Дніпро в районі Кременчука, вийшли на Лівобережжя. Тим часом танкові армії Групи армій “Центр” повернули на південь, форсувавши Десну, теж вийщли на Лівобережжя. 15 вересня 1941 р. німецькі війська з`єдналися, оточивши війська Південно-Західного фронту. В результаті 665 тис. червоноармійців потрапило в полон. Кірпонос при спробі прориву з оточення загинув. 19 вересня 1941 р. ворог вступив до Києва. Шлях німецьким військам на схід України і Крим було відкрито.

            У жовтні 1941 р. німецькі війська захопили Крим і взяли в облогу Севастополь (30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р.), який чинив ворогу опір 250 днів. 16 жовтня 1941 р. радянські війська непомітно для ворога залишили Одесу.

            Радянське керівництво докладало чимало зусиль, щоб організувати відсіч ворогу. 29 червня 1941 р. з’явилась директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про надзвичайні заходи у боротьбі з ворогом. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (з 8 серпня Ставка Верховного Головнокомандуючого, очолювана Й.Сталіним) – вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Вся повнота влади в країні перейшла до створеного 30 червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО). Навколо великих промислових центрiв створювалися укрiпрайони, почалася евакуацiя промисловостi і матеріальних цінностей на схiд.

 

Евакуація великих промислових підприємств

 

 

            *Прим. До весни 1942 р. до ладу було введено 1200 евакуйованих, а також 850 нових підприємств.

 

            Проте суттєво змінити ситуацію на фронтах не вдалося. Вермахт одержував важливі перемоги, що дало змогу  захопити територію СРСР площею 1,5 млн. кв. км з населенням 74,5 млн. осіб.

            На кінець року лише полоненими Червона армія втратила 3,8 млн. чол. Загалом до кінця війни у полон потрапило 4,5 радянських воїнів, а повернулось лише близько 2 млн. Інші померли, або були знищені у німецьких концентраційних таборах.

            Можна виділити такі причини поразок Червоної армії влітку-восени 1941 р.:

– при всіх обставинах, політичних і військових, напад фашистської Німеччини на СРСР носив раптовий характер;

– військовий потенціал гітлерівської Німеччини та її союзників напередодні війни перевищував потенціал СРСР; тільки в Європі нацистами був захоплений арсенал, яким можна було озброїти 200 дивізій (наприклад, у Франції агресор захопив 4930 танків, 3000 літаків, французьким автотранспортом було забезпечено 92 дивізії німців);

– німецькі війська мали значну чисельну перевагу: в 1,8 рази в живій силі, за сучасними танками і літаками відповідно в 1,5 та 3,2 рази;

– вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі і переважав радянські війська у професійній підготовці.

            Не можна не виділити і суб’єктивні фактори, які призвели до трагічних наслідків літа-осені 1941 р. Вся відповідальність за військові поразки лежить на керівництві партії, армії й держави, особисто на Сталіні:

– боротьба між різними угрупованнями в Червоній армії загальмувала переозброєння військ новою технікою;

– помилковою виявилась військова доктрина про "війну малою кров’ю на території ворога";

– було допущено грубі прорахунки у визначенні часу війни, оперативній побудові і розташуванні військ в три ешелони, що дало можливість вермахту завдати удару по кожному угрупованню окремо;

– напередодні війни Сталін відмовився привести війська західних округів в бойову готовність, хоч мав точні дані про початок війни від розвідки та військових;

– репресії 1937-1938 рр. знищили кращі офіцерські і командні кадри Червоної армії (Загалом репресовано 43 тис. чол. Командного складу).

 

3. Битва за Москву

            Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру. 24 вересня командуючий групою армій "Центр" фон Бок скорегував план наступу і захоплення Москви ("Тайфун"). Німецькі війська нараховували 1708 тис. чол., 13 500 гармат і мінометів, 1700 танків і 1390 літаків. Радянські фронти, які прикривали Москву, мали в своєму складі 1250 тис. чол., 7652 гармат і мінометів, 990 танки, 677 літаків.

