🚚 🚁 Збираємо на пікап та ремонт дрона аутел

§ 47. Суспільно-політична боротьба в Римі. Реформи братів Гракхів (підручник)

§ 47. Суспільно-політична боротьба в Римі. Реформи братів Гракхів

1. Реформи братів Гракхів

Після багатьох переможних воєн Риму в Середземномор'ї нарешті запанував мир. Але тепер державі загрожували внутрішні проблеми.

Велика кількість дрібних вільних землеробів не витримувала конкуренції з господарствами великих рабовласників, розорялась і перетворювалася на рабів. Це позначилося на становищі армії, основу якої становили вільні селяни. З одного боку, потрапляючи в рабство, селяни вже не могли бути у війську, з іншого, – перебуваючи весь час у походах, вони не могли утримувати своє господарство і потрапляли в рабство за борги.

Ослаблена кризою армія втрачала боєздатність. А відсутність нових завойованих земель, які роздавалися громадянам, створювала напруженість у суспільстві. Суспільство потребувало змін. Найбільш далекоглядні політики розуміли небезпеку становища в державі й шукали шляхи її подолання. Один з них, Сципіон Еміліан, пропонував великим землевласникам повернути землю державі з тим, щоб потім роздати її біднякам. Такою реформою можна було б зменшити невдоволення серед народу і вивести з кризи армію. Навколо реформаторів почали об'єднуватися захисники інтересів народу – популяри (від лат. популус – народ). Багатії, які не бажали, щоб криза в суспільстві була подолана за їхній рахунок, групувалися навколо оптиматів.

Документ

Плутарх про загибель Тіберія Гракха

Як передають, після вигнання царів це була перша в Римі суперечка, що завершилася кровопролиттям та убивствами громадян, усі інші, хоча й нелегкі й не з дріб'язкових причин виникали, вдавалося припинити завдяки взаємним поступкам і тих, хто мав владу та боявся народу, і самого народу, який мав повагу до сенату.

Запитання до документа

Як ви гадаєте, чому ця суперечка, на відміну від попередніх, завершилася кровопролиттям?

У133 р. до н.е. представника популярів Тіберія Гракха (163-133 рр. до н.е.) було обрано народним трибуном. Він вніс на обговорення закон, за яким спеціальна комісія повинна була відібрати в аристократів державні землі й передати їх безземельним громадянам. Але інший трибун – оптимат Марк Октавій наклав на закон вето. Тіберій Гракх за підтримки народних зборів домігся зміщення Октавія. Сенат засудив дії Гракха. Поширювані ворогами Гракха чутки про його намір позбавити сенат влади і правити одноособово викликали обурення сенаторів. Розлючені, вони, озброївшись ніжками сенаторських стільців, кинулися на площу, де був Тіберій Гракх із своїми прихильниками. Тіберій Гракх був убитий ударом у скроню. Разом із ним загинуло ще 300 його прибічників.

Але після смерті Тіберія Гракха протягом п'яти років створена за його життя комісія з перерозподілу земель роздала землю 75 000 громадян. У 129 р. до н.е. Сципіон Еміліан переконав народні збори в необхідності зупинити діяльність комісії. За це його задушили у власному ліжку перед виступом у сенаті.

У 123 р. до н.е. брат Тіберія Гракха – Гай Гракх (153-121 рр. до н.е.), ставши народним трибуном, запровадив закон, за яким кожен житель Риму щомісяця отримував по два пуди хліба на кожного члена сім'ї за зниженими цінами, кілька тисяч селян одержали земельні наділи, а покарання за злочини стали менш жорстокими. Це забезпечило йому підтримку бідняків, що масово почали переселятися до Риму. Проте реформи, спрямовані на подолання бідності, призвели до поширення неробства та паразитизму.

Наприкінці другого року свого правління Гай Гракх, якому вдалося обмежити владу сенату і зосередити управління державою в своїх руках, запропонував надати громадянство Риму всім, хто проживає в місті. Але тепер натовп виступив проти, і втретє його не обрали трибуном. Позбавлений посади, Гракх став беззахисним перед своїми противниками. Спалахнув збройний конфлікт між представниками партії оптиматів і популярів. Прихильники Гракха – популяри – засіли на Авентинському пагорбі. Сенат підняв війська. Під час штурму Авентина було вбито 250 його захисників. Гай Гракх намагався врятуватись у гаю над Тибром, але був викритий. Тоді раб за наказом Гракха убив його. Так закінчилися спроби братів Гракхів змінити життя у Римі.

2. Диктатура Сулли

Реформи, які мали впорядкувати життя в державі, продовжував Гай Марій (86 р. до н.е.). Син римського бідняка, він із рядового солдата став головнокомандувачем армії та лідером популярів. Обраний консулом Гай Марій у 107 p. до н.е., не змінюючи структури армії, основу якої становили легіони, провів військову реформу: запровадив постійну найману армію; установив державне утримання солдатів і пенсії для них, наділяв землею ветеранів, що прослужили 16 років. Спираючись на армію, Марій домігся проголошення себе імператором. Цей титул надавався полководцеві, який здобув значну перемогу над ворогами Риму.

