§ 4. Воєнні дії у другій половині 1942 – 1943 рр.

 

1. Сталінградська битва

            Сталінградська битва — одна з найбiльших i найважливіших операцій другої світової війни. Умовно її можна подiлити на двi частини. Перша — це наступ німецьких вiйськ влiтку 1942 р. i вихiд їх до Волги й на Пiвнiчний Кавказ. Друга — контрнаступ радянських вiйськ i розгром нiмецько-iталiйсько-румунсько-угорського угруповання на Волзi.

            Наступ нiмецьких вiйськ на Сталiнград розпочався на далеких до нього підступах, коли п’ять добре озброєних нiмецьких армiй i три армiї Iталiї, Румунiї й Угорщини перейшли в наступ з харкiвського напрямку‚ форсували Сiверський Донець i Дон.

            6-а нiмецька армiя 25 серпня 1942 р. досягла захiдних околиць мiста на Волзi. Окрiм неї, на Сталінград наступала ще й 4-а танкова армiя. Їм протистояли ослаблені 38 радянських дивiзiй. Вісімнадцять з них були укомплектовані, решта ж, знекровлені в попередніх боях, могли лише номінально вважатися такими.

 

Співвідношення сил у Сталінграді на вересень 1942 р.

 

 

            Стратегічне й політичне значення Сталінградської битви було правильно оцінено радянським команду­ванням. Вона перетворилася на символ боротьби двох тоталiтарних режимів, протистояння їх лiдерiв. До цього додалися особистi амбiцiї, адже мiсто Царицин було перейменовано на Сталiнград на честь “вождя усiх народiв”, який ще в роки громадянської війни за завданням Леніна здійснював контроль за обороною Царицина.

            14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почались жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада німці почали останній штурм міста, їм вдалося на окремих ділянках пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх.

            Пiсля упертих i безплiдних спроб штурмом скинути радянськi вiйська у Волгу, нiмецьке командування в серединi жовтня змушене було вiддати наказ про перехід до оборони.

            На той час воєнно-стратегiчна ситуацiя змiнилася на користь СРСР. Вiддаленi комунiкацiї, розтягнутий фронт вимагали величезних зусиль нiмецьких тилових служб i економіки. Тотальнi мобiлiзацiї знекровили нiмецькi пiдприємства, на мiсце квалiфiкованих робiтникiв ставали “остарбайтери” та перемiщенi особи з Францiї, iнших окупованих країн Європи. Водночас економiка СРСР у другiй половинi 1942 р. безперервно нарощувала випуск воєнної продукцiї. Шляхом жорстокої дисциплiни й експлуатацiї сталiнський режим спромiгся у короткий термiн налагодити дiяльнiсть за Уралом могутнього вiйськово-промислового комплексу. Старшi люди, жiнки, дiти, що замiнили бiля верстатiв мобiлiзованих на фронт дорослих робiтникiв, самовiддано працювали, згуртованi гаслом: “Усе для фронту, усе для перемоги!” Саме їхнiми зусиллями у другiй половинi 1942 р. було випущено 15,8 тис. бойових лiтакiв, 13,6 тис. танкiв, 15,6 тис. гармат.

Виробництво снарядів на одному з уральських заводів. 1942 р.

 

            На кінець осіні 1942 р. склалися сприятливі умови для переходу радянських військ у наступ. Головний удар передбачалося завдати військами Калінінського і Західного фронтів в районі Ржева – Вязьми – Сичовки, у напрямі до Ризької затоки. Тут було зосереджено 2 млн. солдат, 3300 танків, 1000 літаків, 24 тис. гармат і мінометів. Це угруповання мало перейти у наступ 25 листопада 1942 р.

            Для забезпечення головного удару передбачалось на шість днів раніше здійснити відволікаючий удар в районі Сталінграду. У відповідності з планом "Уран" 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів – Південно-Західного, Сталінградського і Донського – перейшли в контрнаступ, завдавши флангових ударів. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці вже була на боці радянської армії.