            Під час першого етапу німецького наступу на Москву, що тривав з 30 вересня по початок листопада 1941 р. німецьким військам вдалось оточити в районі Брянська і західніше Вязьми та розгромили основні сили Західного фронту радянських військ (у полон потрапило 663 тис. солдатів, 1242 танка, 5400 гармат), що прикривали Москву. Ворог захопив Калінін (Тверь), Малоярославець, Можайськ, Волоколамськ, впритул наблизився до Тули. Німецькі танки вже стояли у 80-100 км від Москви.

 

Цікаво знати

            7 листопад 1941 р. у Москві (також у Куйбишеві та Воронежі) для підняття морального духу відбулися воєнні паради на честь річниці Жовтневої революції. Частини, що брали участь у параді відразу направлялися на фронт. Парад розпочався вранці значно раніше ніж звичайно з метою уникнути бомбового нальоту. Проте погода була сприятливою: була низька хмарність, йшов сніг. На параді з промовою виступив Й.Сталін. У своїй промові він висловлював впевненість, що ворог скоро буде розбитим. Незважаючи на таку демагогічну заяву, вона вселяла надію в людей на всій території СРСР у майбутню перемогу.

 

Співідношення сил у битві за Москву

 

 

            На другому етапі – з 15-18 листопада до початку грудня 1941 р. німецькі війська намагались намацати слабкі міста в обороні столиці і обхідними ударами намагалися оточити все московське угруповання радянських військ. Німецьким військам вдалось впритул наблизитися до Москви, але відчайдушний опір радянських військ не дав змогу німецькому командуванню реалізувати своїх планів.

            Символом героїчної боротьби став подвиг 28 солдатів («панфіловців», за прізвищем командира дивізії) 316 стрілецької дивізії, які біля роз`їзду Дубосеково на Волоколамському шосе перегородили шлях німецьким танкам. У нерівному бою вони не пропустили ворога. Крилатою стала фраза політрука роти В.Клочкова: “Велика Росія, але відступати нікуди – позаду Москва!”.

            Тим часом, як захисники Москви стримували наступ ворога, командування накопичувало сили і готовило контрудар. До Москви перекидалися частини Далекого Сходу та Середньої Азії. Командуючим Захiдним фронтом, що обороняв Москву, було призначено Г.К. Жукова.

 

Цікаво знати

            Завдяки розвідувальним даним радянського розвидника в Японії Ріхарда Зорге радянське керівництво отримало переконливу інформацію, що Японія не буде нападати на СРСР.

 

            Пiсля напружених оборонних боїв у нiч з 5 на 6 грудня 1941 р. Червона армія перейшла у наступ. Почався третій етап битви за Москву (5 грудня 1941 р. – початок весни 1942 р.).

            У ході контрнаступу радянських військ під Москвою група армій "Центр" зазнала великих втрат: було знищено 38 дивізій (170 тис. чол.), у тому числі 11 танкових і 4 моторизованих. Загальні втрати німців у битві за Москву сягали 500 тис. чол., 1300 танків, 2500 гармат і 15 тисяч автомашин.

            Поразка під Москвою назавжди поховала міф про непереможність німецьких армій, завдала остаточного удару по планах блискавичної війни. Перемога радянських військ означала початок повороту у Великій Вітчизняній і другій світовій війні. Фашистськi вiйська, знекровленi в попереднiх боях, почали вiдступ. В результатi контрнаступу радянських вiйськ нiмецькi сили були вiдкинутi вiд Москви на 100-300 км.

            Пiсля цього розпочався загальний наступ Червоної армiї на декiлькох дiлянках фронту. Так в районі Ленінграду було зірвано спробу німецьких військ створити подвійне кільце блокади міста. В районі Харкова в результаті наступу радянських військ утворився барвінковський виступ, що був непаганим плацдармом для продовження наступу по визволенню міста. Найбільш успішною в зимню компанію була Керченсько-Феодосійська операція (26 грудня 1941 р. – 2 січня 1942 р.), яка призвела до визволення Керченського півострова і послабила німецький тиск на Севастополь.

 

4. Хід війни на радянсько-німецькому фронті навеснi і влітку 1942 р.

