§ 6. Виникнення середньовічного міста. Ремесло і торгівля в середньовічному місті
Ви дізнаєтесь
· Чому у середні віки відроджується міське життя?
· Чим середньовічне місто відрізняється від античного?
· Що собою являє міське суспільство?
· Як розвивалося ремесло і торгівля?
· Чому виникають цехи і гільдії, яка їх роль у житті міст?
· Що таке міста-комуни і чому міста боролися за самоврядування?
1. Виникнення середньовічного міста
У Римській імперії було багато великих та квітучих міст. Вони виконували насамперед політичну, адміністративну і воєнну функції, тобто були осередками, де розміщувалися органи влади, війська та ін. Крім того, вони були центрами торгівлі та ремесла. Із занепадом Римської імперії згасло і міське життя. Майдани і вулиці перетворилися на поля, городи і пасовища. Кількість мешканців зменшилася до кількох тисяч або й сотень. Майже 500 років у Західній Європі домінував сільський пейзаж. Тільки деякі міста Італії та півдня Франції зберегли свій ритм і рівень життя завдяки міжнародній торгівлі та резиденціям єпископів.
Давньоримські руїни. Трир, Німеччина
У Х – ХІ ст. почалося відродження деяких старих і виникнення нових міст у Західній Європі, які, хоч і постали на основі старих римських, але суттєво відрізнялися від них. Насамперед вони були економічними центрами — осередками ремесла і торгівлі.
Що ж зумовило і спричинило відродження міського життя у Європі? Насамперед, процеси в економіці, розвиток сільського господарства. Так, у Х – ХІ ст. зросло виробництво зерна, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво тощо. Виник надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. Відповідно зросла майстерність сільських ремісників. Вони вже не встигали клопотатися сільським господарством, це тільки відволікало їх від основної роботи. Зрештою, ремісництво відокремилося від сільського господарства. Для збуту продукції ремісники зосереджувались у тих містах, де були значні скупчення людей: на перехресті важливих шляхів, річних переправах, під стінами замків резиденцій єпископів і королів. Поступово в цих містах формувалися постійні поселення ремісників.
Отже, на основі розвитку ремесла і його відокремлення від сільського господарства і виникло європейське середньовічне місто.
Причини виникнення міст
З розповіді про виникнення міста Брюгге (ІХ ст.)
Після цього для потреб мешканців замку почали сходитися до воріт його моста торговці або продавці цінніших речей, перегодом крамарі, потім власники заїжджих дворів для харчування і притулку тих, хто вів торговельні справи у присутності володаря, який часто бував там же, почали зводити будинки й готелі, де розміщалися ті, хто не міг мешкати в середині замку. І стало їхнім звичаєм говорити: “Йдемо до мосту”. Тут поселення настільки розрослося, що скоро утворилося велике місто, яке дотепер у простій мові має ім’я “Міст”, бо їхньою говіркою “Брюгге” означало “міст”.
1. Як виникло місто Брюгге?
2. Які головні причини виникнення міста Брюгге?
Найбільша кількість міст була в Італії (половину населення складали мешканці міст) і Фландрії (2/3 жителів — городяни). Середньовічні міста зазвичай були невеликими — 1–3 тис. мешканців. Лише декілька міст у Європі мали населення понад 100 тисяч мешканців. Це Кордова, Севілья, Париж, Мілан, Лондон, Флоренція. Обов’язковими елементами, завдяки яким населений пункт міг вважатися містом, були стіни, цитаделі, кафедральний собор, ринкова площа. Також у містах могли розташовуватись укріплені палаци-фортеці феодалів, монастирі. Плану забудови середньовічного міста, на відміну від античних, як такого не було. Міста розбудовувалися концентричними колами від центру — фортеці або ринкової площі. Вулиці були вузькими (достатніми лише для проїзду вершника), не освітлювалися, тривалий час не мали бруківки й каналізації. Дренажі були відкритими, і нечистоти текли вздовж вулиць. Це призводило до спалахів різноманітних інфекційних захворювань.
Будинки стояли досить тісно і мали два – три поверхи. Нерідко верхній поверх нависав над нижнім, бо через дорожнечу землі фундаменти будували вузькими. Тривалий час міста зберігали сільський вигляд: біля будинків розташовувалися сади і городи, у дворі тримали худобу і птицю. За мурами міста мешканці мали земельні ділянки і виноградники.