 

Співвідношення сил напередодні радянського контрнаступу

 

 

            23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угрупування ворога (22 дивізії). Гітлер наказав триматися до останнього. Він заборонив вести армію на прорив з оточення i наказав чекати, поки її деблокують штурмові колони генерал-фельдмаршала Манштейна. Проте потужні танкові удари в грудні 1942 р. в районі м. Котельниково не досягли успіху. Вони були відкинуті радянськими військами. Сам Манштейн згодом писав, що операція по деблокуванню 6-ї армiї Паулюса могла бути успішною за умови спiльного удару з середини кiльця та iззовнi. Німецька авiацiя теж виявилася неспроможною доставляти у кiльце необхiдну кiлькiсть вантажiв.

            Після відмови фон Паулюса капітулювати почалось знищення оточених німецьких військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера, 30 сiчня 1943 р. фельдмаршал Паулюс (присвоївши це звання, Гітлер у телеграмі натякнув Паулюсу, що жоден німецький фельдмаршал не здавався у полон) пiдписав акт про капiтуляцiю. 2 лютого припинили опiр останнi оточені гітлерівцi: 100 тис. із 330 тис. оточених здалися в полон, інші загинули (згодом з полону повернулося лише 15 тис. чол.). Загальнi втрати фашистів під Сталінградом становили 1,5 млн. чоловiк, майже 3,5 тис. танкiв i штурмових гармат, 12 тис. гармат i мiнометiв, 3 тис. лiтакiв. Вiд такої поразки нiмецька армiя вже не змогла отямитись. Iнiцiатива на схiдному фронтi перейшла до СРСР. У другій світовій війні стався корінний перелом.

 

Історичне значення Сталінградської битви:

 

 

            Тим часом як під Сталінградом було здобуто блискучу перемогу Ржевсько-Сичовська операція зазнала повного провалу (згодом вона була названою відволікаючою для забезпечення успіху під Сталінградом). За 23 дні боїв на цьому напрямі радянські війська втратили 215 тис. чоловік вбитими і пораненими.

 

Хронологія Сталінградської битви

 

 

2. Курська битва

            У сiчнi 1943 р. радянські війська добилися ще одного значного успiху — блокаду Ленiнграду було прорвано, а на заході Червона армiя пiдiйшла до Смоленська.

            12 ciчня 1943 р. вiйська під командуванням генерала Голiкова перейшли в наступ з-пiд Воронежа в загальному напрямку на Харкiв. 7 лютого було звільнено Курськ, а 9 — Бєлгород. Війська під командуванням генерала Ватутiна оволоділи Ізюмом i створили загрозу оточення великого німецького угруповання в районі Харкова. 16 лютого ворог залишив це велике iндустрiальне мiсто.

            У другій половині лютого ситуація змінилася. Побоюючись загрози оточення військ, що вiдiйшли з Кавказу й Кубанi пiд Ростов i на Донбас, нiмецьке командування завдало могутнього контрудару у фланг по розтягнутих вiйськах Голiкова й Ватутiна. Харкiв, Бєлгород та ряд iнших мiст знову перейшли до рук ворога. Утворилася величезна орловсько-курська дуга.

            Навеснi 1943 р. радянсько-нiмецький фронт вiд Ленiнграда й до Чорного моря стабiлiзувався. Обидвi сторони накопичували сили для лiтнього наступу. Промисловiсть безперервно нарощувала випуск усiх видiв озброєння.

 

Цікаво знати

            З 1 січні 1943 р. в Червоній Армії були введені пагони для солдат, сержантів, офіцерів, генералів, маршалів. ЧА згодом стала називатись Радянська Армія. Поява радянських солдат з пагонами іноді неоднозначно сприймалося населенням, що перебувало на окупованій території.

 

            Навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану "Цитадель" гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і розгорнути наступ на Москву. Для наступу були створені нові зразки зброї (танки – "Тигр", "Пантера", самохідні гармати –  "Фердинанд" тощо), які повинні були забезпечити німецьким військам технічну перевагу.

            Радянське командування дістало точні відомості про підготовку німців до наступу. І хоч на цей час сили Червоної армії значно переважали сили вермахту, було прийнято рішення про "навмисну оборону" з метою обезкровити воєнний потенціал німців і завдати їм контрудару.

