§ 11-12. Середньовічна культура Західної Європи
Ви дізнаєтеся
1. Які риси мала культура середньовіччя?
2. Де і як здобувалися знання у Середні віки?
3. Що таке романський і готичний стиль?
4. Чому європейці прийшли до гуманістичного світосприйняття? Що таке Відродження (Ренесанс)?
1.Культура на початку середньовіччя
Перші століття середньовіччя називали „темними віками” і навряд чи їх можна назвати сприятливими для поступу культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка черпала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. Перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінгського відродження». Так називали піднесення культури у Франкському королівстві за часів правління Карла Великого і його найближчих наступників. Це був перший в історії середньовічної Європи прояв глибокого і свідомого інтересу до античної культури і освіти. У той же час Кал Великий не забував і про своє германське походження, наказав збирати германські старожитності і цікавився стародавніми франкськими піснями.
Сам Карл мав добру, як на той час, освіту: знав грецьку і латинську мови, полюбляв читати книжки, а от писати так до кінця життя й не навчився. Він запрошував до себе і залучав до управління державою вчених з усієї Європи. Вони створили гурток при дворі імператора під назвою “Академія” — на кшталт філософської школи грецького філософа Платона, — де читали, за присутності Карла, твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, сперечалися.
За допомогою членів “Академії” Карл заснував при центрах єпископств школи, де готували освічених людей для управління державою. Він видав указ про обов’язкове навчання всіх дітей вільних людей. Організацією цих шкіл і написанням для них перших підручників зайнявся вірний соратник Карла сакс Алкуін. Однак наказ не змогли виконати через брак достатньої кількості вчителів. Із шкіл, заснованих Карлом при єпископствах, згодом виникли середньовічні університети. Школа, де готували людей до управління державою, існувала і при дворі.
Карл Великий цікавився історією. За його наказом збирались і переписувалися давні римські та грецькі рукописи. Він доручив записувати щорічно всі події, що відбувались у державі. Ці записи отримали назву аннали (від лат. annus — рік). За його наказами будувалися кам’яні палаци й собори, прокладалися нові шляхи. Карл Великий започаткував грандіозний проект будівництва каналу між Рейном і Дунаєм, що мав з’єднати Північне море з Чорним (проект так і не було здійснено за тих часів).
Культурне піднесення мало свій вияв і у досить широкому будівництві. Було збудовано понад 300 палаців, соборів, церков і монастирів.
У своїй резиденції в Ахені Карл збудував величний двірцевий комплекс. У центрі знаходився великий зал для прийомів, імператорські покої. Бічне крило комплексу, де розміщувалася школа, бібліотека, архів, з`єднувало зал з капелою – двірцевою церквою. Церква, яка вціліла до теперішнього часу, прикрашена скульптурами, колонами і мозаїками. Проте все це було вивезено з Італії – відчувався дефіцит майстрів, які б все це могли зробити. Сучасники оцінювали капелу як „чудо дивної і високої краси”. Вона була взірцем для наслідування.
„Каролінське відродження” виявилося нетривалим. Воно не створило якихось відомих шедеврів. Але завдяки йому було збережено багато з античної спадщини і були закладені основи для розквіту у майбутньому середньовічної європейської культури.
У наступні два століття (ІХ-Х ст.) у культурі знову спостерігався занепад і вони „замкнулася” за стінами монастирів.
2. Схоластика. Фома Аквінський
У тиші монастирських стін були найсприятливіші умови задуматися над вічним. Мислячих людей середньовіччя, вихованих на християнській догматиці, цікавила перш за все проблема взаємозв’язку Бога, Всесвіту і людини. Жоден із них не заперечував існування Бога. Найбільше суперечок між середньовічними мислителями викликало питання, як співвідносяться віра і розум. Але без розроблення понять, без чіткого логічного мислення неможливо дійти до істини, до розуміння предмета вивчення.
Зростанню цікавості до знань у Західній Європі сприяло те, що за посередництвом арабів європейські інтелектуали ближче познайомилися з творами великих мислителів античності. Найбільший вплив на західноєвропейську науку справили праці Арістотеля. На основі його праць середньовічні вчені виробили метод логічного мислення і пізнання. Цей метод пізнання світу і Бога дістав назву схоластика, що походить від слова “школа”. Схоласт виходив із того, що віру і знання, об’явлення і розум можна не лише примирити, а й навчити допомагати одне одному.
Схоласти навчали, що пізнати істину потрібно, аби розум не відступав від букви Святого Письма, а до логічного ланцюжка доказів не вкралася жодна помилка, яка може привести до омани. Тому схоласти багато уваги приділяли техніці роздумів — логіці. В античних учених вони запозичили метод роздумів силогізм — особливий умовивід, за допомогою якого на основі декількох (частіше двох) різних суджень виводиться нове. Наприклад:
1. Жодна людина всього не знає.