2. Населення міст
Основну масу городян складали бюргери (від нім. Burg — фортеця). Вони були повноправними мешканцями міста, жили з торгівлі і ремесла. Одні виробляли і торгували дрібничками, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи і продаючи великі партії товарів. Окрім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м’ясники, пекарі, себто ті, що були зайняті у сфері обслуговування. Сеньйорам та їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті, вони мали доступ до міської влади і разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші прошарки міського населення називалися плебеями. У різних містах плебеї складали від 20 до 70% населення.
Думка історика
|
Французький історик А.Пірен стверджував: „Середньовічне місто зародилося і отримало свій розвиток завдяки саме економічній функції. Місто було створено відновленою торгівлею і стало дітищем купців ”. |
Як правило населення міст поповнювалося за рахунок вихідців з сіл, які тікали від своїх сеньйорів. Якщо такий втікач прожив у місті рік і один день, то він ставав вільним. У деяких міських документах навіть писалося: „Міське повітря робить вільним”.
3. Цехи. Майстерня ремісника
Середньовічні міста розвивалися насамперед як центри зосередження ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники працювали для задоволення потреб ринку, виготовляючи продукцію на продаж. Виробництво товарів розташовувалося в майстерні, на першому поверсі помешкання ремісника. Все виготовлялося вручну, за допомогою простих знарядь праці, одним майстром від початку і до кінця. Зазвичай майстерня правила за крамницю, де ремісник продавав вироблені ним речі, будучи, таким чином, і основним робітником, і власником.
Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів до пошуку способу виживання. Одним із них став розподіл ринку й усунення конкуренції. Благополуччя ремісника залежало від багатьох обставин. Будучи дрібним виробником, ремісник міг виготовити лише стільки товару, скільки дозволяли його фізичні та інтелектуальні здібності. Але будь-які негаразди: хвороба, помилка, відсутність потрібної сировини та ін. могли призвести до втрати замовника, а відповідно і засобів до існування.
Для вирішення деяких основних проблем вони почали об’єднувати свої зусилля, організовуючи цехи — замкнуті організації (корпорації) ремісників однієї спеціальності у межах одного міста, створені з метою усунення конкуренції (захисту виробництва і прибутків) і взаємодопомоги.
Схема: Цехова ієрархія
Члени цеху допомагали один одному освоювати нові способи ремесла, але при цьому вони охороняли свої секрети від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху перебували приблизно в однакових умовах, щоби ніхто не багатів за рахунок іншого, не переманював замовників. З цією метою вводилися суворі правила, де чітко вказувалося: скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників використовувати. Порушників виключали з цеху, а це означало втрату засобів до існування. Також існував суворий контроль за якістю товару. Крім виробництва, цехи організовували і побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, відзначали разом свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, інваліди. У разі облоги міста члени цеху під власним прапором утворювали окремий бойовий підрозділ, що повинен був обороняти певну ділянку стіни чи вежі.
Майстри і робітники різних професій. ХV ст.
Причини і мета виникнення цехів у середньовічному місті
|
Причини і мета виникнення цехів |
|
Захист від нападів розбійників-рицарів. Організація оборони міста на випадок війни |
Захист від конкуренції, розподіл ринку збуту в умовах вузькості ринку |
Організація побуту, дозвілля, взаємодопомога |
Створення для всіх майстрів однакових умов, вироблення єдиних правил у виробництві та для продажу виробів |
Зі Статуту цеху паризьких ткачів вовни (ХІІІ ст.)
§ 1. Ніхто в Парижі не може бути ткачем, якщо не купив таке право у короля.
§ 3. Кожин ткач може мати у своєму будинку два широких станка і один вузький.
§ 8. Кожен ткач вовни може мати лише одного учня, до того ж не менше ніж на 4 роки служби. Плата за навчання має дорівнювати 4 паризьким ліврам... Або на сім років безоплатно.
§ 26. Тканина будь-якого ґатунку може мати ширину сім чвертей, інакше майстер заплатить 5 су.
§ 31. Ніхто при видільці сукна не може примішувати до справжньої вовни вовну ягнят під загрозою штрафу у 10 су за кожен кусок.
§ 47. Ніхто не може починати роботу раніше, ніж зійде сонце. Штраф 12 деньє.
Які основні положення щодо праці ткачів містяться у Статуті?
Які вимоги Статуту до знарядь праці?
Як регулюється якість продукції?
Чому такі жорсткі правила щодо учнів?
Чому Статут не дозволяє працю раніше ніж зійде сонце?
Лише майстри були членами цеху. Вони обирали голову і раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважались, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власної справи. Щоби стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти тонкощами і секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, що засвідчував би його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — “роботою рук”. Нижче від підмайстра за ієрархічною драбиною були учні, яких іще в дитинстві віддавали майстрам на вишкіл. Спершу вони виконували роль прислуги. Якщо навчання йшло успішно (майстри не поспішали розкривати свої секрети), учень міг стати підмайстром.
З часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра. Прагнучи ще більше обмежити конкуренцію, цехи максимально обмежували доступ нових членів. Членами цеху могли стати або сини або зяті майстрів. Деякі підмайстри залишалися такими довіку, перетворюючись фактично на найманих робітників. З плином часу цехи стали гальмувати розвиток ремесла. Бували випадки, коли майстри знищували винаходи і переслідували винахідників.
4. Торгівля. Лихварі та банкіри
Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст. Торгівля в басейні Середземного моря ніколи не припинялася навіть після загибелі Римської імперії. Престижні товари користувалися попитом, особливо серед верхівки варварських королівств. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому ґрунтувалась європейська торгівля перших століть середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали Середземним морем і річками. Не дивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.
Для ведення міжнародної торгівлі потрібні були не тільки великі капітали, а й сміливість. Далекі подорожі були небезпечними: пірати на морях чи розбійники на суходолі грабували купців. Також на товар і гроші готові були накласти лапи і деякі сеньйори, володіннями яких пролягали торговельні шляхи. Нерідко мито за провіз товару сягало половини його вартості.
Для захисту своїх інтересів купці, подібно до ремісників, об’єднувались у гільдії. Згодом вони утворили торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами.
У середні віки міжнародну торгівлю у Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з візантійськими купцями. У Північній Європі в басейні Балтійського і Північного морів торгівлю контролював торговий союз багатих міст, який отримав назву Ганза.
Основні торгові операції здійснювалися на ринках міст або на сезонних ярмарках. Ярмарки — великі щорічні торги, у яких брали участь купці з різних країн. На ярмарки місцевого значення звозили з найближчих містечок і сіл зерно, вино, тканини та інші товари; сюди приїздили купці робити закупки товарів, щоб везти їх далі. У ХІІІ ст. найзнаменитішими були міжнародні ярмарки в чотирьох містах Шампанського графства на північному сході Франції.
У період свого розквіту (ХІІ — початок ХІV ст.) шампанські ярмарки набули загальноєвропейського значення. Тут, у Шампані, сходилися торговельні шляхи, що йшли з Англії, Голландії, Німеччини. Графи Шампані, які отримували від ярмарків величезні прибутки, забезпечували захист і безпеку купців та їхніх товарів. Ярмарки діяли майже протягом року. Вони збиралися шість разів на рік і тривали по 1—2 місяці по черзі в чотирьох містах. Послідовність проведення ярмарок була визначена раз і назавжди: Труа—Провен—Труа—Ланьї—Бар—Провен. Торгівля на ярмарках відбувалася з великим розмахом. Тут продавалися сукна, шовк, хутра, шкіра, прянощі, барвники, сіль, худоба. На ярмарках надавалися кредити і збиралися борги, переказувалися і обмінювалися величезні суми грошей. Але на початку ХІV ст. через розвиток морської торгівлі навколо Піренейського півострова, політичних негараздів у Франції, розвитку торгівлі в Нідерландах та Німеччині ярмарки в Шампані поступово занепадають. Центр ярмаркової торгівлі регіону переміщується у місто Брюгге.
Протягом усього середньовіччя головні торговельні шляхи пролягали Середземним морем. Найпопулярніші товари — східні прянощі та предмети престижного споживання — від портів півдня Франції й півночі Італії через альпійські перевали потрапляли в район верхньої течії Рейну, а далі Рейном і суходолом розвозилися по Європі для продажу на ярмарках і ринках.
Наприкінці XIII ст. у напрямках основних торговельних шляхів сталися зміни. Генуезці відкрили морський шлях на Північ Європи через Гібралтар. Шлях суходолом через альпійські перевали був занадто небезпечним і важким. Це дозволило здешевити перевезення товарів і залучити до активної торгівлі північноєвропейські міста.
Ефективність
перевезення товарів із Любека до Данцига
морським і суходільним транспортом
|
Вид транспорту |
Тривалість |
Загальний обсяг, т |
Кількість осіб, |
|
Корабель |
4 |
120 |
25 |
|
Віз |
14 |
2 |
1 кучер + охорона |
Будь-які значні фінансові операції неможливі без системи позичок. Людей, які позичали гроші під проценти, називали лихварями. Лихварство було досить поширеним явищем з моменту появи грошей. Гроші потрібні всім, а є вони в небагатьох.
За середніх віків основна маса платежів здійснювалася готівкою. Враховуючи те, що тоді в грошовому обігу було чимало різних золотих і срібних монет, що чеканились у різних містах Європи та Азії, актуальною стала професія мінял. Крім обміну монет, вони також контролювали і їхню якість, бо фальшиві гроші (з домішками неблагородних металів) і зіпсуті (вага не відповідала номіналові) траплялися доволі часто. У XIV ст. лихварі та міняли стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й надавали кредити, тобто позичали гроші за винагороду (під проценти). Розвинулася нова система розрахунків: векселями.
Вексель — це документ, за яким одна особа доручає іншій виплатити певну суму і в певному місті третій особі, що вказана в документі.
Так, наприклад, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, то йому не було потреби їхати з готівкою до того міста, а достатньо було внести необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера, отримати вексель, якого разом із замовленням відправити до Венеції, і отримати товар. Гроші, що залишилися в Любеку, могли використовувати венеціанці для закупівлі товарів у цьому місті. Банки і векселі дали могутній поштовх розвиткові торгівлі та промисловості. У купців зникла необхідність перевозити з собою значну кількість готівки.
Найбільш авторитетними банкірами Європи були Медічі та Строцці в Італії, Фугери і Вельзери — у Священній Римській імперії, Жак Кер — у Франції.
5. Міське самоврядування. Міста-комуни
З виникненням міст виникала і система управління ними. На чолі міста стояла особа чи група осіб, призначена сеньйором, на землі якого розташовувалося місто, або обрана самими мешканцями міста.
Виникаючи на землях феодала, міста залежали від нього та були зобов’язані платити або відробляти, подібно до селянської громади, податок. Ремісники віддавали частину своїх виробів, купці — сплачували товаром або грошима, інші — працювали на панщині або виконували іншу роботу. Міста обтяжувала така залежність, мешканці прагнули звільнитися від неї.
Боротьба міст за свободу і привілеї розгорнулась у XI – XIII ст. Для протистояння сеньйорам мешканці міста об’єднувались у союзи — комуни. Через повстання, подарунки королів, які боролися проти посилення влади сеньйорів, або завдяки викупові міста домагалися права самоврядування: мати власні виборні органи влади, суди, поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо. Ті, що здобули самоврядування, було прийнято називати комунами.
Найважливіший здобуток комун — досягнення особистої незалежності мешканців.
Перші комуни постали в Північній Італії у XI ст. Мешканці міст, скориставшись боротьбою між папами та імператорами, проголошували своє самоврядування. Усі спроби Фрідріха I Барбаросси придушити цей рух успіху не мали. Врешті, він змушений був змиритися, а комунальний рух став поширюватися Європою. Проте не всі міста зуміли домогтися права самоврядування. Там, де була сильнішою влада сеньйора, успіхи комун були лише тимчасовими. Символом самоврядування була міська ратуша — приміщення, де розташовувались органи управління.
Досягнення свободи не завжди означало встановлення справедливості. Після отримання незалежності до влади в містах приходив переважно патриціат, який міг установити такі закони, що решта мешканців опинялись у гіршому становищі, ніж було за сеньйора. Скаржитися не було кому, бо суди теж контролювалися патриціями. У XIII–XIV ст. містами-комунами прокотилася хвиля повстань плебсу проти патриціїв, що завершилася збільшенням прав нижчих прошарків міського населення.
6. Городянин – людина нового типу
Поява і розвиток міст підривала устої середньовіччя. Так розвиток ремесла, торгівлі, банківської справи сприяли підриву натурального господарства і розвитку нового – товарного. Міста змінювали і образ життя людини середньовіччя. Так міські мешканці помітно відрізнялися від сільських не тільки заняттями. Вони інакше дивилися на світ, були більш енергійними, покладалися переважно на свої сили і гордилися своїми успіхами. Вони значно більше знали про оточуючий світ, були курсі головних новин. Темп їх життя був значно вище від сільського і не такий розмірений. Вони завжди поспішали, цінували час, не випадково, що перший годинник виник у місті. Мешканці міст прагнули до успіху, намагалися розбагатіти, примножите те, що їм доставалося у спадок. Чимало у містах зустрічалося пройдисвітів, авантюристів, шахраїв, тобто таких людей, які за будь-яку ціну були готові здобути жадане багатство. У їх розумінні багатство давало свободу, а свобода – найбільша цінність міста. З часом нащадки мешканців середньовічних міст змінили Європу і весь світ.
Перевірте, як запам’ятали
Подумайте і дайте відповідь
Виконайте завдання
|
Питання |
Античні міста |
Міста Середньовіччя |
|
|
|
|
Для допитливих
Яка роль комунарського руху в історії середньовічної Європи?
Українська