            Не зважаючи на поразку під Москвою в грудні 1941 р., стратегічна ініціатива залишалась за вермахтом. Радянське командування помилково вважало, що у 1942 р. головний удар нiмцi знову завдадуть пiд Москвою. Нiмецькiй розвiдцi вдалося успiшно провести операцiю по дезiнформацiї радянської сторони пiд кодовою назвою “Кремль”. Насправдi ж гiтлерiвське командування мало стратегiчний план дiй на 1942 р., який передбачав широкомасштабний наступ на пiвденному фланзi радянсько-німецького фронту з метою оволодiти Волгою, Кавказом, нафтовими родовищами Північного Кавказу і Закавказзя, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви.

            Цей наступ мав стати складовою загального плану Гітлера, який передбачав захоплення Суецького каналу, Близького Сходу і нафтових родовищ Перської затоки.

            За рiшенням Сталiна радянськi вiйська мали завдавати гiтлерiвцям випереджувальних ударiв, не чекаючи початку їхнього наступу.

            У квiтнi на Керченському пiвостровi радянськi частини, що готувалися перейшли у наступ для деблокуваня Севастополя, зазнали раптового удару німецьких військ під командуванням Манштейна. Втрати Червоної армiї перевищували 200 тис. чол. і велику кількість зброї. Нiмецькi вiйська взяли Керч, а залишки оточених радянських частин ще довго вели боротьбу в Аджимушкайських каменоломнях.

Десант моряків Чорноморського флоту, 1942 р.

 

            Наступного удару нiмецька армiя завдала по оточеному гарнiзону Севастополя (2 червня – 4 липня 1942 р.). Нiмецькi вiйська, пiдтриманi румунами, вийшли до Пiвнiчної бухти, і фортеця впала. Евакуюватися змогла лише невелика частина захистників міста. Втрати радянських військ склали понад 200 тис. чол.

            Ще однієї трагічної поразки радянські війська зазнали під Харковом. 12 травня 1942 р. розпочався наступ радянських вiйськ з Барвінківського виступу на Харкiв, який призвiв до катастрофiчних наслiдкiв. Радянський удар прийшовся в район де були зосереджені основні сили німецьких військ, що готувалися для наступу на Південь. Пiсля кривавих боїв дивiзiї трьох армiй, а також кiлькох iнших з’єднань потрапили в оточення і були розгромлені. Радянські втрати складали: 227190 солдатів, 652 танка, 1646 гармат, 3278 мінометів. Лише 22 тис. чол. вдалося вирватися з оточення.

Радянські танкісти перед наступом на Харків. 1942 р.

 

            Невдало завершився наступ і на північно-західній ділянці радянсько-німецького фронту, де 2-а ударна армія намагалась деблокувати Ленінград. Командуючий армією генерал Власов здався в полон і згодом очолив ”Русскую освободительную армию” (РОА), яка воювала на боці Німеччини.

            Таким чином, навеснi 1942 р. південний фланг радянського фронту був значно ослаблений, а армію залишилась без резервів. У червні 1942 р. розпочався генеральний наступ вермахту до Волги та Пiвнiчного Кавказу. В середині липня 1942 р. німецькі війська вийшли до р. Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 – 2 лютого 1943 р.). 23 серпня 6-а армія під командуванням фон Паулюса вийшла до Волги і почала штурм міста.

            Щоб припинити відступ радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталіним був підписаний наказ №227, відомий як наказ "Ні кроку назад". Сутність його полягала в тому, що відступаючі бійці і командири розглядались як боягузи і дезертири й підлягали покаранню відповідно до умов військового часу. Позаду найменш стiйких частин ставились спеціальні загороджувальнi загони. За власні прорахунки і помилки Сталін перекладав відповідальність на армію.

            В оборонних боях радянськi вiйська утримали частину мiста i знекровили ворога.

            Одночасно тривала битва за Кавказ, в якій радянські війська зуміли зупинити німецькі війська на кавказьких перевалах.

