Вступ
1. Що вивчає історія стародавнього світу?
Історія наука про розвиток суспільства від минулих до теперішніх часів. У 5 класі Ви вже познайомилися з історією України, тепер починаєте знайомитися з історією інших країн та народів, з історією всього людства. Історія – одна з найдавніших наук в історії людства. Слово «історія» давньогрецького походження, що перекладається як «дослідження», «оповідь про події».
Історія людства від найдавніших часів до теперішнього часу називається загальною, або всесвітньою, історією. Історія стародавнього світу – це перший період всесвітньої історії. Саме його ми і будемо вивчати у 6 класі.
Він починається від появи людства близько чотирьох мільйонів років тому і закінчується падінням Західної Римської імперії у V ст.
Перший ступінь у розвитку людського суспільства історики назвали первісністю (деякі історики поділяють його на два періоди дикість і варварство), наступний ступінь – цивілізацією.
Основними ознаками цивілізованості вважається наявність міського життя, писемності і держави.
Історія стародавнього світу вивчає життя первісного суспільства і перших цивілізацій. У первісному суспільстві люди не перетворювали довкілля, а пристосовувалися до нього. То був час збирачів та мисливців. Потім на зміну привласнюючому господарству збирачів та мисливців прийшло відтворююче господарство хліборобів і тваринників. Відтоді починається розвиток цивілізацій.
Перші цивілізації виникли у долинах великих річок – Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, де люди вперше опанували рільництво.
2. Історичні джерела
З історії п'ятого класу ви вже знаєте, як вчені досліджують історію. У цьому їм допомагають історичні джерела.
Історичні джерела – це предмети матеріальної культури, писемні пам'ятки, звичаї, мови давніх часів, усе те, що дає уявлення про минуле.
Документи, малюнки, будівлі, речі, перекази, звичаї тощо допомагають історикам встановлювати факти і писати історію.
|
Історичні джерела |
|
Матеріальні (речові) |
Писемні |
|
Насамперед вони вивчають писемні джерела. Людина навчилася писати понад п'ять тисяч років тому, і відтоді накопичилось багато писемних пам'яток. Це глиняні таблички, єгипетські папіруси, берестяні грамоти, рукописні літописи, книги, ділові документи тощо.
Але більша частина історії людства була безписемною. Як же вчені дізналися про те далеке минуле? У цьому випадку на допомогу приходять науки: археологія, етнографія, антропологія та інші допоміжні історичні дисципліни.
3. Археологія і антропологія
Найбільша частка джерел складають різні речі. Археологія – наука, яка вивчає матеріальні (речові) історичні джерела та відтворює за ними минуле людського суспільства.
Матеріальні джерела – знаряддя праці людини, рештки давніх поселень, жител, будівель, цвинтарів, прикраси, посуд та інші залишки матеріальної культури – сліди життя та діяльності людини на Землі. Попіл від вогнища давньої людини, печера, кам'яна сокира, черепок посуду, піраміда, канал, загата, дорога – все це матеріальні джерела.
Деякі матеріальні джерела збереглися на поверхні, інші опинилися під кількома шарами землі, піску або мулу. Археологи ведуть копітку роботу, аби розгадати загадки історії, що містяться у землі, розкопуючи і досліджуючи їх.
Цікаво знати
Археологічні розкопки – надто трудомістке заняття. Всі роботи проводяться вручну. Верхній шар землі знімається заступом, а потім робота виконується за допомогою ножів і щіточок, щоб не пошкодити знайдені предмети; Археологам доводиться перебирати руками тисячі тонн землі, щоб відшукати необхідні матеріальні джерела. Деякі розкопки ведуться десятки і сотні років. Так, розкопки стародавнього міста Помпеї, що загинуло внаслідок виверження вулкану, тривають від 1748 року. Місто було засипане попелом під час виверження Везувію 79 року. Воно не потерпіло ані від вогню, ані від грабіжників, тому археологам вдалося відтворити як зовнішній, так і внутрішній вигляд споруд.