У 88 р. до н.е. консулом було обрано представника оптиматів полководця Луція Корнелія Суллу (138-78 р. до н.е.). Після того як трибун Сульпіцій Руф провів антисенатські закони, Сулла захопив місто і жорстоко розправився з політичними супротивниками. Наступного року, коли Сулла вирушив на війну, популяри на чолі з Корнелієм Цинною та Гаєм Марієм захопили владу в Римі. Невдовзі помер Марій, а Цинну вбили солдати. Сулла придушив повстання популярів, яке охопило провінції від Іспанії до Африки. У 82 р. до н.е. його проголосили довічним диктатором з необмеженою владою.

Від самого початку Сулла розгорнув терор проти своїх супротивників. Уперше було складено проскрипції, до яких внесли імена 4700 прибічників Марія. Усіх, хто не зміг утекти, вбили. Загинуло близько 50 сенаторів і 1 600 вершників. Диктатор припинив роздавання хліба, підвищив роль сенату, обмежив владу народних зборів. У 79 р. до н.е. він несподівано відмовився від необмеженої влади й оселився у своєму маєтку, де помер у 78 р. до н.е. Диктатура Сулли, обмеження ним влади народних зборів були ще одним кроком на шляху руйнування республіканського ладу.

3. Повстання Спартака (74-71 рр. до н.е.)

Численні війни, поширення боргового рабства, піратство спричинили швидке збільшення кількості рабів у Римі. Їх вважали майном, використовували на найтяжчих роботах, вбивали під час свят. У Римі існувала жорстока розвага – гладіаторські бої. Рабів-гладіаторів навчали мистецтва володіння зброєю та бою в спеціальних школах. В одній з них у місті Капуя у 74 р. до н.е. фракієць Спартак підняв повстання гладіаторів. Знищивши охорону, Спартак і 70 його товаришів утекли й сховалися на горі Везувій.

З навколишніх міст і поселень до них сходилися раби і знедолені селяни. Вони мріяли про перемогу над рабовласниками та створення справедливого суспільства.

Повстання рабів під проводом Спартака в 74-71 рр. до н.е.

У 73 р. до н.е. гору оточили римські легіони. Повсталі спустилися вночі по драбинах, сплетених із виноградної лози, у найнесподіванішому місці й зненацька напали на сплячих легіонерів. Так було здобуто першу перемогу, після якої до Спартака почали сходитися раби з усіх куточків Італії.

Спартак від гори Везувій повів свої загони до Адріатичного моря, на південь Італії, звільняючи рабів та знищуючи римські військові гарнізони. Повстання швидко поширювалося по території Римської держави. Сенат кинув проти повсталих армію під керівництвом претора Публія Варінія. Однак останній не зміг протидіяти повстанцям і його армія була розбита. Популярність Спартака невпинно зростала. Чисельність армії повсталих становила близько 90-120 тис. чоловік.

На початку 72 р. до н.е. Спартак вирішив змінити напрямок руху і повести свої війська на північ, щоб вирватися за кордони ненависного Риму. Але не всі погодилися з його рішенням. Один з помічників Спартака – Крікс та його прихильники, серед яких було багато місцевих селян, відокремилися від основних сил і лишилися на півдні Італії. Невдовзі загін Крікса був розбитий, а сам він загинув.

Спартак з основними військами успішно просувався на північ, до Альп. Але з невідомих причин повсталі повернули назад і рушили знову на південь, з наміром переправитися на о.Сицилія, щоб там утворити свою державу. Спартак розраховував на допомогу піратів, які обіцяли переправити його війська через протоку між материком і островом.

Просуваючись на південь, Спартак розгромив військо консула Красса, якому сенат доручив знищити загони повсталих. З боями та величезними втратами повстанці пробилися до Бруттійського (Реґійського) півострова. Але й легіони Красса значно поріділи. Римському сенатові довелося викликати на батьківщину загони Помпея з Іспанії та війська Лукулла з Фракії. Марк Красс добре розумів, що разом з Помпеєм і Лукуллом вони швидко переможуть війська Спартака, але й тріумф доведеться ділити на трьох. Тому він вирішив придушити повстання самостійно, до приходу підкріплення.

Красс наказав викопати у найвужчому місці півострова рів глибиною 3,5 м й довжиною 55 км та збудувати міцні вали. Римлянам вдалося зробити це досить швидко. Повсталі їм майже не заважали, оскільки Спартак не збирався повертатися назад. Він чекав на швидке прибуття кораблів піратів, що повинні були перевезти його військо на о.Сицилію. Але пірати, взявши гроші, порушили свою обіцянку. Повстанці, залишившись на березі, потрапили у пастку.