            Для здійснення прориву з обох кiнцiв орловсько-курського виступу нiмецьке командування зосередило в районі Орла 7 танкових, 2 моторизовані й 9 піхотних дивiзiй, а в районi Бєлгорода — 10 танкових, 1 моторизовану й 7 пiхотних дивiзiй. Всього німецьке угруповування нараховувало 900 тис. чол., 10 тис. гармат і мінометів, 2700 танків і штурмових гармат, 2050 літаків. Але й радянська сторона створила в районi виступу могутнє угрупування. На лiто 1943 р. в радянській армiї було понад 6,6 млн. чоловiк, 105 тис. гармат i мiнометiв, близько 2,2 тис. бойових установок реактивної артилерії, понад 10 тис. танкiв i самохід­них артилерійських установок (САУ), 10,3 тис. бойових лiтакiв. Перевага на цей раз була на боці радянських військ.

            Наступ нiмецьких армiй з-пiд Бєлгорода та вiд Орла в напрямку на Курськ розпочався 5 липня. Радянське командування вчасно визначило напрямки наступальних операцiй противника i ретельно пiдготувалося до вiдсiчi. Ударні німецькі угруповання змогли просунутися з тяжкими втратами на 12 км вглиб розташування армiй Центрального фронту (командуючий — К. Рокоссовський ), і на 40 км на дiлянцi Воронезького фронту (командуючий — М. Ватутiн). У момент коли ворог вже видохся але ще не встиг перейти до оборони в наступ рушили радянські війська Брянського, Степового й Пiвденно-Захiдного фронтiв. Слiдом за ними перейшли в наступ Центральний та Воронезький фронти.

            12 липня пiд Прохорiвкою вiдбулась найбiльша танкова битва Другої свiтової вiйни. З обох бокiв у нiй брало участь 1200 танкiв i самохідних гармат (800 радянських і 400 німецьких). Німецькі війська за один день втратили сотні танків і 10 тис. солдатів. Цього ж дня змiнився характер всієї Курської битви, радянськi вiйська перейшли в рішучий наступ. Ламаючи опір ворога, вони 5 серпня звільнили Орел (операція «кутузов») і Бєлгород, 23 серпня прорвалися до Харкова (Операція «Румянцев»).

 

Цікаво знати

5 серпня 1943 р. на честь перемог Червоної Армії, звільнення міст Орел і Бєлгород у Москві був здійснений перший артилерійський салют. У подальшому Москва 347 раз салютувала воїнам радянської армії за визволення і взяття міст, в окремі дні по 4-5 разів.

 

            Курська битва засвідчила, що iнiцiатива повністю належить радянським військам. Вона ознаменувала завершення корінного перелому у другій світовій війні. Перемога на Курській дузі була досягнута дорогою ціною: радянські втрати складали 863 тис. чол., 6000 танків і 1600 літаків. В той же час за 50 днів безперервних боїв німецька армія втратила 30 дивізій: 500 тис. чол., 1300 танків, 3 тис. гармат, 1000 літаків. Незважаючи на значні втрати, радянська армія мала значні резерви, в той час як міць вермахту була підірвана.

 

Історичне значення Курської битви:

 

 

3. Битва за Дніпро

            Розвиваючи наступ, радянські війська до кінця вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий ”Східний вал”. Німецьке командування намагалося використати повноводну ріку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст – Дніпропетровськ, Кременчук, Полтава – була розорена й спалена. На Дніпрові кручі гітлерівці стягли групу армій “Центр” у складі 62 дивізій. Наприкінці вересня 1943 р. Радянська армія контролювала 700 кілометрів лівого берега Дніпра.

 

Співідношення сил напередодні битви за Дніпро

 

 

            Перевага радянських військ була незначною. У планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі. Битва за Дніпро розгорнулась від Лоєва до Запоріжжя.

            Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ та південь від Києва, загалом 23. Основний прорив передбачалось здійснити з Букринського плацдарму, проте всі спроби виявилися марними, ворог завзято оборонявся.

            Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в Перший, Другий, Третій і Четвертий Українські фронти.

            Після невдалих спроб під Букрином (загинуло 250 тис. радянських солдатів) головні сили радянських військ непомітно для ворога були зосереджені на Лютізькому плацдармі (150 тис. чол., 1500 гармат і мінометів, близько 800 танків).

            У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943 р. було визволено столицю України – Київ. За успішне форсування Дніпра 2438 радянським бійцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, близько 10 тисяч одержали бойові ордени.

            Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто не виправданими жертвами. Десятки і десятки тисяч новобранців, так званих “піджаків” – неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих у придніпровських областях України, були жертвами штурму. Їх тіла вкривали плацдарми на Правобережжі. Пояснювалося це тим, що в ставленні вищого радянського керівництва і військового командування відчувалася недовіра до визволених від нацистів жителів України. Вона нерідко переростала в мстивість, прагнення примусити жителів республіки “спокутувати кров’ю” своє перебування в окупації. Це був один з виявів жорстокості війни, яка помножувалася на жорстокість і несправедливість тоталітарного режиму, що керував воєнними діями.

            В результаті героїчного форсування Дніпра, ціною значних втрат (за різними оцінками від 417 тис. до 1 млн чол.), радянські війська 14 жовтня звільнили Запоріжжя, 25 жовтня — Дніпропетровськ, 6 листопада — Київ.

            Таким чином, пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ в районі Житомира і підготували умови для подальшого наступу і визволення території СРСР.

 

4. Корінний перелом у бойових діях у Північній Африці. Капітуляція Італії

            У жовтнi-листопадi 1942 р. у Пiвнiчнiй Африцi теж вiдбувся корінний перелом на користь англо-американських союзників. Вирішальна битва відбулась в районі містечка Ель-Аламейн (Єгипет). У жовтні 1942 р. британські війська, маючи значну військову перевагу під керівництвом генерала Б.Монтгомері завдали німцям та італійцям поразки. Останні вимушені були спішно відійти на захід. В листопаді 1942 р. з протилежної сторони Північної Африки (Марокко, Алжир) почалась висадка американських військ під командуванням Д.Ейзенхауера (операція «Торч» (Факел).

Дуайт Ейзенхауер, видатний воєначальник, генерал-майор армії США

 в період Другої світової війни, згодом – президент США

 

            Німецько-італійські війська потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі. Їх відчайдушний опір і навіть деякі успіхи на лівому фланзі американських військ, не змінили загальної розстановки сил і 13 травня 1943 р. вони капітулювали.

 

Таб.: Співідношення сил сторін у битві під Ель-Аламейн

            Серйозні поразки, що зазнали у 1943 р. країни фашистського блоку, стали поштовхом до його розвалу. Першою з війни намагалась вийти Італія.

            Значнi втрати в людськiй силi та технiцi, що їх зазнали держави “оci” в Тунici (близько 130 тис. лише полонених), сприяли успiшному десанту союзних вiйськ на о. Сицилiя. Вiн розпочався у липні 1943 р. висадкою парашутистiв і морської пiхоти (операція «Хаскі»). Слiдом на транспортних суднах прибували дивiзiї 7-ї американської та 8-ї англiйської армiй під командуванням Паттона і Мантгомері. Загальне керiвництво операцiєю по захопленню Сицилiї здiйснював американський генерал Д.Ейзенхауер. Пiсля тривалих боїв, що велися з перемiнним успiхом, залишки нiмецьких частин евакуювалися на Аппенiнський пiвострiв, а солдати Монтгомерi та Паттона очистили останнiй рубіж оборони нiмцiв на Сицилiї — порт Мессiну.

 

Цікаво знати

            Паттон прийняв капiтуляцiю мiста, не дочекавшись прибуття туди англiйського представника. Цим вiн викликав незадоволення союзника й серйозно ускладнив стосунки з англiйським командуванням. Загалом у Паттона була досить скандальна репутація, за його прямі вислови, які часто призводили до скандалів.