Для визначення часу археологічних знахідок археологи встановили систему "трьох віків" – кам'яний, бронзовий, залізний. Такий поділ називається історії людства називається археологічна періодизація, , в основі якої покладено зміни в характері основних матеріалів, з яких виготовляли знаряддя праці, предмети побуту, зброю тощо. Протягом мільйонів років людина виготовляла знаряддя праці з каменю, цей період отримав назву кам'яного віку. Але за останні декілька тисяч років найважливішим відкриттям людини стало виготовлення знарядь праці з бронзи, а пізніше – з металу. Ці періоди археологи назвали відповідно бронзовим та залізним віками.
Величезне значення в інтерпретації знайденого археологами має також антропологія – наука, яка вивчає кісткові залишки первісних людей. Однак в країнах Західної Європи та США під цим терміном розуміють науки про первісних людей взагалі. Сучасна наука дає змогу досить достовірно відтворити образ людини. Вчені створили метод відтворення обличчя за будовою кісток черепа. За ним можна відтворити портрет і сучасної, і давньої людини.
4. Етнографія
Крім згаданих джерел, історики первісного суспільства досліджують етнографічні дані. Етнографія – наука, яка досліджує побут і звичаї народів, їх матеріальну та духовну культуру.
Вчені й мандрівники знайшли племена мисливців та збирачів, які живуть сьогодні в різних частинах землі: у Південній та Північній Америці – індіанські племена, в Австралії – аборигени, в Африці – бушмени, у Південно-Східній Азії – тоала, андаманці, семанги та ін.
Ці племена нічого не знають про рільництво, вони не мають домашніх тварин. Знаряддя праці виготовляють з каменю, кісток та дерева. Ведуть кочовий спосіб життя. Займаються полюванням та збиральництвом. Не носять одягу та взуття. Для житла вони використовують хижі – курені, які складають з гілок, каміння, землі й жердин.
І хоча ці племена мешкають на величезній відстані одне від одного, вони мають багато спільного. І це допомагає вченим відтворювати життя минулого, робити висновки про первісних людей.
Дослідження побуту більш розвинених народів також допомагають історикам. Різноманітні обряди (весільні, святкові, похоронні) , одяг, прикраси, житло становлять значний інтерес для вивчення історії.
5. Відлік часу в історії
Вивчення історії є неможливим без визначення часу, коли відбувалася певна подія. Але час побачити не можливо. У який спосіб люди відкрили існування часу й розпочали його вимірювати? Імовірно, це відбулося в результаті їхнього спостереження за навколишнім світом. Відбувається зміна дня і ночі, пір року тощо. Саме це дозволило людству створити календар.
Календар – це спосіб підрахунку днів у році, система числення часу, заснована на періодичних явищах природи: зміні пір року, фаз Місяця, Сонця.
Цікаво знати
Тривалий час людство не мало єдиного календаря. Перші календарі було складено на основі руху Місяця і називалися місячними. Це відбувалося близько семи тисяч років тому на давньому Близькому Сході.
Більш точний календар вперше створено у Давньому Єгипті, він називався сонячним і засновувався на русі Землі навколо своєї осі та навколо Сонця. Єгипетський календар складався з 365 днів, 12 місяців, в ньому день і ніч поділялися на 12 частин. Тривалість деяких частин не відповідала нашому часові, тому що тривалість дня та ночі у різні пори року була неоднаковою.
Сонячний календар єгиптян уточнили римляни і ввели його за часів Юлія Цезаря в 46 р. до н. є., тому він називався юліанським.
В XVI ст. римський папа Григорій XIII прийняв більш уточнений календар, який діставав назву григоріанського. Цим сонячним календарем користуємося сьогодні і ми. Час, за який Земля обертається навколо своєї осі, становить добу. Час, за який Земля робить один оберт навколо Сонця, дорівнює року, що складається з 365 діб, 5 годин, 48 хвилин і 46 секунд.
Григоріанський календар називають новим стилем, а юліанський – старим стилем. Різниця між однією і тією ж датою за новим і старим стилем на теперішній час складає 14 днів.
Календарі дозволяють упорядковувати окремі факти, установити, яка подія відбулася раніше, а яка пізніше. Історикам визначати час певних подій або їх дати допомагає наука хронологія. Упорядкувати події і відобразити їх у послідовності допомагає лінія часу. Ця пряма лінія поділена на відрізки, які вказують роки, десятиліття, століття, тисячоліття. Історики вимірюють час століттями, які скорочено позначаються ст. і пишуться римськими цифрами. Десять століть становить тисячоліття, яке позначається тис. і теж пишуться римськими цифрами.
Як рахують роки в межах століть і тисячоліть?
|
І тис. |
ІІ тис. |
ІІІ тис. |
||
|
V ст. |
Х ст. |
ХІ ст. |
ХХ ст. |
ХХІ ст. |
|
401-500 рр. |
901-1000 рр. |
10001-1100 рр. |
1901-2000 рр. |
20001-2100 рр. |
Але для здійснення відліку потрібна якась відправна подія.
Цікаво знати
Відлік років в історії кожен з давніх народів проводив по-своєму. Тому вченим дуже важко встановити, коли сталася та чи інша подія. Існує понад 200 різних літочислень, тобто нумерацій років. У Давньому Єгипті роки починали рахувати з правління нового фараона, в Японії – з моменту вступу на престол імператора. У Давній Греції відлік років проводився за олімпіадами, а в Давньому Римі – від початку заснування Рима.
Було дуже важко співвіднести події у різних країнах, це вимагало спеціальних підрахунків, співставлення одних дат з іншими.
Сучасне літочислення почалося майже дві тисячі років тому. Воно пов'язане із виникненням християнської релігії. Серед християн було прийнято робити відлік часу від Різдва Христового – моменту, коли згідно з легендами народився Ісус Христос. Це літочислення поширилося в багатьох європейських країнах, почалася християнська ера, яку стали називати новою або нашою ерою. її прийняли навіть у тих країнах, де християнська релігія не дістала розповсюдження. Усі події, які сталися після Різдва Христового, називають подіями нашої ери. Усе, що сталося до моменту народження Ісуса Христа, вважається подіями до нашої ери та записується скорочено – до н.е.
В арабських народів було створено мусульманську еру, її відлік починається з 622 року за юліанським календарем. У віруючих мусульман існує місячний календар, який на 10-11 днів коротший за наш. Тобто у нас минає 32 роки, а в них за той самий час 33 місячних. Деякі мусульманські народи ще використовують, окрім місячного, сонячний календар.
Як свідчить історія, більшість календарів та ер пов'язана з культами богів та царів. У Франції було створено перший календар, в якому рік починався не з правління богів чи царів, а з осіннього рівнодення. Цей день збігся із днем Французької республіки.
Минуло понад 1000 років, перш ніж християнська віра була прийнята всіма європейськими країнами. Було підраховано, що Ісус народився 753 року від заснування Рима. Рік народження Христа став точкою відліку нашої ери (н.е.). Усе, що відбувалося до його народження, вважається подіями до нашої ери (до н.е.) Роки нашої ери, як правило. Вказуються без додавання „наша ера” (н.е.).
Слово ера в перекладі з латини означає вихідне число.
Чим раніше до нашої ери сталася подія, тим більша кількість років до н.е. Чим пізніше сталася подія, тим менша кількість років до н.е. Спочатку йде дев'ять тисяч років до н.е., потім вісім тисяч років до н.е., потім сім тисяч років до н.е. і так далі. Коли подія відбулася до нашої ери, а необхідно визначити, скільки років тому це було, то до кількості років нашої ери додається кількість років до нашої ери.
Запитання і завдання
1. Що вивчає історія стародавнього світу?
2. Як етнографія допомагає у вивченні історії?
3. Чому археологію іноді називають "історією, яка озброєна заступом"?
4. До якого століття ви можете віднести сучасні дні, враховуючи періодизацію, встановлену археологами?
5. Напишіть такі дати: перший період всесвітньої історії починається__ і закінчується __
Українська