 

5. Створення антигітлерівської коаліції

            З перших годин нападу фашистської Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В день початку агресії У.Черчілль заявив: "Кожний, хто воює проти Гітлера, – друг Англії, кожен, хто воює на його боці,– ворог Англії". 22 червня 1941 р. у звернені до нації англійській прем’єр заявив, що Великобританія надасть "Росії і російському народу всю допомогу, яку тільки зможе". Про свою підтримку СРСР заявив і президент США. Таким чином, з початком радянсько-німецької війни почала формуватися антигітлерівська коаліція.

            12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську угоду про спільну боротьбу проти Німеччини. Першою спільною акцією СРСР і Великбританії стала окупація Ірану з метою не допустити зближення його з Німеччиною.

            14 серпні 1941 р. після зустрічі Рузвельта та Черчілля з`явився документ під назвою Атлантична хартія, яка підвела під майбутню коаліцію ідеологічне підгрунтя. До цієї Хартії у грудні 1941 р. приєднався і Радянський Союз. Хартія була першим документом, в якому були викладені цілі США і Великобританії у війні і загальні положення післявоенного устрою світу. Атлантична хартія висунула такі завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.

 

Атлантична хартія

(Прийнята главами США і Великобританії 14 серпня 1941 р.)

Президент США Рузвельт і прем`єр-міністр Черчілль, що представляє уряд Її Величності в Об`єднаному королівстві, після спільного обговорення вважають необхідним оприлюднити  деякі загальні принципи національної політики їх країн – принципи, на які вони покладають свої сподівання на краще майбутнє для світу.

1)    США і Великобританія не прагнуть до територіальних чи інших придбань.

2)    Вони не погодяться ні на які територіальні зміни, що не находяться у згоді з вільним виявом бажання зацікавлених народів.

3)    Вони поважають право всіх народів обирати собі форму правління, за якою вони хочуть жити; вони прагнуть до відновлення суверенних прав і самоуправління тих народів, які були позбавлені цього насильницьким шляхом.

4)    Дотримуючись належним чином своїх існуючих зобов`язань, вони будуть прагнуть забезпечити таке положення, за якого всі країни – великі і малі, переможці і переможені – мали б доступ на рівнихзасадах до торгівлі і до світових сировинних джерел, необхідних для економічного процвітання цих країн.

5)    Вони прагнуть домагатися повного співробітництва між всіма країнами в економічній області з метою забезпечити для всіх більш високий рівень життя, економічний розвиток і соціальне забезпечення.

6)    Після остаточного знищення нацистської тиранії вони сподіваються на встановлення миру, який дасть можливість всім країнам жити у безпеці на своїй території, а також забезпечити таке положення. За якого всі люди у всіх країнах могли би жити все своє життя, не знаючи ні страху, ні нужденності.

7)    Такий мир повинен надати всім можливість вільно без всяких перепон плавати морями і океанами.

8)    Вони вважають, що всі держави світу повинні  з мотивації реалістичного і духовного порядку відмовитися від застосування сили, бо ніякий майбутній мир не може бути збережений, якщо держави, які загрожують або можуть загрожувати агресією за межами своїх кордонів, будуть продовжувати користуватися наземними, морськими і повітряними озброєннями. Черчілль і Рузвельт вважають, що до встановлення більш широкої і надійної системи системи загальної безпеки такі країни повинні бути розброєні. Англія і США будуть також допомагати і заохочувати всі інші заходи, що здійснюються. Які полегшать миролюбивим народам позбавитися від тягаря озброєння.

 

            1 жовтня 1941 р. між СРСР, США та Великобританією в Москві була підписана трьохстороння угода про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством. Поставки (400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина) почались одразу ж. США надали безпроцентний кредит в 1 млрд. доларів (листопад 1941 р.). У грудні 1941 р. на СРСР було поширено дію законодавства про ленд-ліз. Перша військова техніка (особливо танки) з’явилася на радянсько-німецькому фронті під час битви під Москвою. Допомога союзників головним чином відбувалась північними морськими конвоями (до Мурманська та Архангельська) під охороною британських військово-морських сил. Також через Іран і Далекий Схід. Незважаючи на значні втрати від німецьких човнів і літаків, з жовтня 1941 р. по червень 1942 р. СРСР одержав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. Загалом СРСР отримав 4% (за іншими даними 7-11%) зброї, обладнання від обсягу власного виробництва. На СРСР припала тритина поставок США по Ленд-лізу (10,8 млрд. дол. з 30,3 млрд.). Крім США воєнну продукцію до СРСР направляла Великобританія, Канада.

