§ 5. Держава у середньовічній Європі
Ви дізнаєтеся
1. Хто такі королі, як вони з`явилися в Європі?
2. Чому виникають парламенти?
3. Як здійснювалося правосуддя у Середні віки?
1. Ранньосередньовічне королівство
Початок середніх віків відзначився тим, що в Європі постали принципово нові форми держави, що відрізнялися від попередніх. Свій початок вони беруть з союзів германських племен, що рушили у межі Західної Римської імперії. Зруйнувавши імперію і підкоривши її територію і населення (за останніми підрахунками вчених завойовники складали близько 5% від підкореного населення), вожді племен опинилися перед проблемою управління цими теренами. Існуюча система влади виявилася малопридатною, а римська фактично була знищена і відродитися вже не могла. До того ж вожді зустрічали опір соплемінників, які не могли зрозуміти, чому рушаться і старі традиції племінної влади.
Франкський історик Григорій Турський про випадок із коштовною чашею в Суасоні
Під час завоювання Галлії військом Хлодвіга франки захопили в одній церкві разом з іншими коштовностями велику чашу дивовижної краси. Єпископ тієї церкви звернувся до Хлодвіга з проханням повернути хоч би цю чашу. Король вислухав прохання і відповів: “Ідіть з нами до Суасона, де буде розподіл захопленої здобичі. Якщо я отримаю під час жеребкування посудину, про яку просить єпископ, то я виконаю його прохання”.
Король прибув до Суасона і, коли посередині поля було складено всю здобич, сказав: “Хоробрі воїни, я прошу вас не відмовити і дати поза моєю часткою ще й цей збан”. У відповідь найрозумніші з присутніх відповіли: “Все, що ми бачимо тут, славний королю, належить тобі, як і ми самі підкоряємося твоїй владі. Чини так, як ти вважаєш за потрібне, бо ніхто не може чинити опір твоїй владі”. Коли вони так відповіли, один нерозумний, заздрісний і запальний воїн, кричачи, підняв сокиру, розрубав чашу і промовив: “Нічого з цього ти не отримаєш, окрім того, що належить тобі за жеребкуванням”. Усі були вражені, але король сприйняв образу терпляче і покірливо.
За рік Хлодвіг наказав зібратися своєму війську зі зброєю на Марсовому полі, щоб перевірити, у якому стані утримується зброя. Коли він обходив ряди, то підійшов до того вояка, який розрубав чашу, і сказав: “Ніхто не утримує зброї в гіршому стані, ніж ти. Твій спис, меч і сокира — все нікуди не годиться”. І, вирвавши у нього сокиру, кинув її на землю. Коли той нахилився за своєю сокирою, король розрубав йому голову своєю сокирою і сказав: “Так ти вчинив із чашею у Суасоні”. Коли воїн помер, Хлодвіг наказав усім повертатися додому, тим вчинком вселивши в них великий страх.
1. Чому Хлодвіг просто не забрав потрібну йому чашу?
2. Чи можна пояснити вчинок воїна лише його нерозважливістю і запальним характером?
Зрештою окремим вождям вдавалося приборкувати опір змінам, що настали, а свою владу зміцнити настільки, що її вже нікто не міг заперечувати. Попервах, як і раніше, така могутня влада трималася на силі (воєнній дружині) та авторитеті. Особливо яскраво це видно на прикладі вождя франків Хлодвіга. Але, як ви вже знаєте, він знайшов для своєї влади і інші опори: закони, гроші (казна). Апарат управління і церкву, яка стверджувала, що „влада від Бога”. Фактично Хлодвіг створив державу. У цій державі він був не просто вождем племені, а монархом, королем, який править одноосібно і передає свою владу у спадок. Слід зазначити, що саме слово король з`явилося пізніше і походить від імені Карла Великого. За батька Карла Великого Пипіна Короткого була започаткована традиція, яка перетворила особу короля у священну. – помазання на царство.
Розвиток монархії в Європі
Дещо подібне відбувалося і в інших варварських королівствах. Хоча створена система влади виявилася недосконалою, хиткою, слабкою, залежної від особистості монарха, вона все ж заклала перші підмурки середньовічних королівств.