Коли закінчилися продукти, Спартак зрозумів свою помилку і швидко розробив новий план порятунку. Вночі повсталі тихо підійшли до укріплень, закидали рів землею та хмизом і атакували ворога. Їм вдалося прорвати оборону римських легіонерів, але вони зазнали жахливих втрат. Дві третини побратимів Спартака загинули. Біля Луканського озера частина повстанців, які зневірилися в перемозі над могутнім Римом, залишила свого вождя. Цим скористався Красс. Він відразу напав на цей загін. Можливо, всі повсталі й загинули б від римських мечів, але вчасно їм на допомогу прийшов Спартак. Під час бою його військам навіть удалося одного разу змусити римлян тікати. Та все-таки сили були нерівні, й Спартак відступив. Він добре розумів, що не може весь час тікати, що його прихильники вже втомилися від безперервних походів. Спартак зважився на вирішальну битву. У 71 р. до н.е. біля р.Брадан відбувся останній бій гладіатора-фракійця і всіх тих, хто пішов за ним, мріючи про волю.

На полі бою зустрілися з одного боку дисципліновані-треновані й ситі легіонери, а з другого – вже нечисленні-знесилені та голодні повстанці. Вишикувавши залишки війська, Спартак зліз із коня і, заколовши його мечем, став поряд із своїми побратимами, плечем до плеча, як колись на арені Колізею. Він першим кинувся на ворога, дбаючи лише про те, щоб, помираючи, забрати з собою якомога більше римлян. Спартак мужньо загинув у цьому бою. Його тіло не було знайдено. Військо повсталих було розбите, а повстання придушене. 6 000 полонених розіп'яли на хрестах уздовж дороги від Капуї до Риму. Римська держава похитнулася, але не впала під могутніми ударами повстанців.

Цікаво знати

Пірати здавна панували у Середземному морі. Ще в 560 р. до н.е. на острові Корсика поселилися греки, основним джерелом існування яких, на відміну від інших греків-колоністів, було піратство. Вони грабували навколишні міста і племена, нападали на кораблі торгівців. Пізніше пірати змушені були залишити Корсику, але на Середземноморському узбережжі було багато опорних пунктів піратів.

Поняття і терміни

Гладіатори – спеціально треновані раби, яких змушували битися на арені цирку між собою або з дикими тваринами.

Тріумф – урочистий вступ у столицю полководця та його війська після переможного закінчення війни.

Цікаво знати

Зазвичай знатні римляни мали два або три імені. Наприклад, Гай (особисте ім'я), Юлій (родове ім'я – прізвище), Цезар (прізвисько).

Прізвисько Цезар у давнину звучало як Кесар, що в перекладі означає слон. Воно було дане одному із членів роду Юліїв за те, що він у другій Пунічній війні під час бою убив слона. Юлій Цезар мав надзвичайні здібності, міг одночасно робити кілька справ: писати листа, читати, слухати донесення гінця.

Монета Юлія Цезаря

4. Перший тріумвірат

Боротьба за владу, у якій армія брала активну участь, придушення повстань рабів сприяли зростанню впливі воєначальників. Один з них – Гай Юлій Цезар (102(100)-44 рр. до н.е.) свою політичну діяльність почав як оборонець республіканських традицій, що забезпечило йому повагу плебеїв. Проте в 60 р. до н.е. Цезар уклав угоду з Гнеєм Помпеєм і Марком Крассом про захоплення і розподіл влади та боротьбу з сенатом. Цей союз дістав назву першого тріумвірату.

У 59 р. до н.е. Цезаря було обрано консулом. Через рік він, за підтримки інших тріумвірів, був призначений намісником у приєднану до Риму, але невпокорену провінцію Галлію (територія сучасної Франції) строком на п'ять років. Цезар жорстоко придушив кілька повстань галлів. Легіони Цезаря знищували загони повстанців, взятих у полон галлів продавали в рабство, спалювали їхні домівки. Але остаточно підкорити мужніх галлів не вдавалося.

У 56 р. до н.е. тріумвіри дали згоду на те, щоб Цезар ще п'ять років залишався намісником у Галлії. У 52 р. до н.е., перемігши у запеклій боротьбі галльських повстанців, очолюваних вождем Верцингеторигом, Цезар остаточно підкорив Галлію. Зміцнивши свою владу, він дійшов до Ла-Маншу і навіть зробив кілька спроб підкорити племена бриттів на Британських островах.

Поняття і терміни

Тріумвірат – союз трьох впливових полководців з метою захоплення влади.

Майже одноособовий правитель на підкорених землях, Цезар мав багату казну і 10 легіонів відданих йому, добре навчених, загартованих воїнів, що упродовж багатьох років поділяли з ним усі труднощі походів.

У 53 р. до н.е. загинув Марк Красс під час розпочатої ним війни з могутньою парфянською державою. Із союзу трьох лишилися Цезар і Помпей.

Особа

Гней Помпей у 67 р. до н.е. за дорученням сенату розпочав війну проти піратів. Маючи 500 кораблів і 120 тис. війська, він розподілив свої сили й одночасно напав на всі центри піратів. За 40 днів йому вдалося блискавичним ударом знищити піратство на заході Середземного моря. Остання битва сталася в головному гнізді піратів – Кілікії. 10 тис. Їх загинуло і 20 тис. потрапило в полон.