 

Г.Жуков про ленд-ліз

«Ми б опинилися у важкому становищі без американського пороху, ми б не змогли випускати таку кількість боєприпасів… Без американських студебекерів, нам ні на чому було б тягти нашу артилерію. Випуск спеціальної сталі, вкрай необхідної для потреб війни, був також пов`язаний з низкою американських поставок”.

 

            1 сiчня 1942 р. у Вашингтонi 26 держав, у тому числi СРСР, США i Великобританiя, пiдписали Декларацiю Об’єднаних Нацiй, яка будувалась на принципах і завданнях Атлантичної хартії. Вони зобов’язалися використовувати свої ресурси для боротьби проти агресорiв, спiвробiтничати у вiйнi i не укладати сепаратного миру. У Декларації зазначалось, що повна перемога над нацизмом є запорукою захисту життя, свободи і незалежності всіх народів.

            В умовах створення антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини, Франції.

 

Віхи формування Антигітлерівської коаліції

 

            26 травні 1942 р. в Лондонi було пiдписано договiр мiж СРСР i Великобританiєю про союз у вiйнi проти гiтлерiвської Нiмеччини та її сателiтiв у Європi. Договiр передбачав спiвробiтництво i надання взаємної допомоги пiсля вiйни. У Вашингтонi вiдбулися радянсько-американськi переговори, якi завершилися пiдписанням 11 червня 1942 р. угоди про взаємодопомогу у веденнi вiйни проти агресорів. Обидвi сторони зобов’язалися постачати одна однiй обороннi матерiали, iнформацiю, розвивати торгiвлю та здійснювати економiчне спiвробiтництво. Ці дві угоди завершили формування антигітлерівської коаліції.

            Вiйна виявила збiг корiнних нацiональних iнтересiв держав, яким загрожували нiмецький фашизм i японський мiлiтаризм. В iнтересах збереження своїх країн американський, англiйський та радянський уряди змушенi були пiти на спiвробiтництво, відкинувши ідеологічні розбіжності. Антифашистська коалiцiя держав стала i коалiцiєю народiв, що сприяло її мiцностi.

            Найголовнішим у взаємовідносинах між СРСР, США та Великобританією з самого початку стала проблема відкриття Другого фронту в Європі. Спочатку це планувалось на 1942 р.

 

6. Напад Японії на Пірл-Харбор і початок війни на Тихому океані

            Після підписання Троїстого пакту (1940 р.) Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції підписали угоду з урядом Петена (липень 1941 р.) про право створення баз у франзузьких колоніях – Лаосі, В’єтнамі, Камбоджі. Проникнення японців до Індокитаю спонукало США до заморожування японських капіталів у американських банках і до ембаргу на постачання Японії нафти. Рішення США підтримали Великобританія та Голландія. Внаслідок цього японська зовнішня торгівля скоротилася на 3/4, а імпорт нафти – на 9/10. Японська економіка опинилась перед загрозою краху. 2 липня 1941 р. японське керівництво прийняло рішення «просуватися на Південь», тобто захопити країни Південної і Південно-Східної Азії. Японія вирішила вступити у боротьбу з США за панування на Тихому океані.

            Головнокомандуючий японського флоту адмірал І.Ямамото пообіцяв імператору, що найблищі півроку він зможе втримати стратигічну ініциативу, але далі він не може гарантувати позитивного розвитку подій для Японії.

 

Співідношення сил сторін на початок війни в Тихому океані

 

 

 

            Японський флот непоміченим підійшов до Гавайських островів і 7 грудня 1941 р. атакував 350 лiтаками з авіаносців американську вiйськово-морську базу Перл-Гарбор. Американцi втратили 19 вiйськових кораблiв, 272 лiтаки i понад 3 тис. вiйськовослужбовцiв. Таким чином, Японія одним раптовим ударом на певний час здобула перевагу на морі і захопила стратегічну ініциативу. 8 грудня США i Великобританiя оголосили вiйну Японiї. Нiмеччина i Iталiя заявили про свiй намiр воювати зі Сполученими Штатами. Таким чином, наприкінці 1941 р. всi великi держави були втягнутi у Другу свiтову вiйну.

Адмірал Ямамото очолював напад на американську

 морську базу в Перл-Гарборі на Гавайських осровах. 1941 р.

 

            В той же день японці почали просуватися в Таїланді (став союзником Японії), Англійській Малайї (тепер Малайзія) та Бірмі. Одночасно почалась висадка японського десанту в Індонезії, в Малайї та на Філіппінах. У грудня 1941 р. було захоплено Гонконг, острова Гуам, Уєйк, що були важливими опорними базами союзників.

            Американський гарнізон на Філіппінських островах без підтримки з повітря і моря був розбитий і капітулював (травень 1942 р.) Втрати сягали 130 тис. чол.

            У лютому 1942 р. капітулювала важлива англійська воєнно-морська база, фортеця Сінгапур. Цього ж місяця відбулась морська битва в Яванському морі, де японці знищили з’єднану англо-американо-голландську ескадру. Після цього японські війська швидко окупували всі острови Індонезії, навесні 1942 р. висадились в Новій Гвінеї і підійшли до Австралії.

            Таким чином, було загарбано величезну територію з населенням 150 млн. чоловік і величезними природними ресурсами.

            Союзники втратили тільки сухопутних військ понад 300 тис. чол., Японія — 20 тис. чол. Продовжуючи наступ в Індії, на Австралію та на не загарбані острови Тихого океану, Японія намагалась оволодіти всіма важливими стратегічними пунктами в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і примусити США та Велику Британію укласти вигідний для неї мир.

 

7. Війна у Північній Африці та Середземномор`ї

            На початку 1941 р. до Пiвнiчної Африки на допомогу iталiйським військам прибув німецький Африканський корпус на чолi з генералом Роммелем. Його прибуття дало змогу не тільки зупинити успішний наступ англійців у Лівії, а і відкинути їх до Єгипту. Успішні дії Роммеля принесли йому прізвисько "Лис пустелі".

Фельдмаршал Роммель

 

            Iнiцiативою у Північній Африці заволоділи держави фашистського блоку. Проте, у запіллі німецьких військ аглійські війська утримували важливий стратегічний пункт Тобрук, який не давав Роммелю продовжувати наступ. Всі спроби зломити опір англійців були невдалими. В листопаді 1941 р. англійці здійснили вдалий наступ по деблокаді Тобрука і знову оволоділи Керенаїкою. Успіхи англійців призвели до порушення морських перевезень італійців та німців у Середземному морі і поставили корпус Роммеля перед загрозою залишитись без підкріплення і припасів. Це занепокоїло німецьке командування, яке вирішило серйозно зайнятися Середземномор`ям. Ключовим пунктом англійського панування у Середземному морі був о.Мальта, який знаходився якраз по середині моря. Спочатку німецька авіація і підводні човни разом з італійським флотом завдали досить відчутних ударів по англійському флоту в Середземномор`ї: було потоплено або виведено з ладу найбільші кораблі (найвдаліша операція була проведена італійськими диверсантами в Александрії 19 грудня 1941 р., коли було пошкоджено два англійські лінкори). Потім почались систематичні бомбардування о.Мальти, які мали завершитись німецьким десантом у липні 1942 р. Проте Гітлер віддав перевагу наступу Роммеля, який мав захопити Александрію і Суецький канал. У березні італо-німецькі війська почали наступ в Єгипті і були з великими труднощами зупинені в 100 км від Александрії. У червні 1941 р. війська Роммеля захопили Табрук – ключовий пункт британської оборони і взяли в полон 33 тис. його захисників. За це Гітлер присвоїв йому звання генерал-фельдмаршала. Влітку 1942 р. італо-німецькі війська знаходились біля Ель-Аламейну (на півдороги до Александрії), але подальше їх просування було зупинено британськими військами.