У королівстві вестготів, що існувало на території Іспанії король не передавав свою владу у спадок, а обирався. Попервах з членів одного роду шляхом крику і грюкання. Потім декілька родин розгорнули справді збройну боротьбу за корону. В результаті жодна з готських династій не нараховує більше трьох поколінь. Зрештою у 633 р. Толедський собор приймає рішення про впорядкування виборів, а в 672 р. запроваджує вперше коронацію, як підтвердження справедливості вибору. Систему виборів монарха франки називали „хворобою готів” і вважали, що монарх має передавати свою владу у спадок.
Створивши державу її творці мало задумувалися про її подальшу долю. В їх очах вона була таким же майном, як і все інше. А з майном на їх думку, треба поступити справедливо – розділити між синами (нащадками). Що і було зроблено. Проте така справедливість оберталася ворожнечею, боротьбою за владу між нащадками. Як наслідок – загинуло більшість варварських королівств. Взагалі, така згубна традиція, ще довго буде руйнувати середньовічні держави поки не прийде усвідомлення цільності і неподільності держави.
На раннє середньовіччя припадає поява ще однієї форми держави, яка претендувала на всеосяжність і універсальність. Так під владою Карла Великого, який був проголошений імператором, було об’єднано більшість земель західно християнського світу. Було заявлено про відродження „Римської імперії”. Але то вже була зовсім не та імперія. На відміну від своєї попередниці вона не мала жорсткої влади і розгалуженої системи управління, єдиної системи податків. Як і варварські королівства, вона скріплювалася принципом особистої відданості. Могутній правитель – віддані піддані, слабкий правитель – все менш відданих слуг. У Середні віки „Римська імперія” скоріше була мрією, примарою, а ніж реальністю, до якої прагнув не один правитель Європи.
Таким чином, а ні варварські королівства, а ні імперія Карла Великого, так і не створили стійкої системи влади.
2. Феодальна роздробленість
Після розпаду імперії Карла Великого королівська влада занепадає. Це було пов`язано з багатьма чинниками. То наступники виявилися бездарами, то Західна Європа зазнала нового нашестя: нормани, угри (мадяри), сарацини. Проте головною причиною стало те, що у попередні століття сформувалося велике землеволодіння. Їх володарі крім головного багатства середньовіччя – землі, мали владу над нею і її мешканцями. „Не має землі без господаря!” – говорилося тоді. Це давало їм змогу вільно себе почувати у відносинах з королем, з яким вони були пов`язані лише васальною клятвою. Володіння цих великих феодалів іноді перевищували володіння самого короля. Фактично король більш-менш вільно міг себе почувати лише у власному домені – спадковому земельному володінні. Найбільш показовим прикладом такої ситуації є Франція. Де королівський домен протягнувся тоненькою полоскою від Парижу до Орлеану, з усіх боків зажатий володіннями інших феодалів. Фактично єдиної влади в країні не існувало, а відноси між феодалами будувалися на системі васалітету. Ніякого державного апарату управління, єдиних податків, єдиної армії тощо не існувало. Кордони держав були умовними і часто змінювалися. Такий порядок прийнято називати феодальною роздробленістю. Кожен феодал у своїх володіннях почував себе королем. Королі були лише „першими серед рівних”.
З листа французького короля Генріха (середина ХІ ст.)
Кожен день нові неприємності. Ніхто не хоче подумати про бідну Францію, будь-хто вважає, що впершу чергу йому треба збільшити свої володіння. Так знову граф Рауль викрав у Верденського єпископа 18 корів і не бажає їх повертати. Я король був змушений виконати прохання єпископа і відправив сказати Раулю, що неприпустимо ображати церковних пастирів, навіть вимагав, щоб той повернув худобу. Граф відповів посланцю, що не боїться ні короля, ні грому церкви. Цей нахаба знає, що у мене не вистачить сил покорити всіх порушників божих і людських законів, але ж від цього королівське ім`я зазнає приниження.
1. Чим можна пояснити таку нахабну поведінку графа Рауля?
2. Які засоби впливу мав король на своїх підданих за часів роздробленості?
Дещо іншою була ситуація в Німецькому (Східно франкському) королівстві. Німецьке королівство в цей час складалося з чотирьох родових герцогств — Швабії, Баварії, Франконії та Саксонії. Тут існувала виборна монархія: король обирався вищою знаттю. Поряд із цим певну силу мало так зване «право походження». Новий король мав бути родичем попереднього, хоча в історії Німеччини цей принцип багато разів порушувався. Столиці в короля не було. Він правив державою, роз’їжджаючи своїми маєтностями. Не існувало ніяких загальнодержавних податків, король жив насамперед на прибутки зі своїх маєтків. Авторитет приходив до короля не відразу. Тільки тоді, коли справа доходила до застосування військової сили, або завдяки вмілій політиці союзів король міг заслужити собі шану герцогів. Це вдалося не часто.
У період феодальної роздробленості з`явилась важлива особливість влади в країнах Європи. Влади чітка розділилась на центральну (здійснювана монархом) і місцеву (здійснювана земельними власниками). Крім того на рівні місцевою влади окремішності у її здійсненні домоглися міста і окремі соціальні групи.
|
Французький історик Марк Блок зазначав, що королям дуже часто зраджували васали, іноді брали їх у заручники. Але за ХІ-ХІІІ ст. лише три королі були вбиті. Він вважав цей факт дуже важливим. |
3. Станова монархія
Такий стан речей не міг існувати вічно, суспільство потребувало стабільності, а стабільність базується на сильній владі. У тих умовах під сильною владою розумілась одноосібна влада монарха. Європейські королі розпочали боротьбу за зміцнення своєї влади і об`єднання своїх володінь. Ця боротьба з перемінним успіхом тривала декілька століть і не завжди завершувалася на користь королівської влади.
На початку цієї боротьби у короля були лише декілька переваг над всіма іншими феодалами. Він був на вершині феодальної ієрархії і фактично верховний суддя. Законність його влади забезпечувалася постійністю її передачі за династичним принципом, яка супроводжувалася церемонією коронації і помазання на царство, врученням королівських символів, бурхливим привітанням з боку свити і клятви захищати Церкву, забезпечувати мир і справедливо здійснювати правосуддя. Важливим для королівської влади стало те, що деякі королі були канонізовані церквою як святі.
У боротьбі за зміцнення своєї влади королі знайшли союзників. Це були міста, які були зацікавлені у розвитку ремесла і торгівлі, дрібні феодали, що страждали від утисків великих, селяни і церква.
Спираючись на таку могутню підтримку у ХІІІ-ХІV ст. королі значно зміцнили свою влади. Особливо це видно на прикладі Франції. Королі стали видавати загальнодержавні закони, податки, король став реальною загальнодержавної вищою судовою владою. З`явився розгалужений державний апарат, до якого як правило набирали не за знатністю походження, а за діловими якостями.
Хроніка... про кошмар Генріха І Англійського
Спершу він побачив натовп озброєних селян, що оточили його ложе. Вони скреготали зубами і, погрожуючи королю, викрикували свої скарги. Потім багато рицарів у латах і шлемах. Озброєних списами, дротиками і стрілами. Погрожували його вбити. І на кінець. Натовп архієпископів, єпископів, абатів, деканів і приорів обступили його постіль, піднявши на нього свої посохи.
1. Які кошмари ввижалися королю?
2. Про що вони свідчили?
3. Хто зазіхався на владу королів?
Але для здійснення повноти влади монархам потрібні були значні ресурси. Там де не вдавалося монархам відразу опанувати всю країну, не давши консолідуватися суперникам (Візантійська імперія, Сицилійське королівство тощо), монархи могли не рахуватися з інтересами інших. Але як правило монархам доводилося вступати у діалог містами, провідними соціальними станами. Це призвело до появи нових органів влади – станово представницьких органів (у різних країнах вони мали різні назви) парламентів, а також органів місцевого самоврядування. В окремих країнах ці органи влади збиралися регулярно і відігравали важливу роль, розв`язуючи складні державні питання, до того ж і не на користь короля. Але частіше ці органи ставали слухняним знаряддям у руках королівської влади.
Мешканці Ісландії досі пишаються тим, що утворили “найдавніший парламент у Європі”. Це сталося після заселення острова данцями і норвежцями. Переселенці поділили острів на чотири частини. У кожній із частин були свої збори для вирішення всіх справ — тинг. Для вирішення спільних справ 930 р. було утворено альтинг — спільні збори представників усіх чотирьох частин острова. На альтингу прийняли перші в країні закони, за якими переселенці утворили посаду оповісника законів. Він був оберегом правових звичаїв, ніде не записаних. Під час щорічного зібрання альтингу він піднімався на Скелю закону і розповідав зборам про закони і звичаї, за якими повинні судитися ісландці. Альтинг 1000 р. оголосив про прийняття ісландцями християнства.
Звісно, це не був справжній парламент, виборний орган управління державою, що приймає закони, бо в ісландців на той час не було навіть держави, але його поява — цікава подія в історії народів Європи.
Станово-представницькі органи у європейських країнах
|
Країна |
Час утворення |
Назва |
|
Іспанія (Кастилія) |
1188 р. |
Кортеси |
|
Англія |
1265 р. |
Парламент |
|
Франція |
1302 р. |
Генеральні штати |
|
Швеція |
1435 р. |
Ріксдаг |
|
Німеччина |
ХV ст. |
Рейхстаг |
|
Нідерланди |
1463 р. |
Генральні штати |
|
Польща |
Кінець ХІV-ХV ст. |
Сейм |
Так у Європі виникли станові монархії – форма правління, за якої король здійснював свою владу у погодженні з основними станами суспільства через станово-представницькі органи.
4. Право і суд
Не залежно від того, які часи між людьми завжди виникають суперечки, які потребують розв`язання. За додержавних часів цим переймалися племінна знать, вождь, які виносили свої рішення, дотримуючись давніх неписаних законів. З постанням держав здійснення правосуддя стає важливою функцією її влади.
По завоюванню варварами Західної Римської імперії вони продовжували дотримуватися свого звичаєвого права, а римське населення римських законів. Але такий стан речей не сприяв об`єднанню суспільства. Вже перші королі намагаються створити писані закони, які б поєднали норми права різних верств суспільства, усунути ті звичаї, які є руйнівними для нього (особливо кровна помста), і зміцнити владу правителів. Найвідомішим таким документом є „Салічна правда”. Проте на цьому юристи середньовіччя не зупинилися. Ними було створено безліч законів. Особливо бурхливого розвитку набула юридична наука у ХІІ ст. коли європейці вдруге для себе відкрили римське право, яке стверджувало: ”Правосуддя – це постійне і неослабне бажання наділити кожного своїми правами”. Оскільки середньовічне суспільство ділилося на стани, то і правосуддя було становим.
Церква мала свій окремий суд. Лише селяни судилися власними сеньйорами.
Ще однією проблемою для середньовічних юристів було те, що не існувало чіткого поділу права на кримінальне (що переймалося злочинами), цивільне (розв`язувало непорозуміння між людьми) тощо, що додавало ще більшої плутанини.
Поступово верховна судова влада закріпилася за королями, бо королівська влада вважалася єдиною справедливою, а судити потрібно було справедливо і безпристрасно. Проте у реальному житті все було значно складніше. Реально король не міг опанувати всі судові справи. Для їх розгляду призначалися спеціальні судді. Суди нижчої інстанції, наприклад у Франції, розв`язували справи до 60 су, вищої – тяжкі злочини і щодо штрафів. Що перевищували 60 су. Але король міг винести рішення по будь-якій справі, також міг помилувати, якщо засуджений визнавав свою вину.
Часто між церквою і світською владою виникали конфлікти на ґрунті судочинства. Тривалий час церква не поступалася своїми судовими правами, особливо підсудності священиків і у царині сімейно-шлюбних відносин.
Якщо справа була занадто заплутаною, а її учасниками були особи аристократичного походження, то справедливість визначалася „Божим судом”, коли обидві сторони сходилися у бойовому поєдинку. Вважалося, що у поєдинку Бог не допустись поразки невинного. На поєдинок замість себе можна було виставити гарного бійця.
Таким чином судова система у Середні віки була не досконалою і заплутаною. Не зважаючи на це вона забезпечувала стабільність у суспільстві.
Перевірте, як запам’ятали
Подумайте і дайте відповідь
Виконайте завдання
Для допитливих
Як в європейських країнах у системі управління знайшов відбиток принцип: „Що торкається всіх, повинно бути схвалено всіма”?
Українська