 

            Під впливом поразок 25 липня в Iталiї вiдбувся державний переворот за участю короля Вiктора Еммануїла й маршала Бадольйо. Муссоліні було заарештовано. Король був проголошений головнокомандуючим, а Бадольйо очолив уряд і став міністром закордонних справ. 8 вересня 1943 р. новий уряд підписав перемир’я з союзниками.

            Приблизно через пiвтора мiсяцi пiсля ув’язнення Муссолiнi на вiллi в скелях Абруцьких гiр туди за спецiальною вказiвкою фюрера прибув загiн есесiвцiв пiд командою О.Скорценi i звiльнив деморалiзованого дуче.

            Через зволікання Ейзенхауера, що не налагодив швидкої висадки вiйськ на носок iталiйського “чобота” і все вимагав вiд Бадольйо беззастережної капiтуляцiї, союзники не змогли скористатися сприятливими умовами. Гiтлер вiддав наказ фельдмаршалу Кессельрiнгу рушити дивiзiї на пiвдень i окупувати iталiйський пiвострiв. Союзним вiйськам довелося долати сильний опiр нiмцiв в районi Салерно, Неаполя й iнших пiвденних iталiйських мiст («Лінія Густава»). Операцiї тут набули затяжного характеру. Пiвнiчну частину Iталiї утримували фашистські вiйська пiд командуванням Роммеля. Туди ж було доставлено й визволеного дуче. Він очолив марiонетковий режим, який тримався лише на нiмецьких багнетах (Держава Сало).

            У.Черчiлль пiдганяв генерала Г.Александера, що очолив iталiйську кампанiю пiсля Ейзенхауера, щоб той якомога швидше узяв Рим. Але Кессельрiнг, хоч i був авiацiйним генералом, вмiло налагодив оборону. Лише 4 червня 1944 р. Рим було взято союзними вiйськами. Далi вони просунутися не могли. Оборона стратегiчного чотирикутника Iталiї Турiн — Мiлан — Генуя — Болонья з його могутнiм військово-промисловим комплексом продовжувалася до квiтня 1945 р.(«Готська лінія»).

 

5. Тегеранська конференція

Вирішальні події, що визначали результат війни, безумовно відбувалися на фронтах, але для подальшої долі світу і людської цивілізації велике значення мали події в дипломатичній сфері. У міру того як все більш читкіше вимальовувалися перспективи завершення війни, перед лідерами антигітлерівської коаліції все гостріше поставали питання післявоєнного врегулювання. Консультації з цього приводу почались з початку 1943 р. Перше серйозне обговорення відбулося на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії, що проходила з 19 по 30 жовтня 1943 р. Головним завданням конференції було підготувати зустріч глав держав і урядів СРСР, США та Англії – «Великої трійки».

У центрі уваги міністрів було декілька питань. Так, було досягнуто попередньої угоди про відкриття Другого фронту у Франції навесні 1944 р. Було прийнято рішення про заснування Європейської консультативної комісії для «вивчення європейських проблем пов`язаних з закінченням війни». Важливим було схвалення “Декларації про загальну безпеку”, в якій говорилося про необхідність заснування після війни загальної міжнародної організації для підтримання миру і безпеки, яка була б заснована на принципах суверенітету і рівності всіх миролюбивих держав. Крім цього Московська конференція 1943 р. міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії прийняла “Декларацію про Австрію”, в якій зазначалося, що союзні держави не визнають завоювання Австрії і бажають бачити її відновленою, вільною і незалежною. У “Декларації про Італію” йшлося про те, що “фашизм і весь його негативний вплив повинен бути знищений, а італійському народові потрібно надати можливість створювати урядові та інші установи, засновані на принципах демократії”. Також була опублікована декларація про відповідальність гітлерівців за їх злочини. Головних злочинців передбачалось покарати відповідно до спільних рішень урядів країн.

У той же час конференція виявила і основні питання, що викликали розбіжності між союзниками антигітлерівської коаліції: питання кордонів і політичних режимів у визволених країнах.

