§ 36. Розквіт і занепад Афін
1. Класична Греція (на рубежі VI - V ст. до н.е. до 338 р. до н.е.)
Це був період найвищого підйому Греції, розквіт полісів.
Поліс – громадянська община, у якій повноправними громадянами були земельні власники. Громадянське право давало і право на землю. Втрата цього права означала і втрату громадянських прав. Усі, хто не мав громадянських прав, не мав права власності на землю. Верховним власником землі був поліс як колектив громадян. Верховним органом управління в полісі завжди були народні збори, які вирішувати усі найважливіші питання.
Громадянин полісу одночасно був і воїном, в обов'язок якого входив захист полісу і себе самого. В полісі формувалася своя система цінностей. Вважалося, що існування людини поза межами полісу неможливе, а його добробут залежить від добробуту полісу.
У ті часи в полісах широко розповсюджується рабство класичного типу.
Існували дві основні форми рабства: ілотія (прикладом є Спарта) і класичне рабство (прикладом є Афіни). При класичному рабстві невільник був позбавлений власності, повністю належав господареві, його називали "розмовляючим знаряддям". Право рабовласника на раба нічим не обмежувалося. Діти рабів ставали рабами.
Раби класичного типу не були уродженцями Греції. Це були жителі інших країн, захоплені під час воєн та піратських нападів. Існували невільницькі ринки де продавався живий товар.
Майже в кожному господарстві використовувалася праця рабів: в сільському господарстві, в ремісництві, на будівництві і в рудниках. Дуже часто рабів використовували для домашніх робіт управляючими, кухарями, няньками, годувальницями, педагогами. (Педагогом називався раб, який був приставлений до дитини і водив її в школу.)
В основному заможний громадянин мав у своєму домі п'ять – десять рабів, у деяких багатих афінських родинах тримали до 50 рабів.
Ціни на рабів були невисокими, що давало змогу навіть людям середнього достатку купувати їх. В період розповсюдження рабства поліс забезпечував панування рабовласників над рабами.
Культура й господарство Стародавньої Греції
2. Афінська демократія
В середині V ст. до н.е. в Афінах встановилася повна демократія.
Народні збори були головним органом Афінської держави. В них могли брати участь афінські громадяни, яким виповнилося 20 років, незалежно від майнового стану. Народні збори скликалися 4 рази на місяць.
Проходили вони на міському майдані – агорі, в V ст. до н.е. – на схилі Пніксу або в театрі. Порядок зборів визначався заздалегідь. На них обирали посадових осіб, слухали доповіді по виконанню обов'язків, розглядали фінансові питання, питання безпеки держави. Будь-який афінянин мав право виступити та висловити свою думку. Голосування було таємним, афіняни опускали в урни білі або чорні камінці. Тільки під час виборів стратегів голосування було відкритим (підняттям рук).
Всього в Афінах було близько 30 тисяч громадян, у зборах брало участь 5-6 тисяч чоловік, які мешкали недалеко від Афін. Більшість голосів у Народних зборах належала простим людям. Афінський народ сам вирішував найважливіші питання, в цьому полягало народовладдя.
Для вирішення питань в період між зборами та для нагляду за виконанням рішень обиралася Рада п’ятисот. Ця рада обиралася терміном на один рік. Засідання проводилися кожен день. На них розглядали всі питання, що виносилися на Народні збори.
Велике значення в житті держави відігравав Народний суд, який з'явився ще за Солона у VI ст. до н.е. До його складу обирали 6 тисяч чоловік. Членом Народного суду могла стати будь-яка людина, навіть бідняк. За роботу в суді афіняни отримували платню, для бідняків це було джерелом існування. Народний суд поділявся на комісії від 200 до 500 чоловік. Суд засідав кожен день, крім свят. Члени комісії не знали заздалегідь, в якій комісії і яку справу вони будуть розглядати, це дозволяло запобігти підкупу суддів.
Афінська демократія була обмеженою. Тільки чистокровні афіняни, в яких батьки були корінними мешканцями, користувалися правами. Афінські жінки, які складали половину всього населення, не тільки не допускалися до керування державою, а їм навіть було заборонено бути присутніми на Народних зборах.
3. „Золота доба” Афін. Перікл
Особа
Перікл належав до знатного та багатого афінського роду. Він був талановитою та освіченою людиною. Ніхто не міг перемогти його в суперечці, бо він вирізнявся логічністю думок, в особистому житті був скромним та заощадливим. Повністю присвятив себе державній діяльності, відмовившись від святкових бенкетів та розваг. Плутарх писав про Перікла: "Для нього існувала тільки одна дорога в місті – та, яка вела на агору і в будинок ради. Він не ходив на звані обіди і припинив усякі світські стосунки; так, за весь той досить тривалий час, що він займався державними справами, він не ходив на обід до жодного з своїх друзів".
Перікл захищав інтереси простого народу, за це афіняни 14 років поспіль (444-431 р. до н.е.) обирали його стратегом. Він умів чітко визначити основні завдання у керівництві державою таким чином, що народ завжди підтримував його рішення. Перікл передбачав різні події і вірно оцінював становище.
Час правління Перікла, тобто середина V ст. до н.е., одержав назву "золотий вік". То був час розквіту Афінської держави та афінської демократії. Перікл уперше в Афінах запровадив платню для виборних державних посад. Це давало змогу людям спокійно займатися державними справами, не думаючи про пошуки заробітку. Була встановлена платня за службу в армії і флоті, призначено пенсії інвалідам, які були не здатними заробляти собі на життя. Сини афінян, що загинули на війні, утримувалися до досягнення повноліття на державний кошт.
З часів Перікла широко розвинулося будівництво, і що давало змогу отримати роботу багатьом біднякам. До Афін було запрошено найкращих архітекторів і скульпторів Еллади. Було збудовано чудові житлові будинки і храми, Довгі мури (6 км), що зв'язували Афіни із гаванню Пірей.
Велику роль в Афінах відігравали різні свята, які супроводжувалися безкоштовними пригощаннями. Роздавалися гроші бідним, щоб вони мали змогу придбати квитки на театральні вистави. Іноді громадянам Афін безкоштовно роздавався хліб. У період правління Перікла до Афінського морського союзу входило близько 200 міст. Виступи союзників проти засилля Афін придушувалися силою, на їхніх землях засновувалися нові колонії. Гроші морського союзу, що збиралися для ведення війни, витрачали для прикрашання Афін. За це союзники засуджували Перікла. Але він пояснював це тим, що Афіни не зобов'язані ні перед ким звітувати за скарбницю союзу, оскільки вони гарантують безпеку союзникам.
Сучасники писали про Перікла: "І хоча він зробив місто з великого найвеличнішим і найбагатшим, хоча могутністю своєю перевершив багатьох царів і тиранів, він на жодну драхму не збільшив свій статок проти того, що залишив йому батько".
Документ
Присяга громадянина Афін
Я не зганьблю священної зброї й не покину товариша, з яким ітиму в строю, а захищатиму і храми і святині – сам і разом з багатьма. Вітчизну залишу після себе не зменшеною, а більшою й кращою, ніж сам її успадкував. І я підкорятимусь владі, яка постійно існує, і дотримуватимусь установлених законів, а також тих нових, які запровадить у згоді народ. І якщо хтось скасовуватиме закони чи не підкорятиметься їм, я не допущу цього, а захищатиму їх і сам і разом з усіма. І я шануватиму батьківські святині.
Запитання до документа
1. Які основні положення присяги афінян?
2. З якою метою проголошувалася присяга?
3. Якими були головні обов’язки афінян?
2. Пелопоннеська війна
Пелопоннеська війна, що тривала майже 30 років (431-404 рр. до н.е.) відрізнялася жорстокістю битв і великими втратами для всіх її учасників.
Економічне піднесення Греції після греко-перських війн призвело до загострення суперництва між провідними торгівельно-ремісничими полісами Еллади – Афінами, з одного боку, і Коринфом і Мегарами – з іншого. Їх торгівельні інтереси стикалися не тільки на материку, а і на ринках північно-східної частини грецького миру (в Македонії, Фракії, Причорномор`ї), а також у Західному Середземномор`ї (в Італії та Сицилії). Тому у цьому протистоянні великого значення набуває контроль над опорними пунктами транзитної торгівлі на шляху до цих ринків.
Другою причиною, стали обставини політичного характеру. Афіни будь що намагалися підтримати демократичні режими в грецьких полісах, Спарта традиційно орієнтувалася на олігархів. Саме суперництво між Афінами і Спартою стало ключовою причиною для кровопролитної війни.
Приводом для розв`язання війни стало декілька конфліктів.
1) У Коринфа, що входив до складу Пелопоннеського союзу, спалахнув конфлікт з своєю колонією Керкірою за спільну колонію Епідамна. Керкіра прагнула здобути незалежність і встановити свій контроль над Епідамною, важливим транзитним пунктом на Адріатичному узбережжі (Іллірії). Афіни у цьому конфлікті підтримали Керкіру, що різко загострило конфлікт з Коринфом, який підтримав антиафінське повстання своєї колонії Потидеї проти афінського пануванння в Першому Афінському морському союзі.
2) Афіни заборонили Мегарам торгувати у гаванях Аттики та своїх союзників.
Зрештою Спарта за наполяганням своїх союзників – Коринфа і Мегар – пред`явила вимоги до Афін, які та виконати не могла. Збройне зіткнення стало неминучим.
У війні, що спалахнула між двома воєнно-політичними союзами, сторони дотримували протилежних стратегій. Так, Афіни намагалися скористатися своєю перевагою на морі, встановивши блокаду Пелопоннеського союзу і здійснюючи рейди десантів у глиб Пелопоннесу (спартанці за давньою традицією не будували навколо своїх міст укріплень). Спарта ж, у свою чергу, покладалася на свою могутню сухопутну армію і прагнула розорити Аттику і нав`язати Афінам генеральну битву на суходолі.
У ході Пелопоннеської війни можна виділити два етапи:
1. Архідамова війна (431-421 рр. до н.е.)
2. Декелейська війна (415-404 рр. до н.е.)
Пелопоннеська війна 431-404 рр. до. н.е.
Війну почали фіванці, які напали у квітні 431 р. до н.е. на Платеї, що входили до Першого Афінського морського союзу. У червні 431 р. до н.е. спартанці вторглися в Аттику. Але завдяки Довгим стінам афіняни зуміли відстояти місто. Наступного року спартанці знову взяли в облогу Афіни, але і на цей раз довгі стіни врятували місто, незважаючи на те, що Афіни пережили епідемію хвороб, яка забрала життя багатьох афінян та їх лідера Перікла.
Спартанський шолом
Вторгнення спартанців в Аттику завдало відчутного удару по господарству, а епідемія підірвала воєнну міць Афін. Смерть Перікла загострила політичну боротьбу між прихильниками укладення миру та продовження війни зі Спартою. У гострій боротьбі перемогли прихильники війни на чолі з Клеоном. Афіняни вдалися до активних дій. Їх флот та союзники встановили блокаду Пелопоннесу, а афінська армія висадилася на західному узбережжі півострова, захопивши опорний пункт Пілос. Афінян підтримали давні вороги Спарти мессенці. Спарта опинилась на межі поразки.
У таких складних умовах спартанський полководець Брасід вдався до нестандартного рішення. Він переніс центр протистояння на північ Греції (півострів Халкідіка), здійснивши туди воєнну експедицію з метою відірвати від Афін її союзників. У битві при Амфіполі (жовтень 422 р. до н.е.) спартанці перемогли афінян. Але у битві загину як провідник афінян Клеон, так і спартанців Брасід. Сили сторін були вичерпані. У 421 р. був укладений мирний договір, який передбачав повернення сторін до передвоєнного стану.
Але мир фактично став перемир`ям.
Уже в 420 р. до н.е. на чолі Афін став племінник Перікла Алківіад, прихильник війни проти Спарти. Він підтримав заколот деяких союзників Спарти і виступав за організацію воєнної експедиції на Сицилію для завоювання Сіракуз, головного опорного пункту греків у Західному Середземномор’ї. Спартанці у 418 р. до н.е. зуміли придушити заколот, а експедиція на Сицилію потерпіла повну поразку. Сам Алківіад не брав участі в експедиції, бо вже на початку експедиції був заарештований, звинувачений у релігійних злочинах і засуджений до страти. Проте на шляху до Афін він втік до Спарти.
Щоб помститися афінянам, порадив спартанцям не просто здійснювати рейди до Аттики, а закріпитися там, паралізувавши господарство регіону. У 413 р. до н.е., коли звістка про поразку афінян під Сіракузами досягла Греції, спартанці вторглися в Аттику, перетворивши місто Декелею, що у 20 км від Афін, на свій опорний пункт, з якого здійснювали набіги на околиці Афін. За назвою цього міста другий етап Пелопоннеської війни отримав свою назву – Декелейський.
У такій ситуації афіняни, що були замкнені за довгими стінами опинилися, їх заручниками. Втікачів з усією Аттики треба була кормити, надати заняття, а ресурси Афін були небезмежними. До того ж з Афін втекло 20 тисяч рабів, що підірвало ремісниче виробництво у місті і добування срібла. Щоб примусити Афіни капітулювати Спарті потрібен був флот, який мав перерізати шлях доставки в Афіни хліба, корабельного лісу тощо.
Тут Спарта знайшла собі несподіваного союзника – Персію, яка надала кошти для фінансування створення великого флоту. Також Спарта здобула право на збирання данину з багатих грецьких полісів Малої Азії, що відкололися від Першого Афінського морського союзу. Цим успіхам Спарта теж мала б завдячити Алківіаду.
Це призвело до того, що Афіни опинились у край складному становищі. Скориставшись цим проспартанськи налаштовані великі землевласники, що терпіли величезні збитки від війни, здійснили переворот і встановили владу 400 знатних олігархів. Число афінських громадян було скорочено до 5 титсяч. Проте їх спроби укласти мир зі Спартою закінчилися провалом. Армія і флот не визнали владу „400” і звернулась до Алківіада, щоб той очолив їх. Афіни в той час опинились у скрутному становищі, спартанський флот перекрив Чорноморські протоки, через які з Причорномор`я постачалися необхідні товари. Алківіад погодився і вже у першій битві розгромив спартанський флот і розірвав блокаду. Повернення Алківіада до Афін було тріумфальним але не довгим. Після незначної поразки у морській сутичці зі спартанським флотом він був усунутий від командування.
У 406 р. до н.е. біля Аргінузських островів неподалік о.Лесбоса відбулася величезна морська битва, в якій афіняни здобули блискучу перемогу. Але ця перемога виявилась останньою. Вже наступного року видатний спартанський полководець Лісандр вщент розгромив афінський флот, що стояв у невеличкій річці Егоспотами („Козина річка”) поблизу Херсонеса Фракійського. Після цієї перемоги спартанці стратили 3 000 полонених афінян (нечувана на той час жорстокість!).
Після такою поразки від Афін відкололися всі союзники, крім Самоса. Спарта знову блокувала всі морські торгівельні шляхи Афін. Спартанська армія знову вторглася в Аттику. Спартанський флот увійшов у гавань Пірея. Щоб погіршити становище Афін, Лісандр всіх афінян, що жили колись у містах-союзниках став направляти до Афін. Це ще більше погіршило продовольче становище у місті. Зрештою у квітні 404 р. до н.е. афіняни були змушені капітулювати.
Спарта продиктувала дуже важкі умови миру. Розпускався Перший Афінський морський союз, Афіни вступали в Пелопоннеський союз. Афіни позбавлялися флоту. Ліквідовувалися укріплення Пірея, ліквідовувалися Довгі мури. Афіни мали прийняти всіх раніше вигнаних олігархів.
У результаті в Афінах встановилося олігархічне правління (правління Тридцяти тиранів), правда не на довго. У битві при Муніхії демократи розгромили військо тиранів і відновили демократичні порядки. Але Афіни вже не мали колишньої могутності.
Запитання і завдання
1. Який суспільний лад існував в Афінах під час правління Перікла?
А) тиранія; Б) демократія.
2. Між якими двома містами Аттики було збудовано „довгі стіни”?
3. Який період в історії Афін було названо „золотою добою”?
4. Які грецькі держави вели боротьбу під час Пелопоннеської війни?
5. Яка держава здобула перемогу в Пелопоннеській війні?
6. Після завершення Пелопоннеської війни в Афінах була встановлена...
А) олігархія; Б) тиранія; В) демократія.
Українська