2. Вчений — це людина.
Висновок: учений усього не знає.
Для пізнання схоласти рідко застосовували такі методи, як дослід і експеримент. Їм це не було потрібно, тому що основним джерелом знань для їхніх логічних побудов було Святе Письмо.
Згодом, коли людство охопило бажання глибше пізнати світ, коли дослід і експеримент стали основним джерелом нових знань, слово “схоластика” набуло негативних рис, що означало безплідні роздуми, знання, відірване від життя, безконечні сухі логічні побудови, які не дають жодного результату. Але на той час це був великий крок уперед у пізнанні людиною Всесвіту. Схоласти називали себе “карликами, що стоять на плечах гігантів” (тобто на плечах античних мислителів), а тому вони бачать далі, ніж їхні попередники.
У схоластиці вирізнялися три основні напрями, які вели між собою гострі суперечки. Основне питання, що викликало розбіжності між різними напрямками схоластів, була проблема універсалій — загальних понять (людина, машина тощо).
Одні з них, реалісти, стверджували, що універсалії існували довічно, знаходячись у божому розумі. Поєднуючись із матерією, вони втілюються у конкретні речі.
Інша група — номіналісти — стверджувала, що універсалії є продуктом розумової діяльності людини, яка пізнає окремі речі. Тобто, пізнавши окремі речі, людина вирізняє в них те спільне, що об’єднується в загальному понятті.
Третя група схоластів — концептуалісти — посідала, так би мовити, проміжне становище. Вони стверджували, що будь-яка річ криє в собі загальні поняття.
Вершиною середньовічної схоластики стала діяльність Фоми Аквінського (1225 – 1274 рр.). Він народився у знатній італійській родині. Виховувався у знаменитому монастирі св. Бенедикта Монте-Касіно, навчався в Неаполітанському університеті. Сім’я підтримувала його прагнення стати ченцем, але доти, доки не дізналася, що він хоче пов’язати свою долю з жебрущим орденом св. Домініка. Незважаючи на заборону, він утік із дому і вступив у домініканський орден. Будучи монахом, він навчався в Парижі та Кельні. Студенти недолюблювали високого, гладкого, розважного, тихого, доброго і смиренного Фому. Навіть дали йому прізвисько “тупий віл”. Але його вчитель Альберт Великий зумів розгледіти у Фомі великий талант.
Головна праця Фоми Аквінського “Сума богослов’я” об’єднала всі тодішні уявлення про Бога і людину. Кожен розділ твору містить обговорення якої-небудь філософської думки, її спростування і викладення того висновку, що автор вважає правильним. Розроблене Фомою Аквінським вчення стало згодом для католицької церкви офіційним, оскільки містило декілька “доказів” існування Бога.
Крім схоластики, в середні віки існував інший напрям, що вів із нею запеклу полеміку. Цей напрям у філософії називався містикою.
Містики відкидали необхідність логічного доведення основ віри. Вони вважали, що основи віри пізнаються молитвами та благочестивими роздумами, без допомоги, як вони говорили, ”язичницької науки”. Тобто вони стверджували перевагу чуття над розумом. Вони вважали, що тільки в думках, відірваних від дійсності, людина може спілкуватися з Богом. З цього робився висновок, що людині потрібно вести доброчинне життя і боротися проти гріха.
Особливого поширення містицизм набув у XIV – XV ст., коли європейську цивілізацію вразила криза, і всі люди звернулися до Бога.
Наприкінці XIV ст. у Нідерландах з’явився релігійний рух, який сповідував ідеї містицизму. Засновником його був Герард Гроот. Будучи заможною людиною, він відмовився від матеріальних благ і став проповідником. Незважаючи на загрозу бути звинуваченим у єресі, його учні засновували світські товариства, які вели життя, схоже на чернецьке. Вони проповідували індивідуальне почитання Бога і тісний зв’язок із ним. Принципи цього руху було викладено у творі Фоми Кемпійського “Про наслідування Христа” (1427 р.), де описано значення любові Бога до людини і божу благодать.
3. Школи та університети
Освічених людей у середні віки було відносно небагато. У ранньому середньовіччі, як ви вже знаєте, освічені люди жили здебільшого в монастирях.
Піднесення Європи, що почалось у X ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. Освіта почала виходити за межі монастирів.
У середньовічній Європі можна вирізнити три рівні шкіл. Нижчі школи існували при церквах, монастирях, даючи елементарні знання тим, хто бажав присвятити себе служінню Богові. Тут вивчали латинську мову, якою велося богослужіння, молитви і сам порядок богослужіння. Середні школи найчастіше утворювалися біля резиденцій єпископів. У них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію. Остання містила географію, астрологію, музику. Перші три науки складали “тривіум”, наступні чотири — “квадривіум”.
Починаючи з XI ст. в Європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами (від лат. universitas — сукупність). Така назва походила від того, що перші університети були громадами, які об’єднували учителів і учнів (учні ще називали університет “альма матер” — ласкава матір). Такі об’єднання мали свої чіткі правила поведінки, свою структуру і претендували на свою незалежність від влади міста, в якому вони розташовувалися.
Перші такі об’єднання виникли в італійських містах Салерно і Болоньї, де вивчали медицину і римське право. Впродовж XII – XIII ст. кількість університетів неухильно зростала. Найвідомішими були Паризький (Сорбонна), Оксфордський і Кембриджський (в Англії), Саламанкський (в Іспанії) тощо. У 1500 р. в Європі нараховувалося 65 університетів.
Взірцем для університетів Європи став Паризький університет. Він виник ще в першій половині XII ст. та існував як “вільна школа”. У 1200 р. король Франції Філіпп II Август надав “школі” спеціальні права. В університеті було чотири факультети: артистичний (підготовчий, на якому вивчалися “сім вільних наук”), медичний, юридичний, богословський (філософський).
Викладання в університетах велося латинською мовою. Це давало змогу студентам почати навчання в одному, а закінчувати в іншому. Чіткого терміну навчання в університетах не було, і тому деякі студенти вчилися досить довго. Студентів, які подорожували з одного університету до іншого, називали вагантами (бродягами). Основними формами навчання були лекції та диспути між професорами.
Культура і Освіта у Західній Європі в XI-XV ст.
4. Зародження дослідницьких знань, алхімія
Зосередженість у Середні віки на вивченні лише Святого Письма не задовольняла людей, які замислювалися над пізнанням навколишнього світу.
Одним із перших цікавість до природничих наук виявив професор Оксфордського університету монах францисканського ордену Роджер Бекон. Він доводив, що знання можна отримати не в богословських суперечках, а тільки вивчаючи природу за допомогою дослідів. Бекон зробив чимало відкриттів. Особливого значення він надавав математиці, фізиці, хімії, намагався створити мікроскоп і телескоп, пояснив походження райдуги. Сучасники вважали Бекона магом і чарівником: розповідали, що він нібито створив мідну голову, яка вміла говорити. Вчений був переконаний, що можна побудувати саморухомі судна й візки, зробити апарати, які літали б у повітрі та рухалися морським дном.
Слава про його досягнення ширилася усією Європою. Заздрісники звинуватили дослідника у зв’язках із дияволом. Монаха кинули до в’язниці, де він провів 14 років і вийшов на волю лише перед смертю.
Але жага пізнання охоплювала чимраз ширші верстви суспільства. У Сицилійському королівстві, де тісно сплелися західноєвропейська та арабська культури, було перекладено численні природничі твори грецьких та арабських авторів. У славнозвісній медичній школі в Салерно розроблялися описи лікувальних якостей рослин, практичні рекомендації з протидій отруті, корисні настанови щодо підтримання здоров’я тощо.
Важливі практичні знання накопичували алхіміки та астрологи. Перші переймалися пошуками “філософського каменя”, за допомогою якого звичайні метали можна було б перетворити на золото. Ці зусилля виявилися марними, але побіжно алхіміки вивчили властивості різних речовин, створили чимало дослідних приладів тощо. Астрологи, які віщували долі людей за розташуванням небесних тіл, зробили багато відкриттів у царині астрономії.
Збагатилися й географічні знання європейців. Венеціанський купець Марко Поло здійснив подорож до Китаю і Центральної Азії. Свої враження він описав у “Книзі”, яка впродовж усього середньовіччя залишалася найулюбленішим чтивом європейців.
У ХІV – ХV ст. побачили світ чимало описів різних земель. Поряд із достовірними повідомленнями вони містили різні фантастичні історії, наприклад, про напівлюдей-напівчудовиськ. Такими фантастичними описами були сповнені книги про тварин і рослини. Враження від подорожей розширювали знання про світ і сприяли вдосконаленню географічних карт. Цим закладався підмурівок для майбутніх великих географічних відкриттів.
5. Героїчний епос
Героїчний епос – розповіді про героїв – присвячений вождям і королям раннього середньовіччя, про відомі битви, казкових героїв. Раніше ці перекази поширювалися з вуст у вуста, а з Х ст. їх стали записувати. Найвідомішими героями були рицарі Зігфрід, Роланд, Сід, король Артур, безстрашний Беовульф.
Про благородного Зігфрида, прекрасну Кримхільду, про германців і їх боротьбу з гунами розповідає „Пісня про нібелунгів”. Зігфрид володів казковими багатствами – золотим скарбом нібелунгів – підземних карликів. Він покохав Кримхільду і одружився з нею. Але його скарби не давали спокою королю, який наказує вбити Зігфрида. Віддана дружина вирішує помститися. Вона запросила короля і його свиту на банкет і тут вбиває його мечем Зігфрида, але і сама гине вражена одним з васалів короля.
Одним з найбільш любимих героєм середньовіччя був король Артур – хоробрий борець проти англо-саксонських завойовників Британії. Його образ змальований у десятках романів. Рицарі „круглого столу”, чарівний меч Ескалібур, дружина Джинерва, чарівник Мерлін – стали невід’ємними частинами образу.
Скандинавський герой конунг Беовульф все життя боровся зі страшними чудовиськами. Він і загинув. Вбивши останнього дракона.
Найбільш відомими поемами стали французька „Пісня про Роланда” та іспанська „Пісня про мого Сіда”.
„Пісня про Роланда” розповідає про часи Карла Великого, про боротьбу з арабами. Відважний воїн Роланд, прикриваючи відступ, ціною свого життя врятував життя сеньйору. Благородний Роланд став взірцем вірності і честі для багатьох поколінь середньовічних рицарів.
„Пісня про мого Сіда” розповідає про події Реконкісти в Іспанії, де відважний рицар Сід громить двох мусульманських правителів і велику кількість їх воїнів. Сід уславився своєю сміливістю, великодушністю, любов’ю до батьківщини і відданості королю.
6. Рицарська культура
Рицарство, подібно до інших верств феодального суспільства, створило власну культуру, яка остаточно сформувалась у ХІІІ ст. Це була складна система ритуалів, звичаїв, манер, дворянської ввічливості (куртуазність); різноманітних світських, придворних, збройних (турніри) розваг. Крім того, вона залишила по собі рицарську поезію про любов, романи, які у значній мірі доповнили героїчний епос.
У рицарських романах домінували дві основні теми: куртуазна любов і рицарська вірність. Ці теми є основними й у відомих віршованих романах Кретьєна де Труа, написаних у 1160 – 1190 рр. Перша тема ширше розкрита в “Ланселоті”, друга — в “Персевалі”. “Персеваль” започаткував цикл романів про пошуки “Святого Грааля” — чаші, якою користувався Христос на тайній вечері, і в яку Йосип із Аримафеї зібрав кров із Христової рани, завданої римським воїном. Але самий відомий рицарський роман – розповідь про високу любов і трагічну смерть Трістана та Ізольди.
Трістан був відданим васалом короля Марка, відважним воїном, мисливцем, поетом і знав багато мов, а також був музикантом і добрим, щедрим рицарем. Король Марк вирішив одружитися на заморській красуні Ізольді і відправив за нею свого вірного васала. На зворотному шляху, на кораблі, Трістан та Ізольда випадково випили напій кохання і покохали один одного. Король вирішив їх стратити, але Трістан вирішив піти у вигнання. Там він був смертельно поранений. Останнім його бажанням було побачити Ізольду і він відправив за нею корабля. Якщо вона буде на кораблі то вітрила на ньому мали бути білими. Проте коли корабль з Ізольдою повертався, то на ньому забули змінити вітрила. Трістан побачивши такий колір помер з горя не дочекавшись зустрічі. Ізольда. Що збігла на берег, побачивши бездиханне тіло Трістана, теж замертво падає.
У рицарських романах відбилася споконвічна мрія людини про високу і віддану любов, для якої немає перепон і відстані.
Важливою складовою рицарської культури була куртуазна (рицарська) поезія, яка була притаманна лише періоду Середніх віків з ХІ по ХІІІ ст. Свого найбільшого розквіту куртуазна поезія досягла у творчості трубадурів. Трубадурами називали світських поетів, які походили з різних прошарків суспільства, головною темою її творів була куртуазна любов. Трубадури з’явилися на півдні Франції в Провансі, де вперше в Європі сформувалася літературна мова. Поезія трубадурів була обов`язково пісенною. Її виконували під акомпанемент музичних інструментів самі трубадури або найняті мандрівні співці-жонглери. Нам відомі майже всі автори поезії трубадурів. Серед них були навіть жінки, зокрема Елеонора Аквітанська. Наприкінці ХІІІ ст. з підкоренням Провансу французькими королями і за підтримки католицької церкви багата культура регіону була знищена.
Поряд з поезією трубадурів у німецьких землях розвивалась власна традиція любовної поезії – мінезанг, що у перекладі означає „любовна пісня”. Мінезингери, спираючись на народні пісні, поряд з оспівуванням високої любові велику увагу приділяють опису природи. Особливо весни. Найвидатнішим мінезингером вважається Вальтер фон дер Фогельвейде.
Основою рицарської культури був кодекс рицарської поведінки, заснований на честі. Згідно з тим неписаним зібранням моральних правил, рицар мав бути безмежно відданим Богові, вірно служив своєму сеньйору, як і прекрасній дамі, опікувався слабшими, жінками, священиками і знедоленими, незмінно дотримувався всіх обов’язків і клятв.
Проте реальне життя значно відрізнялося від ідеалу. На неблагородних і простолюдинів рицарі дивилися зневажливо, використовуючи будь-яку приключку для утисків, пограбувань чи образ. Щоправда, своїх селян вони менше ображали, бо ті їх годували. В інших країнах і за межами Європи, особливо стосовно нехристиян, рицарі чинили свавілля. Зустріч із рицарем на дорозі простій людині не віщувала нічого доброго.
Двояким було ставлення до жінки. З одного боку її ідеалізували як божественне єство, а з іншого, за „помилку” Єви, до неї часто ставилися як до речі, що не має ніякої ціни. Хоча в середні віки жінки часто ставали правителями або своєю поведінкою впливали на долю цілих королівств. Не спроста у Франції з`явився вислів, який вказує шлях пошуку невідомої причини якоїсь події: „Шукайте жінку”!
Розваги
феодалів. Турнір
7. Міська культура
Міщани, які у своєму житті значно відрізнялися від інших прошарків середньовічного суспільства, теж витворили власну культуру. Міська культура мала світський характер і була тісно пов`язана з народною творчістю. Серед мешканців міст були популярними віршовані байки, жарти, в яких розповідається про кмітливих мешканців міст, що знаходили вихід з будь-яких скрутних ситуацій.
Яскравий вияв міська культура мала у розвитку літератури. Найбільш відомим і улюбленим твором мешканців міст був французький „Роман про Лиса”, у якому під видом тварин представлені всі прошарки середньовічного суспільства – феодали, королі, священики, міщани. Головний герой – Лис Ренар, кмітливий, життєрадісний, здатний знайти вихід з будь-якої ситуації. Ренар є уособленням заможного бюргера. Він постійно водить за ніс Вовка Ізегріна та його брата Прімо (уособлювали образи рицарів): то примусить Ізегріна ловити рибу хвостом і того поб’ють селяни, то переконає Прімо служити у церкві і той ледь втече від розгніваних селян. Лис обдурює Лева (короля), глузує з жадного Осла (священика). Як справжній Лис, він ганяється за зайцями, курми (звичайні люди), але з цього у нього нічого не виходить. Роман веселив усіх. Один абат скаржився, що його монахи з більшою охотою читають роман ніж Біблію.
Не менш популярним був і „Роман про Троянду”, у якому оспівується природа та людський розум, стверджується рівність людей.
Міська література виховувала почуття людяності. Вона відбивала самосвідомість городян, які цінували свою свободу і незалежність.
Невід’ємною частиною міської культури була творчість мандрівних акторів, музикантів, співаків, танцюристів і акробатів, фокусників, яких називали жонглерами. Вони були улюбленцями мешканців міст. Мандруючи від міста до міста, вони показували свої вистави на міських площах під відкритим небом.
|
Думка історика „Культура середньовіччя – невіддільна і закономірна частина загальносвітового культурного розвитку, яка в той же час має свій глибокий самобутній зміст і оригінальний образ”/російська дослідниця В.Уколова/ |
8. Книгодрукування
У середні віки книги були рідкістю. Це пояснювалося тим, що кожна книга була оригінальним рукописним твором, а також тим, що грамотних людей було мало. Книги писалися на спеціально обробленій телячій чи овечій шкурі – пергаменті. Пергамент був витривалим, міцним і красивим, але дуже дорогим. Не менш дорогою була і обкладинка книги. Крім того книги прикрашалися малюнками – книжковими мініатюрами. Тому особливо цінні книги у монастирських бібліотеках тримали на цепу.
Зростання кількості грамотних людей, поширення паперу зумовило збільшення попиту на книги їх здешевлення. З’явилися майстерні з масового перепису книг. У XIV – XV ст. цікавість до писаного тексту значно зросла, особливо до Слова Божого. Щоб задовольнити зростаючий попит, потрібно було продумати новий спосіб виготовлення книг. На початку XV ст. в Європі з’явилися перші книги, виготовлені за допомогою відбитків вирізаних на дощечках текстів. Проте такий спосіб був трудомістким і не задовольняв потреб часу, до того ж переписувачі працювали швидше, ніж виготовлявся макет такої друкованої книги.
Близько 1445 р. німецький ремісник Йоган Гутенберг (1399 – 1468) винайшов спосіб книгодрукування, що його використовують і донині. З металевих кубиків із випуклими дзеркальним відбитками букв — літер — у спеціальних рамках набирається текст сторінки, яка потім за допомогою пресу друкується. Цей винахід докорінно змінив систему передання інформації: усну форму заступило друковане слово.
Демонстрація першої друкованої книжки з арифметики. Італія, 1478 р.
9. Архітектура та мистецтво
Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний. Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст. Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
Романський замок, помешкання та оборонна споруда феодала, характеризувався масивністю форм, які надавали йому особливої монументальності, а навколишні фортечні мури посилювали це враження. Весь архітектурний вигляд замку давав уявлення про могутність його володаря. Романський собор, якому притаманні ті самі стилі, повинен був утілювати ідею величі й могутності церкви. В основу романського собору ліг план римської громадської (світської) будівлі — базиліки.
З перших років романської архітектури постало питання про кам’яне перекриття будівлі. Це технічно складне завдання було вирішено зведенням напівциркулярного склепіння, в будівництві якого майстри романського стилю досягли вражаючої майстерності.
Прикладом романської будівлі може служити Вормський собор (Німеччина) з масивним кам’яним склепінням, підпертим масивними стінами. Невеликі вікна, пробиті в товстих стінах і схожі на бійниці, горизонтальний поділ стін напівциркулярними арками лише підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.
У XII – XV ст. в Західній Європі бурхливо зростали і розвивалися міста. Розквітав і новий архітектурний стиль, який згодом дістав назву готичного, а тоді він називався новою французькою манерою. У XII – XIII ст. у Франції провадилося таке бурхливе будівництво, що, за підрахунками вчених, на спорудження храмів було витрачено більше каменю, ніж у Стародавньому Єгипті. Серед будівель, споруджених у той час, вражають уяву і зараз собори в Реймсі та Ам’єні, Лані та Бове, Шартрі та Парижі. Фундаменти цих будівель закладалися на глибину до 10 метрів, а їхні вежі підносилися на висоту 40-поверхового будинку. Ці величні собори мали вмістити майже всіх мешканців міста того часу. Так, Ам’єнський собор вміщав до 10 000 віруючих.
Готичний стиль — один із небагатьох, чия дата виникнення визначена точно. Абат Сен-Дені, усипальниці французьких королів, Сугерій (1080 – 1141) захотів надати незвичної форми церкві свого абатства. Спираючись на твори грецького теолога Діонісія, який жив у V ст., Сугерій вважав, що божественну красу можна передавати через створення прекрасних речей. З цього випливало, що архітектура церкви має нести красу, легкість і велич. У 1137 р. цю ідею було втілено в життя.
Основними ознаками нового стилю були тонкі стіни, висока стрімка аркова стеля, великі вікна, прикрашені кольоровими вітражами.
Усього цього можна було досягти лише завдяки новій системі й техніці будівництва. Конструкція спиралася на несучий каркас, споруджений поза стінами собору. Це дозволило будівельникам споруджувати собори небаченої висоти з тонкими стінами і великими стрімчастими вікнами. Вертикалізація будівництва стала важливою особливістю готичного стилю.
Поява великих вікон дала поштовх до розквіту вітражів. У XIII ст. вони поширилися всією Європою. Вітражі — це мозаїка з кольорового скла, яка за допомогою зв’язок (у середні віки використовували свинець) з’єднувалася в якусь композицію. Вітражі в католицьких храмах відтворювали біблійні сюжети і заступили розписи. Справжнім дивом залишаються вітражі собору Шартра. 173 вітражі площею 2000 кв. м, виготовлені в XII – XIII ст., відтворюють біблійні сюжети.
Ще одним важливим елементом готичного стилю є скульптура, яка наче оспівує, наповнює споруду рухом. У готичному храмі скульптура відігравала роль, з одного боку, архітектурної прикраси, а з іншого, — енциклопедії знань і уявлень про світ середньовічної людини. Поряд зі скульптурами святих, ангелів, Ісуса Христа, Діви Марії, демонів з’явилися скульптури звичайних людей. До того ж усі скульптури набули людських рис, характеру. Так у надрах готичного стилю зародилися паростки цікавості до людини, світу, в якому вона живе. Цей нюанс розвивався вже за наступної епохи — Відродження.
Середньовічний замок у Шотландії
10. Ранній гуманізм і Відродження
Наприкінці Середніх віків у культурі Західної Європи відбуваються зміни. Вони були зумовлені багатьма факторами. Одним з головних став той, що людина стала більше покладатися на власні сили, а не смиренно підкорятися поведінці тієї групи, до якої вона належала. Особистий інтерес, прагнення до успіху, зосередженість на собі відкрили новий шлях у розвитку людини. Людина починає по новому дивитися на світ, на саму себе, на місце людини у світі. Такі нові погляди співпали з періодом підвищеного інтересу до античності. Античність вважалася ідеальним періодом в історії, коли процвітали науки, мистецтва, держава і суспільне життя. Підтвердженням цього були ті речі, рукописи античних часів, які вражали своєю досконалістю.
Зазначене вище найбільш помітним було в Італії, де кипіло міське життя, а залишки античності лежали прямо під ногами. Прояв інтересу до античності супроводжувався і намаганням відродити наслідувати її. Саме тому нову епоху, що почалася назвали Відродженням, або по-французьки Ренесансом. Хоча насправді було не відродження, а створення нової культури, яка поєднала в собі елементи античної та середньовічної.
З ХІV ст. любителі античності спираючись на здобуті знання вважали, що потрібно в першу чергу займатися „studia humanitatis” тобто „вивченням людського”. Тих, хто вивчав людське з кінця ХV ст. стали називати гуманістами. На теперішній час словом „гуманізм” ми називаємо любов до людей і таке розуміння світу, при якому людина є найвищою цінністю.
За тих часів гуманістом міг стати будь хто, хто палко любив античність, а також мав час і здібності, щоб її вивчати. Але у дійсності гуманістів було дуже мало. Вони гуртувалися у малочисельні гуртки. Проте знання цих людей давали їм змогу займати високі посади в управлінні італійських міст, у канцеляріях королів, кардиналів і пап.
На противагу християнським чеснотам гуманісти виробили власні, найважливіші з яких проголошувалися гідність і доблесть. Хоча всі гуманісти були щирими християнами. Кожен з гуманістів прагнув стати всебічно розвинутою людиною, здібною до творчості у різних сферах науки, літератури та мистецтва, тобто стати „універсальною людиною”.
На порозі великої культури Відродження стояв відомий поет і філософ Данте Аліг`єрі (1265-1321 рр.). Життя його було нелегким. Він народився у Флоренції і дуже любив своє місто, але більшу частину життя був змушений прожити у вигнанні. Беручи активну участь у політичній боротьбі, він виявився у таборі, який програв. Він рано почав писати вірші. Всі вони були присвячені одній дівчині – Беатріче. Ще хлопчиком Данте побачив її на дитячому святі і палко покохав її на все життя, хоча бачити її міг рідко лише здалеку – у церкві чи на вулиці. Сама Беатріче стала дружиною іншого і померла рано. Найбільш відомий твір Данте „Божественна комедія”. Комедіями у ті часи називали твори зі щасливим кінцем про незвичні події героїв. Божественною її назвали за видатне художнє виконання.
Для свого твору Данте обрав форму видіння: у темному лісі він раптово зустрічає видатного римського поета Віргілія, з яким відправляється у подорож у потойбічний світ. З ним він проходить дев’ять кругів Пекла, а потім з іншими героями Чистилище і Рай. Поема розповідає про Італію, Флоренцію. Пап, імператорів, монахів і святих, античних полководців і мудреців. Її головний герой – сам Данте і його сучасники. Одних він суворо критикує, іншими захоплюється. Всіх, кого зустрічає Данте у потойбічному світі продовжують переживати страсті земного життя: гнів, гордість, презирство. Саме цей загострення пристрастей, якими насичений світ, стало новим для літературних творів.
Так, якщо Данте був попередником Відродження, то першою людиною Відродження можна впевнено назвати Франческо Петрарку (1304-1374 рр.) Він не займав ніяких офіційних посад, але був настільки відомим, що з його думкою рахувалися королі і папи. Петрарку уславила „Книга пісень” – 366 віршів (сонетів) присвячені його коханій Лаурі. Як і Данте, він закохався у Лауру в дитинстві. Але його любов до неї залишилася нерозділеною. Сама Лаура померла від епідемії чуми. За свої поетичні здібності він, як у Античні часи, був коронований лавровим вінцем на римському Капітолії.
Послідовником і другом Петрарки був Джованні Боккаччо (1313-1375 рр.). Він теж писав вірші про кохану Марію. Але славу йому приніс збірник зі ста розповідей „Декамерон”. Розповіді написані від імені веселої компанії з семи дівчат і трьох хлопців, що у продовж десяти днів знаходилися у заміському будинку, переховуючись від епідемії чуми. У продовж десяти днів вони забавляли один одного всілякими життєвими історіями про кохання, розставання, подорожі, пригоди.
Всі вище зазначені твори були написані живою народною італійською мовою. Цим вони довели, що народною мовою можна писати видатні твори, передавати весь спектр почуттів.
Серед творців нової культури були і художники. Важливим здобутком мистецтва цієї доби стала поява лінійної перспективи. Середньовічні художники завжди на картинах зображали більш значущі фігури, речі більшими, незважаючи на те, де вони зображені: на передньому чи задньому плані. Картини у лінійній перспективі зображуються так, як бачить світ людське око: предмети на передньому плані більші, на задньому – менші. Також художник намагається передати індивідуальні риси людини, його характер. Швидкого поширення набувають картини світського характеру, з`являється такий новий жанр, як портрет.
Як Данте у літературі, у мистецтві нову культуру започаткував флорентієць Джотто де Бондоне (1266-1337 рр.). За переказами, коли він у дитинстві пас овець, він на каміннях малював картини природи, яку він бачив. Одного разу поруч проходив художник. Який сказав: „Господь дав тобі великий талант!”. З того часу дитяче захоплення переростає у професійну діяльність Джотто. Він малював портрети, ікони, фрески. Першою його великою роботою була фреска присвячена життю Святого Франциска. Найбільш відомою роботою Джотто була розпис церкви у Падуї. На фресках він зобразив Ісуса, діву Марію, апостолів як земних людей – розумними, чесними, красивими, твердими духом. На їх обличчях людські почуття і переживання. Сцена „Поцілуй Іуди” показує і ставлення художника до євангельських подій. Джотто багато зробив для рідного міста, за що був похований як видатний громадянин у соборі міста.
Тілесність, об`ємність фігур, лінійна перспектива у повному обсязі вперше з`явилася у творчості флорентійця Мазаччо (1401-1428 рр.). Хоча він прожив коротке життя, він встиг здобути гучну славу. Найвідомішою стала сцена „Вигнання з Раю” з фрески однієї з флорентійських церков.
Всі наступні художники Відродження училися на картинах Джотто і Мазоччо. Вершиною Раннього Відродженя у мистецтві вважається живопис Сандро Боттічеллі (1445-1510 рр.). Його картини „Весна”, „Народження Венери” передають розуміння краси як внутрішньої, так і зовнішньої митцями Відродження.
Принципи Відродження знайшли своє відображення і в скульптурі. Так флорентієць Донателло (бл.1386-1466 рр.) відродив античні традиції, відступивши від середньовічних традицій, створив круглу скульптуру. Така статуя була самостійним витвором митця, а не частиною прикраси храму. Її можна було споглядати з усіх сторін. Найвидатнішим твором Донателло стала скульптура біблійного Давіда.
Початки культури Відродження в архітектури заклав архітектор і скульптор Філіппов Брунеллескі (1377-1446 рр.). Він розробив закони лінійної перспективи і розв`язав складні інженерні завдання зі створення величезних куполів над соборами. Головним у його творчості стало створення купола собору Санта-Марія-дель-Фьоре у Флоренції.
Культура Відродження змінила середньовічне уявлення про світ, земне життя, людину і її чесноти. Людина була поставлена у центрі світотворення.
Перевірте, як запам’ятали
1. З яких джерел брала свій початок середньовічна культура?
2. Коли відбулося перше піднесення середньовічної культури?
3. Що таке схоластика?
4. Хто такий Фома Аквінський і який його внесок у середньовічну культуру?
5. Де можна було отримати освіту в Середні віки?
6. Що таке університет і як там навчалися?
7. Хто такий Роджер Бекон? Який його внесок у розвиток науки?
8. Назвіть головних героїв героїчного епосу середньовіччя.
9. Яким темам була присвячена рицарська література?
10. Які відмінності мала міська культура у Середні віки?
11. Що таке героїчний епос? Назвіть головних героїв епічних творів.
12. Хто такі трубадури і міезінгери?
13. Кого в Середні віки називали жонглерами?
14. Хто був винахідником книгодрукування в Європі?
15. Якою була тематика літературних творів епохи Відродження?
16. Які архітектурні стилі панували у Середні віки?
17. Назвіть найвідоміші архітектурні споруди середньовіччя.
Подумайте і дайте відповідь
1. У яких умовах розвивалася культура у ранньому середньовіччі? Чи можна ці умови назвати сприятливими?
2. Що таке „королівське відродження”? Які його риси?
3. Чому Карл Великий приділяв велику увагу розвитку культури?
4. Чому у ІХ-ХІ ст.. культура розвивалася переважно за стінами монастирів?
5. Які основні проблеми піднімала середньовічна філософія? Що таке схоластика?
6. Чому виникла потреба в університетах?
7. У чому полягала сутність винаходу Й. Гутенберга?
8. Чим можна пояснити повільний розвиток наукових знань і слабкий інтерес до природничих наук?
9. Як пов`язані між собою героїчний епос і рицарські романи?
10. Як проявилося Відродження у мистецтві?
11. Чому культура Відродження виникла саме в Італії?
Виконайте завдання
1. Складіть порівняльну таблицю “Архітектура середньовіччя”.
|
|
Романський стиль |
Готичний стиль |
|
Період домінування |
|
|
|
Риси |
|
|
|
Видатні пам’ятки |
|
|
2. Визначте основні відмінності мистецтва Відродження від середньовічного мистецтва.
3. Вкажіть основні риси рицарської культури.
4. Складіть розповідь про одного з діячів Відродження.
Для допитливих
У чому погляди гуманістів розходилися з традиційним середньовічним світоглядом?
Українська