Велика робота проведена дипломатами дала змогу провести зустріч на вищому рівні між Й.Сталіним, Ф.Рузвельтом, У.Черчіллем, яка увійшла в історію під назвою Тегеранська конференція (28 листопада – 1 грудня 1943 р.), бо відбувалась в столиці Ірану Тегерані. Під час зустрічі обговорювались питання подальшого ведення війни і повоєнного устрою світу. За результатами обговорень, не дивлячись на протиріччя, які виникли між керівниками союзних держав (Черчілль пропонував відкриття Другого фронту на Балканах, Сталін – в Північній Франції, звідки відкривався найкоротший шлях до кордонів Німеччини), СРСР домігся необхідних для нього рішень ключових питань:

– було прийнято остаточне рішення про висадку у Франції в травні 1944 р. союзних військ;

– перенесення кордонів Польщі на захід до Одеру і визнання майбутнього східного кордону по "лінії Керзона";

– визнання радянських претензій на Кенігсберг;

– визнання анексії прибалтійських держав Радянським Союзом.

Сталін дав згоду на участь СРСР у війні з Японією після розгрому нацистської Німеччини.

При обговоренні проблеми післявоєнного устрою світу згоди не було досягнуто і обговорення було відкладено.

 

Тегеранська конференція (28 листопада – 1 грудня 1943 р.) за участі У.Черчілля, Й.Сталіна, Ф.Рузвельта

 

 

Рузвельт, Черчілль і Сталін святкують день

народження Черчілля в Тегерані. 1943 р.

 

Історичне значення Тегеранської конференції:

·         Це було перша зустріч «Великої трійки».

·         Незважаючи на те, що з деяких ключовим питанням між сторонами були виявлені розбіжності і  не було досягнуто домовленостей, сам факт проведення конференції лідерів країн СРСР, США, Англії зміцнив Антигітлерівську коаліцію.

·         Засвідчив їх рішучись покінчити з нацизмом в Європі.

·         Обговоривши ключові питання повоєнного устрою сторони з`ясували для себе межі поступок і компромісів у майбутньому.

 

ІІІ. Підсумки

            Перемоги радянських військ у Сталінградській битві (початок корінного перелому у ВВВ), військ союзників у битві під Ель-Аламейном у Північній Африці, у морській битві біля атолу Мідуєй і у боротьбі за о. Гуадалканал свідчили про перелом у Другій світовій війні на користь країн Антигітлерівської коаліції. Перемога під Курськом і потім у битві за Дніпро завершили корінний перелом у Великій Вітчизняній війні. Вигнання італо-німецьких військ з Північної Африки (травень 1943 р.), стабілізація становища в Атлантиці і Тихому океані, зупинення японських військ біля кордонів Індії, свідчили про завершення корінного перелому у Другій світовій війні в цілому. Визначальним фактором стали події на радянсько-німецькому фронті – головному фронті збройної боротьби проти Німеччини та її союзників. Наступальна стратегія Німеччини потерпіла остаточну поразку. До кінця 1943 р. у стані війни з державами вісі знаходилося 37 країн. Розпочався розпад фашистського блоку (капітуляція Італії).

 

Запитання і завдання:

1.    Охарактеризуйте хід основних подій війни в 1942 ‑ 1943 рр.

2.    Яка роль Сталінградської і Курської битв у розгромі Німеччині?

3.    Визначте історичне значення битви за Дніпро?

4.    Охарактеризуйте бойові дії на Півночі Африки у 1942-1943 рр.

5.    Чим була обумовлена висадка союзників в Італії, а не у Франції?

6.    Чи можна вважати висадку союзників на Сицилії та в Італії відкриттям Другого фронту?

7.    Як розвивались події на італійському фронті?

8.    Визначте взаємозалежність подій на фронтах Другої світвої війни. Заповність сінхроністичну таблицю

Радянсько-німецький фронт	Театр бойових дій у Північній Африці і басейні Середземного моря	Тихоокеанський театр бойових дій

9.    Які основні рішення Тегеранської конференції? Чи можна назвати цю конференцію успішною? З`ясуйте її історичне значення.

10. Дайте визначення поняттю – «корінний перелом». Які битви стали переломними у Другій світовій війні?

 

 

• ← § 3. Воєнні дії в середині 1941 – 1942рр.
• § 5. Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору →