§ 45. Римська республіка з V до середини III ст. до н.е.
1. Римська республіка
Позбавивши влади царя, римляни почали формувати нову систему управління державою, у якій об'єднали риси демократичного устрою (влади народу) і монархії (одноособового управління). Але основою формування гілок влади залишався принцип виборності на всі посади. Важливу роль у суспільстві відігравали народні збори (коміції). Вони були кількох видів – по куріях, центуріях та трибах. У куріатних коміціях святкували народження дітей, вступ у доросле життя юнаків, укладення шлюбу та проводили ритуал жалоби за померлими. У центуріатних – ухвалювали закони, обирали консулів, преторів, цензорів і квесторів. Трибунатні коміції обирали трибунів та еділів. Виборних посадовців у республіканський період називали магістратами. Усіх їх обирали на один рік. Кожен магістрат мав недоторканність. Його вважали уособленням держави, і тому виступ проти нього розцінював-образа для всього Риму. Найвищими магістратами були консули. На цю посаду обирали двох громадян. Як і царі, вони мали трон із слонової кістки, 12 лікторів-охоронців, очолювали військо і були верховними жерцями. Консули під час війни могли карати на смерть за зраду. У мирний час вони видавали укази, керували державними церемоніями. Найвищу судову владу мали два претори. Один з них розглядав суперечки між римськими громадянами, а другий – між громадянами й іноземцями. Претори стежили за порядком 5 місті та передмістях.
Два цензори проводили переписи майна римських громадян і здійснювали поділ їх на класи. Вони мали право карати римлян за подружню зраду, неналежне виховання дітей, відсутність патріотизму. Квестори відповідали з державну скарбницю, ділили захоплені у ворога трофеї.
Захисниками прав плебеїв були два трибуни. Вони, як і їхнє житло, були недоторканними. І вдень, і вночі в їхніх будинках плебеї могли знайти захист і допомогу. Трибуни мали право «вето», тобто заборони ухвалення закону, спрямованого проти плебеїв, право заарештувати будь-якого чиновника, який утискав права простолюдинів. Еділи опікувалися благоустроєм Риму, підготовкою свят та різних видовищ.
Вершиною політичної кар'єри для кожного римлянина було обрання сенатором. У сенаті республіки налічувалося 300 осіб. Сенатори ухвалювали рішення, які потім затверджували народні збори. За надзвичайних обставин вони могли проголосити диктатором одного з консулів. Сенат оголошував, хто з римлян є «ворогами народу». Цих осіб позбавляли захисту держави. Обов'язком кожного громадянина вважалось убивство «ворога народу». Сенат розглядав суперечки та злочини магістратів.
З формуванням виборних органів влади, зростанням ролі народних зборів і сенату в Римі утвердився республіканський державний устрій.
2. Господарювання римлян
Для римлян завжди основними заняттями були землеробство та війна. За легендою, Ромул заборонив громадянам Риму торгувати і лихварювати. Він вважав, що хліборобська праця зміцнює тіло і дух воїна. А це потрібно, щоб захистити свою державу, свій народ, свою землю. На відміну від греків, які приділяли багато уваги спортивним тренуванням і мистецьким змаганням, римляни вважали за краще управляти конем, володіти списом та працювати на землі пращурів. Спершу навіть патриції самостійно обробляли свої невеликі ділянки.
Вирощували переважно пшеницю. Розвинутою галуззю сільського господарства було виноградарство. Дещо пізніше поширилося вирощування олив. Із давніх часів у Римі розвивалися найпотрібніші для повсякденного життя ремесла – ткацтво, гончарство, ковальство, зброярство та ін. Римські купці торгували в основному на Апеннінському півострові. Товари з інших країн до Риму морем і суходолом привозили іноземні купці. Продавши свій товар, вони купували місцевий для продажу за межами Римської держави.
3. Боротьба плебеїв і патриціїв
У республіканському Римі життя суспільства було досить складним через постійну політичну боротьбу між патриціями і плебеями. Поступово плебеям вдалося зрівнятися у правах з верхівкою суспільства. Спочатку вони домоглися обрання народних трибунів, які захищали їхні права. Згодом, у 449 р. до н.е., їм вдалося змусити патриціїв ухвалити писані закони, так звані закони XII таблиць. Вони були викарбувані на 12 мідних дошках і розміщені в центрі Риму на головній площі – Форумі. Тепер для всіх громадян, незалежно від походження, закон був один.
Поняття і терміни
Диктатор – особа, наділена необмеженою владою.
Закони XII таблиць передбачали смертну кару: за злочини проти республіки, проти релігії, за чаклунство та неправдиві свідчення в суді. За цими законами жорстоко карали боржників. За борги людина могла стати рабом або віддати у рабство власних дітей чи дружину. Якщо боржник не повертав позичене, то згідно із законом його розрубували на стільки частин, скільком кредиторам він був винен.
У 445 р. до н.е. було дозволено укладати шлюби між патриціями і плебеями. Ще майже 80 років знадобилося міським низам, щоб домогтися права обирати одного з двох консулів. У свою чергу патриції здобули право на посаду трибуна. Так у Римі сформувалася посадова знать з патриціїв і плебеїв – оптимати. Зміни, що відбувалися в суспільстві, сприяли примиренню між патриціями і плебеями, зміцненню влади та єдності держави. Стабільне становище в державі Рим використав для подальшого розширення території.
Цікаво знати
Ідеалом для римлян був Маній Курій Дентат. Його тричі обирали консулом, він був успішним полководцем, але невелику ділянку землі обробляв сам. Перекази розповідають, що, коли до нього прийшли посланці переможених ним народів і запропонували у подарунок золото, Дентат показав їм на ріпу, яку варив собі на обід, і сказав: «Доки я ситий таким обідом, мені не потрібне золото. Я волію мати владу над тими, хто має золото».
4. Завоювання Римом Апеннінського півострова
Рим від самого заснування вів постійні війни за нові землі. Потреба в них зумовлювалася тим, що землю розподіляли між воїнами. А оскільки воїнами були всі громадяни (чоловіки), то землі завжди не вистачало.
Понад 200 років Рим воював із сусідніми племенами, що населяли Апеннінський півострів, поки не об'єднав їх під своєю владою. На цьому шляху в нього були великі перемоги, але були й жахливі невдачі.
Історія зберегла відомості про напад на Рим у V ст. до н.е. племен галлів. Вони спалили незахищену частину міста, але римляни сховались у фортеці на Капітолійському пагорбі. Вночі вороги намагалися непомітно подолати укріплення. Їх почули гуси, які підняли ґвалт і розбудили охорону. Місто вдалося врятувати. З того часу відомий вислів: «Гуси врятували Рим».
Однією з найжорстокіших війн за панування на Апеннінському півострові була Тарентська війна (282-272 рр. до н.е.). Супротивником Риму стало засноване греками-колоністами на півдні півострова місто-держава Тарент. з яким раніше римляни мали мирну угоду. Але коли римляни розташували свої гарнізони в містах поблизу Тарента і підвели флот у Тарентійську затоку (за угодою вони не мали цього робити), Тарент оголосив Риму війну і звернувся по допомогу до Пірра, царя однієї з грецьких держав – Епір.
Перша битва між тарентійцями і римлянами відбулася біля міста Гераклеї. Вона закінчилася перемогою Пірра завдяки тому, що він застосував бойових слонів.
Наступна битва відбулася біля Аускула на зарослому чагарником полі. Ні кінноту, ні слонів Пірр використати ефективно не зміг. Але здобув перемогу, хоча й ціною величезних втрат.
На полі бою загинули 13 000 тис. його воїнів. Римляни втратили 15 000 тис. Перемога у битві, що далася великою ціною, не принесла перемоги у війні. Саме з наслідками цієї битви пов'язаний відомий вислів «піррова перемога».
Щоб здолати ворога, Рим уклав союз із Карфагеном. До Карфагена згодом, зрадивши Пірра, приєдналися деякі грецькі міста. У 272 р. до н.е. Пірр, зазнавши кількох поразок, змушений був укласти мирну угоду з Римом і залишити територію Італії.
У 265 р. до н.е. Рим захопив етруське місто Вольсінії, завершивши об'єднання земель Італії під своєю владою.
На цей час Рим мав добре організовану і навчену армію. Служба в армії була почесним обов'язком кожного громадянина від 17 до 60 років. Воїни віком до 46 років мали ходити у військові походи. Старші за віком воїни зобов'язані були охороняти міські мури. Того, хто ухилявся від військової служби, вважали зрадником і продавали у рабство. Основним військовим підрозділом римської армії був легіон. Зазвичай їх було чотири. До кожного легіону зараховували 300 кіннотників із заможних громадян і 4 200 легіонерів-піхотинців. Найбідніші громадяни служили на флоті.
Римський легіонер
Легіони поділялися на менші загони – маніпули. До кожної маніпули входили: гастати – молоді воїни 25-30 років, які утворювали першу лінію; принципи – воїни 35-40 років, які прикривали першу лінію піхоти; тріарії – найбільш досвідчені воїни, ветерани, які утворювали третю лінію. Всі три лінії становили важкоозброєну піхоту. Їхнім озброєнням були великий вигнутий щит (ширина – 75 см, висота – 120 см, маса 10 кг), обладунки для ніг, нагрудник, кольчуга (маса близько 15 кг). Голову захищав бронзовий або залізний шолом, прикрашений трьома пір'їнами. Гастати й принципи мали по 2 списи для метання (довжина – 1,5 м, маса – 4 кг). Його можна було кинути на 10-20 кроків.
Наймолодші воїни йшли поза бойовим порядком. Їх називали велітами. Озброювалися веліти мечем, дротиками та легкими круглими щитами. На голові вони носили пласкі капелюхи, інколи одягалися у вовче хутро. Піших воїнів прикривали з флангів кіннотники. Одна маніпула складалася з двох підрозділів – центурій. Кожна центурія мала свого командира – центуріона – і свого прапороносця.
Запитання і завдання
1. Розкрийте зміст законів XII таблиць.
2. З якими супротивниками зіткнулися римляни, об'єднуючи Італію?
3. Чим різнилися афінська і римська системи управління державою?
4. За що точилася боротьба між патриціями і плебеями?
Українська