 

8. Корінний перелом на Тихоокеанському театрі бойових дій

До весни-літа 1942 р. стратегічна ініціатива на всіх фронтах цілком і повністю належала Німеччині та її союзникам. Союзники по антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні бої. Проте на середину 1942 р. ситуація починає змінюватися.

Перші успіхи, що дозволили змінити загальне стратегічне становище, були досягнуті на Тихому океані. 7-8 травня 1942 р. у морській битві в Кораловому морі, біля берегів Нової Гвінеї, японська ударна ескадра, що направлялася для захоплення порту Морсбі, потерпіла першу значну поразку. Особливістю цієї морської битви було те, що надводні кораблі обох сторін не зробили жодного пострілу один по одному. Долю бою вирішила авіація, що базувалась на авіаносцях. Японці, втративши 1 авіаносця, 1 есмінця і 80 літаків, змушені були відійти. Від планів вторгнення до Австралії довелось відмовитися.

4-6 червні 1942 р. біля атолу Мідуей японський флот (адмірал І.Ямамото) потерпів таку поразку від американського флоту (адмірал Ч.Німіц), що вже не зумів відновити свою могутність до кінця війни. У бою японці втратили 4 авіаносці, 1 крейсер і 253 літаки, американці – 1 авіаносець, 1 есмінець і 150 літаків.

В результаті цих двох поразок Японія втратила половину своїх авіаносців і вимушена була перейти до стратегічної оборони. Американці в свою чергу перейшли до активних бойових дій. У серпні 1942 р. вони почали боротьбу за острів Гуадалканал (група Соломонових островів). Жорстокі бої розгорнулися на морі, в повітрі і на суші. Вони продовжувались до лютого 1943 р. і завершились повною поразкою Японії в цьому регіоні. Перемога американців означала загалом у боротьбі на Тихому океані перехід ініціативи до США.

 

Підсумки

1941-1942 рр. були насичені подіями, які були визначальними для подальшого ходу війни. У війну вступили і були втягнуті СРСР, Японія, США. Війна стала справді світовою. 1941 р. став крахом для Німеччини, а 1942 р. – для Японії, стратегії "бліцкригу". Хоча країни Троїстого пакту утримували стратегічну ініціативу, але вже стало зрозумілим, що їх поразка неминуча.

 

Запитання і завдання:

1.    Які були причини нападу Німеччини та її союзників на СРСР?

2.    Визначте основні положення плану «Барбаросса». Чи вдалося його реалізувати?

3.    Порівняйте сталінську і гітлерівську воєнні доктрини.

4.    Маршал Василевський після війни стверджував, що сталінська «вина в тому, що він не вловив тієї межі, далі якої його політика «ставала не тільки непотрібною, але і небезпечною. Таку межу потрібно було сміливо перейти». Про яку «межу» йдеться мова?

5.    Як розгорталися події на радянсько-німецькому фронті у 1941 р.? Що зумовило поразку Червоної армії на початковому етапі війни?

6.    Проаналізуйте таблицю. Чим були зумовлені таке співвідношення втрат між СРСР і Німеччиною?

 

Втрати СРСР і Німеччини на 10 липня 1941 р.

 

 

7.    Втрати Червоної Армії в 1941 р. складали 67% стрілецької зброї, 91% танків, 90% гармат і мінометів, 90% літаків, майже весь кадровий склад армії. Як Ви вважаєте, завдяки чому Радянському Союзу вдалося вистояти і перемогти ворога?

8.    Яка роль битви за Москву у перебігу Другої світової війни?

9.    Що зумовило поразки Червоної армії навесні 1942 р.?

10. Які причини нападу Японії на США? Охарактеризуйте події 7 грудня 1941 р. у Перл-Харбор.

11. Як розгорталися події війни у басейні Середземного моря і Північній Африці у другій половині 1941 – на початку 1942 р.?

12. Складіть сенхроністичну таблицю подій на фронтах Другої світової війни у 1941-1942 рр.

 

 

 

• ← § 1-2. Початок Другої світової війни
• § 4. Воєнні дії у другій половині 1942 – 1943рр. →